Джерела фінансового права

Джерела фінансового права — це зовнішня форма виразу фінансово-правових
норм, які видає держава, її органи та органи місцевого самоврядування
або органи, що визнані державою і представляють фінансові інтереси
суспільства чи окремих категорій громадян (наприклад, Пенсійний фонд,
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб тощо).

Джерела фінансового права — це закони та нормативно-правові акти
Верховної Ради України, державних виконавчих органів та органів
місцевого самоврядування, які вміщують норми фінансового права.

Поширеність фінансових відносин та їх особлива значимість для життя
держави й органів місцевого самоврядування обумовлюють різноманітність
видів джерел фінансового права.

Нормотворча діяльність здійснюється на принципах визнання людини
найвищою соціальною цінністю, верховенства права, демократизму,
врахування громадської думки, наукової обґрунтованості нормотворчих
рішень.

Найпоширенішою юридичною формою відбиття фінансових відносин є
нормативно-правові акти. Вперше визначення цього поняття було дано в
акті Міністерства юстиції України від 25 листопада 2002 р.1 Виходячи із
офіційного тлумачення, цей акт як форму фінансового права можна
сформулювати таким чином: нормативно-правовий акт, що регулює фінансові
відносини, — це офіційний письмовий документ, прийнятий або виданий
уповноваженим на це органом у визначеній законодавством формі за
встановленою процедурою, який спрямовано на регулювання фінансових
відносин і містить нормативні приписи (має не персоніфікований характер,
розрахований на багаторазове застосування, І дія його не вичерпується
одноразовим виконанням).

Право на видання нормативно-правових актів у будь-якій галузі діяльності
держави, їх назва і порядок прийняття завжди визначаються в державі
Конституцією і чинним законодавством.

1 Див.: «Порядок проведення державної реєстрації нормативно-правових
актів у Міністерстві юстиції України та включення їх до Єдиного
державного реєстру нормативно-правових актів», затверджений наказом
Міністерства юстиції України 25 листопада 2002 р. № 915/7203.

Нормативно-правовими актами, що регулюють фінансові відносини в Україні,
є:

— Конституція України;

— закони, що регулюють фінансові відносини. В основному вони перелічені
у ч. 2 ст. 92 Конституції;

— Бюджетний кодекс України;

— щорічні закони про державний бюджет;

— нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України з фінансових
питань;

— нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, що
стосуються фінансової діяльності;

— акти органів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та місцевих
державних адміністрацій.

Як і в будь-якій галузі права основним її джерелом є Конституція
України, що вміщує принципові положення, на яких будується і галузь
фінансового права. Конституційні норми як основне джерело фінансового
права можна поділити на дві нерівні групи: норми, які безпосередньо
регулюють фінансові відносини, і норми, що є базою розгалуженого
фінансового законодавства.

До першої групи входять статті Конституції України, норми яких
встановлюють повноваження Верховної Ради України, Президента України,
Рахункової палати, Кабінету Міністрів України в галузі фінансів.

Ст. 67 Конституції України віднесла до конституційного обов’язку кожного
сплачувати податки й збори в порядку і розмірах, встановлених законом, і
щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації
про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому
законом,

Ст. 85 Конституції України, встановлюючи повноваження Верховної Ради
України в галузі фінансів, закріпила за нею затвердження Державного
бюджету України та внесення змін до нього: контроль за виконанням
Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про Його
виконання.

Ст. 92 ч. II Конституції України вміщує перелік відносин у державі,
порядок регулювання яких встановлюється виключно законами, що
приймаються Верховною Радою України. До них належать майже всі види
фінансових відносин, а саме: Державний бюджет України І бюджетна система
України; податки і збори; засади створення і функціонування фінансового,
грошового, кредитного та Інвестиційних ринків; статус національної
валюти, а також статус Іноземних валют на території України; порядок
утворення і погашення державного внутрішнього й зовнішнього боргу;
порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Ст.ст. 95-98 подають засади побудови бюджетної системи, бюджетного
періоду, обов’язки Кабінету Міністрів України в галузі Державного
бюджету України.

Ст. 98 ввела новий контрольний орган — Рахункову палату, яка здійснює
від імені Верховної Ради України контроль за використанням коштів
Державного бюджету.

У ст. 99 визначається грошова одиниця України — гривня. Важливішими
актами охорони норм Конституції—основного джерела фінансового права—-є
рішення Конституційного Суду України, що приймаються з питань
невідповідності нормативно-правових актів Конституції України, якими
регулюються фінансові відносини. Рішення Конституційного Суду є
остаточними. Вони мають підвищену юридичну силу І переглянуті можуть
бути тільки Конституційним Судом1.

Ст. 116 Конституції України на Кабінет Міністрів України покладено
забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової
політики; розробка проекту закону про Державний бюджет України і
забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного
бюджету України, подання Верховній Раді України звіту про виконання
Державного бюджету2.

Ст.ст, 138, 141-143 Конституції встановлюють у галузі фінансів
повноваження Кримської Автономної Республіки та органів місцевого
самоврядування.

Норми всіх інших статей Конституції України можуть бути реалізовані
тільки тоді, коли держава буде мати достатню для цього матеріальну базу
(а це завжди буде мати грошовий характер). В умовах існування
товарно-грошових відносин і закону вартості для функціонування держави,
її органів і органів

1  Наприклад, рішення Конституційного суду України від 1 грудня 2004 р.
щодо спору щодо конституційності положень ст.ст. 44, 47, 78, 80 Закону
України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» (справа про зупинення
дії або обмеження пільг, компенсацій та гарантій). Див.: «Орієнтир»,
додаток до Урядового кур’єра за ЗО грудня 2004 р. № 250.

Закон є основним правовим актом, що видається Верховною Радою України. У
правовій державі підвищується роль закону як головного регулятора
фінансових відносин. Закон регулює найбільш важливі відносини в державі
та суспільстві.

Виключно законами України (ч. 1 ст. 92 Конституції України)
встановлюються:

— Державний бюджет України і бюджетна система України; система
оподаткування, податки І збори;

— засади створення І функціонування фінансового, грошового, кредитного
та інвестиційного ринків;

— статус національної валюти, а також статус іноземних валют на
території України;

—  порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього
боргу;

—  порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

1 Останнім часом в юридичній літературі з’явилися думки про те, що
джерелом права, в тому числі й фінансового, є принципи права. Принципи
права визнаються джерелами лише там, де в державі панує природно-правова
доктрина, або у мусульманських державах. У Росії принципи визнані
джерелами права після прийняття Конституції 1993 р. (див.: Юридическая
знцикло-іклня. — М., 2001. — С. 411). В Україні принципи не визнаються
джерелами право, тим більше у фінансовому праві, де фінансові відносини
існують виключно у формі правовідносин, а суди не виносять рішень на
підставі таких принципів, як справедливість, громадська безпека,
невідчужувані права тощо.

Ці закони, які регулюють майже всі види фінансових відносин, мають
найбільшу юридичну силу серед інших правових актів. Верховенство
фінансового закону означає його нормативну орієнтацію і обов’язковість
для інших фінансових актів, можливість «їх відміни, зміни, визначення
недійсними1. Як правило, закон відзначається стабільним характером і
тривалим існуванням. Але закони, які регулюють фінансові відносини в
умовах перехідного до ринку періоду, не можуть існувати довго. Виражаючи
у концентрованому вигляді економічні Й соціальні інтереси, фінансові
закони змінюються дуже часто. Оскільки закон посідає провідне місце в
правовій системі, його зміна викликає зміну інших правових актів.

Серед законів, які регулюють фінансові відносини, особливе місце
відведено щорічному закону про державний бюджет. Виключно Законом про
Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на
загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Ст. 96 Конституції встановила, що Державний бюджет затверджується
щорічно Верховною Радою України на період з І січня до 31 грудня.

Нормативно-правові акти, приписи яких регулюють фінансові відносини,
приймаються у визначеній законодавством формі й за встановленою
процедурою. Так, Верховна Рада України відповідно до ч. II ст. 92
Конституції України ухвалює закони по всіх видах фінансових відносин.
Президент України приймає Укази. Розповсюдженим у фінансовому праві
нормативно-правовим актом є постанова, їх видають Верховна Рада України,
Кабінет Міністрів України, Правління Національного банку України. До 21
травня 1993 р. Кабінету Міністрів України було делеговано повноваження
видавати декрети (деякі з них чинні й на сьогодні). Президент України,
Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації видають
розпорядження.

Закон України «Про Національний банк України» надав право НБУ видавати
нормативно-правові акти у формі постанов Правління НБУ, інструкцій,
положень і правил, які затверджуються постановами Правління НБУ (ст.
56).

Значне місце серед джерел фінансового права посідають Укази Президента
України з фінансових питань. Наприклад,

Указ Президента України «Про укріплення фінансової дисципліни і
недопущення правопорушень у бюджетній сфері» від 25 грудня 2001 р. №
1251/2001. Велике значення мають Укази Президента України, якими
затверджуються акти, що визначають правовий статус фінансових установ.
Наприклад, Указ Президента України «Про Державне казначейство України»
від 27 квітня 1995 р. № 335/95 та інші.

B ?

???????¤?¤?$???????h?Конституція України у ст. 116, де закріплюються
повноваження Президента України, не виділяє тих, які стосуються
регулювання фінансових відносин, хоча укази Президента України з
економічних питань видавалися не тільки протягом трьох років після
набуття чинності Конституцією України. Вважаємо, що акти Президента
України регулюють відносини, що є життєво важливими для держави, для
всіх громадян і посідають чільне місце в системі правових актів після
Конституції України і законів. Президент України є гарантом державного
суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції
України, прав і свобод людини і громадянина, йому надані широкі
повноваження, тому акти, які видаються ним, є загальнообов’язковими на
всій території України. Акти Президента України (укази І розпорядження)
повинні відповідати Конституції України і законам. В основному Президент
України видає укази щодо регулювання тих фінансових відносин, що не
врегульовані законодавством.

Широкі повноваження Президента України в усіх сферах життєдіяльності
країни примушують його приймати Укази для регулювання відносин в усіх
сферах державного І громадського життя. Президент України має
конституційне право:

1)  накладати вето на прийняті Верховною Радою України закони із
наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

2)  скасовувати дію актів Кабінету Міністрів України та актів Ради
міністрів Автономної Республіки Крим.

Кабінет Міністрів України за статтею 113 Конституції України
визначається як вищий орган у системі органів виконавчої влади, який у
своїй діяльності керується Конституцією України, законами України,
актами Президента України. Акти Кабінету Міністрів України є
правоутворюючими у сфері фінансових відносин.

Актами Кабінету Міністрів України є постанови і розпорядження, які
обов’язкові для виконання (ст. 117 Конституції

України). Постанови, як правило, — нормативно-правові акти, вони
відображують повноваження Кабінету Міністрів України в галузі фінансової
сфери. Розпорядження — це ненормативні акти, що мають оперативний
характер. Конституція поклала на Кабінет Міністрів України обов’язок
розроблення проекту бюджету і закону про державний бюджет. Під час
складання проекту Кабінет Міністрів видає акти, які визначають порядок
підготовки проекту бюджету, проекту Бюджетної резолюції Верховної Ради
України. Так, на початку 2004 року згідно з розпорядженням Кабінету
Міністрів, Мінфін спільно з Мінекономіки і європейської інтеграції, НБУ
та облдержадміністраціями повинні були підготувати попередній прогноз
макро-показників економічного і соціального розвитку України на 2005 р.
та наступні три роки з детальним обґрунтуванням цих показників і довести
Його до відповідних центральних органів виконавчої влади.

Серед актів, що регулюють фінансові відносини, чільне місце посідають
акти виконавчих органів щодо керівництва фінансами: Міністерства
фінансів України, Головної державної податкової адміністрації,
Державного казначейства, Контрольно-ревізійного управління України,
Національного банку України. Це положення, інструкції, методичні
вказівки.

Для цих актів характерно те, що вони приймаються органами, що
наділяються спеціальною компетенцією; вони повинні повністю відповідати
Конституції України, законам і указам Президента та вмішувати конкретні
приписи юридичним І фізичним особам в галузі фінансів.

Інструкції, правила, положення затверджуються відповідним суб’єктом
правотворчості І встановлюють порядок застосування правил, закладених у
законах. У зв’язку з тим, що ці акти вмішують правові норми, їх слід
розглядати як невід’ємну складову частину тих нормативно-правових актів,
які були прийняті законодавцем. Але, на жаль, доволі часто приписи
актів, які затверджуються органами державного управління, мають норми,
які значно відрізняються від норм закону.

До нормативно-правових актів, які регулюють і фінансові відносини,
належать акти державних цільових фондів: наприклад, постановою Правління
Пенсійного фонду від 19 грудня 2003 р. № 21-1 затверджено „Інструкцію
про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими
особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до
Пенсійного фонду України». Ця Інструкція розроблена відповідно до Закону
України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та
Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування».

Самостійну групу джерел фінансового права створюють рішення органів
Автономної Республіки Крим, місцевих рад і органів місцевого
самоврядування з фінансових питань. Вони всі мають загальні особливості:
територіальна обмеженість і самостійність у прийнятті рішень, що
стосуються місцевих бюджетів, установлення місцевих податків і зборів
(ст.ст. 142 і 143 Конституції України). Рішення органів місцевого
самоврядування є обов’язковими для юридичних осіб, розташованих на цих
територіях, і для посадових осіб та громадян, що постійно або тимчасово
проживають там.

Закони І підзаконні нормативно-правові акти у галузі фінансів починають
діяти із моменту, встановленого самим актом. Закони і нормативно-правові
акти в галузі фінансів бувають без визначення строку дії. Тільки акти,
якими затверджуються бюджети усіх ланок (починаючи з державного і до
сільського) відповідно до ст. 95 Конституції України, а тепер і ст. З
Бюджетного кодексу, діють один календарний рік, який починається І січня
кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

У зв’язку з особливим значенням фінансових правовідносин у
функціонуванні держави і місцевих органів самоврядування, ст. 9.1.9
Регламенту Верховної Ради України та ст.ст. 52 та 53 Бюджетного кодексу
України передбачають, що протягом фінансового року до закону про
Державний бюджет можуть бути внесені зміни і доповнення за поданням осіб
і органів, які наділені правом законодавчої ініціативи (ст. 93
Конституції України). Зміни до закону про Державний бюджет вносяться
щороку, але вони не можуть змінювати чинне фінансове законодавство. У
разі такої потреби спочатку вносяться зміни до відповідного закону і
лише після того вводяться зміни до закону про Державний бюджет, тобто
розгляд законопроектів, які впливають на доходну чи видаткову частину
бюджетів, здійснюються за особливою процедурою.

Особлива процедура застосовується і в тих випадках, коли міжнародним
договором України, поданим на ратифікацію, встановлюються інші
положення, ніж у нормах фінансового законодавства України. Такі
положення приймаються окремими законами про внесення змін до відповідних
законів і розглядаються Верховною Радою України одночасно з ратифікацією
міжнародного договору України, яким такі положення передбачені.

Усі нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади і
контролю, як правило, торкаються інтересів громадян або мають
міжвідомчий характер. У зв’язку з Указом Президента України від 3 жовтня
1992 р. «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств
та інших органів виконавчої влади» всі вони підлягають державній
реєстрації відповідно у Міністерстві юстиції України або в управліннях
юстиції.

Особливу роль серед джерел фінансового права відіграє Бюджетний кодекс
України, що почав діяти з 1 січня 2002 р. Усе фінансове законодавство
мобільне, а особливо бюджетне і податкове, що утруднює користування ним.
Тому прийняття кодексів з фінансових питань вітають як практики, так і
науковці. Після ухвалення Бюджетного кодексу, який вирішує кардинальні
питання бюджетних відносин, Кабінет Міністрів України повинен привести у
відповідність до Бюджетного кодексу всі свої нормативно-правові акти,
які не відповідають його нормам, тобто йде планомірний процес
вдосконалення бюджетного законодавства.

Верховна Рада України вже до прийняття податкового кодексу почала
вдосконалення податкового законодавства, ухваливши кардинальні зміни до
Законів України про ПДВ та податок з доходів фізичних осіб. Таким чином,
почалося вдосконалення і податкового законодавства.

Останнім часом джерелом фінансового права, як і всіх галузей права,
стали вважати акти судових органів. Зовсім недавно наша юридична наука
не визнавала прецедентного права, однак з появою конституційної
юрисдикції органу — Конституційного Суду України — ставлення до судових
рішень змінилося.

Вважаємо, що рішення Конституційного Суду тоді може бути джерелом
фінансового права в цілому (з бюджетних, податкових або видаткових
питань), коли вони виносяться за наслідками перевірки конституційності
нормативно-правових актів або окремих актів з бюджетного або податкового
права, які вміщені в окремих законах або Бюджетному чи майбутньому
податковому Кодексах, або дають тлумачення положень

Конституції України, що мають значення для з’ясування окремих норм
фінансового права1. Провідний російський теоретик права вважає, що
прецедентна практика, тобто досвід застосування законодавства, що
виражений у постановах і визначеннях вищих судових органів, має
принциповий характер, що створює прецедент тлумачення, а не джерело
права, тобто поки що не всі юристи вважають рішення судових органів
джерелом права.

ЛІТЕРАТУРA

Про державну податкову службу в Україні. Закон України від 4 грудня 1990
р. № 509-ХІІ у редакції Закону від 24 грудня 1993 р. № 3813-ХІІ із
змінами та доповненнями.

Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ із змінами
та доповненнями.

Про зайнятість населення. Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-Х1І
із змінами та доповненнями.

Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні. Закон України від
21 березня 1991 р. № 875-ХІІ із змінами та доповненнями.

Про зовнішньоекономічну діяльність. Закон України від 16 квітня 1991 р.
№ 959—XII із змінами та доповненнями.

Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р. №
1201-ХП із змінами та доповненнями.

Про систему оподаткування. Закон України від 25 червня 1991 р., в
редакції Закону України від 18 лютого 1997 р. № 77/97-ВР.

Про охорону навколишнього природного середовища. Закон України від 25
червня 1991 р. № 1264-ХП із змінами та доповненнями.

Про єдиний митний тариф. Закон України від 5 лютого 1992 р. № 2097- XII
із змінами та доповненнями.

Похожие записи