.

Лук’яненко Левко Григорович (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 6945
Скачать документ

Реферат на тему:

Лук’яненко Левко Григорович

(нар. 24.08.1928, с. Хрипівка, Городнянського р-ну, Чернігівської обл.)

Видатний діяч українського національного руху, один з організаторів
Української робітничо-селянської спілки (УРСС), член-засновник УГГ,
Голова УГС і УРП.

Виріс у родині селян, людей працелюбних, умілих.

1944 призвали до війська. Служив в Австрії, на Кавказі в м.м.
Орджонікідзе, Нахічевань.

над тим, як пригнічений український народ. Прочитав двотомну історію
дипломатії і вирішив для себе, що нема нічого понад національні
інтереси.

Після поїздки у відпустку додому в 1950 р., де побачив нужду,
приниження, Лук’яненко дійшов висновку, що треба боротися за незалежну
Україну і цьому слід присвятити життя. Для досягнення цієї мети
необхідно дійти до вершин влади в державі, а оскільки влада зосереджена
в руках партії, то треба просуватися по партійній лінії. Необхідно
здобути вищу освіту. 1951-1953 вступив у комсомол, у партію. 1953
поступив на юридичний факультет Московського університету. 1954
одружився. Вів активне громадське життя.

До 1956 зрозумів, що обраний ним шлях помилковий, призупинив свою
громадську діяльність і вирішив з 1957 орієнтуватися на підпільну
боротьбу.

У вересні 1958 за розподілом був спрямований штатним пропагандистом
райкому партії в Радехівський р-н Львівської обл., де й поселився з
дружиною.

Робота була пов’язана з постійними поїздками по селах району. Він бачив,
як людей заганяли в колгоспи, знищували цілі хутори.

Разом зі Степаном Віруном і Василем Луцьківим вирішили створити
підпільную партію Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС).

У середині 1959 переїхав до Глинянського р-ну і, щоб мати більше
вільного часу, з райкому перевівся в адвокатуру. Тут він знайшов
однодумців HYPERLINK “http://olexa.org.ua/ukr/persons/i_kandyba.htm”
І.Кандибу та А.Любовича.

7.11.60 у Львові відбулася перша, організаційна зустріч, на якій
обговорили програму. Оскільки програма була дуже жорстка і гостра,
вирішили її знищити, а до наступної зустрічі, яка мала відбутися
22.01.61, доручили Л. скласти нову, м’якшу. Але 21.01.61 були
заарештовані І.КАНДИБА, С.Вірун, В.ЛУЦЬКІВ, А.Любович і Л., пізніше
І.Кіпиш та І.Боровницький.

У травні 1961 Львівський обласний суд засудив Лук’яненко до розстрілу за
ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Звинувачення було побудоване на першому
проекті програми УРСС. Винуватили в тому, що він “з 1957 виношував ідею
відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію
марксизму-ленінізму”.

Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15-ма р. позбавлення волі.
Інші дістали терміни від 10 до 15 р. позбавлення волі.

Кару відбував у Мордовії, з 1967 3 р. у Владимирській тюрмі, потім знову
в Мордовії.

1966 в Мордовські табори прибувала нова ґенерація політв’язнів –
шістдесятники. Вони ведуть боротьбу з адміністрацією таборів за фактами
грубого порушення законодавства і прав в’язнів. Дані про цю боротьбу
стають відомими світовій громадськості. Лук’яненко бере в цій боротьбі
активну участь. Щоб посилити ізоляцію, 500 найактивніших політв’язнів
переводять у Пермські табори. У 1974 за організацію страйку Чусовський
районний суд засудив трьох ініціяторів, у т.ч. Лук’яненко, до тюремного
ув’язнення у Владимирській тюрмі.

До кінця терміну залишалося менше двох років, то щоб легше було
слідкувати за Л. на волі, КДБ разом з адміністрацією тюрми спрямував
його на експертизу до психлікарні. Виписали з діагнозом “іпохондричний
синдром” і визнали інвалідом 2 групи.

10.12.1975, у день прав людини, разом з іншими політв’язнями оголосив
голодівку. Саме в цей день його вивезли в Чернігівськую тюрму, де
утримували до закінчення терміну. Після звільнення взяли на рік під
адміністративний нагляд.

Оселився в Чернігові. Улаштуватися на роботу за фахом не міг. Пішов
електриком в обласну дитячу лікарню.

09.11.76, на пропозицію HYPERLINK
“http://olexa.org.ua/ukr/persons/m_rudenko.htm” М.Руденка , увійшов до
складу Української Гельсінкської групи (УГГ), підписує всі документи
УГГ.

Л. пише звернення до Бєлградської наради 35 країн з приводу
дискримінації українців, зокрема, права на еміґрацію. Виступив на захист
художника П.Рубана, написав статтю “Зупиніть кривосуддя!“. Радіо
“Свобода” передало його нарис “Рік свободи”.

12.12.77 Лук’яненко заарештований. Розуміючи, що його чекає в
майбутньому, обголосив голодівку, відмовився давати покази, також
відмовився від громадянства.

17-20 червня 1978 Лук’яненко засуджений Чернігівським облсудом за ст. 62
ч. 2 КК УРСР до 10 р. позбавлення волі і 5 р. заслання та визнаний
особливо небезпечним рецидивістом.

Карався в таборі особливо суворого режиму в сел. Сосновка в Мордовії.
Разом з іншими політв’язнями продовжує боротьбу, готує і передає на
Захід інформацію. У лютому 1980 всіх в’язнів особливого режиму, в т.ч.
Лук’яненка, переводять у спеціально збудовану тюрму в с. Кучино
Пермської обл., за 200 м від 36-ї зони.

13.12.86 Л. з Кучино перевозять у Пермську пересильну тюрму, а звідти в
Чернігівську, де з ним понад місяць “працював” слідчий КДБ. Повернули в
Кучино. 08.12.87 етапували на заслання с.Березівка Парабельського р-ну
Томської обл.

У березні 1988 заочно обраний головою відновленої УГГ, яка 07.07 діє як
Українська Гельсінкська Спілка (УГС).

23.04.88 запропонували виїхати за кордон, та він відмовився, бо бачив,
що ситуація в країні змінюється, вимальовується перспектива створення
політичної партії.

Указом ПВР від 30.11.88 Левко Лук’яненко помилуваний, звільнений із
заслання. На початку 1989 повертається в Україну.

У квітні 1990 на установчому з`їзді УГС обраний головою створеної на її
базі Української республіканської партії. У березні обраний депутатом ВР
України, був членом комісії з питань законодавства і законности,
заступником голови Народної Ради. Лук’яненко – автор Акта про
незалежність України від 24.08.91, балотувався на посаду Президента
України.

У травні 1992 склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у
зв’язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в
Канаді. У листопаді 1993 через незгоду з політикою уряду України подав у
відставку і повернувся в Україну.

З листопада 1993 до червня 1994 – голова передвиборного демократичного
об’єднання “Україна”. З травня 1992 – почесний голова УРП. Доктор права
Альбертського університету, Канада. Нагороджений медаллю „Борцям за волю
України ім Св. Володимира”, почесною відзнакою Президента України. Автор
книг: “Що далі?” (1989), “Сповідь у камері смертників” (1991), “За
Україну, за її волю…” (1991), “Вірую в Бога і в Україну” (1991), “Не
дам загинуть Україні!” (1994), “Народження нової ери” (1997), „У країні
кленового листка“ (1998), численних статей.

У 1998-99 Лук’яненко один з керівників “Національного фронту”, що
об’єднує праві націоналістичні партії.

 

Бібліоґрафія:

Л. Лук’яненко. Вірую в Бога і в Україну. К.: МП “Пам’ятки України“,1991.

Л.Лук’яненко. Не дам загинуть Україні! – К.: Софія. – 1994.

А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім.
О.Теліги.— 1998.— С. 18, 23, 59, 79, 84, 92-96, 101, 104, 117, 182, 210,
211, 223, 262, 276, 289, 290, 291.

Вести из СССР. Т. 1. 1978-1981.— Мюнхен: Права человека.— 1979, 2-58,
3-3, 4-41, 8-32, 9-5, 9-103, 24-17.

Вісник репресій в Україні.— Нью-Йорк: Закордонне представництво
Української Гельсінкської групи, 1982, 6-34, 6-39, 6-40.

Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 33.— С. 35, 36,
39, 47, 61.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 43.— С. 21, 22, 95-96; вип. 44.— С.
44, 45, 52, 97-98.

Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення.— К.: УРП, 1996.—
С. 16-17.

Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х
років. — К.: Либідь, 1995.— С. 35-38, 40-45, 117, 154, 161, 162, 164,
173, 195, 197, 198, 205-207.

С.Карасик. Виправив В.Овсієнко

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019