Реферат на тему:
Політичний міф як інструмент сучасних виборчих технологій
Політика завжди прагнула знайти своє обґрунтування у філософії або
релігії та своє виправдання у моралі. Історія політики довела, що
моральною політика бути не може. “Моральна політика” – це перший
найтриваліший політичний міф. “Філософічною” (ідеологічною) вона
реалізується лише на теоретичному рівні політичної свідомості не
висловлюючи інтересів усіх верств суспільства. Натомість, масова
політична свідомість активно сприймає головні ідеологічні принципи та
норми завдяки політичному символізмові (наочна агітація, політичні
пісні, політичні лідери, логотипи, політична мова, політична мода,
символи місця і часу), який є невід’ємною частиною політичної ідеології
та політичної культури, але вже не в якості їх ідейного компонента, а
лише як засіб впливу на масову політичну свідомість.
Внаслідок канонізації відповідної символіки на рівні масової політичної
свідомості відбувається поступовий, але неухильний процес
стереотипізації та міфологізації політичної свідомості. В основу цього
процесу покладений складний, але дієвий механізм ідейно-психологічного
впливу на масову свідомість – маніпуляція свідомістю.
Маніпулювання, як система засобів ідеологічного та
соціально-психологічного впливу з метою зміни мислення й поведінки людей
всупереч їхнім інтересам, може бути оперативним (ситуативним) та
стратегічним. Одним із найдієвіших маніпуляторів сучасності виступають
засоби масової інформації, які застосовують особливі прийоми
психологічного впливу. Зокрема це прийоми лінгвістичного маніпулювання,
викривлення масштабів подій та часу, звернення до негативних рівнів
свідомості, “метод Геббельса” (ефект блискавичної пропаганди з
фальсифікацією подій та фактів). Для укорінення соціальних міфів
технологія маніпулювання передбачає використання арсеналу конкретних
методів впливу на підсвідомість. Наприклад, це методи фрагментації, –
створення фактів, – історичних аналогій, – семантичного маніпулювання, –
використання дезінформації.
Усі ці методи та засоби (виборчі технології) вже багато десятиліть
використовуються на Заході. У західному суспільстві існують перевірені
часом методи впливу на поведінку електорату, навіть на мотиви такої
поведінки. Проте, як зазначає український політолог І. Буркут, найперші
спроби перенести на пострадянський ґрунт західні виборчі технології не
принесли сподіваних результатів. Можна припустити, що результатом
процесів, пов’язаних із деідеологізацією та деміфологізацією суспільної
свідомості в транзитивних політичних системах ( до яких певним чином
належить й політична система України), стає ідеологічний вакуум, котрий
неодмінно заповнюється реміфологізованою суспільною свідомістю, що
вірогідно є наслідком ефективного маніпулювання свідомістю. Наскільки
нові стереотипи і міфи виявляться тривалими – питання часу.
На відміну від стереотипу, в якому у спрощеній формі відзеркалюється
певний доволі складний елемент дійсності, міф набагато складніше явище
психічного життя. На думку видатного російського філософа М.
Мамардашвілі, міф – це машина культури, що перекидає місток від
природного стану людини до цивілізації, конструює саму людину. Міф
управляє людиною, створює для неї особливу — міфологічну реальність.
Безкінечний потік інформації, навала символів, образів, “картин” сприяє
міфологізації свідомості людини, оскільки міф постає стійкою структурою
й дозволяє запровадити певну впорядкованість до хаотичної “картини
світу”. Міф виявляється тією самою “реальністю”, в яку людина відверто
хоче вірити.
В умовах жорсткої інформаційної та психологічної боротьби за виборця,
переможе той, хто зможе нав’язати свою “картину світу”, свою
оригінальну концепцію міфологізованої реальності цільовій аудиторії.
Політичний міф у такій спосіб покликаний впорядкувати політичну
реальність й постає як засіб інтерпретації дійсності. Він може
використовуватися для реалізації конкретних політичних завдань: боротьби
за владу, легітимізації влади, здійснення політичного панування або
панування політичної ідеології. На думку українського політолога Г.
Почепцова, політичний міф – це універсальна конструкція, яку завжди
можна наповнити конкретним політичним змістом.
Російський учений А. Цуладзе виокремив два види політичного міфу.
Технологічні міфи. Вони створюються для реалізації конкретних політичних
завдань. Це “міфи на один день” або псевдоміфи, оскільки не мають
укорінення в архетипах. Натомість “вічні” або архетипні міфи глибоко
укорінені в ментальності народу – архетипах, які виступають енергетичним
зарядом міфу. Як влучно зауважила російська дослідниця О. Г. Рюмкова,
політичний міф – це архетипічна конструкція, яка визначає існування
певної політичної системи та претензії на особливу роль у цій системі
особистості або групи. За умови кризових ситуацій суспільство може через
міф відновлювати картини світу що були зруйновані та опановувати їх
знову. Головна роль політичного міфу – це відновлення зруйнованого
соціального світу та подолання світоглядної кризи. Отже, якщо при
конструюванні політичні міфи не спиратимуться на архетипи й не
відображатимуть компонентів міфу традиційного, то міфічні конструкції
(міфологеми) що виникатимуть не будуть сприйнятті масовою свідомістю.
Важливою функцією політичного міфу є легітимізація владних інститутів.
Міф є основою легітимної влади та її стрижнем водночас. Тому зазіхання
на головні політичні міфи держави є зазіханням на основи легітимності
цієї держави. Стосовно національної свідомості, то вона також просякнута
міфами. За суттю історія нації – це міф, що створений нею про саму себе,
виходячи з ідейно-політичних міркувань про власне місце у швидкоплинному
світі, адже політичний міф виступає своєрідним гарантом національної
самоідентифікації в історичному минулому.
Архетипи зашифровані також і в політичній мові і можуть активізуватися
за допомогою слів, фраз, образів. Звернення до архетипів дозволяє
вирішити проблему різного сприйняття слів різними соціальними верствами.
Наприклад, Гітлер казав: “Я розумію народ і не спілкуюсь з ним, доки він
не перетвориться в масу”. Вправно нагнітаючи емоції юрби, він дійсно
“змішував” робітників, селян, бюрократів, військових, домогосподарок у
єдину сіру масу. Не випадково нацисти перетворювали свої збори на
феєричні шоу. Коли юрба впадала в екстаз, Гітлер починав говорити те, що
хотів донести до людей. Він спілкувався із натовпом мовою образів,
звертався до найпримітивніших структур свідомості людей, до тих
міфологічних пластів, які швейцарський психоаналітик К. Юнг називав
архетипами. За К. Юнгом, на цьому рівні зникає індивідуальність, а є
лише колективне несвідоме.
Найбільш інтенсивна емоційна реакція пов’язана із сексом і смертю. Секс
і смерть – це табуйована інформація, яка блокується захисними
механізмами у сфері свідомості. Проте несвідоме сприймає табуйовану
інформацію завдяки символам та образам, і в такий спосіб надовго
закарбовується у пам’яті, адже, приміром, захисний механізм блокує
свідомість від сприйняття сексуального символу, але підсвідомо людина
все ж сприймає його і тому підсвідоме враження від такого сприйняття
асоціюється із пропонованою ідеєю і, коли об’єкт пропаганди стає одним з
варіантів вибору, людина обере його в такий спосіб, нібито вибір було
здійснено як її власний.
Нарешті ідея “освяченої” смерті також є доволі потужним чинником
міфологізації свідомості. “Загиблі за ідею” завжди додають ваги тій чи
іншій ідеології.
Отже, міф як політичний інструмент дозволяє докорінно зламати ситуацію,
що склалася на політичній арені, різко змінити громадську думку;
перерозподілити владні ресурси, не зустрічаючи суттєвих перешкод з боку
деморалізованого супротивника; отримати вихід до нових вагомих важелів
влади.
Міф забезпечує вихід до важелів управління масовою свідомістю за умови
гострого дефіциту владних ресурсів. Тобто політичний міф містифікує
(спотворює) політичну реальність утворюючи у такий спосіб своєрідний
структурний елемент свідомості – міфосвідомість , яка дозволяє спростити
сприйняття складного світу політики, завдяки цілісним і гармонійним
уявленням заснованим на вірі, а не на логічному знанні, яке просякнуте
внутрішніми суперечностями. Міфосвідомість дозволяє «олюднити» владні
відносини, змалювати їх як арену боротьби сил добра і зла,
справедливості та несправедливості, й у такий спосіб, сприяти
самоідентифікації особистості, вибору певних симпатій та антипатій,
реакцій і дій. У процесі політичної боротьби дуже часто створюються
ідеологічно маркіровані міфи, які використовуються різними групами у
їхній боротьбі за владу. У такому випадку міфи постають як конкуренти в
ідеологічній боротьбі за міфосвідомість.
Розрізняють міфологію минулого, міфологію сучасності, міфологію
майбутнього, а також міфологію комунізму, міфологію демократії та
міфологію фашизму (нацизму).
Наприклад, для міфології демократії характерні такі міфологеми, як
політична свобода і особистий вибір громадян, громадянське суспільство,
демократична політична влада, незалежність засобів масової інформації,
моральність політики.
Стосовно міфології фашизму, наведемо фрагмент інтерв’ю 1938 р. К. Юнга,
в якому він здійснив психологічний аналіз сучасних йому вождів й,
зокрема, Гітлера: “Не виникає сумнівів у тому, – зазначав К. Юнг, – що
Гітлер належить до категорії дійсних містичних шаманів. Гітлер, який
неодноразово показав, що усвідомлює своє містичне покликання, постає для
фанатиків Третього Рейху чимось більшим, ніж просто людина… Гітлер вас
лякає. Ви розумієте, що ніколи не зможете розмовляти з цією людиною,
тому що це ніхто, це не людина, але колектив. Він не особистість, він
ціла нація”. Політичні міфи утворюють зрозумілий образ майбутнього,
позбавляючи людей від страхів щодо реальності і виступають своєрідним
соціальним наркозом. Якщо відчуття соціальної тривожності долає
відповідну межу, то виникає замовлення на лідера, героя-месію.
В основу політичної міфотворчості традиційно покладені різноманітні
“теорії змов”, які за певних обставин сприяють нагнітанню суспільного
страху і масового психозу – сприятливого ґрунту для міфологізації
масової свідомості.
Іншою, модернізованою технологією сучасних політичних міфів є симуляція
масової демократії. Це штучна апеляція до суспільної свідомості за
допомогою маніпуляції експертів з рейтингами – за результатами
вибіркового опитування, коли респондент вибирає між варіантами суджень
самого експерта. Такі рейтинги є штучними моделями реальної думки
широких мас, які нібито “оживляють” експерти. Прикладом симуляції
масової демократії – можуть бути “екзит-поли” (соціологічне опитування
виборців на виборчих дільницях в день голосування), які активно
застосовувалися опозиційними політичними силами на президентських
виборах у Сербії (2000), в Грузії (2002) , в Україні (2004) та у
Білорусі (2006). Результати “екзит-полів” оприлюднювалися в якості
альтернативних даних, які начебто відображали реальну громадську думку.
Це створювало враження, що нібито офіційна влада замовчувала дійсні
результати голосування або ж фальсифікувала їх, хоча самі “екзит-поли”,
зрозуміло, не витримували жодної критики стосовно їхньої об’єктивності.
Маніпуляції за результатами соціологічних досліджень, коли будь-який
соціологічний інститут здійснював “оперативне” опитування громадян на
замовлення однієї з політичних сил, призводять до того, що створювалася
монополія на громадську думку з боку певних політичних сил, які прагнули
використати міф про демократію виключно як політичний інструмент в
боротьбі за владу.
Особливе місце у процесі із маніпуляцією масовою свідомістю посідають,
як вже зазначалося, засоби масової інформації, які є потужним
інструментом оперативного управління масовою свідомістю, і, які, на
думку А. Цуладзе, тоталітарні за своїм змістом, оскільки прагнуть
контролювати волю людей, їхні думки й почуття, і в такий спосіб
обмежують свободу особистості, пригноблюючи її. Засоби масової
інформації не здатні трансформувати саму реальність, але вони цілком
спроможні змінити про неї уявлення. Якщо це вдається, то в дійсності
відбуваються зміни, які викликані інформаційним впливом. Метою
інформаційного впливу є змінення поведінки об’єкта впливу завдяки
трансформації “картини світу”, що існує в його свідомості. Якщо для
свідомості характерний стереотип, що у минулому – усе погано, а майбутнє
– невизначене, то такою свідомістю краще маніпулювати, але не управляти.
Таким чином, політичний міф може розглядатися в якості ефективного
засобу проведення сучасних виборчих кампаній, оскільки є інструментом
впливу на масову політичну свідомість, хоча і містить у собі певні
недоліки. Зокрема, його використання призводить до симуляції головних
інститутів демократії, відвертого обману і всіляких маніпуляцій із
суспільною свідомістю. У такий спосіб виникає реальна небезпека
політичної відчуженості особистості, суспільної зневіри у головних
демократичних цінностях та сумнівів щодо можливостей ефективної
політики, контролю за державною політикою з боку суспільства.
Література:
1. Бурдяк В. Національний суверенітет держави в умовах інтеграції //
Буковинський журнал. – 2003. – № 3-4. – С. 123-133.
2. Буркут І., Гуйтор М. Свобода вибору чи маніпуляції політтехнологів //
Буковинський журнал. – 2003. – № 3-4. – С. 74- 96
3. Матвеєв С.О. Політична психологія.– К., 2003. – 216 с.
4. Рюмкова О.Г. Специфика и функции политического мифа // Философия и
будущее цивилизации : Тезисы докладов и выступлений IV Российского
философского конгресса ( Москва, 24-28 мая 2005 г.): В 5 т. Т. 5. – М.,
2005. – С. 56.
5. Цуладзе А. Политическая мифология. – М., 2003. – 384 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
