Реферат на тему:

Політична партія: поняття, структура, функції

Політика — це специфічний спосіб взаємодії держави і суспільства.
З’єднуючою ланкою між ними виступають політичні партії і
суспільно-політичні рухи. Будучи елементом громадянського суспільства,
вони дозволяють йому ефективно впливати на політику держави.

Політична партія — це організована група громадян, що виражає інтереси
тих чи інших соціальних верств і прагне до реалізації своєї мети шляхом
боротьби за державну владу і її використання.

Що відрізняє партію від інших суспільно-політичних організацій і груп
тиску?

Організаційна оформленість: стійкі внутрішньопартійні відносини і
наявність розгалуженої структури на загальнонаціональному, регіональному
і місцевому рівнях (виборні центральні органи і сітка регіональних
відділень).

Відкрита налаштованість на владу. Ця ознака відрізняє партії не тільки
від суспільних рухів, але й від груп тиску. Останні часом володіють
реальною владою, але не афішують цього, віддаючи перевагу озвученню
своїх інтересів через партійних лідерів.

Пошук масової опори: безпосередньо активних членів і виборців. Це
вимагає від партій проведення агітаційної роботи, пропаганди своїх
доктрин.

Ідеологічність партійних доктрин. Правда, у сучасній практиці поширений
феномен електоральних партій, в яких ідеологія виступає на задній план,
а головними функціями стає висування кандидатів: мобілізація виборців на
підтримку кандидата. На думку відомого французького політолога
М.Дюверше, такими є демократична і республіканська партії США — свого
роду команди спеціалістів з завоювання голосів і адміністративних посад.
Але в будь-якому випадку партія пропонує своїм послідовникам певну
систему орієнтацій стосовно стратегії розвитку суспільства.

Наявність програмної мети — певного проекту розвитку суспільства.
Програма відображає інтереси окремої соціальної групи або претендує на
вираження інтересів більш широких мас.

Ці риси відрізняють реальну партію не тільки від суспільних рухів, але й
від карликових партій, «одноденних» партій, характерних для країн, які
здійснюють перехід до демократії.

Не дивлячись на наявність значної літератури, присвяченої партіям,
єдності в розумінні їх сутності немає.

Найбільш поширеними є такі підходи:

Класовий. Становлення партій пов’язується з виділенням великих
соціальних груп (класів), а самі партії є найбільш активною і
організованою частиною якого-небудь класу, що виражає його інтереси. Цей
погляд на партію отримав обґрунтування у роботах К.Маркса, Ф.Енгельса і
В.Леніна. Сьогодні класовий підхід зустрічає все більше критики, що
пов’язано з розмиванням самих класів;

Ідеологічний. Становлення партій пов’язується з виділенням груп,
основних не стільки на спільності соціально-економічного становища,
скільки на спільності поглядів. Сама ж партія, як писав Б.Констан, є
групою людей, які визнають одну і ту ж політичну доктрину.

Інституціональний. Партія розуміється як організація, діюча в системі
держави (М.Дюверже).

Функціонально-прагматичний. Становлення партій пов’язується з метою
завоювання влади, самі вони трактуються як групи людей, що ставлять
перед собою завдання приходу до влади. Саме даний підхід домінує у
сучасній політології.

Партії покликані виражати і захищати специфічні інтереси певних груп і
верств суспільства. В цьому розумінні партійні утворення існували уже в
Стародавньому світі. Зокрема, про них згадує Аристотель, який виділяє
серед громадян Афінської держави партії жителів гори, рівнини і
узбережжя. Аналогічні угруповання існували і в Римі. В Римі вперше
виникає і сам термін «партія», що в перекладі з латинської означає
«частина» — частина якоїсь великої спільноти. Для всіх партій вказаного
періоду були характерні такі риси: становий характер, нечисленність,
нестійкість (будь-яка зміна ситуації вела до розпаду групи),
організаційна неоформленість, слабкий зв’язок з масами (угруповання
носили елітарний характер). Аналогічні аморфні угруповання виникали і в
період європейського Середньовіччя, наприклад, відома боротьба партій
«чорних» (феодалів-нобілей) і «білих» (багатих міщан) у Флоренції в XI
ст. Буржуазні революції дали імпульс для появи багатьох партій у формі
політичних клубів. Вони відрізнялися від аристократичних угруповань
більшою організованою оформленістю й ідеологічними орієнтаціями. Так,
французька революція 1789 р. призвела до формування політичних клубів
фельянів, жирондистів і якобінців.

Суттєвий вплив партій на політику став відчуватися лише з першої чверті
XIX ст. У цей час формуються перші масові партії в таких країнах, як США
(1828 р. — Демократична партія, 1854 р. — Республіканська партія) і
Великобританія (1850 р. — ліберальна партія, 1867 р. — Консервативна
партія). В інших країнах партії з’являються пізніше. Загальною
тенденцією розвитку партій у Європі і США було формування спочатку
буржуазних і лише потім робітничих партій.

Інакша ситуація складалася в Російській імперії. Тут першою виникає
робітнича партія (РСДРП). Вона була утворена у 1898 р. Буржуазні партії
з’являються лише після царського маніфесту від 17 жовтня 1905 p., що
легалізував громадські організації.

Посиленню ролі партій у політичному процесі в XIX-XX ст. сприяло
декілька причин:

формування елементів демократизму у сфері суспільного управління, тільки
система, що допускає різні думки (ідеологічний плюралізм), могла стати
основою для політичних партій;

усвідомлення великими соціальними групами (буржуазія, пролетаріат,
селянство, інтелігенція, жителі колоній, нації тощо) спільності своїх
внутрішніх інтересів і бажання їх реалізувати;

розширення виборчих прав громадян, оформлення політичного плюралізму, а
також необхідність проведення виборчих кампаній і агітації за конкретних
кандидатів.

Взагалі фактори сприяли тому, що партії, набувши абсолютно нових рис
(ввівши управлінський апарат, місцеві організації, інститут фіксованого
членства, статут і програми), перетворилися з другорядних допоміжних
організацій в один із значущих елементів політичних відносин. Вони
займають центральне місце в організації виборчих кампаній, в мобілізації
електорату на підтримку конкретних лідерів і програм.

З XIX ст. проявилися й основні способи формування партій.

Партії можуть виникнути:

з електоральних структур: асоціацій з реєстрації виборців (Ліберальна і
Консервативна партії Великобританії), комітетів на підтримку
конкурентних кандидатів (Республіканська і Демократична партії США);

з парламентських фракцій;

з ініціативи суспільних організацій: профспілок, екологічних, молодіжних
рухів тощо; типова в цьому плані історія британської лейбористської
партії, створена за ініціативою Конгресу тред-юніонів (профспілок) у
1899 р. У створенні власних партій бувають зацікавлені й інші
організовані корпоративні групи інтересів — союзи підприємств, аграрні
об’єднання, релігійні етнічні общини.

Крім того, в літературі виділяють й інші способи формування партій.
Залежно від того, як ініціюється створення партії, виділяють:

шлях «зверху» — це коли члени партії рекрутуються з чиновників
державного апарату, членів політичної еліти, з парламентських груп або
партійних функціонерів після розколу якої-небудь партії;

шлях «знизу» — суттєву роль відіграють маси, які орієнтуються на ту чи
іншу доктрину або лідера;

комбінований шлях, який поєднує риси двох перших способів.

????????????????????*?ях, які вони виконують стосовно суспільства і
держави. В їх числі:

активізація і інтеграція великих суспільних верств;

артикуляція, тобто перетворення розмитих думок людей у конкретні пакети
вимог і їх озвучення та агрегація інтересів, тобто погодження вимог
певних верств населення, їх оформлення у політичні програми;

політична соціалізація і формування суспільної думки;

розробка політичної ідеології і програм розвитку суспільства;

рекрутування у політичну еліту і висування лідерів; у багатьох державах
уряди і представницькі органи формуються з членів великих політичних
партій, а президенти і прем’єр міністри, як правило, очолюють правлячі
партії;

мобілізація виборців на виборах;

участь у боротьбі за державну владу через вибори;

здійснення державного управління з приходом до влади або контроль за
діяльністю влади;

рекрутування нових членів партії.

Говорячи про настільки значну роль партій у політичному житті
суспільства, необхідно відзначити, що частина західних дослідників уже з
початку 70-х pp. порушує питання про кризу партій. Під кризою
розуміється зниження впливу на суспільство, що проявляється у скороченні
їх чисельності і у втраті виборців, які традиційно голосували за ці
партії.

Падінню ролі партій сприяє ряд факторів:

зниження напруги соціальних конфліктів;

послаблення класового розколу суспільства;

зростаюча соціальна і географічна мобільність і, як наслідок,
фрагментація класів та послаблення групової солідарності;

конкуренція з боку ЗМІ, які сильно відтиснули у здійсненні таких
функцій, як мобілізація електорату у період виборчих кампаній, політична
соціалізація і формування суспільної думки;

падіння цікавості до традиційних ідеологій; люди часто голосують за
імідж лідера, а не за ідеологічну доктрину партії;

конкуренція з боку нових рухів і корпоративних структур, орієнтованих на
вирішення окремих проблем, завдяки яким людина намагається висловити
актуальні для неї культурні, естетичні, професійні, вікові, інші
інтереси.

Але ставити питання про зникнення партій з політичного простору було б
передчасно. Можна сказати, що історія їх буде продовжена, хоча самі
партії втратили монопольне становище на цьому просторі. Суттєвий вплив
на визначення партій у політиці робить держава. Вона може або піднімати,
або принижувати статус партій, тим самим спрощуючи або ускладнюючи їх
діяльність. Відносини партій і держави, як правило, регулюються законом,
що гарантує їх права і обов’язки.

У найбільш загальному вигляді до прав партій відносять:

право висувати кандидатів на виборні посади;

право на критику уряду;

право вільно поширювати інформацію про свою діяльність;

право на свободу внутрішньопартійного життя;

право на державні дотації і компенсації у період виборчих кампаній;

право на володіння майном.

Найбільш загальними обов’язками партій є:

обов’язок визнавати легальність існуючого ладу;

обов’язок дотримуватись правил, що регламентують діяльність партій.

У структурному плані партія є складним організмом, що складається з
таких компонентів:

вищий лідер і штаб, які виконують керівну роль: приймають важливі
рішення; концентрують у своїх руках всю інформацію про діяльність
партій; маніпулюють свідомістю і поведінкою партійних мас;

бюрократичний апарат, що здійснює зв’язки між вище- і нижчестоящими
партійними структурами і виконує накази керівництва.

Інколи бюрократичний апарат може відособлюватися від інших ланок партії
і навіть брати партійне керівництво у свої руки.

Класичний приклад: висунення в 20-і pp. в РКП (б) секретаріату ЦК на
чолі з Й. Сталіним на перше місце у структурі партії.

активні члени партії, що беруть участь у її житті і сприяють реалізації
партійної програми, пропагують її ідеї, але не входять до складу
бюрократії;

пасивні члени партії, які, входячи до її складу, практично не беруть
участі у житті організації, не сприяють реалізації партійної програми;

соціальна база партії, тобто ті верстви населення, які орієнтуються на
неї і можуть підтримувати її у фінансовому плані. Частина соціальної
бази партії, яка не тільки підтримує її програму, але й постійно голосує
за неї на виборах, називається електоратом даної партії.

Література:

Брегеда А.Ю. Політологія: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц.
— К.:КНЕУ, 1999. — 108 с.

Гелей С, Рутар С. Політологія: Навч. посібник. 3 вид., перероблене і
доповнене. — К.: Знання, 1999. — 427с.

Політологія у схемах, таблицях, визначеннях: Навч. посібник / За ред.
І.С.Дзюбка, І.Г.Оніщенко, К.М.Левківського, З.І.Тимошенко. — К.: УФІМБ,
1999. — 161 с.

Політологія: Підручник / За заг. ред. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. —
К.: Вища школа, 1998. -415 с.

Політологія. Підручник для студентів вузів / За ред. О.В.Бабкіної,
В.П.Горбатенка. — К.: Академія, 1998. — 368 с.

Політологія: Курс лекцій / І.С.Дмитрів (керівник), О.М.Рудакевич,
В.А.Кулик та ін. — Тернопіль: Астон, 1998. -158 с.

Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б.Кухти. — Ч. 3. Політична
свідомість і культура. — Львів: Кальварія, 1998. — 556 с.

Швидяк О.М. Політологія. Практикум: навч.-метод. посібник. — К.: ІЗМН,
1997. — 164 с.

Абетка українського політика. Довідник / М.Томенко (керівник авт. кол.).
— К.: Смолоскип, 1997. — 218 с.

Бебик В.М. Політологія: Теорія, методологія, практика: Підручник. — К.:
МАУП, 1997. — 248 с.

Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посібник. —
К.: АМУПП, 1997. — 200 с.

Основи етнодержавознавства: Підручник / За ред. Ю.І.Римаренка. — К.:
Либідь, 1997. — 656 с.

Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б.Кухти. — Ч. 2. Політичні
процеси, системи та інститути. -Львів: Кальварія, 1997. — 336 с.

Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів
вузів. — К.: Генеза, 1997. — 400 с.

Себайн Д.Г., Торсон Т.Л. Історія політичної думки. -К.: Основи, 1997. —
838 с.

Хто є хто в європейській та американській політичній науці. Малий
політологічний словник / За ред. Б.Кухти. -Львів: Кальварія, 1997. — 288
с.

Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Теорія політології. Навч. посібник. — К.:
Вища школа, 1996. — 179 с.

Політологія. Кінець XIX — перша половина XX ст. Хрестоматія / За ред.
О.І.Семкіна. — Львів: Світ, 1996. — 800 с.

Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. -К.: Тандем, 1996. -192
с.

Скиба В.Й., Горбатпенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології: Екскурс
в історію правничо-політичної думки. -К.: Основи, 1996.-718 с.

Бодуен Ж. Вступ до політології. — К.: Основи, 1995. -174 с.

Політологія посткомунізму. Політологічний аналіз посткомуністичних
суспільств. — К.: Політична думка, 1995. -368 с.

Томенко М.В. Українська перспектива: історико-політологічні підстави
сучасної державної стратегії. — К.: Українська перспектива, 1995. — 103
с.

Українська політологія: витоки та еволюція / За ред. Ф.М.Кирилюка. — К.:
Ватра, 1995. — 328 с.

Гаєвський Б. Українська політологія. Концептуальні засади. — К., 1994. —
144 с.

Кухта Б.Л. З історії української політичної думки: Тексти лекцій. — К.:
Генеза, 1994. — 368 с.

Потульницький В.А. Теорія української політології: Курс лекцій. — К.:
Либідь, 1993. — 191 с.

Конспект лекцій з курсу «Політологія» для студентів усіх форм навчання /
І.С.Дмитрів, В.А.Кулик, О.М.Рудакевич та ін. -Тернопіль: ТІНГ, 1992. —
44 с.

Ніконенко В.М. Політологія (курс лекцій). -Тернопіль, 1992. — 256 с.

Основы политологии / Под ред. А.Боднара. — К., 1991. — 144 с.

Похожие записи