Реферат на тему:
Марчак Микола Макарович – керівник уряду УРСР
(1904 – 1938) (керував урядом: жовтень 1937 р. — лютий 1938 р.)
Народився 5 січня 1904 р. (23 грудня 1903 р. — за старим стилем) у с.
Залісці, нині Дунаєвецького району Хмельницької області, у незаможній
селянській родині. Жив і працював у рідному селі до вересня 1922 р.,
коли вступив на підготовчі курси при Кам’янець-Подільському інституті
народної освіти, в якому й навчався упродовж 1922—23 рр. У 1923—27 рр.
вчителював, очолював початкову чотирирічну школу у рідних Залісцях.
Згодом (1927—28) завідував культурно-соціальним відділом, був
відповідальним секретарем райвиконкому у містечку Дунаївці на Поділлі,
нині Хмельницької області. У 1928—31 рр. навчався у Києві — в Інституті
народного господарства та Хіміко-технологічному інституті.
Восени 1931 р. почався важливий етап біографії М. Марчака, пов’язаний із
столичним тоді Харковом. До осені 1937 р. працював на Харківському
тракторному заводі (інженер, зав. цехового бюро раціоналізації, зав.
сектором технологічних процесів, керівник бюро технічної інформації,
старший інженер-конструктор-інструментальник, керівник конструкторської
групи і, нарешті, начальник цеху).
На заваді подальшому зростанню здібного інженера стала сталінська
«кадрова революція» 1937 р. За умов нечуваних кадрових втрат 8 жовтня
1937 р. політбюро ЦК КП(б)У опитуванням затвердило М. Марчака першим
заступником наркома освіти УРСР. Очевидно, Микола Макарович так і не
встиг приступити до виконання своїх обов’язків. Через три тижні, 29
жовтня, політбюро ЦК затвердило його першим заступником голови РНК УРСР.
З того часу М. Марчак, очевидно, став виконувати обов’язки керівника РНК
УРСР. У центрі його уваги перебували насамперед проблеми поточного
керівництва народногосподарським життям республіки. Так, 10 листопада
він підписав постанову РНК «Про стан роботи внутрівідомчого фінансового
контролю», 13 листопада завізував урядові ухвали «Про керівництво
дитячими садками, що їх передано господарським народним комісаріатам» та
«Про план заготівель новоолійних культур і сорго врожаю 1937 р. на
Україні», 19 листопада поставив свій підпис під постановою «Про заходи в
справі остаточної ліквідації неписьменності серед дорослих», 22
листопада — під раднаркомівською ухвалою «Про регулювання рибальства,
охорону рибних запасів і рибопромислових угідь республіканського і
місцевого значення УРСР».
Побіжним підтвердженням того, що саме М. Марчак виконував обов’язки
голови уряду УРСР, може слугувати частотний аналіз урядових постанов
(власне раднаркомівських та спільних із ЦК КП(б)У, ЦВК УРСР),
оприлюднених в офіційних «Збірниках законів і розпоряджень
Робітничо-селянського уряду УРСР» й підписаних від Раднаркому К.
Сухомлином, М. Марчаком і Я. Тягнибідою у листопаді — грудні 1937 р.,
тобто з того часу, коли Микола Макарович набув офіційного статусу
заступника голови РНК. За цей період К. Сухомлином підписано 12
документів, Я. Тягнибідою — 2, М. Марчаком —.
Але стан невизначеності із наступником голови РНК УРСР не міг тривати
нескінченно. Отримавши вказівки із Москви, 22 січня 1938 р. політбюро ЦК
КП(б)У своєю постановою про «виключення зі складу керівних органів ЦК
КП(б)У викритих ворогів народу» серед інших вивело зі складу членів ЦК і
політбюро ЦК КП(б)У арештованого керівника республіканського уряду М.
Бондаренка. Питання про призначення голови РНК стало вкрай важливим.
М. Хрущов у своїх мемуарах так змалював ситуацію в керівництві РНК УРСР,
з якою зіткнувся, коли прибув із Москви: «Людей тоді в Україні просто
«тягнули» у «вороги». Заступником Голови Ради Народних Комісарів на
Україні була чудова людина Тягнибіда. Я знав його, ще коли він працював
штейгером у Донбасі […]. Згодом, коли я працював секретарем
Петрово-Мар’їнського райкому партії, він якийсь час працював одночасно
зі мною керуючим Карпівськими копальнями […]. Це була пряма, хороша
людина, яка навіть воювала у лавах Червоної армії. Це велика рідкість,
що технік-штейгер був разом з більшовиками й брав участь у Громадянській
війні на боці червоних. Раптом почали вимагати його арешту й подали
«обгрунтування». Коли арештували першого зама, Рада Народних Комісарів
України стала «чистою»: не було голови Раднаркому, не було й
заступників. Я поставив питання перед Сталіним, що треба знайти людину
на посаду голови Раднаркому».
Мемуариста підвела не лише селективність людської пам’яті, але й
неможливість звірити спогади із тогочасними документами. Перший секретар
ЦК КП(б)У припустився низки помилок. Він порушив не лише хронологію
подій, але й істотно поплутав причинно-наслідкові зв’язки.
Не відповідає дійсності твердження М. Хрущова, що РНК УРСР була
«чистою»: «не було голови Раднаркому, не було й заступників». Керівник
уряду республіки (М. Бондаренко) справді перебував під арештом і
слідством у Москві. Але на момент приїзду до Києва М. Хрущова на своїх
робочих місцях були, принаймні, три заступники голови Раднаркому
України: досвідчений К. Сухомлин, призначений другим заступником
керівника уряду УРСР рішенням політбюро ЦК КП(б)У від 2 вересня 1937 р.
із залишенням за ним посади голови Держплану республіки, а також два
перших заступники — М. Марчак та згаданий М. Хрущовим Я. Тягнибіда. Двох
останніх політбюро ЦК КП(б)У затвердило 29 жовтня 1937 р., маючи вже,
вочевидь, інформацію про арешт у Москві голови РНК УРСР М. Бондаренка.
За наявними відомостями, виконуючим обов’язки голови Раднаркому УРСР у
межичассі від відрядження до Москви й арешту М. Бондаренка і до
призначення Д. Коротченка у лютому 1938 р. був М. Марчак. Такої думки,
зокрема, дотримується відомий історик і політолог Р. Конквест, який в
одній із своїх праць називає М. Марчака виконуючим обов’язки голови РНК
України. Підтверджував це і Я. Тягнибіда під час «слідства» у власній
«справі». Так, 27 червня 1938 р. у протоколі допиту Якова Хомича
читаємо: «Днів через два-три після мого призначення до Раднаркому у
Косіора зібралися: Петровський, Марчак, Сухомлин і я — Тягнибіда. По
Раднаркому були розподілені тоді офіційні функції поміж мною й
Марчаком». І далі: «Марчак виконував обов’язки Голови Раднаркому УРСР і
також провадив широку підривну роботу, особливо у сільському
господарстві України».
19 лютого 1938 р. у вузькому колі (9 осіб) відбулося засідання політбюро
ЦК КП(б)У. Крім членів політбюро (М. Бурмистенко, Д. Євтушенко, Г.
Петровський, М. Хрущов), присутні були члени ЦК КП(б)У К. Сухомлин та О.
Шліхтер, РНК представляли М. Марчак та Я. Тягнибіда, НКВС УРСР — нарком
О. Успенський. Першим питанням порядку денного стояло — «Про голову Ради
Народних Комісарів УРСР». Було ухвалено: «Затвердити головою Ради
Народних Комісарів УРСР тов. Коротченка Д. С., звільнивши його від
обов’язків виконуючого обов’язки першого секретаря Дніпропетровського
обкому КП(б)У. Просити ЦК ВКП(б) затвердити». 21 лютого 1938 р. Г.
Петровський оформив цю партійну ухвалу постановою ЦВК УРСР.
М. Хрущову довелося таки виконати не зовсім приємну місію стосовно свого
давнього знайомого — Я. Тягнибіди. 20 травня 1938 р. саме за його
інформацією «Про звільнення т. Тягнибіди Я. Х. від посади заступника
голови Ради Народних Комісарів УРСР» політбюро ЦК КП(б)У ухвалило
усунути Я. Тягнибіду від посадових обов’язків «як такого, який не
справився з роботою». Одночасно за повідомленням першого секретаря ЦК
КП(б)У від обов’язків заступника голови РНК та голови Держплану УРСР
усунули й К. Сухомлина — за аналогічним обвинуваченням, а також «у
зв’язку з тим, що протягом довгих років працював в оточенні ворогів і не
допоміг партії викрити їх».
К. Сухомлина було ув’язнено 4 червня 1938 р., Я. Тягнибіду — 8 червня.
20 червня 1938 р. у службовому кабінеті в РНК заарештовано і М. Марчака.
На відміну від своїх колишніх колег, він все ще виконував обов’язки
заступника голови уряду і був депутатом ВР СРСР.
Упродовж місяця Микола Макарович відкидав фальшиві обвинувачення, зробив
навіть невдалу спробу самогубства, але надалі змушений був прийняти
версію слідства. Обвинувачували його у приналежності до
правотроцькістського підпілля в Україні, контрреволюційних зв’язках із
колишнім директором Харківського тракторного заводу П. Свистуном
(ув’язненим 26 травня 1938 р.), за завданнями якого М. Марчак, мовляв,
«проводив шкідницьку роботу, спрямовану на зрив виконання виробничої
програми ХТЗ та випуск неякісних тракторів», а також «підготовлював
виведення з ладу заводу в момент виникнення війни». У 1937 р. через
директора ХТЗ М. Марчак, за версією «слідства», нібито «встановив
організаційний зв’язок з Косіором С., яким в інтересах організації був
висунутий на посаду заступника голови РНК УРСР та одержав завдання
очолити підривну роботу організації у народному господарстві України».
Закидали М. Марчаку й «популярний» тоді у слідчих колах «тероризм» —
організацію й безпосередню участь у виконанні «терористичного акту проти
секретаря ЦК КП(б)У тов. Хрущова». «Подільник» М. Марчака Я. Тягнибіда,
також віртуальний «терорист», вкладав у вуста колишнього колеги такі
слова: «Рано чи пізно все рівно нас впіймають і знищать, застрелю
Хрущова, застрелюсь сам, і кінці у воду»…
Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР 22 вересня 1938 р.
засудила колишнього заступника голови уряду УРСР до вищої міри покарання
— розстрілу. Вночі з 22 на 23 вересня 1938 р. Миколу Макаровича
стратили.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
