Реферат на тему:

Ефективність діяльності суб’єктів владних повноважень із охорони
суб’єктів права власності

Проблема ефективності є основною проблемою функціонування будь-якого
інституту, зокрема права. У своїй загальній формі ефективність як
соціальне явище відображає співвідношення між людською діяльністю та її
наслідками. Із таким об’єктивним змістом, ефективність є оціночною
категорією [1, c. 93].

Інститут ефективності охорони суб’єктів права власності нині ще не
розроблений. Цю проблему порушували такі вчені як В. Г. Афанасьєв, С. С.
Алєксеєва, Г. П. Батурів, Т. Г. Борщагова, І. П. Голосніченко, С. Т.
Гончарук, В. Кудрявцев, І. Л. Петрухін, Л. Л. Попов, В. В. Черніков, Ф.
Н. Фаткулін, В. А. Юсупов. Більшість із них лише епізодично торкались
цього питання, досліджуючи інші правовідносини, а ті вчені, які
присвятили цій проблемі спеціальні студії, досліджували ефективність
охорони безпосередньо власності, а не власників майна.

З позиції демократичної держави, де будується громадянське суспільство,
основною соціальною цінністю є людина, а власність — це тільки матеріал
для задоволення її прав [2, c. 4]. На жаль, сьогочасна вітчизняна теорія
публічного права та практика правоохоронної діяльності не враховує
відповідних євроатлантичних та вітчизняних конституційних вимог та
продовжує вперто охороняти «власність», а не «право власності» чи
«суб’єктів права власності». У такому ж руслі оцінюють показники
ефективності роботи суб’єктів владних повноважень у цій сфері, — вони
спрямовані на охорону майна, а не особи.

Мета статті — висвітлити значення категорії «ефективність діяльності
суб’єктів владних повноважень із охорони суб’єктів права власності»
через призму захисту прав і свобод людини.

Радянські вчені вважали, що ефективна соціальна діяльність у широкому
значенні — це її суспільна корисність [3, c. 20]. Так, наприклад, В.
Г.Афанасьєв соціально ефективним вважав такий процес, який забезпечує
функціонування та розвиток суспільної системи, сприяє вирішенню
соціально-економічних та ідеологічних завдань, які стоять перед
суспільством для формування всебічно розвиненої людини [4, c. 306].

Вітчизняний учений у галузі соціології права Н. П. Осипова вважає, що
соціальна ефективність права — це співвідношення між фактичним
результатом дії правових норм, правової системи або ланки із реалізації
природних та інших прав особистості та тими цілями, задля яких ці дії
були вчинені [1, c. 115].

Між зазначеним вище розумінням ефективності права, на наш погляд, немає
антагоністичних протиріч, все ж для нас більш прийнятна позиція другого
автора, який аналізує зазначений феномен через призму забезпечення
реалізації прав і свобод людини. Причому, виходячи із Гегелівської
концепції категорії «неправо», останній автор слушно зазначає, що право
є ефективним тільки тоді, коли воно здатне чинити дієвий опір «неправу»
[1, c. 98].

Запропонований професором Н. П. Осиповою аналіз ефективності права, який
передбачає шість етапів доволі точний. Перший етап — дослідження тих
проблем, що визначили необхідність правових актів і дій; пошук адресатів
правових дій; вибір і ранжування критеріїв ефективності. Другий етап —
виявлення «дерева соціальних цілей» правої норми або дії, співвідношення
цілей із соціальними і правовими цінностями; оцінювання правових і
соціальних можливостей реалізації кожної складової частини «дерева
цілей». Третій етап — побудова для досліджуваного випадку системи
показників ефективності на основі перетворення кожного із узагальнених
показників соціальної ефективності. Четвертий етап — збір конкретної
інформації про кожен із визначених показників ефективностію. П’ятий етап
— аналіз і оцінювання фактичного стану ефективності за кожним
показником; порівняння фактичних наслідків з бажаними (що визначаються
метою правового акту або правової дії) за кожним показником
ефективності. Шостий етап — формування практичних висновків із
результатів аналізу для кожного критерію ефективності [1, c. 115, 116].

Для комплексного визначення ефективності застосування правових норм
необхідно оцінювати рівень реального застосування правових приписів;
зміну мотивації правової поведінки; стан і дієвість апарату, що
забезпечує реалізацію правових норм; престиж (авторитет) правової
системи серед різних соціальних груп і в суспільстві; застосування
санкцій та їх соціальні наслідки [1, c. 108].

Кожен показник ефективності необхідно проаналізувати через безпосередню
та інтегровану оцінку відповідно до досягнення мети (загального стану
забезпечення прав і свобод людини і громадянина). Визначення
безпосереднього аспекту ефективності здійснюється за сумою алгоритмів
додатків: цільових передбачених наслідків; непередбачених позитивних
наслідків; оцінки опосередкованої соціальної поведінки; непередбачених
опосередкованих позитивних наслідків та від’ємним непередбачених
негативних наслідків. Інтегрована ефективність — це сукупна оцінка всіх
аспектів ефективності [1, c.108].

До факторів, які забезпечують ефективність правового регулювання,
належать відповідність норм права рівню соціально-економічного розвитку
суспільства, конкретно економічним умовам, реальним потребам суспільства
(економічні закономірності розвитку суспільства можуть правильно
визначатися і відображатися в нормах права або спотворюватися внаслідок
об’єктивних труднощів пізнання реальної дійсності, умисно чи з інших
причин. Як правило, такі правові акти з часом вдосконалюються відповідно
до реальних вимог соціально-економічного розвитку суспільства або
відміняють; рівень досконалості законодавства (чим досконаліші норми
законодавства, тим швидше і краще будуть досягнуті цілі), а наявність
прогалин у праві, неузгодженість певних норм суттєво впливають на рівень
ефективності правового регулювання; рівень правової культури громадян
(цей фактор охоплює і режим законності правозастосування; рівень
правосвідомості суб’єктів відповідної діяльності) [5, c. 233].

У теорії адміністративного права серед напрямів, які сприяють
ефективності норм права та їх систем виділяють формування змісту актів
державного управління, які адекватні прогресивному розвитку
соціально-економічної дійсності, закріплені у змісті адміністративних
актів принципів управління, в корекції змісту приписів на прогнози
розвитку державного управління і системи, яка забезпечує її — юридичних
норм; існування цільової установки нормотворчих органів на оптиміза-цію
і корекцію функцій управління; дотримання в процесі нормотворчості
правил юридичної техніки [6, c. 155–158].

Зазначені теоретичні положення ефективності права (норми права) повністю
стосуються і визначення правової охорони суб’єктів права власності.

B

gdOp“

ня, переміщення товарів, іншого майна, послуг, фінансових ресурсів та
інтелектуальності власності, а також підтримка конкуренції, свободи
економічної діяльності, справедливості і поваги до власників майна та
інших осіб, яку здійснюють суб’єкти владних повноважень у сфері
державного управління [2, c. 240].

Дослідники адміністративного права ефективність охорони власності
аналізували у двох аспектах. Перший — як сукупність досягнутих
результатів із боротьби з правопорушеннями, які спрямовані проти
власності — потреби і можливості конкретного історичного розвитку
суспільства. Другий аспект пов’язаний із внутрішніми потенціями
суб’єктів соціальності діяльності, їх здібностями якісно вирішувати
покладені на них завдання в межах пануючих у суспільстві принципів та
установок.

Отже, в першому випадку враховано динаміку суспільної практики, на
регулювання якої спрямована відповідна діяльність, у другому — динаміку
самої діяльності. Визначені критерії повинні, з однієї сторони,
об’єктивно оцінювати функціонування державних і громадських інститутів,
з іншої — бути фактором, який орієнтує їх у потрібному для суспільства
напрямі, відповідно до його мети та завдань [3, c. 20, 21; 7, с. 308].
Автор загалом погоджується з таким тлумаченням зазначеної проблеми та
вважає, що вона може бути взята за основу для означення ефективності
охорони власників майна суб’єктами владних повноважень. Зазначимо, що
основною метою останніх в сучасних умовах є захист приватної власності
як обов’язкового природного права людини, охорона осіб від майна
криміногенно та екологічно небезпечного, а також сприяння захисту і
примноженню власності, яка використовується у господарській діяльності.

Із викладеного можна сформувати узагальнюючі ознаки ефективності охорони
суб’єктів права власності як адміністративно-правової категорії.

1.  Ефективність права — це співвідношення між фактичним результатом дії
правових норм, правової системи або однієї з її ланок із реалізації
природних та інших законних прав особи відповідно до її мети та завдань,
задля яких ці дії відбулися.

2.  Дослідження ефективності права має включати такі шість етапів: 1)
виділення проблем, що визначають запровадження нових норм права; 2)
виділення «дерева цілей» 3) побудова системи показників; 4) збір та
обробка інформації для кожного з них; 5) аналіз фактичного стану
ефективності за кожним показником; 6) формування висновків.

3.  Визначення безпосереднього аспекту ефективності норми права
здійснюється за сумою алгоритмів додатків: цільових передбачених
наслідків; непередбачених позитивних наслідків; оцінки опосередкованої
соціальної поведінки; непередбачених опосередкованих позитивних
наслідків та від’ємним непередбачених негативних наслідків.

4.  До факторів, які забезпечують ефективність правового регулювання
належать: відповідність норм права рівню соціально-економічного розвитку
суспільства, економічним умовам, реальним потребам суспільства; рівень
досконалості законодавства; рівень правової культури громадян; рівень
правосвідомості суб’єктів правозастосов-чої діяльності.

5.  У теорії адміністративного права серед напрямів, які сприяють
ефективності норм права та їх систем виділяють формування змісту актів
державного управління, які адекватні прогресивному розвитку
соціально-економічної дійсності і закріплені у змісті адміністративних
актів принципів управління; в корекції змісту приписів на прогнози
розвитку державного управління і системи, яка забезпечує її — юридичних
норм; існування цільової установки нормотворчих органів на оптимізацію і
корекцію функцій управління; дотримання в процесі нормотворчості правил
юридичної техніки.

6.  Адміністративно-правову ефективність охорони суб’єктів права
власності необхідно розглядати в двох аспектах. Перший — як сукупність
досягнутих результатів у боротьбі з правопорушеннями, які спрямовані
проти права власності — потреби і можливості сучасного історичного
розвитку країни, коли основним завданням суб’єктів владних повноважень є
захист прав і свобод людини, в нашому випадку — права на приватну
власність.

7.  Другий напрям ефективної охорони суб’єктів права власності
пов’язаний із виміром внутрішньої потенції суб’єктів владних
повноважень, їх вмінням якісно вирішувати покладені на них завдання із
охорони права приватної власності, охорони осіб від майна екологічно та
криміногенно небезпечного, а також захисту майна суб’єктів
господарювання та створення умов для його примноження.

Сформовані ознаки дають можливість визначити ефективність діяльності
суб’єктів владних повноважень із охорони суб’єктів права власності як їх
вміння якісно вирішувати покладені на них завдання із охорони права
приватної власності, охорони осіб від майна із підвищеною екологічною та
криміногенною небезпекою, захист майна суб’єктів господарювання та
створення умов для його примноження.

Все ж реалізувати вказані критерії як індикатори корисності для
правоохоронної та іншої діяльності суб’єктів владних повноважень
надзвичайно складно, оскільки зміни різних параметрів, які
характеризують правопорушення, спрямовані проти права власності,
здійснюються внаслідок суспільної системи загалом, де охорона функція є
тільки сегментом складного державного і правового механізму, яка
забезпечує права і свободи людини і громадянина.

Для дослідження ефективності процесу правової охорони суб’єктів права
власності необхідно мати певну кількість критеріїв, застосування яких
уможливило б правильне рішення щодо застосування методів і форм у цій
сфері.

Відповідно до правоохоронної діяльності суб’єктів владних повноважень,
можна виділити такі основні критерії ефективності їх роботи у зазначеній
сфері: повнота обліку правопорушень, об’єктом посягання якого є право
власності та повнота й оперативність відшкодування приватному власнику
матеріальної шкоди, що була заподіяна йому протиправним посяганням.

Література

Панов М. І., Осипова Н. П., Герасіна Л. М. та ін. Соціологія права:
Підручник / Ред. Н. П. Осипова. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре»,
2003.

Галунько В. В. Адміністративно-правова охорона суб’єктів права власності
в Україні: Монографія. — Херсон: ВАТ ХМД, 2006.

Черников В. В. Эффективность охраны социалистической собственности и
условия ее достижения // Обеспечение охраны социалистической
собственности в современных условиях: Межвуз. сб. науч. тр./ Ред. В. К.
Бабаев. — Горький: ГВШ МВД СССР, 1986. — С. 20–32.

Афанасьев В. Г. Научное управление обществом. — М.: Политиздат, 1973.

Кравчук М. В. Теорія держави і права (Опорні конспекти): Навч. посіб. —
К.: Атака, 2003.

Юсупов В. А. Теория административного права. — М.: Юрид. лит. 1985.

Вицин С. Е. Системный подход и преступность. — М.: Акад. МВД СССР, 1980.

Похожие записи