Реферат на тему

Криміналістика. Пред’явлення для впізнання

План

Поняття, мета та об’єкти пред’явлення для впізнання

Підготовка до пред’явлення для впізнання

3. Порядок пред’явлення для впізнання живих осіб, трупів, предметів і
тварин

Фіксація результатів пред’явлення для впізнання

Література

1. Поняття, мета та об’єкти пред’явлення для впізнання

Пред’явлення для впізнання — слідча дія, що полягає в пред’явленні
свідкові чи іншій особі об’єктів, які вони спостерігали раніше, з метою
встановлення їх тотожності або групової належності.

Одночасно ця дія передбачає показ певних об’єктів в умовах, що
дозволяють сприймати загальні та окремі ознаки. Тотожність при впізнанні
встановлюють за ознаками об’єктів, сприйнятих особою і збережених в її
пам’яті. Це окрема форма ідентифікації, яка істотно відрізняється від
випадків ідентифікації за матеріальними слідами. У процесі впізнання
свідок спостерігає ознаки пред’явленого об’єкта, порівнює та співставляє
їх із збереженими в пам’яті й доходить певного висновку щодо наявності
чи відсутності тотожності або групової належності об’єкта.

Пред’явлення для впізнання як процес встановлення чи заперечення
тотожності або групової належності має елементи психологічної
діяльності, базуючись на здатності людської психіки не тільки фіксувати,
а й зберігати в пам’яті особливий комплекс ознак, які дозволяють
виділяти певні об’єкти з групи подібних. З цих позицій пред’явлення для
впізнання характеризується двома процесами — фіксуючим і впізнавальним:
до фіксуючого належать засвоєння відмітних ознак і формування образу
певного об’єкта, а до впізнавального — використання цих ознак у
вирішенні питання щодо тотожності чи групової належності. Свідчення про
тотожність або групову належність є по суті висновком, який ґрунтується
на уявному аналізі, синтезі й порівнянні ознак. Відповідно до
криміналістичних критеріїв організація пред’явлення для впізнання
повинна забезпечувати правильність і обґрунтованість висновків за умов
точного дотримання процесуального порядку пред’явлення для впізнання.

Цю слідчу дію необхідно відрізняти від не процесуальних способів
встановлення тотожності об’єктів (наприклад, під час
оперативно-розшукової діяльності). Здійснення розшуку, особливо
злочинців, за зовнішніми ознаками передбачає ототожнення суб’єкта, якого
спостерігають, з розшукуваним. Фотографії злочинця, якого розшукують, чи
інших суб’єктів можуть бути показані окремим громадянам. Однак таке
пред’явлення переслідує тільки оперативні цілі, а його результати не є
доказами по справі і виконують роль орієнтуючих відомостей.

Пред’явлення для впізнання регламентовано статтями 174—176 КПК, що дає
змогу вірно вирішити питання про відокремлення цієї слідчої дії з інших.
Цьому ж слугують розроблені криміналістикою тактичні правила проведення
впізнання.

Об’єктами пред’явлення для впізнання є особи (живі люди і трупи),
предмети, тварини.

2. Підготовка до пред’явлення для впізнання

Пред’явленню для впізнання повинно передувати виконання процесуальних та
деяких допоміжних дій, а саме:

а) попередній допит особи, яка впізнає;

б) підбір об’єктів, серед яких необхідно провести впізнання;

в) визначення місця і умов пред’явлення для впізнання;

г) визначення необхідного комплексу науково-технічних засобів.

Під час допиту перед пред’явленням для впізнання з’ясовують:

а) місце, час, спосіб та інші обставини злочину;

б) прикмети особи, яку впізнають (найчастіше злочинця), ознаки його
одягу, а також ознаки речей чи інших об’єктів.

Статтями 174, 175 КПК встановлено, що слідчий до проведення впізнання
повинен допитати свідка (потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого) про
зовнішній вигляд і прикмети чи ознаки об’єкта, а також про обставини, за
яких він бачив цей об’єкт. Залежно від об’єктів, що підлягають
впізнанню, допит, який передує впізнанню, має деякі особливості.

Допит, який передує впізнанню живих осіб, повинен бути спрямований на
з’ясування:

а) обставин, за яких впізнаючий бачив особу в зв’язку зі злочином;

б) зовнішності та прикмет цієї особи;

в) психологічного стану впізнаючого;

г) його фізіологічного і психічного стану (зір, слух, особливості
пам’яті тощо).

При з’ясуванні обставин, за яких свідок бачив ту чи іншу особу в зв’язку
зі злочинною подією, слідчий повинен допитати його також про місце
спостереження (точне місцезнаходження, розташування відносно інших
об’єктів, де саме це відбувалося — у приміщенні, на вулиці, в лісі
тощо). Слід встановити, на якій відстані й протягом якого часу свідок
спостерігав об’єкт, яка була погода, освітлення; в якому стані перебував
злочинець (стояв, сидів, рухався чи перебував у стані спокою). Ці
обставини потрібно з’ясувати в першу чергу, оскільки може статися, що
свідок у міру певних об’єктивних чи суб’єктивних чинників не міг
правильно і повністю сприймати ті чи інші зовнішні прикмети.

При з’ясуванні зовнішності і прикмет особи, яка підлягає впізнанню,
слідчий повинен детально допитати свідка про загальні й характерні її
риси. При цьому необхідно користуватись даними словесного портрета, але
в загальновживаних виразах. Слід детально дізнаватися щодо зросту,
будови тіла, віку, типу обличчя, кольору волосся, шкіри і особливих
прикмет (шрами, родимки, бородавки тощо). Під час допиту, який
провадиться з метою з’ясування зовнішніх прикмет злочинця, можливе
використання науково-технічних засобів і способів, що полегшують
складання словесного портрета. До них належать виготовлені рисовані
портрети, різноманітні фотороботи (у тому числі з використанням
комп’ютерної техніки).

Необхідно також детально з’ясувати у свідка, як був одягнений злочинець
(форма, фасон, колір одягу, його загальний вигляд), чи не був свідок у
стані переляку, душевного хвилювання в момент спостереження, що могло
спричинити перекручення ним дійсності, перебільшення баченого. Крім
цього, слідчий має визначити тип і особливості пам’яті впізнаючого, а у
випадках пред’явлення для впізнання за голосом — його можливості
визначити особливості голосу злочинця: тембр, висоту, силу та хрипкість,
шепелявість, місцеву говірку тощо.

Під час допиту, що передує пред’явленню для впізнання трупа (коли
допитуються особи, у яких зникли родичі чи близькі), необхідно з’ясувати
такі дані: ім’я, прізвище, по батькові, вік, фах, зовнішні прикмети
(зріст, стан і колір волосяного покриву на голові, колір очей, шкіри
тощо), коли особу бачили востаннє, як вона була одягнена, які речі були
при ній, а також інші особливості зовнішності (татуювання, стан зубів —
наявність пломб, коронок, протезів, відсутність окремих зубів тощо,
післяопераційні шрами). Допит, що передує пред’явленню для впізнання
предметів, необхідно розпочинати з встановлення обставин, за яких
впізнаючий бачив предмет, а далі з’ясовувати ознаки предмета
(найменування, матеріал, форму, розміри, колір тощо) та його
особливості, що відрізняють його від інших.

Якщо пред’явленню для впізнання підлягає тварина, то крім її загальних
ознак (масть, порода) з’ясовуються особливі прикмети.

Відповідно до статей 174, 175 КПК особу, яка підлягає впізнанню,
пред’являють впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі (не менше
трьох), які не мають різких відмінностей у зовнішності та одязі, а
предмети — серед інших однорідних предметів.

Підбір об’єктів для проведення впізнання викликає ряд труднощів, коли
треба підібрати схожих за зовнішніми прикметами осіб чи унікальні
предмети. Той, кого впізнають, і пред’явлені особи повинні бути
приблизно одного віку і схожими за загальними рисами (зростом, будовою
тіла, волосяним покривом голови, його кольором, типом обличчя тощо).
Об’єкт впізнання має бути в одязі, який суттєво не відрізняється від
того, що був на ньому в момент спостереження його впізнаючим. Інші
особи, серед яких його пред’являють для впізнання, також не повинні мати
різких відмін в одязі (ст. 174 КПК).

Предмети пред’являють разом з іншими однорідними. При цьому важливо
враховувати загальні родові ознаки. Наприклад, якщо впізнанню підлягає
годинник марки «Сейко», то підбирають не менше ніж 3—4 годинники
однакової марки, форми, кольору, розміру та інших родових ознак.

У більшості випадків місцем пред’явлення для впізнання є кабінет
слідчого, в інших випадках слідчий вирішує це питання, виходячи з
конкретних умов, але ці умови мають бути найсприятливішими для
спостереження і порівняння ознак об’єктів.

Застосування у пред’явленні для впізнання науково-технічних засобів —
кіно, відеотехніки, фотоапаратів, магнітофона тощо — є однією з важливих
умов, що забезпечують ефективність його проведення, фіксації перебігу і
результатів. Використання їх залежить від виду впізнання, ознак об’єкта,
що підлягає впізнанню, та інших даних.

3. Порядок пред’явлення для впізнання живих осіб, трупів, предметів і
тварин

Впізнання живих осіб провадиться у випадках, коли: а) особа, яка
підлягає пред’явленню, не була раніше відома свідкові, але
спостерігалася ним у зв’язку зі злочинною подією; б) свідок знав раніше
пред’явлену особу, але не може дати необхідних даних про неї. Процес
пред’явлення можна поділити на три стадії. На першій стадії перед
пред’явленням особи для впізнання, в присутності понятих їй пропонують
зайняти будь-яке місце серед інших осіб і роз’яснюють її права. На
другій стадії впізнаючий запрошується до приміщення/де знаходяться всі
учасники впізнання, його попереджають про кримінальну відповідальність
задачу відомо неправдивих показань (якщо це потерпілий або свідок) та за
відмову від дачі показань (якщо це свідок). Після цього у особи, яка
впізнає, з’ясовують, чи задовольняють її умови, чи їй добре видно
зовнішні прикмети всіх осіб. При позитивній відповіді впізнаючому
пропонують подивитися на групу осіб, впізнати серед них потрібну особу і
пояснити, за якими ознаками він її впізнав. При цьому не треба квапити
його з відповіддю, слід дати йому час на обдумування. Якщо впізнаючий
вагається з відповіддю, можна запропонувати пред’явленим особам пройтись
по кабінету з метою спостереження їх у русі чи дозволити пред явленим
особам розмовляти між собою.

Третя стадія полягає у встановленні тотожної чи групової належності або
відмінності конкретного об’єкта. Названі впізнаючим прикмети, ознаки
повинні бути виражені в певній формі. Виконання цієї вимоги багато в
чому залежить від правильно поставлених йому уточнюючих і конкретизуючих
запитань.

Результат пред’явлення для впізнання може бути позитивним, коли
впізнаючий заявляє про впізнання і вказує не тільки загальні прикмети і
ознаки, а й особливі, на яких ґрунтувалося впізнання. Результат для
впізнання може бути й негативним. Це може статися, коли, наприклад, з
моменту спостереження пройшло багато часу; особа, яку впізнають, різко
змінила свою зовнішність; впізнаючий боїться помсти; для впізнання
пред’явлено іншу особу тощо.

Впізнання людей може проводитись також за голосом, особливостями мови і
ходи. При пред’явленні для впізнання за голосом повинні бути створені
певні умови:

а) для відтворення звукової мови (приміщення з певними акустичними
даними тощо);

б) для аналізу і оцінки голосу особи, яку впізнають (для цього
використовують дві суміжні кімнати з відчиненими дверима чи тонкою
перегородкою між кімнатами, на відкритій місцевості користуються
парканом, деревами тощо, які б не дозволяли впізнаючому бачити особу,
котру впізнають);

в) всі учасники мають бути поділені на дві групи: в одній — слідчий,
впізнаючий, двоє понятих, а гакож фахівці та інші учасники слідчої дії,
в другій — особа, яка допомагає слідчому (наприклад, співробітник
міліції), поняті, особа, яку впізнають, та особи, що ведуть з нею
розмову

г) зміст розмови, відтвореної під час впізнання, не повинен стосуватися
розслідуваної справи, але в її тексті мають бути слова, які чув
впізнаючий в момент спостереження.

Можливо впізнання за особливістю ходи, оскільки ходу характеризують
довжина кроку даної людини, кут розгортання стопи, швидкість руху. Хода
має бути природною, коли людина йде вільно, без напруження. Неприродна
хода найчастіше пов’язана з різними аномаліями. Основними умовами
проведення впізнання за особливостями ходи слід вважати такі:

а) вибір місця проведення, що забезпечує відтворення ознак ходи і
можливість їх спостереження впізнаючим;

б) пред’явлення особи, яку впізнають, серед інших осіб, як мають схожі
ознаки ходи;

в) особа, яку впізнають, не повинна знати про те, що за нею
спостерігають;

г) впізнаючому повинно бути надано досить часу для спостереження ходи
пред’явлених осіб.

У практиці розслідування зустрічаються два основних випадки пред’явлення
трупа для впізнання. Перший випадок має місце при організації
пред’явлення відразу ж після огляду місця події, і слідчий часто не має
можливості допитати кого-небудь щодо прикмет невідомої особи, труп якої
пред’являтиметься. За таких обставин без попереднього допиту труп
пред’являється мешканцям навколишніх будинків, вулиць, а також службовим
особам, які спілкуються з населенням. Другий випадок — коли на момент
впізнання є дані про зникнення певної особи, допитують її близьких чи
знайомих, а потім пред’являють їм труп для впізнання.

Пред’явлення трупа для впізнання слід проводити в тому одязі, що є на
ньому, при необхідності цьому повинен передувати «туалет трупа», що
полягає у видаленні бруду і крові з його обличчя, приведенні у звичайний
вигляд зачіски. Тільки в особливих випадках, до яких слід віднести
наявність значних ушкоджень на обличчі чи його зміну внаслідок довгого
перебування у воді тощо, можна визнати доцільною реставрацію обличчя
трупа. Для ідентифікації особи необхідно широко використовувати
прикмети, що є на трупі, а для цього слід надати впізнаючому можливість
оглянути обличчя трупа, а в разі необхідності — все тіло. При
пред’явленні трупа для впізнання слід враховувати деякі дані психології,
оскільки трапляються випадки помилкового впізнання внаслідок
психологічного настроювання, самонавіювання тощо; іноді при цьому
необхідна присутність судово-медичного експерта.

Якщо труп не впізнано, його відправляють до моргу. Слідчий продовжує
роботу щодо встановлення осіб, які можуть впізнати труп (наведення
довідок про осіб, які зникли безвісти, перевірка за даними
криміналістичного обліку тощо).

Особливості пред’явлення для впізнання предметів і тварин обумовлюються
характером об’єктів впізнання і метою, з якою воно проводиться. Якщо
стосовно предмета, що підлягає пред’явленню, відомі особливі ознаки, то
слідчий повинен підібрати інші предмети з подібними ознаками. Якщо ж
відомі тільки його загальні ознаки, то предмет повинен пред’являтися
серед інших об’єктів з однорідними ознаками, але різними за видовими
властивостями.

Порядок пред’явлення для впізнання предметів і тварин здійснюється так
само, як і при впізнанні живих осіб. Пред’явлення для впізнання тварин
не регламентується КПК, але процес такого впізнання здійснюється з
дотриманням тих самих криміналістичних прийомів, що використовуються при
пред’явленні для впізнання предметів.

У слідчий практиці нерідко виникає необхідність пред’явлення для
впізнання живих осіб, трупів, предметів та інших об’єктів за
фотознімками.

Впізнання за фотознімками живої особи проводиться, коли вона відсутня,
але слідчий має її фотознімки. Для встановлення особи вбитого нерідко
пред’являються фотознімки трупа. Звичайно ці фотознімки використовуються
у випадках, коли пред’явлення трупа не мало позитивних результатів і
його поховали. Фотознімки можуть пред’являтися не тільки на тій
території, де було виявлено труп, а й в інших місцевостях.

Пред’явлення для впізнання за фотознімками може також провадитися з
тактичних міркувань. Як правило, пред’явлення для впізнання предметів за
фотознімками проводиться в тих випадках, коли їх неможливо пред’явити в
натурі.

Необхідно, щоб пред’явлені фотознімки були однаковими за формою і
розміром, а зображені на них обличчя схожі з тим, тотожність якого
передбачається встановити. Слід прагнути до того, щоб фотознімки
відносилися до того часу, коли свідок спостерігав ту чи іншу особу в
зв’язку з розслідуваною подією.

4. Фіксація результатів пред’явлення для впізнання

Згідно зі статтями 85, 176 КПК про пред’явлення для впізнання, як і про
інші слідчі дії, складається протокол. Для фіксації .пред’явлення для
впізнання застосовуються також фотографування, кіно, відеозйомка та
звукозапис.

Протокол пред’явлення для впізнання повинен мати вступну, описову і
заключну частини.

У вступній частині зазначаються такі дані: місце і дата складання
протоколу; посади і прізвища осіб, які проводять слідчу дію; прізвища і
адреси понятих; прізвища інших учасників даної слідчої дії (фахівець,
працівник міліції та ін.); статті КПК, з дотриманням яких проводиться
слідча дія; вказівка про роз’яснення понятим їх прав, обов’язків, а
також про місце безпосереднього проведення цієї слідчої дії. Якщо
впізнаючим є потерпілий чи свідок, то потерпілий попереджається про
кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань, а свідок — ще
й за відмову від дачі показань із засвідченням цього їхніми підписами.

В описовій частині протоколу викладаються відомості щодо осіб, яких
пред’являють, та інших об’єктів з описом їх прикмет і ознак. Стосовно
живих осіб зазначаються прізвище, ім’я, по батькові, вік, зріст, будова
тіла, колір волосся, тип обличчя. Не менш важливо описати в протоколі
ознаки одягу — вид, фасон, колір, покрій тощо. При пред’явленні
предметів зазначаються (наприклад, щодо годинника): форма, розмір, колір
металу корпусу, циферблат, вид кріплення — ремінець, браслет, ланцюжок
тощо. У протоколі повинно бути зазначено, що впізнаючий сам зайняв певне
місце серед інших пред’явлених осіб.

У заключній частині протоколу зазначаються час початку і закінчення
пред’явлення для впізнання, чи проводилась фото, відеозйомка (тип
апарата, чутливість плівки тощо), зауваження, які надійшли від учасників
пред’явлення для впізнання, якщо такі мали місце. Протокол підписується
слідчим і всіма учасниками даної слідчої дії.

Якщо під час пред’явлення для впізнання застосовувався звукозапис,
слідчий повинен повідомити про це всіх учасників впізнання і зробити
відповідну відмітку в протоколі. У ньому також повинні бути дані про
марку магнітофона, тип стрічки, швидкість тощо. Фонограма в опечатаному
вигляді зберігається при справі (ст. 85і КПК).

При фіксації пред’явлення для впізнання за особливостями голосу має бути
точно зазначено, хто говорив першим, другим тощо, інакше звукозапис
втратить зв’язок з протоколом і свою ілюстративну цінність. Необхідність
застосування звукозапису при пред’явленні для впізнання визначається
слідчим з урахуванням конкретних обставин справи. Використання
звукозапису є доцільним:

а) для фіксації процесу пред’явлення для впізнання, коли впізнаючим є
малолітній;

б) для фіксації показань особи, яка коментує відеофільм, де зафіксовано
процес пред’явлення для впізнання;

в) для одержання зразків голосу, що необхідно для впізнання за межами
місця проведення розслідування;

г) для фіксації впізнання, коли впізнаючий на попередньому допиті
називав тільки загальні ознаки об’єкта.

Кіно, відеозйомка при пред’явленні для впізнання теж є одним із способів
фіксації. Доцільно використання відеозйомки при пред’явленні для
впізнання живих осіб за особливістю ходи, оскільки це дозволяє
зафіксувати її в динаміці. Використання кіно або відеозйомки для
фіксації ведення і результатів пред’явлення для впізнання має бути
належним чином підготовлено. У протоколі слід зазначити, за допомогою
якої камери здійснюється кінозйомка, яка частота кадрів і на яку плівку
знято фільм (або відеозапис). Після зйомки, запису та виготовлення
кінострічки (відеострічки) вона демонструється всім учасникам слідчої
дії, про що складається окремий протокол (ст. 852 КПК).

Література

Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів
освіти. — Кол. авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та
ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. — К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 684
с.

Похожие записи