Реферат на тему:

Місце історичної науки в новій науці глобалістиці

 

Зараз, мабуть, немає іншої проблеми суспільного розвитку, яка
привертала б таку пильну увагу учених-економістів, політологів,
соціологів, культурологів, екологів – як проблема глобалізації. Вона
стала предметом серйозних наукових досліджень, жарких дискусій і
зіткнення думок. Одне з таких досліджень – “ХХ1 – століття глобальних
викликів і відповідей” виконане в 1997 – 2001 рр. Горбачов – Фондом. В
його рамках проведено близько 30 конференцій, семінарів, круглих столів,
дискусій в багатьох країнах світу за участю найбільших вчених і
суспільних діячів. Основні підсумки дослідження опубліковані в книзі:
“Грані глобалізації: важкі питання сучасного розвитку” [1]. Виходить
велика кількість монографій присвячених цим процесам, ще більша
кількість статей. Серед цього різноманіття хочеться виділити роботи:
Ю.В.Яковца “Глобалізація і взаємодія цивілізацій”[2]. Автор розкриває
сутність, причини і наслідки глобалізації, формування четвертого
покоління локальних цивілізацій, досліджує тенденції динаміки
чисельності населення цивілізацій, пов’язані з цим екологічні проблеми;
спільну роботу В. В. Олєньєва і А.П. Федотова “Глобалістика на порозі
ХХ1 століття”. В статті йде мова про глобалістику як про науку. В ній на
науковій основі розглядаються питання стійкого розвитку суспільства,
проблеми ноосфери і основи світогляду в умовах визрівання нового світу,
що виходить за межі антропогенних можливостей Землі [3]. Надзвичайно
цікавим представляється цикл статей що вийшли в журналі “Світова
економіка і міжнародні відносини” які присвячені впливу процесів
глобалізації на світові цивілізації [4, 5, 6].

Виник великий розкид думок в оцінці глобалізації – від апологетики до
повного заперечення прогресивної ролі цього процесу в долях людства,
трактування його просто як прагнення укріпити і увічнити панування
декількох країн, перш за все США, в сучасному світі. Позитивні оцінки
переважають в наукових і суспільних кругах розвинених країн, хоча і тут
вчені займають зважені і критичні позиції. Відмінності в оцінках
пов’язані з дисциплінарним аспектом глобалізації. В одних випадках
підкреслюється і навіть абсолютизується значення економічних, в інших –
політичних, в третіх — соціокультурних чинників в системі змінних
відносин між народами і явно недооцінюється або навіть ігнорується роль
інших сторін глобалізації.[10,11]

У моєму розумінні, основні імпульси глобалізації дійсно йдуть від
економіки. Але, звичайно ж, украй важливі також соціальні аспекти
глобалізації, її прояви в політиці і культурі, у всій системі
міжнародних відносин. І саме тут сильніше за все виражені її негативні
сторони і суперечності.

Глобалістика стала свого роду відповіддю на виклики сучасного світу, в
якому глобалізація одна з не передбачуваних по своїх результатах
тенденцій.

Звертаючись до історії виникнення глобалистики як науки, нам не минути
парадоксу: сама ідея глобального розвитку людства — стара як світ (у
певному значенні світ завжди був “глобальним”, а людська історія –
“всесвітньою”), але інституалізація глобалістики як самостійного
наукового напряму відбулося на рубежі 60 – 70 років. Глобалістика вивчає
глобальні проблеми – проблеми, що зачіпають в тій або іншій мірі всю
планету, впливаючи на долю всього людства в цілому (демографічне
зростання, виснаження природних ресурсів, екологія, ядерна зброя і
т.д.). Для їх вирішення потрібні зусилля всієї світової спільноти.
Глобалістика аналізує ці проблеми, використовуючи різні науки
(природничі, технічні, гуманітарні), синтезуючи їх підходи і
узагальнюючи одержані результати. Висновки глобалістики, звичайно, мають
не тільки практичну, але і теоретичну значущість, оскільки допомагають
осмислити специфіку сучасного суспільства, культури і людини. Але в
першу чергу вони направлені на вироблення стратегії виживання людства.
Не випадково знаменитий доклад колективу вчених під керівництвом Д.
Медоуза “Межі зростання”[7], що ознаменував народження глобалістики,
якраз і ставив за мету спрогнозувати віддалені наслідки різних тенденцій
сучасності, що призводять до граничних навантажень антропогенного
характеру, і визначити можливі шляхи подолання виникаючих труднощів.

Глобалістика це відповідь на виклики сучасного світу, серед яких
глобалізація одна з не передбачуваних тенденцій. Проблеми поставлені
перед новою наукою можуть бути вирішені економістами, соціологами,
політологами, демографами лише на підставі історичного аналізу. Завдяки
історичним розшукам виникає новий погляд на сучасність і на безперервні
процеси що ведуть до неї.

Глобальна історія – порівняно новий напрям в історіографії, що швидко
завоював популярність серед західних, а останнім часом і серед
вітчизняних вчених. По своїх витоках цей напрям досліджень пов’язаний з
ідеями холізму, тобто цілісності і взаємопов’язаності історичного
процесу і уявленням про світ як “нерозривну єдність”. Виявляються
процеси становлення транснаціональних сфер соціального, економічного і
політичного життя людей, які володіють власною динамікою розвитку
порівняно з племенами, націями і державами. Проте глобалісти
підкреслюють, що уявлення про світ як про ціле формується за допомогою
локальних культурних призм, які створюють безліч зображень, що
відображають різноманітність світових культур[8].

У рамках глобальної історії можна виділити три основні напрями,
відмінні (при близьких світогляді і методології) не стільки тематикою,
скільки колом проблем і підходами до їх рішення. Це теорія
універсального еволюціонізму, тісно пов’язана з ідеями антропології,
екології і сінергетики, засновником якої став австрійський філософ Е.
Янч, а в Росії – академік Н.Н.Моісеєв. Це ядро сучасної глобалістики –
світосистемна теорія, створена великим французьким істориком Ф. Броделем
і американським соціологом І.Валлерстайном. Третій з напрямів глобальної
історії в даний час виділяється з другого і є свого роду історичною
геополітикою – історією світових держав як вузлів глобальної системи
політичних відносин [9].

Історію можна визначити як глобальну двояко: предметно і методологічно,
тобто як аналіз історичного процесу, який вів і веде до глобалізації
світу, що розуміється не як мета, а реально об’єднуючий в себі історію
окремих націй, цивілізацій і епох; і як дисципліну, що включає внесок
інших гуманітарних наук, від соціології до антропології. Залишаючись на
грунті строго наукового аналізу і не переслідуючи будь яких інших, чужих
дослідженню цілей, історія може мати значний побічний “педагогічний
ефект”, висвічуючи окремі культури і цивілізації що йдуть шляхом
глобалізації, не зливаючись і не змішуючись в ній. Так вимальовувається
щось на зразок концентричної глобалізації: від всього людства до
цивілізацій, націй і регіонів; глобалізації, яка не має на увазі своєї
кульмінації в світовому уряді – мрії мегаутопії, нітрохи не кращій, ніж
мікро утопії минулого, а такої глобалізації, яка розуміється як
пристосовування один до одного різних елементів, як системна рівновага
складових частин (підсистем). Треба розуміти, що якщо це мета, то її
можна і не досягти, тому що ми живемо в умовах не просто ризику, а
справжньої загрози. Загрози катастрофи, супроводжуючої нас з самого
початку ядерної ери, екологічного виклику і надглобалізованого світу,
тобто фази, в якій історичний розвиток як би зіткнувся сам з собою.

Наука не знає меж і завжди прагне універсальної істини. Порівняння і
зв’язки – домінуючий стиль глобальної історії. Його розумне використання
повинне поглибити наше розуміння відмінностей і різноманітності в
історії, дати перспективу вченим які досліджують процеси
взаємозалежності і інтеграції в глобальному масштабі.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Грани глобализации: трудные вопросы современного развития. – М.,
2003.

2. Яковец Ю.В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций. – М.:
Экономика, 2003.

3. В. В. Оленьев, А. П. Федотов. Глобалистика на пороге ХХ1
века.//Вопросы философии, 2003. №4. – С.18 – 30.

4. Рашковский Е.Б. Ислам в динамике глобальной истории. // Мировая
экономика и международные отношения, 2004, №6. – С. 21 – 28.

5. Майданик К. Латиноамериканская цивилизация в глобализирующемся
мире.// Мировая экономика и международные отношения, 2003, №5.

6. Лунев К. Индийская цивилизация в глобализирующемся мире.// Мировая
экономика и международные отношения, 2003, №3.

7. Лейбин В.М. Римский клуб: хроника докладов.// Философия и общество,
1998, №1. – С.218.

8. Гладкий Ю. Глобалистика трудный путь становления.// Мировая экономика
и международные отношения, 1994, №2.

9.Ионов И.Н. основные направления и методология глобальной
истории.//Новая и новейшая история, 2003,№1. – С.19.

10. Cафронова Е.И. Глобализация и взгляд на неё из КНР и развивающихся
стран.// Проблемы Дальнего Востока, 2003, №6. С.31 — 39.

11.Гао Шуцинь Глобализация: взгляд из Китая.//Азия и Африка сегодня,
2003.,№11. – С. 9 — 10

 

 

 

 

Похожие записи