Курсова робота

з дисципліни „Транспортне право”

на тему:

Державне управління в галузі транспорту

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Поняття транспорту, його роль і значення

2. Мета і завдання державного управління в галузі транспорту

3. Характеристика функцій державного управління

а) загальні функції державного управління;

б) спеціальні функції державного управління;

в) допоміжні функції державного управління;

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Без руху – життя тільки летаргійний сон.

Ж.-Ж. Руссо

З моменту винаходу людством механічних засобів пересування і по наш час
у всіх країнах світу транспорт є однією з важливих галузей господарства
та складовою частиною міжлюдських стосунків. Сам процес перевезень не
виробляє нового продукту, але виступає як сполучна ланка між
підприємствами, сприяючи функціонуванню інших галузей економіки,
розв’язанню соціальних задач, раціональному та гнучкому використанню
виробничих сил, забезпечуючи обороноздатність країни.

Тому державна політика становлення та розвитку транспортного комплексу
України передбачає забезпечення своєчасного, повного та якісного
задоволення потреб населення і суспільного виробництва у перевезеннях,
створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств
транспорту всіх форм власності та входження транспортного комплексу
України до європейської і світової транспортної системи.

Поняття транспорту, його роль і значення

Транспорт — це сукупність механічних засобів перевезень,
виробнцчо-технологічного комплексу, організацій і підприємств,
призначених для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення
країни в перевезеннях у внутрішньому та міжнародному сполученнях і
надання інших транспортних послуг усім споживачам.

Діяльність транспорту базується на правових, економічних, організаційних
і соціальних засадах, визначених законами, кодексами, статутами та
іншими державними й міжнародними нормативними актами.

Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень,
користування засобами транспорту, безпеки руху, охорони праці,
забезпечення громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні норми та
правила на транспорті України, є обов’язковими для всіх юридичних і
фізичних осіб на території України.

Роль і значення транспорту закріплено статтею 1 Закону України “Про
транспорт” від 10 листопада 1994 р., в якій визначається, що транспорт є
однією з найважливіших галузей суспільного виробництва, яка покликана
задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в
перевезеннях. Отже, законодавець визначає транспорт як важливу галузь
суспільного виробництва, що перебуває у тісній взаємодії з
промисловістю; енергетичним, агропромисловим, будівельним і торговельним
комплексом; зв’язком; житловим господарством, побутовим обслуговуванням
населення; сферою використання й охорони природних ресурсів тощо. У
кожній з перерахованих галузей є окремі специфічні матеріальні умови
виробництва, технологічні процеси, структура підприємств, особовий склад
працівників і т. ін.

Розвиток і вдосконалення транспорту здійснюється відповідно до
національної програми з урахуванням його пріоритету та на основі
досягнень науково-технічного прогресу і забезпечується державою.

Для задоволення потреб у перевезенні пасажирів і вантажів необхідні
транспортні засоби й комплекси, які мають бути побудовані й повинні
перебувати у відповідному технічному стані, своєчасне впровадження
заходів технічного переозброєння і передових методів з вдосконалення
всіх ланок транспортної системи. В Україні транспортний комплекс має
свою організаційну структуру. За Законом України “Про транспорт” від 10
листопада 1994 р. (розділі II, ст. 21) у нашій країні сформована Єдина
транспортна система, яка охоплює всі види державного, колективного й
приватного транспорту, транспортно-технічні засоби, рухомий склад,
структури управління на кожному виді транспорту та
соціально-економічного забезпечення. Відповідно до статті 22 наведеного
вище закону визначається склад залізничного транспорту, до якого входять
підприємства залізничного транспорту, що здійснюють перевезення
пасажирів і вантажів, рухомий склад залізничного транспорту, залізниці,
шляхи сполучення, а також промислові, будівельні, торговельні та
постачальницькі підприємства, навчальні заклади, технічні школи, дитячі
дошкільні заклади, заклади охорони здоров’я, фізичної культури та
спорту, культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські
організації, підприємства промислового залізничного транспорту та інші
підприємства, установи й організації незалежно від форм власності, що
забезпечують його діяльність і розвиток. Подібні статті визначають інші
складники транспорту.

При цьому законодавець завжди відзначає, що транспорт є однією з
важливих базових галузей економіки України, відповідає за її внутрішні
та зовнішні транспортно-економічні зв’язки й потреби у перевезеннях,
сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва,
соціальному та економічному розвитку, зміцненню обороноздатності
держави, міжнародному співробітництву України.

Вивчення та аналіз норм законів України “Про транспорт” від 10 листопада
1994 р., “Про залізничний транспорт” від 4 липня 1996 р., “Про
функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період”
від 20 жовтня 1998 р., Кодексу торговельного мореплавства України,
Повітряного кодексу України та інших нормативних актів дозволяють
зробити висновок, що підприємства транспортної системи (заводи, депо,
підприємства зв’язку, водо-, паливо-, енергозабезпечення, шляхові
споруди, господарства та інші структурні підрозділи) є складовими
частинами економічної системи України і діють за правилами економічних
чинників (умов), їм притаманне також суспільне виробництво, розподіл і
обмін виробленого продукту в масштабах усієї держави, міжгалузеві
зв’язки, взаємозалежність й інтегрованість з економічною системою в
цілому.

Стан транспорту в країні, рівень його розвитку, ефективність прямо
залежать від спроможності держави управляти виробництвом в економіці й
обертанням виробленого матріального продукту, від досягнень
науково-технічного прогресу в державі.

Мета і завдання державного управління в галузі транспорту

Державне управління транспортом — це врегульована нормами права юридична
владна діяльність органів виконавчої влади і місцевого самоврядування в
межах своєї компетенції, яка спрямована на задоволення в повному обсязі
матеріальних і культурних потреб суспільства та. зміцнення
обороноздатності країни.

Державне управління в галузі транспорту має забезпечувати:

своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення і суспільного
виробництва в перевезеннях та потреб оборони України;

захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування;

безпечне функціонування транспорту;

додержання необхідних темпів і пропорцій розвитку національної
транспортної системи;

захист економічних інтересів України та законних інтересів підприємств
та організацій транспорту та споживачів транспортних послуг;

створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств
транспорту;

обмеження монополізму та розвиток конкуренції;

координацію роботи різних видів транспорту;

ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту;

охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу
транспорту;

Державне управління діяльністю транспорту здійснюється шляхом проведення
та реалізації економічної (податкової, фінансово-кредитної, тарифної,
інвестиційної) та соціальної політики, включаючи надання дотацій на
пасажирські перевезення.

Місце і роль транспорту у суспільному виробництві визначає необхідність
його пріоритетного розвитку, державної підтримки в задоволенні його
потреб у транспортних засобах, матеріально-технічних і
паливно-енергетичних ресурсах.

Державне управління галузі транспорту здійснюють: Міністерство
транспорту України, місцеві Ради народних депутатів та інші спеціально
уповноважені на те органи відповідно до їх компетенції.

Основним призначенням державного управління є здійснення виконавчої
влади, у процесі якої реалізуються завдання, функції та інтереси
держави. Разом з тим для безпосереднього управління галузями економіки,
соціально-культурної сфери та адміністративно-політичною діяльністю
характерною є розпорядча діяльність. Виконавча і розпорядча діяльність
органів виконавчої влади має свої характерні риси:

— по-перше, ця діяльність має загальнодержавний характер і охоплює
найбільш важливі сторони життя суспільства;

— по-друге, ця діяльність спрямована на виконання законів України, інших
нормативних актів, а також міжнародних правових актів;

— по-третє, ця діяльність носить організаційний зміст, за допомогою
якого здійснюється безперервний, постійний і цілеспрямований вплив на
волю громадських колективів з метою регулювання і координації їх
спільної прані;

— по-четверте, ця діяльність носить юридично-владний розпорядчий
характер.

Таким чином, під державним управлінням розуміється організаційно-владна
виконавчо-розпорядча діяльність органів державного управління, яка
функціонує на основі і для виконання законів та перебуває у
повсякденному практичному здійсненні функцій держави.

Нормальне і безпечне функціонування транспортної системи, як однієї з
найскладніших галузей виробництва, можливе лише за умови відповідного
державного регулювання, всебічної державної фінансової, економічної,
соціальної та адміністративної підтримки.

Законодавством України визначені мета і завдання державною управління в
галузі транспорту на принципах, закріплених Конституцією України і
досить повно висвітлених в юридичній літературі.

Управління в галузі транспорту має забезпечувати своєчасне, повне та
якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в
перевезеннях та потреб оборони України; захист прав громадян під час їх
транспортного обслуговування; безпечне функціонування транспорту;
додержання необхідних темпів і пропорцій розвитку національної
транспортної системи; захист економічних інтересів України та законних
інтересів підприємств і організацій транспорту і споживачів транспортних
послуг; створення однакових умов для розвитку господарської діяльності
підприємств транспорту; обмеження монополізму та розвиток конкуренції;
координацію роботи різних видів транспорту; ліцензування окремих видів
діяльності в галузі транспорту та охорону навколишньою природного
середовища від шкідливого, впливу транспорту (ст. 3 Закону України “Про
транспорт”).

Ще конкретніше визначені цілі й завдання державною регулювання в
галузевих нормативних актах. В стаття 4 Закону України “Про
залізничний транспорт” сказано, що з метою забезпечення державних
і суспільних інтересів, свободи підприємництва і формування ринку
транспортних послуг, безпеки перевезень, захисту навколишнього
природного середовища Кабінет Міністрів України визначає умови й порядок
організації діяльності залізничного транспорту. Крім того,
управління процесом перевезень у внутрішньому та міжнародному
сполученнях, а також регулювання виробничо-господарської діяльності у
сфері організації і забезпечення цього процесу залізницями,
підприємствами, установами та організаціями провадяться централізовано
і належать виключно до компетенції Укрзалізниці, яка здійснює функції
господарського суб’єкта.

В статті 6 Закону України “Про автомобільний транспорт” зазначено, що
основним завданням державного регулювання діяльності автомобільного
транспорту є формування ринку його послуг шляхом реалізації єдиної
економічної, інвестиційної, науково-технічної та соціальної політики.

Держава здійснює регулювання діяльності цивільної авіації через
Міністерство транспорту України та Комітет по використанню повітряного
простору України за такими напрямами (ст. 3 Повітряного кодексу
України):

забезпечення розвитку цивільної авіації; нагляд за безпекою польотів
повітряних суден;

сертифікація, реєстрація та ліцензування;

регулювання використання повітряною простору і обслуговування
повітряного руху;

захист авіації України від незаконного втручання в її діяльність та
інші.

Аналогічні цілі та завдання державного регулювання торговельного
мореплавства закріплені у ст. 3 Кодексу торговельного мореплавства
України щодо розвитку мореплавства, його правового забезпечення та умов
праці на морському транспорті.

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок, що державне
регулювання відносин передбачається на всіх видах транспорту. Воно має
своїм завданням організаційно забезпечити подальший розвиток та
удосконалення діяльності транспортної системи України і на цій основі
сприяти більш повному задоволенню матеріальних і культурних потреб
суспільства.

Зазначені цілі і завдання управління реалізуються в процесі
повсякденного функціонування спеціально уповноважених на це органів
управління, які пов’язані з підприємствами транспорту управлінськими
відносинами і наділені управлінськими функціями.

У процесі управління здійснюються різноманітні за своїм призначенням і
характером функції, які формуються на основі обміну організаційних,
економічних і технічних потреб транспортного процесу та його управління,
а також відповідно до чинного законодавства і компетенції органів
управління.

Найбільш узагальненими функціями державного управління для усіх видів
транспорту є такі.

1. Функції, пов’язані з експлуатаційною діяльністю транспортних засобів,
до яких належать:

координація роботи підприємств, установ та організацій автомобільного,
авіаційного, залізничного, морського і річкового транспорту, дорожнього
господарства та їхніх об’єднань;

— підготовка і направлення рухомого складу транспортних засобів
відповідно до планів перевезень і укладених договорів;

складання і узгодження графіка руху транспортних засобів;

забезпечення розвитку ремонтної бази транспортних засобів і рухомого
складу, розроблення і впровадження в практику сучасних засобів
автоматики, телемеханіки, зв’язку, обчислювальної техніки;

розроблення та впровадження нових маршрутів вантажних і пасажирських
перевезень у внутрішньому та міжнародному сполученні;

— встановлення технічних вимог до нових видів рухомого складу і
обладнання, формування замовлень для промисловості та контроль за їх
виконанням;

придбання нового рухомого складу і контейнерів, забезпечення їх
капітального ремонту та модернізації.

2. Функції, пов’язані з правовим забезпеченням діяльності транспортної
системи:

— розроблення та затвердження в установленому порядку Правил перевезень
вантажів, технічні умови навантаження і кріплення вантажів, Правила
перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти. Правила дорожнього
руху, правила надання послуг, інші нормативні акти, пов’язані з
забезпеченням на транспорті норм санітарного стану і гігієни, безпеки
руху транспортних засобів, охорони праці та пожежної безпеки,
сертифікації і технічної експлуатації рухомого складу, правил поведінки
громадян на транспорті та їх безпеки;

затвердження статутів (положень) підприємств, укладення і розірвання
контрактів з керівниками підприємств, підготовка та укладення договорів;

участь у розробці і підготовці міжнародних договорів, представлення
інтересів транспорту України у міжнародних організаціях;

відповідно до Закону України “Про ліцензування певних видів
господарської діяльності” від 1 червня 2000 р. забезпечення ліцензування
діяльності про надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів на всіх
видах транспорту.

3. Функції, пов’язані з фінансово-економічною діяльністю:

формування ринку послуг, утворення нових організаційних структур усіх
форм власності;

формування і реалізація єдиної тарифної та цінової політики на
транспорті, організація проведення розрахунків за перевезення вантажів і
пасажирів, здійснення інноваційної та інвестиційної політики;

— управління майном, то перебуває у загальнодержавній власності та
закріплення його за підприємствами, здійснення контролю за ефективністю
використання і збереженням закріпленого за підприємствами державного
майна.

4. Функції, пов’язані з соціальним розвитком, охороною навколишнього
середовища:

— здійснення добору кадрів у системі Мінтрансу, організація роботи з
підготовки і перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників
транспортного комплексу і дорожнього господарства;

— формування галузевих програм наукових, проектних і
проектно-конструкторських розробок, впровадження в практику досягнень
науки і техніки та нових технологій;

здійснення заходів, спрямованих на створення безпечних умов праці,
соціальний захист працівників транспорту, поліпшення житлових і
культурно-побутових умов;

— розробка та здійснення заходів, спрямованих на зменшення шкідливого
впливу транспорту на навколишнє природне середовище.

5. Функції, пов’язані з адміністративно-політичною діяльністю:

— вжиття заходів щодо розвитку єдиної транспортної системи України,
створення і функціонування національної мережі міжнародних
транспортних коридорів та інфраструктури транспортного комплексу і
дорожнього господарства України;

— вжиття заходів щодо реалізації галузевого співробітництва України з
Європейським Союзом, підготовки пропозицій про укладення та денонсацію
міжнародних договорів;

здійснення управління єдиною транспортною системою України в особливий
період;

контроль за станом профілактики і попередження правопорушень,
додержанням законодавства України та міжнародних договорів;

розробка і здійснення заходів стосовно захисту державної, службової та
комерційної таємниці;

організація та забезпечення мобілізаційної підготовки і цивільної
оборони на транспорті, розробка заходів на час ліквідації наслідків
аварії, стихійного або іншого лиха.

Характеристика функцій державного управління

Стосовно транспортної системи як об’єкта, на який здійснюють регулюючий
вплив державні та представницькі органи, доцільним є визначення кола
функцій управління. Такі функції мають наступні основні риси:

є зовнішнім проявом властивостей об’єкта управління — суспільних
відносин у транспортній сфері;

мають цілеспрямований, уособлений та самостійний характер;

є об’єктивно необхідними для здійснення процесу управління;

реалізуються певними методами; характеризують зміст діяльності щодо
управління транспортною системою.

Виходячи з викладеного вище, можна зробити висновок, що під функцією
управління слід розуміти зовнішній прояв властивостей суб’єкта
управління, який характеризується самостійністю, здійснюється
специфічними методами залежно від об’єкта управління (певної сфери
суспільних відносин) з метою досягнення певних результатів.

Якщо досліджувати зміст функцій державного управління, то потрібно
враховувати, що вони здійснюються суб’єктами державного управління
шляхом реалізації повноважень (прав та обов’язків в окремій сфері
діяльності), які спрямовані на реалізацію основних напрямів державної
політики.

На думку Ю.Старилова, функції державного управління можна класифікувати
на два види: функції державного управління як управлінського права
(забезпечувальна, інтегративна, комунікативна, охоронна, організаційна,
правотворча, контролю) та функції державного управління як основні
напрями діяльності органів виконавчої влади. Тут потрібно звернути увагу
на спрощене розуміння понять “виконавча влада” і “державне управління”,
які за своїм змістом не збігаються. Функції виконавчої влади
здійснюються суб’єктами не лише державної влади.

Існує точка зору, що основні функції управління визначають послідовність
управлінського циклу, за якою здійснюється будь-яка з конкретних
(спеціальних) функцій державного управління. При цьому склад функцій
поділений на розширений і скорочений. До розширеного складу функцій
входять: прогнозування, планування, організація, координація,
регулювання, мотивація, облік, аналіз, контроль. До скороченого —
планування, організація, мотивація, контроль.

Існують і інші класифікації видів функцій державного
управління. Так, Г.Атаманчук класифікує функції державного управління на
внутрішні (управління усередині державної управляючої системи), зовнішні
(вплив державних органів на об’єкти управління), загальні (які
відображають суттєві моменти управління: організація, планування,
регулювання, кадрове забезпечення і контроль), специфічні (які
відображають особливий зміст окремих впливів). За загальним значенням
виділяють цільові та організаційні. Призначення цільових функцій полягає
у наданні певної спрямованості до мети (цілі) розвитку системи.
Організаційні призначені для запровадження оптимальних способів
об’єднання фахівців, співробітників, що дозволяє реалізувати цільові
функції.

Наявність різних поглядів на класифікацію функцій державного управління
означає необхідність проведення певних узагальнень і, на цій підставі,
формулювання пропозицій щодо ознак класифікації функцій державного
управління транспортною системою.

Аналіз існуючих точок зору показує, що основою виділення ознак є
системний підхід, тобто державне управління розуміється як певна
система. У зв’язку з цим проведена класифікація напрямів діяльності
елементів такої системи. Разом з тим слід зазначити, що існують й інші
підходи щодо змісту державно-управлінської діяльності: структурний,
функціональний, інформаційний, процесуальний.

На підставі проведених узагальнень щодо різних поглядів на зміст функцій
державного управління, а також враховуючи особливість транспортної
системи як об’єкта державного управління виникає можливість визначити,
що основою класифікації функцій є такі ознаки (рис.1): системність,
об’єктивність, стадія процесу регулювання, стадія інформаційного
процесу, характер завдань, структурний підхід.

Ознаки класифікації функцій державного управління транспортною системою

Рис. 1. Ознаки класифікації функцій державного управління транспортною
системою

Відповідно до системного підходу дослідження означених проблем залежно
від спрямованості впливу функції поділені на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх функцій державного управління транспортною системою
належать ті, що відображають безпосередній процес впливу на транспортну
систему (об’єкт управління) суб’єктів державного управління: стратегія
макроекономічних перетворень, зміна структури форм власності на
транспортні засоби, фінансово-економічна політика, зовнішньоекономічна
політика, податкова політика, протекціоністська політика, захист прав
громадян під час їх транспортного обслуговування, координація роботи
різних видів транспорту, інвестування, ліцензування тощо.

Внутрішні функції відображають характер державного управління
транспортною системою, їхній зміст зумовлений організаційно-правовим
забезпеченням управління, специфікою організаційної побудови системи
суб’єктів державного управління: організаційна побудова суб’єкта
управління, мотивація, кадрове забезпечення, контроль за виконанням
управлінських рішень, соціальний захист.

Наступною ознакою поділу функцій є об’єктивність. Виділяють об’єктивні
функції суб’єкта державного управління транспортною системою, які
відповідають загальнодержавним завданням та меті загальнополітичних
перетворень, а також функцій конкретних виконавців. До об’єктивних
функцій можна віднести: забезпечення розвитку транспортної системи,
визначення пріоритетів розвитку окремих галузей транспортної системи,
визначення пріоритетів розвитку окремих галузей транспортної системи,
адміністративне реформування, оподаткування, кредитування, митна
політика. Зміст об’єктивних функцій частково збігається із змістом
зовнішніх, але є ширшим за зовнішні функції тому, що до об’єктивних
можна віднести, частково, і внутрішні функції (наприклад, функція
прийняття управлінського рішення).

Доцільним також є виділення функцій державного управління транспортною
системою відповідно до основних стадій процесу управління: вироблення та
прийняття управлінського рішення, планування, організація, корегування,
облік та контроль.

Застосування процесуального підходу щодо дослідження проблеми
класифікації функцій діяльності суб’єктів управління транспортною
системою дозволив виділити функції відповідно до основних стадій процесу
управління: вироблення та прийняття управлінського рішення, організація,
регулювання, корегування, облік та контроль. Функції можна виділяти за
ознакою стадії інформаційного процесу: збір, обробка, аналіз інформації,
обмін інформацією, прогнозування, координування, стимулювання, облік та
контроль.

а) загальні функції державного управління;

Потрібно також виділяти загальні, спеціальні, допоміжні функції
державного управління. На підставі існуючих теоретичних положень щодо
змісту названих функцій можна конкретизувати зміст загальних,
спеціальних, допоміжних функцій державного управління транспортною
системою.

До загальних віднесені ті, які об’єктивно притаманні процесу управління
та виражають загальні закономірності управління як соціальної категорії.
Через ці функції вирішуються найбільш узагальнені завдання управлінської
діяльності: організація, прогнозування і моделювання, планування,
координація, контроль.

Ознака притаманності певній сфері суспільних відносин постає
узагальнюючою при проведенні класифікації. Склад названих вище загальних
функцій можна доповнити функціями інформаційного забезпечення,
прикладною, комунікаційною. Таким чином, до загальних функцій можна
віднести: функцію інформаційного забезпечення, прогностичну функцію,
планування, організації, регулювання, координації, прикладну,
комунікаційну, функцію обліку та контролю.

Вважається, є доцільним розкрити зміст тих функцій, які доповнюють
загальновідоме коло.

Функція інформаційного забезпечення складається зі збору, фіксування,
обробки, аналізу інформації. При цьому слід підкреслити, що розвиток
державного управління, форм правового впливу на державно-управлінську
сферу визначає нагальну потребу у впровадженні новітніх підходів до
реалізації функції інформаційного забезпечення. Сутність таких підходів
полягає не лише у технічному оновленні, але й у точній реакції суб’єктів
управління (органів, посадових осіб) на зміни у зовнішньому середовищі,
що є неможливим без забезпечення безперервності інформаційних потоків,
об’єднання у єдине ціле управлінських структур, діяльність яких
спрямована на виконання спільної мети, встановленої чинним
законодавством. Разом з тим таке завдання постає надзвичайно складним у
зв’язку з тим, що кожна структурна складова транспортної системи — кожна
підсистема (залізничний, морський та річковий транспорт, автомобільний
транспорт, цивільний повітряний транспорт, трубопровідний транспорт) —
має свої особливості організаційної побудови, функціонування,
інформаційних потоків та ін. Так, на сьогодні окремі заходи щодо
вдосконалення інформаційного забезпечення проводяться Державною
автомобільною інспекцією МВС України особливо з питань угонів
транспортних засобів та реєстрації транспортних засобів. У зв’язку з цим
удосконалення інформаційного забезпечення повинно проводитись у кожній з
названих підсистем, але з врахуванням необхідності формування єдиної
системи інформаційного забезпечення як комплексу процедур і методів,
який спрямований на забезпечення керівництва системи управління
інформацією, необхідною для прийняття різноманітних рішень.

Прогностична функція складається з того, що, володіючи певним обсягом
інформації, суб’єкти управлінської діяльності можуть передбачити
позитивний або негативний розвиток об’єкта управління. Прогноз містить у
собі гіпотезу, ймовірність набуття певних результатів. Дія прогностичної
функції пов’язана насамперед з передбаченням змін у системі органів
державного управління, моделюванням поведінки управлінців,
прогнозуванням наслідків управлінських рішень.

Зміст прикладної функції складається з того, що управлінські рішення
повинні бути виконані шляхом розроблення та впровадження відповідного
механізму. У зв’язку з цим особливої актуальності набувають питання щодо
вивчення досвіду розроблення та впровадження механізму прийняття
управлінських рішень, який існує у демократичних країнах. Б.Чічерін
зазначив, що “старания заменить мировое развитие и опыт веков чем-нибудь
новым и небывалым не что иное, как праздные фантазии. …действительная
жизнь, равно как и здравая теория, не придаст этим измышлениям ни
малейшей цены”.

Зміст комунікаційної функції полягає у здійсненні взаємовідносин як між
органами державного управління, їх окремими підрозділами, так і за
межами системи державного управління — взаємозв’язки, ділові контакти з
відповідними структурами іноземних держав, їх представниками, можливість
використання досвіду державного управління демократичних країн,
взаємозв’язки з органами місцевого самоврядування, громадськістю,
громадськими організаціями. Слід зауважити, що форма державного
правління, стабільність державності, сталість та, у той же час,
можливість гнучкого реагування на зміни у зовнішньому середовищі
державного управління транспортною системою визначають успіх
інвестиційної діяльності в цю сферу, впливають на пожвавлення
зовнішньоекономічних відносин та в кінцевому підсумку — на ефективність
макроекономічних перетворень.

б) спеціальні функції державного управління;

Наступну підгрупу функцій, виділених за ознакою характеру управлінських
завдань, становлять спеціальні функції — ті, що відображають особливості
управлінського впливу конкретного суб’єкта управління на транспортну
систему (Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство
транспорту України та інші) або на об’єкт управління (залізничний
транспорт, автомобільний транспорт, шляхове господарство та

Враховуючи, що відносини у сфері діяльності транспорту становлять окрему
сферу суспільних відносин, доцільним є доповнення кола функцій
специфічними — тими, які притаманні тільки цій сфері суспільних
відносин: ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту,
охорона навколишнього природного середовища від шкідливого впливу
транспорту, безпечне функціонування транспорту, створення рівних умов
для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту та ін.

Разом з тим спеціальні і специфічні функції можуть бути класифіковані і
за іншими ознаками. Так, спеціальні функції діяльності суб’єктів
управління транспортною системою можна також класифікувати за ознакою
суб’єкта управління окремою сферою транспортних відносин. Наприклад, у
сфері управління повітряним транспортом суб’єктом управління є Державний
департамент авіаційного транспорту України, спеціальними функціями
якого, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2000 р.
№ 573 (із змінами і доповненнями) “ Про утворення Державного
департаменту авіаційного транспорту”, є: нагляд за безпекою виконання
польотів повітрянми суднами, регулювання використання повітряного
простору України, захист авіації від актів незаконного втручання в її
діяльність та ін. Серед спеціальних функцій Державної адміністрації
залізничного транспорту (Укрзалізниці), згідно з постановою Кабінету
Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 262 (із змінами і
доповненнями) “Про затвердження Положення про Державну адміністрацію
залізничного транспорту України”, можна відмітити: організацію
злагодженої роботи залізниць і підприємств з метою задоволення потреб
суспільного виробництва і населення в перевезеннях; вжиття заходів для
забезпечення безпеки функціонування залізничного транспорту, його
інфраструктури та надійності його роботи; регулювання у сфері
організації та забезпечення процесу залізничних перевезень тощо.

Основу класифікації специфічних функцій може становити відповідність
окремій ланці організаційної структури певного апарату управління. Так,
серед основних структурних підрозділів Укрзалізниці можна виділити
Головне комерційне управління, Головне управління колійного
господарства, Головне управління локомотивного господарства, Головне
управління безпеки руху поїздів і автотранспорту та ін. Кожний із
структурних підрозділів здійснює певні специфічні функції.

в) допоміжні функції державного управління;

Останню підгрупу функцій, виділених за ознакою характеру управлінських
завдань, становлять допоміжні функції (діловодство, секретаріат, архівна
діяльність, канцелярська діяльність) призначені для обслуговування
процесу управління. Зміст допоміжних функцій збігається із змістом
забезпечувальних функцій, виділених за ознакою структурного підходу до
систематизації функцій державного управління транспортною системою. Він
полягає у призначенні щодо забезпечення процесу управління.

За ознакою структурного підходу виділені такі функції: основні,
забезпечувальні і загального керівництва. Основні функції реалізуються
галузевими структурними одиницями транспортної системи. Це, зокрема,
стосується Міністерства транспорту України в цілому та його окремих
Департаментів, структурних одиниць, зокрема, Державного департаменту
авіаційного транспорту України, автотранспортних управлінь в Автономній
Республіці Крим та областях, Державної адміністрації залізничного
транспорту України, Державної автомобільної інспекції МВС України та
інше: планування, організація, контроль, мотивація, кадрове
забезпечення.

Частково зміст основних функцій збігається із змістом загальних (остання
виділена за ознакою обсягу управлінських завдань). Особливість полягає у
тому, що вони співвіднесені як загальне і часткове. Так, якщо загальною
виділена функція планування, то, як основна, вона здійснюється у
конкретних галузевих структурних одиницях транспортної системи.

Окремо слід зауважити, що до основних функцій належить і функція
підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для
транспортної сфери економіки, а також функція наукового супроводження.
Питання дії основних функцій відносяться до існування державних органів,
безпосередньо не підпорядкованих Міністерству транспорту України. Такими
насамперед є: Міністерство освіти і науки України, вищі та середні
навчальні заклади, які готують фахівців для роботи на транспорті.

Функцію забезпечення виконують допоміжні підрозділи органів державного
управління транспортною системою: фінансово-економічний,
матеріально-технічний, побутовий, кадровий.

Можна було б виділити окремо функцію керівництва, маючи на увазі
діяльність, спрямовану на виконання вказівок керівного органу і
закріплену нормативно. Але це було актуально за умов існування жорсткої
ієрархічної підлеглості, що існувала у системі державного управління за
часів авторитарного режиму. Із становленням України як незалежної,
демократичної держави, економіка якої заснована на засадах конкуренції,
більшої ваги набуває управління як за замістом, так і за суттю як те, що
містить у собі заходи прямого, безпосереднього впливу, пов’язаного з
процесом вироблення та прийняття рішень, так і непрямого, пов’язаного з
пріоритетним застосуванням прогностичної, комунікаційної функцій та
функції контролю.

Щодо нормативності забезпечення функції загального керівництва в умовах
набуття демократії, то доцільна юридично закріплена регламентація певних
сфер управлінського впливу — маються на увазі конкретні права та
кореспондуючі обов’язки учасників процесу управління транспортною
системою (суб’єктів та об’єктів управління, посадових осіб та громадян,
іноземців).

Дослідження змісту функцій державного управління транспортною системою
та їх класифікація набуває особливого значення у зв’язку з вирішенням
проблеми оптимізації системи державного управління та раціоналізації
організаційної побудови суб’єктів державного управління транспортною
системою. Як показав проведений аналіз, зміст окремих функцій
збігається, що у майбутньому дасть можливість вдосконалити правовий
статус тих органів, які здійснюють такі функції. Насамперед це
стосується функції забезпечення, реалізація якої (за умови, що
відповідний суб’єкт управління здійснює тільки її) передбачає надання
відповідному суб’єктові достатньо обмеженого кола повноважень
(наприклад, не є потребою встановлення на рівні нормативно-правового
акта повноважень щодо використання заходів адміністративного примусу,
окремих управлінських повноважень організаційно-методичного характеру).

ВИСНОВОК

На основі викладеного вище можна зробити висновок про те, що потребує
вдосконалення механізм реалізації функції інформаційного забезпечення та
прикладної. Крім того, окрема увага має бути приділена комунікаційній
функції як тій, що забезпечує відкритість діяльності кожної підсистеми у
транспортній системі, можливість обміну інформацією, передовим досвідом.
У зв’язку з цим пропонуються певні підходи щодо формування системи
інформаційного забезпечення управління транспортом. Так, заходи щодо її
формування мають бути здійснені у межах кожної з підсистем транспортної
системи, але з врахуванням запровадження у майбутньому єдиної системи.
Напрямами формування такої системи визначені: удосконалення внутрішньо
системних взаємозв’язків усередині кожної з підсистем транспортної
системи; формування підходів щодо процесу прийняття управлінських
рішень; визначення потреб у інформаційному забезпеченні прийняття
управлінських рішень, джерел даних, оцінка їх достовірності.

Вивчення та аналіз зазначених функцій показує, що транспорт є
самостійною галуззю економіки, до складу якої входять комплексні системи
— авіаційний, автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний
транспорт, міський електротранспорт, метрополітен тощо, які крім процесу
транспортування включають організаційні (управлінські) процеси, процеси
матеріального та нематеріального виробництв; охоплюють значну кількість
працюючих; розташовуються на всій території України та мають у своїй
структурі підприємства й організації різних форм власності. Отже, і його
правове регулювання потребує значної комплексної нормативної бази, яка
може презентувати себе як окрема комплексна галузь національного права
України і ніякі цивільно-правові договори перевезення не врегулюють
зазначені у функціях організаційні (управлінські) питання. Тому
транспортне право може існувати як самостійна галузь права. Ці обставини
необхідно підкреслювати тому, що існує думка, згідно з якою підставою
утворення галузі права може бути тільки наявність окремо кодифікованої
самостійної галузі законодавства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Закон України “Про транспорт”. ВВР.1994.

2. Повітряний кодекс України. ВВР. 1993.

3. Кодекс торговельного мореплавства України. ВВР. 1995.

4. Положення “Про Міністерство транспорту та зв’язку України”. Від 27
серпня 2004 року № 1009/2004.

5. Закон України “Про автомобільний транспорт”. ВВР.2001.

6. Водний кодекс України. ВВР.1995.

7. Закон України “Про залізничний транспорт”.ВВР.1996.

8. Органи державної влади України. За ред. В.Ф. Погорілка. К.: Ін-т
держави і права ім. В.М. Корецького, 2002.

9. Державне управління. Теорія і практика . За заг. ред. В Б Авер’янова.
— К.: Юрінком Інтер, 1998.

10. Адміністративне право України. За заг. ред. академіка С.В. Ківалова.
Одеса.: “Юридична література”, 2003.

11. Виконавча влада і адміністративне право. За заг. ред. В.Б.
Авер’янова. К.: “ІнЮре, 2002.”

12. Адміністративне право України. За ред. Ю. П. Битяка. Харків.: Право,
2000.

PAGE

PAGE 2

систем-ність

об’єктив-ність

стадія процесу управління

стадія

інформа-ційного процесу

харак-тер завдань

струк-турний підхід

Похожие записи