Реферат на тему:

Механізм фінансового контролю: поняття та основні категорії

У період проведення ринкової реформи, соціально-економічних перетворень
в Україні особливого значення набувають питання посилення ролі механізму
фінансового контролю за ефективним використанням фінансових ресурсів. У
ринкових умовах фінансовий контроль має бути спрямований на прискорення
економічного та соціального розвитку, повинен покласти кінець
безгосподарності, розкраданням і зловживанням з боку посадових осіб,
підвищити ефективність проведення перевірок своєчасності виконання
зобов’язань перед бюджетом [8, с. 74]. Така цільова настанова диктує
потребу не лише в адекватних прикладних дослідженнях, розрахованих на
безпосередній результат, а й дослідженнях фундаментального характеру,
теоретичного переосмислення ряду категорій і понять. Фінансовий контроль
необхідно розглядати як складне, багатоаспектне поняття.
Системно-функціональний аналіз механізму фінансового контролю, як
цілісної системи, створить науково-теоретичну основу вирішення питання
про шляхи вдосконалення проведення фінансового контролю.

Чітке визначення поняття та основних категорій механізму фінансового
контролю на законодавчому рівні, розкриття їх сутності сприятиме
належному здійсненню контрольних дій, надасть можливість зробити
цілісною систему фінансового контролю, зведе до мінімуму зловживання в
сфері економіки.

Вітчизняними науковцями вже досліджувались окремі аспекти фінансового
контролю, але протягом минулих років роль контролю значно занижувалася,
лише кризовий стан економіки держави та державних фінансів змусив учених
змінити своє ставлення до його теоретичних основ. У науці фінансового
права проблеми фінансового контролю вченими висвітлювалися в різних
аспектах. Деякі автори розглядали контроль як функцію фінансів, інші –
як різновид державного контролю, а треті досліджують його як інститут
фінансового права. Вагомий внесок у розробку питань механізму
фінансового контролю зробили А.О. Альський, А.В. Ніколаєва. Помітну
позитивну роль у розвитку фінансового контролю відіграли праці вчених
30–40-х років Д.І. Аленчикова та О.М. Ляндо. Важливе значення для
подальшої розробки питань фінансового контролю мали роботи вчених
70–80-х років: Г.А. Айвазяна, І.А.Андрєєва, І.А. Белобжицького, Е.О.
Вознесенского, Л.М. Крамаровського, В.І. Туровцева, В.Н. Шеметова.
Внесок у розвиток фінансового контролю зробили вчені М.Т. Білуха, О.М.
Дорогих, О.М. Козирін, Н.Д. Погосян, Ф.М.Хашукаєва, Л.К.Царьова, С.О.
Шохін, О.А. Ялбулганов, але вони в основному досліджували лише окремі
питання фінансового контролю не приділяючи уваги саме його механізму.
Неможливо уявити аналіз практично будь-якого питання фінансового
контролю без праць відомих учених, які зробили значний вклад у розвиток
інституту фінансового права: О.Ю. Грачової, Л.А. Савченко, І.П.
Устинової та ін [9, с. 6]. Як видно з викладеного, дослідженню окремих
елементів фінансового контролю були присвячені праці як теоретиків, так
і практиків, але аналіз матеріалів свідчить про неефективність
фінансового контролю на практиці. Формування ринкових відносин на
сучасному етапі докорінно змінює фінансову діяльність держави і впливає
на здійснення фінансового контролю. Збільшується обсяг завдань, цілей,
які стоять перед ним. Постійно трансформується сам механізм проведення
фінансового контролю. У минулому механізм фінансового контролю був
значно спрощений, але нині відслідковується процес ускладнення
організації проведення фінансового контролю, тому що останній охоплює не
лише фінансову діяльність держави, муніципальних органів та організацій,
а й недержавних, комерційних структур. Все це зумовлює переосмислення
деяких основоположних ідей, які стосуються контролю, а отже, і вказує на
необхідність його ретельного дослідження.

Автор ставить перед собою мету – провести системно-функціональний аналіз
поняття механізму фінансового контролю, розкрити зміст його основних
елементів, їх взаємозв’язок і взаємодію, а також з’ясувати значення
механізму фінансового контролю у виробленні підходів до вдосконалення
чинного законодавства в галузі фінансового контролю.

Досягнути поставленої мети можна лише після проведення ретельного
дослідження кожного аспекту фінансового контролю та приведення до
єдиного знаменника понятійного апарату. Слід зазначити, що розробка
питань фінансового контролю, його організації і здійснення у наукових
дослідженнях в основному здійснювалась у той час, коли ці питання в
Україні не ставились так гостро. Лише останніми роками виникла потреба в
узагальненні та приведенні до однозначності понятійного апарату – це
пов’язано з наявністю великої кількості нормативних документів у цій
галузі та існування певних суперечностей у визначеннях, що відповідно
негативно впливає на діяльність органів фінансового контролю. Проводити
роботу з удосконалення понятійного апарату, на нашу думку, необхідно у
таких напрямах: а) уточнення понять шляхом заміни застарілого та
нечіткого терміну на інші, ті які більш підходять; б) розширення
лексикону за допомогою нових термінів з одночасним введенням нових
правових категорій; в) відмова від понять, які не несуть ніякого
правового навантаження, є зайвими в термінологічній системі.

Неможливо зрозуміти механізм фінансового контролю без проведення
попереднього аналізу самого поняття „фінансовий контроль”. У підходах до
визначення фінансового контролю немає і ніколи не існувало єдиного
погляду. Наприклад, М.Т. Білуха розглядає фінансовий контроль як
функцію, вважаючи, що суть контролю в демократичному суспільстві в
умовах ринкової економіки полягає в регулюванні процесу розширеного
відтворення суспільно необхідного продукту відповідно до конституційних
норм [2, с. 7]. Л.К. Воронова розглядає фінансовий контроль як вид
діяльності державних органів і не державних організацій з забезпечення
законності, фінансової дисципліни і доцільності при мобілізації,
розподілі і використанні грошових коштів і пов’язаних з цим матеріальних
цінностей [6, с. 51]. Е.О. Вознесенський, виділяючи об’єкт і мету
контролю, вважає фінансовий контроль діяльністю державних і громадських
органів, що полягає у перевірці обґрунтованості процесів формування і
використання централізованих і децентралізованих грошових фондів з метою
дотримання планових пропорцій у розширеному відтворенні [5, с. 43].

Кожне твердження науковців заслуговує на увагу, але найбільш вдале
визначення контролю, на нашу думку, дає Л.А. Савченко, яка пропонує
розглядати фінансовий контроль як діяльність державних органів і
недержавних організацій, наділених відповідними повноваженнями, що
спрямована на забезпечення законності, фінансової дисципліни,
раціональності в ході мобілізації, розподілу і використання фінансових
ресурсів держави [9, с. 40]. Зазначене вище свідчить про різноманітний
підхід до визначення „фінансового контролю”. Це можна пояснити загальною
методологічною основою визначення понять, що застосовуються у будь-якій
сфері знань. У той же час однозначність визначень надасть можливість
проводити відповідні наукові дослідження, дозволить чітко визначити їх
межі.

Поділяємо думку авторів, що фінансовий контроль є системою взаємодіючих
елементів, які в своїй сукупності розкривають зміст, природу фінансового
контролю і являють собою механізм, елементами якого є: суб’єкт контролю,
підконтрольний суб’єкт, об’єкт, предмет, форми, методи, контрольний
процес. Контролюючий суб’єкт – органи чи особи, які відповідно до
визначених законодавством повноважень у галузі фінансового контролю
здійснюють діяльність, спрямовану на забезпечення дотримання дисципліни
та законності всіма господарюючими суб’єктами. Суб’єкт господарювання –
це зареєстрована у встановленому законодавством порядку юридична особа
незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності, яка
провадить господарську діяльність, крім органів державної влади та
органів місцевого самоврядування, а також фізична особа – суб’єкт
підприємницької діяльності [3, с. 10]. Підконтрольний суб’єкт є поняттям
більш ширшим ніж суб’єкт господарювання. Підконтрольний суб’єкт –
юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми
власності, її відокремлені підрозділи, які мають статус юридичної особи,
фізична особа – громадянин України, іноземці та особи без громадянства,
які є суб’єктами підприємницької діяльності, а також постійні
представництва нерезиденти, які повністю або частково пов’язані з
підприємницькою діяльністю, за винятком розташованих на території
України іноземних дипломатичних представництв, консульських установ,
представництв міжнародних організацій, а також
представництв-нерезидентів, які не проводять підприємницької діяльності.
Контролюючий суб’єкт і підконтрольний суб’єкт знаходяться в постійному
взаємозв’язку й взаємодії, тобто перебувають у фінансово-контрольних
правовідносинах та наділені певними взаємними правами й обов’язками, де
право однієї сторони перевіряти законність і доцільність управлінської
діяльності, фактичне виконання прийнятих рішень і відповідних завдань, а
обов’язок іншої – створювати потрібні для цього умови, та виконувати
поставлені перед ними вимоги. У той же час підконтрольний суб’єкт має
право вимагати, щоб контроль, який здійснюється відповідними органами,
не виходив за межі повноважень, встановлених для контролюючих суб’єктів.
Тобто суб’єкти фінансового контролю перебувають у фінансово-контрольних
правовідносинах, які мають розширену сферу дії, цільову спрямованість,
організаційний характер і виникають на підставі фінансово-контрольних
норм у сфері контрольної діяльності держави. Належне дотримання
суб’єктами контрольних правовідносин взаємних прав і обов’язків
забезпечується певною системою гарантій, таких, наприклад, як
застосування примусових заходів до виконання вказівок контрольних
органів, оскарження незаконних рішень контролюючих органів. Що
стосується об’єкта та предмета фінансового контролю, тут необхідно
звернути увагу на самі терміни „об’єкт” та „предмет”. У тлумачному
словнику термін „об’єкт” розгля–дається як предмет наукового
дослідження, спеціальної зацікавленості, компетенції, а „предмет” – це
те, на що спрямована пізнавальна, творча, практична діяльність будь-кого
[4, с. 635, 920]. З цього можна зробити висновок, що поняття „предмет”
значно ширше за „об’єкт”. Звідси предмет фінансового контролю – це
фактична наявність і рух матеріальних цінностей, відображених у
первинних документах. Об’єкт фінансового контролю – це процеси
формування, розподілу та використання фондів. Слушною є думка М.Т.
Білухи щодо об’єкта контролю, правильне визначення об’єкта, факторів,
які впливають на його поведінку, параметрів, тобто повноту вивчення
об’єкта відповідно до мети контролю підвищує результативність
контрольних дій.

Що ж стосується контрольного процесу – це діяльність контролюючих
суб’єктів, яка пов’язана з застосуванням ними сукупності способів,
методів, прийомів фінансового контролю в межах своїх повноважень,
визначених Конституцією України та іншими нормативними актами, що
регулюють їх діяльність.

Щодо методів фінансового контролю, можна сказати, що вони розробляються
наукою і складають її внутрішню основу, пояснюють або передбачають
доцільні засоби, прийоми і форми розв’язання поставленого завдання. Він
являє собою сукупність прийомів пізнання певних явищ. Згідно з тлумачним
словником, „метод” – це прийом або система прийомів, що застосовується в
якій-небудь галузі діяльності [4, с. 522]. Звідси, прийом – це момент
методу, певний спосіб виконання будь-чого. Методи, прийоми проведення
фінансового контролю виникають і змінюються разом з розвитком суспільних
відносин, залежать від розвитку виробничих сил.

У науці про контроль застосовуються як загальні, так і спеціальні методи
дослідження. Дослідження в фінансовому контролі – це процес, який
включає вивчення і розв’язання різних за характером та ступенем
загальності і направленості завдань: від вузькоспеціальних та
загальнотеоретичних, які мають велике методологічне значення. Під
методологією слід розуміти вчення про методи наукового дослідження,
тобто знання всієї сукупності способів і прийомів теоретичного пізнання
господарських явищ з погляду їх законності, доцільності і достовірності
[3, с. 41]. На сьогодні в науку про контроль „проникли” методи, які
застосовуються в інших науках, наприклад таких як: соціологія,
психологія, логіка, філософія статистика тощо. Це має безпосередній
зв’язок з предметом дослідження під час проведення фінансового контролю,
який пов’язаний з безгосподарністю, непродуктивним використанням
об’єктів державної та інших форм власності і різними зловживаннями, які
часто є детально замаскованими.

Розглянувши окремі елементи фінансового контролю постає питання, що ж
саме являє собою механізм фінансового контролю. По-перше, це одна з
нових категорій у науці фінансового права, яка потребує окремого,
глибокого науково-теоретичного дослідження. По-друге, поняття „механізм”
означає внутрішню будову чого-небудь, а саме фінансового контролю і
являє собою єдину цілісну систему взаємозв’язаних і взаємодіючих
елементів, які розкривають суть, природу контролю, і є основним способом
забезпечення мети його проведення. Основною метою проведення фінансового
контролю є забезпечення законності та дисципліни в економічній
діяльності держави, тобто під час формування, розподілу і використання
централізованих і децентралізованих фондів коштів. Звідси можна зробити
висновок, що механізм фінансового контролю – це єдина цілісна система,
сукупність взаємозв’язаних та взаємодіючих елементів, які розкривають
саму суть, природу контролю і є основним способом забезпечення
законності й дисципліни в сфері формування, розподілу і використання
централізованих і децентралізованих фондів коштів.

У зв’язку з динамічністю розвитку державного ладу, суспільства,
фінансової системи можна зробити висновок – фінансовий контроль на
понятійному рівні досить багатоаспектне явище (як правове, економічне,
так і політичне), досліджувати і удосконалювати яке потрібно постійно.
Науково-теоретичний аналіз механізму фінансового контролю, його ролі у
процесі глибоких якісних перетворень є необхідним етапом у розв’язанні
макроекономічних проблем. Закріплення досконалого поняття фінансового
контролю та його елементів на законодавчому рівні призведе до чіткого
визначення понятійного апарату, єдиного тлумачення категорій і понять.
Все це в подальшому допоможе подолати труднощі в практичній діяльності
органів, які наділені контрольними повноваженнями, надасть можливість
зробити цілісною систему фінансового контролю, зведе до мінімуму
зловживання в сфері економіки.

Література:

1. Стратегія розвитку системи державного фінансового контролю, що
здійснюється органами виконавчої влади. Затверджена постановою Кабінету
Міністрів України від 24 липня 2003 року № 1156 // Офіційний вісник
України. – 2003. – № 31. – С. 43–50.

2. Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту. – К.:
ПП „Влад і Влада”, 1996.

3. Бутинець Ф.Ф., Бардаш С.В., Малюга Н.М., ПетренкоН.І. Контроль і
ревізія. – Ж.:ПП „Рута”, 2000.

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад.і гол.
ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2001.

5. Вознесенский Э.А. Финансовый контроль в СССР. – М.: Юрид. лит., 1973.

6. Воронова Л.К. Фінансове право. – К.: Вентурі, 1998.

7. Гетьманцев О.В. Механізм цивільного процесуального регулювання:
поняття, методи впливу // Науковий вісник Чернівецького університету:
збірник наук. праць. – Вип. 180: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2003.
– С. 63–67.

8. Грачева Е.Ю. Основные тенденции развития государственного финансового
контроля в Российской Федирации // Правоведение. – 2002. – № 5. – С.
74–75.

9. Савченко Л.А. Правові проблеми фінансового контролю в Україні:
Дисертація док. юрид. наук. – Ірпінь, 2002.

10. Савченко Л.А. Правові проблеми класифікації фінансового контролю за
формами // Науковий вісник Чернівецького університету: збірник наук.
праць. – Вип. 180: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2003.

11. Устинова І.П. Правовий статус органів фінансового контролю в системі
державної виконавчої влади в Україні: Дис. канд. юрид. наук.
12.00.07. / Київський національний університет імені Т. Шевченка. – К.,
1997.

Похожие записи