Реферат на тему:

Громадянство України і статус іноземців

1. Поняття громадянства і належність до громадянства України

Громадянство — це структурний елемент правового статусу особи, який
розкриває головний зміст зв’язку людини і держави, взаємовідносин
громадянина з державою та суспільством.

Поняття «громадянин» виникло ще за середньовіччя, коли в результаті
поділу праці виникають міста, а в них складається суспільно-політичний
лад із своїм інститутом середньовічного містового громадянства. Тоді
поняття «городянин» ототожнювалося з поняттям «громадянин», як синонімом
вільної людини, яка наділена визначальною повнотою політичних і майнових
прав. Пройшло чимало часу, поки наприкінці XVIII — на початку XIX ст.
громадянство стало предметом правового регулювання, тільки тоді почав
формуватися інститут громадянства, який відповідає сьогоденню.

Протягом тривалого часу у вітчизняній літературі громадянство
визначалось як належність особи до держави, а інколи — при визначенні
поняття громадянства — держава порівнювалася з організацією, яка має
фіксований склад членів, а громадянство — із членством у такій
організації. В радянській літературі громадянство визначалось як
особливий політико-правовий зв’язок особи з державою, який базується на
юридичному визнанні державою даної особи своїм громадянином і який
реалізується в поширенні на таку особу суверенної влади держави
незалежно від місця проживання.

У цих визначеннях відображена концепція примату держави над особою, а
це, звичайно, є не досить вдалим. Тому що, по-перше, людина не належить
державі: громадянство — стійкий юридичний зв’язок особи і держави.
По-друге, це й не членство конкретної людини в державі, адже держава —
не асоціація людей.

Першими кроками на шляху становлення інституту громадянства України
після проголошення незалежності нашої держави був Закон «Про
правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р., у ст. 9 якого
закріплено, що «всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення
незалежності України проживали на території України, є громадянами
України», а також Закон України «Про громадянство України» від 8 жовтня
1991 р. Указом Президента України від 31 березня 1992 р. було
затверджене «Положення про порядок розгляду питань, пов’язаних з
громадянством України». Цими нормативними актами вперше було визначено
поняття громадянства України, коло осіб, які стали громадянами
незалежної Української держави, порядок набуття та припинення
громадянства України. У зв’язку з прийняттям Конституції України 28
червня 1996 р. виникла необхідність приведення всіх нормативних актів у
відповідність до Конституції. Верховна Рада України ухвалила нову
редакцію Закону про громадянство України 16 квітня 1997 p. Цей Закон
набув чинності 20 травня 1997р. Відповідно до Закону «Про громадянство
України» і в його розвиток 6 листопада 1997 р. був виданий указ
Президента України «Про заходи щодо поліпшення організації розгляду
питань громадянства».

Закон України «Про громадянство України» визначає громадянство України
як «постійний правовий зв’язок особи та Української держави, що
знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках». Дане правове
визначення дає змогу розкрити істотні ознаки громадянства України.

Вчені, які розглядали громадянство як певний зв’язок, — і Закон про
громадянство України також підтверджує, що це саме зв’язок, — визначили
його постійний характер. Так, не всякий правовий зв’язок особи з
державою буде розглядатись як громадянство. Наприклад, характер відносин
між іноземцем, який постійно проживає в Україні, та Українською державою
визначається також як правовий зв’язок. Але він відмінний від того, що
існує між громадянином України та Українською державою. Відмінність
правового зв’язку Української держави зі своїми громадянами та з
іноземцями полягає насамперед у тому, що правовий зв’язок між
громадянином України та Українською державою є. стійкий, він виникає з
моменту набуття особою українського громадянства і продовжується до її
смерті (або припинення українського громадянства). А зв’язок іноземця чи
особи без громадянства з країною перебування тимчасовий, бо припиняється
після його виїзду за межі країни і може бути поновлений тільки при
поверненні, в даному разі, в Україну. Зв’язок між громадянином та
Українською державою не припиняється навіть в разі виїзду громадянина за
межі України.

Законодавство України виходить з того, що це двосторонній зв’язок, який
може припинитися тільки у встановленому законом порядку і за наявності
відповідних умов не в однієї, а в обох сторін. Стійкість правового
зв’язку — одна з характерних рис громадянства України. Тобто цей
правовий зв’язок не змінюється й не послаблюється від того, що
громадянин виїжджає за межі своєї держави. Громадянство не змінюється
під впливом зовнішніх факторів. Для набуття чи зміни громадянства
необхідні дії як певної особи, так і держави.

У визначенні громадянства України, яке дається в преамбулі Закону «Про
громадянство України», підкреслюється правовий характер зв’язку особи й
Української держави. Громадянство — правовий, а не фактичний стан.
Громадян держави не можна розглядати як сукупність осіб, що проживають
на її території, оскільки за цією ознакою останні утворюють населення
країни — категорію демографічну. Терміном «населення» охоплюються не
тільки громадяни певної держави, а й іноземці та особи без громадянства,
які проживають в країні. Громадянином держави особа є не в силу того, що
проживає на її території, а внаслідок існування між особою і державою
певних правових зв’язків.

Законодавство України закріплює положення про те, що цей зв’язок
правовий і тим самим визначає громадянство як правовий інститут. Але
визначення громадянства, наведене в Законі, не відповідає на питання:
хто є громадянином України? Законодавець на перше місце ставить правовий
зв’язок. Наведене в преамбулі Закону визначення показує, чим є
громадянство, але не визначає, хто є громадянами, і не дає відповіді на
питання про зміст прав і обов’язків даних суб’єктів конституційного
права України.

Аналізуючи Закон про громадянство України, необхідно звернути увагу на
ст. 2 Закону, яка має назву «Належність до громадянства України».
Визначаючи коло осіб, які є громадянами України, законодавець
використовує термін — «належність». Належність, за Законом про
громадянство України, є однією з найважливіших характеристик
громадянства України.

Проблема громадянства винятково важлива як для науки конституційного
права України, так і для практичної державно-правової діяльності.
Громадянство є однією з істотних ознак державного суверенітету, а в
суверенітеті Української держави, у свою чергу, міститься джерело
існування й розвитку громадянства України.

Інститут громадянства пов’язаний не тільки з реалізацією державного
суверенітету, а й з обов’язком держави забезпечувати права людини в
Україні. Зокрема, у преамбулі Закону «Про громадянство України»
зазначається, що «право на громадянство є невід’ємним правом людини». Це
положення повністю відповідає Загальній Декларації прав людини від 10
грудня 1948 р. Громадянство, як суб’єктивне право людини, визнається в
Україні невід’ємним правом людини. 1 в цьому плані законодавство про
громадянство України виходить з вимог міжнародно-правових стандартів
забезпечення прав та свобод людини.

На підставі чинного законодавства України і враховуючи наявні в правовій
науці погляди, можна визначити громадянство України як невід’ємне право
людини, суть якого полягає у постійному правовому зв’язку особи з
Українською державою, що породжує у них взаємні права та обов’язки,
визначає належність особи до Української держави, і в силу якого держава
гарантує й захищає конституційні права та свободи своїх громадян як в
країні, так і за її межами.

Термін «громадянство» можна розглядати і як правовий інститут, тобто як
сукупність правових норм, що охоплюють специфічну сферу суспільних
відносин між особою і державою. За характером та значенням цей інститут
має конституційний характер. При вирішенні питання про місце інституту
громадянства в системі конституційного права, передусім виходимо із
відповідних норм і положень Конституції України та чинного законодавства
України.

У першому розділі Конституції України зазначається, що «в Україні існує
єдине громадянство» (ст. 4). Також про громадянство йдеться у другому
розділі Конституції, який закріплює права, свободи та обов’язки людини й
громадянина. Підстави набуття і припинення громадянства України
визначаються Законом України «Про громадянство України».

Держава, реалізуючи свій суверенітет, визначає юридичні підстави, за
якими та чи інша особа визнається громадянином України. Ч. 1 ст. 2
Закону про громадянство стосується тих, осіб, які набули громадянство
України в порядку правонаступництва держави. Це положення повністю
відповідає Законові про правонаступництво України і визначає, що
громадянами України є усі громадяни СРСР, які на момент проголошення
незалежності України постійно проживали на території України. Ч. 2 ст. 2
Закону враховує положення першої редакції Закону про громадянство і
визначає належність до громадянства України тих осіб, які постійно
проживали на території України на момент набрання чинності Законом про
громадянство від 8 жовтня 1991 p., тобто 13 листопада 1991 р.

Принципово нове положення, порівняно з попередньою редакцією Закону,
міститься у ч. З ст. 2 Закону про громадянство. Ця частина стосується
етнічних українців та їхніх нащадків, які виявили бажання повернутися на
Батьківщину і підтвердити українське громадянство, за умови, що вони не
перебувають у громадянстві іншої держави. Зазначена категорія осіб може
визначитися з українським громадянством шляхом подання заяви в органи
внутрішніх справ за місцем постійного проживання або у відповідне
дипломатичне представництво чи консульську установу України за кордоном,
якщо особа постійно проживає за кордоном, до 31 грудні 1999 р.

Належність до громадянства України забезпечує широке коло прав і свобод
у різноманітних сферах життя. Так, згідно із чинним законодавством
України, громадяни України мають право брати участь у керівництві
державними справами шляхом участі у виборах та у всеукраїнському й
місцевих референдумах. Громадяни України наділені також іншими, не менш
важливими правами й свободами і мають право вимагати від держави захисту
своїх прав. Так, дипломатичні представництва та консульські установи
України зобов’язані вживати заходів для забезпечення громадянам України
можливості користуватися в повному обсязі правами, наданими їм
законодавством країни перебування, міжнародними договорами, учасниками
яких є Україна і держава перебування, у встановленому законодавством
порядку захищати їхні інтереси, що охороняються законом, а в разі
необхідності — вживати заходів для поновлення порушених прав громадян
Країни.

Належність до громадянства України є найважливішою передумовою обов’язку
держави захищати в повному обсязі права і свободи своїх громадян, які
закріплені в Конституції та Законах України не тільки на території
держави, а й за її межами. Важливими є положення: Конституції України і
Закону України про громадянство про те, що «громадянин України не може
бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі».

Документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт
громадянина України, а для осіб віком до 16 років — свідоцтво про
народження. Підтвердження громадянства України провадиться в
індивідуальному порядку. Перші роки після проголошення незалежності
України у паспортах СРСР проставлялася відмітка про те, що особа
належить до громадянства України. Тепер громадянство України
підтверджується паспортом громадянина України.

Похожие записи