Національний університет

“Києво-Могилянська академія”

Реферат

З політології

На тему

ПРОБЛЕМИ Й ПЕРСПЕКТИВИ

СТАНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО

СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

Зміст:

Розділ I. Концептуальні підходи до проблем громадянського
суспільства.

1.Особливості основних напрямків розвитку громадянського
суспільства.

2.Поняття, зміст і структура громадянського
суспільства.

Розділ II. Проблеми та шляхи розвитку громадянського суспільства в
Україні.

Розділ I. Концептуальні підходи до проблем громадянського
суспільства.

П.1.Особливості основних напрямків розвитку
громадянського суспільства.

Процес становлення громадянського суспільства складний і суперечливий,
аналіз його потребує конкретно-історичного підходу.

Зародження та розвиток громадянського суспільства відбувається протягом
тривалого періоду еволюції сучасної цивілізації. Цей процес має багато
закономірностей, спільних для багатьох країн. Але кожна держава,
розвиваючи громадянське суспільство, вносила щось особливе, характерне
саме для неї.

Досить специфічний досвід його побудови мала Україна. Адже феодальний
устрій тривалий час носив потворні форми кріпосництва, щ обмежувало з
рабством. Це зумовило і характерний розвиток суспільства, наклало певний
відбиток на взаємовідносини між верствами населення, на їх психологію.
За таких умов основою соціально-економічного ладу стає сільська община,
яка, з одного боку, сприяла єднанню і взаємодопомозі селян, з іншого –
культивувала дух покори.

Протягом всього періоду суспільного розвитку все частіше інтереси
колективу домінували над інтересами особи. В таких умовах усвідомлення
себе як громадянина, як повноправної особистості не могло відбутися. Вся
історія ідеї громадянського суспільства – це історія перетворення самої
колективності, організованої за законами спільного життя в розвиток
людини, що вийшла із природнього стану необмеженої свободи, в
громадянина цього суспільства.

Власне, кожна держава має бути зацікавлена в створенні, всебічному
розширенні і поглибленні громадянського суспільства, якщо воно прагне до
задоволення потреб громадян, до своєї адаптації в загальнолюдський
цивілізований процес. Для держави стає життєво необхідним розвиток всіх
елементів громадянського суспільства. Чи відповідає таке суспільство
досягнутому рівню світової цивілізації, має засвідчити рівень
задоволення інтересів і потреб, громадянський мир на основі дії
прийнятих державою законів.

В сучасних умовах одним із вимог громадянського суспільства виступає
фактор соціальної відповідальності в усіх сферах суспільного життя
(економічній, політичній, соціальній, екологічній, національній), на
всіх рівнях суспільних організацій (соціальної групи, суспільної
організації, держави, свпоаого. співтовариства), пов’язаних з висуненням
на перший план загальнолюдських цінностей. Адже соціальна орієнтація
може утверджуватися в якості принципу суспільних відносин лише тоді,
коли задоволені всі необхідні потреби і створюються умови для реалі-^
зації системи історично обумовлених інтересів членів суспільства.

Важливе місце в цьому процесі належить державі. Вона повинна стати
арбітром у вирішенні конфліктних питань. Це пояснюється насамперед тім,
що на сьогоднішній день держава має в своїх руках переважне гграво
застосування примусу, різного роду санкцій, виступаючи власником
матеріальних благ, вона може, якщо побажає, спрямовувати свої зусилля на
покращення соціально-економічного становища людини, задовольняти
інтереси та потреби певних соціальних груп (працівники бюджетних
організацій, базових галузей промисловості, студенти, пенсіонери і
т.п.). Та на жаль, переформована державна машина не завжди готова взяти
на себе таке завдання. Має спрацювати механізм взаємодії громадянського
суспільства і держави, який знаходить свій прояв у взаємодії через
партії, вибори, представницькі органи влади.

В країнах Заходу існує ціла система представництва інтересів. Основні її
учасники з боку грогладяпського суспільства — це групи і об’єднання за
інтересами, з боку держави — органи виконавчої влади. Окрім згаданих
сформувались специфічні представництва —консультативні комітети і
комісії, що існують при міністерс вах, відомствах, уряді, в роботі яких
беруть участь групи і об’єднання за інтересами. Такі інститути
займаються виробленням рекомендацій і відповідних державних рішень,
деякі з них виконують угіравганські функції, інші діють па «недержавній»
основі.

В Західній Європі дискусія про те, чи є держава функцією суспільства,
чи суспільство в міру розвитку держави має перетворитися в контролюючу
ним функцію, можна віднести до XVIII ст., коли в працях англійських і
фраїкузьких філософів таТеоретичні аспекти дискусії зводились до
визначення долі влади, функцій і повноважень, які громадянське
суспільство доручає державі на тому чи іншому етапі свого розвитку.
Відповідно визначалась роль держави в розвитку суспільства.

У взаємодії громадянського суспільства та держави можуть існувати два
напрямки. По-перше, держава є і залишається функцією іромадянського
суспільства. Серед представників цього напрямку е і теорії переважаючої
ролі держави («державники»), рівного партнерства («суспільний договір»),
його пасивної ролі («нічний сторож»). По-друге, держава носить
тимчасовий характер. Утвердження в теорії постулат}’ про швидке
відмирання держави з поступовою заміною її суспільним самоуправлінням
призвело б до повного знищення громадянського суспільства.

Кожна з цих теорій має свої переваги та недоліки. Однак протиставлення
держави громадянському суспільству призводить до виникнення негативних
факторів, які знаходять своє виявлення в тому, що держава та
громадянське суспільство перебувають в постійному процесі боротьби.

Справді, специфіка сучасної ситуації в Україні зводиться до того, що
відбувається двоєдиний процес формування і громадянського суспільства, і
правової держави, де громадянські права людини підпорядковуються нормам
міжнародного права. А це означає, що:

— має місце виключення будь-якої дискримінації за національно-етнічними,
політичними, релігійними, статевовіковими ознаками;

— має місце надійний законодавчий захист особистості і гідності
і-ромадянина, недоторканість його житла і майна, свобода вибору
проживання, виїзду або в’їзду в країну, таємниця листування і телефонних
розмов, свобода слова, преси, інформації; — людині дано право
вільно виявляти свій світогляд та духовні інтереси;

— має місце всебічний захист громадянських прав з боку судових
органів та громадський організацій.

Попередній розвиток нашої країни засвідчує, що крізь складалася
практика ототожнювання реального стану справ з програмними настановами.
Мала місце невідповідність між реальним і формальним узагальненням
виробництва. Таким чином поглиблювалась суперечність між існуючими
суспільними відносинами і декларованими в документах гаслами. Ця
суперечність стала важливим фактором деформації правової системи,
системи інтересів і цінностей. Необхідно, щоб будівництво нашого
законодавства відбува-д лося цілеспрямовано, поступово. Адже справжнього
демократичного, передового законодавства у нас не склалося, зате виросла
величезна маса урядових і відомчих актів, мета яких — забезпечення
тоталітарної системи. Законодавство не може створюватись саме собою, у
вищих сферах політики, а життя розвиватись саме по собі, в зворотньому
напрямі. Така ситуація існує лише тоді, коли немає громадянського
суспільства. «Норми права народжуються не зверху, а в самому
громадянському суспільстві, в процесі спільної дії людей при постійному
зіткненні їх інтересів, правила, які відмірюють «зону волі» цих
інтересів. Ці правила і є нормою права як міра волі». Норма права тільки
в тому випадку буде діяти, коли е механізм її реалізації.

Специфіка законодавчої діяльності нашого суспільства на нишшньому етапі
полягає в тому, що:

— вона носить базисний характер, оскільки створюються якісно нові
суспільні відносини, нові парадигми суспільного життя;

— цей процес здійснюється в умовах, коли життя здебільшого спирається на
старі структури і в ньому немає об’єктивно нових, спроможних реалізувати
вимоги закону;

— ця діяльність виходить з принципу повної її суверенності, коли
законодавчий процес може бути незалежним від реального стану даного
суспільства.

В нашій державі ще існують суперечності між законом і дійсністю, що веде
до примноження конфліктів в суспільстві. Вихід із такого становища — у
форсуванні реалістичного характеру законодавства, спроможного
враховувати конкретні ситуації, не-«іобхідні для формування
громадянського суспільства.

На сучасному етапі розвитку принято говорити про попий суспільний
устрій, процес становлення якого відбувається в ба-^ гатьох країнах, як
про суспільство змішаного типу, що проходить різні етапи на шляху до
суспільства соціальної злагоди.

Результатом і внутрішнім джерелом розвитку систем нової о типу є
соціальна орієнтація на реалізацію потенціалу людської особистості,
забезпечення вигідних умов й життєдіяльності.

Соціально-економічна політика, що проводиться нині в Україні, на жаль,
не забезпечує стабільних умов для реалізації можливостей переходу до
суспільства такого типу.

Та все ж не варто говорити так категорично, адже певні умови для
побудови суспільства соціальної злагоди у нас створюються. Це насамперед
реформування відносин власності, створення системи політичної
демократії. Обидва завдання іюрозривно пов’язані між собою, але зміни в
економічній і політичній сферах часто мають різну спрямованість.

Приватизація державної власності здійснюється в умовах інфляції, різкого
зниження стимулів виробничої діяльності, загального погіршення
фінансового становища підприємств. З цього приводу професор В.Даниленко
писав: «Приватизація швидше буде саме бюрократичною. Ринок буде
вводитися зверху, не покладаючись на самоорганізуючі основи
громадянського суспільства, втримуючи максимальний контроль за розвитком
ситуації. А це буде стримувати економічну реформу в цілому, продовжуючи
та поглиблюючи тяготи народу”.

Таким чином, історичний розвиток України має багато ознак модернізації,
здійснюється поряд із розвинутими країнами. На сьогоднішній день
відбувається процес приведення всіх суспільних інститутів та процесів у
відповідність до норм розвинутої цивілізації, що знаходить свій прояв у
формуванні засад правової держави та громадянського суспільства.

Від темпів і напрямків розвитку громадянського суспільства залежатиме
можливість нової інтеграції, передумовою якої є близькість процесів і
ступінь зрілості національних громадянських суспільств.

П. 2. Поняття, зміст і структура громадянського суспільства

На сьогодні наше суспільство перебуває в стані системної кризи. Особливо
загострюються політичні, економічні, соціальні відносини. Тому так
важливо дбати і про розвиток нашої державності і про формування
громадянського суспільства.

Після проголошення незалежності України і вибору демократичного шляху
розвитку держави з’явилося достатньо наукових праць, присвячених теорії
громадянського суспільства. А це засвідчує, що теорія громадянського
суспільства знаходить своїх прихильників в нашій державі. Біда тільки в
тому, що ідеї громадянського суспільства залишаються ще мало відомими
широкому загалу, слабо задіяними в нашому суспільному розвитку.

На сучасному етапі розвитку проблема суспільства мас практичне значення,
як питанзія становлення і функціонування громадянського суспільства.
Осмислення загального поняття громадянського суспільства полягає у
прагненні систематизувати притаманні даному терміну відмінні ознаки.

В юридичній науці деякі вчені до громадянського суспільства відносять
систему недержавних відносин (А.П.Кочетков), інші — всі суспільні
зв’язки, що виникають поза сферою політики (А.В.Одинцова, О.Самородний),
а треті — сукупність виробничих відносин, що зв’язують громадян.
Суттєвим є те, що громадянське суспільство повинно бути основою
політичного життя, вносити в останнє демократичні риси і якості, сам дух
звільнення особи від державного диктату — основу основ громадянського
суспільства.

Одинцова А.В. звертає увагу на те, що «… більшість існуючих підходів
до визначення громадянського суспільства, незважаючи на наявність у них
розбіжностей, мають загальний недолік: у них суспільство, що підлягає
аналізу, пов’язується з якимись конкретними інститутами держави або їх
сукупністю».

Група авторів першого в Україні «Політологічного словника» вважає, що
«громадянське суспільство — сукупність неполігичнпх відносин
(економічних, національних, духовно-моральних, релігійних і т.ін.),
галузь спонтанного самовиявлення інтересів і воді вільних індивідів і їх
асоціацій. Таке визначення громадянського суспільства має свої позитивні
риси, оскільки більш чітко (через сучасне розуміння суті правової
держави) зв’язує громадянське суспільство з державою, вказує на
вторинність державності, підкреслює службові обов’язки державної влади
захищати своїх громадян і тим самим регулювати їх життєдіяльність.

Своєрідну точку зору з цього питання має Е.Амбарнумов, -який підкреслює,
що тенденція до формування громадянського суспільства реалізується через
розвиток горизонтальних зв’язків,

шляхом перехрещування економічних звязкіз чисто господарськими
рамками». «Громадянське суспільство, — пише він, — арматурою
горизонтальних зв’язків закріплює політичну влад)”

Таке розуміння громадянського суспільства переплітається з точкою зору
Ю.Красіна і А.Галкіна, які під громадянським суспільством розглядають
стабільну систему горизонтальних соціальних зв’язків,
суспільно-політичних орієнтацій і норм суспільної поведінки, що виросла
безпосередньо із відносин власності, але не зводиться до них. В цій
системі концентруються і оформляються економічні, професійні, культурні,
релігійні та інші повсякденні інтереси соціальних прошарків і груп.

Визначення суті громадянського суспільства мас важливе значення. Але
завжди слід пам’ятати, що громадянське суспільство — це таке
суспільство, де іїтусси людини мають пріоритетне значення. Адже людині
за своєю природою притаманне прагнення жити в суспільстві людей, в якому
вона прагне задовільнити, насамперед, свої приватні інтереси. В той же
час, звичайно, інститути громадянського суспільства покликані
забезпечити певний баланс між соціальними та політичними силами, а за
допомогою ^. правових норм регулювати відповідні відносини.

Таким чином, громадянське суспільство — це не якісь ізольовані індивіди,
а комплекс соціальних відносин, система суспільних інтересів
(економічних, соціальчо-політичних, релігійних, духовних, сімейних,
культурних та інших), яка виражає різнорідні цінності, інтереси і
потреби членів суспільства. Це сфера самовиявлення вільних громадян і
добровільно сформованих асоціацій і організацій, обмежених відповідними
законами від безпосереднього втручання та довічної регламентації
діяльності цих громадян і організацій з боку державної влади. , Такий
підхід до аналізу громадянського суспільства дає змоі-у зробити висновок
про те, що воно має відображати громадянські відносини, взаємозв’язок
всіх сфер суспільного життя людини. В той же час громадянське
суспільство — це не будь-яке суспільство, а сукупний індивід, який
виступає через систему різних асоціацій, об’єднань своєрідним
регулятором свободи людини. «» Іншими словами, громадянське суспільство
— це сфера соціальної взаємодії, що складається зі сфери особистого,
різноманітних об’єднань, суспільних рухів і публічної комунікації. Його
часто розуміють як місце соціальної діі, відносно автономної від
держави.

Основою громадянського суспільства є поділ і різноманітність, механізм
стримування та урівноваження. Політичні інституції відокремлені від
культурних і позбавлені можливості отримувії іи економічний зиск;
чиновники не мають змоги зловживати споїм службовим становищем; держава
ие контролює культурне, релігійне та наукове життя; високий соціальний
статус не може бути запорукою авторитету в культурній або політичній
с-4)ері. Завдяки пресі, законодавчій ініціативі та іншим факторам вільне
суспільство одержує можливість контролювати та стримувати державну
владу. Словом, важливе місце у розумінні громадянського суспільства
посідає асоціатичпий аспект, тобто наявність певної спільності
соціальних суб’єктів, що прагнуть самоідентифікації. Проблематика
громадянського суспільства є доволі складною. Вона не обмежується тільки
аспектом надання соціальним суб’єктам достатнього простору для
реалізації їх вільного вибору у власних дзях на свою і суспільну
користь. Але не слід забувати, що громадянське суспільство — це людське
суспільство, взяте з точки

зору його конкретної якісної характеристики. Саме за таких умов
здійснюється його функціонування, коли встановлюється відносна рівновага
між моментом самодіяльності і владної обумовленості поведінки конкретних
соціальних суб’єктів, коли вплив центральної влади на життя суспільного
організму є гнучким, коли і влада, та Її адресати діють
взасмовідповідально і обмежують себе і одне одного в експансіоністських
проявах.

Важливо, щоб громадянське суспільство не тільки в теорії, але й на
практиці стало полем вільної життєдіяльності людей і взаємної волі
народу. Воно може існувати і розвиватися лише в умозах консенсусу між
його силами з ряду суспільних цінностей (форм власності, моментів
демократії та інше). Адже сутність громадянського суспільства — це
поєднання економічного, політичного і культурного плюралізму, який
знаходить своє відображення в багатстві форм власності, в запереченні
ідеологічних стереотипів, «в розкритті духовного життя у всьому обсязі.

Стану розвитку теорії громадянського суспільства на сьогодні відповідає
і розвиток складових частин громадянського суспільства. Спробуємо
визначити суттєвий момент, який дає можливість віднести певні суспільні
відносини до основних елементів громадянського суспільства. Елементи
громадянського суспільства мають відповідати таким вимогам:

1) економічна система діє за принципами са»воорганізації,
саморегулювання, самоуправління;

2) соціальна система має чітко виражене структурне оформлення;

3) політична система виступає, з одного боку, в формі механізму
узгодження соціальних інтересів в суспільстві, а з іншого.

h

— h

?

> @ B U Ue TH a a ae ae e e i i ? o o oe o u ue th

¤

¦

h

! h

h

h

h

h

???успільства. Але при цьому слід пам’ятати, що національна ідея
підносить колектив, а ідея громадянського суспільства — особу; різні тут
і носії суверенності — нація і особа. Відмінним є відношення до держави.
Національна ідея підносить державу як мету нації для власної реалізації,
тоді як ідея громадянського суспільства передбачає обмеження держави,
аби вона не загрожувала . цінності і суверенності особи. Щоб залучити
певною мірою національну ідею до розвитку суспільства, необхідно
насамперед демократизувати національну ідею. Основний напрямок
— це співпраця з державою, яка б гарантувала не тільки звичайні
економічні, громадянські та політичні права, але й забезпечувала
якнайбільшу відкритість і свободу дискусій між максимально автономними
індивідумами, а саме:

— гарантування прав інтимності і приватності, щоб індивіди та групи мали
простір на виявлення своєї самобутності;

— гарантування прав доступу до публічної сфери.

Громадянське суспільство, в свою чергу, має також дбати про права
індивідуму на різні форми колективної діяльності, всіляко підтримувати
розвиток національної ідеї, наповнюючи її принципами демократії.

Адже відомо, що історія не знає жодного громадянської о суспільства, яке
жило б відповідно до декларованих принципів.

Зміцнення громадянського суспільства на сьогодні передбачає:

— фінансування незалежних мас-медіа;

— встановлення контактів не лише з урядом, але й з опозиційними силами;

— надання допомоги задля зміцнення ключових інститутів громадянського
суспільства, органів судочинства та охорони пра-вопорядку;

— створення і розвиток благодійницьких та добровільних організацій, за
допомогою яких населення менше сподівалося б на ‘ допомогу держави і
більше покладалося на власні сили;

— розширення каналів обміну технічної та гуманітарної допомоги, обміну в
галузі освіти та культури.

Підсумовуючи розмову, зазначимо, що проблема сутності та тенденцій
розвитку громадянського суспільства надзвичайно актуальна, вона
невіддільна від питань реформування суспільного життя в Україні. Адже
наша держава пройшла складний шлях історичного розвитку. Тривала
провінційна роль України, відсутність розвитку її державності стали
причиною слабкого розвитку громадянського суспільства та його
теорії.Тому проблема становлення громадянського суспільства
безпосередньо пов’язана з необхідністю розбудови державності, оскільки
вдосконалення суспільства і держави с необхідною умовою демократичного
розвитку країни.

Вивчення поглядів на громадянське суспільство в політико-правовій думці,
проведення порівняльного аналізу основних концептуальних підходів до
проблеми іромадянського суспільства дає можливість визначити генетичний
зв’язок між різними напрямками вчення про громадянське суспільство,
узагальнити їх спільні та виділити особливі риси, що стало принципово
новим напрямком вивчення проблеми громадянського суспільства. Аналіз
структурних елементів громадянського суспільства в умовах розвитку
суспільних інститутів дає можливість глибше зрозуміти їх природу на
кошсретаоінсїшуційному рівні.

Розділ ІІ. Проблеми та шляхи розвитку громадянського суспільства в
Україні.

Після розвалу Союзу та перших років незалежності, спроб визначити
напрямок розвитку економіки та державності більшість аналітиків дійшли
висновку, що альтернативи західним моделям суспільного розвитку
практично не існує. Не заперечуючи в цілому слідування шляхом цінностей,
вироблених людством, хотілось би застерегти від того, щоб новий підхід,
як справедливо відмічається науковцями, не затінив «споконвічні обереги
українського способу життя, якщо ці цінності сприяють утвердженню
державності України, розвитку системи розумних потреб особи й
суспільства, формуванню освіченої й високоморальної особистості»33.

Сьогодні гостро постала теоретична і практична проблема вироблення
перспективного підходу до оцінки української історії і незалежної,
самостійної ідеологічної та політичної позиції щодо оцінки шляхів і
засобів розвитку України. Демократизація створює можливості для
прогресивного розвитку України. Але постає запитання: як найкраще
скористатися цими можливостями, зберігши позитивну спадковість розвитку,
подолавши одночасно негативну? Перед суспільною думкою України постало
завдання — розробити концепцію нової історії України, спроможну дати
відповіді на всі ті основоположні запитання суспільного розвитку.

В Україні Існують групи політиків, які вважають, що лише національна
ідея «вивезе» Україну на магістральні шляхи цивілізаційного розвитку.
Справді, національна ідея — могутній локомотив історії. Національна ідея
спроможна стати потужним мотивом і стимулом дій особистостей, соціальних
груп і цілих народів. Але слід мати на увазі, що за революційним
періодом завжди настають часи копіткої, наполегливої праці для
налагодження нової системи господарювання, формування нової політичної
системи суспільства, коли регулятивний вплив національної ідеї значно
знижується, а на передній план виходять організаційні завдання,
вирішувати які, щоправда без національне орієнтованої держави,
неможливо.

Досі в Україні тривають дискусії про вплив держави та про баланс сил
державної влади й суспільства. Значна частина населення вбачає в державі
чужу, корумповану силу, не довіряє державній владі, хоча і дотримується
утопічного погляду, ніби винятково державними засобами можна створити
нове громадянське суспільство. Між іншим, це типова утопія, поєднана з
надією на мудрого вождя, авторитетного правителя, який, прийшовши до
влади, владнає все справедливо й демократично. Державна влада дійсно
може сприяти встановленню громадянського суспільства, але без ініціативи
народу «знизу» її можливості обмежені.

Суть стратегії конструктивних сил України може бути зведена до
необхідності переходу від залишків пострадянського «тимчасового
авторитаризму» центральної (особливо виконавчої) влади до «постійної
демократії», в яку будуть інтенсивно втягнуті регіони та більшість
населення.

Особливістю і суперечливістю перехідного суспільства, яким є сучасна
Україна, є те, що складнощі перехідних процесів, з одного боку,
зумовлюють зміцнення регулюючої ролі держави, тобто самої держави, а, з
другого — розбудова громадянського суспільства передбачає роздержавлення
суспільних інститутів, зменшення державного впливу на них. Ця обставина
і підкреслює необхідність наукових розробок ролі держави в перехідному
суспільстві, розробки механізмів її впливу на соціальні процеси,
визначення шляхів перетворення держави на правову, а перехідного
суспільства — на громадянське.

Hе відзначити, що у нинішній Конституції і згадки немає про громадянське
суспільство, на формування якого зрештою має бути спрямований весь
державно-правовий механізм. Цей, м’яко кажучи, недолік нинішньої
Конституції, безумовно, негативно відбиватиметься на процесі формування
громадянського суспільства, серцевини правової держави. Проголошуючи
своє прагнення досягти ідеалів правової держави, не пов’язавши це на
конституційному рівні з формуванням громадянського суспільства, не є
просто нелогічним, а й стратегічно неприпустимим. Адже неможливо донести
до людей сутність переваг правової держави, не пов’язуючи це із
громадянським суспільством, яке є гарантом захисту його членів від
втручання державних інститутів в їх приватне і особисте життя, особливо
у тих випадках, коли ці інститути при певних обставинах перетворюються
на самодостатні і діють для самих себе, а нерідко й проти суспільства.
Oднією з перших змін до Конституції України має бути її доповнення новим
розділом про громадянське суспільство.

У кінцевому рахунку все ж таки є всі підстави сказати, що молода
українська держава обрала в цілому правильний шлях, шлях цивілізованого
суспільства, яке ґрунтується на загальнолюдських цінностях. Передусім, і
це найголовніше, Україна стала незалежною державою з перспективними
конституційними намірами стати демократичною і правовою. Стосовно ж
перехідного суспільства, яким є сучасна Україна, то попередньо
узагальнюючі його характеристики є такими:

• усі сфери життєдіяльності охоплені системною кризою, особливо вражені
економіка і соціальна сфера;

• на рівні керівництва державою відсутнє цілісне уявлення про шляхи
виходу із кризи, не розроблена відповідна Урядова Програма Дій;

Підбиваючи підсумок, можна сказати, ідо сьогодні основними шляхами
побудови громадянського суспільства в Україні є:

в розширення масової бази влади, підвищення політичної культури
населення, створення нових можливостей участі громадян в управлінні
державними і суспільними справами;

• активізація процесу роздержавлення усіх сфер суспільного життя,
формування справжніх інститутів громадянського суспільства як ринкового,
так і неринкового характеру (благодійні фонди, споживчі товариства,
клуби за інтересами, товариства, асоціації тощо), розвиток різних форм
громадського самоврядування і самодіяльності. До речі, у США існують
сотні тисяч центральних, штатних, регіональних і місцевих асоціацій
(політичних, культурних, релігійних, воєнно-патріотичних і т. п.), які
охоплюють 2/3 населення США. Це і є соціальна база громадянського
суспільства;

в постійне удосконалення контрольних механізмів, тобто механізмів
зворотнього зв’язку від суспільства до держави;

• максимальне розширення сфери судового захисту прав і свобод людини,
формування поваги до права і до закону;

в виховання нормального природного патріотизму — національного і
державного — на основі поваги до національної історико-культурної
спадщини;

• зміцнення свободи інформації і гласності, відкритості суспільства на
основі щонайширших зв’язків із зарубіжним світом; в піднесення
рівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності,
оскільки справа не тільки в наявності демократичних установ і процедур
та інформованості населення, але й в умінні жити в умовах демократії,
користуватися її благами, в готовності до постійного удосконалення
політичної системи у відповідності зі зміною конкретно-історичних умов.

Іншими словами, має відбутися максимальне роздержавлення усіх сфер
суспільного життя. Проте це роздержавлення зовсім не означає повної
відмови від державного в межах закону регулювання соціального життя.

Роздержавлення суспільства на базі Конституції України передбачається по
таких напрямках:

-в галузі політичній — закріплення багатопартійності, створення державою
на основі закону рівних умов для діяльності політичних партій, інших
громадських об’єднань; заборона будь-якій політичній партії чи
організації привласнювати собі право здійснювати державну владу;
проведення виборів на багатопартійній

основі;

-в галузі економічній — приватизація державних і комунальних підприємств
на основі приватної власності (індивідуальної і колективної);
^невтручання держави і її структур в безпосередню господарську
діяльність підприємств незалежно від форм власності; свобода
підприємництва і договорів;

-в галузі ідеологічній — будь-яка ідеологія не може зводитися до рангу
державної і закріплюватись у законному порядку, не кажучи про
конституційний рівень, як це було в попередніх радянських конституціях;
відокремлення церкви від держави, невтручання держави у справи релігії;
роздержавлення і деідеологізація освіти, науки і культури, всієї
духовної сфери суспільства на основі конституційного гарантованого права
на свободу думки, совісті і релігії;

в нарешті, децентралізація державної влади, зміцнення справжніх органів
місцевого самоврядування, зняття зайвої державної опіки над
територіями.ини в ньому, живить повагу і любов до Вітчизни, зміцнює
бажа-ня всіляко оббігати і захищати її.

Протягом багатьох століть боротьби українців за свою незалежну державу,
коли Україна перебувала у складі інших держав, ідеологія націоналізму,
що об’єднувала всі національні сили різних відтінків на грунті прагнення
до політичного самовизначення, відігравала роль цементуючого фактору в
змаганнях за самостійну і незалежну національну державу. Відтоді, як
Україна здобула незалежність, українське суспільство увійшло в етап
розбудови і розвитку національної держави і громадянського суспільства,
з’ясувалося, що на території України, крім українців (73,6% населення)
проживають інші національності (26,4%): росіяни, білоруси, євреї,
поляки, чехи, словаки, болгари, молдавани, румуни, іреки, угорці,
естонці, татари, гагаузи та інші. Історичний досвід показав, що політика
національного гноблення, зневаги, асиміляції веде до дестабілізації
суспільства, послаблення і занепаду держави. В умовах, коли неукраїнське
населення на всенародному референдумі 1991 р. висловилось за незалежну
українську державу, виявили прагнення будувати її спільно з українською
нацією інші національно-етнічні спільності, виникла потреба в ідеології,
яка єднала всі народи України на грунті побудови українського
громадянського суспільства і української національної держави. Такою
стала україно-державницька ідеологія, тобто система ідей і поглядів, які
теоретично обґрунтовують і відстоюють як головну мету суспільства
побудову і захист української національної держави та консолідують
навколо неї всі народи і суспільно-політичні рухи України, підкреслюючи
при цьому вирішальну роль в державотворчому процесі української нації. В
цьому полягає сучасний зміст української національної ідеї.

Отже, в перспективі ефективність в організації громадянської о
суспільства в Україні залежить від того, в якій мірі держава і
суспільство здатні створити умови, вільні від причин, що породжують
дестабілізуючі фактори в кожній із сфер життєдіяльності соціального
організму. Вирішальною передумовою забезпечення національної державності
є дотримання законів існування системи (а, отже, вивчення їх), створення
передумов для й природного функціонування, запобігання дестабілізації.
Це головні умови збереження незалежності держави, суспільства, особи
(громадянина). Насильство, постійні спроби в короткі терміни виправити
становище, поновити втрачену рівновагу може мати тимчасовий е4»ект.
Досвід переконує, що насильство породжує ескалацію насильства і заводить
в глухий кут. Пошук природного шляху розвитку громадянського суспільства
на ґрунті внутрішніх передумов і врахування сучасних здобутків людської
цивілізації та створення для нього простору — важлива передумова
неантагоністичного розвитку української державності.

Становлення громадянського суспільства суверенної
національно-демократичної держави Україна — імператив історії. Досвід
розвитку цивілізованих країн засвідчує, що формування громадянського
суспільства шляхом світової цивілізації тривалий і дуже складний процес.
Справжнє громадянське суспільство може існувати лише в державі з
ефективною та конкуерентноспромож-ною, соціальноорієнтованою економікою.
Адже саме рівень ефективності національної економіки визначить місце
України у світовому співтоваристві.Підбиваючи підсумок, можна сказати,
ідо сьогодні основними шляхами побудови громадянського суспільства в
Україні є:

в розширення масової бази влади, підвищення політичної культури
населення, створення нових можливостей участі громадян в управлінні
державними і суспільними справами;

• активізація процесу роздержавлення усіх сфер суспільного життя,
формування справжніх інститутів громадянського суспільства як ринкового,
так і неринкового характеру (благодійні фонди, споживчі товариства,
клуби за інтересами, товариства, асоціації тощо), розвиток різних форм
громадського самоврядування і самодіяльності. До речі, у США існують
сотні тисяч центральних, штатних, регіональних і місцевих асоціацій
(політичних, культурних, релігійних, воєнно-патріотичних і т. п.), які
охоплюють 2/3 населення США. Це і є соціальна база громадянського
суспільства;

в постійне удосконалення контрольних механізмів, тобто механізмів
зворотнього зв’язку від суспільства до держави;

• максимальне розширення сфери судового захисту прав і свобод людини,
формування поваги до права і до закону;

в виховання нормального природного патріотизму — національного і
державного — на основі поваги до національної історико-культурної
спадщини;

• зміцнення свободи інформації і гласності, відкритості суспільства на
основі щонайширших зв’язків із зарубіжним світом;

в піднесення рівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної
пасивності, оскільки справа не тільки в наявності

демократичних установ і процедур та інформованості населення, але й в
умінні жити в умовах демократії, користуватися її благами, в готовності
до постійного удосконалення політичної системи у відповідності зі зміною
конкретно-історичних умов.

Враховуючи особливості перехідного часу, в якому знаходиться Україна,
має бути проведена в життя така концепція співвідношення особи,
суспільства і держави, яка дозволила б не тільки змінити сьогоднішній
менталітет людини, але й сприяти формуванню вільної особи з високою
політичною, економічною і правовою культурою, яка усвідомлює свою
цінність і гідність. Ця концепція передбачає, що епіцентром
громадянського суспільства є людина, її права, свободи й інтереси, що
всі інститути громадянського суспільства і держави утворюються
постільки, поскільки є необхідність створити умови для нормальної
життєдіяльності людини, захисту її прав і свобод. При цьому державні
інститути мають нести подвійний тягар, забезпечуючи через закони,
по-перше, рівні для всіх людей умови і можливості, по-друге, нормальне
функціонування громадянського суспільства в цілому. Отже, на
конституційному рівні має бути закладена якісно нова модель правової
організації життя людини і суспільства, відповідно до якої весь
державний і суспільний механізм спрямовується на здійснення і захист
прав і свобод людини. Всі політичні, економічні, соціальні і культурні
права людини мають знайти своє відбиття у відповідних інститутах
громадянського суспільства, таких, як власність, свобода підприємництва,
екологічна безпека, сім’я, освіта, наука і культура, громадські
об’єднання, свобода інформації та інших. Ці інститути повинні стати
надійним матеріальним фундаментом прав і свобод людини.

Список використаної літератури:

1.Громадянське суспільство в Україні : проблеми становлення.-Київ.:
Логос,1997.

2.Кириченко С.О. Шляхи формування громадянського суспільства і правової
держави.-Київ.; Логос, 1999.

3.Кириченко С.О. Громадянське суспільство і правова держава: поняття та
зміст.-К.; Логос,1999.

4.Камінський А. На перехідному етапі .”Гласність”, ”перебудова” і
“демократизація на Україні” — Мюнхен.1990.

5.Михальченко М.І., Журавський В.С., Танчер В.В. Cсоціально-політична
трансформація України: реальність, міфологеми, проблеми
вибору.-К.,1997.с.114.

6.Журавський В.С. Україна політична : переступити через
прірву.-К.,1995.с.124.

7.Кириченко М. Багатопартійність // Віче,1993.№9.с.102.

8.Банс В. Элементы неопределенности в переходной период //
Полис.-1993.№1.

9.Перехідні суспільства. Зміни-радикальні чи поступові? //
(Віче.1995.№2).

10.Кремень В. Політична стратегія України: порівняльні перспективи //
Віче.-1994.№11.с.21.

11.Гаєць В. Державність України. На шляху до громадянського суспільства
//Віче.-1995.№5.с.16.

PAGE

PAGE 19

Похожие записи