підприємництво

Реферат

на тему:

Види підприємств, їх характеристика: малі, акціонерні, орендні, спільні,
державні.

План

1. Малі підприємства, поняття та розвиток.

2. Акціонерні підприємства: поняття, види.

3. Орендне та спільне підприємства.

4. Державне підприємство його суть та характеристика.

1.Малі підприємства, поняття та розвиток

Види підприємств і їх розвиток за умов становлення соціально
орієнтованої економіки.

В Україні в процесі роздержавлення економіки найважливішою
соціально-економічною метою є передача значної частини державної
власності трудовим колективам. Це основний шлях подолання відчуження
трудящих від власності на засоби виробництва і результатів праці, від
самого процесу праці, від управління виробництвом, від економічної влади
тощо. Законами України визначено три основних види підприємств:

індивідуальне.

колективне;

державне;

При цьому остання група має можливість створення індивідуального,
сімейного та приватного підприємства.

Малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи
малих підприємств. Згідно із Законом України «Про підприємства» до
малих відносяться такі підприємства:

у промисловості й будівництві — з числом працюючих до 200 чоловік;

у науці й науковому обслуговуванні — до 100 чоловік;

в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) — до 50
чоловік;

у галузях нематеріального виробництва — до 25 чоловік;

у роздрібній торгівлі — до 15 чоловік.

У нашій країні в залежності від природно-кліматичних, національних,
технологічних та інших особливостей регіонів

можуть бути різні критерії виділення малої економіки.

Законодавство України надає широкі права щодо створення малих
підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні,
спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші
підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи,
що спільно ведуть трудове господарство. У зв’язку з цим будь-яке
створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є
відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з
них регулюється діючим законодавством. Отже, малі підприємства — це не
якийсь конкретний тип підприємства, а частина наявних, виділена тільки
за критерієм їхнього розміру й наділена додатковими правами та пільгами.

Малі підприємства — досить поширена й ефективна форма
господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути
притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємство здатне
найоперативніше реагувати на кон’юнктуру ринку і таким чином надавати
ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу
набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка
індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення
науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів та
послуг.

Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі
ресурси населення, які за його відсутності не були б використані. Про
можливості малого бізнесу в цьому плані свідчить досвід економічно
розвинутих країн. На малий бізнес тут припадає до 90-95% усіх
підприємств і до 20-60% валового національного продукту. Особливу роль
відіграє мале підприємництво в сфері послуг і торгівлі.

Отже, значення малого бізнесу в ринковій економіці дуже велике. Без
малого бізнесу ринкова економіка ні функціонувати, ні розвиватися не в
змозі. Становлення та розвиток його є однією з основних проблем
економічної політики в умовах при переході від адміністративно-командної
економіки до нормальної ринкової економіки. Малий бізнес у ринковій
економіці — головний сектор, що визначає темпи економічного росту,
структуру і якість валового національного продукту.

У нашій країні цю роль важко переоцінити. Всі ці і багато інших
властивостей малого бізнесу роблять його розвиток істотним чинником і
складовою частиною реформування економіки України.

Малі підприємства спеціалізуються і на випуску кінцевої продукції,
орієнтованої в основному на місцеві ринки збуту. В основному, це
швидкопсувні продукти, ювелірні вироби, одяг, взуття і т.д.

У розвинутих країнах саме малому бізнесу приділяються увага в державному
масштабі. Держава підтримує малий бізнес як грошима, так і
різноманітними пільгами, у сфері податкової політики. Діючої системи
стимулювання створення малих підприємств не існує, як і немає
господарського механізму їхньої підтримки. Не розроблена державна
програма розвитку малих підприємств.

Види малих підприємств.

За характером діяльності в малому бізнесі можна виділити декілька видів
підприємств. До першого виду належать індивідуальні або сімейні
підприємства. Індивідуальне — це підприємство, що засноване на
особистій власності окремої особи та виключно на її праці; сімейне ж
підприємство

засновується на власній праці членів однієї сім’ї які проживають

разом. Отже, такі підприємства передбачають індивідуальну трудову
діяльність окремих осіб або сімей.

Майно індивідуального підприємства формується з майна громадянина
(сім’ї), одержаних доходів та інших законних джерел. Індивідуальне
підприємство може бути створене також у результаті придбання
громадянином (сім’єю) державного або комунального підприємства.

Власник індивідуального підприємства несе відповідальність щодо
забов’язань підприємства в межах, визначених його статутом.

Інший вид малих підприємств — кооперативи або колективні підприємства,
чисельність працюючих у яких не перевищує установлених обмежень.
Кооператив являє собою об’єднання декількох громадян для спільної
господарської діяльності на основі договорові між ними. Майно
кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержаних доходів
та інших законних джерел і належить його учасникам на правах пайової
часткової власності.

Крім названих вище, можуть створюватися й Інші малі підприємства.
Законодавством передбачається можливість утворення на території України
іноземних, а також спільних підприємств.

2.Акціонерні підприємства,основні види

Важливою формою підприємництва, є організація акціонерних підприємств.

Акціонерні форми господарювання базуються на створенні акціонерних
товариств. У Законі України «Про господарські товариства» зазначається,
що акціонерним товариством називається організація, яка має статутний
фонд, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості, і
несе відповідальність за зобов’язання тільки майном товариства.

Акціонерне товариство — це одна з організаційно-правових форм
підприємств. Воно створюється шляхом централізації коштів (об’єднання
капіталу) різних осіб, проведеної за допомогою продажу акцій із метою
здійснення господарської діяльності й одержання прибутку.

Головною метою створення акціонерних товариств у нашій країні є
залучення до господарського обігу вільних коштів (грошових і
матеріальних) трудящих, а також підприємств для виконання певних
господарських завдань. Акціонерне товариство створюється на основі
купівлі-продажу акцій.

У якості учасників об’єднання капіталу шляхом створення акціонерного
товариства можуть виступати фізичні і юридичні особи.

Внеском учасника товариства в об’єднаний капітал можуть бути кошти, а
також будь-які матеріальні цінності, цінні папери, права користування
природними ресурсами й інші майнові права, у тому числі право на
інтелектуальну власність.

Вартість внесеного кожним засновником майна визначається в грошовій
формі спільним рішенням учасників товариства. Об’єднане майно, оцінене
в грошовому вираженні, складає статутний капітал (фонд) товариства.
Останній розділяється на визначену кількість рівних частин. Свідченням
про внесення таких частин є акція, а грошове вираження цієї частки
зветься номінальної вартості (номіналу) акцій.

Таким чином, акціонерне товариство має статутний капітал, розділений на
визначену кількість акцій рівної номінальної

вартості, що випускаються товариством в обертання на ринок цінних
паперів.

Функціонування акціонерного товариства здійснюється з

обов’язковим дотриманням умов господарської діяльності, встановлених
українським законодавством.

Товариство має повну господарську самостійність у визначенні форми
керування, прийняття господарських рішень, збуту, встановлення цін,
оплати праці і розподілу прибутку.

Термін діяльності товариства не обмежений або ж установлюється його
учасниками.

Акціонерне товариство відповідає за своїми обов’язками всіма наявними
активами. Проте по зобов’язаннях окремих своїх учасників (акціонерів)
товариство не відповідає.

Зі своєї сторони акціонер приймає на себе відповідальність по
зобов’язаннях товариства в межах розміру свого внеску — частки капіталу,
вкладеної в справу, або кількості наявних у нього акцій.

Акціонерні підприємства поділяються на два види: акціонерне товариство
відкритого типу, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої
передплати, купівлі-продажу на біржах; акціонерне товариство закритого
типу (або ТОВ), акції якого поширюються лише серед його засновників.

Функціонування акціонерного товариства закритого типу відрізняється
й іншими особливостями, що в обов’язковому порядку повинні бути відбиті
в його статуті. Акціонерні товариства закритого типу — це в основному
невеличкі приватні підприємства з невисокою чисельністю акціонерів,
такі, як магазини, ательє, майстерні, гаражі і т.п.

Основними характеристиками акціонерного товариства відкритого типу є
масштаби об’єднаного капіталу і велика кількість власників. Основна
ідея, що звичайно переслідується

при створенні такої форми приватного підприємства, полягає в притягненні
і концентрації великих коштів (капіталу) населення й інших підприємств
із метою їх використання для одержання прибутку.

Акціонерне товариство закритого типу являє собою об’єднання не тільки
капіталів, але і конкретних учасників (фізичних і юридичних осіб).

Акціонерні товариства відкритого і закритого типів -підприємства
засновані на об’єднанні капіталів. Для обох обов’язкова наявність
статутного капіталу, що розділяється на паї й акції; взаємовідносини між
учасниками (акціонерами) щодо керування підприємством, розподілом його
прибутків і майна в обох випадках будуються в залежності від розміру
внесеного ними капіталу.

Об’єднує ці два види акціонерних товариств і та обставина, що вони
засновані на принципі обмеженої майнової відповідальності.

Акції можуть переходити з рук у руки, але реально функціонуючий капітал
товариства залишається в цілості. Історично АТ виникнули поряд із ТОВ
як більш стійка форма підприємства з практично не обмеженою
життєздатністю.

Акція — це цінний папір, що підтверджує право її утримувача на частку в
статутному капіталі акціонерного товариства і, отже, на усі права, що
випливають із права власності на її.

Акції випускаються акціонерним товариством, із метою притягнення
додаткових коштів для своєї діяльності, здійснюваної через їхню
реалізацію фізичним і юридичним особам.

Акція є безстроковим документом. Термін її обертання обмежений тільки
терміном існування товариства, що випустило її.

Мети придбання акцій у різноманітних груп осіб не збігаються. Таким
чином, різноманітні категорії акціонерів мають різноманітні інтереси.
Перевага того або іншого інтересу серед акціонерів товариства, що
визначається в залишковому підсумку тим, якій групі акціонерів належить
більший пакет акцій, багато в чому і визначає політику, що здійснюватися
акціонерним товариством.

Контрольний пакет акцій — це кількість звичайних акцій у власності
акціонера, що забезпечує можливість практично одноособового прийняття
або блокування рішень із питань діяльності товариства на загальних
зборах акціонерів.

3. Орендне та Спільне підприємства

Орендне підприємство — це господарська одиниця, яка самостійно здійснює
підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного
володіння і користування майном, переданим в оренду орендареві за
договором.

Об’єктами оренди є: 1) цілісні майнові комплекси державних підприємств,
організацій або їхні структурні підрозділи; 2) окреме індивідуально
визначене майно державних підприємств, організацій.

Отже, оренда як економічна категорія є формою відносин між власником,
котрий безпосередньо не веде господарство на даному державному
підприємстві, в організації, та юридичне вільним і економічно
самостійним суб’єктом — підприємцем,

якому власник (орендодавець) передає за орендну плату майно на основі
договорові в строкове платне володіння і користування.

Існують два типи орендних відносин: 1) оренда як форма приватизації
об’єктів державної власності; 2) оренда як форма

економічних відносин у недержавному секторі економіки. Інший тип оренди
сьогодні ще не дуже поширений, хоч підприємства, які базуються на
недержавних формах власності, і почали активно розвивати орендні
відносини.

Головною умовою розвитку й ефективного функціонування оренди є
перетворення відносин власності і системи соціально-економічних відносин
у цілому, ліквідація адміністративно-командної системи управління.
Оренда може стати тією перехідною формою, яка допоможе перейти від
державно-монополістичної власності до різноманітних форм власності
вільного підприємництва.

Договірні товариства. Договірне (повне або змішане) товариство досить
поширене, як організаційно-правова форма у розвинутих країнах, а в нашу
практику воно лише починає входити. Його не слід путати з статутним
товариством — акціонерним товариством відкритого або закритого типу,
учасники якого утворюють юридичну особу. Договірне товариство утворюють
юридичні та фізичні особи.

Спільне підприємство — це організація, що має широкі права в галузі
експортно-імпортних операцій, погодження цін, укладання контрактів,
працює на принципах повного госпрозрахунку, валютної самоокупності.
Діяльність спільного підприємства як юридичної особи регулюються
Законами України.

При створенні спільного підприємства паї участі в ньому визначаються
самими партнерами.

Спільне підприємство може бути створене або шляхом його заснування, або
в результаті придбання іноземним інвестором частки участі (паю, акцій) у
раніше заснованому підприємстві без іноземних інвестицій або придбання
такого підприємства цілком.

Статутні документи підприємств з іноземними інвестиціями повинні
визначати предмет і цілі діяльності підприємства, склад учасників,
розмір і порядок формування статутного фонду, розмір часток учасників,
структуру, склад і порядок прийняття рішень, перелік питань, що
потребують одноголосності, порядок ліквідації підприємства.

Підприємства з іноземними інвесторами вправі здійснювати будь-які види
діяльності, не заборонені законом. Іноземні інвестори і підприємства
наділяються землею, мають право орендувати майно, набувати частки
участі, акції й інші цінні папери на фондових біржах, брати участь у
біржових угодах у порядку і на умовах, установлених законодавством.
Іноземні інвестори можуть брати доля в приватизації державних і
муніципальних підприємств на території України.

4. Державне підприємство

Державне підприємство — це самостійна господарська одиниця з правами
юридичної особи, яка функціонує на основі державної форми власності в
різних галузях народного господарства.

Відповідно до Закону України «Про підприємства» діяльність державного
підприємства будується на поєднанні прав власника майна (держави) та
принципів самоуправління трудового колективу.

Державні органі, що уповноважені здійснювати управління державним
підприємством, не мають права втручатися в його господарську
діяльність. Вони вирішують питання створення підприємства і
визначення мети і напрямку його діяльності, його організації чи
ліквідації, а також здійснюють контроль за ефективністю використання та
збереження довіреного підприємству майна.

Державні підприємства поділяються на два види: державне комунальне,
засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць, і
республіканське, засноване на державній власності, а також інших типів
підприємств, включаючи орендне, що не суперечить законодавчим актам
України.

Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством,
належить йому на правах повного господарського ведення. Здійснюючи це
право, підприємство користується і розпоряджається зазначеним майном і
на свій розсуд може здійснювати стосовно нього будь-які дії що не
суперечать Закону.

Воно має право продавати, передавати, надавати в позику, обмінювати,
здавати в оренду тощо засоби виробництва і матеріальні цінності іншим
підприємствам, організаціям, громадянам (іноземним також), випускати і
реалізовувати цінні папери: акції, облігації та ін.

Державне підприємство несе повну відповідальність за свої забов’язання
перед державою та іншими підприємствами, організаціями, установами за
дотримання кредитних договорів і розрахункової дисципліни.
Підприємство, яке не виконує свої забов’язання за розрахунками, може
бути оголошене банком, що його обслуговує, неплатоспроможним
(банкрутом).

Список використаних джерел

1. Василик О.Д., Павлюк К.В.Державні фінанси України.

Підручник.-К.:Центр навч.літератури,2003.

2.Кичко І.І.Фінанси України.//4.- 2005.- c.148-152.

3.Онисько С.М.,Марич П.М.Фінанси підприємств. Підручник.-

Львів:Магнолія Плюс,2004.-367с.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи