Реферат на тему:

Історія політичних та правових вчень як наука і як навчальна дисципліна

ПЛАН

1. HYPERLINK \l «_1._Завдання_і_значення курсу історі» Завдання і
значення курсу історії політичних та правових вчень .

2. HYPERLINK \l «_2._Предмет_історії_політичних та пр» Предмет
історії політичних та правових вчень .

3. HYPERLINK \l «_3._Методи_вивчення_історії політичн» Методи
вивчення історії політичних та правових вчень .

4. HYPERLINK \l «_4._Періодизація_історії_політичних » Періодизація
історії політичних та правових вчень .

1. Завдання і значення курсу історії політичних

та правових вчень

Серед юридичних наук важливе місце займає історія політичних та правових
вчень, або, як можна ще інакше назвати цю науку, історія філософії
права. Завданням цієї науки є не тільки вивчення історії становлення і
розвитку ідеї права, закону, держави, головних державно-правових
інститутів у процесі формування людської цивілізації, але й формування
світогляду юриста. Це не галузева наука, як кримінальне чи цивільне
право, не теоретична, як теорія держави і права, не історична, як
історія держави і права України чи зарубіжних країн. Це світоглядна
наука. Курс повинен не тільки показати формування розуміння засадничої
цінності права і держави на різних історичних етапах розвитку людського
суспільства, ознайомити з історичними коріннями таких визначальних у
сучасному державно-правовому житті інститутів та ідей, як верховенство
права, права і свободи людини, суверенітет тощо, але й виконувати, до
певної міри, ідеологічну функцію. Тобто цей курс має дещо відмінне від
інших курсів завдання. Якщо інші курси повинні дати суму певних знань, і
власне ці знання є кінцевою метою цих курсів, то вивчення певних тем з
історії політичних і правових вчень не є самоціллю. Цей матеріал повинен
послужити формуванню власного юридичного світогляду кожного майбутнього
юриста. Світогляду, базовим в якому буде розуміння засадничої цінності
права і закону.

Курс дає знання історії виникнення і розвитку сучасних політичних та
правових вчень, дає можливість сформувати власний юридичний світогляд,
який базується на знанні різних підходів і концепцій до конкретних
державно-правових інститутів, держави і права в цілому.

Історія політичних і правових вчень дає можливість зрозуміти важливість
і значення держави і права в духовних надбаннях людства на різних етапах
його розвитку, побачити постійну роботу людської думки над пошуками
кращих, оптимальних форм організації державно-правового буття людства.
Незалежно від суспільно-економічних формацій, від рівня розвитку
виробничих сил та виробничих відносин, завжди, на протязі всього періоду
історії політичних та правових вчень можна знайти приклади тверджень про
право, як мірило справедливості, про необхідність підпорядкування
законам, про державу, як оптимальну форму погодження спільних інтересів
усіх членів суспільства.

Поява вчень про державу і право нерозривно пов’язана з зародженням та
розвитком самих держави і права. Саме держава і право, як феномени, які
найбільш тісно пов’язані з суспільним життям кожного індивіда, одними з
перших стають предметом теоретичних роздумів людини. Тому вже в перших
письмових пам’ятках людства можна зустріти ідеї щодо виникнення держави
і права та щодо їхнього вдосконалення, про ідеальну державу, оптимальні
суспільні відносини. У теоретичному аспекті поява політичних та правових
вчень (теорій) відбувається у руслі загального переходу людського
пізнання від початкових міфологічних форм до раціонально-логічних.

Даний курс можна назвати також історією філософії права. Чому?
Спеціальне завдання філософії полягає в об’єднанні тих висновків, які
робляться окремими науками, з метою побудови цілісного світогляду.
Приведення узагальнень кожної з наук до єдності, яка і складає мету
наукового пізнання, є спеціальним завданням філософії. З огляду на це,
філософія є вінцем і, в той же час, основою всіх наук. За словами
Віндельбанда, філософія — це прагнення досягнути цільного світогляду.
Цей світогляд вимагає не тільки об’єднання всіх доступних у даний час
наукових знань, але й узгодження теоретичного знання з практичною
діяльністю, істини з правдою, думки з почуттями. І філософія права як
складова філософії взагалі відіграє стосовно юридичних наук ту ж роль,
що і філософія щодо всіх людських знань. Так, на підставі історичного
матеріалу філософія права повинна з`ясувати, що таке право взагалі,
незалежно від змінності його змісту, що таке держава, незалежно від
різноманітності форм, в яких вона може існувати, які джерела права, які
методи вироблення правових норм. Але, в цілому, філософія права повинна
дати відповідь на питання: що таке право і яким воно повинно бути?
Тобто, якщо історія права вивчає те, що вже не є правом, то філософія
права повинна об’єднати в єдине цільне уявлення всі ті поняття і
прагнення, які виробляються і проявляються в окремих юридичних науках.
Теоретичне завдання філософії права полягає у критичному дослідженні
всіх тих головних понять, які лежать в основі юридичних наук і які
розуміються ними в більшості догматично. Це поняття про право, його
появу та форми, про закони і кодифікацію, про державу і державну владу,
про правові відносини, про договори, про злочин і покарання тощо.
Практичне завдання філософії права полягає в побудові ідеалу правового
порядку в цілому. Таким чином, історія філософії права має своїм
завданням виклад послідовного творення уявлень про правовий порядок в
його суті та в ідеалі.

При вивченні поглядів того чи іншого мислителя необхідно звернути увагу
на історичні умови, за яких появляється те чи інше вчення, на постать
самого вченого, на співвідношення між новим та попередніми вченнями.
Історія філософії права, або політичних та правових вчень знаходиться у
тісному зв’язку з історією. Тільки на фоні загальної історії можливе
вивчення історії філософії права. Ідеали та ідеї часто мають місце в
неусвідомленій формі у суспільній свідомості, доки не знайдеться людина,
яка зможе дати їм обгрунтування і теоретичне оформлення. Тоді ідеальне
уявлення починає сприйматися широким загалом і швидко розповсюджується,
і починає виявляти свій вплив на суспільство. Вловити цей зв’язок між
мислителем і середовищем є завданням історії філософії права, чи історії
політичних та правових вчень.

2. Предмет історії політичних та правових вчень.

Щоб визначити предмет історії політичних і правових вчень, необхідно,
перш за все, з`ясувати, яке саме коло ідей і вчень належить до
політичних та правових. Це, перш за все, ідеї і вчення, які стосуються
держави, її суті, її форми та бажаної організації і, відповідно, права.

Від політичних поглядів та ідей необхідно відрізняти правові, які,
однак, тісно пов’язані з політичними, а інколи невіддільні від них.
Правові вчення та ідеї спрямовані на з`ясування ґенези, суті, тенденцій
та перспектив розвитку права і закону, ролі правових норм у суспільстві
та їхнього значення.

У найбільш загальному вигляді можна сказати, що предметом такої
самостійної юридичної наукової дисципліни, як історія політичних і
правових вчень, є політичні і правові теорії минулого, взяті в їхній
ґенезі, історичному розвитку і зв’язку з сучасністю.

Предметом історії політичних і правових вчень є історія виникнення і
розвитку поглядів, вчень і теорій щодо походження, ролі і значення та
ідеальної форми держави і політичної системи суспільства, а також вчень
і теорій про право, його суть і призначення, окремі державно-правові
інститути та теорій і концепцій про ідеальні або бажані форми
державно-правового буття.

Юридичний підхід до історії політичної та правової думки надзвичайно
важливий для з`ясування самої суті предмету цієї науки. Наприклад,
зрозуміло, що з позицій політології історія попередньої політичної думки
буде виглядати і вивчатися інакше, ніж в юридичній науці, що обумовлено
предметним окресленням самої політології, її предметом та методом,
цілями та завданнями цієї науки, напрямками та аспектами зв’язку
сучасної політології з політичною думкою минулого. Історія такої
політологічно орієнтованої думки буде певною політологічною
ретроспекцією, за межами предмету якої залишиться історія правових вчень
— якщо не вся повністю, то у своїй головній частині. Це обумовлено тим,
що юридична наука і політологія вивчають різні аспекти політичних явищ.
Юридична наука, в цілому, вивчає політичні явища в їхньому необхідному
взаємозв’язку з правовими, і саме цей зв’язок, тобто внутрішня єдність,
є істотним аспектом предмету юридичної науки. Причина ж
взаємопов’язаності «політичного» і «правового» полягає у тому, що
політичне у своїй суті, змістовному розвитку і загальнозначимому для
суспільства оформленні (а це, в свою чергу, можливе тільки за допомогою
права) є державне. Тим не менше, поняття «політичне» та «державне» не
співпадають. Уявлення про їхнє співвідношення різне в різні епохи і у
різних авторів.

Таким чином, в предмет даної науки входить історія теоретичних уявлень
про найбільш істотні аспекти політики і права в їхніх необхідних
внутрішніх взаємозв’язках, взаємодії та взаємовпливі.

Виходячи зі сказаного, можна зробити висновок, що історія політичних та
правових вчень є самостійною науковою і навчальною дисципліною одночасно
теоретичного та історичного профілю. Ця її особливість обумовлена тим,
що в її межах вивчається і висвітлюється специфічний предмет — історія
виникнення і розвитку теоретичних знань про державу, право, політику і
законодавство, історія політичних та правових теорій.

Таким чином, під відповідними «вченнями» в даній дисципліні розуміються
теоретичний аспект знань, що історично виникають і розвиваються, ті
теоретичні концепції, ідеї, положення і конструкції, в яких знаходить
своє концентроване логічно-понятійне втілення історичний процес
поглиблення пізнання політичних та правових явищ.

Як теоретично оформлений комплекс знань політичні та правові вчення за
своїм гносеологічним рівнем і характером відрізняються від інших форм
відображення політичної та правової дійсності, таких як різноманітні
вірування, настрої, судження. Ці форми повсякденного (дотеоретичної і
нетеоретичної свідомості), хоча і не входять в предмет історії
політичних та правових вчень, надзвичайно важливі для розуміння реальної
і конкретної ситуації формування і функціонування відповідних
теоретичних концепцій.

3. Методи вивчення історії політичних та правових вчень.

При вивченні історії політичних та правових вчень використовується увесь
спектр загальнонаукових та спеціально наукових методів. Про більшість з
них добре відомо з попередніх курсів. Але особливо важливе значення для
даної науки і предмету мають два методи: історичний та
проблемно-концептуальний. Суть першого полягає у вивченні, осмисленні
тієї чи іншої теорії, концепції в історичному контексті, який обумовив
їхню появу. Тільки застосовуючи цей метод, можна правильно зрозуміти
суть тих чи інших ідей, які можуть бути, з позицій сьогодення, або
неприйнятними, або гостроактуальними. В той же час, засадниче розуміння
справедливості, права, законності має дуже багато спільного на різних
історичних етапах. Тому дуже важливим є проблемно-концептуальний метод,
який дозволяє прослідкувати зародження і розвиток тієї чи іншої ідеї від
найдавніших часів до сьогодення. Визначний російський правознавець
Б.Н.Чечерін підкреслював, що для всієї історії політичної та правової
думки характерна наявність чотирьох головних ідей, які, в тій чи іншій
мірі, притаманні кожній епосі і є визначальними у розвитку тих чи інших
політичних та правових вчень. Це ідеї суспільної влади, свободи, закону
та досягнення спільного блага.

В той же час, було б неправильно відкидати наявність суттєвого впливу
саме історичних умов та обставин. Важко уявити в XIX столітті мислителя,
який би підтримував ідею рабства, як природного інституту, як це можна
зустріти в Арістотеля.

4. Періодизація історії політичних та правових вчень.

З точки зору історичної перспективи, можна встановити три різко
відособлених суспільно-історичних світогляди, а отже і три періоди в
історії політичних та правових вчень: античний, середньовічний і
сучасний.

Для античного світогляду є характерним те, що він не розрізняє державу і
суспільство, право і мораль.

Для середньовіччя характерним є прагнення до звільнення від земних пут,
перенесення ідеалів у загробне життя. В той же час, держава і церква
зливаються в одне, норми права співпадають з релігійними канонами.

Новий період, який охоплює і сучасність, характеризується боротьбою
людини за свою свободу, за свої права: починаючи від боротьби за свободу
совісті, через політичні права до соціально-економічних прав і, врешті,
до комплексу прав і свобод людини, який знаходить своє закріплення в
Міжнародній Хартії прав людини.

Розвиток українських політичних і правових вчень співпадає з цією
періодизацією, з тою тільки різницею, що античний період в Україні
практично не представлений.

Похожие записи