РЕФЕРАТ

на тему:

Проблема відносин Україна – ООН

ПЛАН

Вступ

1. Членство України в НАТО

2. Проблема реформування ООН. Позиція України

3. Діяльність України в Раді Безпеки ООН

Список використаної літератури

Вступ

Організація Об’єднаних Націй (ООН) — міжнародна організація, заснована
26 червня 1945 на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії
Об’єднаних Націй. Метою діяльності організації є підтримання і зміцнення
миру і міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами
світу.

Головні органи ООН: Генеральна Асамблея (ГА), Рада Безпеки (РБ),
Секретаріат (генеральний секретар обирається Генеральною Асамблеєю за
рекомендацією Ради Безпеки на 5 років), Міжнародний Суд, Економічна і
Соціальна Рада; Рада з Опіки; штаб-квартира знаходиться у Нью-Йорку.

Члени-засновники — 51 держава (в т. ч. Україна). Станом на 1998 рік ООН
нараховула 185 держав-членів.

Статут ООН, який було пiдписано 26 червня 1945 р., набрав чинностi 24
жовтня 1945 р. Цей день щорiчно вiдзначається як День Органiзацiї
Об’єднаних Нацiй. Активну участь у розробцi Статуту ООН взяли
представники України. Глава делегацiї України на конференцiї у
Сан-Франциско, мiнiстр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський головував
у Першому комiтетi, де були розробленi Преамбула та Глава 1 «Цiлi та
принципи» Статуту. Україна в числі перших пiдписала Статут i увiйшла в
групу з 51 держави-засновниці ООН.

      Пiсля проголошення незалежностi України участь у дiяльностi
Органiзацiї Об’єднаних Нацiй було визначено одним з прiоритетних
напрямiв зовнiшньої полiтики нашої держави.

Як одна з держав-засновниць ООН, Україна неухильно дотримується цiлей та
принципiв Статуту Органiзацiї, робить суттєвий вклад у її дiяльнiсть у
сферах пiдтримання мiжнародного миру та безпеки, роззброєння,
економiчного та соцiального розвитку, захисту прав людини, змiцнення
мiжнародного права тощо.

1. Членство України в НАТО

  З офiцiйними вiзитами у Києвi перебували У Тан (1962 р.), Курт
Вальдхайм (1981 р.), Перес де Куельяр (1987 р.), Бутрос Бутрос-Галi
(1993 р.).

Протягом 1994-2001 рр. вiдбулося сiм зустрiчей Президента України
Л.Кучми з Генеральним секретарем ООН: у 1994 р. у Нью-Йорку, у 1995 р. у
Вiднi, у 1996 р. у Москвi, у 1997 р. у Давосi, під час 52-ї сесiї ГА ООН
у вереснi та листопадi 1997 р., пiд час Вашингтонського Самiту
країн-членiв НАТО (квiтень 1999 р.), а також пiд час Самiту тисячолiття
ООН (вересень 2000 р.).

      У 1995 р. Президент України взяв участь у Спецiальному урочистому
засiданнi ГА ООН на найвищому рiвнi з нагоди 50-ї рiчницi заснування
Органiзацiї Об’єднаних Нацiй. Він також брав участь у роботi 49-ї та
52-ї сесiй ГА ООН, був Головою делегацiї України на 19-й спецiальнiй
сесiї ГА ООН з питань екологiї та Самiтi тисячолiття ООН.

7 вересня 2000 р. з iнiцiативи Президента України вiдбулося засiдання
Ради Безпеки ООН на рiвнi глав держав та урядiв (Самiт РБ ООН),
присвячене обговоренню питання «Забезпечення ефективної ролi Ради
Безпеки у пiдтриманнi мiжнародного миру та безпеки, особливо в Африцi».
Це засiдання РБ на найвищому рiвнi, друге за всю iсторiю ООН, мало
позитивний вплив на вiдновлення та змiцнення авторитету Ради Безпеки, а
також надало потужного iмпульсу зусиллям, спрямованим на змiцнення
принципiв Статуту ООН, головних засад системи колективної безпеки та
реформування полiтики ООН у галузi миротворчих операцiй.

У 1997 р. мiнiстра закордонних справ України Г. Удовенка було обрано
Головою 52-ї сесiї Генеральної Асамблеї ООН. Особливо Україна гордиться
тим, що саме 52-а сесiя ГА ООН, яка увiйшла в iсторiю як «сесiя реформ»,
схвалила всеохоплюючу програму реформування Органiзацiї, запропоновану
її Генеральним секретарем К.Аннаном, i надала потужного iмпульсу
широкомасштабному оновленню Органiзацiї. Будучи активним прибічником та
безпосереднiм учасником сучасного процесу реформування ООН, Україна
продовжує докладати значних зусиль з метою пiдвищення ефективностi
дiяльностi ООН та її адаптацiї до нових вимог сьогодення.

      Україна тричi обиралася непостiйним членом Ради Безпеки
(1948-1949, 1984-1985, 2000-2001 рр.), чотири рази — членом Економiчної
i Соцiальної Ради (останнiй раз — 1993-1995 рр.). Представники України
неодноразово обиралися на керiвнi посади головних комiтетiв сесiй
Генеральної Асамблеї.

      Одним з найважливіших пiдтверджень визнання авторитету i ролi
нашої держави на мiжнароднiй аренi, послiдовностi та неупередженостi її
зовнiшньої полiтики стало обрання України до складу непостiйних членiв
Ради Безпеки ООН на перiод 2000-2001 рр. За більше ніж 1,5 року членства
у Радi Безпеки Україна переконливо довела свою спроможнiсть бути
активним членом РБ, з позицiєю якого рахуються, здiйснювати ефективний
вплив на процес прийняття в РБ доленосних рiшень та робити власний
практичний внесок в їх реалiзацiю.

      Кульмiнацiєю членства України в Радi Безпеки ООН стало її
головування у цьому органi у березнi 2001 року. Цей мiсяць став одним з
найпродуктивніших і найефективніших у дiяльностi РБ, яка предметно
розглянула ряд найбiльш актуальних свiтових проблем, зокрема, кризовi
ситуацiї на Балканах та на Близькому Сходi.

Наша держава надає виключно важливого значення питанню реформування Ради
Безпеки. Україна виступає за розширення членського складу РБ,
пiдтримуючи збiльшення кiлькостi як постiйних, так i непостiйних членiв.
Неодмiнною передумовою пiдтримки нашою державою будь-якого варiанту
реформування РБ ООН є зaбезпечення адекватного рiвня представленостi в
цьому органi країн Схiдноєвропейської регiональної групи. Позицiя
України з цього питання базується також на розумiннi того, що iнститут
права вето не вiдповiдає сучасним мiжнародним реалiям. Належна увага з
боку України придiляється забезпеченню подальшого прогресу у посиленнi
транспарентностi та вдосконаленнi методiв роботи РБ ООН.

      На сьогоднi Україна є членом Комiтету з програми i координацiї,
Спецiального комiтету з операцiй з пiдтримання миру, Комiтету з внескiв,
Комiтету з використання космiчного простору в мирних цiлях, Комiтету з
питань здiйснення невiд’ємних прав палестинського народу,
Консультативного комiтету з навчання, вивчення, розповсюдження та
ширшого визнання мiжнародного права, Комiтету з енергетики та природних
ресурсiв, Комiсiї з роззброєння, Комiсiї з народонаселення та розвитку,
Комiсiї по боротьбі з наркотичними засобами, Виконавчої ради Програми
розвитку ООН, Фонду ООН з питань народонаселення, Виконавчої ради
Дитячого фонду ООН (ЮНIСЕФ), Виконавчої ради Мiжнародної органiзацiї
працi, Ради керуючих МАГАТЕ. Представника України посла В.Василенка було
обрано до складу суддiв ad litem Мiжнародного кримiнального трибуналу
для колишньої Югославiї.

      Україна, як одна з держав-засновниць ООН, надає виняткового
значення дiяльностi ООН з пiдтримання мiжнародного миру та безпеки,
розглядаючи участь у цiй дiяльностi як важливий чинник своєї зовнiшньої
полiтики.

      Починаючи з липня 1992 р., наша держава виступає як великий
контрибутор до операцiй ООН з пiдтримання миру (ОПМ). Протягом 10 рокiв
в ОПМ взяли участь близько 18 тис. вiйськовослужбовцiв Збройних Сил та
працiвникiв органiв внутрiшнiх справ України.

Нині Україна є найбiльшим контрибутором до операцiй ООН з пiдтримання
миру серед європейських країн та входить до 10 найбiльших
держав-контрибуторiв свiту i бере участь у мiсiях ООН в Афганiстанi,
Боснiї i Герцеговинi, Грузiї, Демократичнiй Республiцi Конго, Косово
(СРЮ), Лiванi, Схiдному Тиморi, Сьєрра-Леоне, Хорватiї.

Як великий контрибутор до ОПМ ООН Україна виходить з того, що одним з
важливих аспектiв миротворчих операцiй є досягнення належного рiвня
захисту i безпеки їх персоналу. Враховуючи гостроту цiєї проблеми,
Україна стала iнiцiатором Конвенцiї щодо захисту миротворчого персоналу
ООН, яка набрала чинностi у сiчнi 1999 р.

Наша держава спрямовує значнi зусилля на розвиток спiвробiтництва з
мiжнародними органiзацiями економiчного та екологiчного напрямку,
залучення їх потенцiалу в соцiально-економiчних iнтересах України з
метою прискорення iнтеграцiї нашої країни у свiтову систему господарства
та вирiшення гострих проблем у сферi охорони довкiлля.

      Необхiднiсть вирішення згаданих завдань, якi мають ключове
значення для затвердження та розбудови нашої держави, обумовила
зростання ролi багатосторонньої дипломатiї як одного з найбiльш дiєвих
iнструментiв реалiзацiї нацiональних iнтересiв України. З часу здобуття
незалежностi наша країна кардинально переглянула традицiйнi пiдходи до
своєї участi у роботi мiжнародних органiзацiй економiчного,
науково-технiчного та екологiчного напрямкiв, якi до цього були
пiдпорядкованi полiтичним iнтересам колишнього СРСР. У результатi вжитих
заходiв дiяльнiсть України на соцiально-економiчному напрямі ООН, по
лiнiї спецiалiзованих установ, фондiв та програм цiєї найавторитетнiшої
мiжнародної унiверсальної органiзацiї, пiднята на якiсно новий щабель та
звiльнена вiд зайвої полiтизацiї, набувши прагматичного та вiдкритого
характеру.

Головнi зусилля української дипломатiї на цьому напрямку спрямовуються
нині на подальше ствердження функцiй мiжнародних органiзацiй як
механiзмiв мобiлiзацiї, узгодження та координацiї зусиль мiжнародного
спiвтовариства для вирішення глобальних проблем свiтової економiки та
довкiлля.

Завдяки активнiй позицiї України у мiжнародних органiзацiях наша країна
отримала значну технiчну, матерiальну та фiнансову допомогу, зокрема, з
боку Програми розвитку ООН (ПРООН), Глобального екологiчного фонду,
МАГАТЕ, Мiжнародної органiзацiї працi (МОП), ЮНКТАД, ЮНIДО, Фонду ООН у
галузi народонаселення (ЮНФПА), Мiжнародного союзу електрозв’язку (МСЕ),
Всесвiтнього поштового союзу (ВПС), Всесвiтньої органiзацiї
iнтелектуальної власностi та iнших. З 1993 року в Українi функцiонує
Представництво ООН, пiд прапором якого здiйснюється цiла низка важливих
проектiв i програм ООН, її органiв та спецустанов у галузi
соцiально-економiчних перетворень, розвитку пiдприємництва, охорони
природи, вирiшення актуальних демографiчних проблем. У липнi 2000 р.
вiдбулася офiцiйна iнавгурацiя «Будинку ООН» в Українi, який зiбрав пiд
свiй «дах» органи та установи ООН, що здiйснюють свою дiяльнiсть у нашiй
країнi (ЮНIСЕФ, ЮНФПА, УВКБ).

Великi обсяги зовнiшньої допомоги Україна одержала для вирiшення
складного комплексу завдань, пов’язаних з лiквiдацiєю наслiдкiв
Чорнобильської катастрофи та облаштуванням колись депортованих народiв,
у тому числi кримських татар.

Визнанням внеску та ролi України в мiжнародних органiзацiях стало
обрання нашої країни до ряду функцiональних комiсiй ООН, керiвних
органiв МОП, Програми розвитку ООН, ЮНФПА, Всесвiтньої туристичної
органiзацiї, ВПС та iн.

Активну участь Україна бере у мiжнародному процесi щодо впровадження
полiтики стабільного розвитку з метою комплексного вирiшення завдань
охорони довкiлля та економiчного зростання людства на глобальному рiвнi.
Делегацiя України вищого рiвня брала активну участь у основоположнiй
Конференцiї ООН з навколишнього середовища та розвитку 1992 р. («Самiт
планети Земля»). На 19-й спецсесiї ГА ООН iз всебiчного огляду та оцiнки
здiйснення «Порядку денного на ХХI столiття» («Рiо+5», 1997 р.)
Президент України Л.Кучма виголосив низку мiжнародних iнiцiатив
природоохоронного характеру.

      Другим, не менш важливим питанням екологiчного напряму, є участь
України у мiжнародному процесi iмплементацiї положень конвенцiй ООН у
сферi охорони природи, зокрема, Рамкової конвенцiї ООН про змiну клiмату
та Кiотського протоколу до неї, Стокгольмської конвенцiї про стiйкi
органiчнi забруднювачi, Конвенцiї про бiорiзноманiття тощо.

Наша країна стала iнiцiатором проведення у червнi 2001 року Спецiальної
сесiї Генеральної Асамблеї ООН з питань ВIЛ/СНIД, яка визначила
прiоритетнi напрямки активiзацiї боротьби свiтової спiльноти з цiєю
епiдемiєю.

2. Проблема реформування ООН. Позиція України

Сьогодні, попри всю значимість ролі ООН, на адресу Організації лунає
справедлива критика стосовно її неспроможності вирішувати конфлікти, які
чимдалі частіше спалахують у різних куточках світу. Однак, відомо, що
ООН створювалася передусім для уникнення нових конфліктів світового
масштабу. Вона мало пристосована для припинення таких розповсюджених
сьогодні явищ, як громадянські війни та тероризм. Адже загальне
міжнародне право, на підставі якого діє Організація, не достатньо
вичерпно регламентує особливості цих складних понять та їх небезпечність
для міжнародного миру й безпеки.

Багато держав сьогодні, добровільно взявши на себе зобов’язання за
міжнародним правом (зокрема, за Статутом ООН), відмовляються визнавати
зверхність цього інституту, мотивуючи це його невідповідністю своєму
національному праву.

Деякі країни усвідомлюють непросте становище, в якому сьогодні перебуває
ООН, і не повністю виконують свої зобов’язання стосовно відрахування
членських внесків до Організації, що спричинило їх величезний борг перед
ООН, сума якого значно перевищує 2 млрд. доларів США. Для порівняння,
борг нашої країни 1998 року перевищував 200 млн. доларів США.

Окрім того, щодо явних країн-порушників міжнародного правопорядку,
сьогодні далеко не завжди вдається застосувати всю повноту санкцій за
Статутом Організації, оскільки процедура прийняття рішень в ООН є
складною і не відповідає сучасним вимогам міжнародних відносин, що
динамічно розвиваються.

У цьому контексті особливо гостро постає проблема реформування Ради
Безпеки (РБ) ООН – органу, який покликаний реагувати й усувати найменшу
загрозу міжнародному миру та безпеці, відтак здійснювати свої функції в
якомога оперативнішому режимі. Дана проблема набуває для України
особливого значення як для країни, що перебуває в зоні безпосереднього
геополітичного суперництва двох могутніх військово-політичних блоків:
НАТО на заході й Ташкентського блоку на сході. Україна з 1999 до 2001
року була непостійним членом Ради Безпеки. Такий статус робить
вагомішими ініціативи будь-якої держави в галузі реформування означеної
вище міжнародної інституції.

Офіційною позицією нашої держави з цього приводу є усвідомлення
необхідності реформування Ради Безпеки ООН, що, попри все, залишається
однією з наймогутніших інституцій цієї організації. Такі перетворення
розглядаються як основна передумова оновлення діяльності всієї системи
ООН. Відразу після обрання України тимчасовим членом РБ вона почала
виступати за розширення представництва усіх регіональних груп, у тому
числі африканських, азійських, латиноамериканських, карибських країн.
Особливо наголошується на тимчасово додані місця групі
східноєвропейських країн через значне збільшення їх кількості у зв’язку
з розпадом світової системи соціалізму.

Одним з аргументів на користь цього міркування є те, що з запровадженням
регіонального представництва шляхом розширення кола тимчасових членів
зміниться в позитивний бік і баланс сил у Раді Безпеки. Україна також
виступає за збільшення кількості постійних членів Ради Безпеки за
рахунок держав, що мають відповідну вагу в сучасних міжнародних
відносинах. Таким чином, пропагується ідея введення до складу постійних
членів усіх країн “великої сімки” з можливим збільшенням кількості
членів РБ до 20 – 25 замість сьогоднішніх 15. Очікується, що
реформування Ради Безпеки підвищить ефективність і прозорість цієї
інституції, особливо процесу прийняття рішень у ній.

Для нашої країни, крім усього, це має велике значення, адже реформування
Ради Безпеки у бік її розширення означало б збільшення гарантій
стабільного членства України в цій інституції. Наша держава твердо
стоїть на позиціях добровільної відмови від практики застосування вето
постійними членами Ради Безпеки, що часто-густо виходять суто з власних
національних інтересів, в обхід думки світової громадськості. Такі дії
одних призводять до порушення іншими державами своїх зобов’язань за
Статутом ООН, а відтак, – до падіння авторитету самої Організації.

Крім зазначених аспектів, варто відмітити важливий фактор розширення
кола держав, що володіють ядерною зброєю. У цьому контексті необхідно
зважити на позицію нашої країни, яка добровільно відмовилася від
третього у світі за обсягами ядерного потенціалу та приєдналася до
Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).

Попри активні дії нашого представництва, а також внутрішніх інституцій
ООН, на шляху реформування Організації, вони сьогодні мають скоріше
характер декларацій про добрі наміри, оскільки сучасний стан міжнародних
відносин та поведінка головних гравців на міжнародній арені дещо
ускладнюють процес досягнення консенсусу між ними з цього приводу.
Особливим питанням, що потребує узгодження, є процедура прийняття рішень
у Раді Безпеки ООН. Зокрема, такі ключові члени РБ, як США, Росія та
Китай мають абсолютно відмінні позиції з приводу цих питань. Отже,
вирішення означених вище проблем відкладається на довгострокову
перспективу.

3. Діяльність України в Раді Безпеки ООН

З часу обрання нашої країни 1999 року тимчасовим членом Ради Безпеки ООН
передбачалося досягнення певних зовнішньополітичних та економічних
цілей. За останні два роки можна підбити підсумки діяльності України в
РБ. Слід відзначити, що більшість завдань залишилися невиконаними.

На новий статус покладалися сподівання щодо компенсації шкоди, якої
зазнала українська економіка під час Боснійської війни. Однак, події, що
розгортаються в Югославії й по сьогодні, змушують міжнародну
громадськість закривати на це очі. Хоча деякі позитивні зрушення все ж
намітилися, зокрема починає відновлюватися режим судноплавства річкою
Дунай. Це може дещо зменшити гостроту згаданої вище проблеми. Крім того,
виконавши свої міжнародні зобов’язання щодо закриття Чорнобильської АЕС,
українська сторона не отримала чітких гарантій надання західними
державами коштів на добудову додаткових компенсуючих енергоблоків на
Рівненській та Хмельницькій станціях. На представництво України при РБ
покладалися також завдання підвищити геополітичну вагу нашої держави і
вихід її на позиції ключового регіонального гравця.

Однак, членство України в Раді Безпеки ООН радше підкреслило її місце в
сучасних міжнародних відносинах. Володіючи певними політичними
перевагами, цей напрям навряд чи може бути визначальним у зовнішній
політиці нашої держави.

На тлі повільних процесів, що відбуваються в ООН, для нашої держави
особливо гостро постають питання її взаємовідносин з регіональними
міжнародними організаціями та інтеграційними утвореннями (об’єднаннями
держав), такими, як Рада Європи (РЄ), Європейський Союз (ЄС),
Співдружність Незалежних Держав (СНД), об’єднання ГУУАМ, Організація з
безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ) та Північноатлантичний Альянс
(НАТО).

Висновок

Отже, незалежність, здобута Україною в 1991 році, не тільки розпочала
нову сторінку в історії розвитку країни, але й визначила низку завдань,
без вирішення котрих можливості інтегрування України в світове
суспільство значно зменшуються.

З’явилися питання щодо модернізації всієї інфраструктури країни до рівня
міжнародних стандартів, особливо у сферах економіки, медицини, освіти та
в суспільно-політичній сфері – щодо досягнення відкритого,
демократичного суспільства, охорони природних ресурсів, управління
людськими ресурсами та розвиток нових інформаційно-комунікаційних
технологій.

Україна – це держава, яка на даний час підписала сім ключових
міжнародних угод та конвенцій ООН по правам людини. Україна разом з 188
іншими країнами, які підтримали і зобов’язались втілювати в життя
Декларацію Тисячоліття та Цілі Розвитку Тисячоліття, що були затверджені
на Генеральній Асамблеї ООН.

Після оголошення незалежності, молода країна почала відчувати значну
кількість економічних, соціальних та політичних проблем, які могли бути
вирішені тільки з використанням нових підходів основаних на принципах
відкритого суспільства та поваги до прав людини. Для того, щоб
прискорити інтеграцію України в світове суспільство, потрібно було
бажання людей – а також, підтримка міжнародних організацій. Організація
Об’єднаних Націй стала однією з перших в наданні такої підтримки,
відкривши свій офіс у Києві в 1992 році. Беручи до уваги, що в Україні
під „одним дахом” працюють кілька агенцій ООН, в червні 1999 року,
Генеральний Секретар ООН Кофі Аннан надав київському офісу Організації
статус Представництва ООН. Офіційна церемонія відкриття Представництва
ООН в Україні була проведена 14 червня 2000 року. Сьогодні, блакитний
прапор ООН здіймається над будинком що знаходиться за адресою Кловський
узвіз, 1.

Постійний Координатор системи ООН є головою Представництва ООН.
Підпорядковуючись Генеральному Секретарю ООН, Координатор має всі
повноваження управління і несе повну відповідальність за діяльність ООН
та її установ на території країни, в якій знаходиться офіс представника.
Він/вона працюють в партнерстві з державними установами та з
міжнародними та донорськими організаціями. Головне завдання Постійного
координатора – узгоджувати роботу установ ООН і міжнародних організацій
для надання Україні відповідної допомоги з тим, щоб прискорити
планомірне просування України шляхом гуманітарного,
соціально-політичного та економічного розвитку до світових стандартів
демократії, а також з тим, щоб здолати сьогоденні та майбутні перешкоди
та полегшити процеси інтеграції Україна – світ та світ – Україна.

В Україні працюють наступні установи ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН),
Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Фонд Народонаселення ООН (ЮНФПА), Міжнародне
агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародна організація з міграції
(МОМ), Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБООН),
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), Міжнародна організація
праці (МОП), та Програма ООН-СНІД в Україні (ЮНЕЙДС). В країні також
діють асоційовані організації ООН, такі як Міжнародний валютний фонд
(МВФ), Світовий Банк (СБ), та Міжнародна Фінансова Корпорація (МФК),
котра знаходиться у підпорядкуванні до Банку. Ці установи працюють в
різних сферах і мають їхні власні стратегії, але їх об’єднує загальна
стратегічна ціль: допомогти народу України побудувати краще майбутнє для
країни.

Візити високоповажних посадовців ООН в Київ підтверджують значимість
співпраці ООН – Україна. А саме, до Представництва ООН в Україні
завітали Генеральні Секретарі ООН Бутрос-Бутрос Гали (1993) і Кофі Аннан
(2002), заступники Генеральних Секретарів Пітер Хансен (1994), Сержіо
Віейра де Мелло (1998), Нафас Садко (1999) та Кендзо Ошіма (2002),
Президент Світового Банку Джеймс Волфенсон (1995, 2000), Генеральний
Директор Організації Об’єднаних Націй по Розвитку Промисловості Карлос
Магарінос (2002), Верховний Комісар ООН у справах біженців Салако Огата
(1997), Генеральний Директор ЮНЕСКО Федеріко Мейор (1997), Виконавчий
Директор ЮНІСЕФ Керол Белламі (1998, 2004), заступник Генерального
Директора ЮНЕСКО Мунір Бученакі (2005), Виконавчий Директором ЮНЕЙДС
Пітер Піот, та інші.

Генеральний Секретар ООН Кофі Аннан призначив Пана Френсіса Мартіна
О’Доннелла Координатором системи ООН в Україні 30 вересня 2004 року.
Одночасно, голова ПРООН Марк Маллок Браун призначив Пана О’Доннелла
Постійним представником ПРООН в Україні.

Підписана в серпні 2005 року Рамкова програма допомоги ООН (UNDAF),
детально описує механізм співпраці між Україною та Організацією
Об’єднаних Націй в Україні на наступні п’ять років (2006-2010).

Цей документ є концептуальною програмою дій ООН в Україні і основою
всієї діяльності яка буде проводитись ООН разом з урядом України.
Програма призначена для надання допомоги Україні в той час як вона
рухається в напрямку зміцнення демократії, повноцінного захисту прав
людини, та потужної економіки.

Рамкова програма є результатом ретельного аналізу ключових завдань
України (Загальний аналіз країни — Common Country Assessment).
Використовуючи такий аналіз, Організація Об’єднаних Націй в Україні,
разом з українським урядом, представниками міжнародних та неурядових
організацій, громадською спільнотою, та приватним сектором, визначили
чотири сфери у яких ООН надаватиме допомогу Україні: (1) здійснення
інституційних реформ, які спрямовані на те, щоб забезпечити виконання
права людини; (2) посилення громадянського суспільства в Україні для
забезпечення рівного доступу громадянам до суспільних послуг та
реалізації прав людини; (3) поліпшення якості охорони здоров’я та
надання медичного обслуговування; і (4) досягнення добробуту шляхом
збалансованого розвитку та підприємницької діяльності.

Список використаної літератури

Інформаційний бюлетень ООН: жовтень-грудень 2005

Інформаційний бюлетень ООН: серпень-вересень 2005

PAGE

PAGE 11

Похожие записи