Реферат

Психологія малих груп в політиці

При всьому беззаперечному значенні особистості політичного лідера і
його психології, сучасна політика, особливо в стабільних суспільствах
здійснюється групами людей. В рамках ПП групу можна визначити як
сукупність людей, які взаємодіють заради досягнення усвідомлюваних цілей
та інтересів. Об`єктивно ця сукупність виступає як суб`єкт політичної
дії, а суб`єктивно існує як деяка окрема, відмінна від інших цілісність.

      В рамках ПП більшість класифікацій і типологій зводяться до 11
основних параметрів, за якими відрізняються і відповідно типологізують
малі групи.

      Типи і типології малих груп в залежності від 1) спрямованості
основних дій групи; 2) міри групової згуртованості; 3) міри
проникливості групи; 4) своїх власних цілей; 5) особливостей групової
свідомості; 6) структури; 7) форми зв`язку між членами групи; 8)
важливості членства в групі для її учасників; 9) тривалості існування
групи; 10) виробленого (чи усталеного) в групі способу прийняття рішень;
11) загальної ефективності групової діяльності.

      Зрозуміло, що малі групи в політиці відрізняються рівнем свого
розвитку. Однак, ще практика радянських часів показала, що з
психологічної точки зору засідання комсомольського бюро (умовно якогось
факультету) мало чим відрізнялись від засідання бюро міськкому, чи
обкому партії. Сучасний вітчизняний досвід досить однозначно показує, що
навіть багатопартійне, плюралістичне і навіть нейтральне в партійному
плані оточення мало що змінює. Як тільки виникає якась група як суб`єкт
полдітичної дії, починають діяти всі ті ж аналогічні психологічні
механізми політичної поведінки людей. Багаточисленні дослідження
процесів формування політичних груп дозволяють виділити п`ять основних
етапів: 1) “номінальна група”, 2) “асоціативна група”, 3) “кооперативна
група”, 4) “корпоративна група”, 5) колектив.

      Цікаво, що описані етапи зовсім не обов`язково виступають як
послідовні, причому обов`язково змінюючі один одного. Група може
зупинитися у своєму розвитку на будь-якому із описаних етапів, починаючи
з першого і навіть перестати існувати як група. Хоч обминути той чи
інший етап у своєму розвитку, перейти через нього практично неможливо.
Терміни проходження кожного із етапів, зрозуміло, сильно мінливі в
залежності від зрілості і досвіду членів групи, активності лідера та
інших факторів.

      Поряд із описаними етапами становлення групи як суб`єкта
політичної дії, велике значення мають внутрішні, власне психологічні
процеси взаємодії людей, які і ведуть до розвитку групи чи заважають
йому. Особливо вони проявляються на початкових стадіях розвитку
партійної групи.

      За даними спеціальних досліджень, на першій стадії – знайомство –
члени групи придивляються один до одного і до лідера, адаптуються до
умов майбутньої діяльності, знайомляться із близькими та віддаленими
перспективами, розподіляють між собою функціональні обов`язки і
налагоджують систему взаємодій. Стосунки будуються перш за все на основі
формальних зв`язків. Поведінка членів групи в основному визначається їх
минулим досвідом, діяльністю в інших групах.

      На другій стадії – поява первинних мікрогруп – в основному
завершується процес взаємного вивчення членами групи один одного і
відбувається їх зближення на основі симпатій, складу характеру,
часткових інтересів і т.д. В результаті виникають первинні мікрогрупи.
Як правило, виділяється активне ядро політичної групи, націлене на
ефективну політичну діяльність. Поряд з ним, утворюється група
“добросовісних виконавців”, усвідомлюючих і виконуючих свої обов`язки,
але як правило таких, що не виявляють власної ініціативи у вирішенні
групових питань. Іноді тут же виникає і “мікрогрупа пасивна” яка
складається із людей, що намагаються бути в стороні від основної
діяльності групи і знайти собі лекшу роботу. Не виключені і випадки
проникнення у політичну групу свідомих дезорганізаторів, які намагаються
розрушити структуру, яка складається або ж створити альтернативне
керівництво – наприклад, з метою психологічного розколу групи.

      З появою первинних мікрогруп починає діяти механізм психологічної
саморегуляції групи. Як правило, “активне ядро” надає підтримку лідеру,
активізує “добросовісних виконавців”, здійснює тиск на “пасивну групу” і
протидіє дезорганізаторам. Так, починає функціонувати групова думка, яка
сприяє подоланню конфліктів, які часом виникають між мікрогрупами.

      На третій стадії – консолідація групи – іде процес консолідації
групи. У міру розвитку спільної діяльності, наростають позитивні
процеси. Укріплюються зв`язки між членами групи, посилюється позитивний
психологічний клімат, виникає ефект “групового полекшення” діяльності
окремих членів групи від того, що вони здійснюють її саме в групі.
Посилюється авторитет лідера, розширюється “активне ядро” до якого
приєднуються колишні “добросовісні виконавці”. “Група пасиву” і
“дезорганізатори” або перевиховуються під впливом групової думки, або
виходять за межі групи.

      Так, виглядають основні власне психологічні механізми на основі
яких “спрацьовуються” люди, утворюючи групу як суб`єкт політичної
діяльності. Вони піддаються достатньо об`єктивному вивченню за допомогою
методу соціометрії і регулюються методом соціодрами. Процеси
функціонування групи як правило контролюються лідером.

      Взаємостосунки лідера з групою як правило носять складний,
багатоаспектний характер. Лідер немислимий без групи, група неефективна
без лідера.

Похожие записи