Реферат на тему:

Стосунки Україна-Польща. Європейська безпека, інтеграція. Геополітичні
орієнтири

ПЛАН

1. Українсько-польські стосунки та европейська безпека.

2. HYPERLINK «http://www.ji.lviv.ua/n14texts/brzez-st.htm»
Україна-Польща: роль та місце в европейській інтеґрації .

3. Україна — Польща на шахівниці світу. Геополітичні орієнтири
сьогодення.

Кожна країна, вибудовуючи свої зовнішньо-політичні пріоритети,
насамперед звертає увагу на своїх сусідів, на своє так зване близьке
зарубіжжя, яке з легкої руки деяких засобів масової інформації Москви
накидається у формі такої ж моделі й Україні, і згідно з цією моделлю
Киргизія для нас є близьким зарубіжжям, а Польща – далеким. Я хотів би
внести в це необхідні корективи і наголосити на тому, що Україна має
власне близьке зарубіжжя, яке складається з країн, які її безпосередньо
оточують. Безумовно, до цього зарубіжжя входить Росія. Але до цього
зарубіжжя входять і Польща, і Угорщина, і Словаччина, і Румунія. Тобто
ті країни, які для Росії традиційно не є близьким зарубіжжям, хоча
Польща, мабуть, таки є з огляду на кордон з Калінінградською областю.

Україна має семирічний стаж незалежного життя і разом з тим – сім років
стосунків двох незалежних держав України та Польщі. Не випадковим і
символічним є і те, що Польща була однією із тих держав, яка першою
визнала українську незалежність.

Є тема стосунків між країнами так званої Західної Европи і так званої
Центральної і Східної Европи. Аналізуючи поняття Центральної Европи, яке
змінюється і яке вже змінилося після розпаду Радянського Союзу, потрібно
привернути увагу до того, що на терені цього пострадянського,
посткомуністичного простору вибудовується нова система відносин країн,
які в ньому опинилися.

Серед цих груп країн є країни, які вже запрошені до вступу в НАТО, є
країни, які вже запрошені до вступу в Европейський Союз, є країни, які
стали асоційованими членами Европейського Союзу, є країни, які мають
особливі стосунки з НАТО, є країни які хочуть вступити до Европейського
Союзу, але не мають запрошення і не є асоційованими членами і нарешті, є
дві країни, які не зверталися до Европейського Союзу і не зверталися в
НАТО з пропозиціями про тіснішу співпрацю. Серед нових незалежних
держав, з якими має співпрацю Польща – це Литва, Білорусь і Україна.

Показуючи чому саме українсько-польські стосунки дуже важливі для
европейської безпеки. По-перше, це, на мій погляд, тому, що сам реґіон
Центрально-Східної Европи, до якого належать і Україна, і Польща, мабуть
є найперспективнішим з погляду динаміки розвитку реґіоном Европи в
найближчому десятиріччі. Чому так? Тому, що він дуже вигідно розміщений,
володіє великими природними і людськими ресурсами, і нарешті, низький,
відносно низький, стартовий рівень розвитку та сусідство з розвиненими
країнами Заходу, сусідство з країнами Европейського Союзу.

Далі, Україна і Польща – це дві найбільші країни Центральної Европи.
Найбільші за територією, найбільші за ресурсами. Це дві країни, які
знаходяться по різний бік колишнього радянського кордону, який ще і досі
намагаються трактувати, як кордон СНД. Для України немає кордонів СНД.
Для України є кордони України, є спільний кордон з Польщею, але тут є
певна небезпека, є певні стереотипи і є загроза того, що з поширенням
Европейського Союзу на схід режим кордону між Україною та Польщею може
змінитися і це може якоюсь мірою вплинути на реанімацію колишнього
радянського кордону.

Наголошуючи на тому, що сам зміст безпеки в Европі сьогодні змінюється.
Треба, я думаю, звернути увагу на те, що військова загроза власне в
Европі відходить на другий план. На перший план висуваються такі загрози
безпеці, як тероризм, контрабанда зброї та наркотиків, нелеґальна
міґрація, екологія. Власне це ті загрози, які характерні для країн з
відносно високим рівнем розвитку. Особливого значення набуває чинник
економічної безпеки. І тут важливо відзначити роль Европейського Союзу,
який завдяки тому досвідові, який набуто цією організацією, поступово
перетворюється на найвагомішу структуру економічної безпеки в Европі,
яка забезпечує сталий і стабільний розвиток країн-членів Европейського
Союзу.

Також потрібно наголосити на тому, який зміст Україна бачить в своїх
стосунках з сусідньою Польщею. Україна виступає і підтримує стратегічні
пріоритети Польщі. І ми з свого боку відчуваємо, що Польща визнає і
підтримує стратегічні пріоритети України. Це надзвичайно важливо для
реалізації нашого стратегічного пріоритету, яким, як відомо, визнана як
в Україні, так і в Польщі інтеґрація до европейських і евроатлянтичних
структур. Тут ми маємо спільні завдання і спільні зусилля стратегічного
характеру. Це той пріоритет, про який я тільки-но сказав, Україна і
Польща намагаються спільно використовувати досвід реформування економіки
в країнах, які переходять або перейшли від стану адміністративної
економіки до стану ринкової економіки, від стану тоталітарних політичних
режимів до демократії. Для нас надзвичайно важливим і цікавим є досвід
реформування економіки, який має Польща. Україна і Польща мають або, на
мій погляд, найближчим часом матимуть чіткіше окреслені великі спільні
інфраструктурні проєкти, які безпосередньо впливають на безпеку не лише
України і Польщі, але і на европейську безпеку. Пан Бжезінський згадував
про проєкт транспортування енергоносіїв з Центральної Азії та Кавказу до
Европи через територію України та Польщі. Я думаю, що тут можна ставити
питання ширше: не лише з Центральної Азії і Кавказу, а і з Близького
Сходу через територію Туреччини. І не лише енергоносіїв. Йдеться про
великі транспортні проєкти, пов’язані з розбудовою і залізниць та
автомобільних шляхів між Чорним і Балтійським морем. Бо наші країни Бог
розташував так, що саме їхньою територією проходить найкоротший шлях між
Чорним і Балтійським морем.

Надзвичайно важливою є військова і військово-технічна співпраця, на
жаль, не маю часу зупинятися на цих питаннях. Але прикладом є створення
спільного українсько-польського батальйону. Розвивається співпраця в
галузі модернізації озброєння, військової техніки, яка перебуває на
озброєнні армій двох країн.

Також потрібно повернутися до теми загрози, яка, на жаль, може виникнути
для України у випадку, якщо з вступом Польщі до Европейського Союзу не
будуть належно відреґульовані стосунки України з Европейським Союзом.
Нам відома технологія того, як Польща уникнула з свого боку ізоляції від
Европейського Союзу, не будучи членом Европейського Союзу. Нам відомо,
що на польсько-німецькому кордоні не було і зараз немає тих проблем, які
можуть виникнути у випадку, якщо Польща вступить до Европейського Союзу,
а Україна в той час не стане асоційованим членом Европейського Союзу.
Тобто, рецепт, так би мовити, відомий. Це – стратегічно – вступ в
майбутньому до Европейського Союзу і повноправне членство в ньому, а в
тактичному плані у середньостроковій перспективі, це набуття Україною
статусу асоціятивного членства в Европейському Союзі. І, безумовно, нам
належить ще дуже багато зробити для реформування економіки. Безумовно.
Але ми можемо, я думаю, цілком нормально порівнювати стан своєї
економіки зі станом албанської економіки або зі станом румунської
економіки, тобто країн, які мають статус асоціятивних членів
Европейського Союзу. Декілька зауважень щодо партнерів, так би мовити
наших спільних партнерів, тобто стратегічних партнерів двох стратегічних
партнерів: України і Польщі. По-перше, слід відзначати роль Сполучених
Штатів Америки. Надзвичайно конструктивною є роль цієї країни у
створенні европейської безпеки, у стабілізації стосунків між країнами в
реґіоні Центральної та Східної Европи, у підтримці незалежности і
европейського вектору руху обох країн – і України, і Польщі.

Потрібно також наголосити на тому, що українсько-польські стосунки є
добрим прикладом для розбудови Україною своїх стосунків з іншими
країнами, у тому числі з Росією. Українсько-польські стосунки – це
стосунки двох незалежних, рівноправних країн. І, до речі, двох
слов’янських країн . Я хотів би наголосити на такому аспекті, коли нам
пропонують розбудовувати стосунки між слов’янськими державами, я вважаю,
що тут треба всіляко підтримувати і говорити “так”. І у нас є приклади
розбудови таких стосунків. Це стосунки між Україною і Польщею.

Ґлобалізація та европеїзація стосунків, яка відбувається в світі,
ґлобалізація економічного і політичного життя ніяк не перекреслює
двосторонніх стосунків. І якою б тісною не була співпраця країн у межах
Европейського Союзу, завжди залишиться національна ідентичність, завжди
залишаться незалежні держави, якими є і, я впевнений, залишаться
назавжди Україна і Польща.

Львів в українській історії завжди відігравав велику роль, як на початку
незалежности, так і зараз, роль плацдарму, роль полігону всіх тих
проґресивних починань, які є у країні.

Я вважаю, що зараз Львів приречений бути полігоном українсько-польської
співпраці, розбудови цих стосунків в контексті европейської інтеґрації.

Думаючи про цю тему, мені здається, що дуже важко сказати щось нове. Та,
розглядаючи проблему з перспективи Вашинґтону, мені здається, що було б
корисно побудувати мою доповідь на основі двох важливих понять –
наслідування (імітація) та переосмислення (ревизначення).

Говорячи про роль Польщі в реґіоні, ми побачили, яке значення має
наслідування. Сучасний досвід Польщі у багатьох вимірах – це
наслідування, повторення того досвіду, який вже мала Західна Европа
після Другої світової війни. Розбудова Західної Европи ґрунтувалась
власне на примиренні Німеччини та Франції, без якого не було б сучасної
Західної Европи.

Але це примирення, насамперед, є результатом добре продуманих та наперед
визначених зусиль обох сторін. По-друге – це продукт системи безпеки,
яка встановилась в Европі внаслідок діяльности НАТО. Без цього альянсу
не було б франко-німецького примирення, бо власне НАТО забезпечило
безпеку Франції та Німеччини на час пошуків примирення. Отже без
франко-німецького примирення не було б Европейського Союзу.

Процес европейської розбудови і розширення НАТО продовжується. І Польща
зараз залучена до цього процесу – процесу наслідування чи повторної гри.
Це дуже добре визначає роль Польщі в сучасній европейській безпеці. Це
включає розширення европейської безпеки та й самої Европи.
Німецько-польське примирення є також наслідуванням франко-німецького
примирення. І членство Польщі в НАТО дає полякам почуття безпеки, таким
чином, що поляки не будуть вразливими до Німеччини – сильнішого сусіда.

Другим, паралельним до цього, є процес переосмислення ролі Польщі в
Центральній Европі. Незалежна Польща – член НАТО і, в майбутньому, член
Европейського Союзу, не може втратити і ту роль, що вона завжди
відігравала у цій частині світу, виходячи з геополітичних умов. Ми
бачимо, що ці умови на схід від Польщі є дещо іншими. Бачимо, що
історичну роль Польщі необхідно переосмислити. Ми не говоримо про
утворення якоїсь структури, в якій Польщі відводилась би головна роль.
Ми повинні впроваджувати реґіональну кооперацію, співпрацю
центральноевропейських держав на засадах рівности, з розумінням того, що
ця реґіональна співпраця підтримуватиме та посилюватиме европейську
безпеку, а також сприятиме процесові загальноевропейської інтеґрації. У
цьому випадку ми говоримо про переосмислення ролі Польщі, значно
видозміненої. Польщу можемо вважати магнітом, який притягуватиме інші
країни до процесів европейської інтеґрації, а також до евроатлантичного
союзу.

Мені здається, що ці два поняття – наслідування та повторне визначення –
так само можна використати і для визначення ролі України в Европі.
Україна теж в певному сенсі повинна наслідувати европейський досвід. Як
Польща через польсько-німецьке примирення наслідує франко-німецьке
примирення, так само й Україна включена зараз у процес історичного
примирення, який іде паралельно і наслідує німецько-польське та
франко-німецьке примирення. Це – інтеґральна частина процесу розбудови
Европи, яка здійснюється через загальне примирення та ґарантування
безпеки. Цей процес відчиняє двері Україні для зближення та творення
органічних зв’язків з НАТО та ЕС. Колись, у майбутньому, українці будуть
самі вирішувати, куди вони хочуть скерувати ці мости, і наскільки
глибокими мають стати ці органічні зв’язки. Але наслідування
европейського досвіду, процес розбудови справжньої безпеки залучає теж
реґіональну співпрацю. Зараз, наприклад, мова йде про коридор для нафти,
який би сполучив Польщу і Україну через Чорне море до Азербайджану. Це
частина процесу творення органічних зв’язків та формування розвиненої
структури Европи. Але окрім наслідування, Україна стоїть перед процесом
перевизначення своєї ролі. Існування незалежної України не є ні
антиросійським, ні антипольським політичним чинником, з іншого боку, її
існування спонукає до переосмислення взаємозв’язків з Польщею та Росією.

З Польщею повторне визначення взаємовідносин через примирення робить
свій внесок до творення більшої Европи, з Росією – допомагає
трансформувати саму Росію. І власне тому, на мій погляд, один з
найважливіших аспектів незалежности України – це дія і вплив, який вона
чинить на Росію для її перевизначення.

Цей вплив змушує Росію визначитись з двома ключовими запитаннями – що
таке Росія і де вона зараз знаходиться? Упродовж останніх 400-500 років
відповіді на ці запитання були дуже різні. Вони були глибоко пов’язані з
їх імперіялістичними ідентифікаціями. За наших умов відповідь має бути
іншою.

Хоча зараз багатьом росіянам боляче погодитись з цими фактами і визнати
їх, але перевизначення Росії допоможе створити нову ситуацію в Европі, і
це має дуже важливе історичне значення для України. Крім цього,
переорієнтацію української ролі можна застосувати до того великого
утворення, яке зветься СНД. Адже незалежна Україна надає СНД повторне
визначення, яке не є вже лише іншою назвою для СРСР. Це означає, що СНД
є структурою для економічної співпраці на підставі основного принципу,
яким є національна суверенність. Це не суперполітична організація – це
організація економічної співпраці незалежних держав, що є дуже важливим.
Зокрема, це допомога Росії конструктивно відповісти на ці два
стратегічно важливі запитання – де є Росія і що таке Росія?

Роль України для Росії – наслідування европейського досвіду та
перевизначення стратегічного значення України. Я вважаю, що кожна
по-різному, Польща та Україна є критичними гравцями у розбудові нової
реальности на европейському континенті, який протягом цілого століття
пережив великі випробування і витворив чимало небезпек, небачених досі в
західному світі. Ми мали дві жахливі світові війни та інші катаклізми.
Україна і Польща через наслідування і переосмислення допомагатимуть
формувати нову Европу. Своїми зусиллями допоможуть закрити жахливі
сторінки історії.

Отже, з погляду Вашинґтона, найважливішим у стратегічній ролі Польщі та
України є співпраця між цими двома країнами. Це критично-важлива
історична місія, яку ці дві країни намагаються сьогодні наслідувати. І я
думаю, що Львів, виходячи з своєї поважної творчої, часом болісної,
історії, буде відігравати дуже важливу роль для досягнення успіху у цій
стратегічно-важливій

В історії братніх українського і польського народів є чимало прикладів
щирого добросусідства, спільної боротьби за спільні ідеали, однак є й
чимало сторінок, які не повинні служити нам прикладом. Історію не
перепишеш. Але минуле не повинне затіняти майбутнє.Нова ера в
українсько-польських стосунках розпочалась ще наприкінці горбачовської
“перебудови”, коли представники Народного Руху України налагоджували
контакти з діячами “Солідарности”.

На міждержавний рівень стосунки між нашими країнами вивів візит до
столиці на той час ще радянської України у жовтні 1990 року міністра
закордонних справ Польщі Скубішевського. Була підписана
українсько-польська Деклярація про дружбу і співпрацю. Вона містила усі
ознаки міждержавного договору. Передусім стверджувалась непорушність
кордону між УРСР і Польщею і констатувалась відсутність територіяльних
претензій між сторонами.

Посилаючись на “позитивний спадок тривалих відносин” і
“національно-культурну спорідненість наших народів”, обидві сторони
зобов’язувались забезпечувати права відповідних національних меншин.

Особливо важливим пунктом було проведення переговорів про обмін
дипломатичними представництвами. Так наповнювалась змістом Деклярація
про суверенітет, прийнята Верховною Радою України у липні того ж року.
Українсько-польська Деклярація засвідчила, що Україна бачить себе
центральноевропейською країною, історія якої визначатиме її геополітичні
орієнтири.

2 грудня 1991 року, відразу ж після всеукраїнського референдуму Польща
стала першою державою, яка визнала незалежну Україну. Це знаменна віхова
дата в новітній історії наших народів. Можна спільно подумати як її
відзначати.

У травні 1992 року між обома країнами був підписаний основоположний
договір, який ґрунтувався на положеннях деклярації, але охоплював весь
спектр двосторонніх стосунків включно з співпрацею у військовій сфері.
Наші народи ще раз підкреслили небажання бути фігурами у чужій
політичній грі, засвідчили прагнення творити незалежну політику,
керуючись національними інтересами.

Але по-справжньому наші стосунки активізувались 1995 року, коли
відбулося чимало важливих зустрічей між президентами і керівниками
урядів обох країн. Була підписана низка міждержавних документів, що
вивело наші стосунки в ранґ стратегічного партнерства.

Польща, яка віддавна однозначно визначилась з власними геополітичними
орієнтирами, суттєво посприяла Україні в її прийнятті до Ради Европи та
Центральноевропейської ініціятиви і принципово підтримує нас у
приєднанні до Угоди про вільну торгівлю у Центральній Европі (ЦЕФТА).
Натомість Україна займає принципово прихильну позицію стосовно вступу
Польщі в НАТО, вбачаючи у поступальній інтеґраційній ході Польщі
перспективи реалізації свого европейського покликання.

За останні роки українці й поляки багато зробили для подолання певних
неґативних стереотипів у взаєминах, що складались століттями. І нас,
львів’ян, не може не тішити стан сучасних українсько-польських
стосунків, але він не відповідає потенціялові наших країн. На жаль,
сьогодні з різних причин динаміка розвитку національних економік дедалі
більше різниться, що може зрештою спричинитись до політичних
розбіжностей. А сьогодні діалог з західними партнерами достойно ведеться
переважно в політичній площині. Важливо не втратити напрацьованого.

Проте економіка України нині не має відповідних параметрів для серйозних
розмов щодо інтеґрації з Заходом. Відсутня належна мікроекономічна
основа для радикальної макроекономічної трансформації суспільства. У нас
ще не сформований відповідний прошарок носіїв нових ринкових відносин.
Наші підприємства не спроможні витримати міжнародну конкуренцію, як
через брак технологічних і фінансових можливостей, так і через
відсутність відповідних інституційних передумов. Отже, економічна
інтеґрація з Заходом – питання поки що, радше, риторичне.

Натомість на Сході технологічні зв’язки між колишніми радянськими
республіками розірвані. Немає потреби говорити про дошкульність проблем,
пов’язаних з енергоносіями, чи скажімо, останньої фінансової кризи в
Росії. Не сприяють нашому зближенню із східним сусідом демарші окремих
високих російських політиків.

У засадничій багатовекторності нашої зовнішньої політики було б очевидно
необачно надати перевагу якомусь векторові, але, скажімо, вектор руху
світової міґрації, як і колись, має західний напрям, що неспростовно
свідчить про якість економічних і суспільно-політичних параметрів (країн
Заходу). Так би мовити, простий народ визначився.

Сьогодні, коли розв’язано питання вступу Польщі в ЕС та НАТО, межа цих
стандартів визначається нашим кордоном. Україна поступово потрапляє у
невизначену “нічийну” зону. Складається ледь не патова ситуація.

Щоправда, інтеґрація у европейські та евроатлантичні структури,
проголошена стратегічним курсом України. І зрозуміло, з огляду на
перспективи европейської інтеґрації було б нерозумно ухилятись від своєї
долі. Але як нам практично достосуватись до сучасних стандартів і
параметрів розвинутих европейських країн?

Без перебільшення, питання з ким і як інтеґруватись, стоїть у центрі
уваги нашого суспільства. Проте на це запитання маємо забагато
відповідей.

Власне зараз хочу запросити до слова професіоналів – політиків,
дипломатів, учених, котрі зробили честь організаторам конференції,
погодившись взяти у ній участь, щоб спільно пошукати варіянти
відповідей, гідні майбутнього наших народів.

Звертаюсь, зокрема до наших братів поляків: ми повинні дбайливо берегти
спільно напрацьований “позитивний спадок” , не витрачати даремно енергію
на неконструктивні ідеї чи акції, відповідально і достойно ставитись до
майбутнього. Адже на великій шахівниці світу ми приречені бути поруч
(рівновеликими фігурами одного кольору). Ми – дві великі християнські
держави у центрі Европи, і, творячи майбутнє, повинні виходити у
взаєминах з християнських моральних засад, загальнолюдських вартостей
демократичного суспільства.

Література

Політична історія XX століття. Київ 2001 р.

Політична історія України посібник. Київ 2001 р.

Історія України. Курс лекцій. Київ “Либідь” 1992 р.

4. Жуковський А., Субтельний О. „Нарис історії України”. Львів 1991р.

4. „Історія України” Крип’якевич І. – Дальницький М., Доповна Є.Гринієм.
Львів 1991р.

5. Газета „Поліття” Україна в ХХ столітті.

6. О.Д.Бойко „Історія України”. Київ. 2002р.

Похожие записи