Реферат

на тему:

Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків

Фінансові ризики — це комерційні ризики.

Інвестор, здійснюючи венчурне вкладення капіталу, заздалегідь знає, що
для нього можливі тільки два види результатів — доход чи збиток.
Особливістю фінансового ризику є імовірність настання збитку в
результаті проведення яких-небудь операцій у фінансово-кредитній і
біржовій сферах, здійснення операцій з фондовими цінними паперами, тобто
ризику, що випливає з природи цих операцій.

Існують внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків.

А саме:

Диверсифікованість, що являє собою процес розподілу інвестованих засобів
між різними об’єктами вкладення капіталу, безпосередньо не зв’язаних між
собою, з метою зниження ступеня ризику і втрат доходів;
диверсифікованість дозволяє уникнути частини ризику при розподілі
капіталу між різноманітними видами діяльності (наприклад, придбання
інвестором акцій п’яти різних акціонерних товариств замість акцій одного
суспільства збільшує імовірність одержання їм середнього доходу в п’ять
разів і, відповідно, у п’ять разів знижує ступінь ризику).

Придбання додаткової інформації про вибір і результати. Більш повна
інформація дозволяє зробити точний прогноз і знизити ризик, що робить її
дуже цінною.

Лімітування — це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат,
продажу, кредиту і т.п., застосовується банками для зниження ступеня
ризику при видачі позичок, що хазяюють суб’єктами для продажу товарів у
кредит, надання позик, визначення сум вкладення капіталу і т.п.

При самострахування підприємець воліє підстрахуватися сам, ніж купувати
страховку в страховій компанії; самострахування являє собою
децентралізовану форму, створення натуральних і грошових страхових
фондів безпосередньо в що хазяюють суб’єктах, особливо в тих, чия
діяльність піддається ризику; основна задача самострахування полягає в
оперативному подоланні тимчасових утруднень фінансово-комерційної
діяльності.

Страхування — захист майнових інтересів суб’єктів, що хазяюють, і
громадян при настанні визначених подій (страхових випадків) за рахунок
грошових фондів, формованих зі страхових внесків, що сплачуються ними.
Правові норми страхування в Україні встановлені законодавством.

Страхування варто розглянути докладніше. Воно являє собою економічну
категорію, сутність якої полягає в розподілі збитку між всіма учасниками
страхування. Це свого роду кооперація по боротьбі з наслідками стихійних
лих і протиріччями усередині суспільства, возникаемими через
господарські відносини між членами суспільства. Страхування виконує
чотири функції: ризикову, попереджувальну, ощадну, контрольну. Зміст
ризикової функції виражається у відшкодуванні ризику. У рамках дії цієї
функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості між учасниками
страхування в зв’язку з наслідками випадкових страхових подій. Ризикова
функція страхування є головної, тому що страховий ризик безпосередньо
зв’язаний з основним призначенням страхування по відшкодуванню
матеріального збитку потерпілим.

Призначенням попереджувальної функції страхування є фінансування за
рахунок засобів страхового фонду заходів щодо зменшення страхового
ризику. Зміст ощадної функції полягає в тім, що за допомогою страхування
зберігаються засоби на дожиття. Це заощадження викликане потребою в
страховому захисті досягнутого сімейного статку. Сутність контрольної
функції виражається в контролі за строго цільовим формуванням і
використанням засобів страхового фонду.

Страхування може здійснюватися в обов’язковій і добровільній формах.
Обов’язковим страхуванням є страхування, здійснюване в силу закону.
Види, умови і порядок проведення обов’язкового страхування визначаються
відповідними законодавчими актами РФ. Витрати по обов’язковому
страхуванню відносяться на собівартість продукції.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між
страхувальником і страховиком.

Фінансовий менеджер постійно зіштовхується з проблемою вибору джерел
фінансування. Особливість полягає в тому, що обслуговування того чи
іншого джерела обходиться підприємству неоднаково. Кожне джерело має
свою ціну. Рішення фінансового характеру будуть точні в тій мері, у якій
об’єктивна і достатня інформація. Рівень же об’єктивності залежить від
того, у якому ступені ринок капіталів відповідає ефективному ринку. В
основі ризику-менеджменту лежать цілеспрямований пошук і організація
роботи зі зниження ступеня ризику, мистецтво одержання і збільшення
доходу (виграшу, прибутку) у невизначеній господарській ситуації.
Кінцева роль ризику-менеджменту цілком відповідає цільової функції
підприємництва. Вона полягає в одержанні найбільшого прибутку при
оптимальному співвідношенні прибутку і ризику.

Сутність правила максимуму виграшу полягає в тім, що з можливих
варіантів ризикових вкладень капіталу вибирається варіант, що дає
найбільшу ефективність результату при мінімальному чи прийнятному для
інвестора ризику.

Досягнення оптимальної імовірності результату полягає в тому, що з
можливих рішень вибирається те, при якому імовірність результату є
прийнятної для інвестора. На практиці застосування правила оптимальної
імовірності результату звичайно сполучається з використанням правила
оптимального коливання результату, сутність останнього полягає в тім, що
з можливих рішень вибирається те, при якому імовірності виграшу і
програшу для того самого ризикового вкладення капіталу мають найменший
розрив.

Прагнення оптимального сполучення розміру виграшу і величини ризику
полягає в тім, що менеджер оцінює очікувані величини виграшу і ризику і
приймає рішення вкласти капітал у той захід, що дозволяє одержати
очікуваний виграш і одночасно уникнути великого ризику. Правила
ухвалення рішення ризикового вкладення капіталу доповнюються різними
способами вибору варіанта рішення. Серед останніх вибір:

— варіанта рішення за умови, що відомі імовірності можливих
господарських ситуацій;

— варіанта рішення за умови, що імовірності можливих господарських
ситуацій невідомі, але маються оцінки їхніх відносних значень,

— варіанта рішення за умови, що імовірності можливих господарських
ситуацій невідомі, але відомі основні напрямки оцінки результатів
вкладення капіталу.

У першому випадку визначається середнє очікуване значення норми прибутку
на вкладений капітал по кожнім варіанті і вибирається варіант із
найбільшою нормою прибутку. В другому шляхом експертної оцінки
встановлюється значення імовірності умов господарських ситуацій і
проводиться розрахунок середнього очікуваного значення норми прибутку на
вкладений капітал. У третьому випадку маються три напрямки оцінки
результатів вкладення капіталу: вибір максимального результату з
мінімальної величини; вибір мінімальної величини ризику з максимальних
ризиків; вибір середньої величини результату. Розрахунок по оцінці
ризику і вибору оптимального варіанта вкладення капіталу виробляється за
допомогою математичних методів, що вивчаються такими дисциплінами, як
економетрія, фінансовий менеджмент, економічний аналіз.

Підприємець у процесі своїх дій на ринку зобов’язаний вибрати стратегію,
яка б дозволила йому зменшити ступінь ризику. Математичний апарат для
вибору стратегії в конфліктних ситуаціях дає теорія ігор, що дозволяє чи
підприємцю менеджеру краще розуміти конкурентну обстановку і звести до
мінімуму ступінь ризику. Аналіз за допомогою прийомів теорії ігор
спонукує підприємця розглядати всі можливі альтернативи як своїх дій,
так і стратегії партнерів, конкурентів. Теорія ігор допомагає вирішувати
багато економічних проблем, зв’язані з вибором, визначенням найкращого
положення, підлеглого тільки деяким обмеженням, що випливають з умов
самої проблеми. Отже, ризик має математично виражену імовірність
настання втрати, що спирається на статистичні дані і може бути
розрахована з досить високим ступенем точності.

Центральне місце в оцінці підприємницького ризику займають аналіз і
прогнозування можливих утрат ресурсів при здійсненні підприємницької
діяльності. Мається на увазі не витрата ресурсів, об’єктивно обумовлений
характером і масштабом підприємницьких дій, а випадкові, непередбачені,
але потенційно можливі втрати, що виникають унаслідок відхилення
реального ходу підприємництва від задуманого сценарію.

Щоб оцінити імовірність тих чи інших утрат, обумовлених розвитком подій
по непередбаченому варіанті, випливає насамперед знати усі види втрат,
зв’язаних з підприємництвом, і вміти заздалегідь обчислити їхній чи
вимірити як ймовірні прогнозні величини. При цьому природно бажання
оцінити кожний з видів втрат у кількісному вимірі і вміти звести їхній
воєдино, що, на жаль, далеко не завжди вдається зробити. Тут треба мати
на увазі одна важлива обставина. Випадковий розвиток подій, що робить
вплив на хід і результати підприємництва, здатне приводити не тільки до
втрат у виді підвищених витрат ресурсів і зниження кінцевого результату.
Воно може викликати збільшення витрат одного виду ресурсів і зниження
витрат іншого виду, тобто поряд з підвищеними витратами одних ресурсів
може спостерігатися економія інших.

Якщо випадкова подія впливає на кінцеві результати підприємництва, має
несприятливі і сприятливі наслідки, то при оцінці ризику треба в
однаковій мірі враховувати і ті, і інші. Інакше кажучи, при визначенні
сумарних можливих утрат варто віднімати з розрахункових утрат
супровідний їхній виграш.

Утрати, що можуть бути в підприємницькій діяльності, доцільно розділяти
на матеріальної, трудової, фінансові, утрати часу, спеціальні види
втрат. Матеріальні види утрат виявляються в непередбачених
підприємницьким проектом додаткових чи витратах прямих втратах
устаткування, майна, продукції, сировини, енергії і т.д. Стосовно
кожному окремий з перерахованих видів утрат використовуються свої
одиниці виміру. Найбільше природно вимірювати матеріальні втрати в тих
же одиницях, у яких виміряється кількість даного виду матеріальних
ресурсів, тобто у фізичних одиницях ваги, обсягу, площі й ін.

Однак звести воєдино втрати, вимірювані в різних одиницях, і виразити
їхньою однією величиною не представляється можливим. Не можна складати
кілограми і метри. Тому неминуче числення втрат у вартісному вираженні,
у грошових одиницях. Для цього втрати у фізичному вимірі переводяться у
вартісний вимір шляхом множення на ціну одиниці відповідного
матеріального ресурсу. Для матеріальних ресурсів, вартість яких відома,
утрати відразу можна оцінювати в грошовому вираженні. Маючи оцінку
ймовірних утрат по кожному з окремих видів матеріальних ресурсів у
вартісному вираженні, реально звести їхній воєдино, дотримуючи при цьому
правила дій з випадковими величинами і їх імовірностями.

Трудові втрати представляють утрати робочого часу, викликані
випадковими, непередбаченими обставинами. У безпосередньому вимірі
трудові утрати виражаються в людино-годинах, чи людино-днях просто
годинник робочого часу. Переклад трудових втрат у вартісне, грошове
вираження здійснюється шляхом множення працегодин на вартість (ціну)
однієї години.

Фінансові втрати — це прямий грошовий збиток, зв’язаний з
непередбаченими платежами, виплатою штрафів, сплатою додаткових
податків, утратою коштів і цінних паперів. Крім того, фінансові втрати
можуть бути при чи недоодержанні неотриманні грошей з передбачених
джерел, при неповерненні боргів, несплаті покупцем поставленої йому
продукції, зменшенні виторгу внаслідок зниження цін на реалізовані
продукцію і послуги. Особливі види грошового збитку зв’язані з
інфляцією, зміною валютного курсу карбованця, додатковим до узаконеного
вилученням засобів підприємств у державний (республіканський, місцевий)
бюджет. Поряд з безповоротними можуть бути і тимчасові фінансові втрати,
обумовлені заморожуванням рахунків, несвоєчасною видачею засобів,
відстрочкою виплати боргів.

Утрати часу існують тоді, коли процес підприємницької діяльності йде
повільніше, ніж було намічено. Пряма оцінка таких утрат здійснюється в
годинник, днях, тижнях, місяцях запізнювання в одержанні наміченого
результату. Щоб перевести оцінку втрат часу у вартісний вимір, необхідно
установити, до яких утрат доходу, прибутку від підприємництва здатні
приводити випадкові втрати часу.

Спеціальні види втрат мають місце у виді нанесення збитку здоров’ю і
життю людей, навколишньому середовищу, престижу підприємця, а також
внаслідок інших несприятливих соціальних і морально-психологічних
наслідків. Найчастіше спеціальні види утрат украй важко визначити в
кількісному, тим більше у вартісному вираженні. Для кожного з видів
утрат вихідну оцінку можливості їхнього виникнення і величини роблять за
визначений час, що охоплює місяць, рік, термін функціонування бізнесу.
При проведенні комплексного аналізу ймовірних утрат для оцінки ризику
важливо не тільки установити всі джерела ризику, але і виявити, які
джерела переважають.

Необхідно далі розділити ймовірні втрати на визначальні і побічні. При
оцінці підприємницького ризику побічні втрати можуть бути виключені в
кількісній оцінці рівня ризику. Якщо в числі розглянутих утрат
виділяється один вид, що або по величині, або по імовірності виникнення
свідомо більше інших, то при кількісній оцінці рівня ризику в розрахунок
можна приймати тільки його.

У принципі треба враховувати тільки випадкові втрати, що не піддаються
прямому розрахунку, безпосередньому прогнозуванню і тому не враховані в
підприємницькому проекті. Якщо втрати можна заздалегідь передбачати, то
вони повинні розглядатися не як утрати, а як неминучі витрати і входити
в розрахункову калькуляцію. Так, що передбачається рух цін, податків,
їхня зміна в ході здійснення господарської діяльності підприємець
зобов’язаний врахувати в бізнес-плані.

Тільки в силу недосконалості використовуваних методів розрахунку
підприємницької чи діяльності недостатньо глибокого пророблення
бізнес-плану систематичні помилки можуть розглядатися як втрати в тім
змісті, що вони здатні змінити очікуваний результат у гіршу сторону.
Отже, перш ніж оцінювати ризик, обумовлений дією сугубо випадкових
факторів, украй бажано відокремити систематичну складову утрати від
випадкових.

Похожие записи