КУРСОВА РОБОТА

на тему:

”Міжгалузеве управління”

План

Вступ

Поняття міжгалузевого управління та його місце у державному
управлінському механізмі.

поняття міжгалузевого управління;

система державного міжгалузевого регулювання;

рівні державного міжгалузевого регулювання;

контрольно-наглядова діяльність органів міжгалузевого упрвління.

Характеристика основних сфер міжгалузевого управління.

управління державним обліком і статистикою;

органи управління фінансами;

фінансовий контроль;

адміністративна відповідальність за правопорушення в галузі фінансів і
підприємницької діяльності;

система органів управління будівництвом і житлово-комунальним
господарством;

державний архітектурно-будівельний контроль;

органи управління у сфері стандартизації, сертифікації і метрології.

Міжгалузеві повноваження МВС України.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ.

У даній курсовій роботі я хочу розкрити зміст міжгалузевого управління
за допомогою таких сфер міжгалузевого управління, як управління
державним обліком і статистикою, управління фінансами та управління
будівництвом і житлово-комунальним господарством.

Здійснення державного обліку і статистики, створення централізованої
системи обліку і статистики в Україні є важливим важелем управління
соціально-економічними і політичними процесами в державі та суспільстві.
Державна політика в галузі обліку і статистики спрямована на створення
єдиної (уніфікованої) системи обліку і статистики, визначення змісту і
пріоритетів статистично-управлінської діяльності на всій території
України.

Під фінансами розуміють сукупність відносин, які регулюють утворення і
витрачання фондів коштів, що необхідні для виконання завдань і функцій
держави. Змістом діяльності держави по управлінню фінансами виступають
мобілізація, розподіл і використання коштів, контроль за їх рухом.
Особливістю правової організації фінансової діяльності є те, що вона
властива усім без винятку державним органам. Фінансова діяльність
держави має міжгалузеве значення. Вона закріплена Конституцією України,
Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”, іншими
законодавчими актами.

Державне управління будівництвом і житлово-комунальним господарством
здійснюється в межах єдиної галузевої системи з урахуванням
загальнодержавних інтересів, інтересів регіонів та місцевого
самоврядування, що пов’язано з розмежуванням державної власності (на
загальнодержавному і місцевому) і закріплюють за органами місцевого
самоврядування об’єктів будівельного комплексу і житлово-комунального
господарства. В діяльності по здійсненню управління сферами, що
аналізують свої функції переважно шляхом координаційних, дозвільних,
контрольно-наглядових повноважень. Слід урахувати також те, що в
управління будівництвом і житлово-комунальним господарством
переплітаються інтереси не тільки органів, які безпосередньо вирішують
ці питання, а й інших, оскільки всі органи державного управління, органи
місцевого самоврядування, господарюючі та інші суб’єкти ведуть
будівельні роботи, а житлово-комунальне господарство в переважній
більшості передано в підпорядкування місцевим ланкам виконавчої системи
самоуправління.

1. Поняття міжгалузевого управління та його місце у державному
управлінському механізмі.

Перед тим як перейти до розгляду поняття міжгалузевого управління я
хотів би почати з самого поняття управління. Отже, Управління — це
цілеспрямований і постійний процес впливу суб’єкта управління на об’єкт
управління. Як об’єкт управління виступають різні явища і процеси:
людина, колектив, соціальна спільність, механізми, технологічні процеси,
апарати.

Управління як процес впливу суб’єкта на об’єкт управління немислимий без
системи управління, під якою, як правило, розуміється механізм, що
забезпечує процес управління, тобто безліч взаємозалежних елементів, що
функціонують узгоджено і цілеспрямовано. Елементи, що беруть участь у
процесі управління, об’єднуються в систему за допомогою інформаційних
зв’язків, конкретніше — за принципом зворотного зв’язку.

«Управляти» — значить «направляти, керувати» (отже, мається на увазі і
наявність особливостей даного тлумачення: про щось піклуватися,
виконувати щось з доручення, виконувати і розпоряджатися).

Під міжгалузевим управлінням розуміють виконавчу і розпорядницьку
діяльність, здійснювану органами державного управління, наділені
міжвідомчими повноваженнями відносно організаційно не підпорядкованих їм
об’єктів, під час якої забезпечуються злагодженість і єдність дій при
вирішенні загальнодержавних і міжгалузевих завдань.

На відміну від галузевого (лінійного) управління, що представляє собою
сукупність вертикальних правовідносин, при міжгалузевому
(функціональному) управлінні мають місце горизонтальні відносини, тобто
відносини суб’єктів, організаційно не підпорядкованих один одному.
Міжгалузева виконавча і розпорядча діяльність покладена в основному на
державні комітети, служби, адміністрації й інспекції України, у деяких
випадках — на міністерства. Ці органи здійснюють міжгалузеву координацію
з питань, що відноситься до їх компетенції, а також функціональне
регулювання у визначеній сфері діяльності.

Наприклад, Державна митна служба України відповідно до Положення про
неї, затвердженим Указом Президента України від 24 серпня 2000 р., є
центральним органом виконавчої влади, що здійснює безпосереднє
керівництво митною службою України. У процесі реалізації митного
законодавства у неї можуть виникати відносини з іншими центральними
органами виконавчої влади, підприємствами, організаціями лише в зв’язку
з переміщенням вантажів, товарів та предметів через митний кордон,
оформленням документів, справленням мита і т.п. Організаційної
підпорядкованості, тобто вертикальних відносин, між Державною митною
службою, з одного боку, і цими органами управління, підприємствами й
організаціями — з іншого, не існує. Організаційні відносини в Державній
митній службі існують тільки з Президентом України і Кабінетом Міністрів
України, яким вона підпорядкована, і, природно, з регіональними
митницями, митницями, митними постами і підпорядкованими підприємствами,
установами, навчальними закладами, якими Голова Державної митної служби
керує одноосібно.

Межі дії (сфера управління) органів міжгалузевого управління значно
ширше, ніж органів галузевого управління, оскільки їхня діяльність є
функціональною і поширюється на всі чи декілька галузей управління. При
цьому в сучасних умовах коло питань, з яких необхідна координація
(узгодження) діяльності галузевих органів, постійно розширюється. Це
пояснюється, по-перше, тим, що поряд з державним сектором економіки
розвивається недержавний, що обумовив появу великої кількості нових
об’єктів управління; по-друге, тим, що інтереси розвитку ринкових
відносин вимагають утворення структур, уповноважених здійснювати
міждержавні економічні, політичні, культурні зв’язки. Міністерство
економіки України з питань, віднесених до його компетенції, взаємодіє з
комітетами Верховної Ради України, центральними та іншими органами
виконавчої влади, громадськими об’єднаннями, посольствам, консульствами,
торговими представництвами відповідних держав в Україні, засобами
масової інформації.

Надвідомчість повноважень органів міжгалузевого управління проявляється
в тому, що акти, видані в межах їх компетенції, є обов’язковими для всіх
органів державного управління та органів місцевого самоврядування, не
підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій. Органи
міжгалузевого управління несуть відповідальність за стан і розвиток
дорученої їм сфери (кола питань) управління. Сфера міжгалузевого
управління відображається в найменуванні цих органів: Антимонопольний
комітет України, Державна податкова адміністрація і т.п.

Методам управління, які використовуються органами міжгалузевої
позавідомчої компетенції, притаманні погоджене прийняття рішень,
координація дій відповідних органів в управлінні при виконанні
загальнодержавних чи міжгалузевих завдань.

Важливе значення має усунення непогодженості в діях органів виконавчої
влади на всіх рівнях протидії, а бажано — і попередження таких
негативних явищ, як інфляція, надмірне майнове розшарування населення,
скорочення виробництва, нерівномірність розвитку окремих регіонів.
Особливо гострою є проблема розбудови економічних зв’язків з країнами
СНД в умовах переходу до ринкових відносин.

Міжгалузеву координацію діяльності в межах країни, крім уряду, державних
комітетів, служб, адміністрацій України, здійснюють і міністерства з
питань, віднесених до їх компетенції. Такі функції, як вже зазначалося,
здійснюють Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України
і деякі інші.

Політичні й економічні перетворення, що відбуваються в Україні,
вимагають істотних змін у структурі уряду і центральних органів
виконавчої влади. Це буде здійснюватися відповідно до Програми «Україна
— 2010» — першої за роки незалежності стратегічної програми розвитку
нашої держави на найближче десятиліття. Відповідно до цієї Програми
кількість міністерств буде скорочено. З’явиться багато нових органів
міжгалузевого управління: державні комітети житлової і будівельної
політики, зв’язку і інформатики, фізичної культури і туризму,
адміністрації (енергетична, цінних паперів, нерухомого майна) та інші
центральні органи виконавчої влади для здійснення спеціальних
(виконавчих, контролюючих, дозвільних та ін.) функцій у відповідних
сферах.

Кожному виду міжгалузевого управління властиві свої особливості. Вони
стосуються не тільки системи органів державного управління, але й
об’єктів управління, характеру прав і обов’язків учасників
правовідносин, що виникають у процесі міжгалузевого управління, а також
юридичної відповідальності.

У системі державного міжгалузевого регулювання ринкових відносин можна
виділити два рівні: макрорівень і мікрорівень.

На макрорівні визначається загальнодержавна економічна політика,
установлюються податки і гарантії, визначаються їхні граничні величини,
сфера діяльності. Тут зважуються завдання формування ефективних секторів
виробництва інвестиційного клімату, фінансування експорту та імпорту з
метою захисту вітчизняного товаровиробника. Іншими словами, об’єкт
державного міжгалузевого регулювання на цьому рівні — ринок у цілому.

Об’єктом державного міжгалузевого регулювання на мікрорівні (на рівні
конкретної економіки) є численні ринки різних видів продукції:
промислові, сільськогосподарські, сфера надання послуг тощо. Саме тут
вирішується завдання державної підтримки економіки ефективних
підприємств, ліквідації чи реорганізації малоефективних господарських
об’єктів, організації попереджувального процесу з метою гальмування
зростання цін. У ході цієї роботи важливо виділити її господарських
суб’єктів, в яких центральний пакет акцій повинен бути закріплений за
державою, щоб впливати на рішення, прийняті цими суб’єктами, в тому
числі з метою економічної безпеки країни. З макрорівня на мікрорівень
делегуються права користування податками, їх справляння у встановлених
межах. Державне міжгалузеве регулювання на мікрорівні здійснюється
органами, які управляються конкретними галузями економіки і сферою
надання послуг.

Контрольно-наглядова діяльність органів міжгалузевого упрвління.

Надвідомчий (функціональний) характер може носити контроль з боку
центральних органів виконавчої влади. Завдання покладені на надвідомчий
контроль аналогічні завданням відомчого (галузевого) контролю, зокрема,
функціональними міністерствами і відомствами (наприклад, Міністерством
фінансів, Антимонопольним комітетом, Міністерством праці і соціальної
політики й ін.) За своїм змістом надвідомчий контроль центральних
органів державної виконавчої влади стосується, як правило, окремих
функцій чи конкретних сторін діяльності підконтрольних об’єктів
(наприклад, фінансової роботи, дотримання законодавства про охорону
праці і т.д.). Так міністерство освіти і науки здійснює надвідомчий
контроль щодо питань, пов’язаних з акредитацією навчальних закладів
незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості; контролює підготовку
науково-педагогічних кадрів, якість і рівень освіти і т.п. Міністерство
охорони здоров’я здійснює відповідний санітарно-епідеміологічний
контроль; Міністерство юстиції здійснює контроль за відповідністю
Конституції і поточними законами, видавані міністерствами і державними
комітетами відомчих правових актів, і т.п.

З метою здійснення зазначених спеціальних функцій у структурі
міжгалузевих органів державної виконавчої влади утворяться
спеціалізовані служби (відділи, управління); наприклад, державна
автомобільна інспекція в складі Міністерства внутрішніх справ; Державна
санітарно-епідеміологічна служба в системі Міністерства охорони здоров’я
й ін.

Поряд зі спеціалізованими контролюючими службами в складі міжгалузевих
міністерств і відомств у системі органів державної виконавчої влади
функціонують також державні комітети й інші центральні органи зі
спеціальним статусом, основним призначенням яких є здійснення
спеціалізованого державного контролю. До числа таких органів можна
віднести, зокрема, Державний комітет будівництва, архітектури і житлової
політики, Державний комітет з охорони державного кордону, Державний
комітет стандартизації, метрології і сертифікації; Вищу атестаційну
комісію, Головне контрольно-ревізійне управління, Антимонопольний
комітет, Державну митну службу, Державну комісію з цінних паперів і
фондового ринку, Фонд держмайна й ін.

Перераховані органи здійснюють спеціалізований контроль у різних сферах
управлінської, правоохоронної і правозабезпечувальної діяльності, у тому
числі в сфері податкової політики, антимонопольної діяльності, охорони
державного кордону, фінансової і банківської діяльності, а також
метрологічної, санітарний, екологічний, митний, сертифікаційний
контроль, контроль в галузі охорони державної таємниці й інші види
контрольної діяльності.

2. Характеристика основних сфер міжгалузевого управління.

управління державним обліком і статистикою.

Зміст управління державним обліком і статистикою може бути яскравим
прикладом міжгалузевого державного управління.

Здійснення державного обліку і статистики, створення централізованої
системи обліку і статистики в Україні — важливий важіль управління
соціально-економічними і політичними процесами в державі і суспільстві.

Основи організації статистики й інформатики відповідно до Конституції
України визначаються винятково законами України. Управління в сфері
державного обліку і статистики здійснюється на основі Закону України від
17 вересня 1992 р. «Про державну статистику в Україні», Указу Президента
України “Про перехід України до загальноприйнятої у міжнародній практиці
системи обліку та статистики” від 1992 р. зі змінами та доповненнями.
Цей Закон, спрямований на регулювання правових відносин в галузі
статистики і ведення первинного обліку, визначає повноваження і функції
органів державної інформаційної системи України з метою одержання
достовірної статистичної інформації про соціально-економічний розвиток
України, АРК і інших регіонів.

Державну статистику в Україні здійснюють: Міністерство статистики
України, органи державної статистики в Республіці Крим, областях,
районах та містах установи, які становлять єдину систему органів
державної статистики України. Вказані органи діють на підставі Положення
про них, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Головними завданнями органів державної статистики є:

реалізація державної політики в галузі статистики;

збирання, розробка, узагальнення та всебічний аналіз статистичної
інформації про процеси, що відбуваються в економічному і соціальному
житті України та її регіонів;

розробка і впровадження статистичної методології, яка базується на
результатах наукових досліджень, міжнародних стандартах та
рекомендаціях;

забезпечення достовірності, об’єктивності, оперативності, стабільності
та цілісності статистичної інформації; забезпечення доступності,
гласності і відкритості зведених стат. даних в межах чинного зак-ва.

Крім органів державної статистики, державною статистикою займаються
також міністерства і відомства України, інші юридичні особи для
виконання завдань, що входять до їх компетенції відповідно до
затверджених форм державної статистичної звітності.

Державну політику в галузі обліку і статистики проводить Кабінет
Міністрів України. Вона спрямована на створення єдиної (уніфікованої)
системи обліку і статистики, визначення змісту і пріоритетів
статистистично-управлінскої діяльності на всій території України.

Управління обліком і статистикою в Україні покликано забезпечити
реалізацію державної політики в цій сфері, збір, розробкленя,
узагальнення і всебічний аналіз статистичної інформації про процеси, що
відбуваються в соціально-економічному, політичному житті держави і його
регіонах. Змістом загальнодержавної статистики як функції управління є
також розробка і впровадження статистичної методології, що базується на
результатах наукових досліджень, міжнародних стандартах і рекомендаціях,
забезпечення достовірності, стабільності і цілісності статистичної
інформації. Облік і статистика покликані інформувати про наявність і
використання природних, трудових і матеріальних ресурсів в економіці,
національного прибутку, прибутках і витратах суб’єктів господарювання,
населення й інших економічних, соціальних, адміністративно-політичних
процесах, що відбуваються в нашому суспільстві.

Виходячи з наведеного, варто підкреслити, що загальнодержавна статистика
й облік мають міжгалузеве призначення, оскільки вони обслуговують
потреби всіх державних органів, у тому числі галузевих органів
управління. Проте управління статистикою загальнодержавного характеру
доповнюється галузевим управлінням, що виражається в наявності окремих
видів статистики, наприклад, фінансово-валютної, судової, митної й ін.
Обсяги відомчої (галузевої) статистичної звітності визначаються
міністерствами і відомствами самостійно за узгодженням з органами
державної статистики.

В основу організації державного обліку і статистики покладені загальні
принципи державного управління. Крім того, статистична діяльність у
своїй основі має спеціальні принципи. Серед них чільне місце займає
принцип подання в обов’язковому порядку всіма юридичними особами й
особами, що займаються підприємницькою діяльністю, даних, необхідних для
проведення державних статистичних спостережень. Ці статистичні дані
повинні бути достовірними і представлятися в повному обсязі у
встановлений термін і за певними адресами. Порядок поданя статистичних
даних визначається у формах державної звітності, затверджених органами
Державного комітету статистики України (далі — Держкомстат України – є
центральним органом управління статистики – 1 рівень управління).
Зазначений принцип реалізується і в тому, що органи державної статистики
після аналізу отриманих даних у свою чергу зобов’язані подавати власну
«продукцію» — статистичну інформацію органам законодавчої і виконавчої
влади, Адміністрації Президента України, органам місцевого
самоврядування, громадським організаціям і громадянам у порядку,
передбаченому законодавством.

Серед спеціальних принципів сучасної організації статистичної справи в
Україні важливого значення набуває принцип залучення до здійснення
державних статистичних спостережень осіб, що не працюють в органах
державної статистики. Зазначені заходи проводяться за рішенням Кабінету
Міністрів України на визначених цими рішеннями умовах. Організація цих
спостережень покладається на уряд АРК, місцеві органи державної влади.
Залучені до здійснення статистичних спостережень особи користаються
правами і несуть відповідальність нарівні зі службами органів державної
статистики.

У процесі розвитку і становлення статистичних інституцій України
особливу роль грає принцип знеособленого використання статистичних
даних, відповідно до якого всі зібрані відомості щодо громадян,
юридичних осіб можуть використовуватися лише в зведеному вигляді з
обов’язковим збереженням державної і комерційної таємниці.

Державне управління в галузі обліку і статистики здійснюється
спеціальною системою органів, яку очолює Держкомстат України. Відповідно
до Положення про Державний комітет статистики України, затвердженим
Указом Президента України від 6 листопада 1997 р., він є центральним
органом виконавчої влади, якому підлеглі органи державної статистики в
АРК, областях (2 рівень управління статистики), районах і містах (3
рівень управління статистики), а також підприємства, установи,
організації, що належать до сфери його управління. Вони складають єдину
систему органів державної статистики України. Держкомстат України очолює
Голова, який здійснює керівництво дорученими йому сферами діяльності,
несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом
Міністрів України за стан справ у цій сфері, визначає ступінь
відповідальності своїх заступників, керівників підрозділів Держкомстату
України.

Держкомстат України покликаний здійснювати загальне централізоване
управління обліком і статистикою. При виконанні покладених на нього
завдань Держкомстат України: забезпечує реалізацію державної політики в
галузі статистики, збір, обробку і всебічний аналіз статистичної
інформації про процеси, що відбуваються в житті країни, хід економічних
реформ, рівень життя населення, розвиток зовнішньоекономічної
діяльності, хід приватизації; розробляє і впроваджує статистичну
методологію, що базується на результатах наукових досліджень; сприяє
переходу національної системи обліку і статистики на міжнародні
стандарти; видає відповідно до законодавства необхідну статистичну
інформацію суб’єктам державного управління.

При вирішенні цих завдань Держкомстат України має широкі повноваження.
Зокрема, він розробляє і реалізує цільові перспективні програми
реформування і розвитку статистики, складає національні рахунки,
міжгалузеві і макроекономічні баланси; на основі аналізу статистичного
матеріалу, економічних даних бере участь у формуванні і підготовці
загальнодержавних програм економічного і соціального розвитку, розробці
проекту Закону про Державний бюджет України; організує і здійснює
спостереження за соціально-економічними процесами в Україні, її регіонах
і галузях економіки.

Держкомстат України забезпечує: створення і ведення Єдиного державного
реєстру підприємств і організацій України, визначення організаційних і
методологічних принципів його ведення, організацію єдиного державного
обліку всіх суб’єктів господарської діяльності, що підлягають включенню
до цього реєстру; розробку інструктивних, нормативних документів,
розробку й удосконалення технології і програмних засобів ведення цього
реєстру і державних кваліфікацій, що використовуються органами державної
статистики, а також інформаційно-довідкове обслуговування користувачів
даними Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;
випуск бюлетенів і збірників на базі цих даних.

Значне місце в діяльності Держкомстату України займає контроль за станом
первинного обліку і звітності за достовірністю звітних даних у всіх
галузях економіки, соціально-культурного й адміністративно-політичного
будівництва. У процесі контролю у випадку виявлення приписок і інших
перекручень звітних даних Держкомстат України має право вимагати від
юридичних осіб і громадян, які займаються підприємницькою діяльністю,
вносити виправлення в державну статистичну звітність, а у випадку
невиконання ними цієї вимоги у визначені строки самостійно вносити їх з
наступним повідомленням відповідних юридичних осіб і громадян для
внесення ними виправлень у показники первинного і бухгалтерського
обліку, інші зв’язані з цими даними показники.

Держкомстату України також надане право перевіряти достовірність даних,
вимагати від юридичних осіб і громадян пояснень та інші матеріали з
приводу виявлення порушень в обліку і звітності. Посадові особи органів
статистики мають право відповідно до встановленого порядку відвідувати
об’єкти, що перевіряються, вносити пропозиції про притягнення посадових
осіб і осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, винних у
порушенні законодавства, до відповідальності, розглядати справи про
адміністративні правопорушення в сфері обліку і статистики. Про
результати контрольної діяльності Держкомстат України може доповідати
Президенту України, Кабінету Міністрів України, повідомляти відповідним
міністерствам, комітетам, відомствам України про стан справ управління
обліком і статистикою.

Органи державної статистики (головні управління, управління статистики)
АРК, областей, районів, міст відають справами обліку і статистики на
відповідній території. Згідно з положеннями про них, затвердженими
Головою Держкомстату України, у межах своєї компетенції вони здійснюють
збір, обробку й аналіз науково обґрунтованих статистичних даних, а потім
подають їх у відповідний орган державної влади; ведуть облік виконання
державних замовлень, показників економічного і соціального розвитку
регіонів, наявності і використання природних, трудових і матеріальних
ресурсів; займаються удосконаленням і уніфікацією обліку і звітності
суб’єктів підприємницької діяльності, перевіряють постановку обліку і
звітності на підприємствах, організаціях усіх форм власності,
достовірність представлених ними звітних даних. Вказівки органів
статистики з питань обліку і звітності є обов’язковими. Повідомлення у
пресі про виконання показників державного замовлення допускається лише
після перевірки їх відповідними органами статистики.

Державні органи статистики взаємодіють з іншими центральними і місцевими
органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також
міжнародними статистичними організаціями, однак неправомірне втручання в
їхню діяльність будь-яких суб’єктів не допускається.

За порушення органами статистики та їх посадовими особами законодавства
про збирання і використання статистичних даних, приховування чи
перекручення статистичної інформації встановлена адміністративн У
відповідності зі ст. 1863 КпАП вона настає за порушення порядку подання
або використання даних державних статистичних спостережень:

Неподання органам державної статистики даних для проведення

державних статистичних спостережень або подання їх недостовірними,

не в повному обсязі, не за формою, передбаченою

звітно-статистичною документацією, чи із запізненням;

незабезпечення належного стану первинного обліку; порушення

порядку ведення Єдиного державного реєстру підприємств і

організацій України —

тягне за собою накладення штрафу на громадян — від трьох до

п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових

осіб та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності – від

десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів

громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені

повторно протягом року після накладення адміністративного

стягнення, —

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян — від п’яти до

десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових

осіб та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності — від

п’ятнадцяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів

громадян.

Порушення порядку використання конфіденційної інформації,

приховування або перекручення даних державних статистичних

спостережень, а також використання їх в засобах масової

інформації, для поширення в інформаційних мережах, на паперових,

магнітних та інших носіях, в наукових працях тощо без посилання на

їх джерело —

тягне за собою накладення штрафу на громадян — від п’яти до

десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових

осіб та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності – від

десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Посадові особи та громадяни, що використовують статистичні дані в
засобах масової інформації, наукових працях і т.п. без посилання на їх
джерело, несуть відповідальність відповідно до законодавства України.

Органи управління фінансами.

У фінансовій діяльності беруть участь практично всі державні органи в
залежності від їхньої компетенції, передбаченою Конституцією України і
законами України, нормативними актами, що визначають їхній правовий
статус, і ін.

Державна політика у фінансовій сфері здійснюється Верховною Радою
України, яка затверджує загальнодержавні програми, Державний бюджет і
внесення змін до нього, здійснює контроль за використанням Державного
бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання.
Винятково законами України зважуються найважливіші питання у фінансовій
сфері.

Органи виконавчої влади, що здійснюють управління фінансами, поділяються
на:

органи управління загальної компетенції (Кабінет Міністрів України,
місцеві державні адміністрації);

2) органи управління спеціальної (галузевої, міжгалузевої) компетенції,
які розділяються на дві підгрупи:

а) органи, що здійснюють фінансову діяльність поряд із своїми основними
функціями (міністерства, відомства, за винятком Міністерства фінансів
України);

б) органи, для яких фінансова діяльність є основною (Міністерство
фінансів України, Державна податкова адміністрація України й ін.). Ці
органи утворені спеціально для здійснення фінансової діяльності.

Безпосереднє упрвління фінансами стосується лише фінансів, власником
яких є держава.

Президент України має такаж певні повноваження у фінансовій сфері:
призначає Міністра фінансів; подає на затвердження Верховної Ради
кандидатуру Голови Національного банку України (далі – Нацбанку
України).

Значними повноваженнями в галузі управління фінансами наділений Кабінет
Міністрів України. Він забезпечує: проведення фінансової, цінової,
інвестиційної і податкової політики; розробку проекту Закону про
Державний бюджет України; виконання затвердженого Державного бюджету
України; надання звіту про виконання Державного бюджету України.

Оперативне управління фінансами здійснюється через спеціальні державні
органи виконавчої влади. Система фінансових органів України очолюється
Міністерством фінансів (далі — Мінфін України) — центральним органом
виконавчої влади по управлінні фінансами. Мінфін України прогнозує
розвиток економіки, розробляє проект Державної програми економічного і
соціального розвитку, проект Державного бюджету України. Для управління
фінансами Мінфін України відповідно до Положення про нього наділений
повноваженнями, що складають три групи:

повноваження, що випливають і пов’язані з функціями по складанню і
виконанню Державного бюджету України, контролю за його виконанням;

2) повноваження по застосуванню відповідних заходів у випадках порушень
установленого порядку виконання Державного бюджету України, припинення
фінансування;

повноваження, що стосуються регулювання співвідношення коштів Державного
бюджету України і місцевих бюджетів у процесі їхнього формування.

Організаційна побудова Мінфіну України пристосована до потреб ринкової
економіки.

Основними завданнями Мінфіну є :

розроблення проведення єдиної державної фінансової, бюджетної політики;

— здійснення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу сучасної
економічної та фінансової ситуації в Україні. А також перспектив її
розвитку;

розроблення стратегії щодо внутрішніх та зовнішніх запозичань держави і
погашення та обслуговування державного боргу;

Мінфін відповідно до покладених на нього завдань:

бере участь у розробленні прогнозних показників економічного і
соціального розвитку України на поточний період та перспективу;

розробляє проект державного бюджету України;

подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо вдосконалення
взаємовідносин між Державним бюджетом України і місцевими бюджетами;

Мінфін має право:

одержувати в установленому порядку від центральних та місцевих органів
виконавчої влади, Ради міністрів АРК, органів місцевого самоврядування
інформацію, документи і матеріали необхідні для розроблення проекту
Державного бюджету України., прогнозних розрахунків зведеного бюджету
України;

Мінфін України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів
законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Нормативні акти Мінфіну підлягають державній реєстрації в порядку,
встановленому законом порядку Мінфін очолює Міністр, якого призначає на
посаду та звільняє з посади Президент України в установленому законом
порядку. Міністр має заступників, які призначаються на посаду та
звільняються з посади відповідно до законодавства. Міністр розподіляє
обов’язки між заступниками міністра, визначає ступінь їх
відповідальності та ступінь відповідальності керівників структурних
підрозділів Міністерства.

Мінфіну підпорядковуються Державне казначейство України, Головне
контрольно-ревізійне управління України, Державна пробірна палата.

Мінфін України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в
установах банків. Печатку із зображенням Державного Герба України .

Банки – це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів
господарської діяльності та громадян за рахунок залучення підприємств,
установ, організацій, населення та інших кредитних ресерсів.

Банки є юридичними особами . Вони є економічно самостійними і повністю
незалежними від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в
рішеннях, пов’язаних з їх оперативною діяльністю

Банківська система є дворівневою і складається з Національного банку
України та комерційних банків, у тому числі Зовнішньоекономічного банку
України, Ощадного банку України. Національний банк є власністю України,
юридичною особою. Його статут затверджується Президією Верховної Ради
України. Нацбанк є підзвітним Верховній Раді України. Нацбанк має право
законодавчої ініціативи. Керівним органом Нацбанку є Правління.
Правління Нацбанку складається з Голови Правління та його заступників і
членів Правління.

Голова Правління Нацбанку призначається Верховною радою України на 4
роки за поданням голови ВРУ. Голова Правління Нацбанку керує роботою
Правління , головує на його засіданнях. Заступники Голови Правління та
його члени призначаються Президією ВРУ за поданням Голови Правління
Нацбанку. Рішення Правління банку приймаються простою більшістю голосів
і оформлюються постановою. Національний банк видає нормативні акти з
питань, що входять до його повноважень, які є обов’язковими для всіх
юридичних і фізичних осіб.

Нормативні акти Нацбанку видаються у формі постанов Правління Нацбанку.
Вони не можуть суперечити законодавству України і не мають зворотної
сили.

Нормативні акти Нацбанку набирають чинності у визначений ним термін, але
не раніше дня прийняття, крім тих, що підлягають державній реєстрації та
набирають чинності в терміни визначені законодавством України.

Нацбанк щорічно, у квітні місяці , подає Верховній Раді України звіт про
свою роботу, баланс своєї діяльності і зведений баланс банківської
системи Республіки. Верховна Рада щорічно за поданням Нацбанку
затверджує

розподіл прибутку.

Органами Мінфіну України на місцях є фінансові органи місцевих державних
адміністрацій, що розробляють проекти відповідних бюджетів, організують
виконання бюджетів, забезпечують надходження коштів у позабюджетні
фонди, встановлюють на основі рішення ради розмір місцевих зборів та
оголошують місцеві добровільні позики.

Особливим центральним органом виконавчої влади, статус якого прирівняно
до державного комітету України, є Державне казначейство України,
утворене відповідно до Указу Президента України від 27 квітня 1995 р.
Основними завданнями Державного казначейства України є: організація
виконання Державного бюджету України; контроль за його виконанням та
регулюванням відносин між Державним бюджетом України і позабюджетних
фондів; короткострокові прогнози обсягів державних фінансових ресурсів і
надання інформації Верховній Раді і Президенту України.

Система податкових органів включає декілька досить розгалужених
структур. Було б помилкою ставити знак рівності між податковими органами
і податковими адміністраціями. Останні є лише одним з елементів системи
податкових органів. Можна виділити систему податкових органів у вузькому
і широкому розумінні.

Податкові органи у вузькому розумінні — це система податкових
адміністрацій, що здійснюють контроль тільки за надходженням у бюджет
податкових платежів (ми абстрагуємося від ситуації, коли через них
здійснюється перерахування і низки специфічних зборів неподаткового
характеру). Податкові органи в широкому розумінні контролюють і
забезпечують надходження в бюджет усіх відрахувань, що законодавець
включає в податкову систему як сукупність податків, зборів, платежів. У
даному випадку система податкових органів охоплює вже і митні органи, і
податкову міліцію. Таким чином, у широкому розумінні система податкових
органів містить у собі: 1) органи податкової адміністрації України; 2)
митні органи України; 3) податкову міліцію.

Державна податкова адміністрація України — центральний орган виконавчої
влади, що очолює Голова. Голови державних податкових адміністрацій в
АРК, областях, містах Києві і Севастополі призначаються на посаду і
звільняються з посади Президентом України. Головними завданнями
Державної податкової адміністрації України є: здійснення контролю за
дотриманням податкового законодавства; правильністю нарахування і сплати
податків; прийняттю рішень по накладенню фінансових санкцій і
адміністративних штрафів; прийняття нормативних і методичних документів
з питань оподатковування.

Податкова міліція — специфічний правоохоронний орган, що забезпечує
економічну безпеку держави при надходженні податкових платежів у бюджет.
Якщо діяльність податкових інспекцій пов’язана зі стягуванням податків,
то податкова міліція здійснює стягнення податкових платежів.

Митна справа в Україні містить у собі організацію переміщення товарів і
предметів через митний кордон України, обкладення митом. Митна справа
здійснюється безпосередньо митними органами, що вирішують питання
оподатковування при перетинанні митного кордону України.

Органом державного фінансово-економічного контролю, утвореним Верховною
Радою України, є Рахункова палата Верховної Ради України, що здійснює
свою діяльність самостійно, незалежно від яких-небудь органів держави.
Рахункова палата забезпечує єдину систему контролю за виконанням
Державного бюджету України.

Фінансовий контроль.

Фінансовий контроль визначається характером фінансової діяльності
держави і є однією зі стадій управління фінансами. Реалізація
контрольних функцій в галузі фінансів здійснюється по двох напрямках: з
одного боку, це контроль по закінченні стадій формування, розподілу і
використанню державних коштів, свого роду підсумковий контроль; з іншого
боку — це контроль, що здійснюється на кожній зі стадій, — оперативний
контроль. Фінансовий контроль виступає як діяльність державних органів і
недержавних організацій по забезпеченню законності, фінансової
дисципліни і доцільності при мобілізації, розподілі, використанні коштів
і зв’язаних з цим матеріальних цінностей.

Основними методами фінансового контролю є перевірки, ревізії,
дослідження й аналіз. Види фінансового контролю, механізм його
здійснення регулюються фінансовим законодавством.

Органи, що здійснюють фінансовий контроль, утворять систему з трьох
груп: органи, що здійснюють загальнодержавний контроль (Верховна Рада,
Кабінет Міністрів України); органи відомчого фінансового контролю
(Мінфін України, Нацбанк України й ін.); органи, що здійснюють
незалежний фінансовий контроль (аудиторські організації).

Верховна Рада здійснює фінансовий контроль у ході розгляду проектів і
затвердження Державного бюджету України, звіту про його виконання.
Контрольні функції реалізуються Верховною Радою під час обговорення і
прийнятті фінансового законодавства. Фінансовий контроль здійснюється
комітетами Верховної Ради України (у відповідній для них сфері). Більш
широкі повноваження в сфері фінансового контролю за станом і рухом
державних фінансів належать двом спеціалізованим комітетам: Комітету з
питань бюджетної діяльності і Комітету з питань фінансів і банківської
діяльності.

Окремими контрольними повноваженнями наділена Рахункова палата Верховної
Ради України. Контрольні повноваження Рахункової палати поширюються на
Верховну Раду, органи виконавчої влади, Нацбанк України, Антимонопольний
комітет, Фонд державного майна й інші органи держави. Рахункова палата
має право контролювати місцеві державні адміністрації, органи місцевого
самоврядування, підприємства й організації незалежно від форм власності,
якщо їхня діяльність пов’язана з коштами Державного бюджету України або
вони мають частку державної власності.

Контрольні функції Президента України ґрунтуються на його статусі як
глави держави і реалізуються їм, наприклад, під час підписання законів
України.

Кабінет Міністрів України здійснює фінансовий контроль у ході реалізації
фінансової політики України як у цілому, так і в галузі ціноутворення й
оплати праці, складання і виконання Державного бюджету України, звіту
про його виконання і т.п.

Мінфін України здійснює контроль за рухом і використанням державних
коштів, виконанням Державного бюджету, його касовим виконанням по
доходах. Мінфін встановлює і контролює порядок ведення бухгалтерського
обліку і звітності про виконання бюджетів, кошторисів витрат державних
установ, контролює випуск і оборот цінних паперів, веде загальний реєстр
їхнього випуску.

У системі центральних органів виконавчої влади і на місцях функціонують
спеціальні контролюючі служби: Державне казначейство України і Державна
контрольно-ревізійна служба України. Остання здійснює контроль за
використанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом,
достовірності бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах,
відомствах, бюджетних установах, на підприємствах і в організаціях, що
отримують кошти з бюджетів державних валютних фондів.

Досить широке коло контролюючих функцій належить Нацбанкові України. Це
насамперед контроль за діяльністю комерційних банків, їхніх відділень,
філій і представництв. Функцію нагляду здійснює Департамент банківського
нагляду Нацбанку України. Операції за наглядом здійснюють територіальні
управління Нацбанку України на відповідних територіях.

До функцій Державної митної служби України відноситься контроль за
правильністю і своєчасністю сплати мита і митних зборів, переміщенням
валютних цінностей через митний кордон України.

Міністерство зв’язку України контролює дотримання правил поштових
переказів і пересилання валютних цінностей.

Відомчий контроль координується Мінфіном України. Він здійснюється
міністерствами, іншими органами державного управління за діяльністю
підвідомчих підприємств, установ і організацій через функціонально
самостійні структурні контрольно-ревізійні підрозділи міністерств і
відомств (управління, відділи, групи).

поєднання державних інтересів, інтересів недержавних господарюючих
суб’єктів, здійснюється через механізм незалежного аудиторського
фінансового контролю. Аудит являє собою перевірку офіційної
бухгалтерської звітності, обліку первинних документів і інформації,
пов’язаної з фінансово-господарською діяльністю господарюючих суб’єктів,
з метою визначення їхньої достовірності, повноти звітності й обліку,
відповідності законодавству.

Адміністративна відповідальність за правопорушення в галузі фінансів і
підприємницької діяльності.

Адміністративна відповідальність у фінансовій сфері тісно пов’язана з
відповідальністю за правопорушення в підприємницькій діяльності. До
правопорушень в галузі фінансів, за які КпАП встановлена адміністративна
відповідальність, можна віднести: порушення правил про валютні операції
(ст. 162); порушення законодавства у фінансових питанням (ст. 164-2);
несвоєчасну здачу виторгу (ст. 164-4); порушення порядку формування і
застосування цін і тарифів (ст. 165-2).

Безпосередня шкода відносинам у галузі фінансів заподіюється також
правопорушеннями, що відбуваються в підприємницькій діяльності, оскільки
вони пов’язані з несплатою або неналежною сплатою в державний бюджет чи
місцеві бюджети відповідних податків і зборів, порушенням правил
ціноутворення, конкуренції й ін. До таких правопорушень можна віднести:
незаконну скупку, продаж і переробку шкурок хутрових звірів (ст. 163);
порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю (ст. 164);
відхилення від подачі декларації про доходах (ст. 164′); несумлінну
конкуренцію (ст. 164-3); збереження чи транспортування алкогольних
напоїв або тютюнових виробів, на яких немає марок акцизного збору
встановленого зразка (ст. 164-5); зловживання монопольним становищем на
ринку (ст. 166′); неправомірні угоди між підприємцями (ст. 166-2) і ін.

Справи про правопорушення в галузі фінансів і підприємницької діяльності
розглядаються уповноваженими на це посадовими особами органів внутрішніх
справ, державної контрольно-ревізійної служби, податкової служби,
районними (міськими) судами (суддями) і ін.

Система органів управління будівництвом і житлово-комунальним
господарством.

Центральними органами державного управління в сфері житлово-комунального
господарства і будівництва є Державний комітет України з питань
житлово-комунального господарства і Державний комітет України
будівництва, архітектури та житлової політики України (далі — Держбуд
України). Вони діють на основі положень про їх, затверджених указами
Президента України відповідно від 19 серпня 2002 р. і 20 серпня 2002
р.Повноваження названих органів доцільно розглянути на прикладі Держбуду
України.

Держбуд України — центральний орган виконавчої влади, що бере участь у
формуванні державної житлової політики, державної науково-технічної й
економічної політики в сфері містобудування, будівництва і комунального
господарства, а також забезпечує проведення її в життя.

Основними завданнями Держбуду України є: забезпечення проведення реформ
у підвідомчих йому галузях господарства; забезпечення в них розробки та
реалізації заходів щодо энерго- та ресурсозбереження; впровадження
екологічно безпечних технологій; здійснення заходів щодо комплексного
планування територій, поліпшенню архітектурно-планувального й
інженерно-технічного рівня забудови населених пунктів, будинків і
споруд; здійснення заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня
будівництва і промисловості будівельних матеріалів, житлово-комунального
господарства і міського електротранспорту; організація роботи по
стандартизації і т.д.

Відповідно до покладеного на нього завданнями Держбуд України:
забезпечує розробку, затвердження, видання і контроль за дотриманням
державних стандартів, норм і правил; бере участь у розробці,
затвердженні і реалізації містобудівної документації; здійснює
координацію і нормативно-методичне забезпечення діяльності місцевих
органів містобудування й архітектури, капітального будівництва,
інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю, бюро технічної
інвентаризації й ін.; бере участь у розробці і реалізації заходів,
спрямованих на проведення економічних реформ, демонополізацію,
приватизаціюю у галузі, забезпечення післяприватизаційної підтримки
приватизованих підприємств; видає спеціальні дозволи (ліцензії) на
здійснення окремих видів підприємницької діяльності; здійснює відповідно
до законодавства України функції з управління об’єктами державної
власності, що відносяться до його відання.

Для успішного здійснення покладених на нього завдань і функцій Держбуду
України надані досить широкі повноваження щодо організаційного
забезпечення роботи. Він має право: одержувати від інших центральних і
місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування
документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього
завдань, скликати у встановленому порядку наради з питань, що належать
до його відання; залучати фахівців центральних і інших органів
виконавчої влади, підприємств, установ і організацій за узгодженням з їх
керівниками для розгляду питань, що відносяться до його компетенції,
притягати до дисциплінарній відповідальності керівників підприємств,
установ і організацій, що належать до його відання.

Держбуд України в межах своїх повноважень на основі й у виконання актів
законодавства видає накази, організує і систематично контролює їхнє
виконання; узагальнює практику застосування законодавства з питань, що
відносяться до його відання; розробляє пропозиції щодо його
вдосконалення та у встановленому порядку вносить їх на розгляд
Президенту України та Кабінету Міністрів України.

Структуру Держбуду України складають Голова Держбуду України, його
заступники, управління (зокрема, науково-технічного забезпечення,
житлової політики, економіки житлово-комунального госпораства,
підвідомчих організацій) та відділи (житлового господарства, міського
електротранспорту, комунальної енергетики, благоустрою та комунального
обслуговування та ін.).

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Держбуду
України, обговорення найбільш важливих напрямків його діяльності в ньому
діє колегія в складі Голови Держбуду України (голова колегії),
заступників Голови за посадою, а також інших керівників Держбуду
України.

Управління будівництвом і житлово-комунальним господарством на місцях
покладено на відповідні управління і відділи місцевих державних
адміністрацій. Так, при обласних державних адміністраціях діють
управління містобудування й архітектури, управління житлово-комунального
господарства й управління капітального будівництва, а в районних
державних адміністраціях функцію управління забезпечують відділи
містобудування, архітектури і житлово-комунального господарства. Ці
органи створюються і діють відповідно до положень, затвердженими
Кабінетом Міністрів України. Вони здійснюють керівництво дорученими їм
сферами будівництва і житлово-комунального господарства, несуть
відповідальність за їхній розвиток на підвідомчій їм території,
координують діяльність підприємств, установ і організацій, що
відносяться до сфери управління відповідної місцевої державної
адміністрації.

Держбуд України спрямовує і координує діяльність місцевих органів
виконавчої влади в галузі будівництва і житлово-комунального
господарства, а також сприяє органам місцевого самоврядування — радам і
їх виконавчим органам у здійсненні ними повноважень у підвідомчій
галузі.

Державний архітектурно-будівельний контроль.

Управління в сфері містобудування і державний архітектурно-будівельний
контроль здійснюється на підставі Законів України “Про основи
містобудування” від 16. 11. 1992 р.; “Про архітектурну діяльність” від
20. 05. 99р.; “Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ
та організацій за правопорушення у сфері містобудування” від 14. 10.
1994р.; інших нормативно-правових актів у сфері містобудування.

Державний архітектурно-будівельний контроль полягає в забезпеченні під
час забудови території, розміщенні і будівництві об’єктів додержанні
суб’єктами архітектурно-будівельної діяльності:

вимог містобудівельної документації;

місцевих правил забудови населених пунктів;

державних стандартів, норм і правил при здійсненні проектування,
будівельних робіт, виготовленні будівельних матеріалів, виробів і
конструкцій;

затвердженої містобудівельної та іншої проектної документації;

а також захист державою прав споживачів будівельної продукції.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснює Державна
архітектурно-будівельна інспекція України, інспекції державного
архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим,
областях, районах, містах Києві та Севастополі, містах обласного
підпорядкування.

Діючим законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу за
такі правопорушення:

проведення будівельних робіт без дозволу на їх виконання або без
затвердження проектної документації;

передача у виробництво проектної документації, що не відповідає
державним стандартам, нормам і правилам, технічним умовам або
затвердженій містобудівній документації;

виробництво, реалізацію або застосування в будівництві будівельних
матеріалів, виробів і конструкцій, які не відповідають державним
стандартам, нормам і правилам, проектним рішенням, і так само підлягають
обов’язковій сертифікації, але не пройшли її;

виконання будівельних робіт, що не відповідають державним стандартам,
нормам і правилам або проектним рішенням;

прийняття у експлуатацію об’єктів, зведених з порушенням законодавства,
місцевих правил забудови населених пунктів або проектних рішень;

виконання спеціальних видів робіт у проектуванні та будівництві без
отримання у встановленому порядку ліцензії;

ухилення від виконання або несвоєчасне виконання приписів інспекції
державного архітектурно-будівельного контролю.

Органи управління у сфері стандартизації, сертифікації і метрології.

Державна система стандартизації в Україні визначає мету і принципи
управління, форми та загальні організаційно-технічні правила
виконання всіх видів робіт із стандартизації.

Державна система стандартизації спрямована на забезпечення
реалізації єдиної технічної політики в сфері стандартизації, метрології
та сертифікації. Державну систему стандартизації створює Державний
комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації –
національний орган із стандартизації.

Категорії нормативних документів із стандартизації

Нормативні документи із стандартизації поділяються на:

державні стандарти України;

галузеві стандарти;

стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок;

технічні умови;

стандарти підприємств.

Міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн
застосовуються в Україні відповідно до її міжнародних договорів.

Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації
(далі – Держстандарт України) є центральним органом виконавчої влади,
підпорядкованим Кабінету Міністрів України.

Держстандарт України як єдиний національний орган зі стандартизації,
метрології та сертифікації здійснює державну політику у сфері
стандартизації, метрології, акредитації органів та іспитових
лабораторій з сертифікації (далі – акредитації) та сертифікації.

Держстандарт України у своїй діяльності керується Конституцією України,
законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів
України, а також Положенням. У межах своїх повноважень Держстандарт
України організовує виконання актів законодавства України та
узагальнює практику їх застосування і здійснює систематичний контроль за
їх реалізацією, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і
в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України,
Кабінету Міністрів України.

Держстандарт України в межах своїх повноважень на основі та на виконання
законодавства України видає накази, організовує та контролює їх
виконання. Рішення Держстандарту України, прийняті в межах його
компетенції, є обов’язковими для інших центральних та місцевих органів
виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ
і організацій незалежно від форм власності, громадян.

Держстандарт України очолює Голова, якого призначає на посаду та
звільняє з посади в установленому порядку Президент України.

Голова Держстандарту України є за посадою головним державним
інспектором України з державного нагляду за якістю продукції,
додержанням стандартів, норм і правил, а його заступники — заступниками
головного державного інспектора України з державного нагляду за якістю
продукції, додержанням стандартів, норм і правил.

Для виконання державних функцій з нагляду за додержанням стандартів,
норм та правил і з метрологічного нагляду, організації робіт зі
стандартизації та сертифікації Держстандарт України утворює систему
територіальних органів — державних центрів стандартизації,
метрології та сертифікації. Директори цих центрів є за посадою головними
державними інспекторами відповідних територіальних одиниць, а їх
заступники — заступниками головного державного інспектора.

Для підготовки рішень з окремих питань діяльності Держстандарту України
при ньому утворюються консультаційно-дорадчі науково-технічні комісії зі
стандартизації, метрології, акредитації та сертифікації.

У Держстандарті України можуть утворюватися й інші дорадчі та
консультаційні органи

3. Міжгалузеві повноваження МВС України.

Специфічне місце в системі органів виконавчої влади займають органи
внутрішніх справ, що є підсистемою єдиної системи виконавчої влади
України

Для органів внутрішніх справ характерне сполучення внутрішньої і
зовнішньої сфер управлінської діяльності.

Внутрішнє управління зводиться в рамках їхньої підсистеми переважно до
вирішення питань організаційного порядку (взаємодія структурних одиниць
підсистеми, підбір і розміщення кадрів, вироблення і проведення в життя
управлінських рішень і т.п.).

Зовнішнє управління органів внутрішніх справ проявляє себе при
здійсненні діяльності по охороні суспільного порядку, забезпеченню
суспільної безпеки і боротьбі зі злочинністю.

Місце органів внутрішніх справ у системі органів виконавчої влади,
органів державного управління визначається задачами і функціями, що вони
виконують. При здійсненні в зовнішній сфері адміністративної
(виконавчої), оперативно-розшукової, дізнавальницької і іншої діяльності
вони взаємодіють з різними органами державної влади, виконуючи при цьому
свої специфічні завдання по забезпеченню правопорядку.

Виконання зазначених завдань обумовлює особливості виконавчої діяльності
органів внутрішніх справ, що виявляються в «міжгалузевому» характері
їхньої діяльності (зовнішнє функціонування органів внутрішніх справ
виходить за межі власної галузі).

Співробітники органів внутрішніх справ, постійно спілкуючись із
зовнішнім середовищем, вступають у різні відносини з посадовими особами,
що представляють усі сфери соціального регулювання: економічну,
соціально-культурну, соціально-політичну, тому що вони не тільки
організують, але і практично здійснюють охорону правопорядку.

З метою виконання покладених на них завдань і функцій органи внутрішніх
справ наділені державно-владними повноваженнями, виступають від імені
держави, функціонують у границях відведеної їм компетенції, мають свою
систему, структуру, штати, організаційну особливість, здійснюють
діяльність під управлінням вищих органів державної влади.

МВС виявляє,   розкриває   і   розслідує   злочини,  що  мають

міжрегіональний і   міжнародний   характер,   веде   боротьбу    з

організованою  злочинністю,  наркобізнесом  і  злочинами  у  сфері

економіки;

– забезпечує профілактику правопорушень, вносить центральним

і  місцевим органам виконавчої влади,  підприємствам,  установам і

організаціям подання щодо усунення причин  і  умов,  які  сприяють

вчиненню  правопорушень,  організовує  проведення  серед населення

роз’яснювальної роботи з питань  охорони  громадського  порядку  і

боротьби із злочинністю;

– забезпечує  здійснення  державного   пожежного   нагляду,

пожежну охорону населених пунктів і об’єктів, координує діяльність

інших центральних органів виконавчої влади у питаннях,  пов’язаних

з удосконаленням справи пожежної охорони;

– організовує  в  системі  МВС  України  роботу  з   питань

фінансування, праці, заробітної плати, економічного прогнозування,

бухгалтерського   обліку   і   звітності,    контрольно-ревізійної

діяльності;

– вносить  відповідним  органам виконавчої влади пропозиції

щодо   будівництва   об’єктів   адміністративного,    виробничого,

соціально-побутового,   військового   призначення   та  житла  для

забезпечення діяльності його системи,  здійснює  контроль  за  цим

будівництвом;

– бере  участь  у  формуванні  науково-технічної політики у

сфері діяльності органів внутрішніх справ; організовує і координує

впровадження  в  практику  досягнень  науки  і передового досвіду,

забезпечує  розроблення   озброєнь,   спеціальних,   технічних   і

криміналістичних   засобів   для   органів   внутрішніх  справ  та

внутрішніх військ;

– організовує   і  забезпечує  функціонування  відомчої

мережі  зв’язку;

Відповідно до Положення  про  Міністерство  внутрішніх справ

України, яке затверджене Указом Президента України від 17 жовтня 2000
року МВС України має право:

– одержувати  в  установленому  законодавством  порядку  від

центральних   та   місцевих   органів  виконавчої  влади,  органів

місцевого  самоврядування,  підприємств,  установ  і   організацій

інформацію,   документи   і  матеріали,  необхідні  для  виконання

покладених на нього завдань;

– залучати  спеціалістів  центральних  та  місцевих  органів

виконавчої   влади,   підприємств,   установ   і  організацій  (за

погодженням з їхніми керівниками) для розгляду питань, що належать

до його компетенції;

– перевіряти  додержання  центральними та місцевими органами

виконавчої    влади,    органами     місцевого     самоврядування,

підприємствами,  установами  і організаціями та громадянами правил

пожежної безпеки, безпеки дорожнього руху, дозвільної системи;

    

– займатися   відповідно   до   законодавства  господарською

діяльністю.

МВС України здійснює свої  повноваження  безпосередньо  та

через  утворені  в  установленому  порядку  головні управління МВС

України в Автономній Республіці Крим,  місті  Києві  та  Київській

області,  управління МВС України в областях,  місті Севастополі та

на транспорті,  районні,  районні у містах,  міські  управління  і

відділи, а також підприємства, установи і організації, що належать

до сфери його управління.

МВС України під час виконання покладених на нього  завдань

взаємодіє  з  іншими центральними та місцевими органами виконавчої

влади,  органами місцевого самоврядування,  а також з відповідними

органами іноземних держав.

МВС  України  у межах своїх повноважень видає на основі та

на виконання актів законодавства накази,  організовує і  контролює

їх виконання.

У випадках,  передбачених законодавством, рішення МВС України

є  обов’язковими  для виконання центральними та місцевими органами

виконавчої    влади,    органами     місцевого     самоврядування,

підприємствами, установами і організаціями та громадянами.

     МВС України  в разі потреби видає разом з іншими центральними

та місцевими органами виконавчої влади спільні акти.

Висновок.

Надвідомчість повноважень органів міжгалузевого управління проявляється
в тому, що акт, видані в межах її компетенції, є обов’язковими для всіх
органів державного управління та органів місцевого самоврядування, не
підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій. Органи
міжгалузевого управління несуть відповідальність за стан і розвиток
дорученої їм сфери (кола питань) управління. Сфера міжгалузевого
управління відображається в найменуванні цих органів: Антимонопольний
комітет України, Державна податкова адміністрація і т.под.

Методам управління, які використовуються органами міжгалузевої
позавідомчої компетенції, притаманні погоджене прийняття рішень,
координація дій відповідних органів в управлінні при виконанні
загальнодержавних чи міжгалузевих завдань.

Важливе значення має усунення неузгодженості в діях органів виконавчої
влади на всіх рівнях протидії, а бажано – і попередження таких
негативних явищ, як інфляція, надмірне майнове розшарування населення,
скорочення виробництва, нерівномірність розвитку окремих регіонів.
Особливо гострою є проблема розбудови економічних зв’язків з країнами
СНД в умовах переходу до ринкових відносин.

Список використаної літератури.

Законодавчі і нормативні акти органів державної влади.

Конституція України

Кодекс про адміністративні правопорушення

Закон України “Про державну статистику в Україні”

Закон України “Про міліцію”

Закон України “Про Рахункову палату Верховної Ради України”

Закон України “Про державну податкову службу”

Положення про Міністерство внутрішніх справ України

Положення про Державний комітет статистики України

Положення про Харківське обласне управління статистики

Навчальні посібники і монографічні видання.

Павловский Р.С. „Административное право”, – К.: 1986

Колпаков В.К. „Адміністративне право України”, – К.: 1999

Коваль Л.В. „Адміністративне право України”, – К.: 1996

Клименко Г.Б. „Адміністративне право”, – Харків: 2000

Ківалов С.В., Біла Л.P. „Адміністративне право України”
(Навчально-методичний посібник),– Одеса: 2002.

Гончарук С.Т. „Адміністративне право України”, – К.: 2001

Васильев А.С. „Административное право Украины”, – Харьков: 2002

Битяк Ю.П., В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук и др. „Административное право
Украины” – Харьков: 2003

Авер’янов В.Б. „Державне управління в Україні” (Навчальний посібник), –
К.: 1999

Література для порівняльного аналізу.

Алехин А.П. „Административное право Российской Федерации”, –М.: 1997

Бахрах Д.Н. „Административное право”, – М.: 2002

Овсянко Д.М. „Административное право”, – М.: 1997

Попов В.И., Студеникин М.С. „Административное право”, –М.:1988

Старилов Ю. Н. Курс общего административного права. В 3 т. Т. I:
История. Наука. Предмет. Нормы. Субъекты. — М.: Издательство НОРМА
(Издательская группа НОРМА— ИНФРА М), 2002.

Тихомиров Ю.А. Административное право и процесс: полный курс.- М.: 2001.

Див.: Офіційний вісник України. — 2000. — № 35. — Ст. 1477; 2001. — №
51. -Ст. 2268; 2002. — № 17. — Ст. 897.

Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 43. — Ст. 608.

Офіційний вісник України. — 1997. — № 46. — Ч. 2. — Ст. 25; 2000. — №
24. — Ст. 993.

Положення про Харківське обласне управління статистики, затверджене
наказом Держкомстату України від 21 листопада 1997р.

Урядовий кур’єр. — 1995. — № 68-69. — С. 10.

Закон України від 24 грудня 1993 р. «Про державну податкову службу » //
Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 15. — Ст. 84.

Діяльність органів податкової служби регулюється розділом 5 Закону
України “Про державну податкову службу”.

Закон України від 11 липня 1996р. “Про Рахункову палату Верховної Ради
України”// Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 24. — Ст. 137.

Офіційний вісник України. — 2002. — № 34. — Ст. 1563

Офіційний вісник України. — 2002. — № 34. — Ст. 1564

Типове положення про управління житлово-комунального господарства
обласної державної адміністрації: Затверджене постановою Кабінету
Міністрів України від 18 грудня 1995 р.// ЗП України. — 1996. — № 4. —
Ст. 133

PAGE

PAGE 32

Похожие записи