ПІДГОТОВКА ФАХІВЦІВ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ
ОПТИМІЗАЦІЇ

Вже близько десяти років здійснюється реформування системи вищої освіти
в Україні, у ході якого досягнуто істотних результатів. Але масштабність
проведених перетворень і трансформаційні процеси в соціумі не тільки не
дозволяють говорити про завершеність цих змін, але і вимагають їх
подальшої реалізації.

Ситуація на межі століть така, що молодому фахівцю в його професійній
діяльності практично завжди приходиться застосовувати знання не тільки
за фахом, але й в інших галузях. Завтра ж від нього буде потрібно
постійне відновлення своєї кваліфікації, здобуття додаткових знань і
навичок. Тому сьогодні так необхідне удосконалювання системи вищої
освіти, одним з аспектів якого стає розширення контактів вузів з
роботодавцями, яке в перспективі повинно привести і до застосування
випереджальної підготовки фахівців з урахуванням прогнозованих тенденцій
на ринку праці. Помітимо, що в умовах його нестабільності, абітурієнти,
студенти і випускники розраховують часто на допомогу вузу. Вказана
тенденція позначилася також на створенні служб працевлаштування у вищих
навчальних закладах, які частково змушені “допрацьовувати” недоробки
системи вищої освіти в плані готовності студентів і випускників до
самостійного пошуку роботи. Надалі ж, коли студенти зможуть мати знання
і навички, які дозволять їм самостійно чи інакше, ніж за допомогою
служби працевлаштування у вузах, знайти місце роботи, відповідне до
набутої спеціальності, сприяння служби у вирішенні цієї проблеми повинно
втратити свою актуальність і поступитися місцем плануванню кар’єри,
завдяки якому студенти зможуть отримати, крім консультаційної допомоги,
додаткові навички для успішного працевлаштування і професійних
досягнень.

Важливим аспектом оптимізації вузівської підготовки в даний час є
посилення практичної спрямованості навчання, необхідність випуску,
насамперед, широкопрофільних фахівців, які володіють у той же час
ґрунтовними вузькоспеціальними знаннями і навичками. Однак головним
напрямком у підготовці фахівців у вищій школі стає орієнтація не тільки
на професійну, але й особистісну складову, що дозволить випускнику ВНЗ,
відповідно до змін у сфері трудових відносин, в міру необхідності
виявляти ініціативу, гнучкість, самоудосконалюватися та ін. При цьому
особливого значення набуває загальнокультурна підготовка фахівця,
формування гуманності особистості, як основи її всебічного розвитку,
становлення її громадянської позиції, здатності до відповідальних дій,
співробітництва з іншими людьми, що, нарешті, приведе до інтеграції
суспільства. У такий спосіб в основному буде забезпечений високий
адаптаційний потенціал випускників вузів України.

Полегшити ситуацію на ринку праці до деякої міри зможуть нові підходи до
формування замовлення на фахівців з вищою освітою. Передбачається
забезпечити баланс замовлення держави, регіонів, окремих галузей і попит
населення. На перше місце висувається завдання кадрового забезпечення
програм загальнодержавного значення. Поряд із загальнодержавними
інтересами варто враховувати інтереси регіонів —кожен регіон має свої
економічні, демографічні, соціальні особливості і вони повинні знайти
своє відбиття, насамперед, у моделях випускників вищих навчальних
закладів.

Наприклад, Національний технічний університет “ХПІ” – Народна українська
академія – ліцей “Професіонал” спільними зусиллями здійснюють
відпрацювання нетрадиційних шляхів та інноваційних методів
удосконалювання освіти з урахуванням специфіки регіону. Здійснюють
підготовку фахівців відповідно до розроблених моделей фахівців зі
спеціальностей, у яких існує потреба саме в Харківському регіоні [1,
с.19-22]. Крім цього, у НУА вже реалізується ідея безперервної освіти,
яка має безумовний позитивний ефект, характеризується кращою адаптацією
студентів до соціальних змін, у тому числі й у професійному житті,
можливістю більш цільоспрямованного розвитку людської особистості. Саме
впровадження інноваційних проектів у регіонах повинно сприяти більш
ефективній реалізації державної політики у сфері освіти.

ВНЗ, на даному етапі, варто орієнтуватися на місцеві потреби. Тим
більше, що статистичні дані свідчать про наявність у вузах, в основному,
місцевого контингенту студентів. І хоча реалізація регіональної політики
в галузі освіти йде непросто, здійснення ряду напрямків проходить
успішно і свідчить про необхідність продовження роботи.

Раніше вимоги до випускника ВНЗ в нашій країні регламентувалися
державою, обличчя фахівця визначався лише державним стандартом.
Формування ринку праці в сучасній Україні сприяло появі попиту на
молодь, що закінчила вуз, скоріше не з боку держави, а в основному,
інших роботодавців. Як результат, численні дослідники відзначають, що
система вищої освіти, готуючи фахівців для ринку праці, повинна
враховувати не тільки соціальне замовлення, але й орієнтуватися на
конкретних замовників випускників, при цьому з огляду на потреби
індивіда [2; 3, с.27-28]. Проблема для вузів і абітурієнтів, студентів і
випускників полягає ще й у тому, що поки чітко не визначено соціальне
замовлення. З іншого боку, воно буде час від часу уточнюватися в силу
змін кон’юнктури ринку праці. ВЗО повинні враховувати постійно мінливі
вимоги до фахівців у різних галузях діяльності, вносячи відповідні
корективи у зміст навчання, використовуючи нові технології вищої освіти,
з огляду на міжнародний досвід підготовки фахівців вищої кваліфікації.
Так, на Заході набула широкого застосування підготовка фахівців за
допомогою навчання, побудованого відповідно до інтересів конкретних
замовників – великих корпорацій. Подібна практика дістає розвиток і в
нашій вищій школі. Вона має як переваги, так і недоліки (у залежності
від співвідношення такої ринково орієнтованої підготовки з інтересами і
можливостями, у першу чергу, випускників вузів, але, що не менш важливо,
і суспільства в цілому). Безумовно, така підготовка повинна набути
застосування, однак, скоріше в перспективі, ніж зараз, і у невеликих
обсягах, оскільки в умовах постійних змін на ринку праці актуальною стає
“широта” підготовки, а не її “вузькість”. Важливою її складовою буде
самоосвіта студентів, яка дозволить розширити чи поглибити набуті
знання.

У той же час, істотним моментом навчання студентів на Заході є, як
відзначають вітчизняні і західні вчені [4, с.50-53; 5], переважна її
практична спрямованість при недостатній теоретичній підготовці, слабко
вираженому соціальному аспекті. Зазначені особливості, на думку
фахівців, не дуже сприяють успішній професійній адаптації і
компетентності випускників. Таким чином, виходячи з існуючих у нашій
країні умов і досвіду інших держав, немає підстав для повного
застосуваннясистеми навчання, яка набула поширення за кордоном, можливо
лише їх часткове чи адаптоване використання.

Усі ці фактори ведуть до зміни не тільки в процесах і механізмах
сучасної вузівської підготовки, але і до розвитку перспективних її
напрямків. Ринок праці України, зазнаючи певних змін, сприяє зміні вимог
до фахівців, коректуванню вузами кваліфікаційних характеристик.
Більшість вищих навчальних закладів у даний час працює над розробкою
моделей сучасних спеціалістів, які відповідають, насамперед, державному
стандарту. При цьому виникає нагальна потреба урахування запитів
регіонального ринку праці і навіть окремих роботодавців, які є
замовниками людських ресурсів. В умовах стрімкого розвитку інформаційних
технологій не завжди можливо підготувати студента до виконання всіх
професійних завдань на конкретному робочому місці. Тому створення
моделей фахівців повинно відбуватися у двох напрямках: 1) більш
стандартизовані моделі, що припускають найбільшу орієнтацію на державні
стандарти і лише невеликі доповнення, які виходять від регіональних
структур – вузів, роботодавців; 2) найменш стандартизовані моделі,
орієнтовані на потреби конкретних замовників фахівців, а також на
підготовку фахівців для сфер, де зміни є однією з характеристик
(комунікаційні технології, фінансова сфера та ін.).

У більшості випадків, ступінь підготовки майбутніх студентів, рівень їх
загальної культури завдяки вибору вузу III чи IV рівня, накладає
відбиток на елементи моделі фахівця, яка є орієнтиром у навчанні. Таким
чином, вона повинна бути не однаковою, а динамічною у своїх змінах.

Для успішної підготовки майбутніх фахівців ВЗО не повинні обмежуватися
створенням моделі випускника. Доцільним є і розробка моделей випускника
певного курсу, що дозволить вносити корективи й у такий спосіб
оптимізувати навчання, а також моделі викладача, оскільки
удосконалювання викладача є необхідною умовою формування особистості
сучасного фахівця.

На закінчення виділимо ключові моменти, які складають основу розробки
моделі випускника ВНЗ:

– забезпечення якості підготовки (її відповідність тенденціям розвитку
ринку праці, необхідність підготовки з нових спеціальностей, оволодіння
сучасними технологіями та широким спектром додаткових знань);

– орієнтація на гуманістичну складову (прагнення гуманізувати
індивідуалістичні, прагматичні настанови шляхом, як усебічного розвитку
особистості, так і формування її соціальних якостей);

– взаємозв’язок фундаментальної спрямованості підготовки й орієнтації на
професійну діяльність і тісний зв’язок із практикою;

– реалізація випереджальної підготовки (врахування прогнозованих
перспектив розвитку країни);

– спрямованість на адаптивність, (гнучкість реагування на попит).

Завдяки зазначеним способам оптимізації навчання у вищій школі,
з’являється можливість такої підготовки фахівців, яка дозволить
максимально зблизити цілі суспільства й особистості.

ЛІТЕРАТУРА: 1. Бєлова Л. Інтелектуальний потенціал регіону: досвід
реалізації // Новий колегіум. – 2000. – № 5. 2. Астахова В.І., Астахова
К.В. Проблеми подальшого розвитку освіти у великому освітянському
регіоні (на матеріалах Харківщини) // Соціологія міста: Зб. наук. праць.
– Дн-ськ, 2001. 3. Селинго Дж. Бэсинджер Дж. Руководители сферы
образования обсуждают качество подготовки учителей и потребности бизнеса
// Социология образования. – 2000. – № 1. 4. Субоцки Дж. Альтернативы
рыночному университету: новые модели предоставления знаний в рамках
программ общественной деятельности // Социология образования. – 2000. –
№ 7. 5. Герасіна Л. М., Ятченко А. Д. Вища школа: реформування в
демократичному суспільстві. – Х.: Акта, 1998. 6. Яременко О. Л. Модель
современного специалиста: опыт и перспективы // Як нам упорядкувати нашу
вищу школу: VІІІ Міжнар. студентська наук. конф. – Х.: НУА, 2001.

Похожие записи