.

Господарське судочинство в системі господарського права України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
5 5956
Скачать документ

Реферат на тему

Господарське судочинство в системі господарського права України

У сфері регулювання сучасних економічних відносин важливе місце посідає
захист прав та охоронюваних Законом інтересів суб’єктів господарювання
(ст. 22 Закону України “Про судоустрій”від 07.02.2002 р.).

Загальновизнаною в правовій літературі є теза, що, визнаючи за тією чи
іншою особою певні суб’єктивні права, господарське законодавство надає
управомоченій особі і право на їх захист. Це природно, оскільки право,
надане суб’єкту господарювання, але не забезпечене від порушення
необхідними засобами захисту, є лише “декларацією”. Хоча воно і
проголошено в законі, але, не будучи забезпечене державними
правоохоронними заходами, воно може бути розраховане лише на добровільну
повагу з боку неуправомочених (чи прямо зобов’язаних) суб’єктів. У силу
цього воно набуває характеру лише морально забезпеченого права, що
базується на свідомості членів суспільства й авторитеті державної влади
[42, 218].

У ст. 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що
підприємства, установи, організації і громадяни, що здійснюють
підприємницьку діяльність без створення юридичної особи й у
встановленому порядку одержали статус суб’єкта підприємницької
діяльності, мають право звертатися до господарського суду відповідно до
встановленої підсудності господарських справ за захистом своїх порушених
чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Закон України “Про арбітражний суд” започаткував здійснення правосуддя в
господарських справах спеціалізованими установами в нашій країні. До
жовтня 1917 року на терені України існували комерційні суди, які
вирішували спори між підприємцями з торгових угод [39, 8]. Але досвід їх
роботи показав, що торгові справи в повні мірі можуть вирішуватись і
загальним судами. За свідченням російського вченого Є.В. Васьковського,
шкода, нанесена подвійністю судів, була обумовлена тим, що комерційні
суди були відокремлені, одні й ті самі закони тлумачились не завжди
однаково і однорідні справи вирішувались по-різному. Такі протиріччя в
судовій практиці підривали єдність правопорядку та порушували принцип
рівності громадян перед законом. Згодом розбіжності, що виникали між
підприємствами та організаціями вирішувались в адміністративному порядку
вищестоячими органами управління.

В 20-х роках в період нової економічної політики в рамках загальної
судової системи діяли арбітражні комісії, до підсудності яких
відносились справи за спорами між державними підприємствами та
установами.

В зв’язку з переходом на переважно адміністративне регулювання
господарських правовідносин, на зміну арбітражним комісіям прийшов
державний арбітраж.

Глибокі зміни, що відбувались в житті суспільства, необхідність
відповідності законодавства про арбітражні суди нормам діючої
Конституції призвели до створення арбітражного суду та прийняття
Арбітражного процесуального кодексу України [39, 9].

Створення арбітражного суду було не просто зміною вивіски органів
держарбітражу, а перетворення їх в принципово нову юрисдикційну систему,
котра має інституційні ознаки судового закладу, оскільки арбітражний суд
був наділений всіма повноваженнями і атрибутами незалежної судової
влади. Принципи його організації і діяльності отримали закріплення в ст.
4 Закону України “Про арбітражний суд” від 21. 04. 1999 року.

Діюча система господарських судів України прийшла на зміну системі
державного та відомчого арбітражу в результаті прийняття Закону “Про
господарські суди”, що вступив у дію з 4 липня 1991 р.

Поняття “господарський арбітраж”, що застосовувався в нашій правовій
системі тривалий час, не співпадає із прийнятим в інших системах права
поняттям “арбітраж”. Під арбітражем в практиці інших держав розуміється
процес вирішення вирішення спорів судами, яким сторони за досягненням
згоди передають свої правові спори та отримують зобов’язання добровільно
підкорюватися рішенню арбітрів, тобто третейських судів.

Господарський суд в Україні здійснює судову владу при вирішенні спорів,
що виникають в процесі підприємницької діяльності спорів, що випливають
з цивільних правовідносин або з правовідносин в сфері управління.
Господарські суди вирішують спори, якщо вони випливають з відносин
організацій та громадян з державними та іншими органами.

Таким чином, перетворення органів державного арбітражу в систему
господарських судів відображає процес становлення в Україні незалежної
та ефективної судової влади.

Поряд з загальним завданням здійснення правосуддя в господарських
правовідносинах, як про це зазначено в ст. 1 Закону України “Про
господарські суди”, ст. 3 зазначеного Закону вказує на завдання,
спрямоване на захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників
господарських правовідносин. Це завдання вирішується за допомогою
функції розгляду конкретних справ в судових засіданнях. Розглядаючи
справи та встановлюючи невиконання зобов’язання або виконання його
неналежним чином по відношенню до кількісних, якісних показників,
строків і т.п., суд відшкодовує збитки стороні, яка постраждала, стягує
штрафні санкції з порушника. За договірними спорами суд коригує умови
договору відповідно до закону і з врахуванням бажань та можливостей
сторін. По справам з визнання недійсними актів суд захищає права та
інтереси господарюючих суб’єктів від неправомірних дій тих чи інших
органів [29, 44].

Господарський процес – це встановлена нормами господарського
процесуального права форма діяльності господарських судів, спрямована на
захист оспорюваних або порушених прав юридичних осіб та
громадян-підприємців[30, 12].

Питання про галузеву належність норм, що визначають організацію та
порядок діяльності господарських судів, на протязі років було
дискусійним. Немає єдиної думки з даного питання й сьогодні. Так, Т.Є.
Абова відносить норми, що визначають порядок діяльності господарських
(арбітражних) судів, до цивільного процесу [30,13]. Інші автори,
навпаки, говорять про самостійне місце господарського процесу в системі
права [31, 6]. Є правильною позиція тих авторів, які вважають
безпідставним включення до господарського права і розглядають
господарський процес як самостійну процесуальну систему.

Аналіз діючого законодавства показує, що господарський суд істотно
відрізняється від судів загальної юрисдикції з організаційної побудови у
сфері діяльності і компетенції, порядку, формам діяльності та в ряді
інших відносин. Це проявляється в наступному:

1) господарські суди, як і суди загальної юрисдикції, мають свою
замкнену систему нормативних актів, що детально регламентують їх
організацію та структуру, компетенцію та порядок діяльності;

2) відповідно до даного законодавства господарський суд як і дві інші
гілки судової влади (Конституційний Суд і суди загальної юрисдикції),
займає особливе положення серед владних державних структур України. Він
повністю самостійний, незалежний та непідвладний в своїй діяльності
іншим гілкам влади;

3) подібно загальним судам та поряд з ними господарський суд виконує
важливу державну функцію – здійснює правосуддя. Однак, на відміну від
загальних судів, діє в особливій сфері відносин – в галузі господарських
та пов’язаних з ними управлінських правовідносин,
громадянами-підприємцями в процесі здійснення ними підприємницької або
іншої економічної діяльності;

4) предметом розгляду господарських судів є господарські спори, що мають
певну специфіку.

Діяльність господарських судів з розгляду та вирішення господарських
спорів має впорядкований характер, тобто приймає специфічну процесуальну
форму. Роль та значення процесуальної форми полягає в тому, щоб
забезпечити захист дійсно істотних прав суб’єктів господарювання і
гарантувати винесені законні та обгрунтовані рішення. Закон встановлює
процесуальний порядок діяльності суду з розгляду та вирішення справ не
заради форми, а для того, щоб винести законне та обгрунтоване рішення по
справі. Процесуальна форма виступає в якості інструменту досягнення
законності в правозастосовувальній діяльності господарських судів
[29,18].

Можна виділити основні риси господарської процесуальної форми:

1) закон конкретно визначає процесуальну діяльність як суду, так і інших
учасників процесу. Як правило, в господарському процесі можливі лише
такі дії, які передбачені або припустимі законом;

2) постановлене по справ рішення повинно грунтуватися лише на фактах,
доведених та встановлених судом передбаченими законом способами та
засобами;

3) відношення між господарським судом та учасниками процесу не можуть
мати характер фактичних відносин, вони мають характер лише
правовідносин;

4) все провадження по справі повинно здійснюватися на підставі
змагальності та рівноправності сторін.

8oooooooooooccccccccccccccc

`AE`

Література 1. Конституція України. Прийнята на п червня 1996 р. – К.: Право, 1996. – 128 с. 2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р.// Голос України. - 14 березня 2003 р. 3. Господарський процесуальний кодекс України. – К., 2002. 4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Голос України. - 12, 13 березня 2003 р. 5. Закон України Про авторські права і суміжні права від 23.12.1993 р. № 3792 – XII // “ЛІГА – ЗАКОН”. 6. Закон України Про виконавче провадження від 21.04.1999 р. № 606 – ІV // “ЛІГА – ЗАКОН”. 7. Закон України Про господарський суд від 04.06.1991 р. № 1142 – XII // “ЛІГА – ЗАКОН”. 8. Закон України Про державну виконавчу службу від 24.03.1998 р. № 202/98 – ВР // “ЛІГА – ЗАКОН”. 9. Закон України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні від 16.11.1992 р. № 2782 – XII // “ЛІГА – ЗАКОН”. 10. Закон України Про ліцензування певних видів господарської діяльності від 13.09.2000 р. № 01 – 8/493 // “ЛІГА – ЗАКОН”. 11. Закон України Про обєднання громадян від 16.06.1992 р. № 2460 – XII // “ЛІГА – ЗАКОН”. 12. Закон України Про охорону навколишнього середовища від 25.06.1991 р. № 1264 – XII // “ЛІГА – ЗАКОН”. 13. Закон України Про підприємства в Україні від 27.03.1991 р. зі змінами і доповн. // “ЛІГА – ЗАКОН”. 14. Закон України Про режим іноземного інвестування від 19.03.1996 р. № 93/96 – ВР // “ЛІГА – ЗАКОН”. 15.Закон України Про свободу совісті та релігійні організації від 23.04.1991 р. № 987 – XII // “ЛІГА – ЗАКОН”. 16. Закон України Про селянське (фермерське) господарство від 20.12.1991 р. № 2009 – XII // “ЛІГА – ЗАКОН”.Закон України Про судоустрій від 07.02.2002 р. № 3018 – ІІІ // www.rada.kiev.ua 17. Декрет Кабінету Міністрів України Про державне мито від 12 січня 1993 р. зі змінами та доповненнями // “ЛІГА – ЗАКОН”. 18. Рекомендації про порядок ведення претензійної та позовної роботи на підприємстві, в установі, організації, Затверджені наказом Міністерства юстиції України N 2 від 15.01.96 р. // “ЛІГА – ЗАКОН”. 19. Роз’яснення Президії вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 р. “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди” // Збірник роз’яснень Вищого арбітражного суду України. – К., 1998. 20. Роз’яснення Верховного Суду України № 02 –5 /611 від 23.08.94 р. “Про застосування заходів запобіжного позову” // “ЛІГА – ЗАКОН”.Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від 10.12.96 р. “Про судове рішення зі змінами і доповненнями” // www.rada.kiev.ua 22. Роз’яснення Вищого господарського суду України № 02 – 5/62 від 08.02.1996 р. “Про деякі питання підвідомчості та підсудності справ арбітражним судам” // “ЛІГА – ЗАКОН”. 23. Роз’яснення Вищого господарського суду України № 02 – 5/109 від 29.02.1996 р. «Про деякі питання, що виконуються при застосуванні запобіжних заходів» // «ЛІГА – ЗАКОН». 24. Роз’яснення Вищого апеляційного суду України № 02 – 5/612 від 23.08.1994 р. “Про деякі питання практики застосування ст. 80 та 81 АПК України” // “ЛІГА – ЗАКОН”. 25. Постанова Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. “Про судове рішення ”зі змінами і доп. // www.rada.kiev.ua 26. Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України і Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражно-процесуального кодексу України від 08.04.1999 // ОВУ. – 1999. - № 15. – С. 614. 27. Витяг з Постанови Верховного суду України 24.12.2002 “Перегляд рішення за нововиявленими обставинами здійснюється тим судом першої інстанції, який прийняв це судове рішення, незалежно від того, що воно було предметом перегляду в апеляційному та касаційному порядку // “Бухгалтерія”. – 2003. - № 26 (545). – С. 28. 28. Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 10.05.2000 р. Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства // www.rada.kiev.ua 29. Абрамов Н.А. Хозяйственно-процессуальное право Украины: Учебное пособие. – Х., 2002. – 255 с. 30. Васильев С.А. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учебное пособие. – Х., 2002. – 367 с. 31. Вирішення господарських спорів. Застосування норм матеріального права в роз’ясненнях і листах Вищого господарського суду України. Укл. В.Е. Беляневич. / За заг. Ред. Д.М. Притики – К.: Юстініан, 2002. – 640 с. 32. Гражданское право. Учебник. Часть I. Издание третье, переработанное и дополненное. / Под ред. А П. Сергеева, Ю. К. Толстого.—М.: ПРОСПЕКТ, 1998. — 632 с. 33. Добровольский А. А. Исковая форма защиты права / Изд-во ЛГУ, 1965, - С. 10 34. Кораблева М.С. Защита гражданских прав: новые аспекты // Актуальные вопросы гражданского права / Под ред. М.И. Брагинского; Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права. – М.: Издательство «Статут», 1998. - 464 с. 35. Кройтор В. А. Защита прав и интересов в суде. – Х.: “Еспада”, 2000. – 526 с. 36. Кузнецова Н.В. Гражданское право (Общая часть): Учебное пособие в схемах. 76 с.( М.: ИМПЭ им. А.С. Грибоедова, 2001. ( 37. Предпринимательское право Украины. Учебник / Под ред. к.ю.н. Р.Б. Шышки - Харьков, 2001. - 759 с. 38. Притика Д.М., Титов М.І., Щербина В.С. та ін. Арбітражний процес: Навч. посібник. – ч.1 і 2.- Харків, 1999. – 395 с. 39. Притика Д. Арбітражний процес: Навч. посібник. – Х., 2001. – 426 с. 40. Притика Д.М. Арбітражний процес: Законодавство та практика застосування. – Х., 1999. – 541 с. 41. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: Навч. Посібник. – К.: АСК., 2001. - 838 с. 42. Хозяйственное право. Учебник / Под ред. д-ра юрид. наук В.К. Мамутова - Донецк, 2003. - С. –217 –244. 43. Бринцев О. Господарська сутність правового спору. Кваліфікуюча ознака чи данина минулому? // Господарське право. – 2001. – 3. – С. 16-18. 44. Бояринцева М.А. Проблеми теорії та практики вжиття запобіжних заходів //Вісник господарського судочинства. – 2003. – 4. – С. 209-213. 45. Грек Б. Застосування у господарському процесі запобіжних заходів // Юридичний журнал. – 2003. – 9. – С. 122-125. 46. Новицкий В. Проблемы применения встречного иска в хозяйственном процессе // Господарський процес. – 2003. – 10. – С. 44-47. 47. Осадчій І. Забезпечення позову в господарському процесі: потреба вдосконалення // Юридичний журнал. – 2003. – 12. – С. 120-123. 48. Степанова Т. Проблеми подання позовних заяв та участі прокурорів у господарському судочинстві // Господарський процес. – 2003. – 12. – С. 12-15. 49. Шеремет О. Господарське законодавство: формування та зарубіжний досвід // Господарське право. – 2003. - № 4. – С. 41-46.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020