Реферат

на тему:

Боротьба з організованою злочинністю і корупцією в сучасних умовах:
проблеми та шляхи їх вирішення

Організована злочинність – найбільш руйнівне явище, що істотно
позначається на соціальному, економічному і культурному розвитку
будь-якої країни, втягуючи далі все нові прошарки населення.

Для України, яка переживає глибокі соціально-економічні реформи та
об’єктивно ослаблена ними, важливою стала проблема поширення впливу
організованої злочинності на всі сфери суспільного життя. На сучасному
етапі її визначає гнучка адаптація до нових форм і методів
підприємницької діяльності, оперативне реагування на швидкі зміни
ринкової кон’юнктури, використання у своїх цілях новітньої техніки та
сучасних технологій. Досвід останніх років свідчить про те, що найбільш
замасковані та добре сплановані злочини здійснюються переважно там, де
зосереджено високоліквідну продукцію та ресурси, енергоносії, бюджетні
кошти. Організовані злочинні угруповання через свої структури
намагаються привласнити право виконувати функції, аналогічні функціям
державного управління, створити сприятливі умови для власного
збагачення. Таким чином вони отримують змогу здійснювати певну
економічну політику, впливати на процес виробництва та розподілу
суспільного продукту.

Відомо, що структура організованих злочинних формувань є складною та
багатогранною, в них добре налагоджено певні правила поведінки,
розподілено ролі учасників, які дотримуються правила конспірації.
Викрити повністю таку злочинну групу та довести вину кожного з її членів
за допомогою показань потерпілих та свідків – завдання майже неможливе.

Одним із найбільш ефективних засобів при документуванні організованих
злочинних формувань є використання оперативно-технічних засобів.

Останнім часом було внесено відповідні зміни до чинного законодавства,
які ускладнили процедуру їх застосування.

Згідно зі статтею 187 КПК України слідчому дозволено за погодженням з
прокурором вносити подання до голови апеляційного суду на зняття
інформації з каналів зв’язку. Вказані заходи можуть проводитися також
оперативними працівниками відповідно до Закону України “Про
оперативно-розшукову діяльність”.

Разом з тим, у методичних рекомендаціях до здійснення нагляду за
додержанням законів України при проведенні спецпідрозділами по боротьбі
з організованою злочинністю оперативно-розшукової діяльності,
підготовлених Управлінням нагляду за додержанням законів
спецпідрозділами Генеральної прокуратури, йде мова проте, що за
наявності порушеної кримінальної справи оперативні підрозділи не мають
права звертатися з поданням до суду, це повинен робити лише слідчий на
підставі ст.187 КПК України. Хоча прямо це положення не передбачено ні
ст. 187 КПК України ні Законом України “Про оперативно-розшукову
діяльність”.

Це суттєво обмежує права оперативних підрозділів на застосування
оперативно-технічних засобів, так як по ОРС оперативне супроводження
кримінальних справ проводиться не лише під час досудового слідства, а й
на інших стадіях процесу (до набуття вироком законної сили). У
практичній діяльності УБОЗ УМВС мали місце ситуації, коли виникала
гостра необхідність застосувати оперативно-технічні засоби під час
супроводження кримінальної справи на організовану групу. Однак, це не
вдалося зробити, оскільки виконувалися вимоги ст. 218 КПК України і
слідчий не мав права проводити слідчі дії, у тому числі зняття
інформації з каналів зв’язку. Оперативні працівники також не могли
проводити оперативно-технічні заходи, у зв’язку з тим, що була порушена
кримінальна справа.

Вважаємо, що необхідно до КПК внести відповідні зміни, оскільки при
слуханні справи в суді і отриманні оперативної інформації про тяжкий
злочин, що готується або вже вчинений підсудним, ні оперативні
підрозділи, ні слідчі не зможуть на законних підставах застосувати
технічні засоби. Перші – тому, що є порушена кримінальна справа, другі –
тому, що вже не можуть по ній проводити слідчі дії.

Потребують вдосконалення норми чинного законодавства, що регламентують
боротьбу з організованими формами злочинності, зокрема легалізацією їх
доходів через фінансово-кредитні та банківські установи.

Під час проведення оперативно-розшукових заходів щодо викриття та
попередження злочинів, пов’язаних із “відмиванням” грошових коштів та
іншого майна, здобутого злочинним шляхом, важливу роль, передусім,
відіграє отримання інформації від банківських установ щодо руху грошових
коштів “фігурантів”. Після того, як набув чинності Закон України від 10
січня 2002 р. “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у
зв’язку з прийняттям Закону України “Про банки і банківську
діяльність””, спецпідрозділи по боротьбі з організованою злочинністю теж
не мають права отримати дані про рух грошових коштів у банківській
установі у повному обсязі. Це, насамперед, обумовлено ст. 62 “Порядок
розкриття банківської таємниці” Закону України від 7 грудня 2000 р. “Про
банки і банківську діяльність”, а саме: банку забороняється надавати
інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у
документах, угодах та операціях клієнта.

Згідно з частиною 2 пункту “б” статті 12 Закону України “Про
організаційно-правові основи боротьби із організованою злочинністю” на
письмову вимогу керівників відповідних спеціальних підрозділів по
боротьбі з організованою злочинністю мають право одержувати від банків,
а також кредитних, митних, фінансових та інших установ, підприємств,
організацій (незалежно від форм власності) інформацію і документи про
операції, рахунки, вклади, внутрішні та зовнішні економічні угоди
фізичних і юридичних осіб. Документи та інформація повинні бути подані
негайно, а якщо це неможливо – не пізніше, як протягом 10 діб”. Таким
чином, можливість одержувати від банківських установ інформацію та
документи про операції та рахунки юридичних і фізичних осіб обмежено
забороною стосовно клієнтів іншого банку.

Характерним прикладом може бути розслідування кримінальної справи, де
відсутність належної правової бази у боротьбі з “відмиванням” грошових
коштів, здобутих злочинним шляхом, не дала можливості зібрати докази для
порушення кримінальної справи.

Внаслідок реалізації оперативних матеріалів у 2002 році направлено до
суду та розглянуто з підтвердженням ознак організованої групи
кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 4
ст. 190, ч. 2, 3 ст. 358 КК України відносно групи осіб у складі
Петренка В.М., Кисіля Г.І. та Касімова В.К., які за підробленими
паспортами створили фіктивну фірму “ВТС” та з використанням її
банківських рахунків, скоїли ряд розкрадань на території Черкаської обл.

Наявні у справі матеріали свідчили, що у діях останніх є ознаки вчинення
злочину, відповідальність за які передбачено ст. 209 КК України, але для
підтвердження цього необхідно було провести перевірку Одеської філії АКБ
“Правекс-Банк”, де знаходився банківський рахунок фіктивної фірми
“Спонсор” (м. Одеса). Проведеними слідчими діями встановлено, що фірму
“Спонсор” було відкрито невідомими особами за втраченим паспортом гр.
Оверка Р.В. Через рахунок вказаної фірми з 10 жовтня по 10 грудня 2001
року було здійснено перерахування грошових коштів на суму понад 30 млн
грн.

Незважаючи на достатні підстави, управління НБУ в Одеській обл. не
змогло провести позапланову перевірку Одеської філії АКБ “Правекс-Банк”
з питань дотримання вимог Інструкції про порядок відкриття та
використання рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженої
постановою Правління НБУ від 18.12.98 № 527, щодо проведення операцій по
поточному рахунку ЧПФ “Спонсор”. У своєму листі начальник управління НБУ
в Одеській обл. зазначив, що працівники Національного банку можуть бути
залучені до розгляду матеріалів перевірок, що проводяться
правоохоронними органами, лише як фахівці, які допомагають зрозуміти і
правильно оцінити банківські операції.

Згідно із Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих
актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про банки і
банківську діяльність”” від 10 січня 2002 р. внесено зміни до ст. 55
Закону України “Про Національний банк України”, якими передбачено
нижченаведене:

“… Національний банк не здійснює перевірок і ревізій
фінансово-господарської діяльності… здійснює постійний нагляд…“.
Таким чином, єдина державна установа, яка може здійснити кваліфіковану
перевірку комерційного банку або фінансової установи, що здійснює окремі
банківські операції, не має чинних підстав для її проведення.

Вважаємо за необхідне з урахуванням досвіду розвинених демократичних
країн вивчити питання щодо створення автономної служби банківського
контролю та внесення змін до Закону України “Про державну
контрольно-ревізійну службу” стосовно надання цій службі права
здійснення фінансового контролю за усіма комерційними структурами, у
тому числі – комерційними банками.

Одним із правових засобів, спроможних підняти ефективність
правозастосовної діяльності при розслідуванні кримінальних справ на
організовані групи є інститут компромісу, який вдало використовується
правоохоронною системою Сполучених Штатів Америки та ряду інших країн.

Успіх правоохоронних органів США в боротьбі з організованою злочинністю
пов’язують із прийняттям у 1970 р. Закону “Про організації, які
знаходяться під впливом рекету, та корумповані організації” (RІCO), яким
було надано гарантію недоторканності свідків, що дають відповідні
показання. Надання гарантії недоторканності свідків обвинувачення в
обмін на правдиві показання значно полегшило судове переслідування
керівників злочинних організацій на підставі доказів, здобутих в ході
допитів окремих учасників, причетних до скоєння дрібних злочинів. Крім
того, заборонено використовувати проти таких свідків докази, здобуті при
їх допиті.

Враховуючи високий рівень латентності організованої злочинності,
захищеність її лідерів, можливо передбачити достатньо високу
ефективність використання даного інституту при вдосконаленні норм,
регламентуючих його застосування.

Статтею 66 Кримінального кодексу України передбачено обставини, які за
відповідних умов (явка з повиною) можуть бути враховані при призначенні
покарання. Разом з тим, норми чинного законодавства не містять
конкретних та суттєвих стимулів, які б спонукали учасника злочинного
формування здійснити зазначені вище дії. Йдеться тільки про можливість
пом’якшення відповідальності. Виникає ситуація, за якої особа, яка
надала допомогу у викритті лідерів та активних учасників організованої
групи, не має ніякої правової гарантії щодо свого можливого звільнення
від відповідальності або фіксованого зниження міри покарання. Крім того,
існуюча судова практика не викликає довіри до правоохоронних органів у
осіб, які вчинили злочини.

У практичній діяльності підрозділів БОЗ періодично виникають ситуації,
коли один з учасників організованої злочинної групи проявляє готовність
співпрацювати з правоохоронними органами в обмін на гарантії його
звільнення від кримінальної відповідальності або фіксованого зниження
міри покарання. Однак, відсутність відповідних законодавчих актів не
дозволяє реалізувати подібні наміри та стримує від здійснення позитивних
посткримінальних вчинків.

Правові засади застосування інституту компромісу на якісно новому рівні
були закладені в Законі України “Про організаційно-правові основи
боротьби з організованою злочинністю”. Так, частиною 2 статті 14
передбачено, що учасник організованого злочинного угруповання може бути
частково або повністю звільнений від кримінальної відповідальності, якщо
він у процесі оперативно-розшукової діяльності, попереднього
розслідування чи судового розгляду справ сприятиме викриттю
організованих злочинних угруповань та вчинених ними злочинів,
притягненню винних до відповідальності, відшкодуванню шкоди фізичним та
юридичним особам і державі.

На жаль, дана норма не знайшла свого подальшого розвитку у новому
Кримінальному кодексі й тому через відсутність механізму її реалізації
не застосовується у практичній діяльності. У свою чергу, особа, яка
проводить розслідування, позбавлена можливості надати гарантії
звільнення від відповідальності або покарання в обмін на згоду
співробітничати у викритті інших учасників злочинних угруповань.

Вважаємо за доцільне доповнити статтю 30 Кримінального кодексу України
частиною 3 у такій редакції:

“Якщо учасник організованої злочинної групи в процесі
оперативно-розшукової діяльності, досудового слідства чи судового
розгляду справ надав суттєву допомогу правоохоронним органам у викритті
організованих злочинних угруповань та вчинених ними злочинів,
притягненню винних до відповідальності, відшкодуванню шкоди фізичним та
юридичним особам і державі, суд приймає одне із наступних рішень:

— звільнити вказану особу від покарання;

— постановити про умовне призначення покарання;

— постановити про призначення покарання з відстрочкою виконання вироку;

— скоротити призначене покарання наполовину”.

Вказана норма повинна бути підкріплена також належним
кримінально-процесуальним забезпеченням. Враховуючи, що, першочергово до
процесу викриття злочинів причетні оперативні співробітники та слідчі,
саме вони можуть зробити висновок щодо ступеня суттєвості наданої
допомоги. Форми її виразу можуть бути різними і залежати від конкретних
обставин (правдива дача свідчень щодо вчинених злочинів, сприяння у
виявленні співучасників, ініціативна участь у слідчих діях, допомога в
пошуках речових доказів та інші дії аналогічного характеру). Факт
надання допомоги правоохоронним органам повинен бути відображеним в
обвинувальному висновку, при підтвердженні якого суд зобов’язаний
прийняти відповідне рішення.

У даному разі особі, яка, у свою чергу, виконає умови, встановлені
законом, цілковито гарантується пом’якшення покарання, і тому дія такої
правової гарантії буде достатньо ефективною. Вважаємо, що норма, яка
пропонується, з одного боку, сприятиме пом’якшенню покарання відповідної
категорії осіб, а, з іншого, – слід очікувати більш повного в
кількісному та якісному відношенні розкриття злочинів, вчинених
організованими групами, відшкодування збитків, можливості притягнення до
відповідальності організаторів та сприятиме розколу злочинних формувань.
Крім цього, відкриються нові, достатньо широкі можливості, для
проведення оперативно-розшукових заходів.

В.В. Романовський. Боротьба з організованою злочинністю і корупцією в
сучасних умовах: проблеми та шляхи їх вирішення. “Боротьба з
організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 6’2002

Похожие записи