Реферат на тему:

Міжнародно-правове регулювання співробітництва у промисловості та
сільському господарстві

Загальносвітові тенденції розвитку промисловості та сільського
господарства

Промисловість є провідною галуззю господарства. Вона справляє
вирішальний вплив на рівень економічного розвитку суспільства.
Складається з двох великих груп галузей — видобувної та обробної. Умовно
промисловість поділяється на виробництво засобів виробництва та
виробництво предметів споживання.

Перехід від мануфактури до машинного виробництва в історії людства
відомий як «промисловий переворот». Першою країною, яка стала на шлях
промислового розвитку, є Нідерланди (XVII ст.). У другій половині XVIII
— на початку XIX ст. «промисловий переворот» відбувся у Великобританії.
У середині XIX ст. на шлях індустріалізації стали США, Франція,
Німеччина, Італія та Японія. У Росії «промисловий переворот» розпочався
наприкінці 80-х років XIX ст.

Процес створення великого машинного виробництва і на цій основі перехід
від аграрного суспільства до індустріального дістали назву
«індустріалізація». Джерелами коштів для індустріалізації можуть бути як
внутрішні ресурси, так і кредити та капіталовкладення з країн, що
досягли найвищого економічного рівня. Терміни і темпи індустріалізації в
різних країн різні. Наприклад, Великобританія перетворилась на
індустріальну країну в середині XIX ст., Франція — на початку 20-х років
XX ст. У Росії індустріалізація започаткувалась наприкінці XIX — на
початку XX ст. Після Жовтневої революції, наприкінці 20-х років,
індустріалізація здійснювалася форсованими темпами. При цьому, як
відомо, застосовувались насильницькі методи за рахунок обмеження рівня
життя більшості населення та експлуатації селянства.

Найвищого рівня промислового розвитку досягли країни Європи, Північної
Америки та Японія. З’явились теорії про індустріальну Північ та
сільськогосподарський Південь планети.

Поняття «промислово розвинені країни» традиційно ототожнюється з
поняттям «економічно розвинені країни». Країни, що не пройшли
індустріалізації, належать до економічно відсталих країн світу, які для
шляхетності називаються країнами, що розвиваються. Це позначення
застосовується до незалежних, зокрема колишніх колоніальних та
напівколоніальних, країн, що відстали від інших країн за рівнем
соціально-економічного розвитку з огляду на особливості їх історичного
шляху. Деякі з раніше відсталих країн протягом останніх десятиліть
досягли вражаючого рівня промислового розвитку і тому були названі
«економічними драконами» (наприклад, Сінгапур, Таїланд, Південна Корея,
Тайвань).

Нині (як і в історичному минулому) сільське господарство є сферою
господарської діяльності, де людина якнайтісніше контактує з навколишнім
середовищем. Земля була, є й, очевидно, завжди буде основним засобом
виробництва в сільському господарстві.

У сільському господарстві економічно розвинених країн переважає
високотоварне агропромислове виробництво. Фермери виробляють такий обсяг
сільськогосподарської продукції, який набагато перевищує їх власні
потреби. У країнах, що розвиваються, переважає дрібнотоварне сільське
господарство. Дрібнотоварне виробництво орієнтується переважно на
задоволення власних потреб фермерських господарств у продуктах
харчування.

У сільському господарстві окремих країн, що розвиваються, поширені
плантації. Плантаційну систему запровадили португальці ще в XIV ст. на
тропічних островах західноєвропейського узбережжя. Плантації — це великі
сільськогосподарські підприємства, що спеціалізуються на вирощуванні
певного тропічного продукту, який постачається на ринок.

Широкомасштабні перетворення на основі сучасної агротехніки було названо
«зеленою революцією». У США, Канаді, Великобританії та інших економічно
розвинених країнах «зелена революція» відбулась ще перед Другою світовою
війною. Механізація сільськогосподарського виробництва, запровадження
передової агротехніки, укрупнення фермерських господарств зумовили
небачений до того рівень продуктивності аграрної праці. Згодом «зелена
революція» поширилась і на країни, що розвиваються, де примітивне
сільське господарство розвивається шляхом, який вже пройшли країни
Заходу. А в останніх у цей час сільське господарство опинилось в умовах
нового етапу «зеленої революції» — «біотехнологічної революції», яка
передбачає широке застосування біотехнології, комп’ютерної техніки,
нових засобів захисту рослин, обробки грунтів тощо.

Інакше кажучи, поки країни, що розвиваються, займаються механізацією
сільського господарства, розвинені країни світу задіяні у його
біотехнологізації.

До «зеленої революції» голод періодично загрожував населенню окремих (а
іноді й групі) країн, що розвиваються. Завдяки «зеленій революції»
багато з цих країн зуміли повністю задовольнити свої потреби, спираючись
на власне виробництво сільськогосподарської продукції. Деякі з країн
цієї групи спромоглися навіть перетворитись на експортерів продуктів
сільського господарства.

Загроза голоду чатує в окремих країнах, що розвиваються. Цьому значною
мірою сприяє демографічний вибух, що відбувається там.

Правове регулювання міжнародного співробітництва у промисловості

Питанням промислового співробітництва відведене чільне місце в
Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі (укладено 1
серпня 1975 р.). У цьому акті зазначається, що промислове
співробітництво, яке грунтується на економічних інтересах, може створити
стабільні зв’язки і зміцнити довготривале економічне співробітництво в
цілому; воно здатне також прискорити економічний розвиток усіх держав,
які беруть у ньому участь.

Країни-учасниці зазначеної Наради зобов’язались сприяти поширенню нових
форм промислового співробітництва, укладати двосторонні угоди з різних
його аспектів.

Важливу роль у правовому регулюванні міжнародних економічних відносин у
сфері промислового співробітництва відіграють міжнародні економічні
органи та організації.

Передусім слід зазначити Організацію об’єднаних націй з промислового
розвитку, Конференцію 00Н з торгівлі та розвитку, Комітет з промислового
розвитку Економічної і соціальної ради 00Н та її регіональні комісії.
Інформація про діяльність цих органів і організацій є у відповідних
довідках про них (див. тему 5). Ці органи та організації досліджують
шляхи промислового піднесення країн, що розвиваються, проводять семінари
і конференції з питань прискорення промислового розвитку країн,
опрацьовують робочі програми індустріалізації та надають відповідні
консультації заінтересованим країнам. У світі поки що відсутня
багатостороння конвенція глобального масштабу, яка б регулювала комплекс
питань промислового співробітництва на міжнародному рівні. Тому країни
укладають двосторонні угоди стосовно промислового співробітництва.

Правове регулювання міжнародного співробітництва в сільському
господарстві

З огляду на кліматичні та інші чинники сільське господарство є досить
спеціалізованою галуззю економіки планети. Продукція сільського
господарства часто стає предметом міждержавних економічних відносин.
Обмін продукцією сільського господарства набрав глобальних масштабів.
(Про це, зокрема, свідчить наявність величезної кількості бананів там,
де вони не вирощуються.)

Сприяння міждержавному співробітництву в галузі сільського господарства
та вдосконалення його міжнародно-правового регулювання належать до
пріоритетних завдань міжнародних економічних організацій (див. тему 5,
наприклад, довідки про Продовольчу і сільськогосподарську організацію і
Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку).

Певну роль у міждержавному сільськогосподарському співробітництві
відіграють Міжнародна асоціація з контролю якості насіння,
Міжафриканське бюро з грунтів і економіки сільського господарства,
Міжнародна комісія з переробки сільськогосподарських продуктів,
Міжнародне бюро з виноградарства і виновиробництва, Міжнародний комітет
з чаю, Союз із захисту прав на сорти рослин (УПОВ, англ. — UPOV) та ін.

Практично всі регіональні економічні комісії Економічної і соціальної
ради 00Н вирішують питання міждержавного співробітництва в галузі
сільського господарства. В Економічній комісії ООН для Європи ці функції
виконує Комітет з питань сільського господарства.

Вищим органом 00Н з проблем продовольства та суміжних з ними питань є
Всесвітня продовольча рада (ВПР), яку було створено у грудні 1974 р.
відповідно до рішень Всесвітньої продовольчої конференції, що відбулась
у Римі того ж року.

Всесвітня продовольча рада вивчає актуальні питання продовольчої
ситуації у світі та опрацьовує відповідні рекомендації.

На сесіях ВПР, що відбулись у Китаї (1987 p.), Кіпрі (1988 р.) та Єгипті
(1989 p.), було сформульовано пропозиції, які передбачали зупинення
тенденції до загострення у світі голоду. Рада сприяла розробці концепції
національних продовольчих стратегій та створенню механізму продовольчих
кредитів у межах МВФ. Всесвітня продовольча рада зробила великий внесок
у створення в 1980 р. Міжнародного надзвичайного продовольчого резерву.

Нині міжнародне співробітництво в галузі сільського господарства
відбувається переважно на двосторонній основі. Угода про сільське
господарство, яку було укладено в межах Уругвайського раунду ГАТТ,
стосується не сільськогосподарського співробітництва, а лібералізації
торгівлі сільськогосподарською продукцією. Угода передбачає створення
справедливої ринково орієнтованої системи торгівлі продукцією сільського
господарства шляхом модифікації заходів, пов’язаних із допуском на
кордоні імпортованої продукції, зміни політики субсидування
сільськогосподарського виробництва та торгівлі продукцією.

Список використаної літератури:

Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. — М.:БСЭ,
1998.

Вельяминов Г. М. Основы международного экономического права. — М.: ТЕИС,
1994.

Дахно I. I. Антимонопольне право. — К.: Четверта хвиля, 1998.

Дахно И. И. Патентно-лицензионная работа. — К.: Блиц-информ, 1996.

Дахно И. И. Патентоведение. — Харьков: Ксилон, 1997.

Действующее международное право. — М.: Изд-во Моск. независимого ин-та
междунар. права, 1996. — Т. 1—3.

Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев О. Г. Международное право:
Словарь-справочник. — М.: ИНФРА-М, 1997.

Международное право: Учебник / Под ред. Г. Н. Тункина. — М.: Юрид. лит.,
1994.

Международное частное право: Действующие нормативные акты. — М.:

Изд-во ин-та междунар. права и экономики, 1997.

Международное частное право // Сб. документов. — М.: Изд-во «БЕК», 1997.

Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право. — К.: Либідь, 1995.

Основы права Европейского Союза: Учеб. пособие / Под ред. С. Ю.
Каш-кина. — М.: Белые альвы, 1997.

Панов В. П. Международное право: Учеб. материалы. — М.: ИНФРА-М, 1997.

Тынель А., Функ Я., Хвалей В. Курс международного торгового права. —
Минск: Амалфея, 1999.

Шлеплер Х.-А. Международные экономические организации: Справочник. — М.:
Междунар. отношения, 1999.

Шумилов В. М. Международное экономическое право. — М.:
Издат.-кон-салтинг. фирма «Де-Ка», 1999.

Business Guide to the Uruguay Round. — Geneva: ITC/CS, 1995.

Chuan J. С Т. Law of International Trade. — London: Sweet & Maxwell,
1998.

Competition law of the European communities. Rules applicable to
undertakings. — Brussels, 1990. — Vol. 1.

Contemporary business low principles and cases / R. C. Hoeber et al. — 3
ed. — N. Y.: Mac Grow Hill book company, 1986.

Oxford Paperback Encyclopedia. — London: Oxford Univ. Press, 1998.

Trebilcock Michael J., Howse Robert. The Regulation of International
Trade. — London: Routledge, 1997.

Похожие записи