Реферат на тему

Господарське судочинство в системі господарського права України

У сфері регулювання сучасних економічних відносин важливе місце посідає
захист прав та охоронюваних Законом інтересів суб’єктів господарювання
(ст. 22 Закону України “Про судоустрій”від 07.02.2002 р.).

Загальновизнаною в правовій літературі є теза, що, визнаючи за тією чи
іншою особою певні суб’єктивні права, господарське законодавство надає
управомоченій особі і право на їх захист. Це природно, оскільки право,
надане суб’єкту господарювання, але не забезпечене від порушення
необхідними засобами захисту, є лише “декларацією”. Хоча воно і
проголошено в законі, але, не будучи забезпечене державними
правоохоронними заходами, воно може бути розраховане лише на добровільну
повагу з боку неуправомочених (чи прямо зобов’язаних) суб’єктів. У силу
цього воно набуває характеру лише морально забезпеченого права, що
базується на свідомості членів суспільства й авторитеті державної влади
[42, 218].

У ст. 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що
підприємства, установи, організації і громадяни, що здійснюють
підприємницьку діяльність без створення юридичної особи й у
встановленому порядку одержали статус суб’єкта підприємницької
діяльності, мають право звертатися до господарського суду відповідно до
встановленої підсудності господарських справ за захистом своїх порушених
чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Закон України “Про арбітражний суд” започаткував здійснення правосуддя в
господарських справах спеціалізованими установами в нашій країні. До
жовтня 1917 року на терені України існували комерційні суди, які
вирішували спори між підприємцями з торгових угод [39, 8]. Але досвід їх
роботи показав, що торгові справи в повні мірі можуть вирішуватись і
загальним судами. За свідченням російського вченого Є.В. Васьковського,
шкода, нанесена подвійністю судів, була обумовлена тим, що комерційні
суди були відокремлені, одні й ті самі закони тлумачились не завжди
однаково і однорідні справи вирішувались по-різному. Такі протиріччя в
судовій практиці підривали єдність правопорядку та порушували принцип
рівності громадян перед законом. Згодом розбіжності, що виникали між
підприємствами та організаціями вирішувались в адміністративному порядку
вищестоячими органами управління.

В 20-х роках в період нової економічної політики в рамках загальної
судової системи діяли арбітражні комісії, до підсудності яких
відносились справи за спорами між державними підприємствами та
установами.

В зв’язку з переходом на переважно адміністративне регулювання
господарських правовідносин, на зміну арбітражним комісіям прийшов
державний арбітраж.

Глибокі зміни, що відбувались в житті суспільства, необхідність
відповідності законодавства про арбітражні суди нормам діючої
Конституції призвели до створення арбітражного суду та прийняття
Арбітражного процесуального кодексу України [39, 9].

Створення арбітражного суду було не просто зміною вивіски органів
держарбітражу, а перетворення їх в принципово нову юрисдикційну систему,
котра має інституційні ознаки судового закладу, оскільки арбітражний суд
був наділений всіма повноваженнями і атрибутами незалежної судової
влади. Принципи його організації і діяльності отримали закріплення в ст.
4 Закону України “Про арбітражний суд” від 21. 04. 1999 року.

Діюча система господарських судів України прийшла на зміну системі
державного та відомчого арбітражу в результаті прийняття Закону “Про
господарські суди”, що вступив у дію з 4 липня 1991 р.

Поняття “господарський арбітраж”, що застосовувався в нашій правовій
системі тривалий час, не співпадає із прийнятим в інших системах права
поняттям “арбітраж”. Під арбітражем в практиці інших держав розуміється
процес вирішення вирішення спорів судами, яким сторони за досягненням
згоди передають свої правові спори та отримують зобов’язання добровільно
підкорюватися рішенню арбітрів, тобто третейських судів.

Господарський суд в Україні здійснює судову владу при вирішенні спорів,
що виникають в процесі підприємницької діяльності спорів, що випливають
з цивільних правовідносин або з правовідносин в сфері управління.
Господарські суди вирішують спори, якщо вони випливають з відносин
організацій та громадян з державними та іншими органами.

Таким чином, перетворення органів державного арбітражу в систему
господарських судів відображає процес становлення в Україні незалежної
та ефективної судової влади.

Поряд з загальним завданням здійснення правосуддя в господарських
правовідносинах, як про це зазначено в ст. 1 Закону України “Про
господарські суди”, ст. 3 зазначеного Закону вказує на завдання,
спрямоване на захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників
господарських правовідносин. Це завдання вирішується за допомогою
функції розгляду конкретних справ в судових засіданнях. Розглядаючи
справи та встановлюючи невиконання зобов’язання або виконання його
неналежним чином по відношенню до кількісних, якісних показників,
строків і т.п., суд відшкодовує збитки стороні, яка постраждала, стягує
штрафні санкції з порушника. За договірними спорами суд коригує умови
договору відповідно до закону і з врахуванням бажань та можливостей
сторін. По справам з визнання недійсними актів суд захищає права та
інтереси господарюючих суб’єктів від неправомірних дій тих чи інших
органів [29, 44].

Господарський процес – це встановлена нормами господарського
процесуального права форма діяльності господарських судів, спрямована на
захист оспорюваних або порушених прав юридичних осіб та
громадян-підприємців[30, 12].

Питання про галузеву належність норм, що визначають організацію та
порядок діяльності господарських судів, на протязі років було
дискусійним. Немає єдиної думки з даного питання й сьогодні. Так, Т.Є.
Абова відносить норми, що визначають порядок діяльності господарських
(арбітражних) судів, до цивільного процесу [30,13]. Інші автори,
навпаки, говорять про самостійне місце господарського процесу в системі
права [31, 6]. Є правильною позиція тих авторів, які вважають
безпідставним включення до господарського права і розглядають
господарський процес як самостійну процесуальну систему.

Аналіз діючого законодавства показує, що господарський суд істотно
відрізняється від судів загальної юрисдикції з організаційної побудови у
сфері діяльності і компетенції, порядку, формам діяльності та в ряді
інших відносин. Це проявляється в наступному:

1) господарські суди, як і суди загальної юрисдикції, мають свою
замкнену систему нормативних актів, що детально регламентують їх
організацію та структуру, компетенцію та порядок діяльності;

2) відповідно до даного законодавства господарський суд як і дві інші
гілки судової влади (Конституційний Суд і суди загальної юрисдикції),
займає особливе положення серед владних державних структур України. Він
повністю самостійний, незалежний та непідвладний в своїй діяльності
іншим гілкам влади;

3) подібно загальним судам та поряд з ними господарський суд виконує
важливу державну функцію – здійснює правосуддя. Однак, на відміну від
загальних судів, діє в особливій сфері відносин – в галузі господарських
та пов’язаних з ними управлінських правовідносин,
громадянами-підприємцями в процесі здійснення ними підприємницької або
іншої економічної діяльності;

4) предметом розгляду господарських судів є господарські спори, що мають
певну специфіку.

Діяльність господарських судів з розгляду та вирішення господарських
спорів має впорядкований характер, тобто приймає специфічну процесуальну
форму. Роль та значення процесуальної форми полягає в тому, щоб
забезпечити захист дійсно істотних прав суб’єктів господарювання і
гарантувати винесені законні та обгрунтовані рішення. Закон встановлює
процесуальний порядок діяльності суду з розгляду та вирішення справ не
заради форми, а для того, щоб винести законне та обгрунтоване рішення по
справі. Процесуальна форма виступає в якості інструменту досягнення
законності в правозастосовувальній діяльності господарських судів
[29,18].

Можна виділити основні риси господарської процесуальної форми:

1) закон конкретно визначає процесуальну діяльність як суду, так і інших
учасників процесу. Як правило, в господарському процесі можливі лише
такі дії, які передбачені або припустимі законом;

2) постановлене по справ рішення повинно грунтуватися лише на фактах,
доведених та встановлених судом передбаченими законом способами та
засобами;

3) відношення між господарським судом та учасниками процесу не можуть
мати характер фактичних відносин, вони мають характер лише
правовідносин;

4) все провадження по справі повинно здійснюватися на підставі
змагальності та рівноправності сторін.

8oooooooooooccccccccccccccc

`AE`

Похожие записи