Курсова робота з підприємництва

„Виробничі кооперативи.”

Введення……………………………………………………………………… 2

Розділ 1. Історія розвитку інституту виробничого
кооперативу…………………………………………………………………………4 1.1. Історія розвитку
виробничих колективів…………………………………………..6

1.2.Поняття і правове положення виробничого кооперативу
……………………..12

Розділ 2. Організаційні основи діяльності виробничого
кооперативу…………………………………………………………………… 11

2.1. Членство у виробничому кооперативі……………………………………… 11

2.2. Правовий режим майна виробничого
кооперативу…………………………. 13

2.3.Керування у виробничому кооперативі……………………………………. 21

2.5.Відповідальність членів виробничого кооперативу……………………….
38

Розділ 3. Припинення діяльності виробничого кооперативу………………
39

3.1.Реорганізація виробничого кооперативу…………………………………….. 39

3.2. Порядок здійснення ліквідації кооперативу……………………………..
40

Висновок:………………………………………………………
…………………………………… 44

Список використаної
літератури……………………………………………………..
.. 47

Введення

Слова про те, що наша країна зараз переживає економічні, соціальний і
політичний кризи, уже давно здаються побитими. Однак саме ці кризи і
визначають у даний час умови розвитку різних форм підприємницької
діяльності. У даній роботі піде мова про одній з «найменш помітних» форм
– виробничих кооперативах. Масове поширення АТ і ТОВ якоюсь мірою
сприяли тому, що дана форма була відсунута на задній план, як наслідок –
недоліки правового регулювання, протиріччя в розумінні самої сутності і
цілях даного виду організації. У чому ж причини цього?

Справа в тім, що в створенні багатьох сильних і слабких кооперативів не
сприймаються як корисна і потрібна форма виробничої діяльності, навіть
тими, хто прихильний ідеям соціального партнерства й участі працівників
у керуванні підприємством. Необхідність розвитку кооперативного руху в
постсоціалістичній Європі краще усвідомлюється теоретиками і практиками
на Заході, чим у нас. Кооперативна форма власності міцно затвердилася в
економіці розвитих країн. Вона знаходиться в стані постійного розвитку,
що не можна сказати про приватнокапіталістичну і державну форми
власності. Історична перевага кооперативної власності перед ними полягає
в тім, що в її рамках переборене розходження інтересів найманих
робітників і власників, будь та держава або приватний власник.

У багатьох країнах Західної Європи уряди дуже серйозно відносяться до
розвитку кооперативного руху, бачачи в ньому ефективний засіб зм’якшення
соціальних і економічних проблем у суспільстві, роблять йому істотну
фінансову допомогу. Тут накопичений значний практичний досвід у розвитку
кооперативного руху. Велике поширення кооперативи одержали в сільському
господарстві і торгівлі. Вони функціонують також у будівництві,
рибальстві, страхуванні, банківській справі, інших секторах економіки.

В Англії в законодавчому порядку був створений спеціальний фонд для
кредитування виробничих кооперативів. В Англії, Франції, Іспанії відомі
численні випадки, коли органи державної влади надають фінансову допомогу
робітником для викупу призначених до закриття збиткових підприємств і
перетворення їх у кооперативи.

Велику підтримку кооперативам роблять по тим же причинам і органи
місцевого самоврядування. У ряді країн кооперативи включені в механізм
державного регулювання економіки, використовуваного, у тому числі, з
метою ослаблення економічних і соціальних протиріч.

Так що ж таке виробничий кооператив і чи потрібний він Україні?

Це й інше питання, що стосуються діяльності виробничих кооперативів
складають зміст даної курсової роботи..

Актуальність вивчення правового положення виробничих кооперативів
представляється особливо важливої в умовах нестабільної економіки, що
розвивається. Численні факти свідчать про те, що громадяни, що створюють
кооперативи або вже них створили, не володіють, як правило, знаннями,
необхідними для правильної, відповідно до законодавства, організації
їхньої роботи. Це приводить до різного роду порушенням, у тому числі і
до обмеження прав членів кооперативів.

Практичне значення вивчення даної теми дуже високо, тому що воно
дозволить не тільки освоїти теоретичні основи правового положення
виробничих кооперативів, але і використовувати в практиці.

Метою даної роботи є вивчення цивільно-правового положення виробничих
кооперативів. Зазначена мета визначає постановку наступних задач:

теоретичний аналіз поняття і змісту виробничих кооперативів, розвитку
інституту виробничого кооперативу;

вивчення організаційних основ діяльності виробничого кооперативу:
членства, правового режиму майна, трудових відносин, керування,
відповідальності членів виробничого кооперативу;

опис припинення діяльності виробничого кооперативу.

Розділ 1.Історія розвитку інституту виробничого кооперативу

1.1.Історія розвитку виробничих кооперативів.

Кооперативний рух одержав широкий розвиток більш 150 років тому в
державах з різними економічними, політичними і соціальними системами,
релігійними поглядами й ідеологією таких, як Швеція, Італія, Франція,
Канада, Великобританія. В даний час у світі на принципах виробничих
кооперативах працюють більш 800 мільйонів чоловік.1 Проте основу
кооперативів в усім світі складали і складають, як правило, ідентичні
принципи і кооперативні цінності: взаємодопомога, демократія, рівність
(особливо принцип: одна людина — один голос при прийнятті рішень
загальними зборами), соціальна відповідальність, добровільність,
співробітництво між кооперативними організаціями, автономія,
незалежність і ін.2

Родоначальником кооперативної філософії в Європі був Роберт Оуэн.
Одиничні кооперативи як альтернатива приватним капіталістичним
підприємствам почали виникати ще наприкінці XVIII століття. Із середини
XIX в. починається ріст кооперативів у країнах Європи й інших
континентів. У 1895 р. національні об’єднання кооперативів з різних
країн світу об’єдналися в Міжнародний кооперативний альянс (МКА). В
даний час МКА поєднує 200 міжнародних і національних кооперативних
організацій із загальною чисельністю, що перевищує 750 млн. кооператорів
більш, ніж у 210 країнах усіх континентів.

Відношення комуністичної ідеології до кооперативу як способові
організації господарської діяльності не завжди було однозначним. Так, у
другій половині 19 століття в соціал-демократії виникла теорія
«кооперативного соціалізму», що розглядає кооперацію як один із засобів
мирної і поступової «трансформації» капіталізму в соціалізм. Лівим
крилом социал- демократії, у тому числі російської, ця теорія була
оголошена реформаторської і суперечному марксизмові. Після Жовтневих
подій 1917 року відношення влади до кооперації, кооперативам
перетерпіло глибоку трансформацію: від повного заперечення будь-якої
форми кооперації, як приватнокапіталістичну форму виробництва, і до
визнання її в якості однієї з основних економічної моделі розвитку
радянського суспільства. У 1917-1918 р.м. кооперативна власність, була
експропрійована, і кооперативи були ліквідовані.

У період НЭПа (1922-1927р.м.) були відновлені усі форми кооперації
(споживчої, промислової, виробничої, сільськогосподарської й ін.).
Відомо, що керівник В.И. Ленін в останніх своїх працях у кооперативах
бачив одну з форм соціалістичної організації праці, як їм відзначалося,
« за умови повного кооперування ми б уже стояли обома ногами на
соціалістичному ґрунті».1 Але при цьому, з погляду ідеологічних мотивів,
кооперативи розділив на «капіталістичні» і «соціалістичні», визнаючи
тільки останніх для соціалістичного суспільства.

НЕП був поступово згорнутий і, в остаточному підсумку, у виробничій
сфері дозволялася тільки діяльність коопхозов, а також діяльність
кооперативів (артілей) у промисловій і видобувній сферах економіки.
Хоча коопхозы й артілі вважалися кооперативами, але вони фактично по
правому положенню були напівдержавними підприємствами, оскільки в них
були відсутні головні ознаки кооперативу: можливість викупу своєї частки
з кооперативного майна і розпорядження нею; установлення цін на свою
продукцію і її вільну реалізацію і т.д. Таким чином, у 1960 році
кооперативи перестали існувати, а приналежне їм майно було передано
місцевої промисловості.1 Згідно ст.7 Конституції СРСР 1936 року
підприємства в коопхозах і кооперативних організаціях з їхнім живим
інвентарем, вироблена коопхозами і кооперативними організаціями
продукція, як і суспільні будівлі складали суспільну, соціалістичну
власність, тобто не підлягали розподілові серед членів кооперативу. Крім
того, у відповідності зі ст. 23 Основ цивільного законодавства Союзу
РСР і союзних республік 1961 року не допускалося звертати стягнення по
претензіях кредиторів на приналежні коопхозам, їх об’єднанням,
підприємствам, культурно-побутові установам, будинку, спорудження,
трактори, комбайни, інші машини, транспортні засоби і т.п., що різко
обмежувало їхню участь у цивільному обороті. Крім того,
цивільно-правове положення коопхозов обмежувалося Зразковим статутом,
затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 28 листопаду 1969 року
№ 9102, Зразковий статутом рибальського коопхоза, затвердженим
Постановою Ради Міністрів СРСР від 4 травня 1976 року, № 322.3
Утомившись коопхоза не повинний був суперечити нормам зразкового
статуту.

Наприкінці 1990 р. кооперативам у сферах виробництва і послуг був
нанесений сильний удар. У Законі України «Про підприємства і
підприємницьку діяльність» кооперативи як самостійна
організаційно-правова форма юридичних осіб не були передбачені, а тому
новим кооперативам відмовляли в реєстрації, а старі примушували до
перетворення в акціонерні товариства або товариства з обмеженою
відповідальністю, що по метах, задачах, принципах діяльності істотно
відрізняються від кооперативів. Навіть старательські артілі — типові
кооперативи — примушували перетворюватися в акціонерні товариства або
товариства. Тому кооперативи припинили своє існування. Багато хто з них
перейшли в тіньову економіку. Там же продовжувало виникати безліч
самодіяльних підприємницьких структур, що в інших умовах могли стати
легальними кооперативами.

1.2. Поняття і правове положення виробничого кооперативу.

Організаційно-правова форма виробничого кооперативу право на
існування одержала з вступом у силу частини першої Цивільного кодексу
України. Таким чином, поняттям «виробничий» у даному випадку охоплений
широкий спектр видів діяльності, а не тільки промислове і ремісниче
виробництво, що, до речі сказати, було характерно для розуміння
виробничого кооперативу в законодавстві багатьох закордонних країн. У
ряді країн і в міжнародних кооперативних організаціях зараз також
визнають, що сфера діяльності виробничої кооперації значно ширше її
традиційного розуміння. Наприклад, у ряді країн кооперативи створюються
в соціальній сфері (дитячі сади, відхід за старими і т.п.).

Цивільний кодекс України визначив виробничий кооператив як добровільне
об’єднання громадян на основі членства для спільної виробничої й іншої
господарської діяльності, заснованої на їх особистій трудовій і іншій
участі й об’єднанні його членами (учасниками) майнових пайових внесків.

Цивільний кодекс України допустив участь у діяльності виробничого
кооперативу юридичних осіб, якщо таке передбачено його установчим
документом. Основні ознаки виробничого кооперативу, що утримуються в
даному, визначенні (членство, обов’язкова участь у діяльності
кооперативу, як правило, особистою працею, внесення майнових пайових
внесків для формування майна кооперативу) відповідають сутності
виробничого кооперативу.

Помилка Цивільного кодексу складається у віднесенні виробничих
кооперативів до комерційних організацій, для яких головною, основною
метою діяльності є витяг прибутку. Тим часом у кооперативу як
співтовариства насамперед людей, а не капіталів (незалежно від їхнього
виду: виробничі, споживчі) основна мета зовсім інша. Вона складається в
задоволенні матеріальних і інших потреб його членів. Досягається дана
мета безумовно за допомогою прибутку, без якої неможливе розвиток не
тільки виробничого кооперативу, але і споживчого суспільства,
віднесеного Цивільним кодексом до некомерційних організацій, хоча
діяльність споживчого суспільства, не менш чим виробничого кооперативу,
зв’язана з прибутком, що дозволяє задовольняти потреби пайовиків у
товарах і послугах (у сфері торгівлі, заготівель, переробки і т.п.).
Прибуток, одержуваний будь-яким кооперативом від його діяльності,
використовується на його розвиток, винагороду членів відповідно їхній
участі в справах, на житлове будівництво, підвищення освітнього,
культурного рівня членів, їхнє соціальне забезпечення й іншим,
передбаченим статутом кооперативу мети. Таким чином, для кооперативу
основна мета — задоволення матеріальних і інших потреб членів, а
прибуток — засіб її досягнення.

Незалежно від виду і форми кооператив — однохарактерне соціальне явище,
а тому його поняття єдине для всіх різновидів. Ця ідея чітко виражена в
заяві про кооперативну ідентичність, прийнятій у 1995 р. у Манчестері на
Міжнародному конгресі, присвяченому сторіччю Міжнародного кооперативного
альянсу. У заяві говориться, що кооперативи (будь-які) — це автономна
асоціація людей, що об’єдналися добровільно для задоволення своїх
суспільно-економічних, соціальних і культурних потреб за допомогою
демократично керованого підприємства, що знаходиться в спільному
володінні його членів. При цьому під асоціацією людей (об’єднанням)
маються на увазі не тільки окремі люди, але і їхньої групи — юридичні
особи, що наділяються тими ж правами, що й індивідуальні члени. Таке
розуміння кооперативів дає можливість виділити них із усієї маси
юридичних осіб (господарчих товариств, товариств), організованих на
інших початках і з іншими економічними і соціальними орієнтирами. У
заяві МКА через визначення основної мети кооперативу (задоволення потреб
його членів) підкреслено, що в кооперативі соціально значимим є
насамперед людина, а не капітал.

Цивільний кодекс України такому розумінню кооперативної ідентичності не
відповідає, що не дозволило надлежаще визначити місце кооперативів у
самому Цивільному кодексі України. А звідси — і в економіці і
соціальному житті країни. Різку границю випливало проводити не між
виробничими і споживчими кооперативами, шляхом віднесення перших до
комерційних, а других — до некомерційних організацій, а між
кооперативами (незалежно від їхнього різновиду) і господарчими
товариствами і товариствами, для яких основна мета — витяг прибутку.

У закордонній теорії кооперативного руху кооперативи характеризуються як
структурний елемент соціальної економіки. Кооперативи, члени яких
керують ними і володіють власністю, а у виробничих кооперативах ще і
трудяться в них, — найбільш характерна частина соціальної економіки.
Кооперативи тісно зв’язані з територією, на якій вони базуються. Не
переслідуючи витяг прибутку як основну мету, вони не зацікавлені у
вивозі капіталу за кордон. Їхня діяльність орієнтована на використання
місцевих кадрових, сировинних, виробничих ресурсів, розширення
вітчизняного виробництва, забезпечення товарами і послугами не тільки
своїх членів, але і населення території, на якій діє кооператив.

Необхідно внести зміни в Цивільний кодекс України, виділивши кооперативи
з розділів про комерційні і некомерційні організації й об’єднавши них у
самостійну групу юридичних осіб — кооперативи, дати єдине поняття
кооперативу, закріпити загальні початки і принципи їхньої діяльності, а
потім указати на специфічні особливості відповідного різновиду, яких, до
речі сказати, повинне бути значно більше, ніж у Цивільному кодексі
України. У законодавстві закордонних країн немає такого твердого
розподілу кооперативів, як у нас, тільки на два види: виробничі і
споживчі. У Німеччині, наприклад, кооперативи підрозділяються на
кредитні (Volksbanken і Raiffeisenbanken), закупівельні, торговельні,
кооперативи по збуті, виробничі, житлові й ін. У Законі про кооперативи
штату Вікторія (Австралія) 1981 р. передбачені виробничі кооперативи,
торговельні суспільства (кооперативи), кредитні, сільськогосподарські й
ін. В інших країнах маються кооперативи сільськогосподарські, споживчі,
виробничі, кредитні, страхові, кооперативи, що поєднують рибалок,
житлові й ін. В останні роки росте їхня кількість і в промисловості.
Перше місце по розвитку кооперативного руху займає Італія, де в
кооперативах зайняте до 9% працездатного населення. Таким чином, у
розвинутих країнах Заходу накопичений значний практичний досвід у
розвитку кооперативного руху Відповідно даним різновидам у Міжнародному
кооперативному альянсі створені спеціалізовані комітети, до яких входять
національні організації, що поєднують кооперативи відповідного виду.
Було б дуже бажано, щоб наше законодавство відбивало прийняте у
світовому співтоваристві розуміння кооперативу.

Помітимо, що в багатьох країнах Західної Європи уряди дуже серйозно
відносяться до розвитку кооперативного руху, спостерігаючи в ньому
ефективний засіб зм’якшення соціальних і економічних проблем у
суспільстві, роблять йому істотну фінансову допомогу. Так, в Англії в
законодавчому порядку був створений спеціальний фонд для кредитування
виробничих кооперативів. В Англії, Франції, Іспанії відомі численні
випадки, коли органи державної влади надають фінансову допомогу
робітником для викупу призначених до закриття збиткових підприємств і
перетворення їх у кооперативи.

Велику підтримку кооперативам роблять з таких же приводів і органи
місцевого самоврядування. У ряді країн кооперативи включені в механізм
державного регулювання економіки, використовуваного, у тому числі, з
метою ослаблення економічних і соціальних протиріч.

Можна зробити висновок, що кооперативна форма власності міцно
затвердилася в економіці розвинутих країн. Вона знаходиться в стані
постійного розвитку, що не можна сказати про приватнокапіталістичну і
державну форми власності. Історична перевага кооперативної власності
перед ними полягає в тім, що в її рамках переборене розходження
інтересів найманих робітників і власників, будь та держава або приватний
власник.

Говорячи про поняття кооперативу як самостійної організаційно-правової
форми, не можна не сказати про заборону, що утримується в Цивільному
кодексі, виробничим кооперативам випускати акції. Закордонна практика
говорить про зворотнє. У багатьох країнах такої заборони не тільки нема,
але кооперативи в поза часто діють як товариства (компанії) з обмеженою
відповідальністю, зберігаючи кооперативну внутрішню організацію і
специфіку керування.

Цивільним кодексом України передбачено, що правове положення виробничих
кооперативів, права й обов’язки їхніх членів визначаються відповідно до
Цивільного кодексу України та законами. В даний час в Україні діє один
такий закон: Закон від 10 липня 2003 року «Про кооперацію». Згідно з
прийняттям цього закону кооперативи та кооперативні об’єднання, які
створено до набрання чинності цим Законом, зобов’язані протягом року
з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути
у відповідність із цим Законом.Необхідно відзначити, що після прийняття
Закону колгоспи і радгоспи перетворяться, як правило, у виробничі
кооперативи.

Відповідно до пункту 3 статті 163 Цивільного кодексу України фірмове
найменування кооперативу повинне містити його найменування і слова
«виробничий кооператив». З обліком цього, включення у фірмове
найменування слова «колгосп» є зайвому, суперечному Цивільному
кодексові, і не повинно застосуються в офіційному найменуванні в
сільськогосподарських виробничих кооперативів.

Розділ 2. Організаційні основи діяльності виробничого кооперативу

2.1. Членство у виробничому кооперативі.

Кооператив здійснює свій виробничий, господарський, комерційну й інший
види діяльності відповідно до закону і своїм статутом, положення якого
розробляються на основі Закону про виробничі кооперативи, інших правових
нормативних актів України. Вимоги статуту кооперативу обов’язкові для
виконання всіма його органами керування і його членів (учасниками).

Статут затверджується загальними зборами членів кооперативу. Відповіждно
до ст. 8 Закону „Про кооперацію” у ньому повинні утримуватися наступні
зведення:

найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження;

мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його
діяльності;

склад його засновників;

умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього;

права і обов’язки членів та асоційованих членів кооперативу;

порядок внесення змін до статуту кооперативу;

порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами
кооперативу та відповідальність за порушення зобов’язань щодо їх
сплати;

форми участі членів кооперативу в його діяльності;

порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів
контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у
тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи
кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть
участь у загальних зборах;

порядок формування, використання та розпорядження майном
кооперативу;

порядок розподілу його доходу та покриття збитків;

порядок обліку і звітності у кооперативі;

порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов’язаних
з цим майнових питань;

порядок скликання загальних зборів;

умови і порядок повернення паю.

Статут може містити інші пов’язані з особливостями діяльності
кооперативу положення, що не суперечать законодавству.

Кооператив створюється його засновниками на добровільних
засадах.

Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України,
іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та
іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через
своїх представників. Рішення про створення кооперативу
приймається його

установчими зборами. Рішення установчих зборів оформляється
протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів. У протоколі
зазначаються особи, які брали участь в установчих зборах: для фізичної
особи — прізвище, ім’я та по батькові, паспортні дані (для осіб
без громадянства, які постійно проживають в Україні, — дані документа,
який його замінює); для юридичної особи — прізвище, ім’я та по
батькові уповноваженого представника юридичної особи, дані про
державну реєстрацію, що підтверджуються свідоцтвом про державну
реєстрацію або його нотаріально завіреною копією, документ, що
підтверджує його повноваження. Дані про фізичну особу
засвідчуються її особистим підписом, а про юридичну особу —
підписом її уповноваженого представника.

Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три
особи.

При створенні кооперативу складається список членів та
асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними
зборами.

2.2. Правовий режим майна виробничого кооперативу.

Свою статутну діяльність кооператив здійснює, використовуючи різне
майно, що знаходиться в його власності, або на інших правових підставах,
наприклад, на основі договору оренди. Відповідно до Цивільного кодексу
України до терміна «майно» відносяться його наступні види: речі, цінні
папери, а також інші види майна, у тому числі майнові права. Майно є
основним об’єктом права власності кооперативу. Утворення майна
кооперативу, у тому числі, за рахунок пайових внесків членів кооперативу
не означає, що ця частина майна належить членам кооперативу.

Таким чином, пай, внесений членом кооперативу, належить
кооперативові на праві власності. Якщо ж особа, яка внесла пай, припиняє
своє членство в кооперативі, видача паю, виплата вартості паю та інші
виплати членові кооперативу, що виходить з нього, здійснюються
у порядку, встановленому статутом кооперативу і законом.

Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових
внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від
її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом
діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не
заборонених законом. Володіння, користування та розпорядження майном
кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно
до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу.

Кооператив вправі за своїм розсудом робити у відношенні приналежних йому
майна будь-які дії, що не суперечать законові й іншим правовим актам і
не порушують права й охоронювані законом права й інтереси інших осіб, у
тому числі відчужувати своє майно у власність іншим особам, передавати
їм, залишаючись власником, права володіння, користування і розпорядження
майном, віддавати майно в заставу й обтяжувати його іншими способами,
розпоряджатися їм іншим способом.

Кооператив вправі передати своє майно в довірче керування іншій особі
(довірчому керуючому). Передача майна в довірче керування не волоче
переходу права власності до довірчого керуючого, що зобов’язаний
здійснювати керування майном в інтересах власника ними зазначеного їм
третьої особи. Під довірчим керуванням майном розуміється самостійна
діяльність керуючого по найбільш ефективному здійсненню від свого імені
правомочий власника і (або) інших прав іншої особи (засновника
керування) в інтересах останнього або зазначеного їм особи
(выгодоприобретателя).1

Кооператив реалізує свої права по володінню, користуванню і
розпорядженню своїм майном через його органи керування відповідно до їх
повноважень у цій частині, установленими законодавством і статутом
кооперативу. Право власності на майно виникає в кооперативу з моменту
його державної реєстрації і припиняється з моменту його ліквідації або
(у ряді випадків) його реорганізації.

Специфіка кооперативу визначає особливий режим його майна. У нього немає
статутного капіталу, а тому закон не передбачив для засновників
кооперативу обов’язок внести якийсь мінімум засобів, без яких неможливе
створення кооперативу (як, наприклад, у господарчих товариствах), що
немаловажно для людей, майнове положення яких не дозволяє їм брати
участь у господарчих товариствах. Мінімальний розмір майна кооперативу
визначається його пайовим фондом, що утвориться за рахунок пайових
внесків членів кооперативу.

Пай складається з пайового внеску члена кооперативу і відповідної
частини чистих активів кооперативу (за винятком неподільного фонду).
Склад і порядок визначення паю члена кооперативу визначаються статутом
кооперативу.

Активи кооперативу підрозділяються на матеріальні, фінансов і
нематеріальні. До матеріальних активів відносяться:

— право на користування землею;

— будинки і спорудження виробничого і невиробничого призначення;

— адміністративні, житлові, дитячі, навчальні, лікувальні, оздоровчі й
інші будинки, що знаходяться на балансі кооперативу;

— встановлене і не установлене виробниче устаткування;

— рухоме майно невиробничого призначення;

— запаси сировини, палива і напівфабрикатів (на складах, у цехах і в
дорозі), готової продукції;

— майно, основні засоби, будинки і спорудження, земельні ділянки, здані
в оренду;

— приналежному кооперативові філії, дочірні компанії, якщо вони не мають
статусу юридичної особи, а їхні баланси не розділені з балансом
кооперативу.

Фінансові активи кооперативу включають: касову готівку,
депозити в банках, внески, чеки, страхові поліси, вкладення в цінні
папери; зобов’язання інших організацій по виплаті засобів за поставлену
продукцію (комерційний кредит), надання послуг по державних програмах;
споживчий кредит; портфельні вкладення в акції, пакети акцій акціонерних
товариств, що дають право контролю; паї або пайова участь у діяльності
інших підприємств.

Нематеріальні активи — це частина майна кооперативу, представленого
ліцензіями й іншими правами на інтелектуальну власність; права
користування землею, водою й іншими природними ресурсами, будинками,
спорудженнями й устаткуванням.

Для того, щоб визначити величину паю — частина майна кооперативу, на яку
членові кооперативу нараховуються визначені виплати, і яка виплачується
йому при припиненні членства в кооперативі — необхідно знати величину
чистих активів кооперативу. Що ж стосується пайового внеску члена
кооперативу, то це відома усім постійна величина, зафіксована в статуті
кооперативу.

З визначенням величини чистих активів кооперативу справа обстоїть
складніше. Чисті активи змінна величина, яку можна зафіксувати в балансі
кооперативу лише на визначений момент, дату, — за підсумками звітного
кварталу, півріччя, року. Це означає, що і пай члена кооперативу теж
змінна величина. Він може не тільки збільшуватися, але і зменшуватися на
визначену дату в залежності від підсумків підприємницької діяльності
кооперативах. Тому в статуті кооперативу не слід фіксувати величину паю.
У ньому можна записати, що величина чистих активів кооперативу для
визначення величини паю фіксується, наприклад, за підсумками звітного
року. Тепер, помітимо, стає зрозумілим чому особі, що припинила членство
в кооперативі, виплачується вартість паю або видається майно, що
відповідає паєві, по закінченні фінансового року і твердження
бухгалтерського балансу кооперативу, якщо інше не передбачено статутом
кооперативу.

Величина частини чистих активів кооперативу, що входить у пай його
члена, визначається шляхом розподілу чистих активів, що виражаються у
вартісній формі (за винятком неподільного фонду), на кількість членів
кооперативу. Підсумовуючи отримане значення з пайовим внеском, одержуємо
величину паю.

При цьому бажано вирішити питання, чи мають члени кооперативу, що
вступили в нього протягом року, можливість поповнити свій пай у тім же
розмірі, що і члени кооперативу, що складаються в ньому протягом усього
фінансового року. Можливо, що їм буде нараховуватися менша сума,
пропорційно кількості місяців їхнього членства в кооперативі протягом
фінансового року.

Відповідно до п. 2 ст.165 Цивільного кодексу член виробничого
кооперативу зобов’язаний внести до дня державної реєстрації
кооперативу не менше десяти відсотків пайового внеску, а частину,
що залишилася, — протягом року з дня його державної реєстрації, якщо
інший строк не встановлений статутом кооперативу.

Що стосується громадян, що не беруть участь у діяльності кооперативу
особистою працею, а також юридичних осіб, то при їхньому вступі в члени
кооперативу доцільно установити, що первісний пайовий внесок вони
вносять у повному обсязі. Інша частина пайового внеску працюючих членів
кооперативу повинна бути внесена протягом року після державної
реєстрації кооперативу в порядку і терміни, передбачені статутом
кооперативу.1

Порушення терміну формування пайового фонду через затримки внесення
окремими членами кооперативу своїх пайових внесків має для кооперативу,
принаймні, два негативних наслідки. По-перше, він не зможе через
недостачу засобів почати в повному обсязі свою виробничу діяльність.

По-друге, якщо протягом першого року діяльності кооперативу, вважаючи з
дня його державної реєстрації, не буде цілком сформований пайовий фонд,
кооператив може бути ліквідований за рішенням суду. Ліквідація
кооперативу може бути відвернена лише у випадку, якщо рішенням загальних
зборів членів кооперативу особи, вчасно не внесшие пайові внески, будуть
з нього виключені.

Це дозволить вважати пайовий фонд цілком сформованим, оскільки при
визначенні його розміру буде враховуватися менша кількість членів
кооперативу. Якщо, наприклад, спочатку в кооперативі було двадцять
членів і пайовий внесок був визначений статутом у розмірі одна тисяча
карбованців, то до кінця першого року діяльності кооперативу в пайовий
фонд повинне бути внесено двадцять тисяч карбованців. Якщо ж два члени
кооперативу будуть з нього виключені через порушення порядку внесення
пайових внесків, то розмір пайового фонду повинний складати вже не
двадцять, а вісімнадцять тисяч карбованців.

На відміну від інших організацій кооперативи можуть створювати з
визначеної частини свого майна неподільний фонд, тобто не підлягаючому
розділові між членами , крім випадків, передбачених законом. На
неподільне майно не може бути звернене стягнення по особистих боргах
члена кооперативу.

Про неподільний фонд також велися дискусії2. Цей фонд нерідко зв’язували
з адміністративною системою керування, а тому вважали непотрібним у
ринкових умовах. Питання про формування неподільних фондів у
кооперативах був предметом дискусії й у міжнародному кооперативному
русі. Визначений результат даної дискусії знайшов відображення у
відповідній резолюції Міжнародного кооперативного альянсу на його
конгресі в 1995 р. (Манчестер). Було визнано, що неподільний фонд
корисний кооперативам, тому що без нього важко забезпечити розвиток,
конкурентноздатність, виживаність на ринку, а, отже, успішну, прибуткову
роботу, від підсумків якої залежить рівень доходів кожного члена.

Неподільний фонд звичайно використовується з метою виробничого,
науково-технічного й іншого розвитку кооперативу, здійснення їм
будівництва (у тому числі житлового для членів і працівників
кооперативу), забезпечення безпечних умов праці, рішення соціальних і
інших задач, що вимагають капітальних витрат. Частина коштів
неподільного фонду кооперативу може скласти його резервний фонд, який
створюється за рахунок відрахувань від доходукооперативу, перерозподілу
неподільного фонду, пожертвувань,безповоротної фінансової
допомоги та за рахунок інших не заборонених законом надходжень
для покриття можливих втрат (збитків).

У статуті кооперативу або рішенні загальних зборів його членів можуть
бути передбачені й інші фонди, необхідні кооперативові для нормальної
виробничої діяльності, а також рішення соціальних і інших задач. До
таких фондів можна віднести фонд відшкодування шкоди, заподіяного
каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я членові або працівникові
кооперативу, а також смертю в зв’язку з виконанням членом кооперативу
або працівником своїх трудових обов’язків, фонд, призначений на освітні
й інші мети, пенсійний, інші фонди.

Особливість правового режиму майна російських виробничих кооперативів
складається також у тім, що відповідно до законодавства України майно
кооперативу підлягає розподілу на паї членів.

Пай члена кооперативу — це особливе правове явище. Він не тотожний
пайовому внескові. Пай члена кооперативу складається з його пайового
внеску і визначеної частки іншого його майна (крім неподільного фонду).
Пай фіксує вартість тієї частини майна кооперативу, що його член зможе
одержати при виході з кооперативу або його ліквідації. Наявність у майні
кооперативу паїв його членів не перетворює власність кооперативу в
загальну часткову, тому що власником залишається кооператив як юридичну
особу. Але все-таки не можна не визнати наявність протиріччя між
положеннями ЦК про те, що власником майна юридичної особи є воно саме, і
правилом про розподіл майна кооперативу на паї членів.

Зараз важко сказати, чим керувався законодавець, уводячи дані правові
норми в регулювання діяльності виробничих кооперативів і який аналог був
покладений в основу цього рішення. У всякому разі, подібного роду норм
немає ні в німецькому, ні у французькому, ні в італійському
законодавстві. Між членами кооперативу поділяється тільки прибуток, а не
все його майно. У ряді країн (наприклад, у Франції) існує правило, по
якому навіть після ліквідації кооперативу майно, що залишилося,
передається об’єднанням кооперативів іншому кооперативові, але не
поділяється між членами. Таке правило передбачене спеціально для
збереження кооперативного сектора економіки в явно не соціалістичній
країні. Наш законодавець пішов по іншому шляху, зобов’язавши кооператив
поділяти між членами все майно (у тому числі основні й оборотні фонди),
тим самим позбавивши кооператив стійкості його майнової бази.

У законі не сказано, як на практиці поділяти майно, надавши можливість
вирішити це зовсім не просте питання самим кооперативам, багато хто з
яких не розуміють як можна поділити досить рухливі оборотні кошти. На
практиці виникало питання, а як бути з новими членами кооперативу, що ще
не уклали свою працю або фінанси в множення майна кооперативу. Напевно,
у статуті можна передбачити, що новий член здобуває право на включення в
його пай відповідної частини майна кооперативу після закінчення якогось
періоду після його прийняття, а його член, що бере участь у діяльності
особистою працею, — також роботи в кооперативі. Пай може бути переданий
іншому членові або громадянинові, що не є членом кооперативу, якщо така
можливість передбачена статутом. У цьому випадку члени кооперативу
користуються переважним правом покупки паю (його частини). Передача паю
в повному обсязі спричиняє припинення членства в ньому. Громадянин, що
придбали пай (його частина), при його бажанні приймається в члени
кооперативу.

У статуті корисно передбачити також, що збільшення розміру паю члена
кооперативу за рахунок передачі йому паю (його частини) іншим членом,
здійснюється після твердження річного звіту і балансу кооперативу, а пай
(його частина), переданий членом кооперативу громадянинові, що не є його
членом у випадку вступу цього громадянина в кооператив, розглядається як
його пайовий внесок (частина пайового внеску, якщо пай менше розміру
пайового внеску).

Звертання стягнення на пай члена кооперативу по його особистих боргах
допускається лише при відсутності в такого члена кооперативу іншого
майна для покриття його боргів і після твердження річного звіту
кооперативу і його балансу за рік.

2.3.Керування у виробничому кооперативі.

Система керування виробничою й іншою діяльністю в кооперативі зовні дуже
схожа з передбаченої Цивільним кодексом України для комерційних
організацій.

Органи керування кооперативу поділяються на:

— представницький — загальні збори всіх членів кооперативу, власників
його паїв, що є вищим органом керування кооперативом;

— контрольний — наглядацька рада, що здійснює контроль за діяльністю
виконавчого органа (органів) кооперативу і виконуючого іншого
повноваження, покладені на нього статутом кооперативу. Наглядацька рада
може бути створена, а може бути і не створена. В останньому випадку
виконавчі органи кооперативу будуть практично безконтрольні, що може
привести до негативного для кооперативу, отже і для всіх його членів,
наслідкам. Тому наглядацька рада в кооперативі обов’язково варто
створити;

— виконавчий — правління і (або) голова кооперативу, що організують і
керують виробничо-господарською діяльністю кооперативу.

Вищим органом керування кооперативу є загальні збори його учасників.

Відповідно до си. 15 до компетенції загальних зборів членів кооперативу
належить:

затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття
інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу;

утворення органів управління та органів контролю за діяльністю
кооперативу, інших органів кооперативу;

заслуховування звітів його органів управління і органів контролю;

затвердження порядку розподілу доходу кооперативу;

визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв;

визначення розмірів, порядку формування та використання фондів
кооперативу;

визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної
комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів
управління та органів контролю за діяльністю кооперативу;

затвердження річного звіту і балансу кооперативу;

затвердження рішення правління або голови правління про прийняття
нових членів та припинення членства;

прийняття рішень щодо володіння, користування та
розпорядження майном;

утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів найманих
працівників;

прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об’єднань;

прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію
кооперативу.

Статутом кооперативу до виняткової компетенції зборів можуть бути
віднесені й інші питання його діяльності. Такі, як твердження аудитора
кооперативу, порядок ведення збори, утворення його лічильної комісії;
висновок кооперативом великих угод і угод, у здійсненні яких мається
зацікавленість; твердження рахунка прибутків і збитків кооперативу;
зменшення розміру пайового фонду.

Збори також вправі розглядати і приймати рішення по будь-якому питанню
утворення і діяльності кооперативу.

Збори є вищим органом керування кооперативу. Однак це не означає і не
може означати, що його компетенція безмежна. Границі його компетенції
визначені вже тим, що перераховано питання, віднесені до його виняткової
компетенції. Зміст такого перерахування питань полягає тільки в тім, що
інші органи керування не вправі приймати по них рішення.

Якщо ж у статуті кооперативу коло питань, віднесених до виняткової
компетенції зборів, буде розширений, це буде означати тільки те, що
розширено границі його компетенції.

До питань, заради рішення яких нема рації скликати збори, можна
віднести, зокрема, питання про використання фондів кооперативу. Так,
чергові збори можуть прийняти рішення про напрямок частини засобів
резервного фонду на погашення збитків кооперативу, що утворилися за
підсумками фінансового року.

Якщо ж виникне необхідність використовувати частину засобів резервного
фонду протягом року, то для цього не потрібно буде скликати збори за
умови, що наглядацька рада одержить від зборів відповідні повноваження.
Ці повноваження за рішенням зборів можна закріпити в статуті
кооперативу, зробивши них постійними.

Таким чином, після створення кооперативу буде поступово відбуватися
розподіл повноважень між органами керування кооперативу з наступним
закріпленням їхній за відповідним органом у статуті кооперативу. Цей
процес займе порівняно тривалий час, а не розподіливши повноваження між
органами керування кооперативу, неможливо буде здійснювати його
виробничі, господарську й іншу діяльності. Тому вже при утворенні
кооперативу в його статуті повинні бути визначені, хоча і не остаточно,
повноваження його органів керування.

Границі компетенції збора визначаються не тільки тим, що те або інші
повноваження Законом і статутом кооперативу віднесені до компетенції
інших органів керування кооперативу. Членам кооперативу варто мати на
увазі, що границі компетенції збора визначаються також тим, що воно не
вправі скасовувати або коректувати рішення наглядацької ради і
виконавчого органа кооперативу — голови кооперативу і правління,
прийняті ними відповідно до наданого їм Законом і статутом кооперативу
повноваженнями й у рамках діючого законодавства.

Наприклад, пропозиції про внесення змін у статут кооперативу, прийомі до
членів кооперативу і про виключення з членів кооперативу, обранні
ревізійної комісії, припиненні повноважень її членів повинні вноситися
наглядацькою радою. У свою чергу, пропозиції про твердження річних
звітів і бухгалтерських балансів, розподілі прибутку і збитків,
використанні фондів кооперативу повинні вноситися правлінням.

Збори, схваливши пропозицію, внесена на його розгляд відповідним органом
керування, приймає тим самим на себе відповідальність за його
результати. Після того, як рішення прийняте, наглядацька рада, інший
орган керування, залишається як би осторонь від такої відповідальності.

З метою забезпечення винесення на збори добре і всебічно
підготовлених пропозицій, доцільно, регламентувати також порядок
підготовки проектів рішень збори. У самому загальному виді такий порядок
полягає в тім, що проекти рішень по визначеному колу питань
підготовляються наглядацькою радою за участю, обліком думки, правління і
голову кооперативу.

Якщо ж на збори виноситься не погоджене рішення, то правління, голова
кооперативу повинен дати письмовий висновок з обґрунтуванням своєї
позиції, мати можливість виразити свою думку по даному питанню.

Відповідно і при підготовці проектів рішень правлінням, головою
кооперативу, наглядацька рада повинна мати можливість висловити думку по
визначеному колу питань або, навіть, взяти участь у проведеній роботі.

У кооперативі проводиться два види зборів. По-перше, кооператив
зобов’язаний щорічно проводити, так звані, чергові загальні збори членів
кооперативу. Основна мета проведення чергових зборів — твердження
річного звіту, рахунка прибутків і збитків, бухгалтерського балансу,
висновку ревізійної комісії (ревізора) кооперативу, аудитора, розподіл
прибутку і збитків кооперативу. На чергових зборах можуть також
розглядатися й інші питання. Чергові збори скликаються правлінням, а
якщо його немає — головою кооперативу за власною ініціативою, але в
зазначений вище термін.

Інший вид зборів — позачергові загальні збори членів кооперативу.
Проведення таких зборів не зв’язано з якими-небудь визначеними термінами
і питаннями порядку денного. Такі збори скликаються правлінням (головою)
кооперативу в зв’язку з :

— рішенням наглядацької ради кооперативу;

— вимозі ревізійної комісії (ревізора) кооперативу;

— вимозі не менш чим десяти відсотків загального числа членів
кооперативу.

Скликання позачергових зборів за рішенням наглядацької ради,
вимозі ревізійної комісії (ревізора) або за вимогою членів кооперативу
повинний бути здійснений правлінням (головою) кооперативу протягом
двадцяти днів із дня, коли така вимога була заявлена, або з дня
надходження рішення наглядацької ради. У разі незабезпечення
правлінням (головою) кооперативу скликання позачергових
загальних зборів вони можуть бути скликані особами, які вимагали їх
скликання, протягом наступних 20 днів.

Як видно, порядок скликання збори викладені вкрай лаконічно. Він
складається з окремих фрагментів дій, і не дає повного представлення про
те, як скликаються збори. Тому правлінню (голові), іншим органам
кооперативу, а також членам кооперативу надається практично повна воля
вибирати за своїм розсудом форми і способи скликання збори. Кожна з цих
сторін, скликаючи збори, буде діяти, виходячи зі своїх представлень, а
не з загальноприйнятого, враховуючого права й інтереси всіх членів
кооперативу, порядку скликання збори.

Тому зборам необхідно затвердити кваліфікованою більшістю голосів
локальний нормативний (обов’язковий для дотримання всіма членами
кооперативу) акт кооперативу — Положення про порядок скликання,
проведення і прийняття рішень загальними зборами членів кооперативу. У
відповіді на дійсне питання ми викладемо порядок скликання збор,
заснований на наявному досвіді роботи багатьох комерційних приватних
організацій, у тому числі і виробничих кооперативах.

Прийнявши рішення про проведення зборів, правління (голова) кооперативу,
інші органи або члени кооперативу, що скликають збори, визначають:

— дату, місце і час проведення збори;

— порядок денний збори;

— порядок повідомлення членам кооперативу про проведення зборів;

— перелік інформації (матеріалів), наданої учасникам зборів перед
зборами;

— форму і текст бюлетеня, якщо передбачається таємне
голосування.

Одночасно ініціаторами проведення зборів проводиться підготовча робота:
організація і розробка проектів документів, що виносяться на збори,
підготовка пропозицій по складу секретаріату збори, лічильної комісії,
складання тексту і розмноження бюлетенів для голосування і т.п. Що
стосується президії зборів, то він, як правило, не обирається, а збори
ведуть голова кооперативу, якщо збори скликані їм або правлінням. Якщо ж
збори скликані за рішенням наглядацької ради — його веде голова ради.

Не можна залишити без уваги і таке важливе питання — як реєстрація
учасників збори. Вона проводиться з двоякою метою:

підрахувати кількість членів кооперативу, щоб визначити,

чи мається кворум, достатній для проведення зборів. Як відомо, збори
правомочні приймати рішення, якщо в ньому бере участь більш 50%
загального числа членів кооперативу;

— виключити можливість участі в зборах осіб, що не є на день його
проведення членами кооперативу.

Нормальна робота зборів багато в чому залежить від того, наскільки чітко
заздалегідь пророблена організація його проведення, налагоджені
розуміння і взаємодія ведучі збори, секретаріату, рахункової і
ревізійної комісії й учасників зборів. У самому загальному виді задача,
що коштує перед організаторами зборів, полягає в тім, щоб заздалегідь
продумати і запланувати порядок його ведення, що дозволить ведучі збори,
його секретаріатові, лічильній комісії, діяти в ході зборів синхронно,
без яких-небудь збоїв.

Прийнявши рішення про скликання зборів, його організатори повинні
подбати про те, щоб сповістити про це всім членам кооперативу.
Повідомлення про проведення зборів повинне містити:

— дату, час і місце проведення збори;

— питання, включені до порядку денного збори;

— порядок ознайомлення членів кооперативу з інформацією (матеріалами),
що підлягає представленню членам кооперативу перед зборами (якщо така
інформація маються).

Наприклад, до матеріалів, що підлягають наданню членам кооперативу при
підготовці чергового (річного) збори, відносяться річний звіт
суспільства, рахунок прибутків і збитків, бухгалтерський баланс,
висновок ревізійної комісії (ревізора) і аудитора кооперативу за
результатами річної перевірки його
хазяйновитої-господарчої-фінансово-господарської діяльності.

Якщо має бути обрання членів керівних органів, ревізійної комісії
кооперативу, то членам кооперативу повинні бути завчасно надані зведення
про кандидатів на ці посади. Склад і зміст матеріалів, що підлягають
наданню членам кооперативу перед позачерговими зборами, визначаються
правлінням (головою) кооперативу або інших осіб, що скликають збори.

Повідомлення доводиться до зведення всіх членів кооперативу в писемній
формі не пізніше, ніж за 20 днів до дати проведення збори. При
визначенні форми повідомлення членам кооперативу про проведення зборів,
необхідно виходити з того, щоб воно вчасно дійшло до кожного з них.
Повідомлення може бути вивішене у виді оголошень з таким розрахунком,
щоб усі члени кооперативу — його працівники мали можливість з ним
ознайомитися. Що стосується членів кооперативу, що не є його
працівниками, то їм варто відправляти поштове повідомлення.

Загальні збори членів кооперативу в праві приймати рішення, якщо
на ньому є присутнім більш п’ятдесятьох відсотків загального числа
членів кооперативу.

Практично це означає, що збори правомочні, оскільки має кворум, якщо на
момент закінчення реєстрації учасників збора зареєструвалися члени
кооперативу, що володіють у сукупності більш ніж половиною голосів.

Якщо на момент реєстрації кворум не зібраний, то збори проводити не
можна: воно неправомочно. У цьому випадку можна узагалі відмовитися від
проведення позачергових зборів або ж оголосити дату проведення нових
зборів. Що стосується чергового (річного) зборів, то відмовитися від
його проведення не можна. Тому з’являється нова дата його проведення.
Нові збори проводяться по порядку денному, що не відбулося зборів, її
зміна не допускається. Організатори зборів повинні повторно довести
інформацію про проведення цих зборів до зведення всіх членів
кооперативу.

Рішення про перетворення кооперативу в господарське товариство або
суспільство приймається по одноголосному рішенню членів кооперативу.
Рішення про виключення члена кооперативу приймається двома третинами
голосів присутніх. Кожен член кооперативу незалежно від розміру його паю
при прийнятті загальними зборами рішень має один голос.

У виробничих кооперативах застосовується відкрите голосування,
хоча Закон допускає і таємне голосування. Однак необхідно мати у виді,
що при відкритому голосуванні на його результати впливають не тільки
особисті переконання учасників збори, але й у значній мірі сама
обстановка, у якій воно проходить, поводження його активних учасників,
їхня реакція на хід зборів, позиція керівників кооперативу.

До того ж, відкрите голосування в силу видимої простоти і
швидкоплинності досить заманливо для пасивної частини учасників збори, а
також тієї частини, що не представляє дійсних наслідків, прийнятих
зборами рішень. У той же час у відкритому голосуванні досить зацікавлені
ті особи, що не упевнені в результаті таємного голосування.

У такій ситуації, при відсутності одностайної думки учасників збори по
тому або іншому питанню, відкрите голосування стає перешкодою для
вільного волевиявлення значної частини учасників збори, засобом тиску на
голосуючим і проведення активною меншістю необхідних йому рішень.

Таємне голосування, на відміну від відкритого, дозволяє створити для
всіх учасників зборів рівні умови для їхнього волевиявлення. Воно
дозволяє врахувати дійсне відношення всіх учасників збори по тому або
іншому питанню, винесеному на голосування, що корисно знати керівникам
кооперативу.

У кооперативах, у яких збори проводяться порівняно часто (це в
основному невеликі по чисельності учасників організації), можливе
створення постійне діючих лічильних комісій. До компетенції таких
комісій буде віднесена і реєстрація учасників збори, що дозволить
проводити неї з більшою відповідальністю і знанням справи.

У кооперативах, у яких збори проводяться порівняно часто (це в основному
невеликі по чисельності учасників організації), можливе створення
постійне діючих лічильних комісій. До компетенції таких комісій буде
віднесена і реєстрація учасників збори, що дозволить проводити неї з
більшою відповідальністю і знанням справи.

Комісія створюється в кількості не менш 3-х людина: голова, секретар і
члени комісії. Чисельний і персональний склад комісії визначається
зборами шляхом відкритого голосування по представленню наглядацької ради
або за пропозицією учасників збори. Голова і секретар комісії
затверджуються зборами також шляхом відкритого голосування.

До складу лічильної комісії не повинні обиратися члени наглядацької
ради, правління, ревізійної комісії (ревізор), голова кооперативу, а
також особи, висунуті відповідно до повістки дня збори на ці посади.

Комісія веде облік учасників збори, визначає його кворум. У багатьох
організаціях голова комісії повідомляє зборам про те, що кворум мається,
після чого приймається рішення про початок роботи збори.

Комісія дає роз’яснення учасникам збори з питань, що виникають у зв’язку
з проведенням голосування; забезпечують дотримання порядку ведення
голосування, підраховує голосу і підводить підсумки голосування.

Лічильна комісія є робочим органом зборів, що приймають остаточні
рішення з питань, віднесеним до її компетенції. Учасники зборів, також
як і особи, що ведуть його, зобов’язані приймати до зведення і
виконувати рішення комісії.

Відповідно до статті 17 Закону « Про кооперацію» у кооперативі з числом
членів більш п’ятдесятьох може бути створений наглядацька рада, що
здійснює контроль за діяльністю виконавчих органів кооперативу і вирішує
інші питання, віднесені статутом кооперативу до компетенції його
наглядацької ради.

Наглядацька рада кооперативу створюється з членів кооперативу. Число
членів наглядацької ради і термін їхніх повноважень визначаються
загальними зборами членів кооперативу. Наглядацька рада обирає зі свого
складу його голови. Член наглядацької ради одночасно не може бути членом
правління або головою кооперативу.

Рішення наглядацької ради приймаються на його засіданнях, що
скликаються в міру необхідності, але не рідше чим один раз у півроку.
Засідання ради скликаються його головою або
особою, його що заміняє. Він скликає засідання за власною ініціативою,
за вимогою члена (членів) ради, виконавчого органа суспільства —
правління або голови кооперативу, ревізійної комісії (ревізора), не менш
чим п’яти відсотків загального числа членів кооперативу, його аудитора.

Готує порядок денний засідання голова ради або особа, його що заміняє.
У неї в обов’язковому порядку включаються питання, запропоновані
органами й особами, за вимогою яких созывается засідання.

Повідомлення про засідання ради направляється кожному його членові в
писемній формі. Засідання правомочне в присутності більш половини
обраних членів ради.

Рішення на засіданнях ради приймаються простою більшістю голосів
присутніх членів ради, за винятком випадків, коли потрібне
одноголосність або кваліфікована більшість голосів (указуються ці
випадки). При голосуванні з питань, що вимагають одноголосного рішення
або кваліфікованої більшості голосів, не враховуються голоси вибулих
членів ради.

При голосуванні кожен член ради володіє одним голосом (у випадку
рівності голосів може бути передбачене право вирішального голосу голови
ради або особи, його що заміщає). Передача права голосу одним членом
ради іншому забороняється. Член ради, що проголосував проти прийнятого
більшістю членів ради рішення, або що відмовився взяти участь у
голосуванні, вправі подати в письмовому виді свою особливу думку для
прилучення до протоколу засідання.

Діловодство ради веде його секретар, призначуваний радою. На засіданні
ради в обов’язковому порядку ведеться його протокол. У ньому вказуються:

— місце і дата проведення засідання;

— члени ради й інші особи, що є присутнім на засіданні;

— порядок денний засідання;

— питання, поставлені на голосування, і підсумки голосування по них;

— прийняті рішення.

Протокол підписується головуючим і секретарем ради. Протоколи засідання
наглядацької ради зберігаються поряд з документами строгої звітності.

У разі потреби, будь-яке засідання ради може бути відкладене на певний
строк за згодою всіх присутніх на засіданні членів ради.

Питання, віднесені до виняткової компетенції наглядацької ради, не
можуть бути передані на рішення виконавчих органів кооперативу.

Таким чином, до виняткової компетенції наглядацької ради відносяться
наступні питання:

1. Здійснення контролю за дотриманням повноважень і
фінансово-господарською діяльністю виконавчого органа кооперативу.

2. Твердження внутрішніх нормативних документів кооперативу, що
визначають порядок діяльності його виконавчих органів.

3. Здійснення контролю за скликанням виконавчим органом кооперативу
загальних зборів членів кооперативу, виконанням рішень, прийнятих
зборами. Здійснення контролю за виконанням цим органом рішень
наглядацької ради, ревізійної комісії (ревізора) кооперативу, висновків
аудиторської фірми (аудитора).

4. Забезпечення прав членів кооперативу. Контроль за дотриманням ними
статутних обов’язків.

5. Ухвалення рішення про здійснення кооперативом великих угод і угод, у
здійсненні яких мається зацікавленість.

6. Утворення і припинення повноважень виконавчих органів кооперативу,
якщо це право за статутом кооперативу передано наглядацькій раді.

7. Представлення інтересів кооперативу в органах державної влади і
місцевого самоврядування при рішенні питань, визначених статтею 23
Закону.

8. Представлення інтересів кооперативу в союзах (асоціаціях)
кооперативів при рішенні питань, визначених статтею 25 Закону.

9. Твердження порядку денного і ведення загальних зборів членів
кооперативу.

10. Винесення на рішення загальних зборів членів кооперативу наступних
питань:

— розміщення і придбання кооперативом цінних паперів;

— рекомендації з розмірів виплачуваних членам наглядацької ради,
правління, ревізійної комісії (ревізорові) винагород і компенсацій і
визначенню розміру оплати послуг аудиторської фірми (аудитора);

-рекомендації з розподілу прибутку кооперативу;

— рекомендації зі зменшення пайового фонду кооперативу;

— рекомендації з прийому до кооперативу нових членів і припиненню
членства в кооперативі;

— рекомендації з реорганізації і ліквідації кооперативу;

— представлення кандидатури на посаду голови кооперативу;

— рекомендації з реорганізації і ліквідації кооперативу.

11. Прийняття рішень і здійснення дій з інших питань, віднесених
статутом кооперативу до компетенції наглядацької ради.

Склад повноважень наглядацької ради на вибір членів кооперативу може
бути різним. Чим більше чисельний склад членів кооперативу, чим
складніше розв’язувані їм задачі, тим більше може бути кількість членів
наглядацької ради, а виходить, він може бути наділений більш широкими
повноваженнями.

До виконавчих органів кооперативу відносяться голова кооперативу і
правління.

Якщо число членів кооперативу більш десяти, він зобов’язаний створити
правління. Кількісний склад правління визначається зборами. Персональний
склад правління обирається зборами з числа членів кооперативу на термін,
передбачений його статутом. Правління очолює голова кооперативу.

Голова кооперативу обирається незалежно від членів правління зборами з
числа членів кооперативу на термін, визначений статутом кооперативу.
Якщо в кооперативі створений наглядацька рада, голова кооперативу
затверджується зборами по представленню наглядацької ради. Статутом
кооперативу передбачаються право голови розпоряджатися майном
кооперативу, умови оплати його праці, відповідальність за заподіяні
збитки, а також підстави для звільнення його від посади.

Правління кооперативу керує діяльністю кооперативу в період між
загальними збори членів кооперативу. У компетенцию правління входять
питання, не віднесені до виняткової компетенції загальних зборів і
наглядацької ради кооперативу.

У межах повноважень, наданих йому статутом, голова кооперативу діє від
імені кооперативу без доручення, представляє кооператив в органах
державної влади і місцевого самоврядування й організаціях,
розпоряджається майном кооперативу, укладає договори і видає доручення,
у тому числі з правом передоручення, відкриває рахунка кооперативу в
банках і інших кредитних організаціях, здійснює прийом і звільнення
найманих робітників, видає накази і розпорядження, обов’язкові для
виконання членами кооперативу і найманих робітників кооперативу.

Голова несе персональну відповідальність за прийняті їм одноосібно
рішення, результати роботи кооперативу, усілякі порушення правових актів
і т.д. і т.п. Члени правління, колегіального органа, такої
відповідальності практично не несуть. Оскільки небезпека виникнення
особистої відповідальності малоймовірна, багато хто з членів правління
по різних розуміннях особистого характеру, можуть голосувати при
прийнятті правлінням рішення не просто з огляду на, але і підкоряючи
думці голови, усвідомлюючи в той же час, що воно неправильно.

Відповідно до ст. 18 Закону „Про кооперацію” для здійснення контролю за
фінансово-господарською діяльністю кооперативу загальні збори його
членів обирає склад ревізійної комісії. Члени ревізійної комісії
(ревізор) кооперативу не можуть одночасно бути членами наглядацької ради
і правління суспільства. Природно, що голова кооперативу не може бути
членом комісії або ревізором, і навпаки.

Ревізійна комісія (ревізор) кооперативу:

— здійснює перевірку фінансового стану кооперативу за підсумками роботи
за фінансовий рік;

— проводить перевірку фінансово-господарської діяльності кооперативу з
доручення загальних зборів членів кооперативу; наглядацької ради
кооперативу; за вимогою не менш чим десяти відсотків членів кооперативу;
за власною ініціативою.

Комісія представляє результати своєї перевірки загальним зборам членів
кооперативу, його наглядацькій раді. Члени комісії (ревізор) вправі
жадати від посадових осіб кооперативу надання необхідних для перевірки
документів.

За підсумками перевірок комісія складає висновок, у якому повинно
утримуватися:

— підтвердження вірогідності даних, що утримуються в звітах і інших
фінансових документах кооперативу;

— інформацію про факти порушення встановлених правовими актами
Російської Федерації порядку ведення бухгалтерського обліку і
представлення фінансової звітності, а також правових актів Російської
Федерації при здійсненні фінансово-господарської діяльності.

Компетенція комісії з питань, не передбаченим Законом, визначається
статутом кооперативу, тобто кооператив вправі неї розширити, поставивши
перед нею додаткові задачі

Для перевірки фінансово-господарської діяльності і підтвердження
фінансової звітності кооперативу виконавчі органи кооперативу можуть
залучати зовнішніх аудиторів з числа осіб, що володіють правом на
здійснення такої діяльності.

Перевірка фінансово-господарської діяльності кооперативу аудиторами
здійснюється також за рішенням наглядацької ради кооперативу або за
вимогою не менш чим десяти відсотків членів кооперативу. В останньому
випадку послуги аудитора оплачуються членами кооперативу, що зажадали
такої перевірки.

Аудиторська діяльність регламентується Державним законом від 22.04.1993
р. №3126-ХІІ «Про аудиторську діяльність». Аудиторська діяльність
(аудит) являє собою підприємницьку діяльність аудиторів (аудиторських
фірм) по здійсненню позавідомчих перевірок бухгалтерської (фінансової)
звітності, платіжно-розрахункової документації, податкових декларацій і
інших фінансових зобов’язань і вимог підприємства, а також надання інших
аудиторських послуг.

Кооператив, фінансово-господарську діяльність якого перевіряє аудитор
(аудиторська фірма), має право одержувати від нього вичерпну інформацію
про вимоги законодавства, що стосується проведення аудиторської
перевірки, правах і обов’язках сторін — кооперативу й аудитора, а після
ознайомлення з висновком аудитора (аудиторської фірми) — про нормативні
акти, на яких ґрунтуються зауваження і висновки аудитора (аудиторської
фірми), що зобов’язані надавати кооперативові цю інформацію.

Для того, щоб створити аудиторам необхідні умови для роботи в
кооперативі, його працівникам необхідно знати їхнього права. Аудитор
(аудиторська фірма) має право:

— самостійно визначати форми і методи аудиторської перевірки, виходячи з
вимог нормативних актів Російської Федерації, а також конкретних умов
договору з кооперативом;

— перевіряти в кооперативу в повному обсязі документацію про
фінансово-господарську діяльність, наявність грошових сум, цінних
паперів, матеріальних цінностей, одержувати роз’яснення по виниклих
питаннях і додаткові зведення, необхідні для аудиторської перевірки;

— одержувати по письмовому запиті необхідну для здійснення аудиторської
перевірки інформацію від третіх осіб;

— залучати на договірній основі до участі в аудиторській перевірці
аудиторів, що працюють самостійно або в інших аудиторських фірмах, а
також інших фахівців;

— відмовитися від проведення аудиторської перевірки у випадку не надання
кооперативом необхідної документації.

C своєї сторони керівники й інші посадові особи кооперативу, що
перевіряється, зобов’язані:

— створювати аудиторові (аудиторській фірмі) умови для своєчасного і
повного проведення аудиторської перевірки, надавати всю документацію,
необхідну для її проведення, а також давати по запиті аудитора
роз’яснення і пояснення в усній і письмовій формі;

— оперативно усувати виявлені аудиторською перевіркою порушення ведення
бухгалтерського обліку і складання бухгалтерської (фінансової)
звітності.

Результатом аудиторської перевірки є висновок аудитора (аудиторської
фірми), — документ, що має юридичне значення для всіх юридичних і
фізичних осіб, органів державної влади і керування, органів місцевого
самоврядування і судових органів. Висновок повинний складатися з трьох
частин — вступної, аналітичноі підсумкової.

Кожна сторінка аудиторського висновку підписується аудитором, що
проводив перевірку, і завіряється його особистою печаткою. При
проведенні перевірки аудиторською фірмою аудиторський висновок, крім
того, підписується в цілому керівником аудиторської фірми або
уповноваженим їм іншою посадовою особою фірми і завіряється печаткою
фірми. Кооператив зобов’язаний надавати зацікавленим особам тільки
підсумкову частину аудиторського висновку.

2.5.Відповідальність членів виробничого кооперативу.

Кооператив відповідає за своїми обов’язками всім майном, власником якого
він є. Установлено також, що кооператив не відповідає по боргах його
членів. У той же час члени кооперативу несуть по боргах кооперативу
субсидіарну відповідальність, тобто вони покривають борги кооперативу
при відсутності в ньому коштів і майна. У цьому випадку члени
кооперативу зобов’язані компенсувати відсутню частину боргу (або весь
борг) за рахунок своїх власних засобів. Наявність субсидіарної
відповідальності насторожує людей при виборі організаційної форми своєї
майбутньої діяльності.

Відповідно до статті 8 Закону «Про кооперацію» у статуті повинні бути
визначені розмір і умови субсидіарної відповідальності членів
кооперативу по його боргах. Що стосується розміру відповідальності, то
такий запис означає, що самі загальні збори членів кооперативу, повинні
вирішити, яку суму в нього внести. Закон відносить рішення цього питання
до компетенції зборів, що затверджує статут або зміни, що вносять у
його.

У свою чергу, Закон «Про кооперацію» взагалі не зробив ніякого
застереження у відношенні величини субсидіарної відповідальності членів
кооперативів, не позначив її нижньої границі. У той же час, це питання
великої важливості. У визначеній ситуації членам кооперативу, може бути,
прийдеться вирішувати: або поступитися частиною власних засобів, або ж
кооператив буде оголошений банкрутом, а його майно буде розпродане для
того, щоб погасити його борги.

У цьому випадку члени кооперативу втратять усе майно, що належить
кооперативові на праві власності, кооператив буде ліквідований. Виходячи
з цього, не слід мінімізувати в статуті кооперативу величину
субсидіарної відповідальність його членів. Вона повинна бути такий, яку
в стані заплатити члени кооперативу при виникненні небезпеки ліквідації
кооперативу через його нездатність заплатити свої борги.

Звертання стягнення на пай члена кооперативу по його особистих
боргах допускається лише при недоліку іншого майна для покриття таких
боргів у порядку, передбаченому статутом кооперативу. Стягнення по
особистих боргах члена кооперативу не може бути звернене на неподільний
фонд кооперативу.

Після вилучення паю або його частини кооперативові варто визначити своє
відношення до свого члена, що не має паю, або якщо має лише частина
його. У цьому випадку можуть бути прийняті різні рішення. Можливо, член
кооперативу візьме зобов’язання у визначений термін відновити пай або
пайовий внесок, і кооператив — наглядацька рада або правління, якщо
немає наглядацької ради, з ним погодиться, прийнявши відповідне рішення.
У противному випадку він повинний бути виключений із членів кооперативу
рішенням загальних зборів членів кооперативу. Така підстава для
виключення члена кооперативу повинне бути передбачено статутом
кооперативу.

Розділ 3. Припинення діяльності виробничого кооперативу.

3.1.Реорганізація виробничого кооперативу.

Відповідно до статті 28 Закону «Про кооперацію» реорганізація
кооперативу у формі злиття, приєднання, поділу, виділення або
перетворення може бути здійснена добровільно за рішенням загальних
зборів членів кооперативу. Рішення про реорганізації (за винятком
перетворення в господарське товариство або суспільство), приймаються
трьома чвертями голосів присутніх на загальних зборах членів
кооперативу. Рішення про перетворення кооперативу в господарське
товариство або суспільство приймається по одноголосному рішенню членів
кооперативу.

При реорганізації кооперативу складаються передатний акт або розділовий
баланс, що повинні містити положення про правонаступництві по всіх
зобов’язаннях реорганізованої юридичної особи у відношенні всіх його
кредиторів і боржників, включаючи і зобов’язання, що заперечуються
сторонами. Передатний акт і розділовий баланс затверджуються
засновниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про
реорганізації юридичних осіб, і представляються разом з установчими
документами для державної реєстрації знову виниклих юридичних осіб або
внесення змін в установчі документи існуючих юридичних осіб. He надання
разом з установчими документами відповідно передатного акта або
розділового балансу, а також відсутність у них положень про
правонаступництво по зобов’язаннях реорганізованої юридичної особи,
волочуть відмовлення в державній реєстрації знову виниклих юридичних
осіб.

При складанні розділового балансу можливі різного роду зловживання на
користь однієї або декількох сторін.

Передатний акт або розділовий баланс затверджуються загальними зборами
членів кооперативу, що приняли рішення про реорганізації кооперативу, і
представляються разом з установчими документами для державної реєстрації
знову виниклого кооперативу (кооперативів) або для внесення змін в
установчий документ існуючого кооперативу

Кооператив вважається реорганізованим, за винятком реорганізації у формі
приєднання, з моменту державної реєстрації знову виниклих кооперативів.

3.2. Порядок здійснення ліквідації кооперативу.

Ліквідація юридичної особи волоче його припинення без переходу прав і
обов’язків у порядку правонаступництва до інших осіб. Ліквідація
кооперативу здійснюється згідно Закону «Про кооперацію».

Підстави ліквідації виробничого кооперативу:

1. Кооператив може бути ліквідований за рішенням загальних зборів членів
кооперативу, у тому числі в зв’язку з витіканням терміну, на який він
був створений, досягненням мети, заради якої він був створений, або в
зв’язку з визнанням судом недійсної державної реєстрації кооперативу
внаслідок допущених при його створенні порушень закону або інших
правових актів, якщо ці порушення носять непереборний характер. Рішення
про ліквідацію кооперативу приймається трьома чвертями голосів присутніх
на зборах членів кооперативу.

2. Кооператив може бути ліквідований за рішенням суду у випадку
здійснення діяльності без належного дозволу (ліцензії), або у випадку
здійснення діяльності, забороненої законом, або у випадку інших
кількаразових або грубих порушень закону, а також інших правових актів.

Відповідно до статті 29 Закону загальні збори членів кооперативу
або орган, що прийняв рішення про ліквідацію кооперативу, призначають за
узгодженням з органом, що здійснює державну реєстрацію кооперативу,
ліквідаційну комісію. З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї
переходять повноваження по керуванню справами кооперативу. Ліквідаційна
комісія від його імені виступає в суді.

Комісія поміщає в органах печатки, у яких публікуються дані про
реєстрації юридичних осіб, повідомлення про ліквідацію кооперативу,
порядку і термінах для пред’явлення вимог його кредиторами. Термін для
пред’явлення вимог не може бути менш двох місяців з дати опублікування
повідомлення.

У випадку, якщо на момент ухвалення рішення про ліквідацію кооперативу
він не мав зобов’язань перед кредиторами, майно кооперативу підлягає
розподілові між його членами в порядку, передбаченому статутом
кооперативу або угодою між членами кооперативу.

Ліквідаційна комісія вживає заходів до виявлення кредиторів і одержанню
дебіторської заборгованості, а також у писемній формі повідомляє
кредиторів про ліквідацію суспільства. По закінченні терміну для
пред’явлення вимог кредиторами ліквідаційна комісія складає проміжний
ліквідаційний баланс, що містить зведення про склад майна ліквідованого
кооперативу, пред’явлених кредиторами вимогах, а також результати
їхнього розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується
загальними зборами членів кооперативу за узгодженням з органом, що
здійснив державну реєстрацію ліквідованого кооперативу.

Якщо наявних у ліквідованого кооперативу коштів недостатньо для
задоволення вимог кредиторів, ліквідаційна комісія здійснює продаж
іншого майна з публічних торгів у порядку, установленому для виконання
судових рішень.

Таким чином, поняттям «виробничий» у даному випадку охоплений широкий
спектр видів діяльності, а не тільки промислове і ремісниче виробництво,
що, до речі сказати, було характерно для розуміння виробничого
кооперативу в законодавстві багатьох закордонних країн. У ряді країн і в
міжнародних кооперативних організаціях зараз також визнають, що сфера
діяльності виробничої кооперації значно ширше її традиційного розуміння.
Наприклад, у ряді країн кооперативи створюються в соціальній сфері
(дитячі сади, відхід за старими і т.п.).

У випадку відмовлення ліквідаційної комісії в задоволенні вимог
кредитора або відхилення від їхнього розгляду, кредитор вправі до
твердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися в суд з
позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора
можуть бути задоволені за рахунок майна кооперативу, що залишилося.

Вимоги кредитора, заявлені після витікання терміну, установленого
ліквідаційною комісією для їхнього пред’явлення, задовольняються з майна
кооперативу, що залишився після задоволення вимог кредиторів, заявлених
у термін.

Вимоги кредиторів, не вдоволені через недостатність майна кооперативу,
вважаються погашеними. Погашеними вважаються також вимоги кредиторів, не
визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор не звертався з позовом у
суд, а також вимоги, у задоволенні яких рішенням суду кредиторові
відмовлено.

Після завершення розрахунків із кредиторами ліквідаційна комісія складає
ліквідаційний баланс, що затверджується загальними зборами членів
кооперативу за узгодженням з органом, що здійснює державну реєстрацію
юридичних осіб.Що залишилося після задоволення вимог кредиторів майно
кооперативу підлягає розподілові між його членами в порядку,
передбаченому статутом кооперативу або угодою між членами кооперативу.

Висновок.

Специфічні особливості правового статусу кооперативу, у якому
його член є одночасно працівником кооперативу і його хазяїном,
дозволяють затверджувати, що виробничий кооператив більш здатний
забезпечити соціальну рівність (саме рівність, а не зрівнялівку) його
учасників, чим багато інших форм юридичних осіб. Звичайно, жодна країна
не може і не повинна бути суспільством тільки « цивілізованих
кооперативів». Багаторічний досвід країн далекого зарубіжжя довів, що
для економічного благополуччя великий капітал необхідний. Але виробничі
кооперативи, визнані в ряді країн третім сектором економіки, беруть
участь у рішенні багатьох досить хворобливих проблем суспільства:
забезпеченні зайнятості, додаткових робочих місць, у тому числі для
найменш захищених шарів населення: інвалідів, жінок, молоді. Вони гарні
для організації невеликих науково-дослідних центрів, формування через
союзи й асоціації технопарків.

Подібні можливості кооперативів повинні залучити до них увага
представницьких і виконавчих органів у центрі і на місцях, а також тих
політичних партій, інших громадських організацій і рухів, що, як вони
затверджують, зацікавлені у формуванні в нас справді соціальної держави.
Необхідна допомога держави і суспільства для відродження кооперативного
руху в Україні відповідно до якого органи державної влади і місцевого
самоврядування повинні сприяти розвиткові кооперативів, зокрема шляхом
установлення податкових і інших пільг для кооперативів насамперед у
сферах виробництва товарів і надання послуг, а також шляхом
пріоритетного забезпечення кооперативів нежилими приміщеннями з правом
їхнього викупу, земельними ділянками, до доступу одержання державних
замовлень і одержанню необхідної для їхньої діяльності інформації. Поки
можна говорити тільки про існування деяких податкових пільг, якими
володіють кооперативи, якщо вони відносяться до суб’єктів малого
підприємництва. Але й у відношенні цих пільг не припиняються атаки з
боку податкових і фінансових органів.

Не звернено належної уваги на те, що виробничі кооперативи,
по-перше, — найбільш характерний суб’єкт малого підприємництва, що діє
як юридична особа, основною ознакою якого є чисельність його
працівників. На відміну від учасників господарчих товариств, для яких
праця в них не обов’язковий, члени виробничого кооперативу, як загальне
правило, трудяться в ньому. З урахуванням цієї обставини кооперативи є
найбільш типовими суб’єктами малого підприємництва, що бідують у
підтримці владних структур, особливо на початку діяльності. У програмах
приватизації, наприклад, можна передбачати перетворення

невеликих державних і особливо муніципальних підприємств у виробничі
кооперативи, а не тільки в акціонерні й інші господарчі товариства.

Кооперативним об’єднанням (союзам, асоціаціям) варто
наполегливо виходити з пропозиціями про створення за прикладом багатьох
інших країн в органах виконавчої влади підрозділів з питань кооперації.
Необхідно щоб фонд підтримки малого підприємництва робив цільовим
призначенням фінансову підтримку виробничим кооперативам, що
відповідають ознакам суб’єкта малого підприємництва.

Прийняття законодавчих актів про виробничі кооперативи
повинне супроводжуватися конкретними кроками по їхній підтримці і
розвиткові в Україні. В основному документі для Всесвітньої конференції
ООН на вищому рівні з питань розвитку, що відбулася в Копенгагені в 1995
році, відзначається великий розмах сучасного кооперативного руху й
утримувалися рекомендації до всіх країн- учасницям ООН ужити заходів по
його підтримці.

Що ж лежало в основі рішення про виключення кооперативів з
економічного життя країни, прийнятого реформами економіки того років,
невідомо. Можна припустити, що від кооперативів відмовилися як від
недержавної форми підприємства радянського періоду, щоб відкрити широку
дорогу новим організаційно-правовим формам приватного бізнесу, переважно
акціонерним товариствам і товариствам з обмеженою відповідальністю.

Життя показало помилковість відмовлення від кооперативів.
По-перше, тому, що людям обмежили право вибору, без якого жодне
суспільство не може вважати себе демократичним, а по-друге, тому, що
кооперативної цінності, яким прихильно близько 800 мільйонів чоловік у
світі, не можна виключити з життя одним розчерком пера.

В даний час немає точних даних про кількість збережених або
знову виниклих виробничих кооперативів.

Список використаної літератури:

Конституція України: Прийнята всенародним голосуванням 1грудня 1993 року
.

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №435- VI.

Закон України „Про кооперацію” від 10.07.2003 р. №1087-IV.

Баликінска В.Д. Правове регулювання підприємницької діяльності.
Навчальний посібник. – М.: Инфра-М, 1997. – с.237

Бусигін А.В. Підприємництво. Підручник. – М.: Инфра-М, 1998.

Цивільне і підприємницьке право: Збірник документів. Частина 1. /під
-загальної ред. Богачевой Т.В. – М.: ТОН Остожье, 1999. – 959 с.

Цивільне і торговельне право закордонних держав. – М. ,1993

Ерицян А.В. Державний контроль за дотриманням законодавства суб’єктами
підприємницької діяльності (теоретичний аспект) //Держава і право, 2002.
– 32. – с.103-108

Підприємницьке право в XXI столітті: наступність і розвиток. /Лаптєв
В.В., Занковский С.С., Михайлов Н.И.і й ін. –М., 2002. -192 с.

Підприємницьке право. Підручник для вузів /під ред. Эриашвили И.Д.,
Шулік А.М. – М.: ЮНІТІ, 2000. – 415 с.

Цивільне право. Підручник. Ч.1. /під ред. Сергєєва А.П., Толстого Ю.К. –
М.: Видав-во ТЕІС, 1996г., С.372.

Цивільне право України, Підручник у 2-х кн. /О.В. Дзера, Д.В. Боброва,
А.С. та ін. ; за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової 2-е видав-во, допов. і
перероб. К.: Юрінком Інтер 2004 р. Кн. І 736 с.

С.371.

PAGE 1

Похожие записи