Реферат на тему:

Конституційні основи компетенції верховної ради автономної республіки
Крим

Успішна реалізація парламентаризму безпосередньо в Криму вимагає повного
використання всіх можливостей Верховної Ради Автономної Республіки Крим
як органу представницької влади, пошуку нового і активного застосування
наявних форм організації і діяльності. Політико-правова практика
останніх років свідчить, що протистояння законодавчої і виконавчої
галузей державної влади, відсутність цілісної програми соціальних і
правових реформ, недостатнє правове регулювання питань, пов’язаних з
визначенням статусу нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної
Республіки Крим, призвели до того, що певна частина нормативно-правових
актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим виявилася нежиттєздатною
і малоефективною.

У зв’язку з цим актуальним видається пошук шляхів удосконалення
компетенції парламенту Автономної Республіки Крим — Верховної Ради,
вироблення практичних рекомендацій, спрямованих на створення ефективного
правового регулювання діяльності Верховної Ради Автономної Республіки
Крим. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та її допоміжні органи
покликані зіграти активну роль у забезпеченні стійкого і безупинного
механізму представницьких основ Верховної Ради. Крім того, виникає
необхідність в удосконаленні і розвитку внутрішнього потенціалу
Верховної Ради Автономної Республіки Крим, створення діючого робочого
механізму, що дозволяє ефективно виконувати завдання, що постають перед
нею. Саме тому предметом даної публікації є питання організації і
діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим, правове
регулювання її компетенції. Тим більше, що компетенція Верховної Ради
Автономної Республіки Крим комплексно не досліджувалася.

Взаємодія Верховної Ради Автономної Республіки Крим з органами державної
влади України й Автономної Республіки Крим відбувається насамперед у
ході реалізації цими органами своєї компетенції. Обсяг і характер
компетенції визначають зміст, організаційно-правові форми їхньої
взаємодії. Компетенція є необхідним правовим інструментом удосконалення
системи відносин органів державної влади.

Компетенція держави нерозривно пов’язана з повноваженнями його органів:
вона реалізується у здійсненні державної влади і державного керування в
особі відповідних органів.

Між компетенцією держави і компетенцією окремих його органів існує
своєрідне діалектичне співвідношення загального і часткового. В
автономній республіці, наприклад, компетенція республіки (загальне)
здійснюється її державними органами, виявляється через компетенцію
конкретних державних відповідних органів. Часом розмежування компетенції
Автономної Республіки Крим та її органів ускладнено.

Виходячи з цього, поняття компетенції автономної республіки можна було б
сформулювати як повноваження автономної республіки щодо здійснення
владної діяльності у визначених сферах громадського життя під контролем
держави, однак, на нашу думку, це не відповідає дійсності. Досліджуючи
поняття компетенції, автор виходить з такого.

Дослідженню поняття «компетенція Верховної Ради Автономної Республіки
Крим» в юридичній науці приділено недостатньо уваги. У радянській
державно-правовій літературі розглядалася «компетенція місцевої Ради».

Характеризуючи конституційні основи компетенції Верховної Ради
Автономної Республіки Крим (ділі — ВР АРК), необхідно визначитися з
загальним предметом компетенції, тому що правильне використання цього
поняття має істотне значення для регламентації і розмежування сфер
діяльності ВР АРК, що у свою чергу впливає на ефективність діяльності (і
взаємодії ВР АРК з іншими органами державної влади в Автономній
Республіці Крим).

В юридичній науці немає єдності щодо визначення змісту і структури
компетенції. Це питання залишається дискусійним, незважаючи на те, що
загальнотеоретичні аспекти даного поняття досить докладно розглянуті у
вітчизняній та зарубіжній літературі. У наукових працях, присвячених цій
проблемі, ідеться про компетенцію державного органу. Розглядається, які
висновки, що містяться в них, і положення мають загальнотеоретичне
значення і цілком прийнятні при визначенні компетенції будь-якого
органу.

Можна виділити кілька основних наукових підходів до розуміння сутності
компетенції, основною відмінністю яких є наявність чи відсутність у
структурі цього поняття такого елементу, як «предмети ведення». Щодо
самого визначення «предметів ведення» в юридичній літературі немає
кардинальних розбіжностей в поглядах. Сутність різних трактувань
зводиться до того, що це сфери громадського життя, «коло суспільних
відносин», області життєдіяльності населення, в яких конкретний орган
здійснює свої повноваження. Наукові суперечки точаться щодо того, чи
входять «предмети ведення» у поняття компетенції органу.

Деякі автори до структури розглянутої дефініції включають предмети
ведення права та обов’язки органу. Так, О. Е. Кутафін і К. Ф. Шеремет,
досліджуючи компетенцію, визначають її як «сукупність предметів ведення,
прав і обов’язків, закріплених у законодавчому порядку як безпосередньо
за самою місцевою Радою, так і за всіма її органами, утвореними нею і
діючими під її керівництвом і контролем». Таким чином, поняття
компетенції розкривається через єдність предметів ведення, прав і
обов’язків. Аналогічної точки зору дотримується і Н. Г. Александров. З
цією думкою важко погодитися, тому що юридична наука для характеристики
сукупності прав і обов’язків якого-небудь органу використовує
спеціальний термін — «повноваження». Б. М. Лазарєв, розкриваючи зміст
компетенції органів державного керування, виділяє в ній два основні
елементи, обов’язок (перед державою) і право (стосовно керованих
об’єктів) виконувати управлінські задачі і функції; право здійснювати
передбачені законом форми управлінської діяльності. Автор не включає до
компетенції предмети ведення, вважаючи, що до «компетенції органу
керування входять не самі підвідомчі йому об’єкти (предмети ведення), а
лише право та обов’язок здійснювати управлінські функції стосовно цих
об’єктів», і зазначає, що керовані об’єкти є елементами «керованого
середовища», на яке орган справляє вплив.

О. Е. Кутафін і К. Ф. Шеремет, висловлюючи кардинально протилежну точку
зору і визнаючи предмети ведення «першим необхідним елементом
компетенції», обґрунтовують цю позицію тим, що мета створення органу
припускає певні сфери суспільних відносин, в яких слід йому діяти. Отже,
сфера діяльності органу повинна бути юридично визначена шляхом її
відображення в компетенції. На підставі цього робиться висновок, що
«логічно компетенція будь-якого органу починається з встановлення
визначеної сфери суспільних відносин, в рамках якої діє орган держави.
Ці докази обґрунтовані, оскільки предмети ведення певним чином
опосередковують повноваження органу, визначаючи їх характер та зміст.
Крім того, предмети ведення є законодавчо закріпленою сферою реалізації
цих повноважень. Отже, предмети ведення нерозривно пов’язані з
компетенцією органу, будучи одним з її основних елементів.

А. А. Карлов відходить від традиційних підходів, включаючи в структуру
компетенції три елементи — предмети ведення, сукупність прав та
обов’язків і територіальну сферу діяльності органу. Схожої точки зору
дотримує С. А. Авакьян, вважаючи, що до поняття компетенції мають бути
включені просторові і тимчасові межі діяльності органу. Уявляється, що
визначення компетенції за А. А. Карловим є найбільш повним, воно
відображає всі аспекти даного поняття.

З компетенцією тісно пов’язана категорія «функція». Однак якщо предмети
ведення є одним з елементів поняття «компетенція», то «функцію» можна
назвати близькою, але не складовою чистиною категорії «компетенція».
Правильною вважаємо точку зору П. Н. Любченка, який, аналізуючи
співвідношення цих понять, доходить висновку, що компетенція — це
правова форма вираження функції і юридичний спосіб її реалізації.

Незважаючи на різні підходи до розуміння дефініції «функція», всі автори
в основному визнають, що функції якого-небудь органу — це основні,
головні напрями його діяльності. Так, Б. М. Лазарєв під функціями
органів державного управління розуміє управлінські функції, покладені на
той чи інший орган стосовно тієї чи іншої сфери життя суспільства, при
цьому він відзначає, що функції органів управління потрібно відрізняти
від форм і методів.

На наш погляд, основним напрямом діяльності ВР АРК як представницького
органу є представництво і реалізація повноважень Автономної Республіки
Крим, закріплених у Конституції АРК.

Таким чином, глобальною, основною функцією діяльності ВР АРК є
представницька функція. Залежно від ступеня узагальненості, а також
важливості можна розрізняти основну сутнісну, провідну функцію ВР АРК і
допоміжну, регулюючу функцію.

Отже, компетенція ВР АРК складається, по-перше, з предмета ведення
даного органу, у межах якого здійснюються його основна і допоміжна
функції, по-друге, повноваження Верховної Ради Автономної Республіки
Крим, тобто закріплені в законодавстві її права та обов’язки.

Аналіз конституційних норм (статті 21—34 Конституції АРК) дозволяє до
основних конституційно закріплених функцій ВР АРК віднести такі:

1) представницька, яка вважається головною, що випливає із сутності і
змісту діяльності ВР АРК. Вона має об’єднаний, інтеграційний характер
для всієї системи органів ВР АРК;

2) забезпечення законності і правопорядку на території Автономної
Республіки Крим. Режим законності і правопорядку є основою нормального
функціонування соціального життя. Недостатня ефективність здійснення
даної функції негайно впливає на інші сторони діяльності ВР;

3) «дотримання прав і свобод громадян». Вважаємо, що діяльність ВР АРК у
цій сфері не повинна зводитися лише до «дотримання» прав і свободи
громадян. Даний конституційний термін треба трактувати у розширеному
змісті, включаючи охорону, захист прав, свободи громадян, а також
створення правових, матеріальних та організаційних умов, які гарантують
їх реальність;

4) контрольна і наглядова. Слід зазначити, що в Конституції України
немає регламентації даної функції щодо діяльності ВР автономії та
контрольованих нею органів, однак ці норми закріплено в Конституції АРК.

Всі інші функції ВР АРК, такі як економічна, фінансово-бюджетна,
соціальна, культурна, екологічна, можна віднести до допоміжних.
Викладені основні функції, закріплені конституційно, органічно
взаємозалежать — кожна з них припускає і доповнює ряд інших. Крім того,
усі вони спрямовані на досягнення єдиної мети — найбільш ефективної
діяльності ВР та її органів на виконання положень Конституції України та
Автономної Республіки Крим.

Компетенція ВР АРК, у рамках якої вона здійснює свої функції, може бути
класифікована за такими ознаками:

1) суб’єктна, тобто компетентність ВР АРК, а також її органів (Президія,
постійні комісії);

2) взаємодія з іншими органами державної влади та органами місцевого
самоврядування;

3) функціональна, тобто залежно від сфери діяльності, в яких ВР АРК має
певні повноваження.

Поняття компетенції ВР АРК, вживане для визначення повноважень, має
разом з тим загальне значення. В основному в діяльності державних
органів, насамперед у діяльності вищих органів державної влади й органів
державного управління, і здійснюються повноваження, притаманні
автономній республіці. Це знайшло відображення у статтях 18 і 26
Конституції АРК, у яких говориться, що перелічені в них питання
підлягають «веденню Автономної Республіки Крим в особі її вищих органів
державної влади й органів державного керування».

Отже, компетенція автономної республіки і компетенція її органів
знаходяться в діалектичній єдності, взаємозв’язку та взаємозалежні.
Правильно вказує Б. Л. Железнов на те, що компетенція держави і
компетенція його органів знаходяться у взаємозалежності. Конституція
України визначає місце ВР АРК у системі органів Автономної Республіки
Крим (представницький орган АРК — ст. 136, тобто Верховна Рада
Автономної Республіки Крим приймає рішення і постанови в межах своїх
повноважень).

Тим самим держава встановила основи компетенції ВР АРК, надавши
можливість детальнішої її регламентації самій автономній республіці.

Таким чином, необхідно відзначити, що поняття «компетенція Верховної
Ради Автономної Республіки Крим» є складною комплексною категорією, яка
відображає єдність, взаємозв’язок і взаємозалежність компетенції
автономної республіки та її державних органів.

Усі повноваження автономної республіки можна поділити на такі групи: у
сфері державного будівництва, у сфері забезпечення правопорядку, у сфері
господарського будівництва, сфері соціально-культурного будівництва. На
наш погляд, такий поділ охоплює всі повноваження Верховної Ради і разом
з тим дозволяє показати специфіку завдань і функцій представницького
органу державної влади.

У наведеній класифікації деякі повноваження ВР АРК сформульовано інакше
ніж повноваження автономної республіки в Конституції АРК. Пояснюється це
тим, що, по-перше, компетенція Верховної Ради автономії не завжди
збігається з компетенцією самої Автономної Республіки Крим, оскільки в
здійсненні останньої беруть участь і інші органи республіки; по-друге, у
ст. 26 Конституції АРК даний перелік не тільки повноважень республіки,
але й окремих предметів її ведення без зазначення повноважень. У таких
випадках, природно, було необхідно сформулювати повноваження Верховної
Ради з предмета ведення республіки.

Як бачимо, компетенція ВР АРК визначена недостатньо. Так, у наукових
публікаціях висловлюються різні, нерідко суперечливі судження про
компетенцію ВР АРК, про предмети її ведення, що, зрозуміло, не сприяє
правильному функціонуванню цього органу.

Відсутність чіткої регламентації компетенції будь-якого державного
органу знижує ефективність виконання ним свого завдання, дезорганізує
роботу й інших зв’язаних з ним органів. Якщо це небажано в діяльності
будь-якого державного органу, то тим паче неприпустимо в роботі органів
державної влади.

У зв’язку з цим уявляється доцільним вдосконалювати правову
регламентацію компетенції ВР АР. Очевидно, було б корисним у Регламенті
Автономної Республіки Крим встановити перелік усіх повноважень цього
органу в позитивній формі.

До речі, певний досвід у цьому плані мають автономні республіки на
першому етапі розвитку. Наприклад, у Конституції Татарської АРСР 1926
року, в якій широко використано досвід конституційної доктрини
Російської Федерації, глава III «Про центральну владу» містить дві
частини, присвячені відповідно З’їзду Рад Татарської АРСР і Центральному
виконавчому Комітету республіки (див. ст. 24—44 Конституції Татарської
АРСР 1926 г). Вони визначають формування вищих органів, що стосуються
порядку, державної влади автономії; організації їхньої роботи і деяких
інших відносин; але головна увага приділялася предметам ведення і
закріпленню повноважень цих органів.

Конституційні норми, що охоплюють, власне кажучи, усі функції цього
органу, якими-небудь іншими актами не конкретизувалися.

На нашу думку, більш чітке правове регулювання компетенції Верховної
Ради Автономної Республіки Крим з указівкою переліку її повноважень щодо
всіх основних напрямів роботи в даний період сприяло б кращому виконанню
завдань представницького органу державної влади.

Література

Див.: Друзенко Г. Адаптация к законодательству ЕС // Юридическая
практика. — 2002. — 12 ноября.

Див.: Глазовский Н. Ф. Цели, возможности и механизмы устойчивого
развития на разных уровнях природно-социальных систем // Переход к
устойчивому развитию: Глобальный, региональный и локальный уровень. —
М., 2002. — С. 9.

Головатий М. Обережно — глобалізація // Урядовий кур’єр. — 2002. —
25 вересня.

Лейст О. Э. История правовых и политических учений. — М., 1999. —
С. 619—620.

Див.: Сдасюк Г. В. Императивы концепции устойчивого развития и реалии
глобализации // Переход к устойчивому развитию: Глобальный, региональный
и локальный уровень. — М., 2002. — С. 9.

Похожие записи