Курсова робота

на тему:

Аналіз політичної системи Фінляндії

Зміст

TOC \o «1-3» \h \z \u HYPERLINK \l «_Toc136492175» 1. Загальні
відомості про Фінляндію PAGEREF _Toc136492175 \h 3

HYPERLINK \l «_Toc136492176» 2. Аналіз
адміністративно-територіального устрою Фінляндії PAGEREF _Toc136492176
\h 10

HYPERLINK \l «_Toc136492177» 3. Аналіз основних органів державної
влади Фінляндії PAGEREF _Toc136492177 \h 11

HYPERLINK \l «_Toc136492178» 4. Особливості політичної системи
Фінляндії PAGEREF _Toc136492178 \h 22

HYPERLINK \l «_Toc136492179» Список використаних джерел PAGEREF
_Toc136492179 \h 34

1. Загальні відомості про Фінляндію

Фінляндія. Офіційна назва (фінською – Suomi, шведською – Finland),
Фінляндська Республіка (фін. – Suome Tasavalta, шведською – Republike
Finland).

Географічне розташування — країна розташована в Північній Європі. Межує
зі Швецією (спільний кордон — 586 км), з Норвегією (729 км), з
Російською Федерацією (1313 км). Загальна довжина сухопутного кордону —
2628 км. Берегова лінія — 1126 км.

Більша частина країни вкрита лісами з невисокими пагорбами, має 187888
озер і 179584 острови. Південне і південно-західне узбережжя досить
сильно порізане; Аландський архіпелаг простягається майже до берегів
Швеції. Північна третина території знаходиться за Полярним колом.
Віддаленість від моря ні в одній точці не перевищує 300 км. По займаній
площі Фінляндія перевершує такі Європейські держави, як Великобританія й
Італія, знаходячись на 7 місці серед європейських країн. З півночі на
південь країна витягнута на 1160 км., із заходу на схід — на 540 км.
Обмивається Фінською і Ботнічною затоками Балтійського моря; у складі
Фінляндії — Аландські острови.

Площа території 337 030 кв. км (63 місце у світі).

Чисельність населення — 5245 тис. осіб (станом на початок 2004 року).

Етнічні групи країни: Фіни 93.4%, Шведи 5.7%, Росіяни 0.4%, Естонці
0.2%, Цигани 0.2%, Самі (Saami) (в Лапландії) 0.1%. Міське населення
62,5% (1993). Державні мови — Фінська 92% (офіційна), Шведська 5.6%
(офіційна), Інші 2.4% (Самі- і російськомовна меншість) (2003). У
Фінляндії проживають 6 500 самів (лапландців).

Релігії країни. Лютеранська Національна Церква 84.2%, Грецька
Ортодоксальна Церква 1.1%, інші Християни 1.1%, Інші релігії 0.1%, не
релігіозні 13.5% (2003).

Столиця – Хельсінкі (1550).

Площа – 182 кв. км, 735 із пригородами.

Населення – 555500 чоловік..

Частка у виробництві країни близько 20%.

Залізних доріг, що відходять від міста – 2, автомагістральних – 5.

Морський порт.

Міжнародні аеропорти Ванта, Малми.

Метрополітен

Коротка характеристика

Назва параметра Значення Рік

Площа, включаючи внутрішні води (кв. км) 338145,0

Частка оброблюваної землі по відношенню до загальної площі (%) 42,6
1995

Чисельність населення (тис. чол.) 5172,0 2000

Коефіцієнт природного приросту населення на 1000 чоловік 0,9 2001

Рівень дитячої смертності 4,0 2000-2005

Показник загальної грамотності 100,0 1985-1996

Частка працюючого населення по відношенню до загальної чисельності
населення (%) 50,3 2000

Витрати на охорону здоров’я на душу населення (US $) 2046,0 1990

Військові витрати на душу населення (US $) 348,0 1998

Щоденне споживання кілокалорій на душу населення 3022,0 1995

Щорічне споживання електроенергії на душу населення (кВт*год) 15779,4
1999

Кількість чоловік, що приходяться на один автотранспортний засіб 2,4
1993-1997

ВВП, розрахований по паритету купівельної спроможності (млн. US $)
118300,0 2000

Темпи рості ВВП (%) 5,6 2000

ВВП, розрахований по паритету купівельної спроможності на душу населення
(US $) 22900,0 2000

Індивідуальні споживацькі витрати на кінцеву продукцію на душу населення
(US $) 13260,0 1995

Зовнішній державний борг на душу населення (US $) 5800,5 1993

Основні галузі: електротехнічна, електронна, суднобудування,
приладобудування, хімічна, легка, харчова, поліграфічна, скляна,
військова.

Наукові установи й вищі навчальні заклади. АН Фінляндії, Центр технічних
досліджень і ін. наукові установи. 21 вищий навчальний заклад, у тому
числі університет і Військова академія.

Населення. У Фінляндії всі діти у віці від 7 до 16 років повинні
одержати обов’язкову середню освіту. По досягненні 16-літнього віку
молоді люди вже можуть самі визначати, чим вони хочуть займатися. Вони
можуть піти на три-чотирирічні курси в ліцей або на строк від двох до
п’яти років у професійно-технічне училище. У Фінляндії налічується 21
вищий навчальний заклад (університети й інститути), де в цілому
навчаються близько 135 000 студентів, з яких 52 % становлять жінки. 56 %
населення Фінляндії мають спеціальну й 13 % — вищу освіту.

У Фінляндії налічується близько 1,5 мільйона родин. На одну родину
доводиться в середньому 1,8 дітей. В 1960 році цей показник був 2,27. В
1998 році на частку жінок доводилося 48 % від 2,5 мільйонів
працездатного населення країни. При цьому їх середня заробітна плата
становила 81 % середньої заробітної плати чоловіків. Жінки у Фінляндії
живуть у середньому довше, ніж чоловіки. Середня тривалість життя жінок
становить 81 рік, а чоловіків — 74 роки. У числі 200 обраних в 1999 році
депутатів парламенту були 73 жінки.

Із січня 1995 року Фінляндія (по фінськи «Суомі») входить до складу
Євросоюзу. Фінляндія є країною з високорозвиненою промисловістю. Близько
50 % експорту доводяться на продукцію металообробної, машинобудівної й
електронної промисловості, на продукцію лісової промисловості — близько
30 %. Фіни вважаються нацією «самих активних користувачів Інтернету»,
тому що у Фінляндії на душу населення доводиться більше мобільних
телефонів і підключень до Інтернету, ніж у будь-якій іншій країні світу.

Населення країни становить 5,2 мільйони чоловік, середня щільність
населення — 17 чол. на кв. км.

65 % населення країни проживають у містах або в селищах міського типу,
35% — у сільській місцевості

Самі великі міста Фінляндії (по числу жителів): Хельсінкі (555 500
чол.), Эспо (213 300 чол.), Тампере (195 500 чол.), Ванта (178 500
чол.), Турку (172 600 чол.) і Оулу (120 800 чол.).

У центральному районі, що поєднує міста Хельсінкі, Эспо й Ванта,
проживають біля одного мільйона чоловік.

Клімат. Сполучення холодної зими й теплого літа — відмітна риса
фінського клімату. Середня річна температура в Хельсінкі становить плюс
5,3 градуси.

У Північній Фінляндії максимальна температура вдень може часом досягати
+30 градусів.

У зимовий час, особливо в січні й у лютому, температура часто знижується
до -20. На самій півночі країни, за Полярним колом, під час «білих
ночей» сонце не заходить за обрій протягом 73 днів. А взимку полярна ніч
(по фінськи «каамос») триває тут 51 день.

На економіко-географічному положенні Фінляндії позначається ряд
особливостей. Це одна із самих північних держав світу, 1/4 території
якої лежить за полярним колом, що ускладнює господарський розвиток
значної частини країни. Балтійське море дає їй вихід у Світовий океан.
Несприятливий фактор при цьому — замерзання на тривалий період Ботнічної
й Фінської заток. Розташована між Росією, Норвегією й Швецією, Фінляндія
пов’язана з ними різними комунікаціями. Загальна зі Швецією границя
дорівнює 586 км., з Норвегією — 727 км., з Росією — 1269 км. Береги
Ботнічної й Фінської заток Балтійського моря низькі, часто зі шхерами.
Переважають горбкувато-моренні рівнини із численними виходами скельних
порід. На північно-заході — східний край Скандинавських гір, висота до
1365 м. Клімат помірний, на південно-заході перехідний від морського до
континентального. Середні температури лютого від -3 °С на півдні до -14
°С на півночі; у липні відповідно від 17 °С до 15 °С. Опадів 400-700 мм
у рік. Багатоводні порожисті ріки, близько 60 тис. озер (8% території
країни, найбільш значне — оз. Сайма). 61% території — ліс (головним
чином хвойний). На півночі — гірська тундра. Великі національні парки:
Лемменйоки, Паллас-Оунастунтури, Оуланка й ін. Це мальовничий край тисяч
озер і островів. Майже дві третини території країни покрито лісами, де
місцями водяться ведмеді, вовки й полярні лиси. У північні райони
Фінляндії, що лежать за Полярним колом, входить частина Лапландії.
Живучі тут самі (лопари) є нащадками перших відомих історії мешканців
цих земель. Незначна частина їх до цих пір веде традиційний спосіб
життя. Однак більша частина населення живе на півдні Фінляндії й
представлена нащадками фінських племен, які близько 2 тисяч років тому
переселилися сюди з Уральських гір. Процвітання сучасної Фінляндії
обумовлено її багатими природними ресурсами. Густі ліси забезпечують
сировиною меблеву й паперову промисловості, продукція яких становить
одну третину всього експорту країни. Щоб ресурси деревини не
виснажувалися, вирубані лісові масиви постійно знову засаджуються.
Фінляндія вигідно використовує свої величезні водні ресурси —
гідроелектростанції виробляють біля чверті всієї енергії країни. Ріки й
озера Фінляндії буяють фореллю й щукою. Однією з головних галузей
народного господарства країни є морське рибальство.

Членство у міжнародних організаціях — ООН, СОТ, МБРР, ОБСЄ, МВФ,
МФЧХіЧП, РЄ, ЄКА, ЄМС, ЄС.

Державне свято — 6 грудня (1917 р.) — День Незалежності.

Державний прапор. У 1861 році Костянтин Миколайович, брат імператора
Олександра II, затвердив особливий прапор для Нюландського яхт-клубу —
білий з синім хрестом і гербом у кантоні. Цей прапор вважається одним з
прообразів сучасного фінського прапора.

Державним гербом Фінляндії є коронований лев з піднятим над головою
мечем, який топче криву шаблю.

Державний гімн. У його основу покладено вірш, написаний спочатку
шведською мовою. Написав його фінський поет Йоган Рунеберг у 1846 році.
Цей вірш відображає зростання національного самовизнання у Фінляндії.
Того ж року з’явилися перші варіанти мелодій, а в травні 1848 року пісня
«Наш край» на музику Ф. Паціуса вперше прозвучала шведською мовою у
виконанні Академічного хору. Вірш Рунеберга багато разів намагалися
перекласти фінською, але сучасний варіант фінського гімну у перекладі П.
Каяндера з’явився лише у 1889 році.

2. Аналіз адміністративно-територіального устрою Фінляндії

В адміністративному відношенні Фінляндія підрозділяється на 5 ляні
(laeaeni — губернія), з них тільки одна Ахвенанма (Аландські острова), з
травня 1991 р. має статус самоврядування, з переважно шведським
населенням має власний парламент (Ландстинг). Ляні поділяються на комуни
(kunta).

Карта Фінляндії

3. Аналіз основних органів державної влади Фінляндії

Фінляндія — буржуазна республіка. Глава держави — президент, обирається
на шестирічний строк. Нинішній Президент країни – Тар’я Халонен,
прем’єр-міністр – Матті Ванханен. Разом з однопалатним парламентом він
здійснює законодавчі функції. У складі парламенту 200 депутатів, що
обираються на 4 роки на основі прямого й пропорційного голосування.
Виконавча вища влада належить Державній раді, яку утворюють президент і
уряд. Нинішній уряд є коаліційним: соціал-демократична партія,
національна коаліційна партія, шведська народна партія, блок «лівих»
чинностей і партія «зелених». З 18 міністрів, що входять в уряд — 6
жінок.

Система державних органів Фінляндії, місце кожного з них у цій системі
(у тому числі й місце парламенту) визначається як на основі
конституційних і інших нормативних актів, так і в результаті сформованої
практики.

Систему вищих державних органів влади й керування, їхню компетенцію й
взаємини регламентують насамперед чотири конституційних закони, що
становлять разом конституцію Фінляндії: “Форма правління” 1919 р., Акт
про едускунте (парламент) 1928 р., Акт про право парламенту контролювати
законність діяльності Державної ради й канцлера юстиції 1922 р. і Акт
про Державний суд 1922 р. з наступними їхніми змінами.

“Форма правління” визначає Фінляндію як республіку на чолі із
президентом, що обирається всіма особами, що володіють правом виборів в
едускунту, шляхом прямих виборів. Але якщо на прямих виборах за
президента проголосує менш половини всіх виборців, то він обирається
шляхом непрямих виборів — особливою колегією вибірників, у яку входить
301 представник від політичних партій або виборчих блоків партій,
обраних у день прямих виборів президента по спеціальних виборчих
бюлетенях.

На основі конституції й державно-правової практики головне місце в
системі вищих органів державної влади належить президентові Республіки,
що не тільки має більші права в законодавчій і виконавчої сферах
діяльності, але й реально ними користується. Згідно “Формі правління”,
законодавча влада належить президентові Фінляндської Республіки й
едускунте, а виконавча влада — президентові й Державній раді (кабінет
міністрів). Державна рада перебуває при президенті “для загального
керування країною”. Урядом є президент і Державна рада. При визначенні
внутрішньої й зовнішньої політики країни Державна рада засідає на чолі
із президентом.

Керівництво окремими галузями державної діяльності здійснюють
міністерства й різні відомства: керування, бюро, контори, які не входять
до складу міністерств і створюються й працюють під безпосереднім
керівництвом Державної ради, але їхні керівники, на відміну від
міністрів, не входять до складу Державної ради. Особливістю складу
Державної ради є те, що в нього майже постійно включаються два або три
міністри по окремих галузях державної діяльності, наприклад, перший,
другий і третій міністри охорони здоров’я, утворення, соціальних справ.
На них покладає відповідальність за окремі ділянки роботи міністерств.

Парламент Фінляндської Республіки — едускунта не займає, на відміну від
деяких інших країн, що веде місця в державному механізмі. Але в останні
роки він почав грати більше активну роль у державному житті країни, у
визначенні її внутрішньої й зовнішньої політики. Голова парламенту
вважається другим після президента особою в державі.

Едускунта складається з 200 депутатів, що обирають строком на чотири
роки. У випадку дострокового розпуску парламенту за рішенням президента,
погодженому з Державною радою, знову обраний парламент може діяти
протягом усього чотирирічного періоду повноважень, якщо тільки не буде
також достроково розпущений.

У Фінляндії скомбіноване голосування за партію або виборчий блок і за
конкретного кандидата. Кожному кандидатові в депутати в списку для
голосування привласнюється номер і виборець відзначає в бюлетені не
тільки партію, за якої він голосує, але й номер кандидата від цієї
партії, якому він віддає перевагу (преференція). Таким чином, голос
виборця не тільки дозволяє визначати число отриманих партією місць у
парламенті, але й дозволяє вирішувати, хто в партійному списку стає
депутатом, щоб не створювати переваг для тих кандидатів, які зазначені в
списках партій першими. Такий порядок має важливе значення й для партій,
що виступають на виборах єдиним блоком, щоб відповідно до волі виборців
розподілити мандати між такими партіями.

Застосовувана у Фінляндії різновид пропорційної виборчої системи, по
якій розподіляються мандати між партіями у виборчому окрузі, створює
переваги великим партіям і ущемляє права дрібних партій.

У виборах в едускунту Фінляндії звичайно беруть участь багато політичних
партій. Але постійну парламентську основу становлять Демократичний союз
народу Фінляндії, у який входить Компартія, Соціал-демократична партія
Фінляндії, Партія центра (дрібнобуржуазна), Шведська народна партія,
Партія дрібних — сільських хазяїв. Ліберальна народна партія й
Національна коаліційна партія. Внаслідок того, що жодна політична партія
не має більшості в парламенті, уряди утворяться на коаліційній основі.
Тому для Фінляндії нерідкими є урядові кризи й, як слідство цього,
дострокові розпуски парламенту.

Керівництво парламентом здійснює голова палати й два віце-голови, які
разом утворять президію едускунти. Зазначені особи обираються на кожній
сесії парламенту, але практично вони переобираються в даному складі
парламенту. При цьому, якщо головою парламенту є представник однієї
партії, то його віце-голови вибираються з інших фракцій політичних
партій. Найбільше часто зазначені особи обираються зі СДПФ, Національній
коаліційній партії й Партії центра.

Голові належать важливі права по керівництву роботою парламенту,
визначенню регламенту її пленарних засідань, порядку денного,
забезпеченню дисципліни на засіданнях. У випадку порушення депутатом
дисципліни й депутатської етики голова призиває депутата до порядку й
може в певних випадках видалити його із засідання за згодою більшості.

Голова є, точніше вважається, особою нейтральним і тому не може брати
участь у дебатах і голосуванні, вносити які-небудь пропозиції в
парламент, крім резолюцій парламенту й пропозицій по реалізації
конституційних законів. Якщо між головою й більшістю палат виникають
розбіжності по порядку денному пленарного засідання або регламенту, то
така суперечка передається в конституційну комісію, рішення якої є
остаточним.

При голові утвориться Рада, у який поряд з ним і віце-головами
парламенту входять голови постійних комісій. Цей орган є
консультативним. Він дає свої рекомендації голові парламенту з питань
організації роботи пленарних засідань, внесення змін до кошторису витрат
секретаріату (канцелярія), порядку проведення виборів у внутрішні органи
парламенту і його посадових осіб і їхнього правового положення.

Протягом п’яти днів після початку роботи парламенту нового скликання він
обирає Колегію вибірників у складі 45 депутатів і не менш трьох їхніх
заступників, що діє весь строк повноважень відповідного скликання. Склад
цієї Колегії повинен відповідати співвідношенню чинностей у парламенті.
Головним завданням Колегії вибірників є підготовка виборів постійних
комісій парламенту і його посадових осіб.

Відповідно до Акту про едускунте, крім Великої комісії повинні бути
обрані не менш п’яти постійних комісій протягом семи днів після початку
роботи парламенту на весь строк повноважень даного скликання. Колегія
вибірників при підборі кандидатур у постійні комісії також повинна
керуватися співвідношенням партійних чинностей у парламенті. Відповідно
до Акту про едускунте в обов’язковому порядку повинні утворюватися
конституційна комісія, комісія з іноземних справ, законодавча, фінансова
й банківська комісії. Крім того, парламент вправі утворювати й інші
постійні комісії, передавши їм частина функцій зазначених вище комісій.

У цей час поряд з вищезгаданими утворяться наступні комісії: з питань
економіки, економічного законодавства, утворення, сільського й лісового
господарства, соціального забезпечення, транспорту, оборони й друга
законодавча комісія. У складі фінансової комісії працює 21 депутат,
банківської — 13, а у всіх інших — по 17 депутатів. Однак, якщо комісія
визнає за необхідне збільшити число своїх членів у зв’язку з розширенням
обсягу діяльності, вона може просити едускунту позитивно вирішити дане
питання.

Поряд зі членами комісій обирається відповідне число їхніх заступників,
які можуть брати участь у їхній роботі із правом дорадчого голосу — не
менш 1/4 частини дійсних членів.

В інтересах справи кожна з комісій вправі вирішити питання про свій
поділ на підкомісії, у які повинне входити не менш II членів. У такому
випадку підкомісія представляє парламенту свої висновки від імені всієї
комісії. Вона користується всіма правами комісії й діє відповідно до
регламенту її роботи.

Якщо президентом приймається рішення про скликання надзвичайної сесії,
то в такому випадку утворяться спеціальні комісії для підготовки питань,
внесених на її розгляд.

Справи між комісіями розподіляються в такий спосіб.

Конституційна комісія підготовляє й розглядає проекти конституційних
законів, контролює діяльність парламентського омбудсмана й Державної
ради, підготовляє пропозиції по процедурі роботи, має право усувати
розбіжності між головою парламенту й більшістю депутатів парламенту з
питань регламенту його роботи. Вона дає тлумачення із всіх питань,
пов’язаним з виконанням конституційних законів, їхньою зміною й
скасуванням. Конституційна комісія дає також свої висновки на
законопроекти, що зачіпають питання порядку виборів внутрішніх органів
парламенту й нормативних актів, що стосується діяльності й організації
роботи омбудсмана парламенту. Комісія дає свої висновки на звіти
Державної ради й вправі порушити питання про юридичну відповідальність
цієї ради, так само як про його політичну відповідальність перед
парламентом. Ця комісія вправі також перевіряти законність діяльності
канцлера юстиції — члена уряду, що здійснює функції нагляду за
законністю в сфері ведення кримінальних справ і в місцях позбавлення
волі, а також виступаючого як державний обвинувач по справах,
розглянутим у Верховному суді й у Верховному адміністративному суді
(канцлер юстиції є також юридичним радником уряду).

У функції двох законодавчих комісій входить підготовка переданих їм
справ, що стосується прийняття, зміни або скасування простих законів, що
не носять конституційного характеру й не переданих іншим постійним
комісіям.

Відповідно до § 48 Акту про едускунте комісія з іноземних справ дає свої
висновки з питань, що стосується міжнародних договорів і постанов, що
втримуються в них, які відповідно до конституції вимагають ратифікації
їх едускунтой. Вона розглядає також і інші справи, дозвіл яких
стосується компетенції парламенту з питань іноземних справ, і інші
передані їй справи.

Протягом досить тривалого часу на практиці не дотримувалося положення
Акту про едускунте у відношенні права цієї комісії заслуховувати звіти
уряду про відносини з іноземними державами. Всі ці питання фактично
ставилися до ведення президента республіки. Однак після обрання
президентом фінляндської Республіки Мауно Койвисто парламентська комісія
стала поступово відвойовувати свої позиції із цих питань.

Відносно членів комісії з іноземних справ діє вимога про дотримання
державної таємниці, якщо про це просить уряд.

Фінансова комісія контролює відповідну діяльність центральних
адміністративних відомств, для чого їй надане право доступу до всіх
звітів і документів казначейства. Вона дає висновки по звітах уряду,
державних контролерів і може висловити свої міркування й пропозиції з
питань, що стосується цих звітів, а також у цілому господарства країни,
ведення державного господарства. До компетенції фінансової комісії
ставиться дача висновків по проектах державного бюджету й інших
пропозицій уряду, що зачіпає фінансові питання. Одночасно ця комісія
повинна висловлювати свої міркування по всіх проектах такого характеру,
що виходить від парламенту. Акт про едускунте вимагає, однак, щоб
пропозиції комісії, у яких рекомендується збільшення асигнувань,
супроводжувалися одночасними вказівками на джерела фінансування таких
пропозицій. У противному випадку президент Республіки під час підписання
бюджету країни може відмовитися підписати цю частину бюджету, прийняту
парламентом, і рекомендувати Державній раді виконувати державний бюджет
без зазначених виправлень парламенту.

Фінансова комісія дає також свої висновки відносно прийняття, зміни або
скасування Інструкцій для державних контролерів.

Оскільки Державний банк Фінляндії перебуває під контролем і управлінням
парламенту, для здійснення поточного парламентського контролю за його
діяльністю утворена спеціальна постійна банківська комісія. До її
ведення ставляться всі справи, що стосуються керування й положення справ
у Державному банку, діяльності обираних едускунтой уповноважених
держбанку, його правління, керування фондами, гарантованими парламентом.

Крім цього, зазначена комісія вносить пропозиції з питань, що зачіпають
правила діяльності держбанку, інструкцій для уповноважених держбанку, а
також повинна давати свої висновки на внесені в парламент пропозиції
уряду із цих питань. Без висновку банківської комісії парламент не може
прийняти рішення відносно розпорядження фондами держбанку.

До компетенції банківської комісії ставляться також справи, що
стосуються регламентації діяльності всіх інших банків країни й грошової
системи Фінляндії, а дорівнює й валютні питання.

Функції інших постійних комісій визначаються їхніми назвами. Треба при
цьому відзначити, що жодна з комісій, крім банківської, не має права
законодавчої ініціативи, тобто не може пропонувати парламенту
підготовлені нею законопроекти.

Постійні комісії працюють за закритими дверима. Голова й віце-голови
комісій формально обираються ними самими. Але фактично про їхні
кандидатури домовляються лідери парламентських фракцій політичних партій
з тим розрахунком, щоб у їхньому числі були представники фракцій
пропорційно їхній питомій вазі в парламенті.

Апарат, що обслуговує діяльність едускунти, складається з осіб, що не є
депутатами. Важливу роль в організації й діяльності парламенту грає
канцелярія (секретаріат). У її склад входять: генеральний секретар, його
заступник, старші секретарі й секретарі, їхні помічники, керуючий
справами, секретарі постійних комісій парламенту й омбудсмана, їхні
заступники й помічники, начальник і секретар інформаційного відділу,
начальник служби безпеки, перекладачі, а також ряд інших осіб.

Для контролю за її діяльністю обираються шість депутатів на чолі з
головою парламенту, що становлять Керування канцелярією. Одночасно
обираються також їхні заступники.

Значна частина контрольних повноважень, що належать парламенту,
здійснюється спеціальними особами, що обирають. До їхнього числа
ставляться уповноважені Державного банку, ревізори парламенту, довірені,
омбудсман парламенту.

На одній із чергових сесій парламенту відповідно до тієї ж процедури, що
передбачена для виборів голови едускунти, вибирається в якості
омбудсмана парламенту особа, “найбільш знаюче в праві”. Через два роки
на той же чотирирічний період обирається заступник омбудсмана, що поряд
з ним виконує зазначені функції й у випадку, якщо омбудсман не може
здійснювати свої обов’язки, заміщає його в роботі. Але право контролю за
діяльністю Державної ради й канцлера юстиції може здійснювати тільки сам
омбудсман. У випадку догляду омбудсмана зі свого поста його спадкоємець
залишається на цьому пості тільки до закінчення строку його законних
повноважень.

Відповідно до прийнятого парламентом в 1919 р. Інструкції для
омбудсмана, він повинен виконувати функції контролю за законністю
Державної ради, канцлера юстиції, посадових осіб, судових органів і
органів комунального самоврядування. Він може досліджувати як дотримання
матеріального закону, так і правил процедури, за допомогою яких
досліджене та або інша справа й ухвалена рішення. При цьому широко
трактується як поняття законності, так і поняття посадової особи.

При розгляді питання про законності дій тієї або іншої посадової особи
або органа враховується, чи не перевищені межі волі повноважень цієї
особи, установлені законом, чи прийняті в увагу юридично значимі факти,
чи вчасно ухвалений рішення й т.д.

Омбудсман не втручається в роботу судових органів і не може скасовувати
їхніх вироків або рішень. Але він вправі збуджувати справи проти тих
суддів, які грубо порушують законність, зневажають своїми обов’язками.

Омбудсман контролює законність діяльності всіх державних службовців і
службовців органів комунального самоврядування. Під поняття “посадові
особи” підпадають всі ті особи, які відповідно до карного кодексу
відповідають за посадові злочини. Юрисдикція омбудсмана включає навіть
законність діяльності посадових осіб євангелічно-лютеранської й
ортодоксальної церкви й інших релігійних громад у тій мері, у який їхня
діяльність торкається світських питань (наприклад, реєстрація шлюбу або
його розірвання).

Найбільш важливим джерелом інформації є скарги населення. Любою
громадянин, що володіє повною правоздатністю, може подати омбудсману
скаргу на дії посадової особи. При цьому скарга може бути подана в
письмовому виді або особисто передана в канцелярію омбудсмана, у якій
працюють досвідчені юристи. Слід зазначити, що відносно пошти до
омбудсману й одержання відповіді на скарги від омбудсмана, цензура не
здійснюється.

Іншим важливим джерелом інформації для омбудсмана є інспекційні поїздки,
відвідування відповідних установ, ознайомлення з усіма документами
державних органів, судів і органів комунального самоврядування,
присутність на сесіях і засіданнях Державної ради, судових засіданнях,
при розборі справ у поліцейських ділянках. Однак обмеженість штатів не
дає можливості омбудсману і його заступникові повністю користуватися
наданими йому можливостями.

Установлено правило, що перед рішенням питання про порушення справи
проти посадової особи йому надається можливість дати свої роз’яснення в
справі. Інших процедурних правил для роботи омбудсмана немає. Всі справи
доповідаються омбудсману або його заступникові. Відповідь повинен бути
ними схвалений. При цьому у відповіді на скаргу у випадку відмови в її
розгляді може бути дана рада подавшому скаргу, як йому варто надійти
надалі.

Омбудсману надане право збуджувати кримінальні справи проти посадових
осіб у випадку, якщо діяння цієї особи підпадають під чинність карного
закону. У деяких випадках омбудсман пропонує відповідній особі врахувати
зауваження або направляє матеріали у вищу інстанцію. Щорічно омбудсман
повинен направляти в парламент звіт про свою діяльність.

Парламент обирає 18 представників із числа депутатів у Північну раду —
консультативний орган співробітництва Північних країн (Данія, Ісландія,
Норвегія, Фінляндія й Швеція).

Більшу роль у діяльності едускунти, як і в парламентах інших країн,
грають партійні фракції. Усе найбільш важливі питання, пов’язані з
виборами в парламенті, парламентською процедурою, порядком денним
пленарних засідань, президія едускунти погоджує з лідерами партійних
фракцій. Вони ж впливають на діяльність своїх представників у постійних
комісіях парламенту, що обирають їм посадових осіб — уповноважених,
довірених і ін. Але їхній статус у конституції не врегульований. У ній
говориться лише про пропорційні вибори в парламенті.

Структура кожної з партійних фракцій різна. Так, у фракції
Демократичного союзу народу Фінляндії — ДСНФ поряд з її головою є різні
підкомісії: з міжнародних питань, по економічній, соціальній і
культурній політиці, сільському господарству, податкам, транспорту, по
справах комунального самоврядування. Ці підкомісії направляють роботу
депутатів, що входять у відповідні комісії парламенту, роблять цим
депутатам необхідну допомогу в роботі. Фракція виступає із законодавчими
ініціативами, вносить пропозиції по бюджеті, стежить за виконанням
наказів виборців, приймає делегації трудящих, організує виступи своїх
депутатів у пресі по важливих політичних питаннях, проводить зустрічі з
виборцями, веде широку роз’яснювальну роботу про політика ДСНФ. Фракція
видає брошури, листівки, а також спеціальну газету, що виходить
приблизно раз у квартал.

4. Особливості політичної системи Фінляндії

Після другої світової війни парламент неодноразово ухвалював рішення
щодо передачі законодавчих прав в економічній області президентові
Республіки й фактично відмовлявся від своїх прав у даній області. Однак
в останні роки парламент не дотримується цієї практики. У той же час
слід зазначити, що президент досить часто прибігав до тлумачення
законів, прийнятих парламентом, що нерідко було фактичною
законотворчістю, а не простим тлумаченням.

Важливо відзначити, що в останні роки багато питань законодавчого
регулювання вирішуються попередньо до їхнього подання в парламент на
основі домовленості між об’єднаннями підприємців і Центральним
об’єднанням профспілок Фінляндії або галузевих профспілок, а також
урядом. Це ставиться головним чином до питань економічного характеру й
трудових питань. Після того, як така домовленість досягнута, уряд
вносить законопроект в едускунту. У ній у такому випадку звичайно не
виникає розбіжностей між партіями, і законопроект легко проходить через
постійні комісії й сам парламент.

Значно більше активним парламент був в інших областях діяльності.
Едускунта приймає безліч законів у соціально-культурній сфері життя
країни, у галузі освіти. Після другої світової війни була здійснена
широка кодифікація галузевого законодавства: цивільного, земельного,
сімейного, водного, цивільного й карного судочинства й судоустрою й у
ряді інших сфер. За рівнем соціальної захищеності громадян законодавство
Фінляндії за останні роки доганяє шведське законодавство. Прийнято
безліч законів по регламентації відносин у галузі економіки: у напрямку
субсидування сільського господарства, по наданню допомоги експортним
галузям народного господарства, по переорієнтації ряду об’єднань і фірм,
концернів на розвиток перспективних галузей економіки. Це дозволило
Фінляндії забезпечити різкий ривок у соціально-економічному розвитку
країни. Варто також звернути увагу на те, що в останні два десятиліття
здійснена широка реформа всієї системи утворення, починаючи від
початкового, середнього, середнього спеціального й кінчаючи вищим
утворенням.

Для підвищення ефективності економіки, забезпечення соціальних програм і
інших цілей парламент активно використає фінансове законодавство й
державний бюджет. Треба відзначити, що права едускунты у фінансовій
області дуже широкі. Вони включають нормативне регулювання, прийняття
державного бюджету й фінансовий контроль.

В області податкової політики діє принцип перерозподілу коштів серед
населення з різним рівнем доходів. За рахунок податків поповнюються
приблизно 90% державного бюджету й 85% комунальних бюджетів. Основні
кошти державного бюджету використаються на зміст державного апарата,
оборону, надання допомоги фірмам для підвищення їхньої
конкурентноздатності на зовнішньому ринку (субсидії, кредити й т.д.),
виконання соціальних програм, утворення й культуру. Частина коштів з
державного бюджету йде на надання допомоги органам комунального
самоврядування, оскільки власні джерела доходів комун не покривають
їхніх потреб.

Фінансове законодавство спрямоване на надання державі можливостей для
надання впливу на приватнопідприємницьку діяльність і діяльність
об’єднань, що перебувають у державній власності й керуючих на автономних
початках. Крім того, за допомогою прийнятих парламентом законів
виявляється вплив на приватні банки в інтересах усього господарства
країни.

Через уповноважених держбанку й ревізорів парламенту едускунта контролює
діяльність правління цього банку, вона регулює грошовий обіг у країні,
валютні операції.

Фінансова комісія парламенту і її контролерів впливають на різні сторони
роботи Державної ради й адміністрації, на правильність і доцільність
витрати ними державних коштів. Без згоди парламенту не можуть укладатися
державні позики.

Під контролем парламенту перебуває Фінляндське центральне радіомовлення.

Найбільш обмежені права парламенту в області зовнішньої політики,
оскільки головною особою, що вирішує ці питання, є президент республіки.

В останні роки парламент став активізуватися в напрямку посилення
контролю за зовнішньою політикою країни. Ця функція покладена на
постійну комісію парламенту по іноземних справах.

В області контролю за здійсненням урядом своїх прав по обороні країни
парламент може лише впливати на нього за допомогою бюджету, відмовивши
йому в асигнуваннях на оборону або зменшивши або збільшивши такі
асигнування. Вище вже говорилося також, що президент не може вирішувати
питання про війну й світ без згоди едускунти. У практиці Фінляндії після
закінчення другої світової війни був випадок залучення президента й
членів Державної ради до відповідальності за недотримання конституційних
норм по цьому питанню.

До компетенції едускунти ставиться також право контролю за діяльністю
Державної ради, адміністрації, судів і органів комунального
самоврядування.

Характеризуючи взаємини едускунти й Державної ради, варто вказати, що,
як правило, формування кабінету, що призначається президентом,
визначається співвідношенням чинностей у парламенті. Оскільки у
Фінляндії жодна з партій не має абсолютної більшості місць у парламенті,
утворення Державної ради нерідко затягується й він майже завжди
коаліційний.

Президент при рішенні питання про склад Ради й про прем’єр-міністра
радиться як з лідерами партійних фракцій, так і з головою парламенту,
але в певних ситуаціях може створити кабінет за своїм розсудом. При
цьому міністри не зобов’язані бути депутатами.

Сформований прем’єр-міністром за узгодженням із президентом Державна
рада не має потреби в офіційному схваленні парламенту. Досить, що він
користується підтримкою парламентської більшості. Звідси ясно, що
залежність кабінету перед едускунтой носить обмежений характер. Практика
не знає випадків, коли б утворений на основі співвідношення чинностей у
парламенті Державна рада виступала в едускунте з урядовою програмою.

Державна рада не має право законодавчої ініціативи й ініціативи внесення
проекту бюджету. Ці документи вносяться в едускунту президентом. При
цьому він може внести як законопроект, розроблений Державною радою, так
і підготовлений у канцелярії президента або створеної їм комісії.
Едускунта може відмовити кабінету в довірі двома шляхами: або прийнявши
резолюцію осудження Державній раді, або відмовивши йому в схваленні
законопроекту, з яким уряд зв’язує питання про довіру. Резолюції
осудження можуть прийматися у зв’язку з обговоренням депутатського
запиту кабінету або прем’єр-міністрові. Але вони можуть бути винесені й
у результаті обговорення основних напрямків діяльності Державної ради
або окремих відомств. Постановка питання про довіру у зв’язку з
обговоренням урядового законопроекту відповідає практиці парламентів
країн континентальної Європи й відрізняється від практики Скандинавських
країн, де відмови парламентів у схваленні законопроектів не зв’язуються
з довірою уряду.

Парламентські кабінети далеко не завжди опираються на підтримку
більшості в едускунте, вони нерідко ґрунтувалися на неміцних коаліціях,
що приводило до урядової нестабільності.

Акт про право парламенту контролювати законність діяльності Державної
ради й канцлера юстиції 1922 р. надає едускунте право залучати до
юридичної відповідальності окремих міністрів перед Державним судом у
порядку імпічменту. Мотивом залучення є анти законні дії. Це питання
може поставити перед парламентом його конституційна комісія й омбудсман.
У такому випадку державним обвинувачем виступає омбудсман. Попередньо
він повинен зробити офіційне подання уряду по даному питанню й
зобов’язаний заслухати пояснення відповідного міністра або Державної
ради в цілому.

Державний суд діє відповідно до конституційного Акту про Державний суд
1922 р. Він створюється зі членів і голів Верховних і Верховного
адміністративного судів, трьох найстарших членів надвірних (апеляційних)
судів Фінляндії, а також одного із професорів юридичного факультету
Хельсинкского університету.

В умовах надання парламенту можливості залучати Державну раду до
політичної відповідальності й виносити резолюції осудження цій Раді або
окремим міністрам значення юридичної відповідальності не так велику.
Однак після війни Державним судом виносилися вироки прем’єр-міністрові й
міністрові закордонних справ за порушення прав парламенту в рішенні
питань війни й миру.

Парламенту Фінляндії належать і права використання інших форм контролю
за Державною радою. Вони передбачені конституцією й Регламентом
едускунти. До них ставляться загальні дебати, розгляд звітів уряду,
обговорення й затвердження державного бюджету, депутатські запити,
фінансовий контроль за виконанням бюджету й інших сторін фінансової
діяльності Державної ради з боку фінансової комісії парламенту, його
Відомства державних рахунків, контроль за законністю діяльності
Державної ради з боку парламентського омбудсмана.

На відміну від Скандинавських країн Державна рада не виступає перед
парламентом з викладом своєї програми після того, як сформований новий
кабінет. Але до порядку денного парламенту на його пленарних засіданнях
може включатися обговорення урядової політики, найчастіше це стосується
її економічних і соціальних аспектів. Крім того, дебати можуть
проводитися й по звіті уряду про його діяльності, що направляється
парламенту щорічно.

Дуже детально розглядаються проекти державного бюджету й звіти про його
виконання спеціальним відомством рахунків, у складі обраних парламентом
контролерів, фінансовою комісією едускунти й на пленарних засіданнях
парламенту.

Настільки ж ґрунтовно досліджуються пропозиції уряду про введення
податків або їхній зміні й скасуванні. Податки встановлюються на основі
законів. При цьому, якщо в питанні про доходи парламент вільний у
рішенні питання, то витрати, установлені законом або спеціальною
постановою парламенту, не можуть бути змінені. Ця деталь має значення
для Фінляндії, оскільки бюджет не розглядається, як закон, і приймається
по особливих процедурних правилах. Для зміни закону потрібне прийняття
нового закону або зміна прийнятого раніше.

Депутатські запити мають дві форми: інтерпеляцію й просте питання,
заданий в усному або письмовому виді. Їхнє значення по-різному. Так,
просте питання вимагає лише відповіді відповідно в усному або письмовому
виді. Метою питання є, як правило, одержання інформації. Після відповіді
на просте питання ніяких дебатів не відбувається й ніяких рішень
парламентом не приймається.

Що ж стосується інтерпеляції, то вона розглядається по особливих
процедурних правилах, тому що інтерпеляція стосується важливих питань
життя країни. Якщо вона підтримана не менш чим 20 депутатами, то
відповідь на неї повинен бути даний відповідним міністром або
прем’єр-міністром протягом 15 днів. Відповідь попередньо лунає
депутатам, і після цього випливають дебати, які можуть, як ми вже
відзначали, закінчуватися прийняттям резолюції осудження всій Державній
раді або окремому міністрові. Звичайно в такому випадку вся Державна
рада подає у відставку. Якщо інтерпеляція внесена меншим числом
депутатів або навіть одним депутатом, то проводяться дебати про те, чи
треба її направляти відповідному міністрові. У випадку розбіжностей між
головою парламенту й більшістю його членів питання передається в
конституційну комісію.

Член Державної ради вправі повідомити едускунте, що він не може дати
відповідь на інтерпеляцію. У такому випадку відмова повинен бути
мотивований і розглянутий на пленарному засіданні. Парламент може
ухвалити рішення щодо передачі питання на висновок тієї або іншої
комісії залежно від характеру інтерпеляції, але при всіх обставинах
інтерпеляція не повинна переноситися на наступну сесію.

Контроль за дотриманням законності в діяльності Державної ради
покладений, як уже вказувалося, на омбудсмана. У випадку, коли омбудсман
дійде висновку про необхідність порушення проти міністра справи в
Державному суді, він направляє свій висновок на розгляд парламенту.

Згідно “Формі правління”, президент Фінляндської Республіки обирається
населенням. Однак на основі Перехідних постанов цього документа перший
президент був обраний парламентом. Але й у наступні роки приймалися
закони конституційного характеру, що передбачають вибори президента
Едускунтой. Таким шляхом були обрані Ристо Рюти в 1940-м і 1943 р., Карл
Густав Ман-нергейм в 1944 р., Юхо Кусти Паасикиви в 1946 р. В 1974 р.
строком на чотири роки були продовжені повноваження Урхо Калеви
Кекконена.

Після свого обрання президент приносить присягу перед парламентом, у
якій дає зобов’язання “з вірністю й сумлінністю виконувати конституцію й
закони республіки й всіх чинностей сприяти благу народу”. Президент не
може бути депутатом. Якщо ж який-небудь депутат обирається на пост глави
держави, він зобов’язаний залишити свій депутатський пост.

Якщо говорити в цілому, то зовні повноваження президента Фінляндії
можуть здатися подібними із прерогативами інших глав держав, у яких
установлена парламентська форма правління. Вони включають право
скликання й розпуску парламенту, у тому числі дострокового, право
законодавчої ініціативи, право затвердження прийнятих парламентом
законів і бюджету й ряд інших прав. Однак президент Фінляндської
Республіки дуже активно використає свої права в цих питаннях, впливає на
діяльність едускунти, на її відносини з Державною радою.

Зупинимося на кожному із цих прав. Президентові належить право скликання
парламентських сесій, їхнього закриття, скликання позачергових сесій,
але не раніше чим через 15 днів після прийняття такого рішення.

Президентові належить право дострокового розпуску парламенту. Він
здійснює це право за власною ініціативою або за порадою кабінету.
Відповідно до конституційної практики. Державна рада повинен виразити
свою згоду на розпуск парламенту. Однак були випадки, коли через незгоду
кабінету на розпуск едускунти президент звільнив уряд у відставку в
повному складі й утворив таку Державну раду, що виразив свою згоду із
цим рішенням президента.

Причини дострокового розпуску парламенту можуть бути різними: політична
криза, неможливість створити стійкий уряд, розбіжності серед урядових
партій, збіг чергових виборів з якими-небудь політичними заходами, якщо
такий збіг здасться президентові неприйнятним. Причиною може стать і
конфлікт між главою держави й кабінетом.

Відповідно до сталої практики, президент призначає прем’єр-міністром
лідера партійної коаліції. Але він вправі призначати на цей пост особа,
що є лідером партії, що не володіє більшістю в парламенті, якщо вважає,
що більшість у сформованій ситуації підтримає призначеного їм
прем’єр-міністра. Утворений у такий спосіб Державна рада не повинен
одержувати схвалення парламенту. Він функціонує доти, поки парламент не
відмовить йому в довірі.

Якщо Державна рада не одержала довіри в едускунте із приводу
законопроекту, з яким він зв’язував питання про довіру, або якщо
парламент прийняв резолюцію осудження Раді, то президент повинен
прийняти його відставку. Але він може просити той же склад Державної
ради продовжувати виконувати свої функції до сформирования нової ради на
парламентській основі. Однак глава держави вправі утворити новий
перехідний кабінет на партійній або безпартійній основі.

Відмові парламенту в довірі Державній раді президент може протиставити
розпуск парламенту.

“Форма правління” установлює, що законодавча влада належить спільно
президентові й парламенту. У цій області глава держави має наступні
повноваження: по-перше, він наділений правом законодавчої ініціативи,
по-друге, йому надане право вето, тобто незатвердження прийнятих
едускунтой законопроектів, по-третє, він має право видавати нормативні
акти-укази декрети), частина з яких за згодою парламенту може
прирівнюватися до законів.

У порядку здійснення законодавчої ініціативи президент направляє в
едускунту законопроекти, підготовлені Державною радою або ним схвалені.
Але президент може відмовитися це зробити або істотно вплинути на їхній
зміст. До передачі в парламент президент вправі направити законопроект
на висновок Верховного суду або Верховного адміністративного суду або
обох разом. Це може стосуватися будь-якого проекту. З урахуванням цієї
думки він вирішує, направити законопроект або відмовити Державній раді в
цьому. Президент іноді доручав підготовку законопроекту своєї канцелярії
й створював для такої мети спеціальні комісії. Після обрання на пост
глави держави Мауно Койвисто така практика не застосовується.

При використанні свого права вето на прийняті парламентом законопроекти
президентові досить не підписати протягом трьох місяців отриманий їм
проект закону. Згідно § 20 “Форми правління” підпис президента під
законопроектом повинна бути підтверджена підписом (контрассигнована)
прем’єр-міністра й відповідного міністра, до ведення якого ставиться
дане питання. Після цього закон публікується Державною радою в “Зводі
законів Фінляндії”. Перед підписанням законопроекту президент може
направити його на висновок Верховних або Верховного адміністративного
судів, або обох разом.

У практиці Фінляндії це право глава держави використав активно. Причому
приводи бували різні: в одних випадках указувалося, що по даному питанню
розробляється урядовий законопроект, в інші — що він суперечить
конституції, у третіх — що він неприпустимий за якимись причинами. Іноді
вето було проявом незалежності президента, а іноді — слабості
парламентських позицій Державної ради.

Президентське вето носить відносний характер, тому що едускунта вправі
знову повернутися до цього питання й після того, як законопроект,
відхилений президентом, буде знову схвалений парламентом нового
скликання, глава держави зобов’язаний підписати законопроект і дати
вказівку про його публікації.

Особливо варто виділити права президента по підписанню прийнятого
парламентом бюджету. Оскільки проект підготовлявся Державною радою й
направлявся в парламент президентом, те його підписання після
парламентського схвалення вважається чисто формальним актом. Однак якщо
в проект бюджету парламентом були внесені зміни в напрямку збільшення
асигнувань на ті або інші мети, те такий кредит уважається “умовним” і
його можна використати, тільки якщо президент погодився його підписати.
При цьому президент може відмовити у використанні кредиту, підписати
його разом з бюджетом або в більше пізніше час, коли будуть вишукані
кошти для зазначених цілей. Підпис президента під бюджетом не має
потреби в контрасигнуванні.

Президент на основі прийнятих парламентом законів може видавати укази,
що представляють собою акти тлумачення закону, його практичного
застосування. Теоретично вони не повинні скасовувати або змінювати
закони або являти собою нове законодавство. Однак на практиці парламент,
особливо в 50-і рр. надавав уряду право видання шляхом президентських
указів законів в економічній сфері життя. Багато указів, пов’язані із
зовнішньополітичною сферою, також фактично мають чинність закону.

В історії Фінляндії мали місце випадки, коли в період оголошення в
країні надзвичайного стану на основі рішення уряду скасовувалася дія й
конституційні закони в області прав особистості відповідно до § 16
“Форми правління”. У ході обговорення питань зміни конституції Фінляндії
висловлювалися пропозиції про позбавлення президента законодавчих прав і
про розширення прав парламенту. Але нині обраний президент Фінляндії
поки втримується від використання прав в області законодавства.

Стосуючись питань відповідальності глави держави, варто сказати, що він
відповідає лише за антиконституційні дії, “державну зраду або зраду
Батьківщині”. Якщо канцлер юстиції або Державну раду вважають, що
президент зробила дії, які спричиняють його відповідальність, вони
зобов’язані сповістити про це президентові. При відмові президента
втриматися від таких дій, питання переноситься канцлером юстиції в
парламент. Рішення про порушення проти президента переслідування перед
Верховним судом приймається парламентом 3/4 голосів. Після цього глава
держави перестає виконувати свої обов’язки до винесення вироку. У
випадку обвинувального вироку він відстороняється від посади.

Особливістю Фінляндії є питання про відповідальність політичного
характеру. Якщо міністри не згодні із президентом, вони можуть заносити
свою незгоду до протоколу засідань уряду, але це не звільняє їх від
відповідальності, якщо вони залишилися на своїх постах і не пішли у
відставку. А на практиці чимало президентських рішень, особливо в
області зовнішньої політики й оборони, взагалі не представляються на
схвалення членів Державної ради, які проте несуть за них політичну
відповідальність, якщо не пішли у відставку.

Парламент щорічно одержує звіти призначуваного президентом канцлера
юстиції про його діяльності й про замічені їм порушеннях законності. На
основі звіту парламент може приймати необхідні закони.

Оскільки президент є верховним головнокомандуючим збройними силами
Фінляндії, його дії в цій області також не контрассигнуются, крім
найбільш важливих. На практиці ці питання розглядаються на засіданнях
уряду. Однак едускунта має важливі кошти впливу на президента за
допомогою контролю за використанням асигнувань на військові потреби.

Хоча право помилування належить президентові й він може скасувати або
зменшити покарання злочинцеві, це не ставиться до помилування канцлера
юстиції й члена Державної ради, у відношенні яких питання може
вирішувати тільки парламент. У той же час питання про загальну амністію
зважується на основі особливого закону.

Список використаних джерел

« География Финляндии »,1997 г.

«Ежегодник», 1990 г. «Мировая экономика и международные отношения». М.:
— №12, 1999.

«Мировая экономика и международные отношения» М.:- №12,1999.

Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия, 2003 г.

Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия, А. Б. Каменский, С. Я. Карп, М.
Н. Соколов, Л. А. Хайбуллина и другие, издательство «Кирилл и Мефодий»,
1997 год.

В.П. Максаковский. Географическая картина мира.. – Ярославль: — 1995.

География Финляндии, Л. Р. Серебрянный, издательство «Прогресс», 1982
год.

Краткий географический справочник «Страны и народы»., М.: — 1992 г.

Научно-популярное географо-этнографическое издание «Страны и народы»,
М.:-2000г.

Справочник по странам мира, издательство «Интеркнига», 1996 год.

Страны и народы (Северная Европа), Л. Р. Серебрянный и Л. Н. Соколов,
издательство «Мысль», 1981 год.

http://uk.wikipedia.org

PAGE

PAGE 2

Похожие записи