Контрольна робота

Земельна рента, її поняття та складові. Особливості визначення земельної
ренти на землях сільськогосподарського призначення та населених пунктів.
Загальні характеристики земель сільськогосподарського призначення. 3.
Індексація грошової оцінки

План

1. Земельна рента, її поняття та складові. Особливості визначення
земельної ренти на землях сільськогосподарського призначення та
населених пунктів

2. Загальні характеристики земель сільськогосподарського призначення

3. Індексація грошової оцінки

1. Земельна рента, її поняття та складові. Особливості визначення
земельної ренти на землях сільськогосподарського призначення та
населених пунктів

Земля є невід’ємною частиною нашого життя і нашого існування. Як
природний об’єкт, що охороняється законом, існує незалежно від волі
людини, земля виконує екологічну функцію; як місце й умова життя людини
— соціальну; як територія держави, просторова межа державної влади —
політичну; як об’єкт господарювання — економічну функцію.

Земля як специфічний засіб виробництва відіграє подвійну роль, оскільки
задіяна у процесі суспільного матеріального виробництва або іншої сфери
соціальної діяльності.

Для підприємств промисловості, транспорту будівництва, розміщення
населених пунктів, ряду інших галузей виробництва вона слугує
просторовим операційним базисом, місцем для розміщення будинків, споруд,
устрою шляхів сполучень

Цілком іншу роль виконує земля в сільськогосподарському виробництві і
лісовому господарстві, де вона є не тільки матеріальною умовою, але й
активним чинником виробництва Землі є носителем визначених природних
властивостей, тому в сільському і лісовому господарствах слугують не
тільки загальною умовою праці, але і головним, основним засобом
виробництва, предметом праці Оброблюючи землю як предмет праці, людина
перетворює й в засіб праці

Існуючи як природний об’єкт без впливу людини, земля як засіб
виробництва має ряд якісних характеристик Найважливішою відмінною рисою
землі, що дозволяє їй виступати в сільському і лісовому господарствах
головним засобом виробництва, є родючість, якою володіє її верхній
поверхневий прошарок — грунт, що містить у собі необхідні для зростання
рослин вологу і живильні речовини (фосфор, азот, калій ін.)у засвоюваної
для рослин формі Родючість значною мірою визначає собою споживчу
вартість землі, й корисність і спроможність у поєднанні з працею бути
джерелом одержання сільськогосподарської і лісової продукції

На відміну від інших засобів виробництва, що у процесі використання
зношуються, зменшують свої корисні властивості, виходять із
господарського обороту, природна продуктивна спроможність землі не
зменшується, а збільшується при н раціональному використанні Внаслідок
цього земля являє собою вічний засіб виробництва

До відмінних рис землі порівняно з іншими засобами виробництва
відноситься й просторова обмеженість, сталість місцезнаходження і
незамінність

У той час як інші засоби виробництва можуть бути створені в необхідних
кількостях і розмірах, поверхня землі не може бути розширена Просторова
обмеженість землі як об’єктивна властивість, усупереч мальтузіанському
закону, що зв’язує обмеженість землі з зменшенням родючості при
наступних вкладеннях в неї капіталу, означає не обмеженість й
продуктивних сил, а лише необхідність і можливість використання землі у
визначених природою просторових межах

З просторовою обмеженістю землі пов’язана така особливість як сталість й
місцезнаходження, тобто, необхідність використання земельної ділянки
там, де вона розміщується Принцип непереміщення земельної ділянки має
значення для вирішення питань територіального розміщення і спеціалізації
народного господарства і впливає на витрати виробництва j собівартість
сільськогосподарської продукції

Істотною особливістю землі є її незамінність, тобто, неможливість
використовувати замість її які-небудь інші засоби виробництва
Незамінність землі, особливо в сільському і лісовому господарствах,
створює об’єктивну необхідність підвищення рівня інтенсивності
використання земельних ділянок шляхом вкладення додаткових витрат із
метою одержання більшої кількості продукції з одиниці земельної площі

Земельні відносини є вольовими суспільними відносинами, носять
об’єктивний характер і є економічними відносинами Землю включено в сферу
виробництва, оскільки забезпечуючи людину їжею і готовими засобами
життя, вона стає об’єктом присвоєння, тобто, власністю Всяке виробництво
є присвоєння індивідуумом предметів природи в тій або іншій формі
власності Виникнення відносин власності на землю як умову матеріального
виробництва й іншої соціальної діяльності зумовлює економічний характер
земельних відносин, в основі яких лежить земельна рента

Рента є економічною формою реалізації земельної власності

Наявність власності на землю зумовлює отримання землевласником
додаткового доходу, який виступає як земельна рента 3 яких би складових
частин не складався цей дохід, для нього з власне земельною рентою
загальне те, що він визначає вартість (ціну) землі, що є не що інше як
капіталізований дохід від надання землі в оренду Саме безпосередній
зв’язок між ціною землі та земельною рентою зумовлює необхідність більш
детальнішого розгляду природи земельної ренти

Хоча особливості прояву земельної ренти на землях, віднесених до різних
категорій земель, суто індивідуальні, закони рентоутворення єдині для
всіх земель

Виділяють такі основні форми земельної ренти абсолютну, диференціальну,
монопольну

Зупинимося на особливостях утворення земельної ренти в сільському
господарстві, яка зумовлюється тим, що земля в сільському господарстві
виступає не тільки матеріальною умовою, але й активним фактором
виробництва

Диференціальна земельна рента характеризується відмінностями в природних
умовах, які призводять до того, що при однакових витратах на різних за
якістю і місцерозташуванням землях виробляється різний обсяг продукції,
а відповідно і неоднаковий додатковий дохід, який і є матеріальною
основою ренти

Фактори, які впливають на утворення диференціальної ренти у
сільськогосподарському виробництві, поділяються на об’єктивні (родючість
земельних ділянок, їх місцерозташування) і суб’єктивні, що залежать в
основному від підвищення інтенсивності ведення господарства,
продуктивності пращ тощо Тому, за способом утворення земельну ренту
поділяють на два види диференціальну ренту І (утворюється під дією
об’єктивних факторів при одному і тому ж рівні інтенсивності ведення
господарства) і диференціальну ренту II (в результаті дії суб’єктивних
факторів на одних і тих же земельних ділянках)

Абсолютна земельна рента не пов’язана з природними та економічними
факторами ведення сільськогосподарського виробництва, а зумовлена
монополією власності на землю. Тобто, власник землі надає земельну
ділянку в оренду тільки за плату, навіть в тому випадку, коли земельна
ділянка має найгірші показники за якістю та розташуванням. В цьому
випадку за умови, що попит на продукцію, яка виробляється в даній
місцевості, перевищуватиме її виробництво, складатимуться більш високі
ринкові тни на продукцію, що забезпечить отримання прибутку, який і
набирає форми абсолютної ренти.

Умовами утворення монопольної ренти є обмеженість і невідтворюваність
земель особливої якості чи певні кліматичні умови. Для цих земель
характерно те, що лише на них, лише в даних природно-кліматичних умовах
можливе виробництво сільськогосподарської продукції з особливими
характеристиками. Оскільки збільшення виробництва специфічної продукції
не може бути збільшене за рахунок розширення регіону вирощування та
залучення до сільськогосподарського обігу нових земель, а постійний і
високий попит на цю продукцію не задовольняється, то виникає можливість
встановлення монопольно високих цін. Саме різниця між монопольними
цінами і витратами на виробництво і складає монопольну ренту, яка
залишається у землевласника.

Закономірності утворення земельної ренти в населених пунктах такі ж, як
і в сільському господарстві. Специфіка полягає в тому, що земля в містах
розглядається не як засіб (ресурс) виробництва, що притаманно
сільськогосподарському виробництву, а як просторовий базис забезпечення
життєдіяльності.

Цінність міських земель полягає в їх здатності приносити додатковий
прибуток, що виникає у містах перш за все завдяки зручності
місцерозташування відносно ринків ресурсів і збуту та інфраструктурному
облаштуванню території. За можливість отримання цього доходу власне і
справляється плата за міські землі. Вона повинна відповідати грошовій
сумі, яка, якщо її вкласти в банк, дасть у вигляді відсотків з вкладу
прибуток такого ж розміру, що і рентний дохід, який щорічно одержується
з даної земельної ділянки. Тобто, ціна землі — це капіталізована
земельна рента.

Цінність міських земель складається з показників диференціальної,
абсолютної та монопольної ренти.

Диференціальна рента відображає конкретну цінність земельної ділянки і
поділяється на ренту за рахунок:

доступності ділянок, що зумовлена зменшенням витрат на ввіз сировини,
матеріалів, комплектуючих виробів та вивіз готової продукції, а також
зростанням продуктивності пращ робітників внаслідок зниження
транспортної втоми;

освоєності території, що визначається зниженням вартості продукції
завдяки скорочення витрат на створенню інженерно-транспоргної
інфраструктури (мереж енерго- та водопостачання, каналізації, шляхів
автомобільного та залізничного транспорту тощо);

ефективності додаткових капіталовкладень в облаштування території, яка
зумовлена можливостями і вигодами даної ділянки, а також способом її
використання, зокрема, поєднання сумісних між собою функцій пропозиція
додаткових послуг формує за цих умов підвищений попит і таким чином
збільшує споживчі властивості ділянки.

Абсолютна рента характеризує ефективність цільового використання
земельної ділянки. На відміну від диференціальної ренти вона не залежить
від конкретних властивостей ділянки її показники відносяться в цілому до
галузі чи виду діяльності, що використовує землю, і визначаються
притаманній їй органічній будові капіталу будь-яка галузь народного
господарства використовує землю в якості просторового операційного
базису, створюючи тим самим мінімальну галузеву ренту її можна назвати
рентою переваги цілі використання.

Монопольна рента в місті утворюється на всіх ділянках незалежно від їх
властивостей, так як для розміщення будівництва потрібні ділянки в
певних місцях на певних територіях, а пропозиції вільних ділянок в
наслідок обмеженості території міста в цілому не відповідають попиту на
них. Особливо — в районах, які мають якості, що практично не можливо
відтворити ядро центру, що історично склався, заповідні території,
території з оздоровчими властивостями тощо.

Обмеженість міських земель як ресурсу з певними властивостями на кожному
часовому етапі розвитку суспільства в рамках окремих регіонів та
населених міст призводить до того, що визначальним в ціноутворенні на
міські землі є попит на розміщення в найсприятливіших умовах. Тобто,
реальна вартість землі може бути встановлена лише за умови існування
ринку землі на підставі кон’юнктури попиту і пропозиції. Інакше кажучи,
її формують чотири фундаментальних фактори попит пропозиція (точніше —
їх обмеженість), корисність та відчуженість об’єктів.

2. Загальні характеристики земель сільськогосподарського призначення

Згідно з земельним законодавством землями сільськогосподарського
призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства
або призначені для цих цілей і які в основному включають значний,
високоякісний фонд сільськогосподарських угідь. Саме ці землі являються
основними засобами виробництва у сільському господарстві.

За даними державного земельного кадастру загальна площа земель України
станом на 01.01.2000 склала 60354,8 тис. га. Сільськогосподарські угіддя
в структурі земельного фонду займають 41827,0 тис. га, що складає 69,3%
всіх земель України. Найбільший відсоток сільськогосподарської
освоєності загальної площі земель (суші) в Кіровоградській області
(85,7%), Миколаївської області (86,4%) та Запорізькій області (88,3%);
найменша — в Рівненській (47,7%), Івано-Франківській (46,5%),
Закарпатській (36,9%).

Земельний кодекс України землями сільськогосподарського призначення
визначає землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції,
здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної
діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або
призначені для інших цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті,
пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони,
полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що
віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і
дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Рілля — це земельна площа, яка використовується під посів
сільськогосподарських культур і періодично обробляється. Багаторічні
насадження — це сади, виноградники, хмільники, тутовники і таке інше.
Сіножаті та пасовища — це природні кормові угіддя, що використовуються
для забезпечення тваринництва кормами. Перелоги — це орні землі, що з
тих чи інших причин тимчасово не використовуються під посів культур.

Серед земель сільськогосподарського призначення виділяють особливо цінні
продуктивні землі, до яких належать земельні ділянки з високородючими
грунтами (чорноземи нееродовані несолонцюваті суглинкові на лесових
породах, лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові грунти,
темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті, бурі
гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньоглибокі,
підзолисто-дернові суглинкові грунти, коричневі грунти Південного
узбережжя Криму, дернові глибокі грунти Закарпаття). Особливо цінні
продуктивні землі підлягають особливій охороні, збереженню і відтворенню
їх родючості у процесі сільськогосподарського використання. На власників
і користувачів земельних ділянок з особливо цінними землями покладаються
обов’язки щодо їх збереження.

До категорії земель сільськогосподарського призначення відносяться також
і деякі несільськогосподарські угіддя: господарські шляхи і прогони,
полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження (крім тих, що
віднесені до земель лісового фонду), землі під господарськими будівлями
і дворами, землі тимчасової консервації.

У складі сільськогосподарських угідь рілля займає 77,9% (32563,6
тис.га).

3. Індексація грошової оцінки

Порядок індексації грошової оцінки визначається постановою Кабінету
Міністрів України від 12 травня 2000 р. № 783, згідно з якою для
індексації грошової оцінки земель станом на 01.01.2000:

до грошової оцінки сільськогосподарських угідь, проведеної станом на 01.
07.1995, застосовується коефіцієнт 2,07;

до грошової оцінки земель за межами населених пунктів, земель населених
пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення (крім
земель під торфородовищами, наданими підприємствам торфовидобувної
промисловості, земель під водою, земель природоохоронного, оздоровчого,
рекреаційного, історико-культурного призначення та лісових земель),
проведеної станом на 01.04. 1996, застосовується коефіцієнт 2,04;

до грошової оцінки земель під торфородовищами, наданими підприємствам
торфовидобувної промисловості, земель під водою, земель
природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного
призначення та лісових земель за межами населених пунктів, проведеної
станом на 01.01.1997, застосовується коефіцієнт 1,20.

Подальша індексація грошової оцінки земель відбувається за Порядком у
такій послідовності:

1. Грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів
та інших земель несільськогосподарського призначення індексується станом
на 1 січня поточного року на коефіцієнт, що визначається за формулою:

Кi = [1 — 10]: 100,

де І — середньорічний індекс інфляції року, за результатами якого
проводиться індексація.

Якщо значення К, не перевищує одиниці, індексація не проводиться.

Приклад 1. Грошова оцінка міста виконувалась у 2000 році. Базова
вартість квадратногом земель міста склала станом на 01.01.2000 25 грн.
Необхідно проіндексувати базову вартість станом на 01.01.2001.
Держкомстат України повідомив, що середньорічний індекс інфляції за 2000
рік становив 128,2%. Визначимо коефіцієнт індексації Ki: [128,2 — 10]:
100= 1,182.

2. Грошова оцінка земель за межами населених пунктів, земель населених
пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення (крім
земель під торфородовищами, наданими підприємствам торфовидобувної
промисловості, земель під водою, земель природоохоронного, оздоровчого,
рекреаційного, історико-культурного призначення та лісових земель), за
1996 — 1999 роки індексується станом на 01.01.2000 на коефіцієнт 2,04,
який визначається виходячи з добутку коефіцієнтів індексації за 1996 рік
— 1,703, 1997 рік — 1,059, 1998 рік — 1,006 таза 1999 рік — 1,127.

Якщо грошову оцінку зазначених земель було проіндексовано за 1996 та
1997 роки на коефіцієнт 1,80 (1,703 х 1,059), то ця оцінка підлягає
індексації за 1998 — 1999 роки на коефіцієнт 1,13(1,006×1,127).

Приклад 2. Необхідно проіндексувати грошову оцінку населеного пункту,
виконану у 1998 році. Коефіцієнт індексації в 2001 році складе: 1,13 х
1,182=1,336. Якби оцінка цього населеного пункту виконувалась в 1999
році, коефіцієнт індексації мав бути: 1,127 х 1,182=1,332

3. Грошова оцінка земель під торфородовищами, наданими підприємствам
торфовидобувної промисловості, земель під водою, земель
природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного
призначення та лісових земель за 1997 — 1999 роки індексується станом на
01.01.2000. На коефіцієнт 1,20, який визначається виходячи з добутку
коефіцієнтів індексації за 1997 рік — 1,059, за 1998 рік — 1,006 та за
1999 рік — 1,127.

Список використаної літератури

1. Ю.Ф. Дехтяренко, М.Г. Лихо груд, Ю.М. Манцевич, Ю.М. Палеха.
Методичні основи грошової оцінки земель в Україні. — К.: видавництво
“Київська правда”, 2002. — 246с.

2. Впровадження сучасних технологій у містобудування: Матеріали
науково-практичної конференції 17-19 жовтня 1995 року. — К.: Держбуд
України, 1995. — 80с.

3. Географічна енциклопедія України, том 2. — К.: Українська Радянська
Енциклопедія, 1990 — 480с.

4. Грей П. Логика, алгебра и базы данных / пер. с англ. — М.:
Машиностроение, 1989. — 368с.

PAGE

PAGE 8

Похожие записи