Реферат на тему:

Конституційні основи компетенції Верховної Ради Автономної Республіки
Крим

Успішна реалізація парламентаризму безпосередньо в Криму вимагає
повного використання всіх можливостей Верховної Ради Автономної
Республіки Крим як органу представницької влади, пошуку нового і
активного застосування наявних форм організації і діяльності.
Політико-правова практика останнього років свідчить, що протистояння
законодавчої і виконавчої галузей державної влади, відсутність цілісної
програми соціальних і правових реформ, недостатнє правове регулювання
питань, зв’язаних з визначенням статусу нормативно-правових актів
Верховної Ради Автономної Республіки Крим, привели до того, що визначена
частина нормативних правових актів Верховної Ради Автономної Республіки
Крим виявилася нежиттєздатною і малоефективною. У цьому зв’язку є
актуальним пошук шляхів удосконалювання компетенцїї парламенту
Автономної Республіки Крим – Верховної Ради, вироблення практичних
рекомендацій, спрямованих на створення ефективного механізму правового
регулювання діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим і її допоміжні органи покликані
зіграти активну роль у забезпеченні стійкого і безупинного механізму
представницьких початків Верховної Ради. У цьому зв’язку виникає
необхідність в удосконалюванні і розвитку внутрішнього потенціалу
Верховної Ради Автономної Республіки Крим, створення діючого робочого
механізму, що дозволяє ефективно виконувати задачі, що постають перед
нею. Саме тому питання організації і діяльності Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, її правове регулювання компетенції є
настільки актуальними і складають предмет даної публікації. Тим більше,
що компетенція Верховної Ради Автономної Республіки Крим не була
предметом комплексного наукового дослідження.

Взаємодія Верховної Ради Автономної Республіки Крим органами державної
влади України й Автономної Республіки Крим здійснюється, насамперед, у
ході реалізації цими органами своєї компетенції. Обсяг і характер
компетенції визначають зміст, організаційно-правові форми їхньої
взаємодії. Компетенція є необхідним правовим інструментом
удосконалювання системи відносин органів державної влади.

Компетенція держави знаходиться в нерозривному зв’язку з повноваженнями
його органів, тому що компетенція держави реалізується в його діяльності
по здійсненню державної влади і державного керування в особі відповідних
органів.

Між компетенцією держави і компетенцією, окремих його органів існує
своєрідне діалектичне співвідношення загального і часткового. В
автономній республіці, наприклад, компетенція республіки (загальне)
здійснюється її державними органами, виявляється через компетенцію
конкретних державних часткових органів. Часом відмеження компетенції
Автономної Республіки Крим і її органів утруднене.

Виходячи з цього, поняття компетенції автономної республіки можна було б
сформулювати як коло повноважень автономної республіки по здійсненню
владної діяльності у визначених сферах громадського життя під контролем
держави, однак це не так. Досліджуючи поняття компетенція автор
ґрунтується на іншім тлумаченні.

Поняттю «компетенція Верховної Ради Автономної Республіки Крим»

у юридичній науці приділено недостатньо уваги. У радянській
державозавчій літературі розглядалися «компетенція органів керування,
компетенція Місцевої Ради».[1]

Характеризуючи конституційні основи компетенції ВР АРК, необхідно
визначитися з загальним предметом компетенції, тому що правильне
використання цього поняття має істотне значення для регламентації і
розмежування сфер діяльності ВР Автономної Республіки Крим, що у свою
чергу впливає на ефективність діяльності (і взаємодії Верховної Ради
Автономної республіки Крим з іншими органами державної влади в
Автономній Республіці Крим.)

У юридичній науці немає єдності при визначенні змісту і структури
компетенції. Це питання залишається дискусійним, незважаючи на те, що
загальнотеоретичні аспекти даного поняття досить докладно розглянуті у
вітчизняній і закордонній літературі. У наукових працях, присвячених цій
проблемі, мова йде про компетенцію державного органу. Розглядається, що
висновки, що містяться в них, і положення мають загальнотеоретичне
значення і цілком прийнятні при визначенні компетенції будь-якого
органу.

Можна виділити кілька основних наукових підходів до розуміння сутності
компетенції. Основною їхньою відмінністю є наявність чи відсутність у
структурі цього поняття такого елемента, як «предмети ведення». Щодо
самого визначення «предмети ведення» у юридичній літературі немає
кардинальних розбіжностей у думках, суть різних трактувань зводиться до
того, що це сфери громадського життя «коло суспільних відносин» [2]
,області життєдіяльності населення, у яких конкретний орган здійснює
свої повноваження. Наукові суперечки ведуться щодо того, чи входять
«предмети ведення», у поняття компетенції органу.

Одні автори в структуру розглянутої дефініції включають предмети
ведення права й обов’язки органу. Так, О.Е. Кутафин і К.Ф. Шеремет,
досліджуючи компетенцію, визначають її як «сукупність предметів ведення,
обов’язків і прав, закріплених у законодавчому порядку як безпосередньо
за самою місцевою Радою, так і за всіма її органами, утвореними їм і
діючими під її керівництвом і контролем [3] Таким чином, поняття
компетенції розкривається через єдність предметів ведення, прав і
обов’язків.

Аналогічної точки зору дотримуються Н.Г. Александров [4]. З цією думкою
важко погодитися, тому що юридична наука для характеристики сукупності
прав і обов’язків якого-небудь органу використовує спеціальний термін —
«повноваження».[5] Б.М. Лазарєв, розкриваючи зміст компетенції органів
державного керування, виділяє в ній два основних елементи, обов’язок
(перед державою) і право (стосовно керованих об’єктів) виконувати
управлінські задачі і функції; право здійснювати передбачені законом
форми управлінської діяльності[6] Автор не включає в компетенцію
предмети ведення, вважаючи, що в «компетенцію органа керування входять
не самі підвідомчі йому об’єкти /предмети ведення, а лише право й
обов’язок здійснювати управлінські функції стосовно до цих об’єктів»
указуючи, що керовані об’єкти є елементами «керованого середовища», на
яке орган робить вплив [7]

О.Е. Кутафін і К.Ф. Шеремет, висловлюючи кардинально протилежну точку
зору і визнаючи предмети ведення «першим необхідним елементом
компетенції», обґрунтовують цю позицію тим, що ціль створення органу
припускає визначені області суспільних відносин, у яких слід йому діяти.
Отже, область /сфера/ діяльності органу повинна бути юридично визначена
шляхом її відображення в компетенції. На підставі цього робиться
висновок, що «логічно компетенція будь-якого органу починається з
установлення визначеної області /сфери/ суспільних відносин, у рамках
якої діє орган держави [8] Ці докази є обґрунтованими оскільки предмети
ведення, деякою мірою опосередковують повноваження органу, визначаючи
їхній характер, зміст. Крім того, предмети ведення є законодавчо
закріпленою сферою реалізації цих повноважень. Таким чином, предмети
ведення нерозривно пов’язані з компетенцією органу, будучи одним з її
основних елементів.

А.А.Карлов відходить від традиційних підходів, включаючи в структуру
компетенції три елементи – предмети ведення, сукупність прав і
обов’язків і територіальну сферу діяльності органу [9] Схожої точки зору
дотримує С. А. Авакьян, вважаючи, що в поняття компетенції повинні бути
включені просторові і тимчасові межі діяльності органа [10].
Представляється, що визначення компетенції А.А. Карлова є найбільш
повним, що відбиває всі аспекти даного поняття.

З компетенцією тісно пов’язана категорія «функція». Однак якщо «предмети
ведення є одним з елементів поняття «компетенція», то «функцію» можна
назвати близької, але не складеної категорії «компетенції». Вірною
розглядається точка зору П.Н. Любченко, що, аналізуючи співвідношення
даних понять, робить висновок, що ; компетенція – це правова форма
вираження функції і юридичний спосіб їхньої реалізації.[11]

Незважаючи на різні підходи до розуміння дефініції «функція», всі автори
в основному визнають те, що функції якого-небудь органу – це основні,
головні напрямки його діяльності. Так, Б. М. Лазарєв під функціями
органів державного керування розуміє як управлінські функції, що
покладені на той чи інший орган стосовно до тієї чи іншої сфери життя
суспільства», також Б.М. Лазарєв відзначає, що функції керування
потрібно відзначати від його форм і методів.[12]

На наш погляд основним напрямком діяльності Верховної Ради Автономної
Республіки Крим як представницького органу є представлення і реалізація
повноважень Автономної Республіки Крим, обговорених у Конституції
Автономної Республіки Крим.

Таким чином, глобальною, основною функцією діяльності Верховної Ради
Автономної Республіки Крим є – представницька функція. У залежності від
ступеня узагальненості, а також важливості, можна розрізняти основну
/сутнісну, ведучу/ функцію Верховної Ради Автономної Республіки Крим і
допоміжну, регулюючу основну функцію.

Таким чином, компетенція Верховної Ради Автономної Республіки Крим
включає: по-перше, предмет ведення даного органу, у межах якого
здійснюються їхня основна і допоміжна функції, повноваження Верховної
Ради Автономної Республіки Крим, тобто закріплені в законодавстві їх
права та обов’язки.

Аналіз конституційних норм (Ст.21-34 Конституції АРК) дозволяє до
основним конституційно-закріплених функцій Верховної Ради Автономної
Республіки Крим віднести наступні:

1.Представницька функція, що має основний характер, що випливає із
сутності і змісту діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Вона носить об’єднаний, інтеграційний характер для всієї системи органів
Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

2.Функція забезпечення законності і правопорядку на території Автономної
Республіки Крим. Режим законності і правопорядку є основою нормального
функціонування соціального життя. Недостатня ефективність здійснення
даної функції негайно, впливає на інші сторони діяльності Верховної
Ради.

3.Функції «дотримання прав і свобод громадян». Представляється, що
діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим у даній сфері не
повинна зводитися лише до «дотримання» прав і свободи громадян. Даний
конституційний термін повинний трактуватися в розширювальному змісті,
включаючи охорону, захист прав, свободи громадян, а також створення
правових, матеріальних і організаційних умов, що гарантують їхня
реальність.

4. Контрольна і наглядова функції. Слід зазначити, що в Конституції
України немає регламентації даної функції у відношенні діяльності
Верховної Ради автономії і контрольованих нею органів, однак ці норми
наявні в Конституції Автономної Республіки Крим .

Всі інші функції діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим,
такі як економічна, фінансово-бюджетна, соціальна, культурна,
екологічна, можна віднести до допоміжних функцій. Викладені основні
функції, що конституційно закріплені, органічно взаємозалежні між собою,
кожна з них припускає і доповнює ряд інших. Крім того, усі вони
спрямовані на досягнення єдиної задачі – найбільш ефективної діяльності
Верховної Ради і її органів для реалізації положень Конституції України
й Автономної Республіки Крим.

Компетенція Верховної Ради Автономної Республіки Крим, у рамках якої
вона здійснює свої функції, може бути класифікована по ознаках:

1.Суб’єктна ознака – тобто компетентність Верховної Ради Автономної
Республіки Крим, а також її органів. (Президія, постійні комісії)

2.Ознака взаємодії з іншими органами державної влади й органами
місцевого самоврядування.

3. Функціональна ознака – тобто в залежності від сфери діяльності, у
яких Верховна рада Автономної республіки Крим має визначені
повноваження.

Поняття компетенції Верховної Ради автономної республіки, уживане для
позначення повноважень, має разом з тим збірне значення. Справа в тім,
що автономна республіка являє собою апарат правління суспільством, що
об’єктивно втілюється в стрункій системі державних органів здійснюючих
від імені українського народу, громадян Автономної Республіки Крим і при
їхній участі в державній владі. В основному в діяльності державних
органів, насамперед у діяльності вищих органів державної влади й органів
державного керування, і здійснюються повноваження, привласнені
автономній республіці. Ця обставина знайшла відображення у формулюванні
статті 18, 26 Конституції Автономної Республіки Крим, що встановлює, що
перераховані в ній питання підлягають «веденню Автономної Республіки
Крим в особі її вищих органів державної влади й органів державного
керування».

Отже, компетенція автономної республіки і компетенція її органів
знаходяться в діалектичній єдності, взаємозв’язку і взаємозалежності.
При розгляді цих понять не можна, очевидно, уживати визначення
«первинна», «вторинна» чи виходити з того, що одна з них має
«початковий», а інша «похідний» характер. Як без відповідних органів
немає держави, так без установленої компетенції окремих органів держави
не буде компетенції держави, і навпаки. Прав Б. Л. Железнов, що вказує
що компетенція держави і компетенція його органів знаходиться у
відношенні своєрідної взаємної трансформації.[13] Конституція України
вказує лише місце Верховної Ради Автономної Республіки Крим у системі
органів Автономної Республіки Крим /представницький орган Автономної
Республіки Крим – ст.136 , тобто Верховна Рада Автономної Республіки
Крим приймає рішення і постанови в межах своїх повноважень/.

Тим самим держава установила основи компетенції Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, надавши більш докладну її регламентацію
самій автономній республіці.

Таким чином, маючи велику можливість дискутувати щодо поняття
компетенції Верховної Ради Автономної Республіки Крим, необхідно
відзначити, що поняття — компетенція Верховної Ради Автономної
Республіки Крим є складною, комплексною категорією, що відображає
єдність, взаємозв’язок і взаємозалежність компетенції автономної
республіки і її державних органів.

Так, усі повноваження автономної республіки можна підрозділити на
наступні групи: в області державного будівництва, в області забезпечення
правопорядку, в області господарського будівництва, в області
соціально-культурного будівництва. Представляється, що таке групування
охоплює всі повноваження Верховної Ради і разом з тим дозволяє виразити
специфіку задач і функцій представницького органа державної влади.

У приведеній класифікації деякі повноваження Верховної Ради Автономної
Республіки Крим сформульовані не так, як формуються повноваження
автономної республіки в Конституції Автономної Республіки Крим.
Пояснюється це тим, що, по-перше, компетенція Верховної Ради автономії
не завжди збігається з компетенцією Автономної Республіки Крим, оскільки
в здійсненні останньої беруть участь і інші органи республіки; по-друге,
у ст. 26 Конституції Автономної Республіки Крим даний перелік не тільки
повноважень республіки, але й окремих предметів її ведення без указівки
повноважень. У таких випадках, природно, було необхідно сформулювати
повноваження Верховної Ради з предмету ведення республіки.

Як бачимо, для визначення компетенції Верховної Ради автономної
республіки прямих указівок нормативних актів виявляється недостатньо і
приходиться звертатися до допомоги логічних побудов, що в окремих людей
можуть не збігатися. Це спричиняє небажані явища. Так, у літературі
висловлюються різні, нерідко суперечливі судження про компетенцію
Верховної чи Ради про предмети її ведення, що, зрозуміло, не сприяє
правильному функціонуванню цього органу.

Відсутність чіткої регламентації компетенції будь-якого державного
органа знижує ефективність виконання їм своїх задач, дезорганізує роботу
й інших зв’язаних з ним органів. Якщо це небажано в діяльності
будь-якого державного органу, то тим більше неприпустимо в роботі
органів державної влади.

У зв’язку з цим представляється доцільним удосконалювати правову
регламентацію компетенції Верховної Ради автономної республіки.
Очевидно, було б корисним у регламенті Автономної Республіки Крим
установити перелік усіх повноважень цього органа в позитивній формі.

До речі, відомий досвід у цьому плані мається в автономних республіках
на першому етапі розвитку. Наприклад, у Конституції Татарської АРСР 1926
року, що широко використовувала досвід конституційної творчості
Російської Федерації, глава III «ПРО центральну владу» містить двох
частин, присвячені відповідно З’їзду Рад Татарської АРСР і Центральному
виконавчому Комітету республіки (див. ст. 24-44 Конституції Татарської
АРСР 1926 г). Тут були норми формування вищих органів, що стосуються
порядку, державної влади автономії; організації їхньої роботи і деяких
інших відносин; але головна увага приділялася закріпленню предметів
ведення і повноважень цих органів.

Конституційні норми, що охоплюють власне кажучи усі функції цього
органа, якими-небудь іншими актами не конкретизувалися.

Представляється, що більш чітке правове регулювання компетенції
Верховної Ради Автономної Республіки Крим, із указівкою переліку його
повноважень по всіх основних напрямках роботи, і в дійсний період
сприяло б кращому виконанню їм задач представницького органу державної
влади.

Література

Кутафин О.Е. Шеремет К.Ф. Компетенция местных Советов. М. 1986 г. С.21.,
Б.М. Лазарев. Компетенция органов управления. М. 1972 г.

Карлов А. А. Формирование института местного самоуправления. К. 1993.
С.79, сферы руководства. Советское государственное право. М. 1983. С.457

Кутафин О.Е. , Фадеев В.И. Муниципальное право Российской Федерации. М.
1987. С.246

Азовкин И.А. Местные советы в системе органов власти. М.1971 г. С. 179

Фадеев В.И. Муниципальное право России. М. 1994. С. 871.

Б.М. Лазарев. Компетенция органов управления. М. 1972 г. С.102.

там же – С. 46-47.

Кутафин О.Е. Шеремет К.Ф. Компетенция Местных Советов. М.1986 г. С.22.

Карлов А..А. См. Формирование института местного самоуправления. К.
1993.С.19.

Авакьян С. А. Правовое регулирование деятельности Советов. М. 1980 г.
20.

Любченко П.М. Компетенція місцевого самоврядування: орган правовых
питань реализации. Автореферат дис.к.юр.наук. Национальная юридическая
академия Украины. Х. 1999.С.8.

Б.М. Лазарев там же С.30.

С. Б. Л. Железнов. Компетенция РСФСР и его субъектов. К, 1974, С. 71.

PAGE

Похожие записи