Курсова робота

Реалізація політики Угорщини щодо вступу в НАТО. Інтеграція Угорщини до
ЄС

Зміст

Вступ.

Розділ І. Реалізація політики Угорщини щодо вступу в НАТО.

Розділ ІІ. Інтеграція Угорщини до ЄС.

Висновки

Вступ

На початку 1990-х років у Східній Європі сталися безповоротні події, що
мали визначальне значення для майбутнього всього континенту та для
подальшого розвитку міжнародних відносин. Розпався Радянський Союз, а з
ним двополюсна світова система, закінчився період протистояння –
„холодної війни”. Одночасно розпочалася якісно нова епоха для народів
постсоціалістичних країн та колишніх республік Радянського Союзу.
Угорщина завжди була своєрідним барометром, який чітко реагував на
найменші зміни зовнішньополітичної ситуації. Можливо, саме ця риса
допомогла їй зорієнтуватися у бурхливий період дераденізації і відносно
безболісно ввійти в нову систему європейської політики. Вже в
1989-1990-х роках, після зміни державного ладу в країні, новий уряд на
чолі з Йожефом Анталлом поставив перед собою першочергове завдання
приєднання до європейських і євроатлантичних організацій. Саме тому
вступ в такі структури, як ЄС, НАТО, ЄЕС та ін., з самого початку
розглядався як пріоритетний напрямок зовнішньої політики Угорщини.
Важливе значення для Угорської республіки мало встановлення дружнім
відносин з сусідніми державами, однією з яких є Україна. Саме із
здобуттям у 1991 році незалежності Українською державою, відбувається
становлення і розвиток стосунків між двома країнами.

Актуальність вивчення відносин Угорщини з НАТО пов’язана з прагненням
Угорської Республіки з початку 90-х років інтегруватися у цю структуру,
що і було зроблено у 1999 році.

Важливість дослідження стосунків Угорщини з Європейським Союзом
зумовлено бажанням Угорської Республіки стати членом цієї міжнародної
організації. Оскільки від взаємин ЄС та Угорщини залежить подальший
розвиток останньої.

Необхідність вивчення угорсько-українських відносин зумовлено
географічним розташування обох держав, а також наявністю національних
діаспорних осередків: угорців у Закарпатті, а українців в Будапешті. Як
Угорщина, так і Україна зацікавлені у взаємовигідній економічній
співпраці, політичних та культурних зв’язках, що сприятиме розвитку та
процвітанню цих країн.

Об’єктом дослідження виступають насамперед відносини Угорщини з НАТО, ЄС
та угорсько-українські стосунки.

Предметом дослідження є комплекс процесів і явищ у галузі політики,
економіки, культури між Угорщиною та НАТО і Україною, які відбувалися
протягом 90-х рр.. ХХ століття.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з 1989 – початку
демократизації Угорщини до нашого часу.

Метою роботи є дослідити всі аспекти відносин Угорщини з НАТО, ЄС, а
також угорсько-українські стосунки, їх еволюцію та стан в 90-х роках ХХ
ст. На початку ХІ ст.

Досягнення мети пов’язане з вирішенням наступних завдань:

розкрити процес формування політичних відносин Угорщини та НАТО, їх
еволюцію на протязі 90-х років ХХ ст. і поч.. ХІ ст.;

з’ясувати основні проблеми та перспективи економічних відносин Угорщини
та НАТО;

проаналізувати процес формування політичних відносин Угорської
Республіки з Європейським Союзом;

вияснити основні проблеми та перспективи економічних відносин Угорської
Республіки з Європейським Союзом;

простежити еволюцію формування відносин у сфері політики між Угорщиною і
Україною;

показати динаміку угорсько-українських відносин в економічній сфері;

вияснити особливості угорсько-українського співробітництва в галузі
культури.

Джерельною базою для написання бакалаврської роботи стали документальні
матеріали, опубліковані в газетах і журналах („Дзеркало тижня”,
„Політика і час”, „Президентський вісник”, „Урядовий кур’єр” та інші.),
збірниках документів і матеріалів присвячених зовнішній політиці
України, а матеріали, що стосуються зовнішньої політики Угорщини, взяті
з мережі Інтернет.

Аналіз статей документального збірника „Україна – Угорщина: збірник
документів присвячений 10-річчю встановлення дипломатичних відносин” дає
можливість дослідити головні напрямки угорсько-українського
співробітництва, виявити ступень ефективності відповідних форм
міждержавних відносин [1].

Основні аспекти Угорської Республіки з Північноатлантичним альянсом
відображено у документальному збірнику „НАТО: довідник”. Документи, які
тут містяться дають можливість простежити шлях інтеграції Угорщини до
НАТО [27].

Основні аспекти дослідження висвітлені в ряді монографій і статей, які
умовно можна поділити на три групи:

Дослідження, що стосуються відносин Угорщини з НАТО.

Література, що торкається питань стану та розвитку відносин Угорської
Республіки з Європейським Союзом.

Наукові доробки, присвячені угорсько-українським відносинам.

До першої належить, зокрема, праця В. Дем’янця [51], якій у своїй статті
висвітлює основні аспекти співробітництва Угорщини з НАТО. В праці Т.
Гарібяна [49] показано наслідки співпраці Угорщини з Північноатлантичним
альянсом, крім цього тут висвітлені думки провідних аналітиків, які
погоджуються з твердження, що Угорщина є „найслабшою ланкою” НАТО.
Дослідження Ф. Лукянова присвячене процесам реформуванням угорської
армії, яка на думку автора далека від НАТО всяких стандартів. [62]

До другої групи належить праця Є. Достанка, який розглядає процес
розширення ЄС на Схід, а також вступ до Євросоюзу Угорщини [53]. Серед
дослідників, які займаються вивченням Угорщини варто виділити М.
Усієвич, яка у своїй праці розкрила позитивні та негативні моменти в
реформуванні угорської економіки протягом 90-х рр. ХХ ст., а також
показала вимоги, які повинна виконати Угорщина для вступу у ЄС [86].
Процес розширення Європейського Союзу показаний у працях Б. Забарка
[54], І. Нікіфорова [71].

Значний обсяг літератури присвячений угорсько-українським відносинам.
Співробітництво Угорщини і України досліджували такі автори М. Базелюк
[35], Г. Беба [36]. О. Климпуша розглядає угорсько-українські відносини
в контексті міжнародного співробітництва [59]. У працях В.
Краснодемського та М. Сороки показано місце України в системі
міжнародних відносин та угорсько-українське співробітництво у контексті
Європейської інтеграції [61;81].

Методологічною основою роботи є методи аналізу і синтезу джерел,
хронологічний метод, а також принципи історизму і об’єктивізму.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання даного
дослідження під час підготовки лекційних курсів у вищих навчальних
закладах і відповідних тем з історії України та всесвітньої історії в
шкільних курсах.

У структурному плані робота складається із вступу, трьох розділів,
висновків, списку використаних джерел та літератури.

Розділ І. РЕАЛІЗАЦІЯ ПОЛІТИКИ УГОРЩИНИ ЩОДО

ВСТУПУ У НАТО

Зміни, які відбулися в країнах Центрально-Східної Європи на рубежі
80-90х років – розпад СРСР, а за ним і таких організацій, як ОВД і РЕВ –
привели до зміни зовнішньополітичних орієнтирів країн цього регіону, й
зокрема, активізували їх діяльність щодо вступу в НАТО.

Угорщина, яка розташована у центральній частині Європи, постійно
перебувала в епіцентрі протистояння між Сходом і Заходом. Протягом
1989-1991рр. на етапі демонтажу комуністичної системи, відразу після
закінчення виведення радянських військ з її території йшлося про статус
Угорщини як нейтральної держави. Але різке загострення становища у
Південно-Східній Європі (криза в колишній Югославії, напружені стосунки
з Румунією та Словаччиною), змушує Угорщину взяти курс на вступ до НАТО
[51. с.13-15].

У відношенні членства в НАТО були прийняті наступні кроки: у 1990 році
тодішній генеральний секретар НАТО Манфред Вьорнер заявив у ході
Лондонського самміту НАТО : „Ми дивимся на СРСР і країни Східної Європи
як на своїх потенціальних партнерів і можливих друзів”. Це послужило
своєрідним сигналом для країн даного регіону активізувати
євроатлантичний напрямок своєї зовнішньої політики, шукати нові форми
співробітництва і шляхи інтеграції у вище названі структури [86].

У 1991 році в Римі на листопадовій зустрічі країн членів НАТО була
створена Рада північноатлантичного співробітництва, діяльність якої
давала можливість країнам Східної Європи ближче познайомитись з
функціонуванням НАТО і разом з НАТО обговорити питання регіональної
безпеки і співробітництва у Європі. На цій зустрічі країн-членів
Північноатлантичного альянсу Угорщина разом з Польщею та Чеською
Республікою отримала запрошення до НАТО [86].

Слід відмітити, що Угорщина приймала з 1991 року активну участь у
співпраці з НАТО, а саме: угорські спеціалісти були присутні при роботі
всіх базових комісій НАТО, 8 лютого голова МЗС Угорщини Геза Єсенські
підписав угоду „Партнерство заради миру” (PFP), в якій йшлося про різні
напрямки співробітництва країн Центральної та Східної Європи з НАТО, а
вже 15 листопада 1991 року Міністр оборони Дєрдь Келеті і Міністр
закордонних справ Ласло Ковач підписали робочу програму двостороннього
співробітництва Угорщини і НАТО [57].

Після закінчення „холодної війни” керівники НАТО в ході Брюссельської
зустрічі, яка відбулася в січні 1994 року, заявили, що очікують
розширення НАТО і будуть всіляко сприяти цьому. Угорщина продовжує свою
співпрацю з НАТО. У 1995 році в Будапешті була проведена сесія
Євроатлантичної Ассамблеї, в горах Баконь пройшли штабні навчання при
участі 16 країн-членів НАТО „Cooperative light — 95”, була затверджена
програма участі Угорщини в діяльності IFOR. У 1996 році угорський
підрозділ IFOR (416 чоловік, дислокація – в Окуначах) переходить під
юрисдикцію оперативного командування НАТО, в районі Сольнока проведені
повітряні маневри „Cooperative light — 96” [45].

У зв’язку з початком конфліктів на Балканах НАТО приступило до
проведення ряду миротворчих операцій у цьому регіоні. Угорщина
забезпечувала повітряний коридор авіації НАТО (літаки „AWACS” ВВС НАТО
здійснювали патрулювання з метою контролю за виконанням заборони на
польоти в Боснії) і займалися тиловим забезпеченням сил альянсу [73].

Третього червня 1996 року в ході наради міністрів закордонних справ
країн-членів НАТО і ЗЕС і Берліні було прийнято рішення про створення
загальновійськових бойових з’єднань (CJTF) і почалося їх формування.
Така співпраця Угорщини з Північноатлантичним альянсом дала позитивний
результат. Вже на початку 1997 року НАТО приймає рішення запросити
Угорщину, Чехію і Польщу приєднатися до альянсу. Така позиція НАТО була
зумовлена географічним розташуванням цих держав, які розміщені у самому
центрі Європейського континенту. Із вступом цих трьох держав у альянс
НАТО отримувало можливість посилити свій вплив у країнах Східної Європи
та сприяти забезпеченню миру на континенті.

Обстановка, яка склалася в Угорщини напередодні вступу країни до
Північноатлантичного альянсу, зумовила уряд провести референдум, на
якому було виставлене запитання: „Чи підтримуєте ви вступ до НАТО?”. За
результатами голосування: 85,3% (3,3 млн. чол.) висловилися за вступ до
НАТО [62]. Такий високий відсоток позитивних відповідей пояснюється тим,
що Міністерство Закордонних Справ за дорученням уряду розробило
„комунікаційну стратегію”, згідно з якою здійснювалася відповідна
інформаційно-роз’яснювальна робота серед населення. При цьому
фінансувалися відповідні міроприємства: газетні статті, телевізійні
передачі, вікторини в школах і т. ін.

Дев’ятого лютого 1998 року 96% депутатів Державних зборів проголосували
за прийняття закону про приєднання країни до НАТО, а наступного дня він
був підписаний президентом.

На Мадридському самміту 8-9 липня 1997 року одним із основних питань
включених у порядок денний ще в грудні 1996 року було питання про
розширення НАТО за рахунок прийому нових членів-країн Центрально-Східної
Європи. У грудні 1997р. у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі міністри
закордонних справ 16 країн-учасниць альянсу, а також країн-кандидатів
підписали протокол про вступ до НАТО [49].

Вже 12 березня 1999р. голова МЗС Угорської Республіки Янош Мартоні разом
із своїми колегами з Чехії та Польщі в місті Індепенденс (штат Міссурі,
США) депонує документ про вступ Угорщини в НАТО. Угорщина стає офіційним
членом Альянсу [86].

Через два тижні після формального вступу Польщі, Чехії, Угорщини в НАТО,
цей військово-політичний союз вперше за свою 50-літню історію провів
збройну акцію проти суверенної держави – Югославії.

Напередодні НАТОвської акції проти Югославії у Белграді були викликані у
Міністерство Закордонних Справ посли п’яти держав, які межують з
Югославією, в тому числі і посол Угорщини. Їм було зроблене
попередження, що в тому випадку, якщо вони підтримають акцію Альянсу, це
поставить під загрозу політичні відношення цих країн з Югославією, а
також поставить під загрозу їх безпеку. Що стосується конкретно
Угорщини, то на кордоні з Сербією розміщена АЕС ПАКШ, і у випадку
воєнних дій наслідки можуть бути дуже трагічними. На території північної
Сербії проживає велика угорська діаспора і якщо розпочнеться війна, буде
проведена значна мобілізація цієї національної меншини в Югославії. Може
виникнути ситуація коли угорці воюватимуть проти угорців [46].

У квітні 1999р. виникла конфліктна ситуація на кордоні Угорщини і
Югославії. Суть конфлікту полягала в тому, що Будапешт не допускав
російський гуманітарний вантаж у Югославію. Виникає питання – Чому?
Тому, що в цей час ішла підготовка вторгнення сухопутних військ НАТО в
Югославію через територію Угорщини [46].

Спеціальний план сухопутної операції НАТО був розроблений до найменших
деталей, а саме навіть з маршрутами руху бронетанкових колон західного
військового альянсу по дорогах Угорщини, ліг на стіл 36-літнього
угорського прем’єра Віктора Орбана в середині квітня. Незадовго до
цього, 30 березня, тобто через тиждень після початку бомбардування
Югославії, колишній держсекретар США Г. Кіссінджер у журналі „Ньюсуік”,
заявив, що НАТО повинно розглянути питання по залученню до військової
операції у Югославії сухопутних частин. Через п’ять днів – 4 квітня,
газета „Санді Таймс”, написала, що Пентагон і Міністерство оборони
Великобританії обдумують план направлення в Югославію 60-тисячного
експедиційного корпусу, а ще через тиждень, 14 квітня, „Вашінгтон пост”,
відзначала, що на думку військових експертів, для вторгнення сухопутних
частин НАТО в Югославію у географічному плані найкраща можливість
надається з боку Угорщини. У ці ж дні Будапешт і погодився пропустити
війська НАТО через свою територію для вторгнення у Югославію [76].

Не виникає сумніву те, що у випадку початку натовської операції з
угорської території це означало би не тільки війну Югославії з НАТО, але
і конкретно з Угорщиною, що давало зрозуміти Югославське керівництво.
[71].

Є інформація, що на проведення сухопутної операції через Угорщину
особливо наполягало британське воєнне керівництво. А умовити угорців
привести цей план у дію взялася сама Маргарет Тетчер. У листі на ім’я
угорського прем’єра „залізна леді” просила підтримати натовський план
вторгнення, мотивуючи це тим, що акція проти Югославії стане набагато
ефективнішою, якщо сербська армія буде атакована одночасно з двох сторін
[65].

У середині квітня 1999р., майже місяць після початку бомбардування
Югославії, стало ясно, що повітряний „бліцкриг” НАТО провалився.
Приблизно, починаючи з 14 квітня, у західній пресі появились заголовки
про те, що НАТО готується розпочати сухопутну операцію через Угорщину. В
нападі з суші, як стало відомо, мало брати участь 200 тисяч солдатів і
офіцерів, сотні танків НАТО, однак без участі сил новобранців альянсу
(Польща, Чехія, Угорщина) [75].

Мало того, виясняється, що на випадок різкого загострення відносин між
НАТО, Росією, після початку наземної операції Брюссель і Вашингтон
підготували „план захисту” трьох нових членів НАТО – Угорщини, Чехії і
Польщі, розмістивши в кожній з них по 40 тисяч солдат і 460 танків. Не
важко передбачити до якого загострення міжнародних протиріч привела би
реалізація цих планів [64. с. 32-33].

Можливо, з часом стануть відомі всі фактори, які все ж таки завадили
НАТО привести в дію „Сценарій Ікс”. Швидше за все, військову машину НАТО
зупинила перспектива великих втрат на югославській землі і позиція
Москви. Відомо, що і угорський прем’єр Віктор Орбан був проти плану
сухопутного вторгнення через Угорщину. Вагомим аргументом в цій справі
була і ЛЕС в ПАКШІ, яка могла стати легкою мішенню для югославських ВПС.
Після цих подій стає ясно, чому НАТО так поспішала з прийняттям у свої
ряди нових членів із Східної Європи, особливо Угорщини, яка межує з
Югославією [57].

Отже, у якості члена НАТО, Угорщина прийняла участь хоча і пасивну, в
операції в Косово. Вона дозволила НАТО використовувати свої аеродроми і
повітряний простір під час 78-денної кампанії по бомбардуванню
Югославії. Суспільна думка по відношенню до операції НАТО виявилася
неоднозначною, але уряд і парламент повністю підтримали дій альянсу
[73].

Пасивність Угорщини можна пояснити: Угорщина вступила в альянс, який на
протязі 50-ти років не брав участі ні в одній військовій операції. З
іншого боку було ясно, що Угорщина не буде відігравати активну роль у
воєнній інтервенції проти Югославії, оскільки ці держави мають спільний
кордон і у Воєводині проживає приблизно 350 тисяч угорців. Лінія уряду у
Косовському питанні полягала в тому, що хоча прямим національним
інтересам Угорщини не відповідала участь у операції НАТО, обов’язки
Угорщини, як члена альянсу, є підтримка тих принципів, які вели НАТО до
початку військової операції: Віктор Орбан також заявив, що досягнення
регіональної стабільності, яке за словами представників НАТО, являється
метою операції, покращить становище у Воєводині. Дві урядові щоденні
газети, „NAPI MAGYARORSZAG” та „MAGYAR NEMZET” публікували ряд статей,
які підтримували і пояснювали лінії уряду. Між іншим, бомбардування
НАТО, не дивлячись на обіцянку дану Угорщині, все ж зачепили населення
етнічними угорцями території у Воєводині [24.,с. 83].

Таким чином, Угорщина стала членом НАТО фактично авансом, оскільки
реформування збройних сил в країні продовжується до цього часу. Витрати
на оборонний комплекс в Угорщині між іншим складають тільки 1,6%
внутрішнього валового продукту замість необхідних 3% [73].

У своєму інтерв’ю посол Угорщини в Україні Ференц Контра заявив, що хоча
угорська армія і не дотягує до стандартів НАТО, Угорщина зробить все
можливе, щоб на протязі 10 років формувати свої збройні сили. Планується
до 2003 року провести скорочення армії, запровадити якісно нове
озброєння. До 2010 року Угорщина – повністю перейде на професійну армію
[44].

Зараз є дуже поширеною думка, що Угорщина є „найслабшою ланкою” НАТО.
Якби НАТО виключало своїх членів, Угорщина була б першим кандидатом „на
виліт” – цитує американський журнал слова офіційного представника
Північноатлантичного альянсу [70].

У статті, опублікованій в номері „Foreign Affairs” за листопад/грудень
2002р., Селеста А. Валландер з вашингтонського центру стратегічних і
міжнародних досліджень, висуває думку, що НАТО потребує механізму
виключення держав-членів організації. Корупція і недемократична політика
в деяких державах, які недавно приєдналися до НАТО, включаючи Угорську і
Чеську республіки, можуть загрожувати легітимності союзу. Валландер
цитує Угорське радіо, в трансляціях якого колишній і нинішній міністри
оборони визначають, що у країні погана репутація у штабі НАТО.

Дєрдь Келеті – міністр оборони з 1994 по 1998рр., відзначив, що перед
вступом в НАТО у 1999 році Угорщина давала обіцянки, які не була готова
виконати. І новий міністр оборони Ференц Юхас заявив в ефірі, що йому
неофіційно повідомили – Угорщина вже була би виключена з альянсу, якби
це дозволяв статут організації [60].

Габор Міклош з лівої газети „Nepszabadsag”, писав, що “FOREIGN AFFAIRS”
дуже своєчасно висловився про обороноздатність Угорщини і її діяльності
в рамках НАТО. А Ференц Хоркай Хорхер – оглядач щотижневика „HETI
VALASZ”, зазначив, що матеріал Валландер відображає тільки її власну
точку зору [60]. Третього листопада 1999 року у газеті „WASHINGTON POST”
була опублікована стаття, яка розповідала про переговори між Джорджем
Робертсоном і міністром оборони Угорщини Френсом Юхасом. Генеральний
секретар НАТО вимагав, щоб Угорщина виконала обіцянку модернізувати і
краще екіпірувати свою армію. В свою чергу Ф. Юхас звинуватив уряд
Віктора Орбана в тому, що він не здійснив важливих воєнних закупок, та
не виконав зобов’язань вкласти більше грошей в оборону [44].

У самому Міністерстві оборони Угорщини заявляють, що серед основних
проблем армії – скорочення штату військовослужбовців, недостатнє
обороноздатність проти біологічної і хімічної зброї і слабка мовна
підготовка угорських солдат.

Під час самміту НАТО в Празі звучала критика на адресу нових членів
НАТО. Особливо це стосувалося Чехії та Угорщини. Їх було звинувачено у
небажанні реформувати свої армії. Витрати на оборону і там і там до
цього часу нижчі намічених в альянсі 2% від ВВП. В Угорщині витрати на
модернізацію армії взагалі скоротилися з 149 мільйонів у 1999 році до 82
млн. у 2001 році [80].

За три роки членства у НАТО Будапешт за свої кошти придбав лише одну
сучасну систему озброєнь – систему „ППО Містраль” французького
виробництва. Основну частину своїх озброєнь угорська армія отримала від
Росії за рахунок заборгованості колишнього СРСР – більше 500
бронетранспортерів БТР-80 і автомобілів „НИВА”, а до цього ескадрилью
сучасних МІГ-29 [42].

Новий скандал виник в Угорщині на кінці 2000 року, що був пов’язаний з
ВПС Угорщини. В Будапешті довго відбувалися дискусії з питання – що
краще: закуповувати для оновлення своїх ВПС: дорогі літаки західного
виробництва чи обмежитися модернізацією винищувачів російського
виробництва МІГ-29, які знаходяться на озброєнні угорської армії. Думки
з цього приводу різко відрізнялися одна від одної. Недостачі у виборі
літаків не було. Шведська авіакомпанія „Сааб” пропонувала винищувачі
„Гріппен”, французька „Дассо” прагнула проштовхнути нову модель
„Міража”. Найбільш активними були американці, які пропонували свій
авіатовар на вибір. Компанія „боїнг Макдоннел-Дуглас” нав’язувала
найновіші і дорогі F/A-18 Хорнег, а „Локхід-Мартін” прагнула продати
бувши в користуванні F-16, що стосується варіанту модернізації МІГ-29,
то послуги на рахунок цього пропонували німецькі, російські, ізраїльські
і польські фірми, які мали відповідний технологічний досвід і виробничі
потужності. Переважаючими бачилися позиції німецького підприємства
„DАСА”, яке мало наміри залучити до модернізації російське
підприємство-виробник „Міг-Мапо” [89].

Обстановка склалася таким чином, що німецька сторона не сумнівалася в
заключенні дуже вигідного для неї контракту про модернізацію 14 літаків
з 27, які були у складі Кечкеметського авіаполку. Тим більше, що у
приватних розмовах деякі угорські чиновники не один раз давали
зрозуміти, що питання у найближчий час вирішиться саме на користь
„DАСА”. Але існували і противники модернізації. З великою настирливістю
посол (сьогодні вже колишній) США в Угорщині Петер Тюфо „пробивав”
постачання в Угорщину американської авіатехніки. Кінцеве рішення з
приводу долі угорських ВПС повинен був прийняти кабінет уряду до кінця
2000 року. У лютому 2001 року США почало звинувачувати Угорщину в тому,
що вона економить на воєнних витратах. Конфлікт досягнув апогею у
середині лютого, коли з дня на день очікувалося засідання урядового
кабінету. Натовські і американські представники буквально виломлювали
руки членам кабінету, прагнучи їх умовити на користь F-16 [18]. Яким же
було здивування офіційних представників фірми „DАСА”, коли кабінет
прийняв рішення протилежне тому, яке очікувалося. Було оголошено про
придбання винищувачів F-16 причому не нових. За попередніми підрахунками
закупівля цих машин, озброєння і підготовка обслуговуючого персоналу
обійдеться угорській казні в 160 млрд. форинтів, що відповідає 530 млн.
доларів.

/////////o/?////eeeessOOO

+n+>,?,„0n4Ue7TH8?:ooooooeeeeeeeooooYYYooooo

&

&

?”‡J?b’occooooooooooooooooooooooo

dh`„?a$

?

oooooooooooooooooooooccooo

dh`„?a$

ільного контролю над збройними силами, існувала потреба подальшого
вдосконалення контрольного механізму. Тому подальша законотворча
діяльність була спрямована на опрацювання законів щодо умов введення
надзвичайного стану в країні, а також на гармонізацію оборонних і
економічних зв’язків [86].

У 1995-1996 роках були прийняті закони та рішення про комплектування
резерву угорської армії, про військову освіту, про військове бюро
президента Угорської Республіки, про підготовчу програму вступу країни
до НАТО, про порядок та зміни в призовній системі, про
військово-промисловий комплекс країни. Звідси ми бачимо, що Угорщина
здійснила ряд заходів, щоб якнайшвидше стати членом альянсу.

Кількість питань військової сфери, не врегульованих законодавством
країни, зменшується з кожним роком. Продовжується перебудова систем
планування оборони та формування бюджету за зразком, прийнятим в
країнах-членах НАТО. Створення елементів суспільно-політичної системи
для здійснення ефективного демократичного та цивільного управління
армією і контролю над збройними силами з боку державних структур,
зокрема законодавчих та виконавчих. Парламентська комісія з питань
оборони постійно отримує інформацію про становище в армії, про її
найважливіші завдання, розвиток та кадрові зміни [69].

До практичних заходів, які здійснювалися у військовій сфері, слід
віднести участь країни в навчаннях у рамках ПЗМ відповідно до робочої
програми партнерства, яка була оформлена НАТО у вигляді трирічного
„гнучкого” плану, а також згідно з Індивідуальною програмою партнерства,
розробленою у відповідності до ПЗМ для співробітництва з кожною
„партнерською” країною окремо.

При опрацюванні цих програм значну роль відіграло досягнення
відповідностей між військовими системами НАТО та Угорської Республіки,
визначених для країни в ході процесу планування та контролю програми
ПЗМ. Найбільш важливі елементи взаємодії Угорщини з НАТО експерти
Північноатлантичного блоку розробили в ході спільного вивчення та
узгодження можливостей двох військових структур. Угорщина серед усіх
програм співробітництва, учасником яких вона є, найбільш важливим для
себе вважала заходи, що проводилися за формулою „НАТО-ПЗМ”. У 1995 році
підрозділи та представники угорської армії взяли участь у 161 заходах за
програмою ПЗМ, з яких 11 – навчання вище зазначеної категорії, а в 1996
році – у 152, з яких 24 – військові навчання. У рамках програми
відбувалася і підготовка офіцерського корпусу. Так кількість офіцерів,
які починаючи з 1991 року закінчили військові заклади за кордоном,
станом на 1997 рік становила 705 чоловік. Крім того, в процесі
планування та контролю програми ПЗМ Угорщина визначила і запропонувала
для взаємодії з НАТО окремі підрозділи угорської армії. Цим силам було
поставлене завдання протягом короткого часу досягти певного рівня
відповідності, щоб у разі потреби вони змогли брати участь в операціях
НАТО (миротворчих, гуманітарних, науково-рятувальних) [27, с. 84-89].

Після розширення альянсу Угорщина ввійшла в зону Південного головного
командування в Неаполі. А в лютому 1991 році в Угорщині, як і в Польщі,
Чехії і Румунії, розпочали роботу операційні центри повітряного
спостереження, створені з використанням американських технологій. Їх
відкриття стало першим кроком до заснування спільної з системами НАТО
мережі повітряного спостереження, зона діяльності якої поширюється від
прибалтійських країн до Македонії. У цей сектор зокрема потрапляють
західні райони Росії, України, Білорусії, що надає НАТО потенційну
можливість координації повітряних операцій над територіями держав, які
не входять до альянсу [49].

У Брюсселі були затверджені два показники вартості розширення. Перший –
частка для нових членів у загально натовському бюджеті, які становлять
2,48% – для Польщі, 0,9% – для Чехії, 0,65% – для Угорщини. (Для
порівняння: частка США становить – 26%). Другий – загально натовські
витрати на будівництво і підтримку військової інфраструктури в нових
країнах-членах у розмірі 1,3 млрд. доларів на 10 років.

Напередодні військової операції США в Іраку виступив міністр оборони США
Дональд Рамсфельд. Він у своєму виступі поділив Європу на „стару” і
„нову”. До старої були зараховані Франція і Німеччина, які закликали США
не поспішати з початком війни в Іраку. Своїм виступом він поставив у
складне положення тих, кого він вважає „новими європейцями”, – держави
Центральної і Східної Європи. Колишнім соціалістичним країнам, які вже є
членами НАТО (Угорщина, Польща, Чехія) або мають намір вступити в цю
організацію (Болгарія, Румунія, Словаків, Словенія і країни Балтики),
дуже імпонує увага високих представників заокеанської супер держави. Але
у Варшаві і Празі, Будапешті і Братиславі не забувають і про те, що на
2004 рік намічений вступ 10 країн регіону у Європейський Союз. А у цій
організації тон задають якраз „старі” європейці. Східна Європа опинилась
між двох вогнів [66, с. 25-28]. Чи зацікавлений Пентагон у поляках,
чехах чи угорцях як союзниках у війні з Саддамом Хусейном? Взагалі то
кожна з трьох країн брала участь у підготовці до цієї операції, хоча і
дуже скромним чином. Польща виразила готовність послати на Близький Схід
таке число військовослужбовців, яке запропонують США. Чехія відправила
на американську базу в Кувейт роту хімічного захисту, яка може прийняти
участь у бойових діях в тому випадку, якщо Ірак таки застосує зброю
масового знищення, яка поки що не знайдена міжнародними інспекторами.
Угорщина надала США воєнну базу Тасар, на якій проводиться інструктаж
активістів іракської опозиції. Офіційно оголошено, що біля трьох тисяч
противників Саддама, проходять навчання, будуть допомагати американцям в
Іраку в якості розвідників, провідників і перекладачів, але угорська
преса стверджує, що опозиціонери проходять в Тасарі і бойову підготовку.

Отже, аналізуючи вступ Угорської Республіки до НАТО, можна зробити певні
висновки. Співпраця Угорщини з Нато почалася на початку 90х років, а в
березні 1999 року вона разом з Польщею і Чехією стали цінними членами
НАТО.

Однак військово-політичний комплекс Угорщини потребує реформування,
оскільки не відповідає стандартам НАТО, на що неодноразово звертали
увагу його представники. На сьогоднішній день ряд заходів у напрямку
переозброєння вже здійснено, хоча цей процес є далеко незавершеним.
Будучи членом НАТО, Угорщина взяла активну участь в бойових діях в
Югославії; підтримала анти іракську військову кампанію.

Розділ ІІ. ІНТЕГРАЦІЯ УГОРЩИНИ ДО

ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Геополітичні зміни, які відбулися в кінці 1980-х років, поставили країни
Центральної і Східної Європи перед необхідність вибору власного
внутрішнього і зовнішньополітичного шляху розвитку. Одним з таких
орієнтирів став Європейський Союз, а також ряд впливових європейських
організацій, таких як Рада Європи, Організація з безпеки і
співробітництва у Європі. Членство у таких організаціях для
постсоціалістичних держав Центральної і Східної Європи, а також
пострадянських держав, означало, перш за все, своєрідне повернення у
Європу, позбавлення ізоляції, а також можливість виходу на ринок
Євросоюзу, доступ до його ресурсів, можливість залучення значних
іноземних інвестицій.

Одним з перших документів, у якому відображалось відношення
Європейського співтовариства до змін у країнах Центральної та Східної
Європи, стала Декларація Ради Європи про міжнародну роль Європейської
спільноти, прийнята в грудні 1988р., в якій йшлося про необхідність
розвитку політичного діалогу між Заходом і Сходом [34, с. 52-57].

На зустрічі країн „Великої сімки” в Парижі в 1989 році була прийнята
декларація про взаємовідносини між країнами Заходу і Сходу, в якій
східноєвропейським державам була запропонована „можливість розвивати
збалансовану економічну кооперацію”, а Польщі і Угорщині – конкретні
ініціативи по проведенню економічних реформ у цих країнах. Вже на
самміті Ради Європи в Страсбурзі, який відбувся 1989р., обговорювалися
питання про надання допомоги в проведенні реформ у Польщі і Угорщині.
Вісімнадцятого грудня 1989р. була створена програма ФАРЕ, метою якої
було надання економічної допомоги цим країнам [53].

Найбільше іноземних інвестицій в період 1989-1991рр. було надано
Угорщині, тому що саме у цій республіці ринкові реформи просувалися
досить швидко, а політична стабільність виступала гарантом залучення
інвесторів. Саме в цей період активно починає обговорюватися ідея
асоціації країн Центральної і Східної Європи з Європейською спільнотою.
На зустрічі міністрів закордонних справ в Дубліні в січні 1990р. були
сформовані основні напрямки угод про асоціацію, а Рада Європи на
зустрічі там само в квітні удобрила ідею підготовки угод про асоціацію з
Польщею, Чехословаччиною, Угорщиною [78]. Так в лютому 1991 р. була
підписана Вишеградська спільна декларація (Чехословаччина, Польща
Угорщина) по координації взаємодії у сфері безпеки, розвитку ринкових
реформ, екології, енергетичних і телекомунікаційних систем національних
меншин.

Угода про асоціацію була підписана Європейським співтовариством з
Угорщиною 13 листопада 1991р., процес ратифікації був довгим. Угорщина
ратифікувала угоду 13 грудня 1993 р. ЄС, оголосивши Угорщину кандидатом
до Європейського співтовариства, вимагав від неї цілого ряду економічних
і політичних реформ [54, с. 16-18]. У 1993 році на самміті ЄС у
Копенгагені було підкреслено, що вступ країн ЦСЄ у Європейський Союз
справа недалекого майбутнього. У 1994р. була розроблена Ессенська
стратегія, яка мала вирішити як сприяти показникам економічного росту у
країнах ЦСЄ, як привести їх законодавства у відповідність з європейським
правом. У цьому ж році угорський парламент надав повноваження уряду
подати в ЄС заяву про прийом Угорщини в повноправні члени цієї
організації, Угорська республіка стає асоційованим членом Союзу. В
грудні 1997р. Рада Європи почала переговори про приєднання шести країн,
в тому числі Угорщини, до ЄС. Щоправда, дата їх кінцевого вступу до ЄС
постійно відкладається його керівництвом в силу внутрішніх труднощів,
які переживав Євросоюз [47].

Якщо вступ а НАТО свідчить про воєнно-політичну переорієнтацію, то
поступовий процес підготовки до вступу в ЄС означає утворення і
укріплення матеріальної основи такої переорієнтації, радикальну зміну
системи зовнішньоекономічних зв’язків країни. В 1990-ті роки, коли було
заключено угоду про асоціацію з ЄС, найбільш динамічно розширювався
товарооборот з країнами-членами Євросоюзу, внаслідок чого швидко росла
частка цих країн у зовнішньому товарообороті Угорщини. Одночасно падала
вага країн СНД, включаючи Росію. Якщо у 1989 році – перед зміною системи
– доля соціалістичних країн складала в експорті Угорщини 44%, розвинутих
капіталістичних країн – 49%, в тому числі країн ЄС – 27%, то у 1999р.
картина кардинально змінилася: частка розвинутих країн збільшилася до
84%, в тому числі країн ЄС – до 76%, частка ж колишніх соціалістичних
країн (без колишнього СРСР) скоротилася до 7,2%, а країн СНД – до 2,4%.
Угорщині вдалося за кілька років переорієнтувати свої зовнішньополітичні
зв’язки на Захід. Цьому сприяв значний потік в країну іноземного
капіталу, за допомогою якого був створений цілий ряд сучасних
підприємств, перед за все в машинобудуванні, хімії, виробництві
обчислювальної техніки. В більшості це мультинаціональні компанії –
Дженерал Моторс, Дженерал електрік, Сіменс, Опель, Філіпс та ін. Вони
придбали акції угорських підприємств, або побудували нові. Фірми з
залученням іноземного капіталу давали в 1999р. 74% угорського експорту,
на них припадало 71,2% всього імпорту. Все це сприяло утворенню тісних
коопераційних зв’язків і створило передумови для повної інтеграції з
західними країнами [82., с. 8-11].

В 1997р. в Угорщині була завершена масова приватизація. З двох тисяч
досить значних підприємств, які знаходяться на балансі держави, в її
власності на кінець 1998р. залишилося 218. В результаті держава отримала
від продажі близько 11 млрд. доларів. Вважається, що участь західного
капіталу у промисловості і в банках створює сприятливі умови для її
тісної інтеграції з західноєвропейськими структурами напередодні вступу
в ЄС.

Зміни, які відбулися в структурі власності в 1993-1995рр., обумовили
необхідність подальшого розвитку законотворчої діяльності, яка була б
пристосована до нових умов. У 1996-1997рр. був прийнятий ряд нових
законів у банківській сфері, в області ринку цінних паперів, фінансів,
які враховували зміни в економіці і підготовку до вступу Угорщини в ЄС,
гармонізуючи її правові норми з нормами європейських країн.

Хоча Угорщині і вдалося добитися таких значних успіхів, життєвий рівень
угорців є значно нижчим від рівня громадян ЄС. В 1999 році середня
заробітна плата досягла 250-300 доларів в місяць на одного зайнятого. За
офіційним курсом середній заробіток складає в Угорщині 10% від
середнього рівня країн ЄС, а ВВП на душу населення – 20%.

В липні 1998 року в Угорській Академії наук виступив міністр закордонних
справ Угорської Республіки Я. Мартоні. Він зазначив, що головною метою
Угорщини є те, щоб переговорний процес не затягнувся, а приєднання
відбулося на умовах найбільш сприятливих для країн [37].

Інтеграція Угорщини до ЄС, цілком зрозуміло не може не вплинути на
характер відносин цієї країни з сусідніми державами, які матимуть
неоднаковий з нею рівень співробітництва з Євросоюзом. Враховуючи, що
більшість з них заявляє про свій намір стати членами Європейського
Союзу, цей період можна розглядати як перехідний. Тривалість такого
періоду невідома, тому Угорщина мабуть опрацює певний план розвитку
відносин із сусідами на найближчу перспективу. Угорський уряд заявив, що
поважатиме укладені з сусідніми країнами базові договори, однак вважає
за необхідне наповнити їх реальним змістом, а також вдосконалити за
рахунок додаткових домовленостей та підписанням угод в окремих сферах
[47].

На думку Яноша Мартоні, після виникнення нових незалежних держав, перед
Угорською республікою стояло завдання створення системи співробітництва
з країнами, з якими вона має кордон. Угорщина зацікавлена в тому, щоб
процес розширення Євросоюзу продовжувався. Як зазначається у програмі
уряду, Угорська республіка усіма можливими засобами буде підтримувати
сусідні країни у створенні передумов для їх якомога більш швидкого
приєднання до ЄС [82, с. 8-19].

З майбутнім вступом до Євросоюзу Угорщина пов’язує і проблему можливого
введення віз і сусідніми країнами, які не ввійдуть на той час до ЄС і не
матимуть з ним безвізового режиму. Навряд чи це відповідає інтересам
представників угорського бізнесу, значна частина ринків збуту яких
знаходиться на схід від Тиси, проте процес інтеграції до європейської
спільноти у даному випадку переважає економічні вигоди. Сильним
аргументом для прихильників жорстокого закриття кордонів з країнами, які
не є членами ЄС, є наявність Німеччини як основного торговельного
партнера Угорської республіки. На думку фахівців, на європейському
континенті Угорщиною значно більша увага приділятиметься контактом з
Бонном та Парижем, що пов’язано з одного боку, з вагомістю цих держав у
Європі, і особливо у Європейському союзі, а з іншого, пояснюється
сприятливою для Угорської Республіки позицією Німеччини та Франції щодо
розширення ЄС за рахунок Угорщини [41]. Діяльність уряду В. Орбана
свідчить, що Угорщина, як і раніше, намагатиметься зберегти рівновагу у
своїх контактах з європейськими державами та США. У своєму виступі в УАН
Я. Мартоні з цього приводу, зокрема зазначив: Угорщина не протиставляє
Європу та Америку. Враховуючи існуючу у світі ситуацію, Будапешт вважає,
що США мають бути присутні у Європі. Можна також говорити про підтримку
політики нинішнього уряду Угорщини Сполученими Штатами [41].

Велика увага приділяється і прикордонній співпраці. Як зазначається в
програмі, уряд намагатиметься створити систему фінансування цієї сфери.
Пріоритетність матимуть ті програми, які буде підтримувати ЄС, і
сприятимуть створенню нових робочих місць, розвитку міжнародних
економічних зв’язків, підприємства, розбудові інфраструктури. У світлі
інтеграції до ЄС можна також очікувати, що угорська сторона у контексті
своєї політики, щодо національних меншин, особливу увагу приділятиме
розвитку органів місцевого самоврядування, зокрема у районах контактного
проживання угорського населення. Аналіз програми уряду та його перших
заяв і кроків на міжнародній арені дає підстави зробити висновок, що при
незмінності загального напряму певні корективи будуть внесені не лише до
діяльності у сфері зовнішньополітичних пріоритетів Угорщини, а й до
політики Угорської республіки стосовно окремих країн та регіонів [24, с.
122-124].

Протягом 1999-2000рр. продовжувалися переговори Угорщини з Євросоюзом
про приєднання. При цьому, хоча ЄС і не назвав конкретні дати вступу
Угорської республіки до організації країн першого кола. Будапешт
дотримується думки, що він буде готовий до інтеграції в Євросоюз вже у
2003 році.

У грудні 2001р. Рада Європи на засіданнях в Готенбурзі і Лаекені
підтвердила, що Угорщина є одним з основних кандидатів на вступ у ЄС в
2004 році. Уряд підтримує пропозицію по розширенню ЄС як невеликими
групами, так і методом „Великого вибуху” (тобто, прийняття в ЄС 10-ти і
більше країн однозначно), і не має наміру відкласти прийняття кращих
кандидатів. На переговорах Угорщини з Європейською комісією про вступ у
ЄС, вдалося досягнути домовленостей по десяти важливим пунктам вступу
Угорщини до ЄС, що збільшило загальне число домовленостей до 24 з 31
[47]. До них відносяться проблеми захисту навколишнього середовища,
внутрішні справи, транспорт. Обмеження в доступі угорців на ринок праці
ЄС будуть діяти два плюс п’ять плюс два роки, причому повноправні члени
Союзу мають можливість змінити строк дії обмежень на свій власний
розсуд. Наприклад, Данія, Ірландія, Греція, Швеція, Нідерланди наміряні
лібералізувати свої ринки праці для угорців зразу після вступу країни в
ЄС: Іспанія зробить це через два роки. Угорщина в свою чергу збирається
обмежити права іноземців на купівлю сільськогосподарських земель в
країні на протязі семи років і строк цих обмежень для зареєстрованих
фермерів з країн членів ЄС, які проживають в Угорщині складе три роки.

В кінці грудня 2002 року на самміті ЄС в Брюсселі була нарешті визначена
точна дата входження 10 країн першої черги (Угорщина, Чехія, Польща,
Естонія, Латвія, Литва, Словаків, Мальта, Словенія) в ЄС. Це є 1 травня
2004 року. Тобто в цих країнах вводиться єдина валюта – євро,
відмінюється прикордонний контроль цих країн з Євросоюзом і можливість
жителям цих країн проживати в любій іншій країні ЄС.

Напередодні референдуму в Угорщині (який має відбутися 12 квітня
2003року) основне питання якого вступати Угорській республіці в ЄС чи
ні?, як свідчать результати соціологічних опитувань 77% жителів Угорщини
виступають за вступ країни в ЄС.

З 16-го по 18-те квітня 2003 року в Афінах відбувся самміт Європейського
Союзу на якому був підписаний договір про прийом в ЄС нових країн. Таким
чином до 15 членів ЄС офіційно приєдналися Угорщина, Кіпр, Латвія,
Литва, Мальта, Польща, Словаків, Словенія, Чехія, Естонія. Угорщину на
цьому самміті представляли: президент Угорської республіки – Ференц Мадл
та прем’єр-міністр країни Петер Маддьєші. Договір вступає в силу 1
травня 2004 року, після того як буде ратифікованим всіма
країнами-учасницями. До ратифікації цього історичного документа у всіх
країнах ЄС нові члени будуть брати участь в діяльності його органів у
якості спостерігачів. Одночасно буде збережено контроль за реалізацією
країнами „новачками” європейських норм до повного їх вступу в ЄС в
2004р. Вступ в ЄС Угорщина розглядає як „повернення в Європу”, як
підтвердження своєї приналежності до „Заходу”, від якого вона була
насильно від’єднана після 1945 року.

Отже, як ми бачимо, з кінця 1980-х років Угорщина бере курс на
інтеграцію до Євросоюзу. Для цього їй потрібно було провести ринкові
реформи, створити сприятливі умови для залучення іноземного капіталу,
переорієнтувати свою економіку на європейський лад, а також проводити
таку політику, яка б дозволила їй якнайшвидше асоціювати до ЄС.

Угорщина з цим завданням справилася успішно і після тривалих переговорів
на конференції в Афінах, яка тривала з 16 по 18 квітня 2003р., була
названа остаточна дата вступу Угорщини до ЄС – це 1 травня 2004 року.

Висновки

Характер зовнішньо – політичної діяльності Угорщини протягом 90-х рр. ХХ
– початку ХХІ ст. мав незаперечне значення у розвитку політичних
процесів у Європі. Політика Угорської Республіки була спрямована, в
першу чергу, на інтеграцію до Європейських і Євроатлантичних
організацій.

Починаючи з початку 90-х років ХХ ст., Угорщина активно співпрацює з
НАТО, бере участь у спільних військових навчаннях, які організовує
Північноатлантичний альянс, проводить реформування своєї армії,
підтримує військову операцію проти Югославії. Все це сприяло тому, що 12
березня 1999 р. разом з Чехією та Польщею, Угорська Республіка стає
повноправним членом НАТО. Проте, незважаючи на таке значне досягнення,
Угорщину називають зараз “найслабшою ланкою” НАТО. Малі суми видатків на
оборону, застарілість військової техніки, недостатність професійного
командування робить угорську армію небоєздатною. Отже, хоча Угорщина і
стала повноправним членом альянсом, їй ще потрібно удосконалювати свою
військову і політичну систему. Ще одним важливим пріоритетом Угорщини є
вступ до Європейського союзу. Інтеграція в ЄС почалася на початку 90-х
рр. ХХ ст., а вже 13 грудня 1933 року ЄС оголосив Угорщину кандидатом до
європейського співтовариства. З цього моменту починається зміна цілого
ряду економічних і політичних стандартів, перебудовуються зовнішні
зв’язки Угорщини. Виникає потреба подальшого розвитку законотворчої
діяльності, яка була б пристосована до нових умов.

Після тривалих переговорів, які продовжувалися на протязі останніх
років, 18 квітня 2003 року відбулася конференція в Афінах, де було
прийнято рішення про вступ до Євросоюзу десяти нових членів, в тому
числі і Угорщини. Всі вони стануть повноправними членами ЄС 1 травня
2004 року.

Встановлення в Угорщині демократичного ладу та здобуття Україною
незалежності, відкрило можливості для налагодження угорсько –
українського міждержавного співробітництва.

Аналіз відносин між Угорщиною і Україною в 90-х рр. ХХ ст. – початку ХХІ
ст. дозволяє констатувати, що в цей час ішов процес розвитку
двосторонніх відносин в політичній, економічній та культурній сферах. Є
всі підстави вірити, що подальший розвиток угорсько – українських
відносин буде не менш динамічним, ніж в 90-х рр. Запорукою цього є
досягнутий рівень взаєморозуміння, спільні інтереси у розбудові мирної
Європи, прагнення країн іти шляхом стабільного партнерства.

Щодо відносин в економічній сфері, є підстави стверджувати, що процес
конструктивної співпраці не припинився. Приплив до України угорських
капіталів, участь фірм Угорщини в модернізації українських підприємств
набувають сьогодні для України вирішального значення. Щодо розвитку
культурних зв’язків між Угорською республікою та Україною, то потрібно
відмітити, що підписані документи між двома державами про розвиток
двосторонніх відносин. Створення різних форм співробітництва, економічна
допомога у просуванні реформ, поступове створення умов для більшого
зближення – основні принципи угорської політики щодо України.

Використана література

Magyar Orszаgos Leveltаr (MOL. K-28, 1926. L, 5272. 2, 3, 6. old.

2 Fencsik I. A Kаrpаtoroszok multja es jelen. Pecs, 1939, 6, 12. old.

3 Egry I. Magyarorszаg es Ukrаnia // A Cel. 1939. mбrcius, 73, 76. old.

4 Ruttkay L. Az ukrаn mozgalom es a Rutenfoeld // Magyar Szemle. 1931, №
4. 376. old.

5 Magyarorszаg es Lengyelorszаg. Bp.—Warszawa, 1936, 83. old.

6 Kozma M. Beszedek, cikkek, eloeadаsok, nyilatkozatok. 1940-1941. Bp.,
1942, 145. old.; Tъrmezei L. Az ukrаn kerdes magyar szempontjai. Bp.,
1939, 8. old.; MOL. K.—28, 1940, 225. t.—p—21800.

7Uj Magyarsаg. 1939. mаrc. 17., 2. old.

8 MOL. K—28, 1940—E—15363, 22, 24. old.

9 Kozma M. Uo. 145, 185, 195. old.

10 Hadtoertenelmi Intezet Leveltаra /HIL/. VKF. I. o., 1942. 5121/eln.,
277. d., 46-47. old.; Uo. 5311/eln. 278. d., 52-55. old.

11 HIL. Roeplapgyьtemeny. 1944. 1Y. 312. sz.

12 Літопис УПА. Том І. — К., 1995. С. 132.

13 Uj Magyarorszаg. 1994. februаr 18., 3. old.I.

Похожие записи