Реферат на тему:

Фінансове право України як галузь національного права

План.

Поняття, предмет і метод фінансового права України як галузі права.

Система фінансового права.

Джерела фінансового права. Проблеми вдосконалення і систематизації
фінансового права України.

Поняття, предмет і метод фінансового права України як галузі права.

Визначення предмета фінансового права вимагає по-перше визначення
характерних ознак і особливостей суспільних відносин, що регулюються
нормами фінансового права; по-друге, умов та обставин що передбачають
необхідність виділення його в самостійну галузь а також відмежування
його від інших галузей. Ці питання можна розглядати через співвідношення
фінансової діяльності держави, публічних фінансів і фінансового права.

Предметом фінансового права є не сама фінансова діяльність, а ті
відносини, які виникають в процесі її здійснення. Ці відносини являються
однією з форм економічних відносин, які вже будучи врегульовані нормами
права, стають правовідносинами. Таке співвідношення породжує критерій
виділення певної сукупності норм в самостійну галузь права за предметом
правового регулювання.

Суспільні відносини, що складають предмет фінансового права,
характеризуються рядом ознак, що виділяють їх в однорідну групу:

Регулює суспільні відносини, що виникають в сфері публічних фінансів та
фінансової діяльності уповноважених органів і повязані з організуючою
роллю самої держави по розподілу і перерозподілу національного доходу з
метою утворення необхідних фондів. Поза цією сферою фінансове право не
регулює відносини. В цих відносинах завжди виявляється
владно-організуюча роль держави.

Обєктом фінансових відносин завжди є гроші чи грошові зобовязання, тому
ці відносини є владно-майновими.

У фінансових відносинах інтереси держави представляють органи наділені
нею владними повноваженнями. Проте, не всі грошові відносини, в яких
беруть участь органи держави з владними повноваженнями є фінансовими.
(н-д внески в Ощадбанк; адмінштраф). Фінансова діяльність держави
настільки багатогранна, що всередині неї виникає необхідність
регулювання деяких сторін відношення іншими галузями права (цив.,
адмін).

Фінансове право регулює відносини що виникають при побудові бюджетної
системи, розподілі доходів та видатків між її ланками, складанні,
розгляді, затвердженні і виконанні бюджету та звіту про його виконання;
збиранні обовязкових платежів та податків з підприємств, організацій
різних форм власності та населення, фінансуванні та кредитування;
державному страхуванні; бюджетних позиках; регулюванні грошової системи;
розрахункових та валютних операціях.

Тобто предметом фінансового права є фінансові відносини, що виникають
в процесі фінансової діяльності держави, органів місцевого
самоврядування та публічних фінансів. Вони характеризуються тим, що
створюються державою, існують за участі самої держави, підтверджуючи
виключну роль держави в розподілі національного доходу і в утворенні
державного фонду грошових коштів, необхідних державі для виконання
своїх функцій. Йдеться про ту частину фінансових відносин, яка входить
до поняття державних фінансів.

Сьогодні існує чітка тенденція розглядати предмет фінансового права
через категорію «публічні фінанси». Тобто предметом фінансового права є
суспільні відносини, які пов’язані із задоволенням усіх видів публічного
інтересу і виникають у процесі утворення, управління, розподілу
(перерозподілу) та використання публічних фондів коштів, а також
здійснення контролю за цим процесом.

Публічні фонди держави:

1) Державний бюджет України, зокрема кошти спеціального фонду Державного
бюджету України, серед них –Фонд України соціального захисту інвалідів,
що формується та витрачається відповідно до Закону України “Про основи
соціальної захищеності інвалідів”;

2) державні позабюджетні фонди, а саме: Пенсійний фонд України; Фонд
гарантування вкладів фізичних осіб, інші позабюджетні грошові фонди,
кошти яких є державною власністю та які утворено відповідно до
законодавства;

3) спеціальні фонди грошових коштів і резерви Національного банку
України та інших кредитних організацій, які засновані на праві державної
власності;

4) фонди коштів державних підприємств, установ та організацій.

До публічних фондів коштів органів місцевого самоврядування в Україні
відносять:

1) бюджети органів місцевого самоврядування, зокрема спеціальні бюджетні
фонди цільового призначення;

2) позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування;

3) фонди грошових коштів комунальних банків, якщо їх статутний капітал
утворено за рахунок коштів органів місцевого самоврядування;

4) фонди коштів комунальних підприємств, установ та організацій.

До публічних фондів коштів соціального призначення, які не є державною
чи комунальною власністю та за рахунок яких задовольняють суспільні
інтереси, визнані державою, в Україні належать: 1) публічні солідарні
фонди обов’язкового соціального страхування, а саме: Фонд
загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок
безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань; Фонд соціального страхування з
тимчасової втрати працездатності; 2) публічні накопичувальні фонди
обов’язкового соціального страхування, а саме: недержавні пенсійні
фонди, через які здійснюється накопичення, інвестування, розподіл та
використання коштів обов’язкового державного накопичувального пенсійного
страхування (коштів другого рівня пенсійної системи).

Отже фінансове право – це сукупність правових норм, що регулюють
публічні фінанси.

У цих відносинах завжди виявляється владно-організуюча роль держави у
розподілі і перерозподілі національного доходу, тому вони мають
владно-майновий (владно-грошовий) характер. У фінансових відносинах
інтереси держави представляють органи, наділені нею владними
повноваженнями.

Фінансове право регулює відносини що виникають при побудові бюджетної
системи, розподілі доходів та видатків між її ланками, складанні,
розгляді, затвердженні і виконанні бюджету та звіту про його виконання;
збиранні обов’язкових платежів та податків з підприємств, організацій
різних форм власності та населення, фінансуванні та кредитування;
державному страхуванні; державних позиках; регулюванні грошової системи;
розрахункових та валютних операціях.

Другою ознакою (критерієм) розмежування галузей права є метод правового
регулювання — специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні
відносини здійснюваний з допомогою правових норм та інших правових
засобів.

Метод фінансово-правового регулювання — це сукупність засобів впливу на
учасників фінансово-правових відносин, які характеризуються юридичними
фактами, з якими повязуються виникнення фінансових правовідносин;
правовим статусом їх субєктів та розхподілом прав і обовязків між ними;
видами санкцій; порядком їх застосування.

За методом правового регулювання фінансове право, на перший погляд,
співпадає з адмін.правом. Той же метод владних приписів, нерівність
субєктів правовідносин, метод субординації. Фінансові правовідносини
виникають тільки на основі правових актів, обсяг прав та обовязків, як і
у адмін.праві чітко встановлений державою.

Проте, специфіка власне фінансових відносин, визначає необхідність
застосування фінансово-правового методу. В даному випадку це метод
владних приписів.

Особливості фінансово-правового регулювання:

виникнення, зміна чи припинення фінансових правовідносин завжди повязана
безпосередньо з законом чи іншим нормативним актом (договором ніколи);

учасники фінансового права позбавлені права оперативної самостійності.
Їх права та обовязки точно визначені законодавством, а санкції завжди
мають каральний фінансовий характер;

одним з учасників фінансового правовідношення завжди є уповноважений
державою орган, як правило, фінансово-кредитний

більша частина фінансово-правових приписів походить від
фінансово-кредитних органів держави. Ці органи повязані з іншими лише по
лінії функціональної фінансової діяльності. Немає підлеглості, як н-д в
галузевому управлінні.

в фінансово-правових нормах чітко закріплено вимоги держави в області
фінансової діяльності. При чому ступінь імперативності майже не
понижується як на рівні закону так і підзаконних актах: інструкцій,
наказів, тощо.

( децентралізованих фондів коштів з метою забезпечення виконання нею
своїх завдань і функцій. Фінансове право це самостійна галузь публічного
права.

Система фінансового права.

Система фінансового права.

Фінансове право поділяється на Загальну і Особливу частини.

Традиційно до Загальної частини фінансового права як галузі права
включають фінансово-правові норми, що закріплюють:

• загальні принципи, правові форми та методи фінансової діяльності
держави і місцевих утворень (адміністративно-територіальних одиниць);

• систему державних органів, що здійснюють фінансову діяльність; їх
ієрархію, компетенцію, правовий статус, завдання і функції, форми і
методи роботи;

• основні риси фінансово-правового становища інших суб’єктів, з якими ці
органи вступають у фінансово-правові відносини;

• зміст, форми і методи фінансового контролю.

Норми Загальної частини фінансового права конкретизуються у
фінансово-правових нормах Особливої частини. Загальна і Особлива частини
фінансового права перебувають у нерозривному зв’язку, оскільки у своїй
основі вони є відображенням цілого і його елементів. Положення Загальної
частини застосовуються до усіх розділів Особливої частини. Особлива
частина складається з розділів, підгалузей, які, у свою чергу,
складаються з відповідних норм, що регулюють групу однорідних фінансових
відносин. Фінансово-правовий інститут об’єднує правові норми, що
регулюють більш вузьку й близьку за змістом групу фінансових відносин,
ніж розділ чи підгалузь, до яких за ознакою однорідності регульованих
відносин входить декілька фінансово-правових інститутів.

До Особливої частини фінансового права входять розділи, що об’єднують
фінансово-правові норми, які регулюють суспільні відносини у сфері:

• бюджетної системи;

• державних та місцевих позабюджетних цільових фондів;

• фінансів державних та комунальних підприємств;

• державних і місцевих податків, інших обов’язкових платежів;

• державного та місцевого кредиту;

• обов’язкового страхування;

• державних та місцевих видатків;

• грошової емісії та грошового обігу;

• валютного регулювання та контролю.

Джерела фінансового права. Проблеми вдосконалення і систематизації
фінансового права України.

Джерела фінансового права України це правові акти органів законодавчої,
виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, в яких містяться
норми фінансового права.

Конституція — найважливіше джерело фінансового права. Вона має вищу
юридичну силу. Ст.8 «Закони та інші нормативні акти приймаються на
основі Конституції і повинні відповідати їй. Причому, норми Конституції
є нормами прямої дії. Окрім принципів фінансового права в цілому та
окремих його інститутів, Конституція визначає також компетенцію кожної з
гілок влади у сфері фін. діяльності держави.

Важливим джерелом є також ціла низка Законів. Згідно ст.92 Конституції
виключно Законами України встановлюються: Держбюджет і бюджетна система;
система оподаткування, податки і збори; засади створення і
функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного
ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют;
порядок утворення і погашення державного внутрішнього боргу; порядок
випуску і обігу державних цінних паперів, їх види і типи».

Отож слід виділити:

Бюджетне законодавство. Бюджетний кодекс України, щорічні закони про
Державний бюджет.

Закони на підставі яких акумулюються кошти в Держбюджет та позабюджетні
централізовані і децентралізовані фонди:

«Про систему оподаткування», «Про податок на додану вартість», “Про
податок на прибуток”, “Про податок з доходів фізичних осіб» та інші.

3. Правовий статус та діяльність органів фінансового контролю
безпосередньо фінансовий контроль:

“Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”, «Про
державну податкову службу в Україні»; „Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”;
„Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”; „Про Рахункову
палату”; „Про аудиторську діяльність”; „Про запобігання та протидію
легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”.

4. Банківський, інвестиційний ринок, ринок цінних паперів:

«Про банки і банківську діяльність», „Про Національний банк України”,
„Про фінансові послуги і державне регулювання ринку фінансових послуг”,
«Про цінні папери і фондову біржу», «Про державний внутрішній борг
України», «Про інвестиційну діяльність», «Про державне регулювання ринку
цінних паперів в Україні» та ін.

Постанови Верховної Ради України. Постанови Уряду. Декрети Кабміну.
Укази, розпорядження Президента. Накази, листи, інструкції міністерств і
відомств.

Великий масив норм фінансового права міститься в Указах і розпорядженнях
Президента.

Кабінет Міністрів в межах своєї компетенції на основі та в виконання
Конституції, Законів, указів Президента видає постанови і розпорядження,
які є обов’язковими до виконання.

Найбільша кількість фінансово-правових норм міститься в підзаконних
нормативно-правових актах фінансово-кредитних органів: Мінфіну, НБУ,
ДПА, деякі видаються спільно з іншими органами влади і управління. Як
правило, зв’язок цих актів із Законами опосередкований
нормативно-правовими актами Уряду. Нормативно-правові акти міністерств,
відомств є актами спеціальної компетенції і як правило поширюють свою
дію на підпорядковані об’єкти. Їх форма різноманітна: накази, постанови,
інструкції, правила, положення, типові положення.

Специфіка кожного виду зумовлена змістом і порядком прийняття.

лIТЕРАТУРА

Бельський К.С. Финансовое право: наука, история, библиография.- М.:
Юрист, 1995.

Буковинський С.А. Концептуальні засади управління бюджетними коштами в
Україні // Фінанси України.- 2001.- №5.- с.24-33.

Василик О. Фінанси в економічній системі держави // Фінанси України.-
2000.- №1.- с.3-10.

Дєєва Н.М. Реформування фінансової системи – головна запорука зміцнення
державності ( у порядку обговорення) // Фінанси України.- 2000.- №9.-
с.134-140. (щодо реформування фінансового апарату)

Ивлиева М.Ф. Категория «финансы» и «финансовая деятельность государства»
в науке финансового права // Государство и право.- 2004.- №7.- С.20-26.

Іващук І.О. Фінансова система України // Фінанси України.- 2001.- №12.-
с.142-152.

Карасева М.В. Финансовая деятельность государства – основополагающая
категория финансово-правовой науки // Государство и параво.- 1996.-
№11.- с.75-84.

Концепцiя розвитку Мiнiстерства фiнансiв України // Фiнанси України.-
1997.- №3.- с.27-41.

Копитов С.М. Функції казначейства з виконання державного та місцевих
бюджетів // Фінанси України.- 2001.- №5.- с.45-50.

Косаняк В.Я. Національний банк як особливий центральний орган державного
управління у грошово-кредитній сфері: особливості правової природи //
Життя і право.- 2004.- №6.- с.30-37; Функції Національного банку України
як особливого центрального органу державного управління у
грошово-кредитній сфері // Життя і право.- 2004.- №8.- с.42-51.

Кравченко В.І. Економічні та фінансові проблеми формування
територіальних громад в Україні // Наукові праці НДФІ.- 1998.- №6.-
с.5-13.

Лютий І.О. Нові тенденції розвитку фінансової системи держави // Фінанси
України.- 2004.- №5.

Нечай А. Фінансова діяльність держави та фінансове право в сучасний
період: їх поняття // Право України.- 2000.- №1.- с.54-58; її ж:
Динамика финансовых отношений и новый поход к категориям финансового
права // Государство и право.- 2000.- №12.- с.33-38.

Нечай А.А. Проблеми правового регулювання публічних фінансів та
публічних видатків.- Чернівці: Рута, 2004.- 264с.; її ж: Актуальні
питання фінансового права: правові основи публічних накопичувальних
фондів.- Чернівці: „Рута”, 2004.- 376 с.

Під управлінням коштами публічних накопичувальних фондів розуміють
організацію їх ефективного інвестування, мета якого зберегти протягом
усього періоду накопичення і отримати інвестиційний дохід, що
розподіляють між застрахованими особами (громадянами, які підлягають
обов’язковому пенсійному страхуванню через накопичувальні пенсійні фонди
відповідно до законодавства країни).

Похожие записи