КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з політології

План

Вступ

Проблеми демократії в політичних поглядах Т.Джефферсона

Характерні риси тоталітаризму

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Америка вважається однією з батьківщин сучасної демократії, тому є вкрай
цікавим вивчення поглядів тих, хто стояв біля витоків формування
сучасної демократії. Особливо є цікавим вивчення проблеми демократії в
політичних поглядах Т.Джефферсона.

А виходячи з минулого України, вкрай повчальним є прослідкувати
характерні риси тоталітаризму.

1. Проблеми демократії в політичних поглядах Т.Джефферсона

Розвиток політичної та правової думки у Сполучених Штатах Америки
найбільш інтенсивно проходив у період боротьби за незалежність та
вироблення і прийняття Конституції США, тобто у період другої половини
XVIII ст. Найбільш яскравих представників політичної та правової думки
цього періоду можна об’єднати в дві підгрупи. До першої входять найбільш
послідовні прихильники визвольної війни північноамериканських колоній,
демократичної республіки, прав і свобод громадян, самостійності штатів
та суверенітету народу (Б.Франклін, Т.Пейн, Т.Джеферсон). Другу групу
складають централісти-федералісти (Дж.Адамс, О.Гамілтон, Дж.Медісон).

Томас Джеферсон (Jefferson), 1743–1826, — видатний державний і
громадський діяч, представник радикальної демократичної течії в
американській політичній думці. Найбільш значною його працею є «Замітки
про штат Вірджинію» (1785), в якій аналізується державний устрій цього
штату, а найбільш відомою є Декларація незалежності (1776). Він також
був автором закону про встановлення релігійної свободи (1777).

Т.Джефферсон дотримувався радикальних демократичних поглядів. Основні
державно-правові концепції мислитель виклав у «Примітках про штат
Віргінія» та.» Декларації незалежності».

Т. Джефферсон був палким прибічником природного права у широкому
розумінні. Він пропонував повернути народові права, передбачені законами
природи. Серед таких прав він називав право на життя, свободу, свободу
совісті, власність, а також право на самовизначення
Північноамериканських колоній. З цього приводу він, зокрема, зазначав,
що всі люди є рівними від природи; вони наділені Творцем певними і
невід’ємними правами, серед яких є право на життя, свободу і щастя; для
забезпечення цих прав люди створюють уряди, доручаючи їм владу. Якщо
якась форма правління порушує ці принципи, то народ може використати
право змінити або скасувати її та встановити нову владу, яка в змозі
забезпечити мирне щасливе життя.

З огляду на це Т. Джефферсон уважав, що монархія та олігархія не в
спромозі забезпечити природні права людини. їх реалізація, за його
переконаннями, можлива тільки в республіці. Республіканські принципи
повинні бути присутніми не тільки у федеральній, а й у зовнішній
політиці. Лише республіка може дати можливість кожному громадянинові
брати участь в управлінні народними справами. Навіть більше,
республіканські принципи, на думку Т. Джефферсона, повинні
впроваджуватися не тільки на рівні федерації та штату, айв окрузі,
районі, парафії, що буде гарантією прав людини і попередженням
несправедливості. Народ бере участь в управлінні державними справами
через своїх представників, які обираються на обмежений термін і
знаходяться під постійним народним контролем.

У своїх державних роздумах Т. Джефферсон значну увагу приділяв проблемі
приватної власності, заперечував злидні та безмежне багатство, основним
соціальним прошарком суспільства вважав фермерів і середній прошарок
виробників.

Перераховуючи в Декларації незалежності «невід’ємні права» людини,
Джеферсон слідує за Локом, проте замінює одне з локівської тріади —
життя, свобода і власність, — а саме: власність на право стати щасливим,
що в його трактуванні означало використання свободи в цілях
самовдосконалення і повного розвитку своїх здібностей. В цьому ж
документі він обгрунтовує право народу на зміну уряду та форми
правління. «Ми вважаємо самоочевидними наступні істини: всі люди
створені рівними; вони наділені їхнім творцем природженими і
невідчужуваними правами, до яких належать право на життя, свободу і
прагнення до щастя; для забезпечення цих прав люди створюють уряди, які
беруть на себе справедливу владу зі згоди тих, ким вони правлять; якщо
ж, яка б то не була, форма правління руйнує ці принципи, то право народу
полягає у тому, щоб змінити або скинути її і встановити нову державну
владу».

Томас Джефферсон ще в саме початку своєї політичної кар’єри активно
виступав за поліпшення положення негрів-рабів і в наступні роки він усе
більш наполегливо засуджував цей ганебний інститут, що суперечив його
соціально-політичним ідеалам. Визначеною опорою для нього служила
позиція частини південних плантаторів, що випробувала сумніви щодо
подальшого збереження рабства. Ця тенденція мала місце не тільки у
Віргінії, але й інших колоніях — Північній Кароліні, Мериленде.
Порозумівалася вона тим, що виснаження земель і падіння цін на тютюн
привели до кризи плантаційної системи, в умовах якого рабська праця
ставала усе менш рентабельним.

Якщо в названих колоніях принаймні згодом починалися спроби
обмежити імпорт рабів, то діаметрально протилежну позицію займали
Південна Кароліна і Джорджия. Там вироблялися рис і індиго, як і раніше
пользовавшиеся високим попитом на світовому ринку, і в збільшенні ввозу
рабів місцеві плантатори бачили заставу свого процвітання. У збереженні
інституту рабства були дуже зацікавлені купці Півночі, яким торгівля
неграми приносили величезні доходи.

Саме тому приведене місце з проекту Джефферсона зустріло рішучу
опозицію і, незважаючи на всі зусилля його прихильників, зрештою було
виключено з Декларації. «Пункт… осудливий поневолення жителів Африки,
— констатував Томас Джефферсон, — був вилучений в угоду Південній
Кароліні і Джорджии, що ніколи не намагалися обмежити ввіз рабів і,
навпроти, мали намір продовжувати работоргівлю» .

Обвинувачення на адресу англійського короля і парламенту, що
складали всю другу частину Декларації, стосувалися також заборони
переселятися на західні землі, установлення високих пошлин, обмеження
торгівлі, обкладання податками колоністів без їхньої згоди, зневагою до
місцевих органів самоврядування, закриття портів, застосування військ
проти народу і т.д. У цьому відношенні написаний Томасом Джефферсоном
документ багато в чому нагадував підготовлену їм же і прийняту
конгресом у 1775 році декларацію «Про причини, що змусили американців
виступити зі зброєю в руках проти Англії».

Основне розходження полягало в тому, що тепер перелік «невпинних
несправедливостей і узурпаций» з боку метрополії, «имевших своєї прямої
метою встановлення необмеженої тиранії», був розширений, а головне-
закінчувався висновком про неминучість розриву Північної Америки з
Англією.

Декларація незалежності, однак, залишила невирішеними ряд інших
проблем, що придбали в той час значну гостроту. Серед них такі, як
соціальне і політичне безправ’я населення, обумовлене майновим і половим
цензом.

Однак, працюючи над документом, Томас Джефферсон ставив перед собою
набагато більш широку задачу. Для нього боротьба за незалежність була
насамперед битвою за створення вільної американської держави,
заснованого на демократичних принципах. І своє розуміння цих принципів
він виразив самому початку написаного їм тексту, підкресливши, тим
самим, що додає їм найважливіше значення.

Саме ця коротка, але насичена іскрометними ідеями преамбула
принесла Декларації і її автора всесвітню славу. Вона починається
наступними словами: «Коли в ході людський подій стає необхідним для
народу порвати політичні зв’язки, що з’єднували його з іншим народом, і
зайняти місце, на яке людські і божеські закони дають йому право,
випливає з поваги до інших народів пояснити причини, що спонукали його
до відділення».

Як відзначають історики, «сутністю політичної філософії Декларації
був принцип народного суверенітету». І дійсно, в одній фразі було
виражене право нації і на самовизначення, обумовлене єдність волею
народу, що є, таким чином, вищим початком, і на рівне місце серед інших
націй, що, безперечно, означає заклик до відмовлення від зазіхань на
волю і незалежність народів. Разом з тим виражене тут же бажання
пояснити усьому світу «причини, що спонукали до відділення», являють
собою не що інше, як проголошення принципу взаємної поваги народів.

Далі випливає визначення соціально-правових основ людського
суспільства. Воно говорить: «Ми вважаємо самоочевидними наступні істини:
усі люди створені і наділені своїм творцем визначеними невідчужуваними
правами, серед яких право на життя, волю і прагнення до частиною. Для
забезпечення цих прав засновані серед людей уряду, чия справедлива влада
ґрунтується на згоді керованих. Усякий раз, коли яка-небудь форма
правління порушує цей принцип, народ вправі чи змінити знищити її і
заснувати новий уряд, заснований на таких принципах і такій організації
влади, які, на думку народу, найбільше можуть сприяти його безпеці і
щастю.

Проголошення цих принципів означало відмовлення від
феодально-абсолютистської ідейної традиції. Воно також являло собою
революційне трактування ідей Освіти, і колись усі навчання Джона Локка
«Про царство розуму», заснованому на «природній рівності людей», на волі
частого життя особистості і на праві приватної власності. З відповідної
цьому навчанню формули невід’ємних прав людини Томас Джефферсон рішуче
виключив володіння власністю, замінивши його прагненням на щастя. І цей
вибір визначив прогресивне значення Декларації, тому що наділяв рівними
правами всіх людей незалежно від їхнього майнового положення.

Розвиваючи ідею рівноправності, Декларація проголошує народ єдиним
вершителем своєї долі. Тільки на «згоді керованих» заснована влада
уряду, і він вправі « чизмінити знищити» форму правління, якщо рахують,
якщо вона суперечить їх прагненню до «безпеки і щастя». Це положення
означає, що проголошене Декларацією «право на революцію не підлягає
ніякому сумніву».

Тільки через сторіччя після прийняття Декларації президент США А.
Лінкольн говорив: «Гідний будь-якої честі Джефферсон, який у конкретній
напруженій обстановці боротьби за національну незалежність одного
народу виявив якості холоднокровності, передбачення і мудрості, ввівши в
звичайний революційний документ абстрактну істину, діючу за всіх часів і
для всіх народів».

І хоча лише роки спустя стало широко відомо, ким написана
Декларація незалежності, її створення з’явилося важливою віхою в житті і
діяльності Томаса Джефферсона. Це його утвором був перший в історії
державний документ, що проголосив основою організації людського
суспільства народний суверенітет, рівність усіх людей і невід’ємне
право не тільки на життя, але і на волю і прагнення на щастя, але і на
революцію в ім’я цих цілей. Ідеям, вираженим у Декларації, він зберіг
вірність назавжди. Майже три з половиною десятиліття після прийняття її
конгресом, у 1810 році, Томас Джефферсон писав, що турбота про волю і
щастя людей повинна бути метою всякої політичної організації і «усіх
людських зусиль».

Декларація незалежності на століття прославила Джефферсона,
поставивши його в один ряд з найбільшими ідеологами світу. Але її
створення виявилося тільки початком довгого шляху, великих здійснень.

2. Характерні риси тоталітаризму

Термін “тоталітаризм” запровадив Б. Муссоліні для характеристики
фашистського руху в Італії та для відмежування його від нацистського
руху в Німеччині.

Теорія тоталітаризму склалася в ЗО—40-х роках XX ст. із появою фашизму
та його різновидів. Насильство за тоталітарного режиму є одним із
головних засобів політичного управління. Він деформує ментальність,
політичну культуру, соціально-економічну стратифікацію населення,
особисту й соціальну психологію, політичні відносини та внутрісімейні
стосунки.

Тоталітаризм (лат. totus — увесь, повний; фр. totalite – сукупність,
повнота) — спосіб організації суспільства, який характеризується
всебічним і всеохопним контролем влади над суспільством, підкоренням
суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов’язковою
ідеологією, репресіями щодо опозиції та інакодумців.

Перші тоталітарні погляди в історії політичних учень сягають далекого
минулого. Тоталітарними вважають теорію давньогрецького філософа
Геракліта про необхідність загальної регуляції суспільства, політичні
погляди Платона стосовно моделі утопічної держави. Деякі тоталітарні
моменти наявні в політичних доктринах Г. Бабефа, А. Сен-Сімона, Г.-В.-Ф.
Гегеля, Ж.-Ж. Руссо.

Передумовами виникнення та розвитку тоталітаризму в політичній практиці
є індустріальна стадія розвитку суспільства, наявність засобів масової
інформації, колективістський світогляд, могутній державний апарат,
особливості соціальної психології (певна ідеологічна та міжособистісна
ситуація). Причому засоби масової інформації є необхідним моментом для
існування тоталітаризму взагалі. Завдяки їм проводяться ідеологічна
обробка населення, насадження уніфікованих побутових та загальнолюдських
стандартів, нівелювання загальноцивілізаційних та особистісних
цінностей. Характерним для нього є харизматичний тип лідерства з
обов’язковою опорою на репресивний апарат. Спосіб мобілізації (модель
здійснення владою політичних рішень та залучення населення до їх
виконання) за тоталітаризму може здійснюватись інтенсивно через
створення внутріпсихологічного ентузіазму, а також екстенсивне — за
допомогою репресивно-пропагандистського апарату.

У тоталітарних державах недопустимі будь-які форми несанкціонованих дій
населення. Тоталітаризм вимагає від людини активних виявів лояльності й
відданості режиму.

Як типу політичного режиму тоталітаризму властиві такі риси:

наявність загальнообов’язкової ідеології, яка доводить необхідність
існування даного режиму;

загальна ідеологізація, заперечення минулого й сьогодення задля
“світлого” майбутнього;

ігнорування особистих цілей та інтересів заради загальних цілей режиму;

контроль політичної влади над усіма сферами життя суспільства в цілому і
кожної особи зокрема;

відсутність легальної опозиції;

поглинання державою сфери громадянського суспільства;

відсутність плюралізму;

нетерпимість до політичного інакодумства, жорстке переслідування
будь-якого спротиву і навіть особистих думок та виправдовування з огляду
на це будь-яких форм насильства;

концентрація влади в руках одного лідера чи партії, які представляють
законодавчу і виконавчу владу;

державний монополізм в сфері економіки

підпорядкування інформаційного простору політичному лідерові чи партії.

Класичними тоталітарними державами були гітлерівська Німеччина та СРСР.
Причому політичний режим у колишньому Радянському Союзі пройшов такі
етапи:

1917—1921 pp. – період воєнного комунізму – тоталітарно-авторитарний тип
політичного режиму;

1921—1929 pp. – авторитарний режим;

1929— 1956 pp. – тоталітарний режим;

1956—1985 pp. – зникли ознаки класичного тоталітаризму, але загалом
режим залишався тоталітарним.

Занепад епохи тоталітаризму в СРСР розпочався за “горбачовської
перебудови”, коли впала “залізна завіса” ідеологічного монізму (грец.
monos — один) й закритості суспільства.

Висновки

Отже, можна зробити наступні висновки:

Т. Джефферсон був палким прибічником природного права у широкому
розумінні. Він пропонував повернути народові права, передбачені законами
природи. Серед таких прав він називав право на життя, свободу, свободу
совісті, власність, а також право на самовизначення
Північноамериканських колоній. З цього приводу він, зокрема, зазначав,
що всі люди є рівними від природи; вони наділені Творцем певними і
невід’ємними правами, серед яких є право на життя, свободу і щастя; для
забезпечення цих прав люди створюють уряди, доручаючи їм владу. Якщо
якась форма правління порушує ці принципи, то народ може використати
право змінити або скасувати її та встановити нову владу, яка в змозі
забезпечити мирне щасливе життя.

З огляду на це Т. Джефферсон уважав, що монархія та олігархія не в
спромозі забезпечити природні права людини. їх реалізація, за його
переконаннями, можлива тільки в республіці. Республіканські принципи
повинні бути присутніми не тільки у федеральній, а й у зовнішній
політиці. Лише республіка може дати можливість кожному громадянинові
брати участь в управлінні народними справами. Навіть більше,
республіканські принципи, на думку Т. Джефферсона, повинні
впроваджуватися не тільки на рівні федерації та штату, айв окрузі,
районі, парафії, що буде гарантією прав людини і попередженням
несправедливості. Народ бере участь в управлінні державними справами
через своїх представників, які обираються на обмежений термін і
знаходяться під постійним народним контролем.

Перераховуючи в Декларації незалежності «невід’ємні права» людини,
Джеферсон слідує за Локом, проте замінює одне з локівської тріади —
життя, свобода і власність, — а саме: власність на право стати щасливим,
що в його трактуванні означало використання свободи в цілях
самовдосконалення і повного розвитку своїх здібностей. В цьому ж
документі він обгрунтовує право народу на зміну уряду та форми
правління. «Ми вважаємо самоочевидними наступні істини: всі люди
створені рівними; вони наділені їхнім творцем природженими і
невідчужуваними правами, до яких належать право на життя, свободу і
прагнення до щастя; для забезпечення цих прав люди створюють уряди, які
беруть на себе справедливу владу зі згоди тих, ким вони правлять; якщо
ж, яка б то не була, форма правління руйнує ці принципи, то право народу
полягає у тому, щоб змінити або скинути її і встановити нову державну
владу».

Тоталітаризм (лат. totus — увесь, повний; фр. totalite – сукупність,
повнота) — спосіб організації суспільства, який характеризується
всебічним і всеохопним контролем влади над суспільством, підкоренням
суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов’язковою
ідеологією, репресіями щодо опозиції та інакодумців.

Як типу політичного режиму тоталітаризму властиві такі риси:

наявність загальнообов’язкової ідеології, яка доводить необхідність
існування даного режиму;

загальна ідеологізація, заперечення минулого й сьогодення задля
“світлого” майбутнього;

ігнорування особистих цілей та інтересів заради загальних цілей режиму;

контроль політичної влади над усіма сферами життя суспільства в цілому і
кожної особи зокрема;

відсутність легальної опозиції;

поглинання державою сфери громадянського суспільства;

відсутність плюралізму;

нетерпимість до політичного інакодумства, жорстке переслідування
будь-якого спротиву і навіть особистих думок та виправдовування з огляду
на це будь-яких форм насильства;

концентрація влади в руках одного лідера чи партії, які представляють
законодавчу і виконавчу владу;

державний монополізм в сфері економіки тощо.

Список використаної літератури

Гелей С., Рутар С. Основи політології. -Львів, 1996.

Гелей С.Д., Рутар С.М. Основи політології. Навч. посібник. – К., 1999.

Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Конспект лекцій. -К., 1999.

Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник. – К., Львів,
2001.

Согрин В.В. “Основатели США: исторические портреты” – М, 1983.

Ушаков В.А. “Америка при Вашингтоне” — Л., «Наука», 1983 г.

“Хрестоматия по новой истории, 1640-1870” / под ред. Сироткина В.Г — М,
1990.

Шелдон Геррет «Политическая философия Томаса Джефферсона» — М,
«Республика», 1996 г.

PAGE

PAGE 14

Похожие записи