Джерела цивільного права зарубіжних країн

У зарубіжних країнах джерелами цивільного права є закони, підзаконні
нормативні акти, судова практика та звичаї. Проте співвідношення між
цими видами джерел для конкретної країни чи групи країн, а також для
різних історичних етапів розвитку неоднакове.

Закон займає провідне місце у країнах романо-германської правової
системи. Цивільне та торгове право у них, як правило, кодифіковано. У
країнах англосаксонського права закони та інші джерела писаного
(статутного) права відіграють у багатьох сферах регулювання меншу роль,
ніж судова практика. Разом з тим ускладнення економічних відносин
вимагало законодавчого нормативного закріплення майже всіх інститутів
торгового і багатьох інститутів цивільного права. Наприклад, в Англії
прийнято закони про продаж товарів (1893 p. і 1980 p.), про векселі
(1882 р.), про власність (1925 р.), про компанії (1948 р.). У США кілька
штатів мають цивільні кодекси. Торговий кодекс (розроблений у 1958 p.),
який уніфікував окремі інститути торгового права, діє у всіх штатах (за
винятком Луїзіани, Віргінських островів та федерального округу
Колумбія).

Цивільні кодекси посідають центральне місце у системі джерел. Це
зумовлено загальним значенням багатьох їх норм для всіх
цивільно-правових відносин, визначенням законодавчих меж і напрямів
конкретизації в інших актах цивільного законодавства, субсидіарним
застосуванням норм до майнових та особистих немайнових відносин інших
галузей права.

Найважливішими світовими кодифікаціями цивільного права є Французький
цивільний кодекс та Німецьке цивільне Уложення.

Французький цивільний кодекс (кодекс Наполеона), прийнятий у 1804 p., є
першою кодифікацією цивільного права буржуазного суспільства. Він
побудований за інституційною системою. Його норми розподілено по трьох
книгах: про особи, речі, зобов’язання. Французький цивільний кодекс
помітно вплинув на право інших країн (Бельгії, Нідерландів, Люксембургу,
Італії, Іспанії, латиноамериканських країн, Канади, країн Арабського
Сходу, Африки й Азії).

Другою важливою кодифікацією цивільного права є Німецьке цивільне
Уложення, прийняте у 1896 p. Цей кодекс побудовано за пандектною
системою. Його норми розподілено по п’яти книгах: загальні положення,
зобов’язальне право, право на речі, сімейне право, спадкове право.

Німецькому цивільному Уложенню властиві складна юридична техніка і мова
викладу. З часів прийняття воно зазнало багатьох змін та доповнень,
особливо у сфері прав жінок, сімейно-шлюбного права, житлового найму
тощо. Німецьке цивільне Уложення не мало за межами німецької держави
такого успіху, як кодекс Наполеона. Воно вплинуло на право Японії,
Бразилії, Швейцарії, Австрії, Перу та інших держав.

У Франції та ФРН поряд з цивільними кодексами діють торгові. Французький
торговий кодекс (ФТК) був прийнятий у 1807 p. (набрав чинності у 1808
p.). Німецьке торгове Уложення (НТУ) — у 1897 p. (набрало чинності у
1900 p.).

Різниця між двома названими кодексами є значною як за обсягом, так і за
змістом матеріалу. Німецьке торгове Уложення було прийнято значно
пізніше ФТК, тому воно було пристосованим до вимог капіталістичного
обігу і містило значний правовий масив. Сьогодні його роль у системі
торгового законодавства набагато вища, ніж ФТК. Між тим загальною рисою
для обох кодифікацій є зменшення їхньої ролі у системі джерел торгового
законодавства Франції та ФРН. Торгові відносини сьогодні регламентовано
здебільшого великою кількістю спеціальних законів.

ФТК зберіг лише два десятки статей (із 130) у первісній редакції. Друга
книга містить лише дві статті, третю повністю скасовано. Відносини у
галузі морської торгівлі регулюють норми спеціального кодифікованого
законодавства. Виключено із кодексу і норми, що регулюють створення та
діяльність торгових товариств. У цій галузі, як і в інших (окремі види
торговельних договорів, методи конкурентної боротьби, організаційні
форми підприємницької діяльності, авторське, патентне право), діє
спеціальне законодавство.

Розвиток німецького торгового права також відбувається за межами НТУ.
Деякі його положення (наприклад, щодо акціонерних товариств) втратили
силу і замінені спеціальними законами. Багато торговельних угод
регулюються банківським, страховим, морським, біржовим, транспортним та
іншими законодавствами.

в державного управління. У деяких країнах встановлено суворий контроль
(у тому числі судовий) за відомчою нормотворчістю. Між тим
спостерігається тенденція до зростання делегованого законодавства, тобто
нормативних актів, що видаються урядом. Урядові постанови розглядаються
як продовження закону (делеговане законодавство) або як автономні
правові акти, що допускаються конституціями.

Судова практика посідає важливе місце у системі джерел права Англії, США
та інших країн. Тому їхні правові системи дуже своєрідні. Основний зміст
судової практики, або прецедентного права (case law), полягає у тому, що
рішення, винесене судом у справі, є обов’язковим для вирішення
аналогічної справи судом рівної чи нижчої інстанції.

Прецедентне право Англії складається з двох частин: загального права
(common law) і права справедливості (law of equity).

Єдине загальне право для всієї Англії було створено королівськими судами
13—14 сторіччя. Друга гілка прецедентного права (права справедливості)
склалася на основі судових прецедентів спеціального суду лорда-канцлера,
до якого зверталися особи у випадках, коли не мали змоги звернутися до
суду загального права або коли справу у цьому суді було вирішено, з
їхнього погляду, несправедливо. У 19 ст. суди загального права і права
справедливості було об’єднано в єдиній судовій системі. Тепер вони мали
керуватися прецедентами як загального права, так і права справедливості.

Прецедентне право Англії було перенесено і до США, де у процесі
застосування та тлумачення перетворилося на власне право США, багато у
чому відійшовши від англійського. Однак правові інститути та категорії
цих країн дуже близькі. Тому прийнято говорити про єдину
англо-американську правову систему. Судовий прецедент у США зберігає
сьогодні велике значення у цивільному і торговому праві. Загальне право
США — це право окремого штату. Тому воно відзначається роздрібненістю та
строкатістю. У правозастосовній діяльності США велику роль відіграють
приватні кодифікації прецедентного права основних інститутів цивільного
і торгового права (Restatements of the Law of the USA).

Роль судової практики підвищується і у країнах континентальної Європи,
хоч формально вона не визнається джерелом права. Неясність і
недостатність норм писаного права дають простір для судового розсуду та
правотворчості. Отже, спостерігається процес зближення континентальної
та англосаксонської правової систем по лінії джерел права: у країнах
континентальної Європи дедалі більшого значення набуває судова практика,
а у країнах англо-американської правової системи зростає роль закону.

У східноєвропейських країнах нормативний характер актів вищих судових та
арбітражних органів є дискусійним у доктрині та практиці.

Звичай у системі джерел відіграє другорядну роль. Він, як правило,
доповнює закон за відсутності або недостатності відповідної норми.
Звичаї застосовуються головним чином до банківських, страхових та інших
відносин у сфері торгового права.

В Англії звичаї, що їх застосовують суди, перетворюються на норми
прецедентного права. Тому під звичаями тут розуміють лише норми права,
які діють у певній місцевості.

Спостерігається тенденція до зближення та уніфікації норм цивільного і
торгового права. Найпоширенішим її засобом є укладення міжнародних угод,
з допомогою яких створюються загальні норми як для міжнародних цивільних
відносин, так і для відносин всередині країни. Уніфікація правових норм
досягається також з допомогою розробки заінтересованими державами
типових законів. Пізніше їх приймають відповідні країни як закони.

Відповідно до Римської угоди 1957 p. органи ЄС видають регламенти та
директиви, які безпосередньо діють на території кожної держави — члена
союзу. Отже, регламенти та директиви — ще один вид джерел цивільного
права.

У доктринах деяких країн (наприклад, Болгарія) джерелом цивільного права
називають його принципи (узагальнені положення, що формулюються у законі
або з них виводяться) та норми моралі, якщо закон на них посилається.

Література

Гонгало Б.М. Мысли и речи о науке гражданского права /Цивилистические
записки: Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 2. М.: Статут,
-Екатеринбург: Институт частного права. 2002. –С.3-17,

Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та
перспективи розвитку: Збірник наукових праць. –Х., Вид-во НУВС, 2004,
160с.,

Основы научных исследований /Под ред. В.И.Крутова, В.В.Попова, М.,
Высшая школа, 1989.,

Селиванов А.О. Наука і закон. К.: Логос.-2003. –263с., Философия и
методология науки /Под ред. В.И.Купцова, М.: Аспект-Пресс, 1996;

Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов.
–2-е изд. перераб. и доп. М.: Изд-во БЕК, 2002;

Гражданское право. Часть І. Учебник /Под ред. Ю.К.Толстого,
А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996.; Покровский И.А. Основные проблемы
гражданского права.

Похожие записи