Курсова робота

на тему:

Форми співучасті і їх характеристика

План

Вступ………………………………………………………….
……………………………..3

Розділ I

Поняття та ознаки співучасті
…………………………….4

Розділ II

Форми співучасті у злочині
………………………………..12

2.1 Проста форма
співучасті……………………………………..13

2.2 Складна форма
співучасті……………………………………14

2.3 Співучасть без посередньої
змови………………………..14

2.4 Співучасть з попередньою
змовою………………………15

2.5 Злочинна
організація………………………………………….16

Розділ III

Відповідальність
співучасників…………………………….21

Висновок……………………………………………………….
………….28

Список використаних
джерел……………………………………29

ВСТУП

Зростання злочинності в Україні, особливо організованої, насильницької
та корислової, що спостерігається в останні роки, викликано переломним
періодом розвитку України і деяких інших негативними чинниками. Це
ставить перед державою серйозні завдання боротьби з таким явищем .

Злочин може бути скоєний однією особою або сумісними діями декількох
осіб. В останньому разі йдеться про скоєння злочину в співучасті.

Великого поширення набула зараз організована злочинність. В цілому
від 30% до 40% злочинів вчиняється організованими групами злочинців, а в
деяких особливо тяжких злочинах їх питома вага досягає 60%.

Для правильного застосування норм КК про співучасть слід, передусім,
засвоїти його поняття.

Співучасть у злочині визначається умисна спільна участь декількох
суб”єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Це формулювання вироблене
в результаті довголітніх досліджень і є розвитком поняття співучасті, що
містилось у ст.19 КК 1960 року.

Слід мати на увазі, що співучасть не утворює яких- небуть особливих,
інших підстав відповідальності – підставою відповідальності тут є той же
склад злочину, але вчинюваний у співучасті. Те що норма про співучасть
вміщена в Загальній частині КК , означає лише одне – ця норма має
застосовуватися до будь-якого випадку вчиненого злочину, зазначеного в
Особливій частині КК, але вчиненого у співучасті.

Інститут співучасті включений до КК для того, щоб на його підставі
визначити, як і за що відповідають ті особи, що безпосередньо у вчиненні
злочину не брали участі.

Розділ I

Поняття і ознаки співучасті.

В понятті «співучасть в злочині» находить відображення і закріплюеться
в кримінальному законі специфічна злочинна діяльність, що визначає
особливості кваліфікації скоєного і межі відповідальності співучасників
на відміну від випадків індивідуально скоєних злочинів.

По кримінальному законодавству співучасть в злочині визнаєтся умисна
спільна участь двох або більше осіб в здійсненні навмисного злочину1. В
цій законодавчій формулі кримінального права виділяють дві групи ознак:
а) об’єктивні б) суб’єктивні.

Співучасть перш за все передбачає участь кількох (двох і більше) осіб в
скоєнні злочину. При цьому необхідно мати на увазі, що ці особи повинні
володіти признаками осудності: віком і осудністю. В теорії
кримінального права, робиться акцент на кількісні характеристики цього
признака, його відносять традиційно до числа об’ективних признаків
співучасті в злочині.

Іншим об’єктивним признаком співучасті є спільні дії двох або білше осіб
у скоєнні злочину. З позиції кримінального закону участь осіб в злочині
може означати тільки образ злочинної поведінки, який виражається в двох
формах (дії або бездіяльності). В той же час і спільна участь в теорії
кримінального права розглядається в якості свооєрідного фактора. Цими
моментами пояснюється, чому діяння особи, причинний зв’язок і наслідки в
рамках вчення про склад злочину відносяться до об’єктивної його сторони,
недивлячись на присутність в діянні (дії чи бездіяльності) особи
суб’єктивних признаків волевиявлення і усвідомлення. З наведеного також
слідує, що принципова характеристика діяння співучасника незалежно від
його принадлежності аналогічна діянню індивідуально діючої особи (за
винятком особливостей злочинної поведінки і способу впливу на об’єкт
охорони, що має місце при співучасті в злочині). Однак ці та інші
особливості поведінки співучасників злочину не перешкоджають розгляду
ознаки «спільної участі» цілком чи в певній об’єктивності співучасті.

Тому уявляється лишніми існуючі в теорії кримінального права суперечки
відносно об’єктивної чи суб’єктивної природи цієї ознаки, а такі поняття
чи вирази, як “визначена психічна спільність”, що передбачає “знання
про приєднувальну діяльність інших осіб та прагнення досягнути
визначений результат шляхом поєднання зусиль”, “навмисна координація
суспільнонебезпечних дій двох чи більше осіб”, і т.і. виправдані лиш в
тій мірі, в якій вони відображають особливості свідомості і волі в діях
спільника. Разом з тим вони ведуть до змішування об’єктивних чи
суб’єктивних ознак співучасті в злочині і тому методологічно зовсім
невиправдані.

«Підсумовуючи цю сторону характеристики ознаки “сумісності участі”,
необхідно ще раз підкреслити, що усвідомленість та воля є, так би
мовити, начинкою, зарядом в діянні індивідуально діючої особи, і набуває
при співучасті в злочині дещо інший зміст. За рахунок останнього дія
співучасника в початковій своїй заданості якраз і набуває зовнішні,
видимі риси і значення одного із складових в сумі злочинних зусиль двох
чи більше осіб».

Що ж стосується наведених вище понять із робіт згаданих авторів, то цими
поняттями і положеннями доречно користуватися при розгляді суб’єктивних
ознак співучасті в злочині, тобто в межах опису винного відношення
особи до вчиненого.

Зміст ознаки «спільності участі» не вичерпується наведеними
міркуваннями, що залишають поки відкритим питання про те, що ж усе-таки
треба розуміти під спільністю участі в злочині двох або більш осіб?

Як уже було згадано раніше, спільність участі в теорії кримінального
права розглядається як своєрідний спричиняючий фактор.

Причина, як це прийнято вважати, припускає не один ізольовано діючий
чинник, а певна їхня сукупність. Роль і значення кожного чинника, у
їхній сукупності різні. Одні виступають як причина, а інші як умови дії
причини. Останні теж диференціюються на необхідні й інші, що
супроводжують процесу заподіяння, умови. У цьому перебуває одне з
проявів їхньої нерівноцінності.

У випадках індивідуально вчиняємого злочину злочинець-одинак включає
своє діяння в дану сукупність об’єктивно сформованих обставин — умов
(іноді це може бути підготовлене з його участю), що створюють для нього
можливість досягти певного злочинного результату3. Наприклад, А.,
працюючи завідуючим сільмагом, не забрав у підсобку вивантажені біля
магазина шини, тому що люди, із якими він домовився про виконання цієї
роботи, до призначеного часу не з’явилися. Місцевий житель Б., що
працював шофером у тому ж сільпо, знаючи про сформовану ситуацію, із
метою крадіжки шин кинув через кватирку в будинок А. димову шашку.
Сусіди повідомили А., що в його будинку пожежа, тому що з усіх кватирок
валить дим. А., не дочекавшись робітників і залишивши шини без догляду,
повернувся додому. У його відсутність В. під’їхав до магазина, поклав у
кузов автомашини 10 пар шин і відвіз у наявний в нього сховок. У плані
розгляду процесу заподіяння збитку об’єкту охорони тут у наявності певна
сукупність необхідних чинників-умов: надходження товару в магазин
робітники, що не з’явилися вчасно, димова шашка в будинку А.,
повідомлення сусідів про пожежу, залишення товару без догляду, дії Б. по
безпосередньому здійсненню крадіжки. Не будь одного з них, не було б і
шкоди об’єкту охорони. Водночас значення цих чинників у процесі
заподіяння збитку об’єкту охорони неоднаково. Всі вони, як уже
відзначалося, виступають у якості необхідних умов заподіяння збитку, але
значення чинника-причини набуває тут лише поведінка Б. Решта – хоча і є
необхідними умовами, залишаються лише сукупністю об’єктивних і сліпо
діючих обставин, що створюють ситуацію реальної можливості для вчинення
крадіжки.

Це повною мірою враховується законодавцем, що виділяє тут лише злочинну
поведінку суб’єкта крадіжки.

Трохи інше становище виникає у випадках співучасті в злочині, коли на
місці, як мінімум, двох із зазначених чинників виявляються люди, що
володіють свідомістю і волею, а точніше, їхня злочинна поведінка. У
кримінальному законі воно передбачено як виконання злочину, підбурювання
до його вчинення, підсобництво вчиненню злочину, організація і
керівництво вчиненням злочину4.

Простого зіставлення наведених видів поведінки при співучасті в злочині
досить для виявлення того, що усі вони і кожний із них окремо спрямовані
на вчинення злочину. Таку заданість у спрямованості поведінки
співучасників злочину в кожному конкретному випадку дає заряд свідомості
і волі. Як правило, це відбувається не саме собою, а в результаті угоди
(змови) між співучасниками злочину. Така угода на об’єднання зусиль двох
і більш осіб може бути виражена усно, письмово, жестами, знаками й
іншими конклюдентними діями, до числа яких може бути віднесена і так
називана мовчазна згода на об’єднання зусиль. Наявність угоди між
співучасниками свідчить про виникнення об’єктивного взаємозв’язку між
їхньою поведінкою і елементами детермінації, взаємозумовленості з боку
кожного з них (щонайменше двох). Це і дозволяє розглядати їх поведінку
як складові єдиного комплексу факторів, у чому і виявляється його
своїрідність при співучасті в злочині.

Не настільки явно виражені ознаки зазначеного об’єктивного взаємозв’язку
між поведінкою співучасників при мовчазній згоді на об’єднання зусиль.
Проте вони завжди є і можуть висловитися в характерних рисах зовнішнього
прояву поведінки співучасника як при безпосередньому виконанні злочини,
так і перед цим, у спрямованості дій на той самий об’єкт і предмет і
т.п.

Завдяки виникаючому при співучасті в злочині об’єктивнму взаємозв’язку
між поведінкою співучасників остання утворює сукупно діючий чинник.
Водночас і поведінка кожного співучасника не розчиняється в поведінці
інших, а залишається відносно відособленим діючим чинником, через
особливості характеру зовнішнього свого прояву і ступеня участі у
вчиненні злочини, тобто з якісної і кількісної його сторін.

Для ілюстрації сказаного скористаємося раніше наведеним випадком
крадіжки шин із деякими змінами. Припустим, що задум про крадіжку і план
її реалізації виникне в Д. — одного з робітників, із якими завмаг А.
домовлявся про перенос шин у підсобку магазина. Задум і план крадіжки Д.
запропонував своєму напарнику 3., що схвально поставився до задуманої
«справи» і погодився прийняти в ньому участь. Далі, відповідно плану, 3.
схилив до цього шофера Б., що підкинув димову шашку в квартиру А. Потім
у відсутність А. вони разом із Б. під’їхали до магазина, поклали в кузов
автомашини шини і відвезли їх до сараю, що належав Д., де їх і сховали.

У прикладі з достатньою виразністю проглядається об’єктивний
взаємозв’язок між поведінкою осіб, що беруть участь у злочині. Про це
свідчить угода між Д., 3. і Б., характер і спрямованість їхніх дій.
Водночас у цьому сукупно діючому чиннику, також досить чітко значна роль
і значення дій кожного з них, ступінь участі (активності) кожного у
вчиненні цього злочину: Д. — натхненник і організатор крадіжки; 3.,
поряд із виконавчими діями, виконав ще і підбурницькі і пособницькі
функції; Б. обмежився лише виконавчими діями.

Змальованим вище своірідністю зпричиняючого фактора при співучасті в
злочині пояснюється й улаштовується, з одного боку, спільність для всіх
співучасників і кожного з них окремо злочинного результату (збитку
об’єкту охорони), а з іншого боку — наявність причинного зв’язку між
поведінкою кожного співучасника і зазначеного злочинного результату, що
підлягає зобов’язанню у відповідальність усім їм і кожному окремо в
цілому, без розподілу його на частині.

Стосовно до злочинів із формальним складом спільність полягає у взаємній
обумовленості поведінки співучасників, при якій дії одного співучасника
є необхідною умовою дій іншого (інших) співучасника. Дії кожного
співучасника доповнюють дії іншого, злочин відбувається їх загальними,
з’єднаними зусиллями, хоча внесок того або іншого учасника у вчинене
ними розрізнений5.

У теорії кримінального права виділяється також третя об’єктивна ознака
співучасті: участь двох і більш осіб у вчиненні «того самого злочину».
Параметрами (ознаками) єдності злочину називаються: єдність об’єкта
злочину, єдність форми провини, єдність зазіхання в його першооснові.
Наприклад, Г. вчиняє вбивство представника державної влади з ревнощі, а
схиляє його до цього Ю., що діє з метою припинення політичної діяльності
представника влади. У даному випадку в частині позбавлення життя
представника державної влади як особистості обидва вони діють як
співучасники. У той же час, оскільки об’єктом терористичного акта є не
просто і не стільки особистість громадянина, а особистість представника
державної влади, остільки у відношенні цього останнього об’єкта вони вже
не діють у співучасті.

Однак трьома названими ознаками не вичерпується утримання поняття
«співучасть у злочині». Не менше важливе значення для відмежування цієї
форми прояву злочинної поведінки від суміжних форм, що індивідуально
робляться злочинів (причетності до злочину, так називаного посереднього
виконання злочину, простого стікання декількох осіб при вчиненні
злочини) мають суб’єктивні ознаки співучасті в злочині.

Cпівучасть у злочині — навмисна спільна участь двох або більш осіб у
вчиненні злочини. Те, що співучасть — навмисна спільна злочинна
діяльність, свідчить також про можливість співучасті лише в навмисних
злочинах. Це положення безпосередньо випливає з закону і послідовно
проводиться в практику застосування норм про співучасть у злочині.

Далі, «навмисна спільна участь», означає, по-перше, усвідомлення кожним
співучасником суспільно небезпечного характеру своєї власної поведінки і
суспільно небезпечного характеру поведінки інших співучасників
(щонайменше одного з них) плюс усвідомлення об’єктивного взаємозв’язку
своєї поведінки з поведінкою інших співучасників (щонайменше одного);
по-друге, передбачення злочинного результату від з’єднаних зусиль;
по-третє, бажання або свідоме допущення того, що цей результат буде
досягнутий саме шляхом додавання зусиль усіх співучасників або,
щонайменше, зусиль двох із них.

З наведених положень випливає, що перші два з них складають своєрідність
інтелектуального елемента наміру при співучасті в злочині. У теорії
кримінального права і практики застосування норм про співучасть у
злочині він одержав найменування взаємної поінформованості співучасників
(щонайменше двох із них) про злочинний характер їхньої поведінки і
взаємопов’язаності останнього. Третє ж положення відбиває специфіку
вольового елемента наміру при співучасті. У теорії і практику
кримінального права він одержав найменування узгодженості волевиявлень
співучасників (щонайменше двох із них) у відношенні спільного для них
злочинного результату. При цьому узгодженістю волевиявлень охоплюється
також і саме додавання зусиль, і їхня координація в напрямку досягнення
спільного і єдиного для всіх (щонайменше двох) співучасників злочинного
результату6.

Названі дві суб’єктивних ознаки співучасті в злочині, тобто взаємна
поінформованість і узгодженість у вказаному розумінні, безпосередньо й
однозначно випливають із закону і визначаються своірідністю фактора, що
заподіює, при кожній конкретній формі прояви такої злочинної діяльності.
Це повною мірою погодиться з взаємовідносинами філософських категорій
об’єктивного і суб’єктивного, а також із взаємовідносинами
кримінально-правових понять діяння і винного ставленння до нього.

У зв’язку з викладеним не можна визнати обгрунтованими спроби іншого
трактування суб’єктивних ознак співучасті в злочині. Це насамперед
стосується концепції так називаної мінімальнього (одностороннього)
суб’єктивного зв’язку, відповідно до якого для наявності співучасті в
злочині досить того, що підбурювач до помічник знають про злочинну
діяльність виконавця, і зовсім не обов’язково, щоб виконавець знав про
їхню діяльність.

У визначенні поняття співучасті як навмисної сумісної участі двох і
більш осіб у вчиненні злочини термін «навмисне» зовсім не випадково
розташований на першому місці. Це означає, що він має цілком визначене
відношення до кожного з наступних термінів цієї формули закону, у тому
числі і до зазначеного в законі мінімуму співучасників, що перебувають
із двох осіб. Звідси з очевидністю випливає, що норма закону про
навмисну спільність участі в злочині рівною мірою відноситься до кожного
з них, у тому числі і до виконавця злочину, тому що він по прямій
указівці закону теж є співучасником злочину. Це. у свою чергу, повинно
означати тільки одне: у якому б співвідношенні з іншими співучасниками
не виступав виконавець (з організатором, підбурювачем, помічником або з
іншими), для нього залишається єдина і непорушна вимога закону, щоб він
діяв так само зумисне спільно, як і інші співучасники. Тому ознаки
взаємної поінформованості й узгодженості в обкресленому вище змісті не
можуть не бути на боці виконавця злочину.

Поряд із винним ставленням співучасників злочину до вчиненого на стороні
кожного з них можуть бути присутні визначені мотив і мета. При цьому
необхідно мати на увазі, що мотиви і мета в співучасників злочину можуть
і не збігатися

РОЗДІЛ II

Форми співучасті у злочині

У кримінальному законодавстві не було і поки немає вичерпного вирішення
питання про форми (види) співучасті в злочині.

У спеціальній і навчальній літературі про співучасть у злочині варіанти
класифікації співучасті в злочині дуже різноманітні, що обумовлено в
основному розходженням у критеріях поділу співучасті в злочині на форми
або види. Нерідко те, що в однім місці позначається поняттям «форма
співучасті», в іншому місці позначається як «вид співучасті» у злочині.

Найбільш оптимальним варіантом класифікації співучасті у злочині
позицій кримінального закону, широти охоплення усіх відомих практиці
випадків прояву цієї специфічної форми злочинної діяльності, глибини
проникнення в особливості представляється найбільше поділ усіх випадків,
що зустрічається часто, співучасті в злочині, з одного боку на форми, а
з іншого боку — на види співучасті. З деякими корективами він може бути
узятий за основу. Розподіл співучасті на види зроблено-з використанням
такого критерію, як розходження в характері поведінки співучасників
злочину, а розподіл на форми — із використанням ознаки ступеня
узгодженості поведінки співучасників разом із зовнішніми його проявами.
Однак розходження в характері поведінки співучасників (критерій
розподілу на види) насамперед орієнтує на особливості способу злочинної
поведінки співучасників злочину (підбурювання, пособництво,
організаторські дії, виконавчі дії) і заслоняє особливості спільної
злочинної діяльності при простому виді співучасті і складному виді.

Форма співучасті — це зовнішня сторона, що розрізняється по способу
об’єднання діянь двох і більше осіб в єдине посягання, тобто по способу
взаємодії винних. Формою співучасті визнається зовнішній прояв злочинної
діяльності двох і більше осіб. Розподіл співучасті за формою має
значення не тільки для розуміння його зовнішнього образу, але для
вивчення внутрішніх якостей, всіх елементів співучасті. Встановлення
форми співучасті необхідне для правильної кваліфікації спільних
посягань і для визначення меж відповідальності кожного із
співучасників.7

Форми співучасті розрізняють:

1/ за об’єктивною ознакою — проста і складна співучасть.

2/ за суб’єктивною ознакою — співучасть без попередньої змови,
співучасть з попередньою змовою, злочинна організація.8

2.1 Проста форма співучасті.

Проста форма — це форма співучасті, при якій всі спільно діючі
особи безпосередньо виконують об’єктивну сторону злочину. Вона
розділяється на: співвиконавство без попереднього порозуміння та
співвиконавство з попереднім порозумінням.

Співвиконавство без попереднього порозуміння передбачає
відчуженість між учасниками злочину попереднього заговору. Воно, як
правило, дістає вияв у приєднанні однієї особи до вже розпочатої іншими
особами злочинної діяльності.

Співвиконавство з попереднім порозумінням буде мати місце в тих
випадках, коли між всіма учасниками злочину мав місце зговір про спільне
вчинення злочину до його початку. При цьому між співучасниками такого
злочину може мати місце і розподіл ролей. Важливо встановити, що всі
учасники злочину до моменту його вчинення дали згоду на виконання.

7 Советское уголовное право. Часть общая / Здравомаслов Б.В., Юрид.
лит.. 1982. с. 231

8 Фріс П.Л, «Конспект лекцій з кримінального права

Будь-якої відведеної кожному з них ролі для досягнення
спільної злочинної мети.9
Отже, при простій формі співучасті кожен з співучасників є виконавцем
злочину.

2.2 Складна форма співучасті.

Співучасть з розподілом ролей, має місце тоді, коли один співучасник
безпосередньо скоює злочин /виконавець/, інші сприяють йому.

Характер сприяння може бути різним, тому розрізняють організаторів,
підбурювачів і посібників. Особливість співучасті організаторів,
підбурювачів та посібників в тому, що вони безпосередньо не виконують
тих дій, які створюють об’єктивну сторону злочину. Взаємодія винних тут
більш тривала, ніж при співвиконавстві, хоч і дія даної форми з типовими
випадки короткочасного зв’язку. Для наявності цієї форми співучасті
необхідне усвідомлення кожним учасником того, то він бере участь у
спільній злочинній діяльності. У складній співучасті відповідальність
співучасників залежить від відповідальності виконавця /так звана
акцесорність./

2.3 Співучасть без посередньої змови.

Найпростішою і небезпечною формою співучасті є співучасть без передньої
змови, коли узгодженість злочинної діяльності співучасників або
незначна, або відсутня. Суб’єктивний зв’язок між ними мінімальний і
обмежується знанням одного з співучасників про приєднання злочинної
діяльності іншого, що звичайно встановлюється чи в момент початку
скоєння злочину чи навіть в процесі його скоєння. Все це не дає
можливості співучасникам узгодити свої дії, заздалегіть продумати все
необхідне, а також прийняти міри до схову слідів злочину. Тому.
співучасть у без попередньої змови частіше всього суттєво не підвищує
суспільну небезпеку всього скоєного вцілому.

Тільки в деяких випадках в силу певних обставин, місця скоєння злочину,
наявність співучасті без попередньої змови підвищує суспільну
небезпеку скоєного. В цих випадках дана форма співучасті, що звичайно
іменується групою, передбачається в Особливій частині КК в якості
кваліфікуючої ознаки відповідних злочинів.10

Ознаки:

а/наявність двох і більше осіб;

б/ участь кожного з них у виконанні дій, охоплюють ознаки об’єктивної
сторони складу злочину;

в/ виконання злочину об’єднаними зусиллями спільно;

г/ наявність умислу кожного з співучасників на спільне споєння злочину;

д/ узгодженність дій учасників злочину, двосторонній зв’язком, що

відображає їх взаємну освідомленість про спільне скоєння злочину.11

Отже, співучасть без попередньої змови має місце там і тоді, де і коли
діяльність одного співучасника приєднується до діяльності інших в
процесі виконання злочину, коли він вже почався, але ще до його
закінчення.12

2.4 Співучасть з попередньою змовою.

T

Oe ?

?

°

(’*’,’.’0’2’4’eeeeeeeeeeeeeeeeeUeeeeeee

H*

$

6

`„?a$

сце тоді, коли декілька осіб домовляються про спільну діяльність до
скоєння злочину. За своїм характером попередня змова може бути
різноманітною, може зупинятись тільки на окремих моментах скоєння
злочину, не створюючи чисельних зв’язків між співучасниками і не
узгоджуючи вцілому їх

10Див.: Советское уголовное право Общая часть.,/ Учебник ред. Кригера
Г.А. –2-е., М., 1998.

11Див.: Галиакбаров У.Р., Квапификация групових преспуплений ., М.,
юрид.лит., 1980. с.80.,

12Див.: Фріс П.Л. Конспект лекцій з кримінального права

діяльність. Але змова може бути і суттєвою, наприклад, в
розкраданні майна в особливо великих розмірах.13

Змова може бути про:

І/ час, місце чи способи вчинення злочину;

2/ про розподіл ролей;

З/ про приховування слідів видобутого .

Небезпечна форма співучасті:

1/ згуртованість співучасників, .їх злочинна
стійкість, наполегливість;

2/ попередність змови визначає більшу енергійність дій всіх
співучасників.14 . Ознаки цієї форми таких,
як співучасті без попередньої змови додається:

е/ попередня змова на скоєння злочинною групою.15

Отже, співучасть з попередньою змовою — наявність узгодженої злочинної
поведінки між співучасниками злочину, яка досягається до початку
злочинної діяльності.

2.5 Злочинна організація

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний
стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (три і більше), члени
якого або структурні частини якого за попередньою змовою організувалися
для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або
особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи
координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення
функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних
груп.

Злочинна організація найбільш небезпечна форма співучасті. Нормування її

13Див.: Советское уголовное право., Общая часть. Учебник // под
рад.Крaйгера Г.А., М., 1988., с. 184

14Див.: Коржанский М.И. Уголовное право Украйни Общая часть., Курс
лекций., -Наукова думка. 1996.,

15Див.: Галиакбаров.Р. Квалификация группових преступленій ., М.,
1980., с . 80

частіше всього свідчить про наслідки винних скоїти посягання, неможливе
для однієї особи.

Злочинною організацією визначається стійке об’єднання двох і більше
осіб, що організувалися для спільної злочинної діяльності.

Закон говорить, що злочинна організація є насамперед організованою
групою з усіма характерними для неї ознаками. Історичними ознаками
злочинної організації є:

І/ згуртованість співучасників — відданість кожного співучасника
організації, готовність жертвувати всім для досягнення мети.

2/ стійкість організації — утворення організації для
вчинення багатьох злочинів, намір надовго чинити злочини або вчинити
один що вимагає спеціальної злочинної діяльності.

Іншими ознаками є :

І/ розроблений і схвалений учасниками організації план злочинної
діяльності або вчинення певного злочину;

2/розподіл ролей;

З/ наявність організатора /керівника/ організації;

4/ прикриття своєї діяльності як своїми силами, так Із допомогою
сторонніх осіб;

5/ вербування нових членів;

6/ наявність загальних правил поведінки, ієрархія стосунків, наявність
матеріальної бази.

Особливість кримінальної відповідальності співучасників за
організовану злочинну діяльність полягає в тому що створення такої
організації містить в діях співучасників закінчений злочин.

але учасники злочинної організації несуть кримінальну
відповідальність лише за ті злочини, в яких вони брали участь. Ті особи,
які не брали безпосередньо участі в якомусь окремому злочині, підлягають
відповідальності за членство в цій організації.16

Чинне кримінальне законодавство передбачає такі види злочинних
організацій:

І/ банда /ст.257КК/-елементарна форма злочинної організації.

Ознаки:

1/ стійкість, озброєність, наявність спеціальної мети;

2/ злочинна група -специфічною ознакою є: наявність мети.

З/ група контрабандистів;

4/ антидержавна організація / ч.З., ст.63 КК/. Мета: повалення існуючого
ладу України;

5/ організована група /ч.З.ст.86 КК/.

В останні роки намітилося зростання загального рівня злочинності і зміни
в її структурі.

Тому деякі вчені наголошують на закріпленні відповідальності за ті види
суспільно- небезпечних діянь, які не передбачені кримінальним
законодавством, але криміналізація яких є об’єктивно необхідною.

До них належать: організована злочинність, боротьба з якою визнана
сьогодні пріорітетним напрямком боротьби з злочинністю. Організована
злочинність повністю охоплюються поняттям складної форми співучас, але
проаналізувавши цю форму співучасті з точки зору суб’єктивної ознаки,
яка характеризує рівень стійкості взаємозв’язків, можна прийти до
висновку, що зміни в структурі злочинності, зародження, та розвиток
організованої злочинності — дасть підстави говорити про зиникнення нової
форми співучасті, яка відокремлюється вищим рівнем сталості суб’єктивних
зв’язків між злочинцями.17

16Див.: Коржанський М.И. Кримінальне право України. К., Наук.думка.
1996., с. 235.

17Див.: Фріс П.Л. Конспект лекцій з кримінального права.

Отже, в кримінальному законодавстві необхідно закріпити псняття
організованої злочинності та поняття організованого злочинного
/мафіозного/ угрупування, що має відмінності від звичайного
організованого переліку співучасників ОЗГ, ввести норму про
відповідальність юридичних осіб.

Організована злочинність — це кримінальне, структурне явище, що являє
собою сукупність чисельних керованих злочинних формувань /груп,
угрупувань, співтовариств/ та злочинного середовища, які,
відзначаються здійсненням злочинів, як промислом, і створюють систему
власної безпеки, що ґрунтується на використанні комплексних
протиправних засобів та методів продукції насильства, погроз тощо.

Під поняттям організованої злочинності розуміють виключно нове явище,
те, що на Заході позначається терміном «мафія». Організована злочинність
є закономірним результатом розвитку злочинності в будь-якому
суспільстві.

Організованому злочинному угрупуванню притаманні такі ознаки:

І/ Наявність в групі не менше п’яти чоловік;

2/ Стійкість;

З/ Озброєність;

4/ Структурність /розподіл ролей.

Загальновідома схема організованої злочинної групи — це пірамідальна
структура, на верхівці якої знаходиться керівник /дон/, радник,
керівник загонів /»капітани, бригадири»/, керівники груп
/»лейтенанти»/, рядові члени /»бики», «торпеди/. Ієрархічність
побудови приводить до чіткого розподілу владних і виконавчих функцій
всередині структури, що викликає надзвичайні складнощі в питаннях
прийняття до кримінальної відповідальності представників корінного ядра
злочинної групи.18

18Див.: Фріс П.Л. Кримінально-правові ознаки організованої злочинності.
Збір. Юр. Фак., випуск 1 1997., с130

Кримінологічні ознаки:

І/ Високий рівень зв’язків з корумпованною частиною працівників органів
державної влади, управління, правоохоронних органів.

2/ Регіональний контроль;

З/ Наявність загальних правил поведінки;

4/ Вербування нових членів;

5/ Тісний зв’язок з верхівкою традиційної злочинності;

6/ Масштабний характер злочинної діяльності;

7/ Політизація злочинної діяльності — тобто встановлення ОЗ відносин з
політичними партіями чи окремими політичними діячами;

8/ Проникнення в легальний бізнес, встановлення контролю над банківське
— комерційною діяльністю;

9/ Легалізація /відмивання/ капіталу;

10/Встановлення контролю над засобами масової інформації.

Ці ознаки вказують на особливість організованої злочинності, як форми
злочинної діяльності. Саме вони підлягають доведенню в пр оцесі.

Розділ III

Відповідальність співучасників.

Підставою кримінальної відповідальності співучасника злочину так само,
як і у випадках що індивідуально робляться злочинів, є винне (зумисне)
зроблене їм суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним
законом, тобто наявність у вчиненому кожним співучасником ознак
визначеного в законі складу злочину.19 Оскільки спільність зусиль і
спільного результату мають місце стосовно до того самого злочину, усі
співучасники відповідають на одній підставі й в однакових межах,
передбачених санкцією застосовуваної до них статті (частини її)
Особливої частини КК.

Визнання єдності підстави кримінальної відповідальності як це
індивідуально робиться злочині, так і при співучасті в злочині не
виключає його особливостей стосовно до останнього. Ці особливості
знаходять висвітлення в об’єктивній і суб’єктивній сторонах складу
злочину. Так, об’єктивна сторона складу злочину стосовно до
організатора, підбурювача і пособника, якщо вони одночасно не виступають
і як виконавці (співвиконавці) у злочині, складається з ознак, що
характеризують спосіб їхньої злочинної, а також із наслідків,
передбачених у відповідній статті Особливої частини КК.

Суб’єктивна сторона складу злочину незалежно від виду і форми співучасті
виражається завжди умислом інтелектуальний елемент якого включає
проінформованість про суспільно небезпечний характер не тільки своєї
власної поведінки, але і поведінки виконавця, охоплюючи при цьому і факт
додавання зусиль. Те ж має місце і з боку виконавця злочину.

Вольовий елемент наміру складається з бажання досягти злочинного
результату шляхом додавання зусиль або свідомого допущення результату,
що наступає від з’єднання зусиль.

19Див.: Кримінальний кодекс України : офіційне видання,- ст.29

Межі відповідальності співучасників злочину визначаються насамперед тим,
наскільки правильно зроблена кваліфікація вчиненого кожним із них. Це,
у свою чергу, знаходиться в прямій залежності від обліку загальних умов
і ряду обставин окремого порядку.

Загальними умовами правильної кваліфікації вчиненого співучасником
злочину є: правильне визначення виду співучасті (просте, складне, без
попередньої згоди, із попередньою згодою, організована група і злочинна
організація), з’ясування того, передбачено або немає в диспозиції статті
Особливої частини КК вимог з одної сторони, до виконавця, а з іншого
боку — до інших співучасників злочину. Виконавцю досить просто припинити
почате діяння, і процес заподіяння збитку об’єкту охорони на цьому
припиняється. Інша справа з добровільною відмовою організатора,
підбурювача і помічника. З простим припиненням дії цих факторів, що
заподіюють, розвиток процесу заподіяння збитку об’єкту охорони
автоматично не припиняється. Тому з їхньої сторони повинно мати місце
активне втручання в цей процес: підбурювач і організатор повинні
прийняти усі необхідні міри до запобігання або припинення діяння
виконавцем (переконати, фізично перешкодити, повідомити органам влади
про злочин, що готується,); помічник повинний відмовити виконавцю у
виконанні заздалегідь даної обіцянки укрити сліди злочину, предмети,
добуті злочинним шляхом, вилучити у виконавця наданого їм засоби
вчинення злочину або іншим шляхом нейтралізувати внесений їм внесок у
спільно початий злочин.

Якщо зусилля організатора, підбурювача припинили початий злочин, то на
їхній стороні є добровільна відмова. У противному випадку вони
відповідають за вчинене ними разом із виконавцем, а початі ними зусилля
до припинення дій виконавцем можуть бути враховані судом як
пом’якшувальні обставини при визначенні виду і міри покарання.20

20 Див.: Кримінальне право України. Загальна частина / за ред. Л. С.
Матешевського.-К. Юрінком Інтер.1997р. с.145.

До сказаного варто додати, що добровільна відмова виконавця від
доведення початого злочину до кінця дає підставу до його звільнення від
кримінальної відповідальності, але не є підставою до звільнення від
відповідальності інших співучасників, якщо на їхній стороні не
встановлено добровільної відмови.

Невдала співучасть хоча і розглядається в одному ряду з позначеними вище
обставинами, однак не зв’язано з з’ясуванням меж відповідальності
співучасників, тому що співучасті в злочині тут просто немає. Проте в
плані розмежування співучасті в злочині від суміжних із ним форм
індивідуальної злочинної діяльності невдала співучасть заслуговує на
увагу.

Діюче кримінальне законодавство не використовує поняття «невдала
співучасть». Що ж стосується теорії, то в ній невдала співучасть у
більшості робіт розцінюється як різновид готування до вчинення
злочину.21 Водночас по питанню про те, із якими випадками зв’язується
невдала співучасть, не склалося однакової думки.

Одні фахівці вважають, що невдала співучасть, зокрема підбурювання, має
місце лише у випадках, коли «підбурювач» не зміг схилити підбурюваного
до вчинення злочину. У той же час співучасть признається вдалим, якщо
передбачуваний виконавець, давши згоду на вчинення злочину, згодом,
проте, його не робить. Інші поширюють невдалу співучасть також і на
випадки, коли підбурюваний дав згоду на вчинення злочину, а потім
відмовився від цього.

Більш обгрунтованою представляється позиція, відповідно до котрого
невдала співучасть має місце у випадках, коли передбачуваний виконавець
не тільки не приступив до готування злочину, але і не висловив своєї
згоди на вчинення злочину. Таке рішення грунтується на законі; готування
до злочину віднесений до початкової стадії злочинної діяльності, є
першою стадією вчинення злочину. Прагнення, що зовні

21Див.: Советское уголовное право., Общая часть. Учебник // под
рад.Крaйгера Г.А., М., 1988.

висловилося, до досягнення угоди про вчинення злочини, як і самий факт
угоди, що відбулося, про це, по спрямованості і значенню являє собою
створення умов для вчинення злочину, тобто одну з форм прояву готування
до злочину. Водночас сполучення цих обставин є підстава розцінювати як
співучасть у готуванні до злочину. Однак окремо узяте перше з цих
обставин (прагнення до досягнення угоди з усіма властивими йому
зовнішніми атрибутами) обгрунтовано визнається готуванням до злочину,
зробленим індивідуально, тобто так називаною невдалою співучастю.22

Таким чином, співучасть що невдалась являє собою лише ті випадки, коли
схиляєма до вчинення злочину особа не погодилася на це (невдале
підбурювання) або запропоноване сприяння вчиненню злочину не було
прийнято (невдале пособництво). Аналогічно цьому і невдала організація
злочину (невдала діяльність організатора злочину).

Розгляд питання про межі відповідальності співучасників злочину було б
неповним без

викладу загальних і спеціальних положень, що повинні бути враховані при
призначенніпокарання.

До числа загальних положень, що враховуються при призначенні покарання
незалежно від форми прояву злочинного діяння, відносяться розпорядження
ст. 60 КК. у частині меж призначуваного покарання, індивідуалізації
покарання в залежності від характеру і ступеня небезпеки вчиненого
злочину, особистості злочинця, що зм’якшують і обтяжують
відповідальність обставин. Відповідно до цих положень покарання
призначається в межах санкції статті, що передбачає відповідальність за
конкретний вид злочину незалежно від того, вчинений він однією особою чи
в за співучасті декількох осіб.

Характер і ступінь суспільної небезпеки злочину (у тому числі і
вчиненого в

22Див.: Кримінальне право України. Загальна частина / К. Юрінком
Інтер.1997р

співучасті) у загальному виді знаходять висвітлення в диспозиції і
санкції застосовуваної статті Особливої частини КК. Однак у кожному
окремому випадку вчинення злочину (у тому числі й у співучасті) характер
і ступінь суспільної небезпеки виявляються різними в залежності від
наявності або відсутності супутніх йому тих або інших об’єктивних і
суб’єктивних обставин. Тому дуже важливо при призначенні покарання в
межах, наданих законом, враховувати усі обставини в кожному окремого
випадку, визначити характер і ступінь небезпеки злочину. Спеціальні
положення, що враховуються при призначенні покарання співучасникам
злочину, стосуються, з одного боку, окремих видів співучасті, а з іншого
боку — характеру і ступеня участі особи у вчиненні злочину.

Що стосується видів співучасті, необхідно враховувати, що там, де група
осіб, що попередньо домовилися, організована група і злочинне
співтовариство у використаних статтях Особливої частини КК виступають
основним (конститутивним) або кваліфікуючимми ознаками, зв’язане з ними
підвищення суспільної небезпеки учиненого вже прийнято в увагу самим
законодавцем і відбито в санкціях відповідних статей закону. Якщо
зазначені різновиди співучасті не передбачені в згаданих статтях
Особливої частини КК, то зв’язане з ними підвищення небезпеки вчиненого
повинно бути враховано судом при призначенні покарання кожному з
учасників цих груп.

Що ж стосується статей, де група осіб виступає кваліфікуючою обставиною,
то у випадках вчинення злочинів, що підпадають під них, групою осіб, що
попередньо домовилися, або організованою групою вчинене кожним із їхніх
учасників кваліфікується по зазначених статтях КК. У той же час
вчинення, наприклад, згвалтування групою осіб, що попередньо домовилися,
або організованою групою поверх того повинно бути враховане при
призначенні покарання, що підвищує відповідальність обставини в змісті
ст. 63 КК. Аналогічно цьому діють у випадках учинення злочину
організованою групою, що підпадає під статтю Особливої частини КК, де в
якості основного або ознаки, що кваліфікує, передбачена тільки група
осіб, що попередньо домовилися, тобто вчинене повинно бути кваліфіковане
по цій статті закону, а при розгляді вчинення злочину організованою
групою повинно бути врахована обставина, що як обтяжує.

“При призначенні покарання повинні враховуватися також характер і
ступінь фактичної участі кожного співучасника у вчиненні злочини,
значення цієї участі для досягнення мети злочину, його вплив на характер
і розмір заподіяної або можливої шкоди.23

Під характером участі особи в злочині в теорії і практиці розуміється
спосіб злочинного поводження, властивого кожному з відомих видів
співучасників (виконавець-співвиконавець, організатор, підбурювач,
помічник).

У плані порівняльного аналізу характеру дій, виконуваних названими
фігурами співучасників, найбільшу небезпеку, як правило, представляють
дії організаторів і виконавців злочину.24 Водночас абсолютизувати це
положення було б невірним. Це повною мірою враховується і самим
законодавцем, що поряд із характером участі наказує брати до уваги також
і ступінь участі особи у вчиненні злочини.

Під ступенем участі особи у вчиненні злочину розуміється міра
активності, міра інтенсивності участі особи у виконанні його частки
функціональної ролі при вчиненні злочини. Наприклад, організатор може
обмежитися лише організацією злочину, але може поряд із цим узяти на
себе практичне керівництво його вчиненням. Різний ступінь зусиль може
мати місце, скажемо, тільки при організації вчинення злочину.

Інша в кожному окремому випадку міра активності помічника. Він може дати
обіцянку приймати і берегти викрадене, але може водночас особисто на
довіреній йому автомашині забезпечити доставку викраденого до себе на
квартиру. Нарешті, помічник може обмежитися просто дачею разової ради,
указівки.

23Див.: Коржанский М.И. Уголовное право Украйни Общая часть., Курс
лекций., -Наукова думка. 1996., с.105

24 Див.: Кримінальний кодекс України ст ,-27. с.10.

Таким чином, різний ступінь участі в злочині спостерігається не тільки в
плані порівняльного розгляду способу поводження виконавця, організатора,
підбурювача і помічника, але й у межах окремо узятого способу поводження
кожного з них.

Не можна також не зауважити, що сам характер участі в злочині,
окреслений у законі для кожного виду співучасника, містить у собі і
різній мірі (ступінь) такої участі.

Закону про облік при призначенні покарання характеру і ступеня фактичної
участі співучасників у злочині поширюється на усі види співучасті, у
тому числі і на учасників злочинної групи в будь-якій із її різновидів.
Те, що конструктивні особливості норм Особливої частини КК перетворюють
традиційні види співучасників в учасників групи, ще не стирає розходжень
між фактично виконаними кожним із них функціональними ролями в рамках
такої групи.

Із сказаного випливає, що злочинна група в будь-якій із своїх різновидів
не є знеособлена співучасть, і тому розходження у функціональних ролях
її учасників, у ступені активності кожного з них цілком можуть і повинні
бути повною мірою враховані в межах рішення питання про покарання цих
осіб.

ВИСНОВОК

Отже, співучасть це об”єднання коли кілька осіб вчиняють злочин спільно
і умисно.

Співучасть у злочинах, вчинених з необережності неможлива. Питання
про співучасть в необережних злочинах порушувалось у науці досить
давно. Так ще в 19 ст. деякі криміналісти відстоювали можливість
співучасті в необережних злочинах. Вже в Радянський період вчений А.М.
Трайнін доводив наявнісь співучасті в необережних злочинах. Таку точку
зору висловлюють вчені України. Пожвавлення дискусій з цього питання
викликано значним зростанням необережної злочинності особливо в сфері
”людина – машина”, наприклад, на автомототранспорті. Все частіше
доводиться стикатися з випадками спільного заподіяння декількома особами
з необережності злочинного наслідку. Це так зване необережне
співзаподіяння.

При співучасті не тільки дія повинна бути умисною, але і всі
співучасники повинні діяти умисно. Звідси випливає : якщо одна особа діє
з необережності, а інша, використовуючи це, діє умисно, — співучасть
відсутня.

При співучасті всі співучасники мають спільний умисел. Таким чином,
спільність характерезує не тільки об”єктину але й суб”єктивну сторону
співучасті у злочині.

Спільність умислу означає, що між співучасниками завжди має місце
згода (змова) на вчинення конкретного злочину.

Співучасть у злочині можлива не лише з прямим, але і з непрямим
умислом.

Список використаних джерел

Нормативні акти.

1.Конституція України, 1996р.

2.Кримінальний кодекс України від 05.04.2001р.

3. Кримінально-Процесуальне право України

4. Кримінально-процесуальний кодекс України від
28.12.1960р.

5. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України / за ред.
Бойко В. К.: Юрінком Інтер., 1997р.

Література.

6.Галиакбаров У.Р., Квалификация групових преспуплений -М., Юрид.лит.,
1980р.

7.Кримінальне право України. Загальна частина / за ред. Л. С.
Матешевського.-К. Юрінком Інтер.1997р

8.Коржанский М.И. Уголовное право Украйни Общая часть., Курс лекций.,
-Наукова думка. 1996.

9. Советское уголовное право Общая часть.,/ Учебник ред. Кригера Г.А.
–2-Є изд.., М.,1998.

10.Советское уголовное право. Часть общая / Здравомыслов Б.В., Юрид.
лит.. 1982р.

11.Фріс П.Л. Конспект лекцій з кримінального
права.

12.Фріс П.Л. Кримінально-правові ознаки організованої злочинності.
Збірник статей Юридичного Факультету. Випуск 1.
Ів.-Франківськ-Коломия,1997р.

1Див.: Кримінальний кодекс України від 05.04.2001р. ст.26

3 Див.: Галиакбаров.Р. Квалификация группових преступленій ., М.,
1980., с . 17

4Див.: Здравомыслов Б.В. Должность преступления. Понятия и квалификация,
М- «Юрид. лит.” 1975. с. 87

5Див.: Коржанский М.И. Уголовное право Украйни Общая часть., Курл
лекций., -Наукова думка. 1996.,

6Див.: Советское уголовное право. Общая часть / Учебник ред. Кригера Г.
А.-2-е изд. М., 1988. с.84

9Див.: Науково-практичний коментар кримінального кодексу України / за
ред. Бойко В. –К.: Юрінком Інтер, 1997р.

PAGE 30

PAGE 30

Похожие записи