Реферат на тему:
Чи сформувала Україна власну систему безпеки?
Загальною тенденцією сучасного цивілізаційного розвитку є взаємодія
протилежних і взаємопов’язаних процесів і явищ. З одного боку,
глобалізація міжнародних відносин набуває подальшого зміцнення, а з
іншого — поглиблюються регіональні фактори, тобто регіоналізм. При цьому
посилюється регіона-лізм не культурно-цивіліза-ційних блоків, як свого
часу стверджували провідні аналітики розвитку світових систем, а
інтеграційних економічних утворень [1]. В умовах глобалізації провідні
країни диктують світові прийнятну лише для них модель розвитку і
здійснюють вплив на внутрішні справи держав через запровадження права
«гуманітарного втручання». Такому натискові намагаються протистояти
окремі регіональні утворення і деякі країни середньої ланки, які,
обґрунтовуючи свою позицію, використовують відомі постулати суверенного
існування.
Хоча в роки біполярної системи міжнародних відносин суверенітет також
часто порушувався, але до нього завжди зверталися у доведенні права на
існування. Суверенну схему захисту було покладено в основу універсальної
міжнародної організації людства — Організації Об’єднаних Націй, низку
регіональних утворень, як ОБСЄ, ОАД, ЛАД, ОАЄ тощо. Спираючись на неї,
державні діячі укладали відповідні міжнародні документи. Водночас,
суверенітет як система захисту був занадто абсолютизованим, у ньому
шукали зразок абсолютної влади і автономії від загрози зовнішніх сил.
Україна у захисті власних інтересів намагається використовувати схеми і
механізми універсальної, регіональної, субрегіональної безпеки, що
реалізується через низку провідних міжнародних структур; інтеграційну
парадигму входження України у європейський і євроатлантичний простір;
площину двосторонніх відносин, що реалізуються через двостороннє
співробітництво з провідними партнерами, з якими, зрештою,
розбудовується міжнародно-правова схема стратегічних союзів. При цьому
враховується, що безпекове існування Української держави спирається на
міжнародно-політичну систему захисту прав людини, яка реалізується як
через глобальні і регіональні безпе-кові структури, так і через засади
двосторонньої співпраці. Міжнародні структури універсальної і
регіональної безпеки, до яких долучається Україна для реалізації своєї
зовнішньої політики, нині, як свідчить практика, є найвпливовішими
механізмами у протидії сучасним викликам. Йдеться про систему
кооперативної безпеки — поєднання різнопланових без тільки використовує
захисні міжнародні важелі, а й вносить свою лепту у вдосконалення самих
систем.
Зазначимо, що політологи західних наукових шкіл трактують поняття
«кооперативна безпека» по-різному [2]. На наше переконання, кооперативна
безпека, що прийшла на зміну всеохопній, колективній, полягає в
об’єднанні зусиль зацікавлених держав для свого захисту за формулою:
безпека для себе через безпеку для всіх. При цьому рівень національної
безпеки визначає не кількість різноманітної зброї, а показники
економічного розвитку, життєвого рівня громадян і здатність країни
створювати найсприятливіші умови для реалізації їхніх можливостей;
розбудова освіти, досягнення в галузі науки, техніки і культури.
Україна як суб’єкт міжнародного права намагається творити самостійну
зовнішню політику і розбудовувати власну систему безпеки, вирішувати
досить складні зовнішньополітичні завдання, продиктовані державними
інтересами і фактором геополітичного положення в Європі. Отже, безпеку
для себе Україна формує через розбудову безпеки для всіх, дотримуючись
принципу право-наступності, ураховуючи відповідні безпекові схеми, що
спираються на загальновизнані норми і принципи міжнародного права [3].
Вагому роль у цьому процесі відіграє і неухильне виконання взятих на
себе зобов’язань за основоположними документами ООН, ОБСЄ, РЄ, НАТО, ЄС,
ЦЄІ, ЦЄФТА, ОЧЕС, Вишеградської групи, СНД, ГУАМ, тобто тих міжнародних
утворень, де Україна є повноправним членом або засновником.
Відповідно до Закону України «Про основи національної безпеки України»
(2003 р.) держава впродовж кількох останніх років торувала шлях до
повноправної участі в загальноєвропейській і регіональних системах
кооперативної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі й
Організації Північноатлантичного договору. Серед першозначущих завдань у
цій сфері державою було визначено участь у заходах щодо боротьби з
міжнародними організованими злочинними угрупованнями та міжнародним
тероризмом; протидію поширенню ядерної й іншої зброї масового ураження і
засобів її доставки тощо. Серед сучасних пріоритетів, що були окреслені
Президентом України в Посланні до Верховної Ради України «Про внутрішнє
і зовнішнє становище України у 2005 році» (9 лютого 2006 р.) —
європейська та євроатлантична інтеграція (ущільнення відносин з ЄС та
НАТО); активна регіональна політика України, яка має стати передумовою
реалізації євро-інтеграційного курсу нашої держави. Зокрема, активна
підтримка і просування регіональних об’єднань, ініціатив, в основі яких
лежать європейські цінності та цілі. Йдеться про налагодження співпраці
cубрегіональних об’єднань, ініціатив (таких як Організація за демократію
і економічний розвиток — ГУАМ та інших) з багатосторонніми утвореннями —
вже згадуваними ЦЄІ, ОЧЕС, Вишег-радською четвіркою та іншими з метою
створення певної мережі структур, країни яких спрямовані на інтеграцію
до ЄС. Поза цією метою серед без-пекових завдань держави постає й досі
не розв’язане питання — убезпечення безпеки кордонів. А для цього, у
першу чергу, необхідне їх правове оформлення по всьому периметру [4, c.
165]. Серед пріоритетів України в економічній сфері — забезпечення
енергетичної безпеки держави, інтеграція у міжнародну економічну
систему, насамперед вступ до СОТ, підтримка українських експортерів, а в
інформаційній — утвердження позитивного іміджу та інвестиційної
привабливості України тощо. Зрозуміло, що без активного діалогу з
провідними партнерами, відносини з якими Україна намагається вивести на
стратегічний рівень, досягти поставленої мети не бачиться можливим.
Утворення безпекового простору навколо держави було б неповноцінним і
без врахування безпекових питань у сфері культурного та гуманітарного
співробітництва. Це і пропагування за кордоном кращих надбань культурної
спадщини, забезпечення підтримки у відновленні в Україні визначних
пам’яток архітектури та історичних місць, робота з повернення
українських культурних цінностей тощо. Шляхи до розв’язання багатьох
завдань бачилися через представників української діаспори, зарубіжної
громадськості; забезпечення захисту і відновлення прав та інтересів
фізичних і юридичних осіб України за кордоном; удосконалення механізмів
захисту трудящих мігрантів тощо.
Виходячи з реалістських позицій, за якими зовнішньополітичні імперативи
безпеки будь-якої держави полягають у реалізації засадничих,
національних інтересів [5]; реалізуючи, власне, українські інтереси,
держава використовує захисний механізм ООН, бере активну участь у
міжнародних заходах з підтримання миру через діяльність в Операціях з
підтримання миру (ОПМ), «друзів Генерального секретаря ООН»,
спостерігачів міжнародних місій, виконання інших миротворчих функцій. У
відповідь на підтримку з боку ООН Україна посилює присутність в ОПМ, які
здійснюються поблизу українських кордонів та в регіонах, що є
стратегічно важливими для українських національних інтересів. З метою
реалізації завдань у Міністерстві оборони України створено центр
координації миротворчих операцій і спеціалізований навчальний центр з
підготовки миротворчих сил. Діяльність України зі зміцнення безпеки
через захист прав людини відзначилась ініціативою у підготовці
Міжнародної конвенції із захисту миротворчого персоналу ООН та її
відкриття для підписання. Під час 61-ї сесії ГА ООН (18–25 вересня 2006
р., м. Нью-Йорк) українська сторона взяла участь у церемонії підписання
«Факультативного протоколу до Конвенції ООН 1994 року з захисту
персоналу ООН та пов’язаного з нею персоналу». Україна, як одна з
ініціаторів розробки документа, твердо виступає за необхідність
універсалізації цих міжнародно-правових інструментів і закликає усі
держави, які ще цього не зробили, приєднатися до них [6].
Наша держава відіграє роль важливого контри-бутора військових
підрозділів та персоналу до операцій ООН з підтримання миру: більш як
1300 військовослужбовців, працівників органів внутрішніх справ
представляють Україну в восьми миротворчих акціях, зокрема, у Грузії,
Ефіопії та Еритреї, Сьєрра-Леоне, Демократичній Республіці Конго,
Косово, Ліберії, Лівані, Тимор–Лешті. До того ж низку питань щодо
забезпечення стабільності в регіоні Західних Балкан Україна розв’язує
спільно з миротворчими силами ООН. Українська держава поділяє думку щодо
необхідності надання нового імпульсу політичному процесу з визначення
статусу Косово і виходить з необхідності остаточної стабілізації
політичної, економічної і безпекової ситуації в цьому краї на основі
ефективного виконання положень резолюції Ради Безпеки ООН № 1244.
Згадана проблема була в центрі уваги українських представників під час
перебування у Сербії і Чорногорії (24–25 січня 2006 р.), де було
проведено переговори з керівництвом краю, з представниками Місії ООН
щодо тимчасової адміністрації Косово (МООНК), а також командуванням
українського військового контингенту у складі українсько-польського
батальйону та працівниками органів внутрішніх справ України у складі
Поліції МООНК.
Участь України в міжнародних миротворчих операціях, залучення держави до
формування кооперативної системи безпеки, дає вагомі результати, серед
яких — просування позитивного іміджу, зміцнення авторитету, створення
сприятливого клімату для налагодження й активізації двостороннього
економічного співробітництва з відповідними країнами, а також набуття
військовослужбовцями необхідного професійного досвіду.
Актуальною проблемою безпеки світового масштабу залишаються питання щодо
подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які постійно
перебувають у полі зору світової спільноти. В ООН з нагоди 20-річчя
Чорнобиля було проведено пам’ятне засідання, інші спеціальні заходи з
інформування про діяльність українського уряду щодо спостереження за
станом закритої Чорнобильської АЕС; підготовлено відповідні інформаційні
матеріали. У столиці України (24–26 квітня 2006 р.) за участю
Генерального директора ЮНЕСКО К. Мацуура відбулася міжнародна
науково-практична конференція «Двадцять років Чорнобильської катастрофи.
Погляд у майбутнє». Усі ці кроки покликані сприяти консолідації
міжнародних зусиль із підвищення рівня ядерної і радіаційної безпеки;
залученню інвестиційних проектів для подолання наслідків катастрофи;
подальшому розвитку міжнародного співробітництва з питань Чорнобиля.
Серед новоявлених загроз безпеці українського населення виявився
пташиний грип, для боротьби з яким із залученням структур ООН
запроваджено урядову програму протидії поширенню цій небезпеці. 17–18
січня 2006 р. представники України взяли участь у роботі Міжнародної
конференції з питань збирання коштів для профілактики і локалізації
пташиного і людського грипу (м. Пекін, КНР), проведеною Всесвітньою
організацією охорони здоров’я (ВООЗ), Продовольчою та
сільськогосподарською організацією ООН (ФАО), Всесвітньою організацією
здоров’я тварин (ВОЗТ) і Світовим банком [7]. Питання щодо подальшого
співробітництва України з організаціями системи ООН у сфері боротьби з
пташиним грипом і попередження пандемії людського грипу обговорювалися
із заступником Генерального секретаря ООН, Координатором системи ООН з
питань пташиного та людського грипу доктором Д.Наварро (м. Київ, 14
лютого 2006 р.), який висловив впевненість, що український досвід у цій
справі буде надзвичайно корисним для інших країн.
У протистоянні новим викликам Україна намагається поєднувати
універсальні схеми захисту з механізмами двосторонньої співпраці. Як
приклад, наведемо досягнення домовленостей України і Королівства
Нідерландів (під час візиту В. Ющенка, 7–8 червня 2006 р.) і підписання
Програми спільних дій Урядів двох країн на 2007–2009 рр., Меморандуму
про співробітництво в енергетичній сфері і Меморандуму про
взаєморозуміння між Урядом України та Урядом Нідерландів про
співробітництво в процесі імплементації Рамкової Конвенції ООН про
кліматичні зміни та Кіотського протоколу, зокрема щодо зменшення
розповсюдження парникового ефекту відповідно до ст. 6 Кіотського
протоколу тощо.
Чітку позицію Україна займає у питаннях захисту прав і свобод людини. Як
сторона, що підписала Конвенцію, «Про статус біженців» 1951 р. та
Додатковий протокол до неї 1967 р. неухильно дотримується своїх
міжнародних зобов’язань. 14 лютого 2006 р. Україна була змушена
видворити десятьох громадян Узбекистану, які незаконно в’їхали і
перебували на території держави. Цей захід викликав негативну реакцію
Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців в Україні,
Білорусі та Молдові, що, однак, не змінило позиції України, яка у
неврегульованості питань з нелегальними мігрантами, які в основному
потрапляють в Україну через Росію (до якої вони в’їжджають по візах),
вбачає загрозу своїй національній безпеці [8]. Отже, захищаючи права
мігрантів і біженців, наша держава водночас вимагає переведення
зазначеного питання у міжнародно-правову площину та звертає увагу
учасників згаданих вище конвенцій на необхідність дотримування цих
зобов’язань також. Питання поводження з мігрантами були на порядку
денному проведеного Міжнародною організацією з міграції ООН (МОМ)
круглого столу (22–23 листопада 2006 р.) «Правосуддя та міграційна
політика — головні цінності в сфері захисту прав людини, ре-адмісія,
інтеграція мігрантів та меншин», де йшлося про практичні перешкоди, що
ускладнюють реалізацію мігрантами власних прав.
????ня масштабів зіткнень, якщо вони вже розпочалися. Чітку позицію
Україна займає і з питань необхідності реформування системи ООН, яка
останнім часом втратила високу ефективність. Водночас діяльність в ООН
забезпечує Україні інформаційну відкритість щодо екологічних, політичних
та економічних світових проблем сьогодення.
За відсутності глобального механізму захисту ООН й нині несе
відповідальність за мир і безпеку, оскільки жоден політико-суспільний
інститут у світі поза ООН не має подібних міжнародного статусу, досвіду,
компетентності, координаційних можливостей у виконанні миротворчих
функцій. Це — у теорії, а на практиці в ООН приймають рішення лише
постійні члени Ради Безпеки ООН, ядерні країни, які мають право вето.
Фактично, саме вони розділили світ на сфери впливу і намагаються
утримувати свій ресурс й досі. Отже, ООН потребує реформування. Але,
враховуючи кількість членів організації, чиновницький апарат (понад 3
тис. осіб), позицію країн Ради Безпеки тощо, важко сподіватися на
прогрес у цьому питанні.
Особливу роль у створенні механізму регіональної системи безпеки,
запобіганні та розв’язанні конфліктів простору СНД відведено Організації
з безпеки і співробітництва в Європі — ОБСЄ. Поступово ОБСЄ набула рис
міжнародної регіональної організації у сфері безпеки, яка через Форум із
співробітництва в галузі безпеки, що складається з представників
делегацій держав-учасниць, покликана розв’язувати проблеми роззброєння,
зміцнення заходів безпеки і довіри. Через Бюро демократичних інститутів
і прав людини ОБСЄ направляє місії у проблемні регіони; є покликана,
через механізм Верховного комісара у справах національних меншин,
забезпечувати попередження конфліктів, пов’язаних з етнічними проблемами
тощо.
Серед важливих напрямів взаємодії з ОБСЄ Україна розглядає
співробітництво у питаннях боротьби з тероризмом, організованою
злочинністю, корупцією, відмиванням грошей, торгівлею людьми, зброєю і
наркотиками. Водночас Україна використовує механізм ОБСЄ для
забезпечення стабільності та безпеки, зокрема, в
Чорноморсько-Південно-Кавказькому регіоні. Насамперед, це стосувалося
так званих «заморожених» конфліктів. Нагадаємо, що до них залічуємо ті
протистояння, які припинили військове зіткнення і кровопролиття, але не
є розв’язаними — на території СНД це і Нагірний Карабах
(азербайджансько-вірменський конфлікт), і Придністров’я, і Південна
Осетія, і Абхазія в Грузії тощо.
Справа розв’язання згаданих конфліктів ускладнюється протилежними
позиціями країн-у-часниць СНД. Росія намагається віддати пальму першості
в розв’язанні цих проблем СНД військовим структурам співдружності і тим
самим очолити керування всіма миротворчими процесами в СНД, оскільки
вона несе левову частку фінансування і наповнення військ ОДКБ
відповідними структурами і оснащенням (див. про це «Персонал», № 6 2007
р.). Росію в цьому питанні підтримують Білорусь і Киргизстан. РФ
закликала СНД дати позитивну відповідь голові ОБСЄ про готовність
Співдружності як регіональної міжнародної організації до європейського
співробітництва, тобто висловила готовність взяти на себе зобов’язання
за стабільність у регіоні. Україна й інші держави СНД виступили проти
пропозицій Росії. Позиція України базувалася на положеннях документів
українського парламенту щодо нена-дання СНД статусу суб’єкта
міжнародного права та перетворення співдружності на регіональну
міжнародну організацію. Протилежність поглядів щодо згаданого питання
полягає у небажанні низки країн надавати спеціальний міжнародний мандат
миротворця структурам СНД для розв’язання конфліктів на їх території,
віддаючи перевагу місіям ОБСЄ та ООН.
За останнє десятиліття неабиякої актуальності набули нові виклики
безпеці країни, і у першу чергу — енергетична проблема. Зазначимо, що ця
всесвітня проблема є надзвичайно важливою. Саме нею пояснюються безліч
конфліктів і кровопролитних воєн, що ведуться на різних континентах
земної кулі. До боротьби за енергетичні ресурси, з якою міцно пов’язаний
міжнародний тероризм, додаються інші загрози, а саме: незаконна торгівля
зброєю, наркотиками, несанкціоноване володіння ядерною зброєю тощо.
Водночас посилилися внутрішні загрози, з якими стикаються безліч країн.
Це і проблеми пауперизації населення, викликані зростанням прірви між
багатими і бідними, безробіттям і безпритульністю; демографічні й
екологічні негаразди, а також загрози етнічних і конфесійних конфліктів.
Ухвалені документи ОБСЄ концентрують зусилля організації на, власне,
«безпековій проблематиці» і зміцненні економічного виміру її діяльності,
що відповідає інтересам і прагненням також і України. В основу
оновленого, безпекового механізму ОБСЄ було також покладено платформу
кооперативної безпеки.
Україна має власний погляд на нову модель безпеки як політично
зобов’язувальну основу співробітництва, реалізація якої має в
перспективі спричинити створення єдиного європейського безпекового
простору. Така позиція підтверджує актуальність і необхідність суворого
дотримання принципів і норм оновленої ОБСЄ, особливо щодо непорушності
європейських кордонів як основи всієї системи безпеки. З боку ОБСЄ
Україна очікує підтримки в разі зазіхань і територіальних претензій
країн-сусідів. Шукаючи відповідних важелів захисту і намагаючись
укріпити свій вплив у структурах ОБСЄ, Україна висловлювалася за
нерозміщення ядерної зброї на території держав Центральної та Східної
Європи; за створення механізму, який надавав би додаткові гарантії
безпеки тим державам, котрі цього потребують і не є учасницями структур
колективної оборони. Серед них, зокрема, й Україні.
ОБСЄ останніми роками діяла за традиційними схемами: моніторинг виборів
до органів державної влади і стабілізація ситуації навколо нерозв’язаних
конфліктів. Піклуючись про внутрішньополітичну стабільність Української
держави, особливу увагу учасники ОБСЄ приділяли парламентським виборам
(26 березня 2006 р.). За результатами роботи Місія ОБСЄ зі спостереження
(МОС), що складалася з 60-ти довготермінових та 600 короткотермінових
спостерігачів (зверніть увагу на кількість чиновників, що перебували в
Україні тільки від однієї організації!), дала високу оцінку проведеним
виборам, які засвідчили відповідність процесів, що відбувалися в
Україні, високим європейським демократичним нормам і стандартам щодо
підготовки та проведення виборчого процесу. Зокрема, у звіті Місії
зазначається, що виборча кампанія проводилась «у відповідності із
зобов’язаннями України у рамках ОБСЄ, Ради Європи, інших міжнародних
стандартів демократичних виборів» [10].
Але українська позиція полягає в тому, що найважливішим напрямом роботи
ОБСЄ в регіоні має бути миротворчий. Питання миротворчості, як одне з
найважливіших питань безпеки, є надзвичайно актуальним, оскільки на
теренах Співдружності Незалежних Держав постійно виникають конфлікти.
Найістотніша відмітна риса таких конфліктів — недовготривалість
латентної фази і стрімкий вихід на збройний рівень розвитку, як це було
в Таджикистані, Нагірному Карабасі, Грузії, Молдові… При цьому
мінімальна кількість загиблих у кожному конфлікті перевищувала 10 тис.
осіб (зокрема, в Таджикистані — понад 40 тис., у Карабасі і Абхазії — по
20 тис. осіб). Такий високий показник жертв та інтенсивність зіткнень не
тільки ставить пострадянські конфлікти в один ряд із значними
конфліктами світу, що мали місце у 80–90-х роках ХХ ст., а й дає
підстави вважати територію СНД однією з небезпечних і нестабільних у
світі.
Отже, особливе місце в роботі ОБСЄ має питання підвищення ефективності
міжнародно-системного механізму організації у протидії новим викликам і
загрозам безпеці на континенті, і у першу чергу — в розблокуванні
конфліктів. Україна й надалі виступала коспонсором миротворчого процесу
в Придністров’ї: ОБСЄ підтримала миротворчу пропозицію Президента
України В. Ющенка створити міжнародний механізм з питання невизнаної
Придністровської Молдовської Республіки під егідою ОБСЄ [11], хоча
Республіка Молдова виступила категорично проти цього проекту: на думку
молдовської сторони, Молдова і Придністров’я не можуть фігурувати у
відповідних документах як рівні сторони переговорів. Черговий раунд
переговорного процесу з придністровського врегулювання, який відбувся
27–28 лютого 2006 р. у м. Кишиневі та м. Тирасполі, продовжив переговори
у напрямку реалізації Плану Президента України. Учасники обговорили
проект мандату направлення оціночної місії ОБСЄ щодо вироблення
рекомендацій щодо проведення демократичних парламентських виборів; умови
проведення моніторингу підприємств військово-промислового комплексу
(мандат ОБСЄ), а також заходи зміцнення довіри між сторонами.
На запитання, чи є ефективною робота ОБСЄ, відповімо негативно.
Конфлікти так і не розв’язано, постійно виникають сутички на теренах
СНД. ОБСЄ зосередилась переважно на моніторингу виборів, що не є
основним її покликанням. Структури і функції ОБСЄ вимагають глибокого і
якомога оперативнішого реформування, оскільки іншої регіональної
організації безпеки в Європі немає (НАТО — трансрегіональна організація
і після бомбардування колишньої Югославії не є позитивно популярною).
Прагнучи підвищити ефективність ОБСЄ, Україна виступає також за
збереження правила консенсусу (мінус один голос при голосуванні) в її
роботі, як основоположного принципу ухвалення рішень, зокрема, у
ситуаціях, які вимагають термінового втручання Ради Безпеки ООН. За цією
схемою у випадках необхідності вжиття заходів примусового характеру щодо
держави-порушниці безпеки, ОБСЄ приймає відповідне рішення за формулою
«консенсус мінус держави/а-поруш-ниці/я», і узгоджує його з ООН. Отже,
на переконання України, дієвості і ефективності регіональної системи
безпеки можна досягти у тісній взаємодії універсальних і регіональних її
механізмів, які зосереджені в міжнародних структурах.
Шляхи підвищення інституційної ефективності ОБСЄ, а також удосконалення
дво- та багатосторонніх механізмів врегулювання «заморожених» конфліктів
на євроатлантичному просторі обговорювалися з Головуючим в ОБСЄ,
Міністром закордонних справ Королівства Бельгія К. Де Гуртом (6 березня
і 1–2 червня 2006 р.). Особливу увагу було приділено ситуації, що
склалася на пункті пропуску Кучурган-Первомайськ придністровської
ділянки українсько-молдовського кордону, і відповідну надану допомогу
Місією Європейського Союзу. Питання придністровського врегулювання, а
також результати діяльності Координатора проектів ОБСЄ в Україні
обговорювались 3–4 жовтня 2006 р. в Києві з Генеральним секретарем ОБСЄ
М. П. де Брішамбо. Учасники переговорного процесу не обійшли увагою і
стан грузинсько-російських відносин. Стурбованість розвитком ситуації
навколо Грузії було висловлено у спільній Заяві Президентів Литви,
Польщі та України від 5 жовтня минулого року, де також міститься
переконання про необхідність залучення міжнародних організацій до
вирішення конфліктів на території Грузії для забезпечення суверенності,
безпеки і територіальної цілісності цієї держави. Україна запропонувала
сторонам свої посередницькі можливості.
Складні питання, пов’язані з подальшим розвитком національного
законодавства в контексті забезпечення прав національних меншин, мовними
проблемами, ситуацією в Автономній Республіці Крим (АРК), інтеграції
представників кримськотатарського народу в громадське життя півострова
тощо, розглядалися під час перебування в Україні Верховного Комісара
ОБСЄ у справах національних менших Р. Екеуса (23–25 жовтня 2006 р.)
[12].
Отже, Україна бере активну участь у розбудові архітектури
загальноєвропейської безпеки, виступає за удосконалення інститутів і
механізмів ОБСЄ, підтримує пропозиції щодо розширення партнерської
співпраці ОБСЄ з іншими світовими структурами з безпеки — ООН, НАТО, ЄС,
РЄ. Україна є активним учасником миротворчих місій ОБСЄ, конкретні
зусилля щодо розвитку співробітництва нашої держави з ОБСЄ зосереджено
також на таких напрямах, як сприяння міжнародним спостерігачам під час
парламентських і президентських виборів; оперативне інформування ОБСЄ
про внутрішню ситуацію в Україні; забезпечення активної ролі держави як
посередника Придністровського врегулювання; розширення представництва
України у складі місій та структур ОБСЄ, зокрема в Македонії, Косово,
Грузії, Таджикистані і Хорватії.
Отже, у нових умовах існування досить складно визначити механізми
безпеки будь-якої держави середньої ланки, виробити відповідні критерії
для насичення їх дієвими складовими, адекватно спрямувати
зовнішньополітичні зусилля на розв’язання проблем безпекового існування,
на досягнення суто прагматичних результатів. У зв’язку з цим, у
формуванні безпекового простору навколо Української держави особливої
уваги вимагають і теоретичний, і практичний ракурс міжнародно-політичних
систем глобального, регіонального і субрегіонального рівнів; механізмів
дво- і багатосторонньої співпраці у реалізації зовнішньої політики
України, яка є учасницею сучасних процесів глибокої трансформації.
Якщо зважити всі здобутки і прорахунки на власному українському шляху
творення безпеко-вого простору, то з певною обережністю можна
констатувати, що Україна певним чином використовує міжнародні структури
захисту, але… за застарілими прийнятними схемами. Власне українські
ініціативи, пропозиції, ідеї найбільш ефективними виявилися на рівні
ООН, але на інших напрямах регіонального і субрегіонального
співробітництва, на жаль, прориву не відбулося (досить показовим у цьому
зв’язку є приклад ГУАМ, або питання Придністров’я). Відсутність
продуманої, впровадженої, сучасної системи захисту є причиною того, що й
досі наша держава лишається мішенню для могутніших партнерів, які
привласнюють собі право втручатися у наші внутрішні справи, не
затверджувати демаркацію кордонів, не визнавати прав України на частку
радянської власності, шантажувати енергетичними носіями та ін.
Зрозуміло, що всі згадані проблеми залишаться нерозв’язаними, якщо
українські можновладці не опікуватимуться справами держави, а й далі
вестимуть внутрішню «холодну» війну за місця в парламенті, за
привласнення державної годівниці, за власні кишені…, це зрештою відкине
Україну від істинного парламентаризму, від європейської мрії, а її
громадян — від добробуту і гідності.
Література
Уолц К., Купчан Ч., Розенау Дж., Хантингтон С., Булл Х. та ін. — Див.:
Waltz K. Theory of international politics / International politics:
anarchy, force, imperialism / Edited by Robert J. Art [and] Robert
Jervis. — Boston: Little, Brown, 1973. — 108 s.;
/http:/www.polit.ru/rese-arch/2004/ 11/15/konyshev.html.; Kupchan Ch.
After Pax Americana: Benign Power, Regional Integration, and the Sources
of a Stable Multipolarity // International Security.
Західні політологи М. Уайт і Р .Коен визначають кооперативну безпеку у
вигляді синтезу трьох складових: колективної безпеки, колективної
оборони і нових засобів розв’язання конфліктів. — http://www.5ka.ru/
53/12039/1.html.
Международное право / Отв. ред. проф. Ю. М. Колосов. — М.: Междунар.
отношения, 2000. — 720 с.
http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/7932.htm.
Введение в теорию международных отношений / Отв. ред. А.С. Маныкин. —
М.: МГУ, 2001. — С. 48.
Десятилетка Аннана // Заграница. — 2006. — № 43 — 29 квіт.;
//http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/2922.htm.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
