Реферат

на тему:

Адміністративно-юрисдикційна діяльність органів Державної прикордонної
служби України у сфері забезпечення внутрішньої безпеки

Питанню охорони прав і законних інтересів громадян, а також
відповідальності громадянина за свою протиправну поведінку Конституція
України приділяє дуже важливе значення.

Право кожного громадянина на волю та особисту недоторканість, їх
гарантії визначає зміст та направленість діяльності держави (стст. 3, 29
Конституції України). Необхідною умовою для забезпечення вказаних
конституційних положень служать різноманітні засоби переконання, а в
разі необхідності – й примусового заходу – карними, адміністративними,
цивільно-правовими й іншими, що застосовуються відповідними органами
державної виконавчої влади, у тому числі й органами Державної
прикордонної служби. Останні, зокрема, для застосування заходів примусу
наділяються відповідними юрисдикційними повноваженнями [1].

Враховуючи досвід розвитку та становлення правоохоронних органів країн
Європейської спільноти, з метою якісного виконання завдань, які стоять
перед Державною прикордонною службою, відповідно до вимог Закону України
“Про Державну прикордонну службу України”, було здійснено розподіл
основних функцій і повноважень правоохоронного органу спеціального
призначення. Головні завдання правоохоронного органу спеціального
призначення, які регламентовано законодавством України, Державна
прикордонна служба України виконує шляхом реалізації функцій
правоохоронного, спеціального й оборонного характеру. До функцій
правоохоронного характеру, які покладено на Державну прикордонну службу,
належать:

– охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та
інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його
лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та
прикордонного режиму;

– здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску
через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів, та
іншого майна, а також виявлення і припинення випадків їх незаконного
переміщення;

– охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній
зоні та контроль за реалізацією прав і виконання зобов’язань у цій зоні
інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб,
міжнародних організацій;

– участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній
міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих
прикордонних районів;

– координація діяльності державних органів, що здійснюють різні види
контролю при перетинанні державного кордону України або беруть участь у
забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму й режиму в
пунктах пропуску через державний кордон України;

– організація запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням,
протидію яким законодавством віднесено до компетенції Державної
прикордонної служби України, їх виявлення, припинення, проведення
дізнання, здійснення провадження в справах про адміністративні
правопорушення згідно із законодавством.

У зв’язку з цим органи Державної прикордонної служби України наділені
відповідними юрисдикційними повноваженнями для здійснення поставлених
перед ними завдань [2].

Для кращого розуміння поняття адміністративно-юрисдикційної діяльності
органів Державної прикордонної служби України розглянемо вихідні
теоретико-правові ознаки поняття юрисдикції в цілому та адміністративної
юрисдикції зокрема.

“Юрисдикція” (лат.: jurisdictio) – термін латинського походження,
утворений шляхом злиття двох слів “jus” – право, “ dico” – кажу, –
означає “встановлена законом (або іншим нормативно-правовим актом)
сукупність повноважень відповідних державних органів вирішувати правові
спори та питання про правопорушення, тобто оцінювати дії особи або
іншого суб’єкта права з точки зору їх правомірності щодо застосовування
юридичних санкцій до правопорушників” [3, с. 870].

Тривалий час у науці адміністративного права не приділялось належної
уваги проблемі юрисдикційної діяльності органів виконавчої влади. До
середини минулого століття фактично були відсутні наукові дослідження
юрисдикційної природи адміністративного процесу. Наукові дослідження, як
правило, мали не комплексний, а частковий характер. Традиційно склалося
так, що в суспільній свідомості термін “юрисдикція” найчастіше
ототожнюється з кримінальним судочинством, із судовою підвідомчістю
кримінальних справ або підсудністю. Такому ототожненню сприяв неточний
переклад у літературі загального користування з латини на російську
слова jurisdictio (юрисдикція) – судочинство [4, с. 381].

На нашу думку, доцільно розглянути погляди на це питання декількох
вчених-юристів. Перше наукове обґрунтування сутності поняття
адміністративна юрисдикція ми можемо знайти в монографії Н.Г. Саліщевої.
На її думку, адміністративна юрисдикція це – окремий вид виконавчої та
розпорядчої діяльності, що пов’язана з можливістю реалізації у
примусовому порядку відповідних адміністративно-правових актів, які
визначають права та обов’язки учасників матеріальних адміністративних
правовідносин. Особливості такого підходу сформували вузьке тлумачення
змісту адміністративної юрисдикції [5, с. 11].

Так, наприклад, А.П. Шергін в своїй монографії кінця 70-х років минулого
століття – “Адміністративна юрисдикція” – зазначає, що адміністративна
юрисдикція – це процес застосування адміністративного покарання [6, с.
33]. Дещо раніше цей же автор, але в співавторстві з М.Я Саввіним, дали
інше визначення, за яким адміністративна юрисдикція – це діяльність
органів державного управління, що полягає у розгляді справ про
адміністративні правопорушення і прийняття по них рішення у встановлений
законом формі і визначеному порядку [7, с. 20].

У наш час питання правової природи адміністративної юрисдикції та
адміністративно-юрисдикційної діяльності досліджували Н.Ю. Хаманева,
Д.М. Бахрах, В.В. Бойцова, Л.С. Анохіна, Ю.М. Старілов.

На думку Н.Ю. Хаманевої, адміністративна юрисдикція є порядком вирішення
адміністративного спору, що виникає між громадянином та органом
державного управління. [8, с.115]. У цьому дослідженні автор розрізняє
адміністративну юрисдикцію, правосуддя по адміністративних справ у
адміністративній юстиції. На її думку, правосуддя щодо адміністративних
справ слід розуміти як діяльність загальних судів з розгляду
адміністративних спорів, і цю діяльність не можна ототожнювати з
адміністративною юстицією, яку представляють адміністративні суди,
відокремлені від загального судочинства.

Дуже цікавими є дослідження В.В. Бойцової. На її думку, адміністративна
юстиція є системою адміністративних судів. Основною ознакою
адміністративної юстиції є “наявність спеціальних адміністративних
судів, (квазі-судових) органів, відділених від загальних судів і
організаційно відокремлених від “активної” адміністрації (тобто органів,
структур, що виконують виконавчо-розпорядницькі функції) [9, с.12].
Звідси відсутність системи адміністративних судів вказує на відсутність
власне адміністративної юстиції.

Л.С. Анохіна розглядає поняття “адміністративна юрисдикція” у двох
аспектах: статичному (як сукупність повноважень суб’єкта
адміністративної юрисдикції) та функціонально-динамічному (як особливий
вид правозастосовчої діяльності) [10, с. 19].

Погоджуючись з думкую Л.С. Анохіної, ми вважаємо, що термін
“адміністративно-юрисдикційна діяльність” є вираженням
функціонально-динамічного аспекту адміністративної юрисдикції і повинен
вживатись тоді, коли мова йде не про саму наявність правових
повноважень, а про процес їх реалізації. Так і А. Пилипенко [11, с.26]
відмічає, що адміністративно-юрисдикційна діяльність є результатом
практичної реалізації певної частини повноважень відповідних органів
виконавчої влади.

Тому, якщо говорити про саму наявність та класифікацію певного виду
діяльності органів держави, поряд з іншими (наприклад: правотворчою,
правореліалізаційною, правозастосовчою, правоохоронною,
оперативно-розшуковою діяльністю, адміністративно-процесуальною тощо),
які здійснюється лише на основі та в межах наданих повноважень, то більш
доцільно вживати термін адміністративно-юрисдикційна діяльність, а не
адміністративна юрисдикція.

Огляд наукової літератури з проблем адміністративного права показує, що
адміністративно-юрисдикційна діяльність привертає все більше до себе
увагу науковців і практиків.

В українському законодавстві відсутнє визначення термінів
“адміністративно-юрисдикційна діяльність” та “адміністративна
юрисдикція”, але вони стійко увійшли не тільки у наукову термінологію, а
й у ділову мову правових та аналітичних документів правоохоронних
органів. Так, у Державній прикордонній службі України чинний виданий у
1999 р. наказ № 530 “Про адміністративно-юрисдикційну діяльність органів
охорони державного кордону України” [12]. Також у двох основних відомчих
нормативно-правових актах, що регламентують безпосередню повсякденну
діяльність органів охорони державного кордону, вміщено розділ
”Адміністративно-юрисдикційна діяльність” (відповідно прикордонного
загону та прикордонної застави), який розкриває зміст одного з основних
напрямів оперативно-службової діяльності цих органів [13].

ержавному кордоні України, що виражається, зокрема, у виявленні подій
адміністративних правопорушень, збиранні та перевірці доказів,
оформленні необхідних процесуальних документів, розгляді підвідомчих
справ та винесенні щодо них відповідних постанов, поданні окремих справ
для розгляду за підвідомчістю, а також – у виконавчому провадженні у
таких справах.

Адміністративно-юрисдикційна діяльність органів Державної прикордонної
служби, як і будь яка-інша діяльність, є підзаконною. Вона ґрунтується
на суворому дотриманні чинного законодавства. Компетентні посадові особи
органів Державної прикордонної служби, які реалізують надані їм
адміністративно-юрисдикційні повноваження, зобов’язані діяти в межах
чинних законів та інших нормативних положень. Відхилення від цих
положень призводить, як правило, до порушень законності і відміни
постанови в справі про адміністративне правопорушення. Ця діяльність
органів Державної прикордонної служби не тільки базується на суворому
дотриманні норм права, а й реалізується шляхом застосування таких норм,
тобто є діяльністю правозастосовною. За своїм призначенням вона також є
діяльністю правоохоронною.

Така діяльність органів Державної прикордонної служби здійснюється в
офіційному порядку від імені держави в особі того чи іншого працівника
органів Державної прикордонної служби.

Встановлення і доказування події та інших обставин правопорушення, їх
юридична оцінка, винесення постанови у справі про адміністративне
правопорушення та її виконання проходить у межах суворого процесуального
регламенту. Тому адміністративно-юрисдикційні норми, а також
адміністративно-юрисдикційні відносини поділяються на матеріальні та
процесуальні.

Крім того, однією з особливостей адміністративно-правової діяльності
органів Державної прикордонної служби, як уже відзначалося, є те, що в
процесі її здійснення ці органи не тільки реалізують деякі свої
юрисдикційні повноваження щодо підвідомчих їм справ, а й виконують інші
адміністративно-процесуальні дії юрисдикційного змісту, які, нарешті,
дозволяють розглядати і вирішувати по суті справи про адміністративні
правопорушення, підвідомчі іншим суб’єктам адміністративної юрисдикції.
Тобто, в таких випадках органи Державної прикордонної служби здійснюють
тільки певну частину необхідних юрисдикційних дій, як правило,
забезпечувального характеру, без яких компетентні суб’єкти не змогли б
розглянути і вирішити ті чи інші справи.

До таких дій слід віднести, передусім, виявлення та встановлення події
правопорушення, збір, дослідження та попередню оцінку обставин
протиправних дій, тобто їх правову кваліфікацію, здійснення заходів
забезпечення адміністративного провадження, складання протоколу про
адміністративне правопорушення, підготовку інших необхідних матеріалів
справи та прийняття рішення про її направлення до підвідомчості для
вирішення по суті за окремими категоріями справ. Такі дії
адміністративно-юрисдикційного призначення органи Державної прикордонної
служби застосовують, наприклад, у справах про злісну непокору законному
розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної
прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони
громадського порядку і державного кордону (стаття 185–10 КУпАП).

Адміністративно-юрисдикційна діяльність органів Державної прикордонної
служби також характеризується тим, що має винятково державно-владний
характер і здійснюється тільки в офіційному порядку. Для її здійснення
органи Державної прикордонної служби наділяються широким колом
повноважень, у рамках яких вони реалізують приналежне їм право залучення
до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушень. При цьому
юрисдикція органів Державної прикордонної служби має свої особливості, в
порівнянні з іншими органами адміністративної юрисдикції і юрисдикцією
судовою.

Аналіз завдань, які покладені на органи Державної прикордонної служби,
дає можливість виділити такі особливі ознаки, які притаманні саме
адміністративно-юрисдикційній діяльність органів Державної прикордонної
служби.

1. Юрисдикція органів Державної прикордонної служби є адміністративною і
здійснюється спеціально уповноваженими підрозділами та посадовими
особами.

2. Основним у здійсненні юрисдикційних повноважень органів Державної
прикордонної служби є забезпечення ними в особі уповноважених органів і
посадових осіб правоохоронної діяльності, тобто захисту забезпечення
дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму.

3. У системі органів Державної прикордонної служби не всі служби і їх
посадові особи користуються юрисдикційними повноваженнями, що суттєво
відрізняє адміністративну юрисдикцію цих органів від юрисдикції органів
правосуддя. Але, незважаючи на це, адміністративна юрисдикція в системі
органів Державної прикордонної служби все-таки здійснюється значною
кількістю суб’єктів юрисдикційних правоохоронних відносин, уповноважених
законом залучати винних осіб до адміністративної відповідальності за
правопорушення.

4. Із семи зазначених у ст. 24 КУпАП адміністративних стягнень органи
Державної прикордонної служби при здійсненні адміністративного
провадження за статтями Кодексу України про адміністративні
правопорушення, які віднесені до компетенції Державної прикордонної
служби застосовують тільки два: попередження і штраф.

5. До особливостей адміністративної юрисдикції органів Державної
прикордонної служби варто віднести тільки одноособове її здійснення.
Посадова особа, яка від імені Державної прикордонної служби України має
право розглядати справи про адміністративні правопорушення, розглядає їх
одноособово.

6. Обов’язковою умовою здійснення юрисдикції є наявність правопорушення,
специфічного процесуального регламенту дозволу справи, а також прийняття
юрисдикційного акту у встановленої законом формі й порядку. В основі
змісту юрисдикційної діяльності органів Державної прикордонної служби
знаходиться збір, дослідження й оцінка обставин вчиненого правопорушення
й ухвалення рішення по справі.

7. Відповідно до положень ст. 255 КУпАП органи Державної прикордонної
служби також наділені повноваженнями щодо складання протоколів та
підготовки справ про адміністративні правопорушення, які розглядаються
іншими правомочними суб’єктами (суд – ст.185-10, 204, 204-1 КУпАП, ДАІ –
ст.121-1 КУпАП, органи МВС – ст.195 КУпАП).

Отже, підсумовуючи вищесказане, можна дати визначення
адміністративно-юрисдикційної діяльності органів Державної прикордонної
служби.

Адміністративно-юрисдикційна діяльність органів Державної прикордонної
служби – це врегульований нормами адміністративного права специфічний
різновид їх адміністративної діяльності, пов’язаний з розглядом та
вирішенням підвідомчих їм справ про адміністративні правопорушення, а
також здійснення інших адміністративно-юрисдикційних дій забезпечуючого
характеру.

Проте, дане визначення адміністративно-юрисдикційної діяльності органів
Державної прикордонної служби, визначення його ознак, співвідношення з
іншими видами діяльності органів виконавчої влади не є остаточним та
вичерпним. Воно потребує правового закріплення в українському
законодавстві.

Органи державної влади зацікавлені в найбільшому впорядкуванні й
удосконаленні юрисдикційної діяльності апарата керування, зокрема,
органів Державної прикордонної служби. Саме тут необхідні чіткі правила,
які визначають порядок застосування відповідних заходів державного
впливу й забезпечують гарантії правильного й обґрунтованого здійснення
адміністративної юрисдикції. З цього випливає необхідність правового
регулювання порядку юрисдикційної діяльності. Правильне й ефективне
використання органами Державної прикордонної служби можливостей
адміністративної юрисдикції суттєво впливає на стан правопорядку й у
цілому на правомірне функціонування інших органів адміністративної
юрисдикції.

 

Список використаних джерел

1. Конституція України // Відомості ВРУ. – 1996. – № 30.

2. Закон України “Про Державну прикордонну службу Україну” від 3.04.2003
року // Уряд. кур’єр. – 2003. – № 83.

3. Юридичний словник / Уклад.: І.П. Бутко, Р.І. Гричук. За ред. Б.М.
Бабія та ін. – 2-е вид. доп. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1983. – С. 870.

4. Латинско-русский словарь. – 2-е узд. – М.: ГИС, 1961. – 763 с.

5. Салищева Н.Г. Административный процесс в СССР. – М.: Юрид. лит.,
1964. – 158 с.

6. Шергин А.П. Административная юрисдикция: Монография. – М.: Юрид.
лит., 1979. – 144 с.

7. Шергин А.П., Саввин М.Я. Административно-юрисдикционная деятельность
органов внутренних дел и пути повышения ее эффективности. – М.: ВНИИ МВД
СССР, 1997. – 156 с.

8. Хаманева Н.Ю. Защита прав граждан в сфере исполнительной власти /
Н.Ю. Хаманева; Ин-т государства и права РАН. – М., 1997. – 214 с.

9. Бойцова В.В. Нужна ли нам административная юстиция? // Советская юст.
– 1993. – № 7. – С.12.

10. Анохіна Л. С. Суб’єкти адміністративної юрисдикції в України:
Автореф. дис. … канд. юрид. наук / Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2001. –
19 с.

11. Пилипенко А. Адміністративно-юрисдикційна діяльність органів
виконавчої влади: питання теорії // Право України. – 2004. – № 2 – С.
26–31.

Похожие записи