Науковий реферат з економіки підприємства

Заробітна плата

В С Т У П

Заробітна плата для більшості домогосподарств є найважливішою
ціною в економіці; це єдине (або головне) джерело прибутку. На
справді, біля 3/4 національного доходу складає заробітна плата.

Оплата праці — це об”єктивно необхідний для відтворення
робочої сили та ефективного функціонування виробництва обсяг
вираженої в грошовій формі основної частини життєвих засобів, що
відповідає досягнутому рівневі розвитку продуктивних сил і
зростає пропорційно підвищенню ефективності праці працюючих. Це не
дохід, а витрата підприємства на відтворення трудових ресурсів
на суспільно необхідному рівні.

Підприємство самостійно, але відповідно до законодавства,
установлює штатний розклад, форми і системи оплати праці,
преміювання.

Заробітна плата є основним джерелом прибутків робітників фірми,
підприємства.

Трудові прибутки робітника визначаються його особистим трудовим
внеском з урахуванням кінцевих результатів діяльності підприємства або
фірми. Вони регулюються податками і максимальними розмірами не
обмежуються. Заробітна плата робітників підприємств на території
України виплачується в грошових знаках, що мають законний обіг
на території України. Також заробітна плата може виплачуватися
банківськими чеками в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів
України. Мінімальний розмір оплати праці встановлюється законодавством.
На 01.04.05 мінімальна заробітна плата становить 292 грн.

В умовах ринкової економіки заробітна плата є перетвореною
формою вартості робочої сили (або ціною товару „робоча сила”),
формою розподілу за результатами праці та об”єктом конкуренції
на ринку праці.

Вартість робочої сили виступає як вартість життєвих засобів.
При цьому сума життєвих засобів має бути достатньою для того,
щоб підтримувати стан нормальної життєдіяльності працівника.

Власник робочої сили- людина смертна. Для того щоб на ринку
праці завжди була робоча сила, її продавець повинен мати
сім”ю, дітей. Інакше кажучи, має постійно йти природний процес
відтворення робочої сили. Сума життєвих засобів, необхідних для
відтворення робочої сили, містить і життєві засоби таких
заступників, тобто дітей робітника, які згодом стають на ринку
праці власниками товару „робоча сила”.

Вартість робочої сили не є сталою величиною. Вона змінюється
разом із зміною вартості життєвих засобів, тобто зі зміною
величини робочого часу, необхідного для їх виробництва. Отже,
вартість робочої сили залежить від продуктивності праці в
галузях, де виробляються життєві засоби.

На вартість робочої сили впливають умови праці, і перш за
все ті, які небезпечні для життя носія робочої сили або є
тяжкими для її здійснення. Посилена затрата праці передбачає
посилення заміщення.

Теорії заробітної плати

Вперше заробітну плату як ціну праці визначив основоположник
класичної політичної економії в Англії економіст У.Петті ще у
XVI ст. Її величина, на його думку, визначається необхідними
засобами для існування робітника, тобто забезпечувати лише
фізіологічний прожитковий мінімум, щоб примусити робітників
працювати. Низька заробітна плата гарантує одержання прибутку
капіталістами, здійснення нагромадження, а зрештою – конкурентно
спроможність. Аналогічно сутність цих понять розглядав А.Сміт.
Водночас основою заробітної плати він вважав вартість засобів
існування, необхідних для забезпечення життя робітника і
виховання дітей, а її нижчою межою фізичний мінімум. Крім
цього, величина зарплати визначається нормами споживання, що
склались, традиціями, культурним рівнем, боротьбою робітників та
співвідношення сил між ними і капіталістами.

Дотримуючись таких поглядів, Д. Рікардо виділяв природну і
ринкову ціну праці. Природна- це вартість певної суми життєвих
засобів необхідних як для утримання робітнків, продовження
їхнього роду і, певною мірою, для їхнього розвитку. Ринкова
ціна коливається навколо природньої під впливом природнього руху
працездатного населення, співвідношення попиту і пропозиції на
працю.

Видатний англійський дослідник виділяв також номінальну
заробітну плату як грошовий вираз ціни праці і реальну
заробітну плату як її натуральний вираз.

Томас Мальтус доводив, що в силу тиску зростання населення
на рівень заробітної плати, остання визначається мінімальною
вартістю засобів існування робітника, визначає рівень заробітної
плати, але сам мінімум в різних країнах може суттєво
відрізнятися. Зокрема, Мальтус наводить такий приклад: якщо в
Англії основу харчування робітників складає пшениця, то в
ірландії – картопля; але ринкова ціна пшениці вища від ринкової
ціни картоплі, тому заробітна плата англійського робітника вища
ніж ірландського, а результатом є „ірландські халупи і лахміття”

У середині XIX ст. теорію заробітної плати як мінімум
засобів існування пітримував А.Тюрго. Німецький соціаліст
Ф.Лассаль назвав її теорією залізного закону заробітної плати і
стверджував, що цей закон не буде діяти тільки за умов
ліквідації системи найманої праці. Для цього він пропонував
робітникам організовувати виробничі асоціації, у яких самі
робітники повинні бути власниками застосованих ними засобів
виробництва. П.Самуельсон вважає марксистську теорію заробітної
плати лише іншою версією залізного закону заробітної плати, що
слід розцінювати як навмисне спотворення поглядів Карла Маркса,
особливо з огляду на те, що останній різко критикував концепцію
Ф.Лассаля.

На відміну всіх представників класичної політичної економії,
які розуміли під заробітною платою плату за працю, К. Маркс
трактує заробітну плату найманого робітника результатом обміну
останнього із капіталістом за робочу силу, а не за працю.
„Характерною особливістю капіталістичної доби, — підкреслював Маркс,
— є той факт, що робоча сила для самого робітника приймає
форму належного йому товару”.

К.Марс вважав, що праця не може ні продаватися ні бути
товаром, бо: по- перше, працю не можна продати, оскільки її не
існує до моменту купівлі- продажу. Адже праця- це процес
свідомої, доцільної діяльності людей, у якій вони видозмінюють
зовнішню природу. На ринку робітник може продати лише здатність
до праці, тобто певну сукупність своїх фізичних і духовних
властивостей або робочу силу. По- друге, якщо припустити, що
робітник продає працю і отримує за неї певний еквівалент, то
тоді стає незрозумілим, Вітки береться додатковий продукт. По-
третє, праця немає вартості.

За переконанням К. Маркса, реальна заробітна плата „ніколи
не зростає пропорційно збільшенню продуктивної сили праці” і
навіть профспілки, на які могли б розраховувати робітники, за
умов вільної конкуренції не можуть скільки – небуть серйозно
змінити таку ситуацію.

Продуктивна теорія заробітної плати бере свій початок з
теорії факторів виробництва Ж.Б.Сея. У XX ст. її розробку
продовжив американський економіст Дж.Б.Кларк. Щоб відокремити у
продукті частку капіталу, він використовував закон знижувальної
продуктивності. Згідно з цим законом при однаковій величині
капіталу збільшення чисельності працівників супроводжується їх
нижчою супротивністю, а з часом настане такий момент, коли
праця останньої додаткової групи працівників не принесе
капіталістам ні прибутку, ні збитків.

Англійський економіст А.Маршалл, П.Самуельсон та інші
розглядали заробітну плату, як ціну одного із факторів
виробництва, що визначається “граничним” продуктом- додатковим
випуском продукції при використанні ще однієї одиниці праці.

Хибність цих теорій полягає у відстоюванні концепцій оплати
праці та факторів виробництва, запереченні експлуатації.

Соціальна теорія заробітної плати, яку відстоював Т.Веблен,
Й.Шумпетер, М.Туган- Барановский, розглядає заробітну плату як
результат співвідношення соціальних сил суспільства і, насамперед,
робітничого класу і буржуазії.

Із теорією заробітної плати органічно пов’язана теорія
експлуатації, тобто привласнення капіталістом частини неоплаченої
праці, а отже, джерела вартості і додаткової вартостi.

Сутність заробітної плати

Оскільки існує ринок робочої сили і ринок праці, то розмір
заробітної плати встановлюється, з одного боку, залежно від
вартості робочої сили, а з другого- від ефективності праці.
Залежність заробітної плати від цих складових не є рівнозначною.
Внаслідок входження ринку праці у ринок робочої сили як певної
підсистеми, вирішальну роль у встановленні величини заробітної
плати відіграє власність на робочу силу та її вартість.

Заробітна плата є водночас макро- і мікроекономічною
категорією, важливою складовою виробництва. Її рівень пов’язаний
з потребами працівника і процесом виробництва, його результатом,
бо джерела коштів на відтворення робочої сили створюються у
сфері виробництва і їх формування не виходить за межі
конкретного підприємства.

Сутність заробітної плати з огляду на сучасне уявлення
можна з’ясувати за умов розгляду заробітної плати з п’яти
позицій.

заробітна плата- це економічна категорія, що відображає відносини
між власником підприємства і найманим працівником.

заробітна плата- це винагорода у грошовому виразі, яку за
трудовим договором власник або уповноважений ним орган сплачує
працівникові за виконану ним роботу.

Заробітна плата залежить від складності та умов роботи,
професійно ділових якостей працівника.

у сучасному товарному виробництві заробітна плата- це елемент
ринку праці, що виступає як ціна за якою найманий працівник
продає свою робочу силу.

для найманого працівника заробітна плата- це його трудовий дохід
який він утримує у результаті реалізації здатності до праці і
який має забезпечити об’єктивно необхідне відтворення робочої
сили

для підприємства- це елемент витрат на виробництві, що
включається до собівартості продукції робіт, і водночас головний
чинник забезпечення матеріальної заінтересованості працівників у
досягненні високих кінцевих результатів.

Купівля- продаж робочою силою об’єктивно постає у формі
купівлі- продажу праці, тому вартість робочої сили перетворюється
на заробітну плату, тобто набуває перетвореної форми. Перетворена
форма, оскільки заробітна плата приховує купівлю- продаж робочої
сили і стирає межі між додатковою і необхідною працею, приховує
наявність експлуатації. Вартість робочої сили, виражена в грошах,
набуває форми ціни робочої сили. З урахуванням цього заробітну
плату у загальноекономічному контексті можна визначити як грошове
вираження вартості та ціни товару „робоча сила” та частково
результативності функціонування робочої сили.

Сутність заробітної плати повніше розкривається у таких
виконуваних нею основних функцій. По- перше, відтворювальна
функція, що означає забезпечення розширеного відтворення власності
на робочу силу, її вартості, а отже й величини привласнюваного
необхідного продукту на основі якісного та сутнісного збагачення
рис людини- працівника.

По- друге, стимулююча функція, яка передбачає, що заробітна
плата, її форми та системи стимулюватимуть високоефективну працю,
зростання синергічного ефекту, наявність потужних та динамічних
стимулів у найманих працівників до вдосконалення рис та
властивостей людини- працівника. Реалізація цієї функції
обмежується, здебільшого, рівнем окремих підприємств і компаній,
а також галузей, а отже, мікрорівнем.

По- третє, розподільча функція, що передбачає стимулювання
припливу робочої сили в одні сфери і галузі та її відпливу з
інших. Реалізація цієї функції відбувається, насамперед, на
мікрорівні та в межах регіональних економічних об”єднань кількох
або багатьох країн і навіть на рівні світового господарства.
Цим пояснюється, зокрема, масова еміграція робочої сили з
України впродовж останніх років. У політекономічному аспекті ця
функція означає відплив основної форми національного багатства,
основної продуктивної сили, що знекровлює економіку однієї країни
і збагачує іншу.

Організація оплати праці на підприємствах: види, форми і
системи оплати праці

Організація оплати праці- це один з найважливіших
інструментів, що визначає взаємозв’язок міри праці і міри його
оплати. Міра праці- це суспільна оцінка певних витрат суспільно
необхідної праці в якісному вираженні. Вона є основою для
нарахування матеріальної винагороди учаснику виробництва.

Кількісна сторона міри праці має два виміри: відпрацьований
час і створений продукт. Якісна характеристика міри праці
ґрунтується на врахуванні двох груп чинників- постійних і
змінних.

Постійними чинниками якості праці є її складність і умови,
рівень кваліфікації, ступінь відповідальності працівників. Серед
постійних чинників особливе місце належить складності праці та
рівню кваліфікації (пов’язана зі складністю праці) працівника.

Важливим постійним чинником якості праці є врахування її
умов. Вони являють собою сукупність умов, що характеризують, з
одного боку, саме цей вид праці, а з іншого- зовнішнє
середовище, виробничу обстановку, в якій відбувається праця. Є
легкі й важкі роботи. Слід урахувати шкідливі умови виробництва.

Постійні чинники якості праці знаходять відображення у
тарифній системі, враховуються в тарифних ставках.

До змінних чинників якості праці відносять творчу ініціативу
працівника, особливу оперативність у виконанні виробничих
завдань, сумлінність виконання робіт тощо. Вони безпосередньо не
пов’язані з вартістю робочої сили, а враховуються у „ціні
праці”- тарифах і посадових окладах. В оплаті праці змінні
чинники відображаються в преміюванні праці: працівник заслуговує
премії за працю більш високої якості.

Організації заробітної плати властивості певні принципи.

оплата праці найманого працівника залежно від його особистого вкладу,
кількості і якості витраченої праці. Кількість праці вимірюється
тривалістю робочого часу в годинах, днях або обсягом затрат праці в
одиницю часу.

надання самостійності підприємствам у виборі форм і систем оплати праці
і визначенні її розміру. Величина заробітної плати за фактично виконану
норму праці (роботу) не повинна обмежуватися, водночас вона не може
бути нижчою від установленої державою мінімальної заробітної плати.

Співвідношення в оплаті праці різних категорій і
професійно-кваліфікаційних груп з урахуванням складності виконуваних
робіт і умов праці, її престижності. Складніша, кваліфікованіша праця
оплачується вище за просту, малокваліфіковану. Це сприяє не тільки
зростанню продуктивності праці, а й заінтересованості працівників у
підвищенні кваліфікації.

Стимулювання підвищення технічного й організаційного рівня виробництва,
зниження собівартості й підвищення якості продукції.

Регулювання розмірів мінімальної заробітної плати, які мають
забезпечувати просте відтворення робочої сили працівниками різної
кваліфікації. У сучасній економічній системі України розрізняють
державне та тарифно-договірне регулювання заробітної плати.

Посилення соціального захисту працівників. Рівень оплати праці повинен
бути таким, щоб забезпечував нормальне відтворення робочої сили
відповідної кваліфікації.

Ясність і простота. Зв’язок між результатами праці і заробітною
платою має бути простим і ясним, зрозумілим кожному працівникові.

Головною вимогою до організації заробітної плати на підприємстві є
забезпечення необхідного підвищення заробітної плати при зниженні її
затрат на одиницю продукції, а також гарантованості виплати заробітної
плати за рахунок результатів діяльності підприємства.

Основні принципи організації оплати праці здійснюються за допомогою
таких її складових елементів, як система угод і договорів на різних
рівнях економіки, а також через нормування праці, тарифну систему, форми
й системи оплати праці на окремих підприємствах і його структурних
підрозділах.

Удосконалення організації заробітної плати має здійснюватися
разом із проведенням загальної соціально- економічної (структурної,
податкової) політики

Важливими складовими організації заробітної плати є її
форми, які забезпечують зв’язок між оплатою праці та її
результатами (індивідуальними та колективними). Форми і системи
оплати праці встановлюються підприємствами та організаціями
самостійно у колективному договорі з дотриманням вимог і
гарантій передбачених законодавством, генеральною та галузевими
угодами.

Заробітна плата існує у двох основних формах: відрядній і
по часовій. Кожна з них відповідає певній мірі кількості праці:
перша- кількості виробленої продукції, друга- кількості
відпрацьованого часу.

Почасова заробітна плата означає оплату тимчасово відчуженої
власності на робочу силу, а також оплату вартості й ціни
робочої сили на відносини між найманою працею й капіталом з
приводу їхньої власності, вартості ціни, оплати, з одного боку,
та частково результативності праці з другого,впродовж певного
періоду. Погодинна ставка заробітної плати (Зг) розраховується
діленням установленої величини заробітної плати (за день,
тиждень, місяць- Зп) на нормативну кількість годин праці
(відповідно за день, тиждень, місяць- Г):

Зг= Зп/Г

Приклад. Посадовий оклад працівника- 200 грн. Робочих днів
у звітному місяці- 25, фактично відпрацьовано робітником- 21
день. Середній заробіток- 8 грн. ( 200 грн. /25). Сума
погодинного заробітку- 168. (8 грн. . 21)

Почасова заробітна плата зазвичай застосовується на
підприємствах, де переважає чітко регламентований технологічний
режим. Вигода від застосування такої форми заробітної плати для
підприємця пов’язана з тим, що вона дозволяє лише підвищувати
інтенсивність праці без підвищення заробітної плати.

Останні 20-30 років почасова заробітна плата у багатьох
країнах перетворилася у головну форму оплати праці. Вона охоплює
приблизно 70% робітників обробної галузі промисловості США та
Франції та до 60% промислових робітників Великобританії та
Німеччини.

Застосування почасової оплати праці потребує:

• точного обліку і контролю за фактично відпрацьований час;

• правильного присвоєння робітникам тарифних розрядів відповідно до
їхньої кваліфікації і з урахуванням кваліфікаційного рівня
виконуваних робіт;

• розроблення й правильного застосування обґрунтованих норм
виробітку, (часу) нормованих завдань, норм обслуговування і
нормативів чисельності.

Зауважимо, що на сучасних підприємствах праця робітників з
почасовою оплатою має нормуватися й оцінюватися на основі показників,
які враховують результати їхньої праці. Такими показниками можуть
бути:

• нормовані (виробничі) завдання, які визначають кожному почасовику
обсяг роботи за зміну, тиждень або місяць;

• планові норми або завдання щодо випуску продукції бригадою,
дільницею, цехом;

• норми праці, які можуть бути установлені як ступінь виконання

технологічних параметрів, режимів, норм витрат сировини,
матеріалів та інших виробничих ресурсів, строків виконання певних
видів робіт тощо.

Почасова форма оплати праці застосовується:

1. За умови, коли у робітника відсутня реальна можливість для
збільшення випуску продукції, наприклад, якщо його виробіток
обумовлений режимом роботи устаткування, продуктивністю машин і
агрегатів. Це характерно для автоматичних ліній, конвеєрів і
потокових ліній з безперервним і точно регламентованим режимом,
для робіт на високомеханізованому устаткуванні й апаратурних
процесах.

2. Якщо результати праці робітника не можуть бути конкретно
виміряні і кількісно виражені (налагодження верстатів, інструктаж).

3. Коли економічно недоцільно стимулювати зростання виробітку понад
оптимально передбачений технологічними параметрами, а також коли
перевиконання цих норм може досягатися через порушення технологічних
режимів і відповідно погіршення якості робіт, а відтак і
продукції. До таких робіт належить випробування продукції,
термічне оброблення і металопокриття виробів. Від робітника
вимагається старанне дотримання параметрів, а також виконання
кількісного завдання, установленого на рівні, за якого
забезпечується відповідна якість робіт.

Сутність відрядної (поштучної) заробітної плати полягає в
тому, що за нею заробіток залежить від розмірів виробітку за
одиницю часу. Затрати виробника за цією формою заробітної плати
вимірюється кількістю і якістю виробленої продукції. Відрядна
заробітна плата використовується для підвищення інтенсивності
праці, скорочення витрат на контролювання робітників, посилення
конкуренції між ними. Першою найраціональнішою формою відрядної
заробітної плати, що базується на хронометруванні робочого дня і
встановлення норм виробітку для фізично найсильніших,
найвитриваліших і найкваліфікованіших робітників, була система
Тейлора (початок ХХст., США).

Правильно організована відрядна оплата праці створює у
робітників заінтересованість у збільшенні випуску продукції
установленої якості, підвищенні кваліфікації, застосуванні передових
методів і прийомів праці.

Ефективне застосування відрядної форми оплати праці можливе за
певних умов: наявності кількісних показників виробітку, з
допомогою яких установлюють норми й розцінки та визначають
заробіток відповідно до результатів праці; можливості й
необхідності підвищення індивідуальної або групової продуктивності
праці на даному робочому місці; забезпечення

науково обґрунтованого нормування праці і правильного обліку
виконаної роботи, чіткого контролю за якістю продукції.

Загальний відрядний заробіток працівника визначається за
формулою:

Зв= Рв ·В,

де В – виробіток робітником продукції належної якості за
розрахунковий

період.

Рв –– погодинна або денна тарифна ставка, яка відповідає
розряду даної роботи.

. Приклад. Необхідно визначити заробіток токаря за місяць,
якщо відомо, що він виконав такий обсяг робіт: валики
ступінчасті — 100 шт., розцінка — 26,4 коп.; втулки конічні — 500
шт., розцінка — 9,8 коп.; болти — 300 шт., розцінка — 7,2 коп.
Звідси: Зв = 26,4-100+ 9,8-500+ 7,2-300 = 97 грн

Форми заробітної плати мають відповідати таким вимогам:
найповніше враховувати результати праці, створювати передумови для
постійного зростання ефективності та якості праці; сприяти
підвищенню матеріальної заінтересованості працівників у постійному
виявленні і використанні резервів підвищення продуктивності праці
та якості продукції.

Форми оплати праці будуть ефективними лише в тому разі,
якщо вони відповідають організаційно- технічним умовам виробництва.
Отже, вибираючи форму оплати праці для певної категорії
робітників, необхідно врахувати конкретні умови їхньої праці,
специфіку виробництва тощо.

Відрядна і почасова форми оплати праці поділяються на
кілька систем. Форма заробітної плати як економічна категорія
означає внутрішню організацію процесу руху змінного капіталу,
спосіб зв’язку між власністю робочої сили та результативністю її
функціонування, а система заробітної плати відображає певний
комплекс чинників, що визначають величину заробітної плати різних
категорій найманих працівників у їхній (чинників) взаємодії та
підпорядкованості (субординації).

Тарифна система заробітної плати — це система, що залежить
від складності та ефективності праці, вираженої відповідним
тарифним розрядом і ставкою, спрямованими на одночасне
стимулювання найманих працівників на збагачення рис людин —
працівника, підвищення якості товарів і послуг.

Наприклад, в автомобільній промисловості США передбачено від
14 до 18 розрядів. Тарифні системи оплати і посадові оклади
службовців та інженерно — технічних працівників розробляють на
основі різних трудових характеристик. Найширше при цьому
використовують систему аналітичної оцінки, за якої тарифні ставки
встановлюються залежно від складності виконуваних робіт, за
такими групами чинників: кваліфікація виконавця (освіта, досвіт
роботи, професійна підготовка), розумові та фізичні зусилля,
відповідальність за матеріали, устаткування тощо, інші умови
праці (тяжкі, непривабливі тощо). Тарифні ставки використовують
таким чином, щоб стимулювати працівників до підвищення якості
продукції, оволодіння суміжними професіями та ін.

Тарифні ставки, у свою чергу, розміщені у тарифній сітці,
яка має 6 і більше розрядів, що відрізняються між собою у бік
зростання на 10- 15%.

Системами відрядної форми оплати праці є: відрядно —
преміальна, відрядно — прогресивна, непряма — відрядна, акордна,
колективна (бригадна) відрядна, а почасової — пряма почасова,
почасова- преміальна, колективна (бригадна) почасова.

Преміальні системи заробітної плати — системи, що пов’язують
тарифні ставки з нормами витрат праці певною функціональною
залежністю, передбачають застосування різних премій і стимулів у
їх взаємодоповнюваності.

Їх застосовують там, де робота має характер одноманітних
операцій, може бути виміряна й виконується в темпі, що підлягає
контролю певної особи або групи робітників (наприклад, в
електротехнічному або транспортному машинобудуванні США). Поточний
контроль за робітником зведено до мінімуму. Застосування
преміальних форм оплати праці базується на прийомах відрядної та
погодинної заробітної плати.

Серед преміальної системи розрізняють відрядно — преміальну і
відрядно — прогресивну.

Відрядно — преміальна система заробітної плати — це така
система оплати вартості робочої сили і виконання роботи, що
передбачає сплату найманому працівникові певної суми за виконання
норм виробітку і відповідної надбавки за їх перевиконання, але
без прогресивного зростання розцінок. За норматив береться
найменший можливий розмір виробітку, завдяки чому він поширюється
на більшість робітників. Ця система передбачає інтенсифікацію
праці, поліпшення морального та соціального клімату на
підприємствах.

Погодинна — преміальна — поряд з виплатою посадових окладів
або ставки за одиницю роботи, за досягнення певних якісних і
кількісних показників виплачується премія, розмір якої
встановлюється у відсотках до нарахованої заробітної плати.

Більшість преміальних систем передбачає застосування
технологічної надбавки, розмір якої залежить від тривалості
режимної частини робочого часу устаткування або від часу ручної
праці бо вона стимулює зацікавленість робітників у скороченні
ручної праці. Спеціальні премії виплачуються за дотриманням
технологічної дисципліни, за безаварійну роботу або утримання
устаткування в належному стані.

Відрядно — прогресивна система оплати праці — система оплати
вартості робочої сили і виконання роботи, що передбачає виплату
вищої прогресивної розцінки за виготовлений понад норму виріб і
метою стимулювання вищої інтенсивності праці порівняно з середнім
її рівнем в межах окремого підприємства або галузі.

Підвищення розцінок здійснюється за спеціально розробленою
шкалою, яка може бути одно — або багатоступінчастою. При
використанні преміальних систем заробітної плати необхідно
орієнтуватись, передусім, на чітке системне визначення кінцевих
результатів праці, їхню комплексну та об’єктивну оцінку. Важливо
врахувати і те, що дієвість певних систем заробітної плати
триває не більше двох років, що передбачає необхідність їх
періодичного оновлення.

Проста погодинна — ставить оплату праці у залежність від
кількості відпрацьованого часу і кваліфікації працівника.

Пряма відрядна — заробітна плата нараховується по встановлених
розцінках за фактично виготовлену продукцію.

Акордна оплата праці — специфіка цієї системи полягає в
тому, що доручена робота повинна бути виконана в певні терміни,
при цьому час, витрачений на виконання дорученої роботи,
особливої ролі для нарахування зарплати не відіграє.

Опосередкована — відрядна — застосовується для допоміжних
робітників, розмір оплати яких ставиться в залежність від
результатів праці робітників, яких вони обслуговують

Колективні системи заробітної плати означають застосування
таких систем оплати вартості робочої сили та ціни, а також
ефективності праці найманих працівників, які передбачають виплату
частини заробітків із преміального фонду, створюваного, в
основному, із необхідного, а частково — і з додаткового
продукту, виготовленого при їх використанні.

Застосування колективних форм оплати праці зумовлене
зростанням усуспільнення виробництва, погіршенням якості товарів
внаслідок впровадження індивідуальних систем заробітної плати,
вимогами працівників.

Найпоширенішою формою колективної оплати праці є система
„участі у прибутках”, згідно з якою за рахунок заздалегідь
встановлені частки створеного найманими працівниками прибутку
внаслідок застосування цієї системи формується преміальний фонд,
з якого вони отримають частку зарплати.

Система „участі у прибутках” передбачає також
виплату премій або й частини у формі цінних паперів. Натомість
від робітників вимагають відмовитись від страйків. У випадку
погіршення кон’єктури розміри преміальних витрат скорочуються і
навіть зовсім припиняються. Робітники

не можуть вільно розпоряджатися акціями підприємства, на якому
працюють. При переході на інше підприємство або з виходом на
пенсію їм сплачують ринкову вартість акцій.

В умовах бригадної форми організації праці заробітна плата
і премії нараховуються всій бригаді, а потім нарахована сума
розподіляється між членами бригади пропорційно кількості
відпрацьованого кожним робітником часу з врахуванням його
кваліфікації. Обчислення для цього роблять у такій послідовності:

Спочатку множать відпрацьований час кожним робітником на їх
погодинні тарифні ставки і їх сумування знаходять заробіток
всієї бригади за тарифними ставками;

Визначають відношення суми відрядного заробітку бригади до
заробітної плати її членів за тарифними ставками (коефіцієнт
приробітку);

Множенням заробітку по тарифній ставці кожного члена бригади
за фактично відпрацьований час на коефіцієнт приробітку
знаходять відрядний заробіток окремих членів бригади.

Номінальна заробітна плата — це сума грошей, яку одержує
працівник за годину, день, тиждень, місяць у касі підприємства.
Включає в себе відрахування на соціальне страхування і
прибутковий податок. Вона характеризує рівень заробітної плати
незалежно від зміни цін товари і послуги, тому є одним з
факторів підвищення добробуту і рівня життя робітників. На
одержану номінальну заробітну плату працівник має придбати
продукти харчування, одяг, взуття, заплатити за комунальні
послуги, та інші товари, необхідні для існування його самого та
його сім’ї. Суттєво знижують номінальну заробітну плату чисельні
податки та платежі. До того ж ціни на товари та послуги не є
постійними, вони, як правило, зростають. Тому розміри
номінальної заробітної плати не дають реального уявлення про
реальний життєвий рівень працівника.

В Україні за січень – вересень 2004 року середньомісячна
зарплата складає 565 грн. 94 коп., що становить 127% до
відповідного періоду торік. Причому щороку середня зарплата
зростає більш ніж на 20%

Реальна заробітна плата — це та кількість товарів і послуг,
яку працівник може придбати на свою номінальну заробітну плату,
очищену від відрахувань на прибутковий податок.

Виділяють такі фактори, які визначають рівень заробітної
плати: 1.розмір номінальної заробітної плати; 2. рівень цін на
товари та послуги; 3. розмір сплачуваних податків. Рух реальної
заробітної плати визначається за такою формулою:

Ірзп =Інзп /Іц

де Ірзп – індекс реальної заробітної плати; Інзп — індекс
номінальної заробітної плати; Іц – індекс цін на товари та
послуги.

Ця формула показує, що номінальна і реальна заробітна плата
необов’язково змінюється в одному і тому самому напрямі. Так,
номінальна заробітна плата може зростати, а реальна знижуватись
або залишатись незмінною. Бувають випадки, коли номінальна
заробітна плата зростає меншими темпами, ніж знижуються ціни. У
даному разі реальна заробітна плата зросте швидше номінальної
зоробітної плати. Якщо ціни на товари зростають швидше ніж
номінальна заробітна плата, то реальна заробітна плата знижується.
Така ситуація має місце сьогодні в Україні.

Оплата праці в Україні

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про оплату праці”
заробітна плата — це винагорода, визначена, як правило, в
грошовому вимірнику, яку відповідно до трудової угоди власник
або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану
ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов
виконуваної роботи, професійно — ділових якостей працівника,
результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

У світовій економіці заробітна плата має чотири основні
функції: відтворювальну, стимулюючу, регулюючу, соціальну. Проте в
сучасних умовах становлення ринку в Україні заробітна плата не
може виконувати цих функцій. Її рівень забезпечує не більш як
20% відтворення робочої сили, яке не відшкодовує навіть прямих
затрат праці і не викликає заінтересованості в переорієнтації
робочої сили на пріоритетні сфери діяльності. Заробітна плата
нині виконує інші функції, а саме:

збереження зайнятості, запобігання безробіттю ціною заниження
заробітної плати;

забезпечення соціальних гарантій;

збереження попереднього статусу, пов’язаного із попереднім робочим
місцем;

стримування інфляції (шляхом заборгованості із заробітної плати);

перерозподіл зайнятих по галузях і сферах економіки;

поширення нелегальної діяльності та вторинної зайнятості;

посилення мобільності робочої сили.

Заробітна плата поділяється на основну, додаткову та інші
компенсаційні витрати. Основна заробітна плата — це винагорода за
виконану роботу відповідно до встановлених норм праці ( норми
часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вони
встановлюються у вигляді тарифних ставок і відрядних розцінок
для робітників і посадових окладів для службовців. Додаткова
заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми,
за трудові успіхи та винахідництво та за особливі умови праці.
Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні
виплати, передбачені чинним законодавством; премії пов’язані з
виконанням виробничих завдань і функцій.

До складу додаткової заробітної плати включаються такі
надбавки і доплати:

робота у святкові і неробочі дні оплачується в подвійному
розмірі:

відрядникам — за подвійними відрядними розцінками;

працівникам, праця яких оплачується за годинами або денними
ставками — в розмірі подвійної погодинної або денної ставки;

працівникам, які отримують місячний оклад — у розмірі одинарної
погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота святковий
чи неробочий день здійснювалась в межах місячної норми робочого
часу, і в розмірі подвійної погодинної або денної ставки понад
оклад, якщо робота здійснювалась понад місячну норму.

За бажанням працівника, який працював у святковий чи
неробочий день, йому може бути надано інший день відпочинку.

робота в нічний час:

Нічним вважається час з 22 години до 6 години ранку.
Його оплата здійснюється в підвищеному розмірі, який встановлений
колективним договором, але не нижче 20% тарифної ставки за
кожну годину роботи в нічний час. Працівники підприємства, яким
менше 18 років і вагітні жінки та жінки, що мають дітей до 3
років до роботи в нічний час не залучаються.

робота в надурочний час:

Робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі
годинної тарифної ставки за погодинної форми оплати праці,
відрядникам здійснюється доплата в розмірі 100% тарифної ставки
робітника погодиннику відповідної кваліфікації. При погодинній
оплаті праці робота в надурочний час оплачується в половинному
розмірі за кожну першу та другу години роботи і в подвійному
розмірі за кожну третю і наступні години. За згодою працівника
підприємства грошова компенсація може бути замінена наданням
іншого дня відпочинку, але з оплатою його в одинарному розмірі.
Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника
4 години протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік.

оплата праці простою:

Простої – це час вимушених перерв в роботі, на протязі
якого робітники знаходяться на підприємстві, але не можуть бути
використаними. Простої збільшують собівартість продукції, зменшують
прибуток. Винуватцями простою можуть бути як робітники, так і
адміністрація заводу, цеху, постачальники матеріалів, енергії.

Простої, які сталися з вини робітника, не оплачується. Якщо
ж простій був не з вини робітника, то цей час оплачується в
розмірі 2/3 тарифної ставки робітника певного розряду. В період
освоєння нових видів виробництва простої не з вини робітника
оплачуються з розрахунку повної тарифної ставки працівника з
погодинною оплатою певного розряду.

оплата праці з виготовлення продукції, визнаної браком:

Частковий брак не з вини робітника оплачується в залежності
від ступеня придатності продукції, але не менше 2/3 тарифної
ставки його розряду за час, необхідний для виготовлення
продукції за нормою.

До інших заохочувальних і компенсаційних витрат належать
виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії
за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші
грошові та матеріальні виплати, які не передбачені
законодавством, або які провадяться понад встановлені
законодавством норми.

Важливу роль в організації оплати праці відіграє мінімальна
заробітна плата. Мінімальна заробітна плата – це встановлений
розмір заробітної плати за некваліфіковану працю, нижче якого не
може проводитися оплата за виконану працівником місячну, годинну
норму праці. Вона є державною соціальною гарантією для
працюючих на підприємствах, в організаціях, в установах усіх
форм господарювання. До мінімальної заробітної плати не
включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні
виплати. Виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, що діє
на даний період визначають державні тарифи у сфері оплати
праці, пенсії, допомоги, інші соціальні виплати.

Розміри мінімальної заробітної плати визначається з
урахуванням:

прожиткового мінімуму, встановленого законом;

загального рівня заробітної плати;

продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов;

пропозицій, вироблених шляхом переговорів представників професійних
спілок та об’єднань роботодавців, які об’єдналися для ведення
колективних переговорів та укладення генеральної угоди.

На думку фахівців, вона мусить бути прожитковою заробітною
платою, за яку некваліфіковані робітники могли б утримувати свої
родини. У провідній країні світу — США — вона коливається в
межах від 40 до 50% середньої заробітної плати, і нині
становить 5,15 дол. на годину.

В Україні в січні 2000р. мінімальна зарплата складала 26%
від прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи на
2000р. (287,6 грн.), з 1.09.04 її розмір вже досяг 61,3% від
прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на
2004 рік (386,7 грн.). Це найкращий показник серед країн СНД.

Важливим показником є середня заробітна плата. Середня
заробітна плата робітників і службовців у галузях економіки
визначається діленням суми нарахованого фонду оплати праці, що
складається з нарахованої заробітної плати за виконану роботу,
оплати за невідпрацьований час, надбавок і доплат, премій
винагород за підсумками роботи за рік, одноразових заохочень на
середньорічну чисельність робітників і службовців за 12 місяців.
Допомоги, одержані працівниками з коштів соціального страхування,
до фонду заробітної плати та середнього її рівня не
включаються.

При звільнені працівника або виході на пенсію з ним
здійснюється остаточний розрахунок як по заробітній платі за
відпрацьований час у звітному місяці, так і за час відпустки,
яка до звільнення не була використана.

При звільнені працівника у зв’язку із змінами в
організації виробництва за звільненим працівником згідно з п. 1
ст. 40 КЗпП України зберігається середня заробітна плата а період
працевлаштування, але не більше ніж за три місяці з дня
звільнення з урахуванням вихідної допомоги, а також безперервний
стаж роботи, якщо перерва в роботі після звільнення не
перевищує 3 місяці.

При призові працівника до військової служби вихідна допомога
виплачується у розмірі не менше 2-місячного середнього заробітку
(п. 3 ст. КЗпП).

Як передбачено ст. 50 КЗпП України, нормальна тривалість
робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на
тиждень. Згідно зі ст. 51 КЗпП України скорочена тривалість
робочого часу встановлюється:

для працівників віком від 16 до 19 років – 36 год. на тиждень,
для осіб віком від 15 до 16 – 24 год. на тиждень;

для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці,
– не більше як 36 год. на тиждень.

Утримання і вирахування із заробітної плати. Із заробітної
плати робітників і службовців можуть здійснюватись лише дозволені
законом утримання: прибутковий податок (з суми понад
неоподаткований мінімум доходів громадян); утримання збору до
Пенсійного фонду (в розмірі 1% заробітку, якщо сукупний
оподаткований доход не перевищує 170 грн., і 2%,- якщо такий
доход перевищує 170 грн.), до Фонду соціального страхування на
випадок безробіття (в розмірі 0,5% заробітку), за виконавчими
листками (аліменти тощо); за рішенням адміністрації (у
відшкодування втрат від браку, нестачі матеріальних цінностей
тощо).

Всі утримання, які здійснюються із заробітної плати
поділяються на обов’язкові і необов’язкові.

Згідно з чинним законодавством до обов’язкових утримань
відносять:

прибутковий податок;

утримання в Пенсійний фонд;

утримання страхових платежів на випадок безробіття;

утримання страхових полісів на випадок нещасного випадку на
виробництві.

До не обов’язкових утримань відносять:

суми за виконавчими листами, за виконавчими написами нотаріальних
органів;

суми з осіб, що відбувають виправні роботи;

профспілкові внески;

одержаний аванс за звітний місяць;

надлишкові виплачені суми за попередній період, виявлені
внаслідок проведених провірок або самоперевірок;

своєчасно неповернуті підзвітні суми; грошові нарахування, штрафи
та інші відрахування відповідно до чинного законодавства;

за допущений брак;

інше.

Із цього року стосовно справляння податку з доходів
фізичних осіб відбулося кілька істотних змін: набули чинності
нові норми, змінився порядок застосування старих, збільшився
розмір прожиткового мінімуму

Категорії платників Розмір ПСП

у 2005 році

Будь – який платник (п. п. 6.1. Закону № 889 146 грн.

Платник податку, який (п.п. 6.1.2 Закону № 889)

219 грн.

а)є самотньою матір’ю чи самотнім батьком (опікуном,
піклувальником) – із розрахунку на кожну дитину віком до 18
років.

Примітка 1. Для цілей цього пункту самотньою матір’ю чи батьком
(опікуном, піклувальником) вважаються особи, які на момент
застосування працедавцем пільги, визначеної п.п. „а” п.п. 6.1.2
Закону №889, маючи дитину віком до 18 років, не перебуваючи у
шлюбі, зареєстрованому згідно із законом

2.Граничний розмір доходу, що дає право на пільгу, визначається
пропорційно кількості дітей

б) утримує дитину – інваліда – із розрахунку на кожну дитину
віком до 18 років.

Примітка 1. Пільга надається одному з батьків.

2. граничний розмір доходу, що дає право на пільгу, визначається
пропорційно кількості дітей.

в) має трьох чи більше дітей віком до 18 років – із розрахунку
на кожну таку дитину

Примітка 1.Пільга надається одному з батьків.

2. Граничний розмір доходу, що дає право на пільгу, визначається
пропорційно кількості дітей

г) є вдівцем або вдовою

д) є особою, віднесеною законом до 1-ї та 2-ї категорій осіб,
постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб,
нагороджених грамотами Президії верховної Ради УСС у зв’язку з
їх участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи

е) є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, ад’юнктом

є) є інвалідом I або II групи, у тому числі з дитинства

ж) є особою, якій присуджено довічну стипендію як громадянину,
який зазнав переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи
журналістів

Платник податку, який є (п.п 6.1.3 Закону №889)

292 грн.

а)особою, котра є Героєм України, Героєм Радянського Союзу, Героєм
соціалістичної праці або повним кавалером ордена Слави чи ордена
Трудової Слави

б) учасником бойових дій під час Другої світової війни чи особою, яка у
той час працювала в тилу, на яких поширюється дія Закону України „Про
статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту

в) колишнім в’язнем концтаборів, гетто та ін. Місць примусового
утримання під час Другої світової війни чи особою, визнаною репресованою
або реабілітованою

г)особою, яку було насильно вивезено з території колишнього СРСР під
час Другої світової війни на територію держав, що перебували у стані
війни з колишнім СРСР чи окуповані фашистською Німеччиною та її
союзниками

д) особою, яка перебувала на блокадній території колишнього
Ленінграда у період з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944
року

ПСП: хто має право, в якому розмірі

та мінімальної зарплати (які прямо стосуються податку з
доходів).

Податкова соціальна пільга (ПСП) надається таким категоріям
платників за умови, що їх заробітна плата на місяць не перевищує
570 грн.

Розмір ПСП розраховується виходячи з розміру мінімальної
заробітної плати, установленої на 1 січня звітного року (з
01.01.2005 року – 262 грн.) У 2005 році до розрахунку береться
50% від розрахункової суми (п. 22.4 Закону № 889).

Отже, розмір ПСП у 2005 році становитиме:

146 грн. (262 грн. х 50%)

219 грн. (262 грн. х 150% х 50%)

292 грн. (262 грн. х 200% х 50%)

Згідно з п. 4 Порядку № 2035 ПСП припиняє застосовуватися з
податкового місяця, в якому платник податку припинив трудові
відносини з працедавцем.

При наданні працівнику чергової відпустки прибутковий податок
утримується в такому порядку:

1)окремо утримується податок за попередній місяць;

2) окремо — із суми відпускних І заробітку за поточний місяць, якщо
працівник буде перебувати у відпустці до кінця місяця;

3) із суми відпускних, які приходяться на неповний наступний місяць,
при наданні відпустки податок не утримується. Податок з цих сум
утримується після повернення працівника із відпустки разом з заробітком
за весь даний місяць в загальному порядку.

Утримання аліментів. Утримання аліментів із заробітної плати
згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.93 „Про
види заробітку, які підлягають обліку при отриманні аліментів”
здійснюються з усіх видів основної і додаткової заробітної
плати, а також з допомоги при тимчасовій непрацездатності,
нарахованій за звітний місяць, після утримання з них
прибуткового податку, збору до Пенсійного фонду і збору до
Фонду соціального страхування на випадок безробіття.

Види доходів, з яких нараховуються аліменти:

основна заробітна плата і заробітна плата за сумісництвом;

всі види доплат і надбавок, відпускні;

грошові і натуральні премії;

компенсація за невикористану відпустку;

оплата за надурочний1 час, за вихідні, святкові дні;

премії за підсумками роботи за рік;

допомога з фонду соціального страхування, в тому числі з
тимчасової непрацездатності;

суми з відшкодування втрати працездатності;

допомоги по безробіттю;

пенсії за виключенням надбавок до пенсій інвалідам 1- ї групи
по догляду за ними;

стипендія.

Не утримуються аліменти з сум:

вихідної допомоги при звільнені;

одноразових премій;

компенсації при відрядженні;

допомог на поховання;

допомог багатодітним і одиноким матерям;

дотацій за обіди;

вартості путівок в санаторії за рахунок фонду споживання.

Розмір аліментів, що утримуються з батьків на утримання
неповнолітніх дітей, становить: на одну дитину — 25% заробітку,
на двох дітей — 33%, на трьох і більше — 50%.

Договірне регулювання заробітної плати. Договірне регулювання
заробітної плати є важливою складовою системи соціального
партнерства. Соціальне партнерство ґрунтується на демократичних
засадах: свободи,

плюралізму, бажанні сторін досягти взаєморозуміння в прийнятті
спільних

рішень, наданні можливостей брати участь в управлінні
виробництвом і

розподілі створеного продукту. Держава забезпечує правове
регулювання

взаємовідносин між партнерами, встановлює і контролює дотримання

мінімальних норм і гарантій у сфері праці і соціально — трудових
відносин (умови оплати праці, відпочинку, соціального захисту
населення тощо). Підприємці несуть основну відповідальність за
результати господарювання, забезпечення належних умов праці і розмірів
її оплати та фінансового забезпечення соціального захисту
працівників.

Договірне регулювання оплати праці найманих працівників в
Україні

здійснюється на основі системи тарифних угод на всіх рівнях
управління,

які досягаються в результаті колективних переговорів. Переговори
ведуться й угоди укладаються на державному, міжгалузевому
(генеральна тарифна угода), галузевому (галузева тарифна угода),
виробничому (тарифна угода як складова частина колективного
договору) рівнях. Договірне регулювання оплати праці працівників
підприємств, що розташовані на території Республіки Крим (крім
підприємств, що є загальнодержавною власністю, і тих, які є
комунальною власністю), може

здійснюватися на основі тарифних угод, які укладаються на
територіальному (місто, адміністративний район) і комунальному
рівнях (реґіональна тарифна угода).

На державному рівні переговори проводяться між Кабінетом
Міністрів і Радою Федерації незалежних профспілок України.

На галузевому рівні тристоронні колективні переговори
проводяться між уповноваженими представниками державного органу
(органів) управління,

уповноваженими представниками спілки підприємців і відповідними
уповноваженими представниками галузевої профспілки (профспілок)

На територіальному рівні колективні переговори можуть
проводитися між спілками підприємств, групами підприємств або
підприємств, розташованих на цій території, незалежно від форми
власності і господарювання.

На рівні підприємства, організації тарифна угода як
складова частина

колективного договору укладається між уповноваженими на те
представниками адміністрації або власника і профспілки
(представниками

трудящих).

Висновок.

Перехід України до ринкової економіки зумовив глибокі зміни
в суспільно – трудових відносинах, які потребують відповідного
правового регулювання. Чинне нині трудове законодавство, котре в
своїй основі представлене ще радянським Кодексом законів про
працю, не завжди в змозі забезпечити належний рівень регулювання
трудових відносин, що, як наслідок, негативно позначається на
рівні гарантій трудових прав працівників.

Доходи населення є одним з найбільш узагальнюючих показників
економічного розвитку країни і підвищення добробуту населення.

За останні роки завдяки впровадженню доходів макроекономічної
стабілізації динаміка інфляції і доходів почала вирівнюватися. У 1995
році індекс заробітної плати вперше перевищив індекс цін. Даний факт
можна було б розглядати як початок припинення п’ятирічної тенденції
зниження грошових доходів населення. Однак у 1996 році номінальна
заробітна плата збільшувалась повільніше ніж роздрібні ціни. За
підсумками дев’яти місяців їх реальна ціна була нижча за попередній
період. Водночас в результаті взаємних неплатежів підприємств поступово
зросла заборгованість трудящими із заробітної плати.

Останні роки рівень заробітної плати в Україні став
збільшуватись. За даними Держкомстату України, за січень — жовтень
2003 року, номінальні доходи населення становили 168,2 млрд.
грн., що перевищує рівень доходів за відповідний період 2002
року на 11,8%. За цей самий період 2004 року номінальні доходи
населення становили 206,8 млрд. грн., що перевищує рівень
доходів за 2003 рік на 21,1%.

Середньомісячна заробітна плата штатних працівників за видами
економічної діяльності за січень – жовтень 2004 року становила
572,87 грн., що на 27,0% більше ніж у відповідному періоді
торік. Реальна заробітна плата зросла на 23,9%. А у 2003 році
на 22,7 %, а реальна заробітна плата при цьому на 15,6%.

Питання своєчасності виплати та погашення заборгованості із
заробітної плати залишається однією з найгостріших соціальних
проблем. За останні п’ять років її скорочення становило більш
ніж 6,2 млрд. грн., а на 1 жовтня 2004 року борги працівникам
становили 953,9 млн. грн.

Значно зменшилась кількість працівників, яким своєчасно не
виплачують заробітну плату. Якщо в 2000 році їх було 9,2
млн., тобто кожен другий працівник, то нині їхня кількість
зменшилась майже в 19 разів і складає менш як 500 тис. осіб.

Сума невиплаченої заробітної плати на економічно активних
підприємствах у 2004 році зменшилась на 54,5% (у 2003 році – на
15,2%), або на 979,3 млн. грн. і на 1 січня 2005 року
становила 817,6 млн. грн. сума боргу на не державних
підприємствах на 1 січня 2005 року становила 616,9 млн. грн.,
або 75,4% загального обсягу невиплаченої заробітної плати, з неї
42,4% не виплачено відкритими акціонерними товариствами.

Верховна Рада України ухвалила Трудовий Кодекс України,
який набрав чинності з 01.01.05 року. У Трудовому Кодексі
заборонено будь – яку дискримінацію у сфері праці, порушення
принципу рівності прав і можливостей працівників, а також на
пряме чи непряме обмеження прав робітників на доступ до праці.

Використана література

В. Ковальчук, М. Сарай, Економічна думка минулого і сьогодення:
Навчальний посібник. – Тернопіль, 2000

В. Латін, Н. Підлужна, Основні показники рівня життя населення
// Праця і зарплата. – №46 (436) грудень, 2004р.

Г. Т. Завіновська, Економіка праці: Навчальний посібник. — Київ,
2000р.

Держкомстат України, Доходи населення // Праця і зарплата. – №9
(445) березень, 2005 р.

Дупай М. М., Денчук П. Н., Питель С. В., Організація, облік,
звітність та оподаткування малого бізнесу.- Тернопіль: МП „АСТОН”,
2002р.

Ж. Семенченко, Соцпільга у 2005 році: особливості застосування //
Бухгалтерський тиждень. – №7 (163) 14 лютого 2005 року

І. М. Тимош, Економіка праці: Навчальний посібник. — Київ:
„Астон”, 2001р.

Інтернет: www.ukrreferat.com

К. Т. Кривенко, Політична економія: Навчальний посібник. — Київ,
2001р

Макконел К. Р., Брюс С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и
политика.- Т.2- ст.156

Маркс К. Капітал: Т.1// Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т.23.-

М. Папієв, Проект Трудового Кодексу України // Праця і зарплата.
– № 47 спецвипуск листопад, 2003р

Мочерний С. В., Основи економічної теорії. — Тернопіль: АТ
„Тарнекс”, 1993р.

Ніколенко Ю. В., Політекономія: Підручник. — Київ: ЦУЛ, 2003р.

Н. М. Грабова, Ю. Г. Кривоносов, Облік основних господарських
операцій в бухгалтерських проводках. — Київ: „А.С.К.”, 2001р.

Н. Підлужна, О. Христенко, Основні показники рівня життя
населення // Праця і зарплата. – №47 (387) грудень, 2003 р.

С. В. Мочерний, Політична економія: Навчальний посібник. — Київ:
„Знання — Прес”, 2002р.

С. В. Мочерний, Політична економія Частина 1.- Львів: „Світ”,
1990р.

PAGE

PAGE 1

Похожие записи