Реферат на тему:
Парламент Великобританії
Київ 2016
Зміст:
Введення.
1. Палата громад.
1.1. Термін повноважень.
1.2. Чисельний склад.
1.3. Регіональне представництво, партійний і професійний склад.
1.4. Посадові особи.
1.5. Комітети палати.
2. Палата лордів.
2.1. Інститут перства.
2.2. Партійний склад.
2.3. Кворум, привілеї, комітети.
2.4. Посадові особи палати.
3. Загальна процедура британського Парламенту.
3.1. Скликання і розпуск парламенту.
3.2. Процедура голосування.
3.3. Процедура розгляду справ палатами.
4. Законодавчий процес.
5. Контрольні процедури.
Висновок.
Список літератури.
Введення.
У даній роботі мова піде про Парламенті Англії. Відзначимо, що ця країна
має глибокі та міцні корені парламентаризму, що робить вивчення даної
теми надзвичайно цікавою для дослідження. Почнемо з визначення базового
поняття. Отже, Парламент Великобританії – це орган законодавчої влади,
що включає монарха і дві палати – Палату громад та Палату лордів. Палата
громад, хоча і вважається нижній, насправді грає головну чи виняткову
роль у здійсненні функцій Парламенту. Тому терміном “парламент” у
Великобританії частина позначають тільки Палату громад.
Основними функціями парламенту, як і в інших країнах, є представництво
нації, законодавства, прийняття бюджету (найстаріша функція британського
парламенту) і контроль за діяльністю Уряду.
Звернувшись до історії цієї країни, ми дізнаємося про те, що
англійський Парламент існує з 1265 року, коли вперше було скликано
збори, обмежив владу короля і досить широко представляло інтереси країни
(поряд з баронами в ньому засідали дві лицаря від кожного графства і по
два представника від кожного міста). Тому англійська Парламент називають
праматір’ю парламентів.
У сучасних умовах Парламент Великобританії діє на основі двох
врівноважити одне одного начал. З одного боку, це доктринальний принцип
парламентського верховенства і відповідального правління, з іншого –
практика, що склалася двопартійної системи і обумовлений нею державний
режим міністеріалізму. “Функціонування Парламенту в умовах дії
зазначених факторів забезпечує розумне поєднання елементів демократизму
і раціоналізму британської парламентської системи та державного
механізму в цілому” [1].
В основній частині роботи ми постараємося якомога більш докладно
розкрити роль, функції та склад Палати громад і Палати лордів, загальної
процедури Парламенту, а також законодавчого процесу.
1. Палата громад.
1.1. Термін повноважень.
Термін її повноважень – 5 років, однак на практиці Уряд нерідко вдається
до дострокового розпуску цієї палати. У парламентському праві
Великобританії немає обмежень, що стосуються дострокового розпуску
Парламенту. Звичай і численні прецеденти дозволяють Прем’єр – міністру у
будь-який час запропонувати монарху розпустити Парламент, і немає таких
обставин, на підставі яких Король повинен відмовити.
Палата може прийняти рішення і про саморозпуск (останній такий випадок
мав місце в 1911 р.), а може, навпаки, видати закон про продовження
терміну своїх повноважень. Це траплялося під час обох світових воєн.
Лише Парламент, обраний 1992 р., виявився першим після Другої світової
війни, який не був розпущений достроково.
1.2. Чисельний склад.
В даний час Палата громад нараховує 659 депутатів. Відзначимо, що
чисельний склад палати не є незмінним. Він зростає кожного разу після
перегляду меж виборчих округів у зв’язку із зростанням чисельності
населення. Так, в порівнянні з післявоєнним часом число депутатів Палати
громад збільшилася більш ніж на 10%. Останні вибори Парламенту проведені
за 659 одномандатних виборчих округах.
Персональний склад палати можна охарактеризувати з точки зору
співвідношення представництва різних регіонів країни, політичних партій,
статевовікових, професійних, етнічних груп населення і т.д.
1.3. Регіональне представництво, партійний і професійний склад.
Регіональне представництво характеризується тим, що 539 депутатів
представляють Англію, 41 – Уельс, 61 – Шотландію, 18 – Північну
Ірландію.
Партійний склад палати визначається підсумками виборів. У результаті
загальних виборів 1997 р. політичні партії виявилися представленими в
Палаті громад наступним чином (відобразимо дані у вигляді таблиці):
Партії Кількість депутатів Кількість мандатів
Консервативна партія 165 25,04%
Лейбористська партія 419 63,58%
Партія ліберальних демократів 46 6,98%
Регіональні партії
29 (4,4%)
Професійний склад різних фракцій не є однаковим. Так, у минулому складі
Палати громад серед консерваторів 45% депутатів становили професійні
політики, 36% – бізнесмени, 19% – представники інших професій, перш за
все юристи, і лише один депутат був обраний з числа робітників.
Лейбористська фракція на 42% складалася з професійних політиків, на 9% –
з бізнесменів, на 33% – з робітників і на 16% – з представників інших
професій і занять [2].
Жінок нараховувалося в Палаті громад 60 осіб, або 9,2% депутатів. Серед
членів Палати громад були 3 депутати азіатського походження і 3
чорношкірих депутата.
1.4. Посадові особи.
Посадовими особами палати є спікер, 3 його заступника, лідер, пристав.
Спікер обирається палатою зі схвалення Корони з числа депутатів.
Зазвичай це один з найбільш впливових членів правлячої партії. Проте
бувають винятки. Наприклад, в даний час спікером обрано колишня
лейбористської Бетті Бутройд. Це перша за всю історію британського
Парламенту жінка-спікер. Цікаво, що спікер Палати громад обирається на
один термін легіслатури Парламенту, але продовжує залишатися на посаді
до тих пір, поки не піде у відставку з власної ініціативи або не програє
вибори. Спікер на свій розсуд вирішує, в якому порядку повинні виступати
депутати, стежить за тим, щоб вони говорили по суті питання, одноосібно
припиняє пропозиції про припинення дебатів та ін Таким чином, спікер
грає надзвичайно важливу роль у роботі Парламенту. Під час засідань
спікер одягається в мантію і перуку з білого кінського волосу (для Бетті
Бутройд було зроблено виняток – вона перуки не одягала). Після
закінчення повноважень спікер отримує титул барона, стаючи членом Палати
лордів.
Перший заступник спікера іменується головою комітету шляхів і засобів.
Він обирається (як і 2 інших заступника) палатою з числа депутатів за
пропозицією лідера палати – також практично довічно. Голова комітету
шляхів і засобів заміщає спікера в його відсутність і головує на
засіданнях комітету всієї палати. У відсутність голови його функції
виконують 2 інших заступника.
Ще одним важливим посадовою особою є лідер. Його призначає
Прем’єр-міністр [3] з числа найбільш впливових членів правлячої партії.
Основна функція лідера – представництво Уряду у палаті. Йому належать
такі важливі повноваження, як визначення порядку денного сесії, програми
законодавчих заходів.
Секретарські функції в Палаті громад виконує клерк. Йому допомагають 2
помічника. За питання безпеки в Палаті відповідає пристав.
1.5. Комітети палати.
Зобразимо структуру і склад комітетів у вигляді такої схеми:
комітети
Постійні
Комітет всієї палати
неспеціалізовані
спеціалізовані
Весь склад Палати: обговорення законопроектів, націоналізації майна і
т.д.
А, В, С …
Зазвичай їх 7 -8, що нараховують від 15 до 20 членів. Призначення –
розгляд біллів.
Від 9 до 14 членів. Утворюються по галузях і сферах управління.
Тимчасові
2. Палата лордів.
2.1. Інститут перства.
Це унікальний за своєю архаїчності інститут. Чисельний склад палати
законодавчо не встановлений. Загальна кількість її членів в 1994 р.
становило 1259 перів. Переважна більшість членів палати – 773 [4] пера –
займають свої місця в спадщину; це особи, які мають дворянським титулом
не нижче барона (герцоги, маркізи, графи, віконт, барони). Спадкові пери
отримують право брати участь у засіданнях палати по досягненню 21 років.
Частина лордів – 448 – довічні, які отримали на підставі Акту про
довічних перах 1958 титул барона або баронеси від Королеви за
рекомендацією Прем’єр-міністра за видатні заслуги перед державою без
права передачі титулу у спадок. Такий титул отримують, як правило,
прем’єр-міністри, спікери Палати громад після відставки. Перство
скаржиться два рази на рік: під Новий рік і в день народження Королеви
(21 квітня).
Крім того, є 2 категорії лордів за посадою: 26 духовних лордів, 12
судових лордів, або “ординарних лордів з апеляцій”, призначуваних
Корольової і здійснюють судові повноваження палати. Духовні лорди і
“ординарні лорди по апеляціях” не є перами, тобто не мають дворянського
титулу. Не можуть бути членами Палати лордів пери – іноземці, пери –
банкрути, пери, засуджені за державну зраду, в період відбування
покарання.
Спочатку палата складалася з представників земельної аристократії. Це
положення у великій мірі збереглося і зараз. Саму значну
соціально-професійну групу лордів становлять великі землевласники. У
1987 р. їх було 423 серед спадкових і 60 серед довічних перів. Другий за
чисельністю категорією перів є державні службовці: 109 спадкових та 238
довічних перів. Третя велика група перів – це глави компаній: 155
спадкових та 109 довічних перів. 86% спадкових і 45% довічних перів
закінчили престижні університети [5].
Акт про довічних перах 1958 р., заснував інститут довічного перства,
надав право на титул також жінкам. Тому з 60-х років в Палаті лордів
з’явилися пересси. Нині у складі палати 62 пересси. У їх числі відома
баронеса М. Тетчер, довгий час очолювала консервативне Уряд.
2.2. Партійний склад.
Надзвичайно цікава еволюція партійного складу Палати лордів. До
середини 20 століття переважна більшість у ній складали консерватори,
але, починаючи з 1958 року, картина змінилася. Значну частину довічних
перів складають лейбористи, хоча ця партія традиційно виступає за
реформу Палати лордів, тобто введення виборного початку її формування. У
липні 1994 р. партійний склад палати виглядав наступним чином:
консерватори – 45%, лейбористи – 11%, ліберальні демократи – 5%,
незалежні члени палати – 27%, члени інших партій – 11%.
Слід зазначити, що невиборній порядок формування Палати лордів взагалі
давно є мішенню критики. Ще в Акті про парламент 1911 р. було заявлено
намір “замінити Палату лордів … інший палатою, заснованої на початку
народного представництва” [6]. Однак і в цей час відношення суспільства
до палати в її існуючому вигляді неоднозначно.
2.3. Кворум, привілеї, комітети.
Великий чисельний склад Палати лордів аж ніяк не означає, що всі її
члени регулярно беруть участь у роботі палати. Зазвичай на засіданнях
присутній лише близько сотні лордів. Кворум ж правомочності засідань
становлять лише 3 людини.
До привілеїв членів палати відносяться не лише свобода слова і свобода
від арешту, а й право вільного доступу кожного лорда до Королеви.
У Палаті лордів діють лише неспеціалізовані комітети (станом на 1995 рік
їх було 14).
2.4. Посадові особи палати.
Керує Палатою лордів лорд-канцлер, який є членом Кабінету, а тому
призначається Королевою за пропозицією Прем’єр-міністра на 5 років. Він
же очолює і судову владу. Роль лорд-канцлера як голови верхньої палати
набагато більш скромніші, ніж у спікера Палати громад. Він не надає
слова для виступу (порядок виступів зумовлений традиціями палати і не є
настільки формалізованим, як у Палаті громад), не володіє дисциплінарною
владою. Звідси випливає, що лорд-канцлер може брати участь у дебатах та
голосувати. Виступаючи, лорд-канцлер звільняє мішок з вовною, на якому
він зазвичай сидить, ведучи засідання палати. Під час його виступів на
мішок вмощується його перший заступник, що лордом – головою комітетів. Є
і ще один заступник. Вони призначаються щорічно палатою на початку
сесії. У їх функції сходить заміщення лорда-канцлера в палаті в його
відсутність, головування в комітеті всієї палати.
0
2
J
\
uuuuuuuuuuuuuuuuiiuuuuuuuuu
ed~
ed~
uuuuuuuuuuuuuuuuuuuuuuuiua
ed~
ed~
ed~
2
4
6
8
:
< >
@
B
D
F
H
J
ed~
ed~
dhed~
ed~
ed~
ed~
ed~
ed~
ed~
ed~
it~
ed
ed~
$Ifed~
it~
$Ifed~
it~
ed~
$Ifed~
it~
ed~
it~
ed~
$Ifed~
it~
ed~
it~
ed~
$Ifed~
it~
$Ifed~
it~
ed&
ed~
$Ifed~
it~
ed~
Клерк палати лордів призначається Короною з числа осіб, які не є членами
палати. Він зобов’язаний піти у відставку після досягнення 65 років.
Його статус аналогічний статусу клерка Палати громад.
У верхній палаті, як і в нижній, є партійні фракції, хоча їх вплив
далеко не настільки значно. Кожна партія, представлена ??в палаті, має
свого лідера. Лідер правлячої партії вважається лідером палати.
Лорди не отримують платні за виконання обов’язків членів палати. Виняток
становлять лорд-канцлер і “ординарні лорди по апеляціях”. Проте їм
можуть бути відшкодовані витрати, пов’язані з роботою в палаті,
аналогічно тому, як це робиться в Палаті громад.
3. Загальна процедура британського Парламенту.
3.1. Скликання і розпуск Парламенту.
Скликання і розпуск Парламенту – це прерогатива Королеви, що
здійснюється шляхом видання королівської прокламації з пропозицією
прем’єр-міністра. Парламентські сесії скликаються щороку зазвичай в
кінці жовтня – початку листопада і тривають велику частину року (з
перервами на канікули: різдвяні, великодні, літні та пов’язані з
Трійцею). Дата першого після виборів засідання повинна бути призначена
не раніше ніж через 20 днів з дня видання прокламації. Кожна сесія
починається тронною промовою Королеви, яка за звичаєм складається
Прем’єр-міністром і містить програму діяльності Уряду на наступний рік.
Засідання Палати громад проводяться щодня з понеділка до п’ятниці,
Палати лордів – з понеділка до четверга включно, а в кінці сесії при
необхідності також по п’ятницях.
3.2. Процедура голосування.
Ця процедура є досить специфічною. По-перше, воно завжди відкрите,
по-друге, своєрідні його способи. У Палаті громад поряд з голосуванням
вставанням використовують наступну процедуру: депутати, які голосують за
запропонований білль, збираються по праву руку від спікера, а голосують
проти – по ліву.
3.3. Процедура розгляду справ палатами.
Усі справи, що розглядаються палатами, поділяються на кілька категорій.
Їх процедура суворо регламентована. Починаються засідання з так званого
“години питань” депутатів до членів Уряду. По вівторках і четвергах на
питання депутатів Палати громад відповідає Прем’єр-міністр. На цей “час”
в Палаті громад відводиться 55 хвилин, а в Палаті лордів – 20. Потім
парламентарії переходять до основної порядку денному, яку утворює
обговорення биллей і пропозицій. Зазначимо, що біллі – це законопроекти,
пропозиції – проекти резолюцій. Резолюції – це акти палат, в яких
формулюється позиція палати з певного питання. Таким чином, за допомогою
пропозицій депутати ставлять на обговорення Парламенту будь-яке питання,
пропонуючи винести по ньому рішення. Це можуть бути пропозиції про
оголошення недовіри Уряду, про висловлення жалю у зв’язку із проведеною
їм політикою, про обговорення питання, що має важливе суспільне
значення. Правом на внесення пропозицій найбільш активно користується
опозиція, так як вони відкривають можливість широкого обговорення
політики Уряду. Пропозиції від опозиції вносяться її лідером, від
правлячої партії – Прем’єр-міністром. Депутати можуть вносити поправки
до пропозиція: якщо пропозиція внесена опозицією, поправки пропонує
Уряд, і навпаки. Природно, звичайно приймається той варіант пропозиції
(або поправки), який був представлений правлячою партією.
Порядок розгляду питань у палатах, особливо в Палаті громад, будується
відповідно до розподілу парламентаріїв на правлячу більшість і опозицію.
Так, в нижній палаті весь час сесії підрозділяється на урядове, опозиції
і приватних членів відповідно до того, від кого в дані дні можуть
виходити біллі і пропозиції, які теж поділяються на урядові, опозиційні
та приватних членів. 20 днів у сесії відводиться приватним членам, тобто
депутатам, що не входять ні в уряд, ні в “тіньовий уряд” –
“задньолавочника” (12 – для розгляду їх биллей, 8 – пропозицій). 20 днів
виділяється опозиції. Решту часу – більше 100 днів, або ѕ сесійного
періоду, – належить Уряду.
У Палаті лордів не існує детального розподілу часу, проте на ділі
велику частину часу лорди теж зайняті розглядом урядових проектів.
Беручи участь у дебатах, парламентарії повинні дотримуватися певних
правил. Недозволено читати промову, необхідно дотримуватися формули
звернення парламентарів один до одного: “поважний лорд” або “поважний
член парламенту від такого-то округу”. У Палаті громад в якості способів
скорочення парламентських дебатів використовуються закриті дебати. У
Палаті лордів правил згортання дебатів не існує.
Засідання парламентських комітетів проводяться при кворумі від 5 до 15
членів у залежності від їх чисельності. На них застосовуються менш
жорсткі процедурні правила. Після закінчення роботи над яким-небудь
питанням комітет складає звіт, який представляється палаті.
Засідання палат в більшості випадків є відкритими (хоча спікер має
право розпорядитися і про проведення засідання за закритими дверима) і
широко висвітлюється пресою. Тому в залах засідань палат передбачені
галереї для преси та публіки. Відвідати засідання палат може будь-яка
особа. Список відвідувачів затверджується спікером.
Трансляція роботи Парламенту здійснюється наступним чином. З 1978 р. по
радіоканалу Бі – Бі – Сі в прямий ефір передається “година запитань”
міністрів. Пряма трансляція парламентських виступів Прем’єр-міністра
здійснюється, крім того, по другому телеканалу Бі-Бі-Сі. Парламентські
дебати транслюються по каналу кабельного телебачення – парламентське
рішення про введення прямого телевізійного висвітлення ходу
парламентських дебатів було прийнято в 1989 р.
4. Законодавчий процес.
Біллі, крім фінансових (грошових), можуть вноситися в будь-яку палату,
але на практиці найбільш важливі з них спочатку розглядаються Палатою
громад, а найбільш складні з юридичної точки зору – Палатою лордів.
У парламентському праві Великобританії розрізняють два види законів:
публічні та приватні. Відповідно до Інтерпретаційні актом 1889 р.,
публічними визнаються всі акти Парламенту, ухвалені ним з 1850 р., якщо
в самому акті не вказано інше. при цьому зазвичай публічні акти
поділяються на загальні, адресовані суспільству в цілому або його
значної частини, місцеві, що діють на відносно невеликій частині
території країни, та персональні, що регулюють статус будь-яких
об’єднань. Приватні акти зазвичай стосуються окремих фізичних осіб.
Юридичне значення віднесення того чи іншого акту до числа державних або
приватних полягає в тому, що в будь-якому судовому або адміністративній
справі можна посилатися на будь-яку публікацію публічного акту, а щодо
приватних актів – тільки на копію, що видається Канцелярією Її
Величності або клерком Палати громад. Право внесення публічних біллів
належить виключно депутатам, приватних – зацікавленим суб’єктам. При
цьому публічні біллі вносяться у вигляді готових законопроектів, а
приватні – у вигляді петицій, які можуть містити лише основну концепцію
закону.
Згідно зі звичаєм, основна маса законопроектів виходить від Уряду через
його членів (білль виглядає тим міністром, в чию компетенцію входить
відповідна сфера суспільних відносин). Тому на практиці, якщо депутат
домагається прийняття будь-якого закону чи резолюції, він, як правило,
зв’язується з відповідним міністром і діє через нього.
Після закінчення роботи над біллем в комітеті складається доповідь, який
представляється палаті. Прийнятий білль направляється у верхню палату з
написом “так буде передано панам”. Про це спікер видає спеціальний наказ
клерку, щоб той “відніс білль до лордів і просив їхнього сприяння”. У
Палаті лордів білль попередньо розглядається комітетом, потім доповідь
обговорюється палатою, після чого проект ставиться на голосування.
Зазначимо, що в законодавчому процесі верхня палата має право
відкладального вето і може затримати прийняття білля на рік, якщо Палата
громад на ньому наполягає.
Особливості прийняття фінансових біллів полягає в тому, що правом їх
внесення (виключно до Палати громад) мають тільки члени Уряду, депутати
можуть вносити поправки до них тільки за погодженням з відповідним
міністром. Палата лордів може затримати фінансовий білль не більше, ніж
на місяць, причому у разі її заперечень повторного розгляду білля
нижньою палатою не потрібно (якщо, звичайно, депутати не погодяться з
запереченнями лордів).
На практиці розбіжності між палатами з будь-яким білля найчастіше
вирішуються шляхом компромісу – із застосуванням “законодавчого
човника”. Рух проекту з однієї палати в іншу продовжується до тих пір,
поки не буде вироблений погоджений текст.
5. Контрольні процедури.
Поряд з прийняттям законів і бюджету держави Парламент покликаний
виконувати і функцію контролю за Урядом (принцип відповідального
правління).
Початок інституту парламентського контролю було покладено в 18 столітті
в 1727 р. Король Георг II звільнив очолював уряд лорда Уолпола, що
користувався підтримкою Палати громад. Однак вкоре він був змушений
повернути його до влади, так як Парламент не затвердив бажаного для
Короля цивільного листа. Через 15 років, навпаки, Уолпол заслужив
підтримку Короля, але не мав більшості в Палаті громад. У 1741 р. палата
висловила недовіру Уряду Уолпола і була розпущена. Новий склад палати
виявився також налаштованим проти вігів. У цих умовах Уряд змушений був
піти у відставку. Остаточно практика відповідального правління склалася
після відставок Прем’єр-міністрів Норта в 1782 р. і Пітта-молодшого в
1784 р., викликаних відсутністю підтримки з боку Палати громад. Однак
реально парламентська відповідальність уряду існувала у Великобританії
лише протягом приблизно 30 років у середині 19 століття. Після того, як
в країні остаточно утвердилася двопартійна система, парламентський
контроль втратив ефективність, за винятком ситуації “підвішеного Уряду”
(тобто не має підтримки міцної більшості в Палаті громад). Постановка
питання про довіру Уряду, рішення про розпуск Палати громад стали
внутрішньою справою правлячої партії. Уряд, опираючись на своє партійне
більшість до палаті, фактично керує всієї діяльності палати.
Тим не менше було б не зовсім правильно оцінювати інститут
парламентського контролю у Великобританії як фіктивний. Правляча партія
повинна дбати про свою популярність, пропагувати свою демократичність і
тому прагне демонструвати свою підконтрольність народного
представництва. Та й опозиція в пропагандистських цілях нерідко виступає
з ініціативами резолюцій осуду, хоча і знає, що урядова більшість палати
їх відхилить.
Уряд несе індивідуальну та колективну відповідальність перед
Парламентом, хоча найнесприятливіший наслідок застосування контрольних
процедур – відставка – формально може настати тільки в колективній
формі.
Своєрідною формою парламентського контролю є вже згадувані пропозиції.
Крім того, інститутами парламентського контролю за Урядом є
спеціалізовані комітети, а також Парламентський комісар у справах
адміністрації.
Висновок.
Підіб’ємо підсумки роботи. Парламент Великобританії, який справедливо
називають “праматір’ю парламентів” – інститут, створений не сьогодні.
Він має глибокі історичні корені. У наші дні ми можемо спостерігати
цілком сформований орган законодавчої влади, що відрізняється від
парламентів інших країн рядом особливостей, таких, як пишномовне
звернення парламентаріїв один до одного, мантія і перуку спікера Палати
громад та ін На наш погляд, ця тема – одна з найбільш цікавих в курсі
“Конституційної право зарубіжних країн”.
Список літератури:
1.Конституційне (державне) право зарубіжних країн. Особлива частина.
Країни Європи. Під ред. Б.А. Страшун. М., 1998.
2. Конституції зарубіжних держав. Сполучені Штати Америки,
Великобританія, Німеччина, Іспанія, Греція, Японія, Канада. М., 1997.
3. Омельченко О.О. Загальна історія держави і права. Т. 2. М., 1998.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
