Реферат

на тему:

“Мета створення і напрямки діяльності СНД”

8 грудня 1991р. на зустрічі керівників Білорусі, Росії та України в
Біловезькій пущі було прийнято рішення про створення Співдружності
Незалежних Держав (СНД). 21 грудня у Алма-Аті до Співдружності
приєдналося II з 15-й колишніх республік СРСР. Чотири інші (країни
Балтії та Грузія) фактично підтримали цей історичний факт.

До СНД в різних країнах поставились по-різному, але всі зазначили одне:
мінсько-алма-атинський акт — це остаточний кінець СРСР старого зразка.

Виступаючи 4 квітня 1992р. на міжнародному Бертельс-манівському форумі
(Німеччина), Л.М.Кравчук так охарактеризував позицію України щодо СНД:
«СНД не є ані, державою, ані наддержавою. Вона не є суб’єктом
міжнародного права і міжнародних відносин. СНД — це форма
співробітництва незалежних держав, які самостійно відповідають за свій
внутрішній розвиток і відносини з іншими країнами»

Організаційні основи СНД оформлено кількома документами, які називають
установчими: Біловезькою угодою про створення СНД, Протоколом до неї,
який учасники вирішили рахувати складовою частиною Угоди, і
Алма-Атинською декларацією, а також Статутом, який прийнятий 22 січня
1993р.

Статут Співдружності Незалежних Держав, схвалений сімома країнами на
зустрічі керівників Співдружності в Мінську 22 січня 1993 року, надає
право асоціативного чи повного членства, а також статус спостерігача.
Статут об’єднує не лише установчі документи Співдружності, але й угоди
про координаційні структури, досягнуті за час існування СНД. Крім того,
він вперше передбачає створення виконавчого органу. Статут набуває
чинності для країн, що ратифікують його не пізніше 22 січня 1994 року.

Жодна міжнародна організація не може ефективно функціонувати без статуту
чи подібного законодавчого акту, який визначає права та обов’язки
сторін. Через це можливо найважливішим результатом останньої зустрічі
лідерів СНД, що відбулася 22 січня 1993 року в Мінську, було прийняття
Статуту Співдружності сімома з десяти членів./1 Парламенти цих країн
мають ратифікувати Статут протягом одного року.

Питання про статут Співдружності було вперше внесено до порядку денного
на першій зустрічі лідерів СНД, що відбулася 30 грудня 1991 року після
створення СНД на початку місяця. Однак за вимогою України його було
знято з порядку денного, оскільки Україна не бажала пристати на будь-яку
угоду, яка обмежувала б її свободу дій і, таким чином, обтинала її щойно
здобутий суверенітет. Питання про статут знову постало на зустрічі в
Ташкенті, яка відбулася 15 травня 1992 року. Тоді стало відомо, що
міністри закордонних справ країн СНД готують проект на наступну зустріч
на найвищому рівні. Робота над ним тривала й після зустрічі. До першої
редакції проекту було внесено чимало змін, оскільки він передбачав для
країн-членів різні рівні інтеграційних обов’язків. З жовтня 1992 до
січня 1993 року кількість статей зменшилася з 65 до 48, а потім до 45.
Під час зустрічі в Мінську, де статут схвалили керівники Вірменії,
Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Росії, Таджикистану й Узбекистану;
Україна, Туркменістан та Молдова виступили проти. Вони підписали лише
супровідну декларацію, що залишала за ними можливість підписати статут
протягом наступних місяців.

У Статуті СНД говориться про те, що Співдружність — незалежна асоціація
суверенних і рівноправних держав, які є суб’єктами міжнародного права, а
сама Співдружність не є державою і не користується наддержавними
повноваженнями. Мета Співдружності — співробітництво в політичній,
економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях,
забезпечення дотримання прав людини і основних свобод згідно
загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та документів,
прийнятих Конференцією з питань безпеки і співробітництва в Європі,
співробітництво в підтриманні міжнародного миру і безпеки та сприяння
загальному і повному роззброєнню, забезпечення вільного пересування
громадян країн СНД в межах Співдружності.

Стосунки між членами СНД будуються на основі принципів поваги до
суверенітету, непорушності кордонів, невикористання сили чи загроза
сили, домінування міжнародного права в стосунках між державами,
невтручання в справи інших країн, добросусідське виконання своїх
обов’язків, як членів Співтовариства , взаємодопомога та «духовна
єдність» їх народів.

До сфер загальної діяльності держав-членів СНД, «реалізованих на основі
рівності через спільні координаційні інститути», належать: забезпечення
прав та основних свобод людини, координування зовнішньополітичної
діяльності, співробітництво в створенні та розвитку спільного
економічного простору і спільної митної політики, співробітництво в
розвитку систем транспорту та комунікацій, охорона здоров’я та
навколишнього середовища, вирішення питань соціальної і міграційної
політики, боротьба з організованою злочинністю, співробітництво в галузі
оборонної політики і захисту зовнішніх кордонів Співдружності.

Законодавчою основою стосунків між державами Співдружності є
багатосторонні і двосторонні угоди.

Необхідно зазначити, що статут передбачає зберігає координацію
зовнішньополітичної діяльності, проти чого виступив парламент України,
ратифікуючи договір 8 грудня 1991 року при створенні Співдружності./5 З
іншого боку, в кінцевій редакції статуту відсутні посилання на
відкритість кордонів та використання рубля як єдиної грошової одиниці,
які містилися в редакції, прийнятій в липні 1992 року/6 та установчих
документах.

Країнами-засновницями СНД вважаються держави, які підписали і
ратифікували угоду 8 грудня 1991 року про створення СНД та протокол до
цієї угоди від 21 грудня 1991 року на момент прийняття статуту — тобто
не пізніше 22 грудня 1993 року. Це означає, що Молдова, яка не
ратифікувала ці документи, більше не вважається однією з
держав-засновниць. На питання про статус Молдови, перший заступник
прем’єр-міністра Молдови Іон Ботнару, повернувшись з зустрічі на
найвищому рівні, що відбулася в Мінську, заявив, що його країна юридично
не є членом Співдружності, але де факто обстоює особливу позицію як
асоціативний член.

Країнами-членами СНД вважатимуться держави, які ратифікують статут до 22
січня 1994 року. Іншими словами, Хоча Україна і Туркменістан й належать
до засновниць, вони не стануть членами Співдружності, якщо не
ратифікують статут. В угоді про створення СНД від 8 грудня 1991 року є
умова, яка дає змогу іншим державам — і не лише колишнім республікам
СРСР — приєднатися до Співдружності за згоди усіх інших країн-членів. Ця
умова є і в статуті.

Асоціативне членство надається тим країнам, які бажають брати участь в
«окремих аспектах» діяльності Співдружності. Детальніше про це йтиметься
в окремому документі. Хоча президент України Леонід Кравчук заявив, що
його країна розглядатиме лише можливість повного членства, асоціативне
членство може цілком влаштовувати Молдову, яка наполягає на суто
економічній співпраці. Підписуючи супровідну декларацію на останній
зустрічі голів держав в Мінську, Молдова заявила, що вона зацікавлена в
ефективній діяльності Співдружності лише в економічній, а не політичній
галузі.

У розділі про колективну безпеку члени СНД зобов’язуються дотримуватися
узгодженої політики з галузях міжнародної безпеки, роззброєння та
формування збройних сил. В разі загрози безпеці країні-члену СНД чи
міжнародному миру, вони погоджуються координувати свої позиції і вдатися
до заходів, спрямованих на усунення загрози. Крім того, вони мають
забезпечувати стабільність на зовнішніх кордонах Співдружності і, на
основі спільних угод, координувати діяльність своїх прикордонних військ.

Щодо співробітництва в економічній, соціальній і юридичній галузях,
країни-члени СНД погоджуються брати участь у формуванні спільного
економічного простору на основі ринкових відносин та вільного
пересування товарів, послуг, капіталу та робочої сили. Вони погоджуються
координувати соціальну політику, сприяти розвитку торгівлі та
економічних зв’язків між державами-членами Співдружності, розвивати
спільний інформаційний простір, співробітничати у спільних проектах в
галузях науки і техніки, освіти, охорони здоров’я, культури і спорту.
Країни-члени СНД укладатимуть угоди про юридичну допомогу та сприятимуть
гармонізації своїх національних законодавств.

Статутом СНД передбачено такі органи Співдружності:

Рада Голів Держав

Рада Голів Урядів

Рада Міністрів закордонних справ

Координаційно-Консультативний Комітет

Рада Міністрів Оборони

Командування Об’єднаних Збройних Сил

Рада Командуючих Прикордонних Військ

Економічний Суд

Комісія з Прав Людини

Органи співробітництва між секціями

Про більшість з цих органів не треба багато говорити, оскільки їх назви
пояснюють самі себе. Кілька з них вже функціонують протягом певного
часу. Дві перші ради було створено в Алма-Аті 21 грудня 1991 року.
Відтоді вони функціонують на підставі угоди, укладеної 30 грудня 1991
року і процедурних правил, прийнятих 15 травня 1992 року. Раду Міністрів
Оборони створено 14 лютого 1992 року, а Економічний Суд, який
встановлюватиме відповідальність за зриви поставок та порушення
зобов’язань, створено в Москві на зустрічі, що відбулася в липні 1992
року.

Двома найважливішими органами СНД є Рада Голів Держав і Рада Голів
Урядів. Перша «обговорює і вирішує фундаментальні питання, пов’язані з
діяльністю членів Співдружності в сферах їх спільних інтересів», а друга
«координує співробітництво органів виконавчої влади в економічній,
соціальній та інших сферах їх спільних інтересів». В обох радах рішення
ухвалюються консенсусом. Одночасно «кожна держава може оголосити про
свою незацікавленість у даному питанні, що не можна розглядати як
перешкоду прийняттю рішення.» Ця умова, в колишній Раді Економічної
Взаємодопомоги, була відома під назвою «Принцип зацікавленої сторони».
Він використовувався, аби усунути проблему вето і служив для
задоволення, як тих, хто був заінтересований в тісному співробітництві,
так і інших. Ця умова широко використовується в Співдружності — відносно
небагато документів підписано усіма членами СНД.

Рада Голів Держав збирається двічі на рік, а Рада Голів Урядів — чотири.
Проте можливе скликання надзвичайних сесій з ініціативи однієї з країн
Співдружності. Протягом першого року існування СНД обидві ради
зустрічалися значно частіше. У статуті зберігається умова про створення
рад, зокрема та, що зустрічі мають проводитися в Мінську, і що головуючі
на зустрічах змінюються за алфавітом (кирилиці) назв держав, хоча поки
що ці вимоги здебільшого ігнорувалися. Приміром, лише три з восьми
зустрічей членів СНД відбулися в Мінську, а наступні дві мають відбутися
в Єревані та Ашхабаді.

Можна стверджувати, роки існування СНД засвідчили, що як політики, так і
вчені-практики у своїй більшості усвідомили, що позбутися розладу
національних економік, отримати перевагу від їх інтеграції на новій
основі допомогло б погодження новими незалежними державами політики на
головних напрямах реформ, які в них проводяться. Важливу роль в цьому
зв’язку повинні зіграти створені зони вільної торгівлі, митного і
платіжного союзів та налагодження активних ділових зв’язків з новими
торговельно-промисловими партнерами як на регіональній, так і на
багатосторонній основі. Необхідне також дальше звільнення від тарифних
бар’єрів, ліцензій, квот, виключення прояву протекціонізму і
торговельних обмежень.

Багато належить зробити для зближення політики конкуренції, торговельних
режимів і правил торгівлі, вирішення практичних проблем транзитних
перевезень. Для корінного покращання роботи у галузі платежів і
фінансування виробничих програм необхідні заходи із зміцнення
комерційних банків, створення ринку регіональних валют, відміни обмежень
на обмін валюти в межах СНД, надання підтримки в становленні
національних валютних ринків. Із зміцненням СНД, безумовно, повинен
відбутися ріст інтеграції цих країн в європейську і світову економіку.

Необхідно підкреслити, що статус асоційованого члена в Економічному
союзі був вигідний для України, оскільки давав право брати участь у
нарадах і не зобов’язував підписувати документи, які суперечили законам
та національним інтересам України. Під впливом ілюзій про можливість
рівноправних партнерських відносин з Росією і рівноправної
взаємовигідної активної участі в СНД Президент України підписав угоду
про міждержавний економічний комітет (МЕК), що внесло суперечність і
плутанину відносно позиції України в цьому питанні. З другого боку, цей
вимушений компроміс на деякий час зняв напругу в українсько-російських
відносинах, що ускладнилися у зв’язку із проблемою розподілу ЧФ і
невирішеним питанням про його базування.

Звичайно, сама ідея інтеграції не має в собі нічого поганого. Це —
загальносвітовий процес… Однак інтеграція може відбуватися лише при
наявності сприятливих чинників: високого ступеня демократизації
суспільства, високого життєвого рівня, спільних політичних,
соціально-економічних та воєнних інтересів. Найкращий приклад цьому —
Європейське співтовариство. А будь-який інший шлях є підкоренням і
колоніалізмом. Така система — нежиттєздатна, особливо, коли
використовуються насильство й грубий тиск. Внутрішні протиріччя неминуче
доводять систему до абсурду і розвалу. Саме так сталося з Радянським
Союзом. Тому українські державницькі сили твердо стоять на перешкоді
будь-яким спробам відновити імперію.

Сьогодні неможливо передбачити, якою буде доля статуту СНД. Назарбаєв
заявив, що Казахстан бажає ратифікувати його на сесії казахського
парламенту наприкінці березня, а парламент Білорусії, який підписав
проект наприкінці 1992 року, очевидно ратифікує його найближчим часом.
Інші країни не оголосили терміну подання статуту, підписаного у Мінську,
на ратифікацію своїх парламентів. Однак, навіть якщо усі семеро країн
ратифікують його протягом кількох наступних місяців, він очевидно не
набуде чинності до 22 січня 1994 року, якщо дві інші держави-засновниці
— Україна й Туркменістан — не змінять свої позиції. Хоча Кравчук і далі
наполягає на тому, що Україна зацікавлена суто в економічній інтеграції,
не виключено, що вона все ж ратифікує статут. У інтерв’ю з
кореспондентами двох японських газет та агентства «Укрінформ» на початку
березня 1993 року, Прем’єр-міністр України Леонід Кучма, назвавши СНД не
більше, ніж фасадом, оскільки жодна з 250 підписаних угод не діяла,
заявив, що він «не вважав би факт підписання Україною статуту великою
трагедією. Вчинивши так, ми б вибили чимало козирів з рук тих політиків,
які намагаються посварити Росію з Україною.»

Те, що станеться після ратифікації статуту, звичайно, залежатиме від
того, які країни його ратифікують. Якщо лише ті, котрі зацікавлені в
тіснішій політичній інтеграції, тоді шанси на створення ефективного
органу будуть вищими. Якщо ж серед держав, що ратифікують статут, будуть
і ті, що зробили це з не з вільного вибору, а з економічної
необхідності, прогрес буде болючим і повільним.

Використана література:

Андрій Загорський та ін. «Співдружність Незалежних Держав: Розвиток та
перспективи», Німецький Інститут країн Сходу і міжнародних досліджень,
N-50, 1992 рік, стор. 8-9.

Голос України», 13 грудня 1991 року.

Тексти угоди про статус економічного суду Співдружності незалежних
Держав та супровідного статуту суду див. «Закон», січень 1993 року,
стор. 37-38 та 40.

«Правда України», 5 березня 1993 року.

PAGE

PAGE 6

Похожие записи