Реферат на тему:
Зміст політичного життя суспільства
Поняття та категорії політичного життя
Політичне життя суспільства — одна з найширших категорій політології,
яка охоплює всю політичну сферу та її елементи, дає можливість
відобразити їх динамізм. У різні епохи й у різних країнах воно має свої
особливості, залежить від рівня цивілізованості суспільства, його
демократизму, співвідношення корінних інтересів соціальних груп, вміння
і прагнення політичного керівництва об’єднати народ для досягнення
спільної мети. Закономірністю політичного життя є зростання його ролі й
значення у міру зростання людського виміру політики демократизації і
гуманізації соціальних засад суспільства, формування соціально-правової
держави.
Політичне життя — сукупність духовних, емоційних і практичних явищ
політичного буття людини і суспільства, що характеризує їхнє ставлення
до політики й участі в ній.
Політичне життя завжди існує в конкретно історичних формах, зумовлених
матеріальними й соціокультурними чинниками. Водночас воно являє собою
сукупність політичних явищ, які функціонують у суспільстві, керованих і
спонтанних політичних процесів; результат діяльності соціальних
суб’єктів — класів, націй, соціальних верств, груп, індивідів і
створюваних ними політичних інститутів; сферу боротьби за реалізацію
ідеалів, норм, цінностей, що концентрують у собі корінні потреби та
інтереси соціальних суб’єктів; взаємодію і зміну при владі політичних
сил для репрезентації владних інтересів усіх соціальних груп.
Зміст і структура політичної діяльності.
Політичне життя тісно пов’язане з найрізноманітнішими формами політичної
діяльності.
Політична діяльність — індивідуальна чи колективна, спонтанна чи
організована діяльність соціальних суб’єктів, яка прямо чи
опосередковано випливає з інтересів великих суспільних груп і цінностей,
що їx вони поділяють.
Ця діяльність відбувається в межах існуючих відносин з владою або
всупереч їм, регулюється правовими нормами та статусними ролями. Її
можна розглядати у широкому й вузькому значеннях. У широкому розумінні
політична діяльність постає як реалізація суспільно-політичних відносин,
взаємодія класів, націй, організацій, органів, інших соціальних спільнот
й окремих осіб для здійснення певних політичних інтересів щодо
завоювання, використання та утримання влади. У вузькому значенні
політична діяльність — це методи й засоби виконання владних функцій
певними політичними силами, соціальними групами, а також засоби протидії
їм.
Розрізняють теоретичну й практичну політичну діяльність.
Для теоретичної основними формами є:
пізнавальна;
прогностична;
ціннісно орієнтована.
Практична політична діяльність — це вироблення й реалізація внутрішньої
та зовнішньої політики держави, різні форми участі в політичному житті
суспільства партій, громадсько-політичних об’єднань, рухів. Основні її
форми:
увалення політичного рішення;
вибори;
політична реформа;
страйк;
демонстрація;
дипломатичні, міжурядові переговори;
офіційний візит тощо.
Умовою й формою політичної діяльності є політичні відносини, які
виникають внаслідок соціальної диференціації суспільства і вияву
інтересів великих суспільних груп.
Суб’єктами політичних відносин є:
класи;
нації;
соціальні групи;
індивіди;
політичні інститути й організації.
Політичні відносини— реальні практичні відносини, взаємозв’язки
соціальних суб’єктів, у яких відображені їхні інтереси і здійснюється
політична діяльність — співробітництво чи боротьба (вибори, референдуми,
мітинги, зібрання, маніфестації, страйки тощо).
Вони охоплюють зв’язки між різними соціальними групами та індивідами,
політичними інститутами та організаціями щодо завоювання і реалізації
політичної влади, певних суспільних інтересів. Характер відносин
соціальних суб’єктів визначає політичну ситуацію, стратегію, тактику,
зміст політичної діяльності. Політичні відносини встановлюють, у який
спосіб соціальні суб’єкти можуть здійснювати політичну діяльність через
політичні інститути, норми, процедури, визначають методи й засоби
політичної діяльності, регламентують її.
У процесі суспільного розвитку нові потреби та інтереси зумовлюють
необхідність виходу за межі існуючих норм, пошук нових методів і засобів
діяльності, процедур, винесення рішень. Для цього соціальні суб’єкти
повинні усвідомити необхідність політичних перетворень, розвитку нових
методів і засобів діяльності. Потреби та інтереси людей відповідно
спонукають їх дії. Схожість, близькість, збіг інтересів соціальних
суб’єктів забезпечує співпрацю, узгодженість їх дій. Суперечливість
інтересів виявляється в різних формах суперництва, антагонізму,
конфліктів. Засобом залагодження політичних протистоянь і розв’язання
конфліктів є влада, яка використовує механізм узгодження суспільних,
групових і особистих інтересів — ідеологію, фізичний і психологічний
примус, традиції тощо.
Існує певна ієрархія інтересів: загальнолюдські, інтереси суспільства,
народу, класу, групи. Координація, узгодження політичних інтересів, їх
взаємне уточнення та обмеження з урахуванням об’єктивної реальності
досягаються у процесі активної політичної діяльності.
Політична діяльність класів, націй, соціальних груп, індивідів,
політичних інститутів і організацій супроводжується певним типом
політичної поведінки. Така поведінка зумовлена вибором мотивів у
винесенні рішень щодо політичних відносин, добором засобів досягнення
цілей, здатністю сприймати загальний суспільний інтерес, розумінням
співвідношення з ним інтересу приватного, групового, вмінням їх
поєднати. Політична поведінка охоплює як внутрішні реакції — думки,
сприйняття, судження, настанови, переконання, так і конкретні дії, які
можна спостерігати, — участь у виборах, вияв протесту, лобіювання,
проведення зборів, політичних кампаній. Політична поведінка може виявити
себе як у діяльності мас, класів, соціальних груп, націй, виборців,
індивідів, політичних партій, владних структур, політичних лідерів, так
і в будь-якій інституціональній ситуації — сім’ї, бізнесі, церкві тощо,
але обов’язково в межах або через посередництво держави.
Характер її значною мірою залежить від наявних у суспільстві традицій
легітимації (визначення, обґрунтування правомірності, законності певних
рішень і дій). Традиції легітимації трансформуються від визнання
правомірності певних засобів, способів досягнення мети, правоти сили до
усвідомлення необхідності співвідносити свої наміри з інтересами й
позиціями інших учасників політичної взаємодії, базувати рішення й дії
на невід’ємних правах людини. Тому й форми політичної поведінки
соціальних суб’єктів можуть бути різними. Розрізняють відкриту
(політична дія) і закриту (політична бездіяльність) форми політичної
поведінки. За своєю цілеспрямованістю політична поведінка може бути
конструктивною щодо існуючого суспільного ладу і політичної системи
(спрямованою на їх зміцнення) або деструктивною і навіть
екстремістською. Залежно від мотивації розрізняють соціальне
усвідомлену, ціннісне орієнтовану, афектну і традиційно зумовлену
політичну поведінку.
Форми та рівні політичної участі.
Важлива роль у функціонуванні політичного життя належить особі, без чого
неможлива соціально-політична діяльність. Йдеться про політичну участь.
Політична участь — залучення людей до процесу політико-владних відносин,
здійснення ними певних актів, заходів, що виражають інтереси, потреби,
уподобання, думки, погляди та настрої; вплив на органи влади з метою
реалізації соціальних інтересів.
Культура політичної участі визначається рівнем володіння соціальними
суб’єктами процедур і регламентів здійснення політичних акцій і заходів,
настановами на погодженість існування різноманітних соціальних груп.
Мотивами політичної участі є:
підвищений інтерес до політики, спрямований на пізнання сутності
політичних подій, їх значення для життя суспільства;
прагнення до соціального єднання, до конформізму, наслідування;
кар’єра, задоволення честолюбних намірів.
Політичну пасивність, різке зниження політичної участі людей зумовлюють
нестатки, життєві клопоти й труднощі, злидні, безнадійність спроб
змінити життя на краще.
Особливою формою політичної участі є вибори, які формують центральні
органи влади (президент, віце-президент, парламент) та органи місцевого
самоврядування різних рівнів. Вони стимулюють політичну активність
населення. У центрі передвиборчої боротьби здебільшого перебувають
питання внутрішньої та зовнішньої політики, а результати голосування
громадян визначають курс майбутнього уряду всередині країни та на
міжнародній арені. Вибори супроводжуються зіткненням політичних сил,
боротьбою не лише осіб, а й політичних платформ, політичних курсів,
часом діаметрально протилежних.
Політичне життя як уособлення багатоманітності політичних процесів
Політичне життя суспільства характеризується багатоманітністю політичних
процесів, які розкривають спрямованість політичної діяльності соціальних
суб’єктів.
Політичний процес — послідовність подій, зумовлених певними обставинами;
сукупність послідовних дій для досягнення результату.
Політична подія — конкретна, відносно обмежена взаємодія груп людей з
політичною владою з метою впливу на неї задля задоволення власних вимог
і побажань.
Політичні обставини — умови політичного функціонування і розвитку
суспільства, які виражаються у співвідношеннях політичних сил щодо
оволодіння, утримання й використання політичної влади.
У політичному процесі розрізняють суб’єктивний (мотиваційний) аспект —
діяльність індивідів і суспільних груп, і об’єктивний аспект —
глобальний результат цієї діяльності. Суб’єктивний аспект діяльності
людей становлять ідеологія, політична доктрина, політична програма,
система цінностей і норм, що їх люди поділяють, особисті схильності та
емоції, знання ситуації, у якій люди реалізують свої цілі. Наслідком
політичної діяльності може бути зміна відносин: політичної влади,
суспільних, міжкласових, міжгрупових, міжнаціональних та всередині цих
спільнот. Об’єктивний аспект політичної діяльності часто не відповідає
прагненням суб’єктів політичного процесу, бо поряд із сподіваними
результатами можуть бути й несподівані, що ускладнює його прогнозування.
Політичний процес здійснюється через різні комунікації, канали зв’язку,
взаємодії. Це можна простежити на прикладі зіставлення «входу» й
«виходу» в політичній системі. Якщо на «вході» найсуттєвішим з огляду на
функціонування політичної системи є вплив на неї різних політичних сил,
які немовби «завантажують» її, то на «виході» повною мірою виявляє себе
владно-управлінська спрямованість політичної системи, її роль регулятора
в суспільстві.
Оскільки політичний процес є діяльністю, він пов’язаний з певними видами
політичної діяльності, а отже, по-різному виявляє себе за
адміністративно-командної системи, різних форм демократії
(представницької чи прямої), за самоврядування. Найважливіше значення
завжди має ступінь участі в політичному процесі як широких мас, так і
кожного громадянина.
Політичний процес охоплює способи і стиль політичної діяльності, форми і
методи її здійснення в межах політичних інститутів, способи реалізації
наявних політичних норм, а також різноманітні види політичної діяльності
збирання, аналіз і використання інформації, ухвалення і здійснення
рішень, соціальний контроль. У політичному процесі відбувається
реалізація політичних норм, підготовка й проведення дискусій з
політичних проблем, обстоювання політичних позицій з використанням
різних засобів і методів політичної боротьби. Характерна його риса —
тісний зв’язок із політичною владою, а учасники — різноманітні
суспільно-політичні сили, партії, рухи.
Політичні процеси можуть бути близькими між собою, суперечливими і
несумісними. У них виникають і виявляються негативні явища, породжені
невдоволенням людей політичними сподіваннями, що призводить до
розчарувань, політичного охолодження та відчуження, втрати політичної
довіри до влади, роз’єднання і конфліктів. Політичний спад за певних
умов може перерости в застій і кризу в політичному житті суспільства.
Отже, політичне життя сучасного суспільства є складним, багатогранним і
організованим, у ньому кожний суб’єкт займає своє місце і має можливість
для самовиявлення.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
