Договори як джерело цивільного права

Відносини динаміки здебільше врегульовані договорами. Тож згідно ст.6
ЦКУ сторони мають право укласти договір, який не передбачено актами
цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного
законодавства. Договори як домовленості двох та більше осіб, що
спрямовані на встановлення, зміну та припинення суб’єктивних прав і
обов’язків при регулювання цивільних відносин мають важливе значення. В
той же час термін договір має вельми широке значення і застосування в
праві. Для мети визначення специфіки договірного регулювання цивільних
правовідносин слід виділити такі договори:

міжнародні;

договори з нормативним змістом;

договори як мононорми права.

Згідно ст. 10 ЦКУ міжнародний договір, який регулює цивільні відносини,
згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною
національного цивільного законодавства України. Мова йде про міжнародні,
міждержавні та міжурядові угоди, учасником яких є Україна: угоди УНР,
угоди бувшого СРСР, та до яких Україна приєдналася за роки незалежності.

Важливо підкреслити, що міжнародні угоди мають пріоритет перед власним
цивільним законодавством. Законом прямо встановлено, якщо у міжнародному
договорі України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою
України, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені актами
цивільного законодавства, застосовуються правила міжнародного договору
(ч.2 ст. 10 ЦКУ).

Особливість міжнародних угод як джерел цивільного права полягає у тому
що вони:

слугують ідеї інтеграції України і світові і європейські економічні,
політичні та гуманітарні організації;

є своєрідним дороговказом на шляху побудови демократичного
цивілізованого суспільства. Це стосується принципу заборони погіршення
правового становища іноземних фізичних та юридичних осіб у порівнянні з
національними суб’єктами права. Реторсія можлива лише як засіб, що
прийнятий у відповідь на погіршення правового становища громадян України
у певній країні на підставі спеціального закону;

застосовуються до регулювання цивільних правовідносин безпосередньо,
якщо з договору не випливає потреба для його введення прийняття
спеціального акта;

є каркасом для удосконалення внутрішнього законодавства та приведення
його у відповідність міжнародним стандартам;

загальновизнані принципи і норми міжнародного права визначають зміст і
застосування відповідних норм цивільного законодавства.

- oe ¬

O

N

?

????¤?¤????AE?ржава, обласна адміністрація та місто Харків. Останні
виступають у вигляді казни. В результаті внесення інвестицій виникає
право на результати інвестування. На підставі договорів нормативного
змісту передаються об’єкти права власності від окремих підприємств до
власності органів місцевого самоврядування (житловий фонд, заклади
соціально-побутового і культурного призначення) тощо.

Згідно ст.6 ЦКУ встановлено співвідношення актів цивільного
законодавства і цивільного договору. Так, учасники суб’єкти цивільного
права (у законі чомусь наперед визначено сторони) мають право укласти
договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але
відповідає загальним засадам цивільного законодавства. При тому сторони
можуть строго притримуватися моделі закону, правил про правовідносини
даного характеру, типового чи зразкового договору, проформи або укласти
розроблений і узгоджений ними договір. При тому не має суттєвого
значення назва договору, а більше значення придається його змісту і
дотриманню імперативних вимог закону.

Загалом договори відносяться до так званих мононорм. Вони регулюють
відносини лише виключно між їх учасниками. Сторони мають право
врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного
законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Відповідно учасники договору можуть відступити від положень актів
цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд.
Але вона не можуть ігнорувати і не можуть відступити від положень актів
цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також
у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного
законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

В договору проявляється диспозитивність сторін. Прийняті в договорі
положення стосуються лише тих його учасників (сторін) які приймали в
ньому участь. Відповідно узгоджені і прийняті умови договору є
обов’язковими. За ущербності загального механізму цивільної
відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих
зобов’язань в договорі може (а сьогодні повинно) бути деталізованим
відповідальність.

Література:

Азімов Ч. Поняття і зміст приватного права /Вісник Академії правових
наук.-№14.—С.50,

Азімов Ч. Про предмет і метод цивільного права / Вісник Академії
правових наук. -№16.-С.143,

Бірюков І. Предмет і метод приватного права //Право України. — 2002.
–№3. –С. 34-36,

Братусь С.Н. Предмет и система гражданского права. М., 1963, .,
Кодифікація приватного (цивільного права) України. /За ред. проф.
А.Довгерта. –К.: Юринком Інтер. 2000. –292с.,

Підопригора О. Розмежування і взаємодія публічного і приватного права як
методологічна проблема вітчизняного правознавства /Вісник Академії
правових наук -№31,-С.77,

Свердлик Г.Д. Принципы советского гражданского права. Красноярск.1985,

Шишка Р.Б. Предмет цивільного права /Вісник університету внутрішніх
справ 6’1999, — С.22-27,

Таке формулювання є не беззаперечним і ось чому. На момент укладення
цивільного договору ще нема його сторін, а лише особи, які мають намір
укласти такий договір. Сам договір і може не відбутися. Крім цього
відносити договір до актів цивільного законодавства безпідставно.
Процедура прийняття нормативного акту компетентним на це державним чи
іншим органом зовсім інша чим укладення договору.

Похожие записи