Кримінологічна характеристика і попередження злочинності неповнолітніх

Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх.

Причини й умови скоєння злочинів неповнолітніми.

Попередження злочинів неповнолітніх.

Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх

Боротьба зі злочинністю неповнолітніх — одна з центральних проблем
боротьби зі злочинністю загалом. Показники злочинності неповнолітніх
відбивають певною мірою ситуацію в суспільстві загалом, причому не
тільки й можливо не так сьогодні, як завтра, післязавтра, тобто в
майбутньому.

Злочинність неповнолітніх є самостійною кримінологічною проблемою,
оскільки відрізняється від злочинності дорослих, що зумовлюється віком
злочинців, який знаменує соціально-психологічні особливості цієї
категорії і їх статус у суспільстві.

Вік неповнолітніх злочинців зумовлений правовими чинниками — від 14
років (вік, з якого починається кримінальна відповідальність практично
за всі діяння, які реально вчиняють неповнолітні) до 18 (вік юридичного
повноліття: ст. 1 Закону України «Про сприяння соціальному становленню
та розвитку молоді в Україні» від 15 лютого 1993 р. у редакції від 23
березня 2000 р.). Нині в Україні налічується близько 13 млн
неповнолітніх.

Поряд з поняттям «злочинність неповнолітніх» вживається також поняття
«підліткова злочинність». Але це не виправдано,

Див. також Александров Ю. В. Кримінологічна характеристика та
попередження злочинності неповнолітніх // Кримінологія і профілактика
злочинів. — К., 2000. — С. 52-64. оскільки підліток — це дівчина чи
хлопець віком 12-16 років. За підлітковим віком іде юність, але поняття
«юнацька злочинність» також буде неправильним, бо юнацький вік не
закінчується у 18 років. Іноді вживають термін «дитяча злочинність», але
таким поняттям можна умовно позначити діяння у віці до 16 років,
оскільки злочини, які скоюють особи віком 17-18 років аж ніяк не можна
вважати дитячими.

Порівнюючи за кількісними показниками злочинність неповнолітніх із
злочинністю дорослих, потрібно виходити з того, що перша охоплює
чотирирічний період життя людини (14— 18 років), а друга — десятиріччя
після 18 років. Різняться вони й якісно. Скажімо, злочинність
неповнолітніх не стосується практично злочинів у сфері економіки,
службових злочинів тощо.

Зазначимо, що для злочинності неповнолітніх характерна підвищена
латентність, оскільки багато злочинів, які скоюють неповнолітні,
дорослими сприймаються як пустощі через недостатню соціальну зрілість
(наприклад, крадіжки у сім’ї, сусідів, навчальних закладах, хуліганські
бійки, відбирання грошей і речей у молодших). Через те що цьому не
надається належного значення або через небажання «виносити сміття з
хати», про такі дії, як правило, дорослі не повідомляють органи
внутрішніх справ. Тому реальнішим є облік тяжких насильницьких і
насильницько-корисливих злочинів, які скоюють неповнолітні (вбивства,
тілесні ушкодження, зґвалтування, хуліганства, крадіжки, грабежі,
розбійні напади). Таких серед урахованих статистикою понад 50 %.

Стан злочинності неповнолітніх багато в чому залежить від стану боротьби
з нею і ставлення працівників правоохоронних органів до обліку її
проявів. Тому у схожих за багатьма демографічними, економічними,
територіальними та іншими показниками регіонах можуть бути значні
розбіжності щодо показників розглядуваної злочинності.

Вивчаючи злочинність неповнолітніх, треба також ураховувати, що окремі
їх групи істотно різняться. Ось чому значно відрізняється злочинність
неповнолітніх віком 14-15 і 16-17 років. Різняться (як кількісно, так і
якісно) також злочини, які скоюють учні загальноосвітніх шкіл,
технікумів, професійних училищ, ті, хто працює, і ті, хто не має певного
заняття.

У структурі злочинності неповнолітніх переважають крадіжки приватного
майна (46 %); майна юридичних осіб (23 %), грабежі (6 %), розбійні
напади (2 %), зухвалі випадки хуліганства (5 %), чимало вбивств,
тілесних ушкоджень, зґвалтувань. Майже 10 % злочинів, скоєних
неповнолітніми, так чи інакше пов’язані з наркотиками.

Частка неповнолітніх злочинців серед загальної кількості виявлених
становить близько 10 %, жіноча злочинність неповнолітніх співвідноситься
з чоловічою такого ж віку у пропорції 1:15, міська до сільської — 3:1,
молодшої вікової групи (14-15 років) до старшої (16-17 років) — 1:3.
Групова злочинність неповнолітніх становить 60-70 %; 15 % усіх злочинів
скоюється у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння; 80 % злочинів
неповнолітні вчиняють поблизу місця проживання, навчання чи роботи.
Наведені показники мають певні коливання за роками.

Найхарактернішими є такі особливості і тенденції, що спостерігаються у
злочинності неповнолітніх в сучасних умовах:

кількісні показники цієї злочинності підвищувались протягом першої
половини 90-х років, нині намітилась тенденція до їх стабілізації
(щорічно виявляється близькоЗО тис. неповнолітніх, що вчинили злочини);

дедалі більшою мірою злочинність неповнолітніх орієнтується на корисливу
злочинність (крадіжки, грабежі,розбійницькі напади);

серед злочинів збільшується кількість таких, що потребують
«кваліфікації» (квартирні крадіжки, викраденняавто- та мототранспорту,
рекет);

злочинність неповнолітніх має тенденцію до «омолодження». За даними
спостережень одну п’яд’у суспільне небезпечних діянь неповнолітніх
вчиняють малолітні, тобтоособи, яким не виповнилось 14 років і які не є
суб’єктамизлочину, це не пояснюється акселерацією. На думку більшості
вчених, період акселерації завершився. Сучасні підлітки за відповідними
параметрами не відрізняються відпідлітків 60-х років;

певне збільшення питомої ваги дівчат серед злочинців, їхучасть у тяжких
злочинах (розбійницьких нападах, зґвалтуваннях і навіть вбивствах);

зниження порогу мотивації при скоєнні злочинів — вчинення вбивств,
нанесення тяжких тілесних ушкодженьчерез невагомий привід, а то й
взагалі без приводу, виключна жорстокість окремих злочинів, цинізм;

поява «нетрадиційних» злочинів (ритуальних вбивств, самозахоплень,
вандалізму тощо);

кількісне й якісне збільшення так званих фонових проявів (немедичне
вживання наркотиків, пияцтво, токсикоманія, проституція, небажання
займатися суспільне корисною діяльністю, поширення венеричних хвороб і
СНІДу);

збільшення кількості неповнолітніх з психічними відхиленнями від норми,
які перебувають у пограничному з неосудністю стані (обмежена осудність);

дедалі частіше об’єднання неповнолітніх з дорослими злочинцями, які
стають керівниками, порадниками і навітьспіввиконавцями злочинів;

підвищення рівня організованості злочинності неповнолітніх, створення
кримінальних груп, які досягають кількох десятків членів, з міцною
дисципліною й ієрархією,плануванням злочинницької діяльності та
розподілом обов’язків.

Кримінальні групи створюються, як правило, не одразу, не на порожньому
місці. Спочатку вони мають так званий передкримі-нальний характер,
дедалі більше культивуючи аморальність, фонові прояви. У такому разі
кажуть про створення групи кримінального ризику, її члени балансують на
грані скоєння тяжких злочинів. Причому такі групи, як правило, мають
корисливу спрямованість (раніше вони значною мірою мали хуліганський
характер). Члени таких груп підкоряють свою поведінку спільним
корисливим інтересам: де і як добути гроші; готовність до насильницьких
дій; пристрасть до наркотиків, спиртного; відвертий цинізм, який
виявляється у спільних «приятельках», груповому сексі, гомосексуальних
зв’язках; зневажливе ставлення до суспільства взагалі, до проблем, що
стоять перед ним, до проблем окремих людей, у тому числі близьких, а в
кінцевому підсумку — до членів своєї групи; бажання будь-що довести
власну зверхність, найчастіше шляхом жорстокості, приниження людської
гідності, фізичної розправи.

Стосовно кримінологічної характеристики особи неповнолітнього злочинця
зауважимо, що їй властиві певні біологічні та психологічні особливості:
брак соціального досвіду, незавершеність формування соціальних
установок; підвищена навіюваність, високий рівень конформізму;
орієнтація на неформальну групу; прагнення показати себе дорослим,
самоствердитись; продемонструвати незалежність, відсутність почуття
страху, зневажливе ставлення до небезпеки, кримінальної
відповідальності; злочинна «романтика»,»готовність «узяти на себе» чужу
провину, плазування перед досвідченими зло-діями-рецидивістами; втрата
почуття відповідальності перед сім’єю і суспільством за свою поведінку і
майбутнє; орієнтування на єдину мить, невигадливу втіху тощо. Гра на цих
почуттях робить неповнолітніх здобиччю дорослих злочинців. До основних
належать такі типи неповнолітніх злочинців:

особи, які взагалі спрямовані позитивно, скоюють злочинз легковажності,
через непідготовленість до правильноговиходу із ситуації, що склалася, а
також через випадковий збіг обставин;

особи, яких до злочину призвела ситуація, що виникла врезультаті
нестійкості загальної спрямованості особи;

особи з негативною спрямованістю, що не досягла рівняусталеності (це
особи з передкримінальним досвідом);

особи із сформованою стійкою антисоціальною спрямованістю (мають
кримінальний досвід).

Причини й умови скоєння злочинів неповнолітніми

Причини й умови скоєння злочинів неповнолітніми загалом такі самі, що й
зумовлюють злочинність дорослих. Це такі самі негативні явища і процеси,
що відбуваються у суспільстві на макро- та мікрорівні. Але з урахуванням
особи неповнолітнього вони мають певну специфіку, що пов’язана з
особливостями соціальне негативних потреб та інтересів неповнолітніх
правопорушників.

Найхарактернішими властивостями неповнолітніх є їх бажання утвердитись,
романтизм, почуття ліктя (згрупованість), інтерес до забороненого
«плоду» та ін. Проте головне — напрям цих бажань та інтересів. Дорослі
покликані допомагати молоді розвиватись у позитивному напрямі, блокуючи
напрямки, що мають яскраво виражений негативний характер. Це означає, що
потрібен послідовний процес виховання підлітка в сім’ї, школі, на
виробництві. На жаль, цей процес здійснюється не завжди. А якщо на
неповнолітнього справляється явно негативний вплив або його ігнорують як
особистість, психологічні якості його як особи набирають антисоціальної
спрямованості.

Залежно від ступеня педагогічної занедбаності неповнолітнього
антисуспільна поведінка може спочатку виявитися у дрібних
правопорушеннях. Проте у процесі поступової криміналізації неповнолітній
«губить» мотиви, властиві законослухняному підлітку. Часто-густо
залишаючись безкарним, він швидко засвоює злочинний досвід, який за
відсутності життєвого досвіду робить з нього злочинця, який за
жорстокістю, рішучістю й зухвалістю не поступається, а часом і
перевершує дорослого злочинця. У цьому разі переважають такі мотиви, як
бажання жити «на широку ногу», пиячити, вживати наркотики, вести
розпусний спосіб життя (хоча часто це виглядає примітивніше, ніж у
дорослого злочинця). І переважну більшість корисливих і
корисливо-насильницьких злочинів неповнолітні скоюють вже не з «дитячих»
мотивів.

Юнацький максималізм у поєднанні з гіперсексуальністю 16-17-річного
неповнолітнього призводить до скоєння зґвалтувань, актів насильницького
мужолозтва, знущань над жертвою, прагнення вразити оточуючих низістю й
підлістю. Буває так, чим страшніше скоєне, тим більшого ореолу
дорослості набуває підліток у власних очах і очах найближчого оточення.

Останнім часом у соціології та кримінології поширився термін
«саморуйнівна поведінка»: це такий спосіб буття, коли молода людина не
зацікавлена у своєму майбутньому, не замислюється над проблемою
позитивної самореалізації власного потенціалу, а іде на конфлікт із
суспільством, кидає йому виклик.

Така ситуація, безумовно, впливає на традиційні чинники, що зумовлюють
злочинність неповнолітніх, тобто негативний розвиток особи підлітка,
його криміналізацію. Розглянемо ці чинники детальніше.

Негативний вплив у сім’ї. Сім’я — це перша соціальна структура, де
людина перебуває найбільше часу і значною мірою формується як
особистість. Психологи вважають, що вже у п’ять років характер людини
сформований принаймні на три чверті з урахуванням успадкованих моментів.
Проте риси характеру і біологічна спадщина ще не визначають майбутньої
кри-міналізації особи. Дуже важливо, яку систему соціальних цінностей і
на їх фундаменті які потреби вибудує для себе юний громадянин.

Численні дослідження засвідчують, що переважна більшість неповнолітніх
злочинців виховувались у неблагополучних сім’ях. На практиці це
виявляється різнопланово. Часто це загальна атмосфера неповаги батьків
одне до одного, до дітей, оточуючих, образливі вирази на адресу
близьких, биття дітей, жорстокість до них, демонстративна байдужість,
зайнятість батьків власними проблемами, дух цинізму, зажерливості й
зазвичай пияцтво одного чи обох батьків. Отже, неблагополучною може бути
сім’я, де панує злиденність і сім’я матеріально забезпечена. Саме цим
можна пояснити, що біля 12 тис. дітей щороку стають фактичними сиротами
при живих батьках (соціальне сирітство). Взагалі нормальної родинної
опіки позбавлені з різних причин значна частина дітей.

Зазначимо і такий негативний чинник, як неповна сім’я, здебільшого
материнська. Мати змушена працювати, і діти залишаються без її впливу й
нагляду. Зрозуміло, ідеться про випадки, коли мати характеризується
позитивно. Проте так буває не завжди. Як результат до 40 % неповнолітніх
злочинців вийшли з неповних сімей, до 5 % взагалі не мають батьків.

На жаль, кількість сімей, які розпадаються, збільшується.В окремих
регіонах України кількість розірваних шлюбів майже дорівнює кількості
зареєстрованих. До речі, ця тенденціяхарактерна для багатьох країн
світу. ;

Усе зазначене призводить до того, що дитина почувається в сім’ї
непотрібною, чужою, стає жорстокою, шукає контактів поза родиною і на
противагу їй, переносить власний негативний досвід і накопичену
озлобленість на оточуючих, тим самим висловлюючи помсту суспільству за
своє занедбане дитинство.

В американській психології і кримінології розглядувані проблеми
досліджуються починаючи з 30-х років XX ст. Американський вчений Дж.
Баулбі є засновником теорії «патології райнього дитинства». Нині
загальновизнано, що стосунки між дитиною і батьками є, по суті,
найважливішим і чи не єдиним у багатьох випадках джерелом розвитку
патології характеру, яка здебільшого не змінюється, а тільки виявляється
у процесі впливу на особу навколишнього середовища.

Видатний американський психолог Л. Берковиць зауважує: якщо бажання
підлітка блокуються вчителем, хазяїном, представником влади, то
ворожість, що виникає як наслідок фрустрації (психічного стресу),
спрямовується переважно саме на цих осіб і ні на кого іншого. Якщо ж
фрустрація виникає з вини батьків, особливо в період раннього дитинства
неповнолітніх, то виникає почуття ворожості, яке поширюється не тільки
на батьків, а й на інших людей, у тому числі й на однолітків, друзів. У
такому, разі для неповнолітнього всі оточуючі є фрустраторами і нікому з
них він не довіряє.

Істотний вплив на формування особи неповнолітнього чинять середні
навчальні заклади: загальноосвітні школи, професійні училища, технікуми.
Проте, на жаль, окремі вчителі мають недостатній рівень культури і
професійної підготовки. Вони не мають авторитету серед учнів,
часто-густо перебувають під пресом вимог щодо добрих показників. Усе це
породжує формалізм у роботі, відмову від індивідуального підходу.
Доповнюють картину низька заробітна плата вчителів, відсутність бажання
у частини учнів здобувати реальні знання. При цьому висококваліфіковані
вчителі переходять до елітних шкіл (ліцеїв, гімназій).

У школі відсутня нова стала концепція освіти й виховання учнів. Усе це
відчужує дитину від школи, вона втрачає до неї інтерес, ходить до школи
лише під тиском. Багатьох школярів охопив бум збагачення, усі свої сили
вони приділяють купівлі й продажу, мають потяг до легких заробітків, їх
поведінка балансує на межі злочинної. Кумирами частини підлітків стають
удачливі бізнесмени, які розбагатіли нечесними шляхами, і повії,
здебільшого валютні. При цьому успіх у житті, як правило, не
пов’язується з необхідністю здобуття знань.

У вкрай скрутному становищі перебуває система професійної освіти. Значну
кількість професійних училищ ліквідовано або злито з іншими навчальними
закладами, не забезпечено достатнім фінансуванням. Проте там перебувають
десятки тисяч дітей з неблагополучних сімей, таких, які потребують
постійного нагляду. Культурне дозвілля, розвиток творчих здібностей,
спорт дедалі більше втрачають своє виховне значення, тому що
комерціалізуються. До того ж велика кількість пропонованого на ринку
розваг і дозвілля — книги, кінофільми тощо — має низькопробний характер.
Серед засобів масової інформації найзначніше впливає на неповнолітніх
телебачення. На жаль, багато в чому воно несе з собою негативний заряд.

Американський дослідник Ф. Уертхем дійшов висновку, що демонстрування
насильства, жорстокості й садизму справляє згубний вплив на молодих
людей, які у процесі такої «соціалізації» стають щодалі більшою мірою
«телеспрямованими», тобто характеризуються ворожістю до оточуючих,
жорстокістю й відсутністю співчуття. Зниження опору до всього цього у
дітей пропорційно кількості передач з елементами насильства, які вони
дивляться.

Отже, констатує Ф. Уертхем, засоби масової інформації сприяють
формуванню і закріпленню у свідомості підлітків впевненості в тому, що
жорстокість, агресивність і сила є найдієвішими регуляторами в
міжособистісних стосунках. А це, у свою чергу, не може не збільшувати
кількість молодих людей, які не тільки «захоплюються насильством», а й
навіть обожнюють його.

Звичайно, засоби масової інформації не є основною причиною поширення
насильства серед неповнолітніх, але зважаючи на цей чинник можна
зрозуміти природу розглядуваного соціального і психологічного явища.

На боротьбу з певними негативними явищами, що розвиваються в
суспільстві, спрямовані Указ Президента України «Про заходи щодо
розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу
життя громадян» від 27 квітня 1999 р. № 456/99, Постанова Кабінету
Міністрів України «Про затвердження Національної програми патріотичного
виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку
духовності та зміцнення моральних сил суспільства» від 15 вересня 1999
р. № 1697 та інші, відомчі нормативні акти.

У Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки (п.
62) передбачається вжиття заходів переорієнтації телебачення з
демонстрації культу жорстокості, цинізму і насильства на прищеплення
молоді загальнолюдських цінностей, національних духовних традицій.

Однією з причин злочинності неповнолітніх є їх незайнятість. Зазначимо,
щодо традиційних чинників незайнятості неповнолітніх, коли сім’я або
добре забезпечена, щоб утримувати неповнолітнього, або фактично втратила
свій соціальний статус і не має змоги контролювати його поведінку, нині
додалося безробіття молоді. Щорічно тисячам випускників середніх шкіл і
профучилищ не вдається працевлаштуватись, і багато підприємств
відмовляються брати на роботу підлітків. Керівництво професійних училищ
подекуди попереджає учнів, що роботою вони не забезпечуватимуться. Не
можуть знайти постійної роботи і більшість, «відсіяних» зі шкіл. Як
результат — майже половина неповнолітніх злочинців ніде не вчилися і не
працювали.

Виховний вплив на працюючих підлітків безпосередньо на виробництві
недостатній, хоча в окремих місцях профспілки намагаються займатися цим
питанням. Для підприємств, багато з яких перебуває у важкому
економічному стані, основне завдання сьогодні — вижити й зберегти кістяк
кваліфікованих працівників. На жаль, неповнолітніх часто не приймають на
роботу. І це незважаючи на те, що у ст. 7 Закону України «Про сприяння
соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» наголошується:
«Держава забезпечує працездатній молоді надання першого робочого місця
на строк не менше двох років після завершення або припинення навчання у
загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах…»

??????F?же досягли повноліття, раніше були засуджені («мають ходку»).
Накопичуване внутрішнє негативне напруження шукає виходу, розрядження.
Звідси хуліганство, вандалізм, зґвалтування, так звана дозвільна
злочинність.

Злочинні угруповання неповнолітніх останнім часом змінюють орієнтацію з
насильницької на корисливу і агресивно-корисливу. Відходять у минуле
«ідеологічні» розборки, протистояння, набіги, «прикордонні» сутички, уся
та боротьба, під час якої задовольнялися звірячі інстинкти. Ситуація
швидко «перевиховує» делінквентів. За ті самі вбивства, насильства,
погрози зараз можна добре «заробити». І тут роль дорослих щодо втягнення
підлітків у злочинну діяльність прослідковується особливо яскраво.

Колишні угруповання підлітків чисельністю до ста осіб з певними ознаками
розрізнення — черепами, металевими відзнаками тощо — втрачають сенс.
Створюються мобільні групи з 10-20 осіб, які «працюють» під керівництвом
дорослих, хоча в багатьох випадках вони виявляють і власну ініціативу:
охорона більш «авторитетних» злочинців, обкладання «податками», знищення
«на замовлення» торговельних наметів, участь у розбійних нападах тощо.

Як і раніше, ці групи мають дисципліновану, скуту страхом розправи
організацію, законспіровані, створюють у разі потреби алібі, збирають
для допомоги засудженим і їх сім’ям касу з грошей («общак») і навіть
мають озброєння. Частина гуртів має гастролерський характер: угони
автомашин, крадіжки в сільській місцевості та інших місцях.

Багато недоліків спостерігається також у роботі правоохоронних органів і
судів у профілактиці злочинності неповнолітніх. Іноді безпідставний
лібералізм, своєрідну «данину моді» виявляють судді, коли не беруть під
варту при провадженні досудового слідства обвинувачуваних неповнолітніх,
які скоїли тяжкі злочини, коли виносять невиправдано м’які вироки, якщо
покарання не пов’язане з позбавленням волі, хоча це явно потрібно.
Звичайно, треба обережно вирішувати питання про позбавлення волі
неповнолітнього, проте окремі злочинці-підлітки виявляються так само
небезпечними для суспільства, як і їх дорослі «колеги». Адже значною
мірою всепрощенням породжується рецидивна злочинність неповнолітніх.

Недостатньо ефективно працюють у профілактичному плані окремі підрозділи
кримінальної міліції у справах неповнолітніх (КМСН), орієнтуючись
здебільшого на розкриття вже скоєних злочинів. Іноді спостерігаються
випадки небажання співробітників КМСН утруднювати себе напруженою
роботою, неактивності у виявленні підлітків, яких потрібно ставити на
облік, невміння виконувати індивідуальну профілактичну роботу, її
формалізм. Часто відсутня необхідна взаємодія правоохоронних органів у
цій сфері. Що ж до Служби у справах неповнолітніх, то її працівники нині
не мають змоги більше часу приділяти профілактичній роботі: не вистачає
кадрів і фінансування. Усе зазначене призводить до того, що
неповнолітній правопорушник стверджується у своїй безкарності, вважає,
що відповідати за нього повинен хто завгодно (батьки, вчителі), але не
він особисто.

Зазначимо, що міліція (КМСН та інші служби) значною мірою опинилася сам
на сам зі злочинністю неповнолітніх, бо інші державні органи, які
працюють з молоддю, тільки розгортають свою роботу або мають обмежені
можливості, а громадські організації (інспекції у справах неповнолітніх
на громадських засадах, наставники, громадські вихователі, загони юних
міліціонерів) у багатьох місцях припинили існування. Комерціалізувалося
й перепрофілювало свою роботу товариство «Знання». До мінімуму знизилось
позашкільне правове виховання неповнолітніх. Дійсність же переконує
частину підлітків у «доцільності» правового нігілізму, у тому, що
порушувати закон вигідніше, ніж дотримуватися його.

Попередження злочинності неповнолітніх

Показники злочинності неповнолітніх, як і злочинності загалом, значною
мірою залежать від соціально-економічного стану у країні. Значне
загострення соціально-економічної ситуації потягло за собою поширення
злочинності взагалі, у тому числі неповнолітніх. У цих складних умовах
держава вживає певних заходів для пом’якшення становища із злочинністю
неповнолітніх загальносоціальними засобами. Прийнято низку законів, які
захищають інтереси неповнолітніх і молоді. Зокрема, це закони України
«Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 17 листопада 1992 р., «Про
сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5
лютого 1993 р., «Про органи і служби у справах неповнолітніх та
спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 р.х, «Про
соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 р., «Про
охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р., «Про попередження насильства в
сім’ї» від 15 листопаду 2001 р. тощо. Україна 27 лютого 1991 р.
ратифікувала Конвенцію 00Н 1989 р. «Про права дитини». Заходи
соціального становлення й розвитку молоді фінансуються з коштів
державного та місцевих бюджетів, інших незабороне-них законодавством
джерел. Створено соціальні служби для молоді, що подають молодим людям
інформаційну, правову, психолого-педагогічну, медичну та інші форми
соціальної допомоги, реалізують різноманітні заходи з метою запобігання
негативним явищам у молодіжному середовищі (правопорушенням,
алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, проституції тощо). Законодавче
зафіксовані права молоді у сфері працевлаштування (квотування робочих
місць на виробництві), форми підтримки підприємницької ініціативи
молоді, допомога молоді у сфері житла, освіти, культурного і фізичного
розвитку, охорони здоров’я.

Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 роки містить
спеціальний розділ «Мінімізація злочинного впливу на неповнолітніх та
молодіжне середовище». Згідно із цим розділом конкретні виконавці
зобов’язані забезпечити своєчасне виявлення неблагополучних сімей, їх
облік і систематичну перевірку умов утримання та виховання в них
неповнолітніх, надання таким сім’ям адресної допомоги (ст. 48),
здійснювати заходи забезпечення зайнятості підлітків, юнаків та дівчат,
які не мають постійних доходів і джерел для існування, збереження
існуючої мережі державних і громадських інститутів надання соціальної
підтримки неповнолітнім, організації їх дозвілля і відпочинку, а також
утворення з цією метою центрів соціальної служби для молоді, бюро і
центрів надання учням і студентам послуг у працевлаштуванні для роботи у
вільний від навчання час і під час канікул (ст. 49), з метою за Згодом в
ці закони були внесені суттєві зміни. 180 побігання негативним проявам
серед неповнолітніх, у тому числі пияцтву, наркоманії, дитячій
бездоглядності й безпритульності, забезпечити виявлення дітей, які
жебракують, вчиняють правопорушення або стали жертвами злочинної
діяльності дорослих, проводити спільні оперативно-профілактичні операції
(ст. 50) тощо. Розроблено науково обґрунтовані методики лікування від
алкоголізму і наркоманії, в обласних центрах створено
лікувально-реабілітаційні відділення для неповнолітніх, які зловживають
алкоголем, наркотиками, токсичними речовинами.

Місцеві державні адміністрації, органи МВС України вживають заходів щодо
захисту системи позашкільних закладів від зазіхань комерційних структур,
а саме не допускають вилучення у них приміщень, необґрунтованої їх
ліквідації або реорганізації, а також забезпечують створення в кожному
мікрорайоні центрів дозвілля для молоді, умов для її розвитку і творчої
самореалізації, змістовного відпочинку. Упроваджуються заходи щодо
передання спортивних споруд, навчально-тренувальних баз, клубів
підприємств, установ і організацій, що перебувають у скрутному
фінансовому становищі, до комунальної власності з частковим виділенням
асигнувань на їх утримання, у тому числі за рахунок місцевих бюджетів.

Важливе значення має Закон України «Про органи і служби у справах
неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня
1995 р. Виходячи з Конституції України і Конвенції 00Н про права дитини
цей Закон визначає правові основи діяльності органів і служб у справах
неповнолітніх та спеціальних установ, на які покладається здійснення
соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не
досягли вісімнадцятирічного віку. Це такі органи і служби:

Державний Комітет України у справах сім’ї та молоді,служби у справах
неповнолітніх на місцях;

школи і професійні училища соціальної реабілітації органів освіти;

центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх закладів охорони
здоров’я;

притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх;

суди;

кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

приймальники-розподільники для неповнолітніх органіввнутрішніх справ;

виховно-трудові колонії Державного департаменту України з питань
виконання покарань.

До основних завдань Державного Комітету України у справах сім’ї та
молоді й служб у справах неповнолітніх належать такі:

розробка і впровадження самостійно або разом з відповідними органами
виконавчої влади, органами місцевогосамоврядування, підприємствами,
установами, організаціями незалежно від форм власності,
громадськимиорганізаціями заходів щодо забезпечення прав, свобод
ізаконних інтересів неповнолітніх, запобігання вчиненнюними
правопорушень; контроль за виконанням цих заходів;

координація зусиль органів виконавчої влади, органів місцевого
самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми
власності у вирішенні питаньсоціального захисту неповнолітніх і
організації робіт, пов’язаних із запобіганням бездоглядності,
правопорушенням серед них;

здійснення контролю за умовами утримання і вихованнянеповнолітніх у
спеціальних установах для неповнолітніх, організація виховної роботи в
навчальних закладах іза місцем проживання;

здійснення контролю за дотриманням законодавства пропрацю неповнолітніх
на підприємствах і в організаціяхнезалежно від форми власності;

ведення державної статистики щодо* неповнолітніх згідноіз законодавством
України і міжнародними стандартами;

подання органам виконавчої влади, місцевого самоврядування,
підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності,
громадським організаціям,окремим громадянам практичної і методичної
допомоги,консультацій з питань соціального захисту і профілактики
правопорушень серед неповнолітніх.

Кримінальна міліція у справах неповнолітніх виконує роботу, пов’язану із
запобіганням правопорушень неповнолітніх,

і виявляє причини й умови, що сприяють вчиненню ними злочинів, вживає
заходів щодо їх усунення, бере участь у правовому вихованні
неповнолітніх; веде профілактичний облік неповнолітніх: звільнених з
місць позбавлення волі, засуджених, але стосовно яких виконання вироку
про позбавлення волі відстрочено, а також засуджених умовно або до
виправних робіт, обвинувачуваних у вчиненні злочину і не взятих під
варту під час попереднього слідства; які вчинили злочин, але звільнені
від кримінальної відповідальності у зв’язку із застосуванням заходів
громадського впливу, акта про амністію; до яких застосовано примусові
заходи виховного характеру, а також тих, які вчинили суспільно
небезпечні дії до досягнення віку, з якого настає кримінальна
відповідальність, звільнених із спеціальних навчально-виховних закладів,
та яким встановлено діагноз «наркоманія».

Кримінальна міліція у справах неповнолітніх виявляє також дорослих, які
втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво і
жебрацтво; надсилає до відповідних служб у справах неповнолітніх
відомості про неповнолітніх, які повернулися зі шкіл і професійних
училищ соціальної реабілітації, вчинили правопорушення, за яке
застосовано заходи громадського впливу або адміністративні стягнення,
вживають спиртні напої або допускають немедичне вживання наркотичних і
одурманюючих засобів, у віці до 16 років систематично самовільно
залишають сім’ю або спеціальні навчально-виховні заклади, для взяття їх
на облік і проведення з ними профілактичної роботи, а також інформує
відповідні служби про необхідність застосування до них заходів впливу
або захисту; подає допомогу органам освіти і охорони здоров’я в
підготовці відповідних документів щодо оформлення особових справ
неповнолітніх, які направляються до шкіл і професійних училищ соціальної
реабілітації.

Ця служба постійно контактує з усіма іншими службами органів внутрішніх
справ, особливо з карним розшуком і службою дільничих інспекторів
міліції. Крім того, КМСН здійснює свою діяльність у тісній взаємодії з
іншими правоохоронними органами, а також із державним Комітетом України
у справах сім’ї і молоді, Міністерством освіти і науки України, МОЗ
України та їх органами на місцях, надсилає їм у разі потреби пропозиції
щодо поліпшення соціального захисту неповнолітніх і профілактики
правопорушень серед них, а також про усунення недоліків у цій роботі.

В органах внутрішніх справ усі функціональні підрозділи, а не лише
кримінальна міліція у справах неповнолітніх повинні активно займатися
профілактикою правопорушень неповнолітніх. Конкретні завдання визначені
відповідно до напрямів їх роботи. Керівники підрозділів органів
внутрішніх справ повинні включати питання профілактики правопорушень
серед неповнолітніх окремим розділом у плани роботи на звітний період,
забезпечувати контроль за діяльністю підлеглих у цьому напрямі, вживати
заходів щодо підвищення їх професійної майстерності.

Слідчі підрозділи повинні виявляти причини й умови, які сприяють скоєнню
злочинів неповнолітніми, вживати заходів щодо їх усунення, всебічно
з’ясовувати відомості про особи правопорушників та інформувати про них
кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, спільно з нею готувати і
направляти в заінтересовані відомства узагальнені подання з цих питань.

Важливе профілактичне значення мають зміни і доповнення, внесені у
грудні 1993 р. у кримінальне і кримінально-про-цесуальне законодавство
України. Так, згідно з КПК України, встановивши у кримінальній справі,
що суспільне небезпечне діяння вчинене особою у віці від одинадцяти
років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна
відповідальність, слідчий виносить мотивовану постанову про її закриття
та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного
характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору (ст. 7-3
КПК України). Прокурор може прийняти рішення про направлення справи до
суду для застосування примусових заходів виховного характеру (ст. 232-1
КПК України). Такі заходи можуть бути застосовані судом до осіб, які
вчинили суспільне небезпечне діяння після досягнення 11 років (ч. 2 ст.
97, 105 КК України).

Важливість зазначених законодавчих положень полягає в такому:

• вони зобов’язують правоохоронні органи ретельно досліджувати кожний
факт вчинення малолітнім, який не досяг віку кримінальної
відповідальності (від 11 до 14 років),

суспільне небезпечного діяння (як правило, тяжкого: вбивство,
зґвалтування, розбійний напад тощо), чого раніше не робилося. Водночас
розслідування і розгляд справи зобов’язують слідчого, прокурора, суд
згідно зі ст. 23 КПК України виявляти причини й умови вчиненого,
насамперед вплив конкретних осіб, які досягли віку кримінальної
відповідальності. Це дає підстави для внесення відповідних подань
(винесення постанов) про вжиття заходів усунення цих причин і умов, у
тому числі про притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які
втягнули малолітнього у вчинення суспільне небезпечного діяння;

розслідування і розгляд справи в суді справляють істотний вплив на
порушника (за певних умов він навіть можебути поміщений у
приймальник-розподільник для неповнолітніх на строк до ЗО діб);

розслідування кримінальної справи дає можливість встановити повний облік
зазначених випадків, узагальнювати їх з метою розробки дієвих методів
профілактики,внесення обґрунтованих пропозицій у владні й інші
інстанції;

новий порядок зміцнює законність при вирішенні такихсправ, надає їм
авторитет судового рішення.

Співробітники кожного органу внутрішніх справ вивчають криміногенну
інформацію відносно неповнолітніх на території, яку обслуговують,
аналізують злочинність і правопорушення в динаміці й територіальному
розрізі. На основі проведених досліджень складають план заходів щодо
загальної та індивідуальної профілактики правопорушень, надсилають
відповідні повідомлення в державні структури, адміністрацію установ,
навчальних закладів і підприємств. Такий план є розділом загального
плану роботи міського (районного) органу внутрішніх справ.

Органи внутрішніх справ тісно взаємодіють з багатьма суб’єктами, які
мають відношення до підлітків: навчальними закладами, адміністраціями
підприємств, військкоматами, засобами масової інформації, а також
органами суду, прокуратури, виховно-трудовими колоніями. Останнім часом
поширився такий, запозичений у поліції США захід, як організація
відвідування неблагополучними підлітками виховно-трудових колоній, де
для них влаштовуються зустрічі із засудженими, які стали на шлях
виправлення.

До заходів загальної профілактики можна віднести рейди з відвідуванням
місць підвищеної криміногенності, правову пропаганду серед підлітків та
їх батьків. Міністерство внутрішніх справ України спільно з
громадськістю щорічно проводить профілактичні операції «Підліток»,
«Канікули» та ін.

До заходів загальної профілактики необхідно ширше залучати представників
громадськості (батьків, осіб, які можуть бути вихователями
підлітків-правопорушників), актив позаштатних співробітників (членів
ДНД, студентів технікумів і вищих навчальних закладів, особливо
педагогічних, юридичних, органів внутрішніх справ). На жаль, останнім
часом їх кількість значно зменшилась. Ось чому керівництво МВС України
вимагає від усіх підрозділів відбудувати на нових засадах тісний зв’язок
з широкими верствами населення. Без цього профілактична робота з
підлітками не дасть бажаних результатів.

Серед профілактичних заходів у середніх навчальних закладах основними є
такі:

відпрацювання навчального закладу (протягом двох-трьохднів співробітники
органів внутрішніх справ, представники громадськості вивчають контингент
учнів, контактують з вчителями, виступають з лекціями, проводятьуроки,
індивідуальні бесіди, перевіряють відвідуванняуроків, спілкуються з
батьками тощо);

операція «Урок» (у денний час — з 9 до 14 години — ті жособи відвідують
місця підвищеної криміногенності —сквери, покинуті будівлі, звалища
тощо), а також розважальні заклади з метою виявлення безнаглядних дітей,
атакож тих, хто не пішов до школи, ^займається дрібноюспекуляцією,
миттям автомашин на вулицях; доставляють підлітків до КМСН, проводять з
ними виховну роботу, за наявністю підстав беруть на облік);

«батьківський патруль» (обхід батьків-чоловіків разом ізспівробітником
КМСН у вечірній час мікрорайону для виявлення серед порушників
громадського порядку підлітків і впливу на них);

проведення тематичних вечорів «Суд над горілкою»,«Страхіття під назвою
«наркотик»» із запрошенням бать-

ків, перевихованих правопорушників, лікарів, а також демонстрація
науково-популярних кінофільмів;

• введення (за прикладом США) посади заступника начальника навчального
закладу з профілактики злочинів і охоронців (штатних або за гроші
батьків).

Особливу увагу співробітники КМСН повинні приділяти особам, які втягують
неповнолітніх у злочинну діяльність, привчають до вживання алкоголю,
наркотиків, одурманюючих засобів, викривати їх і притягувати до
кримінальної відповідальності.

З поставленим на облік контингентом підлітків співробітники КМСН ведуть
індивідуально-профілактичну роботу виходячи зі своїх прав і обов’язків,
зафіксованих у Положенні про КМСН. До цієї роботи залучаються педагоги,
лікарі, психологи, батьки. Потрібно своєчасно вживати заходів до
батьків, які негативно впливають на підлітків (аж до позбавлення їх
батьківських прав).

Необхідно також виконувати профілактичну роботу з урахуванням злочинів,
скоєних неповнолітніми, усуваючи причини й умови, що сприяли цьому. Тут
вирішальну роль повинен відігравати слідчий. Важливою проблемою є
профілактика рецидивної злочинності неповнолітніх. В індивідуальній
роботі слід використовувати методи переконання, примусу, контролю,
подання допомоги у вирішенні складних життєвих ситуацій.

Загалом залежно від об’єкта індивідуальної профілактики (ступеня
педагогічної занедбаності підлітка) розглядувану роботу можна поділити
на чотири види:

рання профілактика — заходи переконання, подання допомоги
неповнолітньому, який опинився у несприятливихжиттєвих умовах і вчиняє
правопорушення некриміналь-ного характеру;

безпосередня профілактика — комплекс заходів на перед-кримінальній
стадії виявлення умислу на злочин;

запобігання злочинам на стадії їх готування;

запобігання рецидивним проявам з боку неповнолітніх,які були раніше
засуджені.

Похожие записи