Міжнародні договори України а питань трудової діяльності та соціального
захисту працівників

Прагнучи до всебічного розвитку співробітництва у сфері трудової
діяльності та соціального захисту громадян України, інших держав, які
працюють за межами своєї країни, наша держава укладає різноманітні
міжнародні угоди. Наприклад, відповідно до схваленої 24 жовтня 1994 p.
канадської програми співробітництва у сфері праці ЗО липня 1998 p. було
прийнято Меморандум про співробітництво між Міністерством праці та
соціальної політики України та Міністерством розвитку людських ресурсів
Канади у сфері праці та соціального захисту. У ньому визначено, зокрема,
галузі та форми співробітництва щодо зайнятості громадян договірних
держав.

Україна уклала Угоди про працевлаштування і соціальний захист громадян
із Молдовою 1993 p., Росією 1993 p., Білоруссю 1995 p., Вірменією 1995
p., Латвією 1997 р., про взаємне працевлаштування працівників з Польщею
1994 p., Протокол із Чехією 1997 p., угода з Литвою 1997 p. Ці угоди
поширюються на осіб (далі — працівники) та членів їхніх сімей, які є
громадянами або постійно проживають на території однієї з договірних
держав та здійснюють свою трудову діяльність на умовах наймання на
підприємствах, в організаціях, установах усіх форм власності (далі —
працедавці) іншої держави.

Реалізації зазначених угод сприяють центральні органи з питань праці
договірних держав. Вони, зокрема, обмінюються інформацією про
національне законодавство та інші нормативні акти в галузі праці,
зайнятості, еміграції та імміграції, в т. ч. про умови життя
працівників; стан національних ринків праці та зміну ситуації на них;
причини обмежень прийняття на роботу працівників іншої держави. Кожна
особа, яка проживає на території однієї держави, може звернутися
безпосередньо або через компетентний орган за місцем проживання до
компетентного органу іншої держави по допомогу у вирішенні питань, які
виникають із трудових правовідносин. Компетентні органи однієї
договірної держави надають компетентним органам іншої держави за їх
запитом документи та архівні матеріали, необхідні для призначення та
виплати допомог.

Відповідно До зазначених угод працівники можуть здійснювати трудову
діяльність на території іноземної держави на підставі: а) трудового
договору (контракту), укладеного між працедавцем і працівником на
визначений термін; б) договору, укладеного між суб’єктами господарської
діяльності обох держав, метою якого є виконання визначеного обсягу робіт
або послуг на території держави працевлаштування.

За загальним правилом для одержання роботи особі необхідний дозвіл на
працевлаштування, виданий компетентним органом держави працевлаштування,
у порядку та на умовах, установлених законодавством цієї держави. Дозвіл
видається на час виконання роботи у визначеного працедавця. Працівник не
повинен виконувати ніякої іншої оплачуваної роботи, крім тієї, на яку
видано дозвіл. Якщо ж буде встановлено, що працівник виконував іншу
оплачувану роботу або самовільно змінив працедавця, дозвіл анулюється.
Для продовження трудових відносин із працівником працедавцеві необхідно
вирішити питання про продовження дозволу на працевлаштування не пізніше
1 місяця до закінчення терміну

його дії.

В угодах про трудову діяльність і соціальний захист громадян
передбачаються й колізійні норми, зокрема з прив’язкою до законодавства
держави місця працевлаштування. Так, за цим законодавством регулюється:

1) оформлення трудового договору (контракту);

2) вік, з якого допускається прийняття на роботу;

3) обсяг прав та обов’язків сторін за договором (контрактом);

4) в’їзд працівників і членів їхніх сімей на територію держави
працевлаштування, перебування та виїзд із неї;

5) соціальне, в т. ч. пенсійне, забезпечення. Водночас в Угоді про
трудову діяльність і соціальний захист громадян, укладеній з Республікою
Білорусь, зазначається, що всі види допомог і виплат, які надаються
працівникам за рахунок коштів соціального страхування, здійснюються на
основі законодавства і за рахунок договірної держави, якою вносяться
страхові внески, незалежно від місця проживання одержувача допомоги.
Інші види допомог, виплат і компенсацій, які проводяться за рахунок
коштів інших джерел (місцевих бюджетів), виплачуються органами держави,
де постійно проживає сім’я одержувача допомоги, і згідно з її
національним законодавством. Медичне обслуговування працівників
здійснюється за рахунок працедавця на однакових засадах з її
громадянами;

6) оподаткування трудових доходів осіб, які працюють за трудовим
контрактом;

7) переказ зароблених коштів на територію держави виїзду;

8) правовий статус вивільнюваних працівників. За неможливості
працевлаштування працівника на нього поширюються порядок, пільги та
компенсації, що передбачені для вивільнюваних працівників із підстав,
зазначених в угоді [ними можуть бути: розірвання трудового договору
(контракту) через ліквідацію, реорганізацію або перепрофілювання
підприємства (установи, організації), скорочення чисельності або штату
працівників]. У такому разі працівник підлягає поверненню на територію
держави виїзду за рахунок коштів працедавця;

9) обчислення стажу (трудового та за фахом).

Якщо з зазначених питань Україною укладено й інші міжнародні договори,
враховуються і їхні норми.

Відповідно до законодавства договірних держав вирішується питання про
ввіз працівниками та членами їхніх сімей особистого майна, необхідних
робочих інструментів та обладнання на територію держави
працевлаштування, а за повернення — на територію держави виїзду, а також
вивіз товарів, придбаних працівниками та членами їхніх сімей на трудові
доходи в державі працевлаштування.

Як зазначалося, трудовий договір (контракт) е актом, на підставі якого
особа може здійснювати трудову діяльність на території іншої договірної
держави. Він складається державною та російською мовами. Оплата за
оформлення документів на працевлаштування за наявності міжнародних угод
здійснюється через уповноважені банки України.

Трудовий договір (контракт) повинен містити основні реквізити працедавця
та працівника, професійні вимоги до працівника, відомості про характер
роботи, умови праці та її оплати, відрахування з неї, тривалість
робочого часу та часу відпочинку, умови проживання та плату за житло, а
також термін дії трудового договору, умови його розірвання, порядок
покриття дорожніх витрат. Із підписанням трудового договору (контракту)
працівник бере на себе зобов’язання не перебувати на території держави
працевлаштування довше терміну, на якого він одержав дозвіл, та не
шукати іншої роботи, крім тієї, яка передбачена дозволом. Після
закінчення дії трудового договору (контракту) працедавець у трудовій
книжці працівника робить відповідний запис і видає довідку про заробітну
плату за період роботи помісячне.

Кожна з договірних держав визнає без легалізації документи, необхідні
для здійснення трудової діяльності. Мова йде про дипломи, свідоцтва про
освіту, відповідні документи про присвоєння звання, розряду,
кваліфікації та ін. Вони повинні бути перекладені державною мовою країни
працевлаштування або російською та завірені в установленому порядку на
території держави виїзду.

За місцем постійного проживання працівникові надається право на
працевлаштування на загальних підставах. Допомога з безробіття
призначається та виплачується згідно з законодавством і за рахунок
держави виїзду.

В угодах передбачається, що договірні держави не несуть відповідальності
за часткове або повне невиконання зобов’язань працівниками внаслідок
стихійного лиха, погіршення політичної ситуації (воєнні дії, розірвання
дипломатичних відносин), які роблять неможливим або невигідним виконання
договірних зобов’язань. У разі несвоєчасного виконання зобов’язань із
зазначених причин вони можуть анулюватися. Сторона, для якої виконання
зобов’язань стає неможливим, повинна сповістити про це іншу з
відповідною аргументацією.

Угоди передбачають норми про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом
або іншим ушкодженням здоров’я, що пов’язане з виконанням працівником
трудових обов’язків.

Вказані угоди не містять детального викладу норм щодо здійснення
трудової діяльності на підставі договору, укладеного між суб’єктами
діяльності обох договірних держав. Проте в них застерігається, що
процедура працевлаштування на підставі такого договору визначається
відповідними міністерствами цих держав (ст. 13 Угоди з Польщею про
взаємне працевлаштування працівників 1994 p.). Водночас до працівників
застосовується законодавство держави, яка їх направила (ст. 10 Угоди з
Польщею).

Крім зазначених двосторонніх міжнародних договорів про працевлаштування
й соціальний захист громадян договірних держав, 15 квітня 1994 p.
державами СНД було підписано Угоду про співробітництво в галузі трудової
міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів. Норми цієї Угоди
грунтуються на основоположних документах ООН в галузі прав людини та
принципів, вироблених у межах Міжнародної Організації Праці. Більшість
її положень співпадають за змістом із зазначеними положеннями
двосторонніх договорів про працевлаштування і соціальний захист громадян
за участю України. Водночас в цій Угоді вжито термін
«трудящий-міг-рант», тобто працівник. Це особа, яка постійно проживає у
договірній державі, звідки мігрує у іншу з наміром отримати легальну
оплачувану роботу на умовах трудового договору (контракту).

У зазначеній Угоді передбачено колізійну прив’язку до законодавства
держави працевлаштування, при визначенні порядку залучення працівників;
кваліфікаційні, вікові та інші вимоги до них. Чисельність працівників,
яких приймають, визначається на основі двосторонніх угод.
Держави-учасниці СНД підтвердили визнання (без легалізації) дипломів,
свідоцтв про освіту, відповідних документів про надання звання, розряду,
кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності
документи, і завірений у встановленому на території держави виїзду
порядку переклад їх державною мовою країни працевлаштування або
російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і
за спеціальністю, взаємно визнається ними. У разі остаточного виїзду
трудящого-мігранта з держави працевлаштування працедавець видає йому
довідку або інший документ, що містить відомості про тривалість роботи
та заробітну плату помісячне.

Як у двосторонніх договорах, в Угоді зазначено, що відповідно до
законодавства держави працевлаштування вирішуються також питання: 1)
виїзду працівників на територію держави працевлаштування, перебування та
виїзду з цієї території; 2) оформлення трудового договору (контракту);
3) обсягу прав та обов’язків працівника; 4) поширення пільг та
компенсацій працівника, вивільненого внаслідок розірвання трудового
договору (контракту) при ліквідації або реорганізації підприємства
(установи, організації), скорочення чисельності або штату працівників;
5) про порядок та розмір оподаткування трудових доходів працівників.
Договірні держави не допускають подвійного оподаткування зароблених
працівниками коштів; 6) соціального страхування та соціального
забезпечення (крім пенсійного), якщо інше не передбачене спеціальною
угодою; 7) медичне обслуговування; 8) відшкодування працівникові шкоди,
завданої каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням
здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, якщо інше не
передбачене окремою угодою; 9) організації перевезення тіла і особистого
майна померлого на територію держави виїзду; 10) відповідальності особи,
яка сприяє таємній або незаконній імміграції; 11) переказу зароблених
коштів на територію держави виїзду (з урахуванням вимог двосторонніх
угод). Працівники і члени їхніх сімей мають право на ввезення та
вивезення особистого майна відповідно до чинного законодавства
договірних держав або двосторонніх угод.

У вказаній багатосторонній Угоді детально врегульовано вимоги до
трудового договору (контракту). Цей документ оформляється державною
мовою країни працевлаштування та російською. Вручається контракт
працівникові до його виїзду на роботу. У договорі (контракті) повинні
міститися основні реквізити працедавця та працівника, професійні вимоги
до працівника, відомості про роботу, умови праці та її оплату,
тривалість робочого дня і часу відпочинку, умови проживання, порядок
покриття транспортних витрат, а також термін дії трудового договору
(контракту), умови його розірвання. Трудовий договір (контракт) не може
передаватися від одного працедавця (наймача) іншому. Положення
зазначеної багатосторонньої Угоди зберігають свою чинність стосовно
трудових договорів (контрактів), укладених працівниками з працедавцем
(наймачем) до закінчення терміну, на який вони були укладені, навіть у
разі припинення дії цієї Угоди.

Норми про право, застосовуване до трудових відносин, передбачено в
договорах про правову допомогу з участю України, з одного боку, та
Молдови і Польщі — з іншого. В них зазначається, що сторони, які мають
трудові стосунки, можуть підпорядковувати їх обраному за згодою між
собою законодавству. Якщо вибір законодавства не здійснено, укладення,
зміна, скасування і закінчення трудових стосунків, а також вимоги, що
випливають із них, регулюються законодавством тієї договірної держави,
на території якої робота є, була або мала бути виконана. Якщо працівник
виконує роботу на території однієї договірної держави на підставі
трудових відносин, які пов’язують його з головним підприємством на
території іншої держави, укладення, зміна і закінчення трудових
відносин, а також вимоги, що випливають із них, регулюються
законодавством тієї договірної держави (п. 2 ст. 42 Договору про правову
допомогу з Польщею).

У цих же договорах зазначається, що компетентними у справах про трудові
відносини є суди тієї держави, на території якої робота є, була або мала
бути виконана, а також суди тієї держави, на території якої має місце
проживання відповідач чи на території якої має місце проживання позивач,
якщо на цій території знаходиться предмет суперечки або майно
відповідача. Водночас сторони трудових стосунків можуть передбачити іншу
умову щодо компетентності судів (п. З ст. 42 Договору про правову
допомогу з Польщею).

Похожие записи