Реферат на тему:

Розвиток політичної та правової думки у Сполучених Штатах Америки

ПЛАН

1. HYPERLINK \l «_1._Б.Франклін,_Т.Пейн,_Т.Джеферсон.» Б.Франклін,
Т.Пейн, Т.Джеферсон

2. HYPERLINK \l «_2._А.Гамілтон,_Дж.Медісон,_Дж.Адамс» О.Гамілтон,
Дж.Медісон, Дж.Адамс

1. Б.Франклін, Т.Пейн, Т.Джеферсон.

Розвиток політичної та правової думки у Сполучених Штатах Америки
найбільш інтенсивно проходив у період боротьби за незалежність та
вироблення і прийняття Конституції США, тобто у період другої половини
XVIII ст. Найбільш яскравих представників політичної та правової думки
цього періоду можна об’єднати в дві підгрупи. До першої входять найбільш
послідовні прихильники визвольної війни північноамериканських колоній,
демократичної республіки, прав і свобод громадян, самостійності штатів
та суверенітету народу (Б.Франклін, Т.Пейн, Т.Джеферсон). Другу групу
складають централісти-федералісти (Дж.Адамс, О.Гамілтон, Дж.Медісон).

Бенджамін Франклін (Franklin), 1706–1790, — американський
вчений-енциклопедист, який ще в 1754 році висуває ідею
військово-політичного союзу англійських колоній у Північній Америці. Він
один з авторів Статей конфедерації 1781 р., Декларації незалежності та
Проекту федеративної конституції. Йому належить ряд робіт з
конституціоналізму, зокрема «Історичний нарис конституції і урядової
влади Пенсильванії» (1759), та інших політико-правових проблем. Він був
одним з перших, хто підкреслив важливість розвитку окремої науки про
політику. Саме він став одним із засновників і першим президентом
«Товариства політичних досліджень», завданням якого проголошувалося
вдосконалення знань про державне управління і розвиток політичної науки
у їхній взаємодії.

Томас Пейн (Paine), 1737–1809 — просвітитель, один з найбільш популярних
публіцистів періоду американської революції. Йому належать такі праці,
як «Права людини» (1791), «Епоха розуму» (1795) та ін. У своїх працях
він ставить і обгрунтовує ідею незалежності Америки, підкреслюючи, що
справа Америки, в значній мірі, є справою всього людства, оскільки
боротьба за незалежність — це боротьба за природні права людини, проти
деспотизму й узурпації влади. Важливим в його творчості є ідея
розмежування суспільства і державної влади. Пейн підкреслював, що вони
відрізняються не тільки за своєю роллю, але й за походженням, оскільки
суспільство створюється, виходячи з людських потреб, а уряд — виходячи з
людських недоліків. Суспільство, в будь-якому випадку, — підкреслював
він, — є благом, а державна влада, навіть найкраща, є тільки необхідним
злом. І якщо б веління совісті були чіткими, визначеними і всіма
дотримувалися, то люди не потребували б законодавства і, відповідно,
державної влади. Пейн базує свої ідеї, як він сам підкреслював, на
«законі природи» і вбачає ціль державної влади у забезпеченні свободи і
безпеки громадян. Пейн вважав, що зародження та існування влади
базується виключно на згоді тих, ким вона управляє. Всі форми правління
він поділяє на два види: правління на основі виборів і представництва та
правління на основі спадкового права. Перше — це республіка, друге —
монархія та аристократія. Ці форми відмінні і протилежні, тому що
базуються на двох різних засадах: розумі та невігластві. Оскільки
державна діяльність вимагає таланту і здібностей, а вони не переходять у
спадок, то очевидно, що тільки республіка у повній мірі базується на
розумі.

Розглядаючи права людини, Пейн підкреслював, що вони є не тільки
властивістю соціального буття людини, це, одночасно, і принцип державної
влади. Тільки наявність прав людини уможливлює швидкий прогрес
суспільства, і вони є необхідними, як принцип здійснення державної
влади, кожній цивілізованій нації. Узагальнюючи американський досвід,
Пейн зазначав, що полум’я, запалене від маленької іскри в Америці, тобто
ідея прав людини, ідея свободи, буде розповсюджуватися від нації до
нації. Людина набуває усвідомлення свої прав у процесі належного
забезпечення власних інтересів та потреб, виявляючи кожен раз, що сила і
можливості деспотизму кореняться тільки у страхові виявити йому якийсь
опір, і тому, щоб «бути вільним, достатньо захотіти цього».

Важливе місце у творчості Пейна посідає ідея свободи думки, боротьба з
релігійним догматизмом. Він підкреслював, що право на власну думку є
одним з головних прав людини. Той, хто заперечує за іншими це право,
перетворюється в раба своєї нинішньої думки, оскільки позбавляє себе
права змінити її в майбутньому.

Томас Джеферсон (Jefferson), 1743–1826, — видатний державний і
громадський діяч, представник радикальної демократичної течії в
американській політичній думці. Найбільш значною його працею є «Замітки
про штат Вірджинію» (1785), в якій аналізується державний устрій цього
штату, а найбільш відомою є Декларація незалежності (1776). Він також
був автором закону про встановлення релігійної свободи (1777).

Перераховуючи в Декларації незалежності «невід’ємні права» людини,
Джеферсон слідує за Локом, проте замінює одне з локівської тріади —
життя, свобода і власність, — а саме: власність на право стати щасливим,
що в його трактуванні означало використання свободи в цілях
самовдосконалення і повного розвитку своїх здібностей. В цьому ж
документі він обгрунтовує право народу на зміну уряду та форми
правління. «Ми вважаємо самоочевидними наступні істини: всі люди
створені рівними; вони наділені їхнім творцем природженими і
невідчужуваними правами, до яких належать право на життя, свободу і
прагнення до щастя; для забезпечення цих прав люди створюють уряди, які
беруть на себе справедливу владу зі згоди тих, ким вони правлять; якщо
ж, яка б то не була, форма правління руйнує ці принципи, то право народу
полягає у тому, щоб змінити або скинути її і встановити нову державну
владу».

HYPERLINK \l «_top» вверх

2. А.Гамілтон, Дж.Медісон, Дж.Адамс.

Представники групи централістів-федералістів, поділяючи думку демократів
про верховенство влади народу, разом з тим, значну увагу приділяють
практично-прикладним проблемам державного устрою та правління.

Джон Адамс (Adams), 1735–1826, — автор першої в американській правовій
думці фундаментальної праці з питань держави і політичної науки —
тритомної монографії «На захист конституцій урядової влади у Сполучених
Штатах Америки» (1787–1788), — послідовний противник правління більшості
і один з ідеологів сучасного консерватизму. Після завоювання
незалежності він виділив питання про державний устрій, як виключно
важливе та актуальне, відстоював три незалежні гілки влади (законодавчу,
виконавчу і судову), сильну виконавчу владу і так звану систему
стримувань і противаг. Його погляди знайшли подальший розвиток у
збірнику «Федераліст», одним з авторів якого був і Олександр Гамілтон.

Александр Гамілтон (Hamilton), 1757–1804, — визнаний лідер федералістів,
видатний державний діяч, основою політичної творчості якого був захист
сильної централізованої влади федерації в інтересах міцності союзу, його
зовнішньої та внутрішньої безпеки. Гамілтон поділяв думку Адамса про те,
що встановлення системи стримувань і противаг у сфері державної влади є
необхідним в силу егоїзму людей, яких треба заставляти до співпраці в
ім’я загального блага. Найміцнішою опорою будь-якої держави є інтереси
людей. Без їхнього врахування будь-яка конституція перетворюється у
пустий звук. Підкреслюючи важливість розподілу влади, Гамілтон вказував
на значимість судової влади, зазначаючи, що, коли основою виконавчої
влади є меч, законодавчої — гаманець, то судової — мудрість. Джеймс
Медісон (1751–1836) — «батько американської конституції». У своїй
концепції, поруч з проблемами розподілу влади, системою стримувань і
противаг, він значну увагу приділяв проблемі визнання прав людини,
зокрема права на власність, та законодавчому закріпленню і захистові цих
прав. Він підкреслював, що гарантією свободи громадян є загальне виборче
право, короткі періоди між виборами, утвердження у громадян почуття
справедливості. Власне сукупність ідей названих діячів американської
правової думки дала можливість створити американську конституцію, яка і
через двісті років залишається ефективною конституцією для демократичної
держави.

Похожие записи

Розвиток політичної та правової думки у сполучених штатах Америки

1. Б.Франклін, Т.Пейн, Т.Джеферсон.

2. О.Гамілтон, Дж.Медісон, Дж.Адамс.

1. Б.Франклін, Т.Пейн, Т.Джеферсон.

Розвиток політичної та правової думки у Сполучених Штатах Америки
найбільш інтенсивно проходив у період боротьби за незалежність та
вироблення і прийняття Конституції США, тобто у період другої половини
XVIII ст. Найбільш яскравих представників політичної та правової думки
цього періоду можна об’єднати в дві підгрупи. До першої входять найбільш
послідовні прихильники визвольної війни північноамериканських колоній,
демократичної республіки, прав і свобод громадян, самостійності штатів
та суверенітету народу (Б.Франклін, Т.Пейн, Т.Джеферсон). Другу групу
складають централісти-федералісти (Дж.Адамс, О.Гамілтон, Дж.Медісон).

Бенджамін Франклін (Franklin), 1706–1790, — американський
вчений-енциклопедист, який ще в 1754 році висуває ідею
військово-політичного союзу англійських колоній у Північній Америці. Він
один з авторів Статей конфедерації 1781 р., Декларації незалежності та
Проекту федеративної конституції. Йому належить ряд робіт з
конституціоналізму, зокрема «Історичний нарис конституції і урядової
влади Пенсильванії» (1759), та інших політико-правових проблем. Він був
одним з перших, хто підкреслив важливість розвитку окремої науки про
політику. Саме він став одним із засновників і першим президентом
«Товариства політичних досліджень», завданням якого проголошувалося
вдосконалення знань про державне управління і розвиток політичної науки
у їхній взаємодії.

Томас Пейн (Paine), 1737–1809 — просвітитель, один з найбільш популярних
публіцистів періоду американської революції. Йому належать такі праці,
як «Права людини» (1791), «Епоха розуму» (1795) та ін. У своїх працях
він ставить і обгрунтовує ідею незалежності Америки, підкреслюючи, що
справа Америки, в значній мірі, є справою всього людства, оскільки
боротьба за незалежність — це боротьба за природні права людини, проти
деспотизму й узурпації влади. Важливим в його творчості є ідея
розмежування суспільства і державної влади. Пейн підкреслював, що вони
відрізняються не тільки за своєю роллю, але й за походженням, оскільки
суспільство створюється, виходячи з людських потреб, а уряд — виходячи з
людських недоліків. Суспільство, в будь-якому випадку, — підкреслював
він, — є благом, а державна влада, навіть найкраща, є тільки необхідним
злом. І якщо б веління совісті були чіткими, визначеними і всіма
дотримувалися, то люди не потребували б законодавства і, відповідно,
державної влади. Пейн базує свої ідеї, як він сам підкреслював, на
«законі природи» і вбачає ціль державної влади у забезпеченні свободи і
безпеки громадян. Пейн вважав, що зародження та існування влади
базується виключно на згоді тих, ким вона управляє. Всі форми правління
він поділяє на два види: правління на основі виборів і представництва та
правління на основі спадкового права. Перше — це республіка, друге —
монархія та аристократія. Ці форми відмінні і протилежні, тому що
базуються на двох різних засадах: розумі та невігластві. Оскільки
державна діяльність вимагає таланту і здібностей, а вони не переходять у
спадок, то очевидно, що тільки республіка у повній мірі базується на
розумі.

Розглядаючи права людини, Пейн підкреслював, що вони є не тільки
властивістю соціального буття людини, це, одночасно, і принцип державної
влади. Тільки наявність прав людини уможливлює швидкий прогрес
суспільства, і вони є необхідними, як принцип здійснення державної
влади, кожній цивілізованій нації. Узагальнюючи американський досвід,
Пейн зазначав, що полум’я, запалене від маленької іскри в Америці, тобто
ідея прав людини, ідея свободи, буде розповсюджуватися від нації до
нації. Людина набуває усвідомлення свої прав у процесі належного
забезпечення власних інтересів та потреб, виявляючи кожен раз, що сила і
можливості деспотизму кореняться тільки у страхові виявити йому якийсь
опір, і тому, щоб «бути вільним, достатньо захотіти цього».

?????H??$?????¤?¤?$??H?Важливе місце у творчості Пейна посідає ідея
свободи думки, боротьба з релігійним догматизмом. Він підкреслював, що
право на власну думку є одним з головних прав людини. Той, хто заперечує
за іншими це право, перетворюється в раба своєї нинішньої думки,
оскільки позбавляє себе права змінити її в майбутньому.

Томас Джеферсон (Jefferson), 1743–1826, — видатний державний і
громадський діяч, представник радикальної демократичної течії в
американській політичній думці. Найбільш значною його працею є «Замітки
про штат Вірджинію» (1785), в якій аналізується державний устрій цього
штату, а найбільш відомою є Декларація незалежності (1776). Він також
був автором закону про встановлення релігійної свободи (1777).

Перераховуючи в Декларації незалежності «невід’ємні права» людини,
Джеферсон слідує за Локом, проте замінює одне з локівської тріади —
життя, свобода і власність, — а саме: власність на право стати щасливим,
що в його трактуванні означало використання свободи в цілях
самовдосконалення і повного розвитку своїх здібностей. В цьому ж
документі він обгрунтовує право народу на зміну уряду та форми
правління. «Ми вважаємо самоочевидними наступні істини: всі люди
створені рівними; вони наділені їхнім творцем природженими і
невідчужуваними правами, до яких належать право на життя, свободу і
прагнення до щастя; для забезпечення цих прав люди створюють уряди, які
беруть на себе справедливу владу зі згоди тих, ким вони правлять; якщо
ж, яка б то не була, форма правління руйнує ці принципи, то право народу
полягає у тому, щоб змінити або скинути її і встановити нову державну
владу».

2. А.Гамілтон, Дж.Медісон, Дж.Адамс.

Представники групи централістів-федералістів, поділяючи думку демократів
про верховенство влади народу, разом з тим, значну увагу приділяють
практично-прикладним проблемам державного устрою та правління.

Джон Адамс (Adams), 1735–1826, — автор першої в американській правовій
думці фундаментальної праці з питань держави і політичної науки —
тритомної монографії «На захист конституцій урядової влади у Сполучених
Штатах Америки» (1787–1788), — послідовний противник правління більшості
і один з ідеологів сучасного консерватизму. Після завоювання
незалежності він виділив питання про державний устрій, як виключно
важливе та актуальне, відстоював три незалежні гілки влади (законодавчу,
виконавчу і судову), сильну виконавчу владу і так звану систему
стримувань і противаг. Його погляди знайшли подальший розвиток у
збірнику «Федераліст», одним з авторів якого був і Олександр Гамілтон.

Александр Гамілтон (Hamilton), 1757–1804, — визнаний лідер федералістів,
видатний державний діяч, основою політичної творчості якого був захист
сильної централізованої влади федерації в інтересах міцності союзу, його
зовнішньої та внутрішньої безпеки. Гамілтон поділяв думку Адамса про те,
що встановлення системи стримувань і противаг у сфері державної влади є
необхідним в силу егоїзму людей, яких треба заставляти до співпраці в
ім’я загального блага. Найміцнішою опорою будь-якої держави є інтереси
людей. Без їхнього врахування будь-яка конституція перетворюється у
пустий звук. Підкреслюючи важливість розподілу влади, Гамілтон вказував
на значимість судової влади, зазначаючи, що, коли основою виконавчої
влади є меч, законодавчої — гаманець, то судової — мудрість. Джеймс
Медісон (1751–1836) — «батько американської конституції». У своїй
концепції, поруч з проблемами розподілу влади, системою стримувань і
противаг, він значну увагу приділяв проблемі визнання прав людини,
зокрема права на власність, та законодавчому закріпленню і захистові цих
прав. Він підкреслював, що гарантією свободи громадян є загальне виборче
право, короткі періоди між виборами, утвердження у громадян почуття
справедливості. Власне сукупність ідей названих діячів американської
правової думки дала можливість створити американську конституцію, яка і
через двісті років залишається ефективною конституцією для демократичної
держави.

Похожие записи