.

Еволюція радянсько-американських відносин в період Карибської кризи 1962 року (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
244 1798
Скачать документ

Реферат на тему:

Еволюція радянсько-американських відносин в період Карибської кризи 1962
року

Карибська криза 1962 р. була типовим породженням «холодної війни» з її
жорстокими протиборствами сторін і прагненням СРСР і США зайняти панівне
становище в світі. В цьому контексті боротьба за «третій світ» була
боротьбою за обмеження сфери впливу супротивника і тим самим обмеження
його можливостей в глобальному просторі. В зв’язку з цим будь-який
локальний або регіональний конфлікт швидко переростав в глобальний. У
відповідності з реальностями тих років останній набував характеру
збройного протистояння.

Рішення радянського керівництва розмістити ракети на Кубі як наслідок
«стримування» можливої військової інтервенції США повністю відповідають
практиці «холодної війни». СРСР отримав би без сумніву політичні і
військові переваги, а форпост соціалізму в Латинській Америці (Куба)
отримав би надійний захист. Разом з тим, рішення радянського керівництва
ґрунтувалося, швидше за все, на політичних перевагах у протиборстві двох
таборів.

Відсутність відкритих механізмів для розташування  радянських ракет на
Кубі і зумовило поведінку Москви в ході кризи. Була зроблена ставка на
раптовість завдяки таємному розміщенню ядерної зброї і радянських 
військ на Кубі. Звідси і небажання Кремля заключати офіційний
радянсько-кубинський  військовий  договір в серпні 1962 року, і
прагнення максимально використати неофіційні канали для прикриття цієї
акції. Така політика призвести, згодом, до серйозних збитків Радянському
Союзу при розгляді цього питання в ООН.

Американське керівництво діяло також в дусі «холодної війни». Знаючи про
розгортання Групи радянських військ на Кубі, воно певний час
підтримувало у радянських лідерів ілюзію, що ця акція проводиться
таємно. Оприлюднивши факт перебування радянських військ, оснащених
ядерною зброєю, на Кубі був в найбільш сприятливий, з точки зору Дж.
Кеннеді, момент. Це дозволило американській стороні перехопити
ініціативу і диктувати власні умови подолання кризи.

Уряд СРСР, на відміну від Білого Дому формально проявляв готовність до
покращення відносин зі США.  Радянська дипломатія постійно намагалась
врегулювати спірні питання з американським керівництвом.          20
вересня 1962 року їй вдалося, після довготривалих переговорів в
Вашингтоні, Нью-Йорку і Москві підготувати доповідь урядів СРСР та США
ХVІ сесії Генеральної Асамблеї ООН і їх спільну заяву про принципи для
переговорів по роззброєнню.

Адміністрація Дж. Кеннеді погодилась на підписання цих документів, на
словах повідомивши про необхідність загального і повного роззброєння,
проте в той же час,  як і Радянський Союз, нарощувала гонку озброєння.
Конфлікт довкола Куби обмежують тринадцятьма днями – з 14 по 27 жовтня
1962 р. Проте це дуже спрощений підхід до одного з найбільш важливих
конфліктів післявоєнної історії. На наш погляд, слід виділити три фази
кризи: приховану (27 серпня-21 жовтня 1962 року), відкриту (22-27 жовтня
1962 року) і завершальну (28 жовтня 1962 року-5 серпня 1963 року).

Аналізуючи Карибську кризу 1962 р., не можна не зупинитися на тому, чому
вона не переросла у світову ядерну війну. Перш за все, слід відмітити,
що керівництво СРСР та США не переслідували рішучих цілей і не ставили
собі за мету перемогти будь-якими засобами, в тому числі і військовими.
Це був класичний приклад використання ядерного «залякування» для
отримання обмежених, в кінцевому рахунку політичних дивідендів.

E

ні збройні сили. Реальність виникнення війни завжди зростає  в міру
залучення до протистояння військових структур. Відсутність постійного і
швидкодіючого  зв’язку, а також різниця в часі зумовлювали певною мірою
автономність командування ГРВК.

В умовах найбільшої напруги, коли Пентагон категорично вимагав від
президента Дж. Кеннеді рішучих військових дій, М. Хрущов виступив з
мирними ініціативами. В високоемоційній і збудженій атмосфері, і Кремлю,
і Білому Дому сильно був потрібний закритий  приватний канал зв’язку  в
складні і небезпечні періоди для прямого діалогу. Він був встановлений
між  радянським послом в Вашингтоні А. Добриніним та братом
американського президента Р. Кеннеді, який на той час займав посаду
міністра юстицій. Цей канал діяв в обхід дипломатичних служб. По ньому
йшла основна особиста переписка між керівниками СРСР та США, проходив
пошук рішень для розв’язання кризових ситуацій і складних дипломатичних
переговорів. Конфіденційний канал, будучи похідним продуктом
конфронтації, вносив елементи стабільності, передбачуваності у відносини
ракетно-ядерних держав, зменшуючи виникнення небезпечних конфліктів між
ними, і полегшував пошук взаємовигідних рішень.

Таким чином, завдяки взаємо поступкам  СРСР  та   США,   гнучкості 
М.С.  Хрущова  та  терплячості Дж. Кеннеді вдалося розрядити небезпечний
політичний конфлікт та ліквідувати загрозу термоядерної війни.

Стосовно маленької країни – Куби  – Карибська криза показала, що її
безпека повинна бути складовою частиною міжнародної безпеки; дії
будь-якої держави повинні ґрунтуватися на нормах міжнародного права; в
кінцевому результаті сила не дає бажаних результатів; переговори повинні
ефективно використовуватися для досягнення стабільності.

Карибська криза також наглядно продемонструвала, наскільки крихкий мир в
ядерне сторіччя. Її завершення стало першим кроком на шляху визнання
безперспективності ядерної війни і небезпеки ядерного «залякування». В
результаті ліквідації протистояння намітились тенденції врегулювання
регіональних конфліктів за участю Організації Об’єднаних Націй.

Однак Карибська криза мала і серйозні негативні наслідки довгострокового
плану. Радянське військове керівництво скористалось ситуацією для того,
щоб добитися нової більшої програми нарощування ракетно-ядерного
озброєння. Таким чином, цей конфлікт дав новий поштовх гонці озброєння,
що призвело до  нестабільної військової і політичної ситуації в світі.

Після Карибської кризи між Кремлем та Білим Домом відбулася зміна
взаємовідносин від протистояння до політики конструктивного
співробітництва. Проте після вбивства Дж. Кеннеді 22 жовтня 1963 р. в
Далласі (США, штат Техас) знову спостерігалась тенденція до нового, ще
більш небезпечного протистояння, яке викликало новий виток гонки
озброєнь, під час президентства Л. Джонсона.

Література:

1. Добрынин А.А. Сугубо доверительно. Посол в Вашингтоне при шести
президентах США (1962- 1986 гг.). – М.: Автор, 1997. –  688 с.

2. Копылов И. Главное – не проиграть // Родина. – 1998. – №8. – С.
67-69.

3. СССР и холодная война / В.С. Лельчук, Е.И. Пивовар (ред.). – М.:
Мосгорархив, 1995. – 312 с.

4. Фурсенко А., Нафтали Т. Адская игра. Секретная история Карибского
кризиса, 1958-1964. –  М.: Гея интерум, 1999. – 556 с.

5. Яковлев А.Н. От Трумэна до Рейгана: Доктрины и реальности ядерного
века. – М.: Наука, 1984. – 305 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020