Реферат на тему:

Переваги та вади інформаційного суспільства

Тепер вже далекого 1966 року вийшла у світ колективна монографія під
назвою „Інформаційна технологічна революція”. В ній містилася й
фундаменальна праця засновника і тодішнього президента Інституту
інформаційного суспільства в Токіо, професора кількох японських і
зарубіжних (переважно американських) університетів, радника багатьох
провідних інформаційних корпорацій і державних структур Й. Масуди
„Комп’ютопія” [1]. У ній вчений-футуролог охарактеризував майбутнє
інформаційне суспільство, окреслив його основні риси, змалював його
переваги, а також вади і потенційні небезпеки.

На жаль, в Україні „Комп’ютопію” було видано лише 1993 року, і вона
лишається єдиною працею, оприлюдненою українською мовою, з великого
(понад 20 книг) творчого доробку Й. Масуди. Науковці нашої країни мали
можливість ознайомитися з „Комп’ютопією” завдяки досить вдалому її
перекладові на українську мову відомого філософа В. Ляха та журналові
„Філософська і соціологічна думка” [2].

Мета статті полягає в тому, щоб:

· віддати належне внескові Й. Масуди у розробку теорії інформаційного
суспільства та створення „японської” (або „східної”) моделі такого
суспільства як однієї з найбільш ефективних і перспективних моделей і
складової універсальної моделі глобального інформаційного суспільства;

· привернути увагу до праць Й. Масуди, зокрема – його „Комп’ютопії”,
фахівців, які досліджують теоретичні чи практичні проблеми
інформаційного суспільства;

· проаналізувати філософські та соціально-політичні аспекти теорії
інформаційного суспільства, викладені в „Комп’ютопії”;

· охарактеризувати основні переваги та вади інформаційного суспільства,
виявлені Й. Масудою за допомогою порівняння цього суспільства з
суспільством індустріальним;

· показати, що знання і врахування трендів (trends), тобто
закономірностей і тенденцій суспільного розвитку, дають можливість
робити досить точні прогнози на майбутнє, як це блискуче продемонстрував
Й. Масуда в „Комп’ютопії”;

· показати обґрунтованість застережень Й. Масуди щодо суперечностей,
труднощів та потенційних загроз, які виникають і виникатимуть у процесі
формування інформаційного суспільства.

· Актуальність статті та поставлених у ній завдань обумовлена тим, що:

· людська цивілізація та її складова – Україна – невпинно наближаються
до створення інформаційного суспільства, визнаним теоретиком-футурологом
якого був і лишається Й. Масуда, одна з багатьох праць якого
(„Комп’ютопія”) була видана і в нашій країні;

· формування інформаційного суспільства висуває перед світовою
спільнотою і, зокрема, Україною, велику кількість проблем
технологічного, соціально-економічного і політико-правового характеру,
співзвучних з тими, які свого часу прогнозував і прагнув розв’язати Й.
Масуда;

· входження України до європейського і глобального інформаційного
суспільства вимагає ознайомлення з існуючими теоріями і практикою
формування інформаційного суспільства, у тому числі й ідеями,
викладеними у „Комп’ютопії”;

· більшість положень, висновків, припущень та застережень „Комп’топії”,
на нашу думку, не втратили актуальності, а деякі з них навіть
реактуалізувалися;

· творчий доробок Й. Масуди, більшість його ідей, на жаль, все ще
маловідомі в Україні.

Перш за все, відзначимо, що введення в науковий обіг терміна
„інформаційне суспільство” цілком слушно, на нашу думку, пов’язується з
іменами японських вчених Ю. Хаяші та Й. Масуди і датується початком
1960-х років. Зокрема, праці Й. Масуди „Комп’ютопія” (1966 р.)
„Інформаційне суспільство як постіндустріальне суспільство” (1981 р.)
[3] та „Гіпотези щодо генезису „Гомо інтелідженс” (1985 р.) [4] стали в
Японії і на Заході майже хрестоматійними. В Україні, як це не прикро,
ім’я Й. Масуди та основні положення його теорії інформаційного
суспільства й досі відомі лише вузькому колу спеціалістів. У вітчизняній
науковій і навчальній літературі все ще бракує аналізу ідей вченого з
використанням та наведенням основних положень його праць. Щодо
вітчизняних довідково-енциклопедичних видань з філософії і політології,
то й тут, наскільки нам відомо, немає згадок ані про самого Й. Масуду,
ані про його наукові розвідки. Виняток – стаття вже згадуваного В. Ляха
[5], в якій аналізувалася теорія інформаційного суспільства Й. Масуди.

Здається, не зайве нагадати, що на початку 1960-х років перед Японією,
яка практично не має природних ресурсів, постало питання: як спрямувати
розвиток країни? Шляхом розвитку традиційних галузей економіки чи шляхом
інформаційно-інтелектуального розвитку? І японці першими у світі віддали
перевагу інформаційному шляхові. Цей доленосний і для Японії, і для
світової спільноти вибір, зроблений не без впливу Й. Масуди та його
однодумців, за досить короткий час вивів країну на друге місце у світі
(після США, які „запозичили” чимало інформаційних ідей і концепцій у
Японії та інших країн) з ВВП на душу населення і на перше місце за
багатьма показниками економіки, науки і техніки.

Й. Масуда був безпосередньо причетний до вироблення практично всіх
програм „японської” моделі інформаційного суспільства, зокрема таких, як
„Японське інформаційне суспільство: теми і підходи” (1969 р.), „Контури
політики сприяння інформатизації японського суспільства” (1969 р.),
„План інформаційного суспільства” (1971 р.), „План створення
інформаційного суспільства – національна мета до 2000 року” (1972 р.)
[6, с. 163; 7, с. 22].

Не потрібно доводити, що глибокі знання про сутність теорії Й. Масуди та
„японської” („східної”) моделі інформаційного суспільства могли б стати
в нагоді Україні, зокрема у її прагненні вибудувати теорію власного
інформаційного суспільства, його формування та входження у глобальне
інформаційне суспільство.

Цінність „Комп’ютопії” полягає в тому, що в ній Й. Масуда, по-перше,
обґрунтував та узагальнив основні характеристики інформаційного
суспільства, які стисло можна викласти так:

· глобалізм, вихід людства на космічний рівень свідомості;

· світовий симбіоз людства і природи;

· перехід до існування людства у глобальному інформаційному просторі.

По-друге, вчений сформулював сім принципів концепції „глобальної
комп’ютопії”, два з яких стосуються політико-правової сфери, а ще один –
сфери етики і моралі. Це, зокрема:

· „свобода ухвалення рішень і рівність сприятливих можливостей для
всіх”;

· „функціональна соціальна воля панівних сил, сил влади”;

· „відродження теологічного синергізму людства і Бога”.

По-третє, Й. Масуда дав блискучий порівняльний аналіз індустріального та
інформаційного суспільства, що виростає з нього. Вражає кількість (17!)
та чіткість критеріїв порівнянь, а також коректність характеристик
основних рис обох суспільств. Показово, що майже половина з них
стосуються соціально-політичної сфери.

Загальне уявлення про сутність і основні риси індустріального та
інформаційного суспільств, а також про переваги другого над першим, дає
складена нами за матеріалами „Комп’ютопії” і вміщена нижче схема.

Особливої уваги, на нашу думку, тут заслуговують п’ять із сімнадцяти
наведених у схемі компонентів. Всі вони сформульовані настільки чітко і
коректно, що не потребують особливих роз’яснень, за винятком окремих
уточнень та коментарів.

По-перше, це 9-ий компонент таблиці, в якому стверджується: „В
індустріальній системі приватного підприємництва панують власність на
капітал, вільна конкуренція і максималізація прибутку. В інформаційному
ж суспільстві як соціально-економічна система виступатиме вільне
громадянське суспільство, для якого характерне верховенство його
інфраструктури (де об’єднано всі типи капіталу: суспільний,
індивідуальний та орієнтований на знання), в якому буде втілено принцип
синергії і громадської користі” (тут і далі – підкреслення Й. Масуди)
[2, с. 38 – 39]. Найбільшу цінність становить положення про майбутнє
„вільне громадянське суспільство”, яке нині досить успішно функціонує в
усталених демократичних суспільствах і формування якого нарешті
розпочалося в Україні.

По-друге, це два змістовно близькі і тісно пов’язані компоненти – 10-ий
і 12-ий, які, відповідно, звучать так: 10) „Індустріальне суспільство –
це лад централізованої влади та ієрархії класів. Інформаційне, навпаки,
буде вільним суспільством, багатоцентровим, з навзаєм доповнюваними
функціями…” та 12) „Політична система індустріального суспільства – це
парламентська система і мажоритарне правління. В інформаційному
суспільстві політичною системою стане демократія участі. Вона буде
політикою участі громадян; політикою автономного управління громадянами,
що ґрунтуватиметься на договорі про участь і синергізмі, який бере до
уваги думку меншості” [2, с. 39].

Тут найзначущішими є положення про майбутнє „багатоцентрове
суспільство”, „демократію участі”, „політику автономного управління
громадянами” та врахування інтересів меншини. У державах, які успішно
формують інформаційне суспільство, ці проблеми здебільш вирішено.
Підтвердження тому – потужні процеси децентралізації, регіоналізації,
автономізації і самоврядування з широким застосуванням принципів
субсидіарності. Слід враховувати (і бути готовими до того), що
формування інформаційного суспільства в Україні і, особливо, її
входження до європейської і світової інформаційної спільноти неодмінно
призведе до появи і посилення в ній згаданих процесів, що може, на нашу
думку, викликати неоднозначну реакцію різних політичних сил.

По-третє, це 14-ий компонент, в якому йдеться про те, що „в
індустріальному суспільстві є три головні типи соціальних проблем:
безробіття, спричинене падінням виробництва, війнами, що випливають з
міжнародних конфліктів, диктатура фашизму. Проблемами інформаційного
суспільства стануть футурошоки, зумовлені неспроможністю людей адекватно
відповісти на динамічні соціальні трансформації, дії індивідуальних і
групових терористів, зазіхання на індивідуальну самотність та криза
підконтрольності…” [2, с. 39].

При всій повазі до Й. Масуди, його думок і футурологічних здібностей,
тут слід зробити невелике уточнення та доповнення. Стосовно соціальних
проблем індустріального суспільства, замість поняття „диктатури фашизму”
було б коректніше вжити поняття „диктатура тоталітаризму”, яка, як
відомо, тривалий час панувала на теренах СРСР та країн так званого
соціалістичного табору. Щодо прогнозів, то японському вченому, на жаль,
не вдалося передбачити і попередити людство про ескалацію етнополітичних
конфліктів, котрі як цунамі буквально „накрили” багато країн світу
наприкінці 1980-х та у першій половині 1990-х років. Проте просто
вражаючою є точність прогнозу Й. Масуди щодо посилення індивідуального
та групового тероризму.

Нарешті, не можна не зупинитися і на положеннях 17-ої компоненти, в якій
слушно стверджувалося: „Дух індустріального суспільства був духом
відродження людської свободи, що етично означало поважання
фундаментальних прав і надання значущості гідності людини, а також
поширення духу братерської любові для виправлення нерівності. Духом
інформаційного суспільства буде дух глобалізму, тобто симбіозу, в якому
людина і природа зможуть жити разом у гармонії, етично погоджуючи сувору
самодисципліну і суспільний внесок” [2, с. 40].

Погоджуючись в цілому з цими думками Й. Масуди, варто звернути увагу на
надто вже повільне поширення духу глобалізму саме у його розумінні
„гармонії людини і природи” та „етичного погодження суворої
самодисципліни і суспільного внеску”.

Як вже зазначалося, Й. Масуда в „Комп’ютопії” висловив цілу низку
надзвичайно цікавих, але, з точки зору того часу, малоймовірних та й
узагалі фантастичних ідей, що відбилося навіть у самій назві його праці
(слово „комп’ютопія” утворене від двох понять: „комп’ютер” і „утопія”
[5, с. 71]). Однак більшість з них вже втілилася у життя, решта
наближається до цього.

Розглянемо це хоча б на одному конкретному прикладі. Так, у першій
компоненті своєї порівняльної „всеохоплюючої композиції” (див. схему)
вчений передбачає народження „комп’ютерної технології з функцією
заміщувати або підсилювати розумову працю людини”, що й відбулося, і
одним з підтверджень чого стала поява комп’ютерів четвертого і п’ятого
поколінь, а також заснованих на них технологій, які справляють
величезний вплив на соціально-економічну, політико-правову та духовну
сфери суспільного життя.

Принагідно відзначимо, що Японія й досі лишається „землею обітованою”
для найсміливіших інформаційно-кібернетичних мрійників і футурологів.
Підтвердження – нещодавна поява у цій країні календаря прогнозів на
перші двадцять років ХХІ століття. У ньому, зокрема, передбачається:
2008 року – випуск комп’ютерів на основі діяльності живої клітини;
самоутворювання комп’ютерних текстів – 2010 року; поєднання живих істот
і комп’ютера – 2012 року; створення штучного мозку з 10 тисяч клітин –
2017 року; виробництво штучного ока – 2019 року. [8, с. 70]. Отже,
попереду – ера нейронних мереж, штучного інтелекту та кіборгів. А це вже
нові проблеми не лише технологічні, а й морально-етичні та
політико-правові, нехтування якими може призвести до того, що
технократизм може взяти гору над духовністю.

Особливу цінність становлять думки Й. Масуди щодо переваг і вад
інформаційного суспільства, перспектив його розвитку і проблем
політико-правового регулювання. Слід особливо наголосити, що в
„Комп’ютопії” вчений досліджував не лише переваги інформаційного
суспільства, але і його потенційні небезпеки. Більше того, Й. Масуда не
тільки застерігав від імовірних небезпек, але й пропонував, на наш
погляд, оптимальні шляхи і методи їх запобігання або мінімізації.

Перш за все, він не раз наголошував, що людство постало перед „суворою
альтернативою”, а саме – вибором між „двома різко контрастуючими
моделями майбутнього”: між „Комп’ютопією”, тобто справді демократичним,
правовим інформаційним суспільством, та „автоматизованою державою”.
Адже, за його слушним твердженням, до якого приєднується й автор статті,
„існує серйозна небезпека того, що ми рухаємося у напрямі
контрольованого суспільства” [2, с. 46].

Пояснюючи причини такої небезпеки, Й. Масуда зазначав, що це
відбувається внаслідок того, що впродовж перших 15 – 20 років комп’ютери
використовувалися, в першу чергу, військовими та іншими урядовими
структурами, зокрема – службами безпеки, внутрішніх справ тощо. „Ця
ситуація стала причиною істотного уповільнення в демократичному
застосуванні комп’ютерів”, – наголошував вчений. І попереджав: „Якщо
комп’ютеризацію продовжувати у цьому напрямі, то можливість виникнення
контрольованого суспільства загрозливо зросте” [2, с. 46 – 47]. Водночас
Й. Масуда висловлював упевненість, що „катастрофічний курс до
„автоматизованої держави” буде відкинуто, і ми оберемо інший, щоб
простувати шляхом „Комп’ютопії” [2, с. 47].

Японський дослідник не лише продемонстрував оптимізм, а й визначив
досить ефективні, як на нашу думку, шляхи, методи і засоби формування і
вдосконалення справді демократичного інформаційного суспільства.
Основними з них є:

суспільства в Україні. Адже наша держава прагне досягти ідеалів,
проголошуваних Й. Масудою, а саме – правового громадянського
суспільства, вільної системи управління громадян, відходу від старої
бюрократичної системи, мінімізації небезпеки виникнення „автоматизованої
держави”, забезпечення безпосередньої участі громадян в управлінні
країною, розширення прав і свобод всіх членів суспільства тощо.

Перечитуючи „Комп’ютопію”, глибше пізнаючи теорію інформаційного
суспільства Й. Масуди, надзвичайно важливо критично-конструктивно
ставитися до її положень. А це вимагає, з одного боку, заперечення
всього, що не витримало перевірки часом, а також не відповідає
українській ментальності. З іншого ж боку – творчого застосування
всього, що може сприяти формуванню інформаційного суспільства в Україні
та її входження до європейської і глобальної інформаційної спільноти.
Настав час (і можливість) вчитися не лише на власних, а й на чужих
помилках і досягненнях.

Література:

1. Masuda Y. Computopia // The Information Technology Revolution. –
Tokyo, 1966.

2. Масуда Й. Комп’ютопія / Перекл. з англ. В. Ляха // Філософська і
соціологічна думка. – 1993. — № 6. – С. 36 – 50.

3. Masuda Y. The Information Society as Post-Industrial Society. –
Washington, 1981.

4. Masuda Y. Hypothesis on the Genesis of Homo Intelligens // Futures. –
1985. – Vol. 17. – № 5. – Р. 479 – 494.

5. Лях В. Постіндустріальне суспільство як нова парадигма соціального
розвитку: проблеми і перспективи // Ґенеза: Філософія. Історія.
Політологія. – 1994. – № 1. – С. 61 – 79.

6. Див.: Кашлев Ю., Галумов Э. Информация и PR в международных
отношениях. – М.: Известия, 2003. – 432 с.

7. Макаренко Є. А. Європейська інформаційна політика: Монографія. – К.:
Наша культура і наука, 2000. – 368 с.

8. Брыжко В. М., Цимбалюк В. С., Орехов А. А., Гальченко О. Н. Е-будущее
и информационное право. / Под ред. Р. А. Калюжного и М. Я. Швеца. — К.:
„Интеграл”, 2002. – 264 с.

9. www.politik.org.ua

Похожие записи