Реферат на тему:

Поняття державного суверенітету.

Зовнішній та внутрішній суверенітет держави. Поняття державного
суверенітету

Конституціоналізм як багато-аспектне явище знаходить вияв у
конституційній теорії, в суспільно-політичному русі за її реалізацію і в
конституційній практиці. Особливий інтерес викликає зміст конституційних
принципів (принципів конституції), що становлять основу теорії і
практики.

Конституційні принципи — це категорія політичної і правової свідомості.
Вони не мають самостійного регулюючого значення. Відбиваючись у змісті
норм основних законів, конституційні принципи набувають характеру
принципів конституції. Останні є формою нормативного закріплення
конституційних принципів. Принципи конституції нерідко прямо включені до
змісту основних законів, зафіксовані у вигляді так званих
норм-принципів. Принципи конституції об’єктивують відповідну теорію,
матеріалізують у правовій формі конституційні принципи і тому звичайно
однойменні з ними. Разом з тим конституційні принципи є більш
абстрактними. Закріплюючи найбільш визнані в суспільстві
політико-правові ідеї, вони виходять у своєму значенні за межі предмета
конституційно-правового регулювання і нерідко мають відношення до
характеристики правової системи в цілому.

Зміст і формулювання принципів конкретизуються відповідно до
державно-правового розвитку окремих країн, що пояснюється історичними і
національними особливостями такого розвитку. Самі ж принципи тісно
взаємопов’язані і доповнюють один одного. Водночас вони різняться не
тільки за змістом, а й за предметним спрямуванням. Наприклад, принцип
поділу влад передусім віднесений до механізму здійснення державної
влади, принцип федералізму — до її політико-територіальної організації.

Одним з найбільш загальних конституційних принципів (принципів
конституції) є принцип суверенітету. Поняття суверенітету відоме
конституційній теорії і практиці всіх країн, хоч існують різні і досить
далекі від його традиційного тлумачення. Звичайно принцип суверенітету
асоціюється з визначенням самого сенсу державності. Це зумовлює його, по
суті, універсальне політико-правове значення.

З проблемою суверенітету завжди було пов’язане визначення найважливіших
характеристик конституційного права, зокрема з’ясування питання про
носія влади в державі та про межі її здійснення. Визнаною є точка зору,
за якою серед усіх відповідних принципів принцип суверенітету є найбільш
«політичним» за своїм характером. Це пояснюється не тільки особливостями
його юридичного змісту, а й тим значенням, яке він відіграє у процесі
здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави. До того ж за своїм
походженням суверенітет історично являв політичну ідею, яка лише з часом
набула юридичного значення.

Поняття суверенітету вперше сформулював Жан Боден (XVI ст.), який
запропонував засновану на принципі суверенітету концепцію державної
влади.

Іноді у відповідних конституційних положеннях замість народного
суверенітету декларується національний суверенітет. Зокрема, в ст. 1
Конституції Іспанії зазначено, що «національний суверенітет належить
іспанському народу, від якого походять повноваження держави». Подібний
текст містить і ст. З Конституції Франції. Така заміна термінів не є
випадковою і свідчить про сполученість понять народного, національного і
державного суверенітету.

Використання терміна «національний суверенітет» відображало процес
формування в XVII—XIX ст.ст. національних держав. Нації, які на той час
утворились, набували державних форм, тож не дивно, що майже відразу в
зарубіжній політико-правовій науці поняття національного суверенітету
стало сприйматись як першооснова державного суверенітету.

Що ж до прийнятого в науці поняття державного суверенітету, то воно
звичайно трактується як верховенство держави на своїй території і
незалежність у міжнародних відносинах. Верховенство держави означає дію
в межах її території тільки однієї публічної влади, яка визначає
повноваження усіх державних органів і посадових осіб, а також
підлеглість цій владі всього населення території. Незалежність держави в
міжнародних відносинах — це її непідпорядкованість будь-якій зовнішній
владі, владі інших держав.

Суверенітет виступає як необхідна політико-правова характеристика
держави. Поняття суверенітету відображає якісні риси держави. Водночас
воно прямо пов’язане з властивостями державної влади, тобто суверенітет
— це вияв самої природи влади. Зв’язок між державним і народним
суверенітетом нерідко вбачають у тому, що народ є єдиним джерелом влади,
яка звичайно здійснюється державою та її органами.

До сказаного слід додати, що в політико-правовій науці за рубежем
принцип народного суверенітету не формулюється у вигляді загальної ідеї
народовладдя. Подібна термінологія вважається надмірно абстрактною і в
юридичній літературі практично не використовується. Замість цього
тлумачать саме поняття народу, виходячи з того, що воно позначає
виборчий корпус, тобто сукупність громадян, які мають право брати участь
у виборах і референдумах. При цьому зміст принципу народного
суверенітету зводиться до юридичного визначення відповідних прав, що
прямо зафіксовано в багатьох конституціях. «Національний суверенітет
належить народу, який здійснює його через своїх представників і шляхом
референдуму», — зазначено в ст. З Конституції Франції. У ст. 20
Основного закону ФРН записано, що «державна влада здійснюється народом
шляхом виборів та голосувань і через спеціальні органи законодавства,
виконавчої влади та правосуддя».

2. Зовнішній та внутрішній суверенітет держави.

У «Декларації про державний суверенітет України» зазначається, що
державний суверенітет — це верховенство, самостійність, повнота і
неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і
рівноправність у зовнішніх зносинах.

У ст. 2 зазначається, що суверенітет України поширюється на всю її
територію. Конституцією проголошується суверенітет держави у повному
обсязі: як внутрішній суверенітет (щодо політичних партій та інших
інститутів), так і зовнішній, тобто суверенітет щодо інших держав, до
того ж у всіх основних сферах: політичній, економічній, культурній тощо.

Демократизм держави і державного ладу виявляється насамперед у визнанні
нею народу носієм суверенітету, у поєднанні безпосереднього народовладдя
із здійсненням влади народом через органи державної влади та місцевого
самоврядування, у визнанні й гарантуванні місцевого самоврядування,
демократичному порядку формування органів державної влади та місцевого
самоврядування, у системі, структурі, функціях і повноваженнях органів
державної влади і місцевого самоврядування та у порядку їх діяльності,
тобто в демократичних принципах організації і здійснення державної
влади.

Прояви зовнішнього суверенітету: Держава є національною за своїм
походженням, оскільки її утворення відбувалось на основі здійснення
українською нацією, усім українським народом права на самовизначення.
Національний характер держави зумовлюється певною мірою й
етнонаціональним складом нашого суспільства.

Це знаходить своє відображення у державній мові (ст. 10), символіці (ст.
20), в інших атрибутах держави, у її політиці сприяння консолідації та
розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і
культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної
самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст.
11), у піклуванні про задоволення національно-культурних та мовних
потреб українців, які проживають за межами держави.

Ознаки внутрішнього суверенітету:

Багатоманітність (політична, економічна та ідеологічна)

Політичний плюралізм полягає у багатопартійності і свободі політичної
діяльності, економічний — у багатоманітності форм власності і
господарювання, ідеологічний — у багатоманітності ідеологій. При цьому
цензура як антипод ідеологічної та політичної багатоманітності
Конституцією заборонена, і жодна ідеологія не може визнаватися державою
як обов’язкова, хоча це не виключає, звичайно, наявності
загальнонаціональної ідеології.

Рівність

Полягає у закріпленні у Конституції рівності усіх людей у своїй гідності
та правах (ст. 21), рівності конституційних прав і свобод громадян та їх
рівності перед законом (ст. 24).

Унітарність

Означає єдність, соборність держави в політичному, економічному,
соціальному, культурному (духовному) та інших відношеннях. Вузловим
моментом єдності держави є її територіальна єдність. У Конституції щодо
цього зазначається, що територія України у межах існуючого кордону є
цілісною і недоторканною (ст. 2).

Існуючий поділ України є адміністративно-територіальним поділом і не має
політичного характеру. Окремі адміністративно-територіальні одиниці
мають адміністративну автономію і певні атрибути держави (Автономна
Республіка Крим) або спеціальний статус міст республіканського значення
(міста Київ та Севастополь), але це не впливає і не може впливати на
визначення форми державного устрою України як унітарної держави.

Список використаної літератури:

Основи конституційного права. – К., 2000.

Щербина І.С. Поняття про суверенітет. – Харків, 1999.

Похожие записи