Реферат на тему:

Компенсація моральної шкоди

Відповідно до Конституції України життя і здоров’я людини, Ті честь і
гідність, особиста недоторканність і свобода та безпека довкілля
визнаються найвищою соціальною цінністю і особистими немайновими благами
фізичної особи. Поняття «нематеріальне благо» є збірним, воно стосується
як самого «блага», так і особистих немайнових прав. Отже, зазначені
особисті немайнові блага є об’єктами відповідних особистих немайнових
прав. До останнього часу цивільно-правовий захист порушених особистих
немайнових прав здійснювався шляхом відновлення права, припинення дій,
які порушують право, відшкодування збитків (ст. 6 ЦК).Законом України №
3188-12 від 6 травня 1993 р. передбачений новий спосіб захисту цивільних
особистих прав — це компенсація моральної шкоди, який включено до статей
6, 7 та 4401 ЦК України. Проект нового ЦК України (1996 р.)не тільки
зберіг зазначений спосіб захисту цивільних особистих прав, а й збагатив
інститут компенсації моральної шкоди новими нормами, про що йдеться
далі. Як бачимо, категорія моральної шкоди з’явилася в українському
законодавстві порівняно нещодавно. Тривалий час вважалося, що моральна
шкода в соціалістичному суспільстві компенсації взагалі не підлягає. На
обґрунтування цього висновку наводилися лицемірні, святенницькі
аргументи нібито особистість радянської людини перебуває на такій
недосяжній висоті, що приниження її честі, гідності, ділової репутації
не може бути оцінено у грошах. Разом з тим уже з 20-х років у колишньому
СРСР в юридичній літературі, у суспільній свідомості стверджувалися
погляди на допустимість компенсації моральної шкоди. Необхідно
підкреслити, що найвагоміший внесок у справу узаконення інституту
компенсації моральної шкоди внесли своїми творами М. С. Малеїн і Г. М.
Бєлякова. Судова практика також чимало зробила для становлення категорії
моральної шкоди. Відомі справи по відшкодуванню позадоговірної шкоди у
зв’язку з загибеллю годувальника, при розгляді яких суд присуджував,
наприклад, дитині, що втратила батька, суму більшу за ту, яка відповідає
вартості втрачених засобів до існування. Різниця між зазначеними сумами
— це присудження компенсації моральної шкоди в прихованій формі дитині
за смерть батька, внаслідок чого дитина позбавлена спілкування з
батьком, батьківських пестощів, батьківської любові. Дитина втратила
чимало радощів свого дитинства. Всі ці обставини не могли не вплинути на
позитивний підхід законодавця до формування норм про компенсацію
моральної шкоди в цивільному законодавстві України.

Найзагальнішою нормою, яка вперше передбачила відшкодування моральної
шкоди, стала ст. 131 Основ цивільного законодавства 1991 р. В
українській юридичній літературі правило ст. 131 Основ про компенсацію
моральної шкоди було сприйнято цілком позитивно, застосування якої було
можливим і в Україні до введення в дію Закону України № 3188-12 від 6
травня 1993 р. У цій нормі зроблено спробу визначити поняття моральної
шкоди, а також закріпити умови й засоби її компенсації. Моральна шкода в
ст. 131 Основ була визначена як заподіяння фізичних або моральних
страждань. Умовами компенсації моральної шкоди були протиправність дій,
що заподіяли шкоду, і вина заподіювана. Також встановлено, що моральна
шкода компенсується у грошовій або іншій матеріальній формі. Розмір
компенсації моральної шкоди визначає суд і при цьому незалежно від
відшкодування майнової шкоди. За ст. 131 Основ компенсація моральної
шкоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується як за
порушення особистих немайнових прав, так і за порушення майнових прав.

З моменту введення в дію на території України Закону України N^ 3188-12
від 6 травня 1993 р. правила ст. 131 Основ не застосовуються. Замість
них слід застосовувати статті 7 і 4401 (в редакції Закону України №
3188-12 від 6 травня 1993 р.) ЦК України та статті інших кодексів і
законів України.

Серед названих законів перш за все привертає увагу ст. 4401 ЦК України
(в редакції Закону України № 3188-12 від 6 травня 1993 р.) про
відшкодування моральної шкоди.

Виходячи із систематичного тлумачення ст. 4401 і враховуючи ступінь її
обов’язковості можна дійти висновку, що норма статті 4401 є загальною та
імперативною. Отже, вона застосовується у всіх випадках незалежно від
галузевої належності порушених правовідносин. Порушеними можуть бути
цивільно-правові, трудо-правові, адміністративно-правові та інші
відносини, внаслідок порушення яких потерпілому була заподіяна моральна
шкода. У всіх цих випадках моральна шкода повинна компенсуватися за ст.
4401 ЦК України. Щодо спеціальних норм, то вони, на наш погляд, мають
право на існування, якщо мають виключно відсильний характер або
заповнюють прогалини загальної норми ст. 4401 в розумінні встановлення й
інших юридичних наслідків порушення особистих і майнових відносин
абсолютного характеру. Так, наприклад, ст. 7 ЦК України (в редакції
Закону України № 3188-12 від 6 травня 1993 р.) передбачає право
потерпілого вимагати від суду спростування відомостей, що не
відповідають дійсності і принижують його честь, гідність чи ділову
репутацію. З цих позицій за наявності колізій між ст. 4401 і відповідною
спеціальною нормою повинна застосовуватися ст. 4401, а не спеціальна
норма.

&

*

R

f

n

r

?

?

cPfoooooooccccccccccccccccccc

U це елемент цивільно-правового спору, і розв’язання цього питання не
має ніякого відношення до комісії, яка розглядає трудові, а не
цивільно-правові спори.

Нарешті, ст. 4401 не передбачає максимального розміру компенсації
моральної шкоди і тому не має жодних підстав встановлювати розглядуване
положення до того ж у підзаконному нормативному акті, якими є Правила
1993 р. Але справа тут не тільки в розбіжностях між ст. 4401 і п. 11
Правил. Судова практика виходить з того, що в кожному конкретному
випадку розмір компенсації моральної шкоди визначається з урахуванням
характеру і тривалості страждань, стану здоров’я потерпілого, тяжкості
завданої травми, істотності вимушених змін у його життєвих стосунках. Як
видно, суди враховують ступінь фізичних і моральних страждань,
пов’язаних з індивідуальними особливостями особи, якій заподіяно шкоду.
Насправді, одна людина дуже гостро переживає неправомірне втручання
іншої особи у сферу її особистих і майнових прав. А іншій особі все як з
гуся вода. Він спокійно реагує на дії, які спричиняють йому будь-яку
шкоду. За наявності таких критеріїв визначення розміру компенсації
моральної шкоди встановлення в ЦК України, як і в інших цивільних
законах, мінімального і максимального розмірів компенсації моральної
шкоди є невиправданим. Висловлена протилежна думка. Від таких правил
відмовився проект ЦК України і це правильно.

За змістом ст. 4401 ЦК України збігається із ст. 131 Основ цивільного
законодавства, за винятком моментів, зазначених вище, а також певних
редакційних відмінностей.

При розгляді справ про компенсацію моральної шкоди в судах виникли
питання, які потребують роз’яснення:

1) чи може настати цивільно-правова відповідальність за заподіяння
моральної шкоди незалежно від вини заподіювана шкоди?

Пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р.
Nв 4. 36. постанов Пленуму Верховного Суду України. — Ч. 1. — К.,1995. —
С. 33—34.

Стаття 4401 ЦК України передбачає мінімальний розмір компенсації
моральної шкоди у вигляді п’яти мінімальних розмірів заробітних плат.

2) чи можна присудити суму компенсації моральної шкоди за межами
компенсації моральної шкоди, встановленими ст. 4401 ЦК України, п. 11
Правил відшкодування від 23 червня 1993 р. та ст. 13 Закону України від
1 грудня 1994 р.

3) чи може впливати ступінь вини заподіювача шкоди на розмір компенсації
моральної шкоди?

4) чи можна присуджувати компенсацію моральної шкоди у вигляді
періодичних виплат або одноразової виплати?

5) чи допускається компенсація моральної шкоди, заподіяної смертю
близької людини.

Деякі із зазначених питань були так чи інакше розв’язані в постанові
Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про
відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 р. № 4.

Стосовно допустимості компенсації моральної шкоди за відсутності вини
заподіювача. У п. 8 зазначеної постанови невинна відповідальність
заподіювача моральної шкоди розглядається як виняток і допускається,
якщо вона прямо передбачена законом. Таке роз’яснення не задовольняє
потреб судової практики. В юридичній літературі висловлена думка про
допустимість невинної відповідальності за заподіяння моральної шкоди при
ушкодженні здоров’я джерелом підвищеної небезпеки. Також і в проекті ЦК
України чітко і ясно перелічені випадки компенсації моральної шкоди
незалежно від вини заподіювача, якщо: 1) шкоду завдано життю і здоров’ю
фізичної особи джерелом підвищеної небезпеки;

2) шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження,
незаконного притягнення до кримінальної або адміністративної
відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу взяття
під варту або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного
накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних
робіт; 3) в інших випадках, передбачених законом (п. 2 ст. 1262 проекту
ЦК)3.

Зазначені випадки цивільно-правової відповідальності заподіювача
моральної шкоди незалежно від вини є, на наш погляд, цілком
виправданими. До того ж перелік цих випадків є відкритим, що дає
можливість за наявності відповідних умов передбачити нові випадки
компенсації моральної шкоди за відсутності вини заподіювача.

Щодо меж компенсації моральної шкоди. У постанові Пленуму Верховного
Суду України від 31 березня 1995 р. роз’яснюється, що суд встановлює
розмір компенсації моральної шкоди з урахуванням цих меж. Вище були
наведені аргументи на користь відмови від легальних меж компенсації
моральної шкоди. На цьому фоні дуже привабливою є позиція проекту ЦК
України, який не знає легальних меж компенсації моральної шкоди.

Про можливість чи неможливість впливу ступеня вини заподіювача моральної
шкоди на розмір її компенсації.

Звернемо увагу на те, що чинна ст. 4401 ЦК України не передбачає
урахування ступеня вини заподіювача при визначенні розміру компенсації
моральної шкоди. В цьому питанні зміст ст. 4401 цілком відповідає
фундаментальному принципу цивільного права — принципу повного
відшкодування. Звичайно не можна до ситуації із заподіянням моральної
шкоди автоматично застосувати принцип повного відшкодування, тобто
повернення відповідної суми вартості, що була втрачена внаслідок
заподіяння шкоди. При повному відшкодуванні шкоди цивільна вина і її
форми не впливають на розмір відшкодування (статті 440 і 453 ЦК). Цей
принцип зберігає свою силу і при визначенні розміру компенсації
моральної шкоди, незважаючи на всю її специфіку. Тому викликає подив
позиція постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995
р., в якій двічі підкреслюється необхідність врахування ступеня вини
заподіювача при визначенні розміру компенсації моральної шкоди (пункти 5
і 9 постанови).

В юридичній літературі вже було висловлено негативне ставлення до такої
позиції Пленуму.

Щодо періодичності виплат по компенсації моральної шкоди, то суди, як
правило, присуджують компенсацію моральної шкоди у вигляді одноразової
грошової виплати. Така практика закріплена і в проекті ЦК України.

У питанні допустимості компенсації моральної шкоди, що заподіяна смертю
близької людини, постанова Пленуму від 31 березня 1995 р. виходить з
того, що близькі родичі особи, якій завдано моральну шкоду, права на
компенсацію такої шкоди не мають. Буквальний текст роз’яснення дає
можливість говорити про те, що автори постанови проти переходу права на
компенсацію моральної шкоди потерпілого до його близьких родичів за
спадкоємством. Таке розв’язання проблеми не викликає заперечень. Але у
судовій практиці виникло інше питання: чи можна компенсувати моральну
шкоду, завдану смертю близької людини. Мати втратила єдиного сина, який
загинув в автокатастрофі. Діти втратили батьків теж внаслідок якоїсь
катастрофи. Чи мають зазначені особи (мати, діти) право на компенсацію
моральної шкоди? Впевнена, що так. Смерть близької людини спричиняє
тяжкі душевні страждання у всякому разі членам сім’ї, за якими повинно
бути визнано право на компенсацію моральної шкоди.

Проект ЦК України передбачає норму, за якою моральна шкода, завдана
смертю (втратою) дружини (чоловіка), дітей, у тому числі усиновлених,
батьків компенсується особам, які зв’язані із загиблим (загиблою)
сімейними відносинами, що визначені ст. 1270 проекту ЦК України.

Похожие записи