Державний та муніципальний кредит.

Управління державним і муніципальним боргом. Правові основи державного
кредитування

Жодній країні в світі не вистачає для безперебійного функціонування
коштів, які вона одержує обов’язковим методом мобілізації, тому вони
запозичують їх у своїх та іноземних кредиторів.

Запозичення державою або органами місцевого самоврядування коштів у
фізичних та юридичних осіб — резидентів та нерезидентів мають назву
державного кредиту. ЦІ відносини мають особливе значення для держави й
органів місцевого самоврядування, тому кожна держава регулює такі
відносини правовими нормами, таким чином: державний або муніципальний
кредит — це врегульовані правовими нормами відносини, в яких
позичальником виступає держава або муніципальний орган, а кредитором —
фізична або юридична особа.

Державі або місцевому органу самоврядування кредити надають на певний
строк, а при його настанні ці кошти треба повернути. Як і будь-який
кредит, позичка державі або місцевому органу самоврядування не надається
даремно. Як правило, платня за кредит державі або органу місцевого
самоврядування справляється у відсотках, які встановлюються при випуску
цінних паперів.

Запозичення держава і органи місцевого самоврядування одержують:
випуском цінних паперів, які купують юридичні і фізичні особи,
укладенням кредитних угод (особливо з іноземними кредиторами) і наданням
гарантій за третіх осіб.

Основною особливістю відносин по державному кредиту є те, що позичальник
в однобічному порядку встановлює свої умови кредиту і може навіть їх
змінити при особливих умовах.

Правда, укладаючи кредитні угоди, держава не завжди може диктувати свої
умови, особливо, коли кредиторами виступають нерезиденти, міжнародні
фінансово-кредитні організації. Але принципи кредитування залишаються
такими ж: добровільність, зворотність, строковість, відплатність і
забезпеченість державою всім своїм майном.

Право на здійснення внутрішніх і зовнішніх запозичень у межах і на
умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить
державі в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету
Міністрів України. Таке право Міністру фінансів надається ст.. 16
Бюджетного кодексу України’.

Межі запозичення коштів державою встановлює Закон про Державний бюджет.
Міністр фінансів з метою економії коштів та ефективності їх використання
має право вибрати кредитора, вид позики І валюту запозичення. Кабінет
Міністрів України приймає рішення про взяття позики в межах,
встановлених у Законі про Державний бюджет.

Відносини, що виникають із державного внутрішнього боргу, регулюються
Законом України «Про державний внутрішній борг України» від 1 вересня
1992 р. № 2604-ХП.

Основною формою запозичення коштів державою є випуск цінних паперів, які
придбавають за вільні кошти юридичні й фізичні особи.

Рішення про випуск цінних паперів ухвалює Кабінет Міністрів України, у
ньому визначаються умови випуску (загальна сума випуску, номінальна
вартість однієї облігації, валюта, строк виплати, розмір доходу, строк
погашення тощо)2.

Державні запозичення здійснюються, в основному, у формі емітування:
облігацій та казначейських зобов’язань3.

Облігація — цінний папір, що свідчить про внесення її власником коштів і
стверджує обов’язок відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного
паперу у передбачений у ньому термін з виплатою фіксованого відсотку.
Дохід за облігаціями процентної внутрішньої позики сплачується шляхом
оплати купонів або при погашенні позик шляхом нарахування відсотків до
номіналу без щорічних виплат.

Державні позики класифікуються за різними ознаками.

За строками дії боргові зобов’язання України можуть бути
короткотерміновими (до 1 року), середньотерміновими (до 5 років) і
довготерміновими (понад 5 років).

За ознакою суб’єктів — держателів цінних паперів бувають такими, що:

— реалізуються тільки фізичним особам;

— реалізуються тільки серед юридичних осіб;

— реалізуються І фізичним, і юридичним особам.

За формою виплати доходності позики діляться на: відсоткові, виграшні й
цільові. За відсотковими цінними паперами дохід сплачується за купонами.
Купонний лист додається до цінного паперу, І після настання терміну
відповідний купон відрізається. За виграшними, які існували в основному
в СРСР, дохід сплачувався тільки тим держателям, облігація яких
потрапляє в тираж виграшів. Коли держатель одержує виграш і номінальну
вартість облігації, тоді борг держави погашається. Дуже рідко позики
бувають безпрограшними.

За цільовими позиками держатель облігації одержує якийсь товар, попит на
який не задовольняється. Подібна позика була випущена у 1990 р. в СРСР.
Держателі облігацій мали одержати телевізори, комп’ютери, чеки на
позачергове придбання автомашин тощо. Проте держава своєчасно не змогла
розрахуватися з боргом, а потім розпалася. Тепер усі товари, які були
дефіцитними в СРСР, продаються вільно, тому практика такої позики себе
не виправдала.

Довгострокові позики бувають і зі змінною ставкою доходу на купонний
період. Це передбачено п. 6 Основних умов випуску та порядку розміщення
довгострокових державних облігацій Із змінною ставкою доходу1.

І Так, на виконання постанови Кабінету Міністрів України ^від 31 січня
2001 р. № 80 «Про випуски облігацій внутрішніх $ позик» Міністр фінансів
України підписав наказ Міністерства ^фінансів України «Про встановлення
розміру річної відсоткової ставки доходу», яким встановлено розмір
річної відсоткової ставки доходу за довгостроковими облігаціями Із
змінною ставкою доходу на купонний період з І серпня 2004 р. до 31 січня
2005 р. в 10,03%. Розмір річної відсоткової ставки доходу за
довгостроковими облігаціями із змінною ставкою доходу розраховується
відповідно до індексу споживчих цін за дванадцять місяців, що передують
місяцеві, в якому відбувається визначення відсоткового доходу за
довгостроковими державними облігаціями із змінною ставкою доходу .

За методами розповсюдження позики можуть бути добровільними і
обов’язковими. У сучасний період запозичення буває тільки добровільним.
Практика, яка застосовувалася в СРСР (позика за підпискою) була також
обов’язковою, тобто це було схоже на сплату податку — обов’язково
щомісяця по 1/12 місячної заробітної плати протягом року. Відрізнялися
ці сплати від податків тільки зобов’язанням держави повернути позичені
кошти після закінчення терміну позики; деякі громадяни, які вигравали,
одержували і виграші.

За формою позики бувають облігаційними і безоблігаційними. Облігаційні
позики передбачають випуск облігацій. Безоблігаційні позики оформлюються
угодами, а також записом у книгах боргових зобов’язань.

Обов’язок виготовлення, зберігання і розсипки облігацій покладено на
Міністерство фінансів.

Казначейські зобов’язання — вид державних цінних паперів, які
добровільно розповсюджуються серед населення, свідчать про внесення їх
держателем коштів до бюджету І дають право на одержання фіксованого
доходу протягом усього терміну володіння цими цінними паперами.

Казначейські зобов’язання можуть бути довгостроковими (від 5 до 25
років). Вони мають купонний лист і відсотки сплачуються щорічно;
середньостроковими (від 1 року до 5) випускаються без купонів,
оголошуються тиражі погашення; короткостроковими, які випускаються на
три, шість та дванадцять місяців (безкупонні, погашаються шляхом їх
викупу, включаючи відсотки).

Дохід за казначейськими зобов’язаннями виплачується у наступному році
після придбання.

Усі види цінних паперів, що випускаються емітентами (етіпеге —
випускати), реєструє Державна комісія з цінних паперів та фондового
ринку.

Реалізація державних цінних паперів в Україні покладається на банківську
систему. Первинну реалізацію провадить Ощадний банк, вторинну —
акціонерні комерційні банки.

Витрати з обслуговування запозичень, тобто з розміщення, І виплати
доходу, погашення боргових державних зобов’язань, | провадяться за
рахунок коштів Державного бюджету.

Випуск цінних паперів, пов’язаний з такими поняттями, як: % номінальна
вартість, тобто вартість, означена на цінному папері; емісійна вартість
— вартість, за якою емітент передає цінні папери на первинному ринку, а
різниця між емісійною та номінальною вартістю — прибуток банку.

Банк за виконання функцій інкасації, розміщення, обслуговування обігу,
погашення та знищення казначейських зобов’язань одержує винагороду у
розмірі 1 відсотка номінальної вартості казначейських зобов’язань, за
які надійшли кошти до державного бюджету. Банк має також додаткову
фіксовану плату на покриття витрат Банку за доставку бланків
казначейських зобов’язань у розмірі 0,2 відсотка номінальної вартості
казначейських зобов’язань, що мають бути розміщені. Курсова вартість —
вартість, за якою кредитор придбаває цінний папір на ринку. Продажну
ціну державних цінних паперів встановлює Мінфін України, виходячи з часу
їх продажу. Розміщення казначейських зобов’язань припиняється за три
робочих дні до настання терміну їх погашення та дати купонної виплати.
Продажна вартість (курсова) повідомляється покупцеві під час продажу
цінного паперу. Після завершення купонного періоду (коли сплачується
дохід за цінним папером) казначейські зобов’язання подаються з
відокремленими купонами, які відповідають купонним періодам, що минули.

O -

»

Aміністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів
Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників їхніх
виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових
зобов’язань юридичним особам в межах повноважень, наданих цим посадовим
особам Законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий
бюджет.

Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового
забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб’єктів,
тобто гарантія як форма державного кредиту засновується на принципах
банківського кредитування.

Державна гарантія (gаrаntіе — франц. — засіб забезпечення виконання
зобов’язань) надається юридичним особам, які можуть отримати кредити від
іноземних банків, фінансових та інших міжнародних організацій. Така
практика почалася з 1992 р.1

Після утворення нової держави, яка мала великий економічний потенціал і
планувала розгорнути будівництво підприємств великого і малого бізнесу
різних форм власності, з’явилося багато підприємств, яким потрібні були
великі суми коштів, імпортне обладнання. І з’явилися кредитори, що були
згодні надати позички підприємцям, але під гарантію своєчасного
повернення одержаних кредитів. Надійною є гарантія, яка дається за
рахунок бюджетних коштів. Ці гарантії може надавати держава і місцеві
органи самоврядування за рахунок відповідних бюджетів. Після виникнення
простроченої заборгованості суб’єктів господарської діяльності, яку
погашала держава, включаючи суми заборгованості у державний борг за
рахунок коштів державного бюджету, Верховна Рада України в законах про
Державний бюджет забороняє надавати такі гарантії. Так, ст. 16 Закону
про Державний бюджет України на 2006 р. встановила, що у 2006 р. не
здійснюється надання державних гарантій, гарантій Ради міністрів
Автономної Республіки Крим та гарантій органів місцевого самоврядування.
Гарантії можуть надаватися за кредитами, які надаються

міжнародними фінансовими організаціями або на умовах співфінансування
разом з міжнародними фінансовими організаціями, а також повернення яких
передбачається здійснювати за рахунок коштів державного бюджету, та за
кредитами, які спрямовуються на реалізацію інфраструктурних проектів, що
мають загальнодержавне значення.

За угодою, яку укладає позичальник з Міністерством фінансів, Кабінет
Міністрів України зобов’язується перед юридичною особою — кредитором
погасити заборгованість юридичної особи — позичальника, якщо вона не
зможе зробити цього сама. Лімітом загальної суми боргу є максимальний
розмір державного боргу на певну дату, включаючи реструктуризовані
борги.

Суб’єкти підприємницької діяльності, щодо яких прийнято рішення надати
державні гарантії, зобов’язані подати зустрічні безвідзивні та безумовні
гарантії банків, фінансові показники яких відповідають вимогам,
визначеним Нацбанком, та сплачують до Державного бюджету України плату
за їх отримання, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Платежі, пов’язані з виконанням гарантійних зобов’язань, належать до
платежів по боргу.

При покращенні економічних умов у країні можна розраховуватися з
кредиторами І достроково. Так, постановою Кабінету Міністрів від 20
листопада 2000 р. № 1720 «Про достроковий викуп облігацій внутрішніх і
зовнішніх державних позик» була дана згода із пропозицією Мінфіну
України про достроковий викуп державних облігацій в межах коштів,
передбачених у державному бюджеті. Але право на достроковий викуп
одержували суб’єкти господарювання, які погасили заборгованість по
сплаті податків та усіх обов’язкових платежів і за позиками, наданими за
рахунок Іноземних кредитів, залучених під державні гарантії. У постанові
визначено види облігацій, порядок викупу і розміри доходності, яку
сплачують за облігаціями, що викуповуються достроково. Вартість
облігацій, які підлягають достроковому викупу, розраховується Мінфіном
України та Державним казначейством України.

Згідно затвердженій раніше домовленості, Україна зобов’язана була
розрахуватися з МВФ до 2009 р. Але Національний банк України прийняв
рішення та повернув МВФ державний борг у розмірі 1,8 млрд. доларів до
кінця 2003 р. При цьому дострокове повернення боргу дозволило Україні
заощадити 40 млн. доларів за рахунок відсотків, які мусила б виплачувати
держава.

Міністерство фінансів України для скорішого повернення запозичень і
більш ефективного використання одержаних кредитів працює над змінами
умов діючих запозичень і розробкою умов для здійснення нових запозичень.
До основних методів управління боргом належать:

— рефінансування — погашення старої заборгованості шляхом випуску нових
позик;

— конверсія — зміна розміру доходності позики: зниження або підвищення
відсоткової ставки позики. Як правило, ставка знижується, Інакше державі
невигідно;

— консолідація — продовження строку її випущених позик;

— уніфікація — об’єднання кількох випущених позик в одну;

— відстрочка погашення позики, коли діяльність по випуску стає
невигідною і неефективною;

— анулювання, тобто відмова держави від своїх боргових зобов’язань.

Наша держава поки що не вживала всіх методів управління державним
боргом, але дозволяє погашати борг достроково.

Наказом Міністра фінансів України від 5 травня 2004 р. № 308 затверджено
«Порядок здійснення дострокового погашення довгострокових державних
облігацій з достроковим погашенням.

Дострокове погашення облігацій здійснюється емітентом Опісля здійснення
п’яти купонних платежів за ними. Погашення % відбувається на дату
здійснення купонного платежу за ними в З межах коштів, передбачених у
Державному бюджеті на відповідний рік для погашення та обслуговування
державного боргу. Дострокове погашення здійснюється за номінальною
вартістю.

В сучасних умовах з’явилися відносини, які мають зовсім інший, ніж ми
розглянули вище, зміст, але носять назву державного кредиту. В цих
відносинах держава виступає кредитором і надає позички за рахунок
бюджетних коштів. Особливість цих правовідносин полягає в тому, що вони
належать : скоріше до бюджетних правовідносин. Держава і органи
місцевого самоврядування на умовах добровільності, зворотиості,
строковості та відплатності надають позички:

1)  на житлове будівництво молодим сім’ям;

2)  на одержання освіти.

Ці кредитні відносини можна визначити як врегульовані
фінансово-правовими нормами, суспільні (економічні) відносин, в яких
суб’єкти держави і органів місцевого самоврядування надають кредити в
грошовій формі юридичним та фізичним особам на умовах зворотності,
строковості, відплатності І добровільності за рахунок Державного або
місцевих бюджетів.

Державне або муніципальне кредитування — це врегульовані
фінансово-правовими нормами економічні відносини, в яких суб’єкти
держави і органів місцевого самоврядування надають кредити в грошовій
формі з державного і місцевих бюджетів юридичним особам і громадянам на
умовах зворотності, відплатності, строковості, добровільності і
обов’язкової забезпеченості.

Відносини, які виникають у зв’язку з кредитуванням за рахунок бюджетних
коштів, є складними. В них беруть участь багато суб’єктів. Міністерство
фінансів України після затвердження закону про Державний бюджет, де
визначається сума коштів, яку можна витратити на надання кредитів
молодим сім’ям на будівництво чи на одержання освіти, вступає у
відносини з центральними виконавчими органами, банківськими установами,
з якими укладають одержувачі кредитів кредитні угоди після представлення
необхідних документів. Кредити, які виділяються з Державного бюджету на
будівництво житла, є дійсно пільгові під малі відсотки, на багато років.
Оскільки кошти на державне кредитування відпускаються з державного та
місцевих бюджетів, сутність відносин та їх види розглянуті нижче — у
видатках бюджетів.

Кошти для кредитування індивідуального житлового будівництва і кошти, що
повертаються позичальниками, та відсотки за кредит перераховуються на
реєстраційні рахунки в територіальних органах Державного казначейства.

Кошти на кредити на навчання у вузах, крім вузів комунальної власності,
передаються з державного бюджету, у вузах комунальної— з місцевих
бюджетів1.

ЛІТЕРАТУРA

Про державну податкову службу в Україні. Закон України від 4 грудня 1990
р. № 509-ХІІ у редакції Закону від 24 грудня 1993 р. № 3813-ХІІ із
змінами та доповненнями.

Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ із змінами
та доповненнями.

Про зайнятість населення. Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-Х1І
із змінами та доповненнями.

Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні. Закон України від
21 березня 1991 р. № 875-ХІІ із змінами та доповненнями.

Про зовнішньоекономічну діяльність. Закон України від 16 квітня 1991 р.
№ 959—XII із змінами та доповненнями.

Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р. №
1201-ХП із змінами та доповненнями.

Про систему оподаткування. Закон України від 25 червня 1991 р., в
редакції Закону України від 18 лютого 1997 р. № 77/97-ВР.

Про охорону навколишнього природного середовища. Закон України від 25
червня 1991 р. № 1264-ХП із змінами та доповненнями.

Про єдиний митний тариф. Закон України від 5 лютого 1992 р. № 2097- XII
із змінами та доповненнями.

Похожие записи