Реферат на тему:

Компаративістський аналіз американської і української моделей формування
вертикалі влади

За американською моделлю президентського правління президент має широкі
і різноманітні повноваження, але він діє лише в межах федеральної
виконавчої влади, і в силу конституційного розподілу влад не може
одноособово керувати усім державним апаратом. Його повноправними
партнерами і “противагами” виступають незалежний від президента Конгрес
та і не менш незалежний Верховний суд. При всій силі своєї влади,
помноженої на особисту активність ні один президент США не був
спроможний досягти якихось значних змін у внутрішній і зовнішній
політиці американської держави без підтримки вищого законодавчого органу
країни. Політична система США дає можливість президенту зосередити в
своїх руках велику владу лише при одній умові — йього повинна
підтримувати більшість членів Конгресу. В такій тісній залежності
президентської політики від позиції і дій парламенту — одна з
найважливіших відмінностей американської моделі президентства від
авторитарних моделей президентської влади.

Американська модель президенства не допускає виникнення двовладдя в
политичній системі, стану коли президент проводить свою політику, а
Конгресс здійснює свій курс. Система розподілу і балансу влад навіть за
умов, коли президент представляє одну партію, а більшість Конгресу
підтримує опозиційну партію, забезпечує єдність державної політики.

Президентська модель США по багатьох своїх атрибутах була впроваджена в
інших країнах Латинської Америки. Там так само Конституційно затверджена
республіканська форма правління, президент суміщає функції глави держави
і глави уряду, законодавча влада представлена Конгресом, а судова —
Верховним судом. Але в той же час латиноамериканська модель
президентства значно відрізняється від американської.

Насамперед в латиноамериканських країнах інститут президенства явно
домінує над усіма іншими, а парламенти цих країн не мають того контроля
над виконавчою владою, яку має Конгрес США. Навідміну від президента США
латиноамериканські глави держав за особистим розсудом формують свої
урядові кабінети, і затвердження парламентом президентських призначень
на урядові посади в конституціях цих країн не передбачено. Не дивлячись
на те, що декілька латиноамериканських держав проголосили себе
федераціями, президенти в таких країнах мають узаконену можливість
здійснювати так звані інтервенції у справи суб‘єктів федерації, аж до
зміщення губернаторів штатів, чого не вправі робити президент США.
Значно більше влади у латиноамериканських президентів у сфері
економічної політики держави. Це зумовлено тим, для багатьох
латиноамериканських країн характерна наявність великої кількості
державних компаній, які знаходяться під прямим контролем урядовців.

Вважається, що в Україні встановлено президентсько-парламентську форму
правління. Ця модель (як, утім, і президентська) грунтується на тому, що
президент країни очолює виконавчу гілку влади й водночас є главою
держави. Проте в українській Конституції ніде не визначено, що Президент
є главою виконавчої влади. Якщо не Президент, то яка ж інституція влади
її очолює? Зі статті 113 ясно, що «Кабінет міністрів є вищим органом у
системі органів виконавчої влади».

Конституція України — недосконалий документ. У ній нечітко, неоднозначно
визначено структуру ієрархічної системи державної влади. Це ставить під
сумнів легітимність деяких суб’єктів влади. Справді, у статті 6, що
описує структуру системи державної влади на вищому рівні: «Державна
влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу,
виконавчу та судову», — нічого не говориться про президентську владу.
Виявляється, що статус Президента не визначений ні у виконавчій гілці
влади (як доведено вище), ні в системі державної влади, яка складається
з трьох її частин. Стаття 103 (4 абзац) додатково це підтверджує:
«Президент України не може… обіймати посаду в органах державної
влади…». Що можна розуміти й так: посада Президента України не є
державною посадою. Парадоксально, але інституція президентської влади в
Україні (що включає і його структуру — адміністрацію, Раду національної
безпеки та оборони й інші органи) по суті опинився поза системою
державної влади.

З цього аналізу видно: у Конституції України закладено формальну
можливість узурпації влади. Попри те, що вона не допускається статтею 5.
Усі ці колізії повинні стати предметом для розгляду в Конституційному
суді.

В Україні, як в унітарній республіці, діє вертикаль виконавчої влади,
підпорядкована Президенту, яка за своїми потенційними можливостями
сильніша, ніж виконавча вертикаль влади, приміром, у США чи Росії,
оскільки останні — федеративні держави, отже мають виборних, а не
призначених глав регіональних адміністрацій.

Похожие записи