.

Види господарських товариств. Договір поставки. Суб’єкт банкрутства (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 2958
Скачать документ

Контрольна

з підприємництва на тему:

Види господарських товариств. Договір поставки. Суб’єкт банкрутства.

1. ВИДИ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ

Акціонерне товариство

Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на
визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе
відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. Акціонери
відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм
акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю
оплатили акції, несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства
також у межах несплаченої суми. Загальна номінальна вартість випущених
акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може
бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам,
виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент
створення акціонерного товариства.

До акціонерних товариств належать:

відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися
шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між
засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися
та продаватися на біржі.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом
реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні
папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи та
громадяни. Засновники акціонерного товариства укладають між собою
договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по
створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що
підписалися на акції, і третіми особами. Засновники несуть солідарну
відповідальність за зобов’язаннями, що виникли до реєстрації
акціонерного товариства. Для створення акціонерного товариства
засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне
товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і
державну реєстрацію акціонерного товариства.

Установчі збори акціонерного товариства скликаються у строк, зазначений
у повідомленні, але не пізніше двох місяців з моменту завершення
підписки на акції. В разі пропущення вказаного строку особа, яка
підписалася на акції, має право вимагати повернення сплаченої нею частки
вартості акцій. Установчі збори акціонерного товариства визнаються
правомочними, якщо в них беруть участь особи, які підписалися більш як
на 60 відсотків акцій, на які проведено підписку.

Голосування на установчих зборах проводиться за принципом:

одна акція — один голос.

Рішення про створення акціонерного товариства, його дочірніх
підприємств, філій та представництв, про обрання ради акціонерного
товариства (спостережної ради), виконавчих і контролюючих органів
акціонерного товариства та про надання пільг засновникам за рахунок
акціонерного товариства повинні бути прийняті більшістю у 3/4 голосів
присутніх на установчих зборах осіб, які підписалися на акції, а інші
питання — простою більшістю голосів.

Установчі збори акціонерного товариства вирішують такі питання:

а) приймають рішення про створення акціонерного товариства і
затверджують його статут;

б) приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що
перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі
прийняття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було
оголошено підписку, відповідно збільшується передбачений статутний
фонд);

в) зменшують розмір статутного фонду у випадках, коли у встановлений
строк підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, вказана у
повідомленні;

г) обирають раду акціонерного товариства (спостережну раду), виконавчий
та контролюючий орган акціонерного товариства;

д) вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до
створення акціонерного товариства;

е) визначають пільги, що надаються засновникам;

є) затверджують оцінку вкладів, внесених у натуральній формі;

ж) інші питання відповідно до установчих документів.

Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю у 3/4 голосів
акціонерів, які беруть участь у зборах, з таких питань:

а) зміна статуту товариства;

б) прийняття рішення про припинення діяльності товариства;

в) створення та припинення діяльності дочірніх підприємств, філій та
представництв товариства.

З решти питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів,
які беруть участь у зборах.

В акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада
акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси
акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах
компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність
правління. У роботі ради акціонерного товариства (спостережній раді) з
правом дорадчого голосу беруть участь представники профспілкового органу
або іншого уповноваженого трудовим колективом органу, який підписав
колективний договір від імені трудового колективу. В акціонерному
товаристві, яке налічує понад 50 акціонерів, створення ради акціонерного
товариства (спостережної ради) обов’язкове.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного
товариства здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа
акціонерів.

Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад
затверджуються загальними зборами акціонерів згідно із статутом
товариства. Перевірки фінансово-господарської діяльності правління
проводяться ревізійною комісією за дорученням загальних зборів, ради
акціонерного товариства (спостережної ради), з її власної ініціативи або
на вимогу акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками
голосів. Ревізійній комісії акціонерного товариства повинні бути подані
всі матеріали, бухгалтерські або інші документи і особисті пояснення
посадових осіб на її вимогу. Ревізійна комісія доповідає про результати
проведених нею перевірок загальним зборам акціонерного товариства або
раді акціонерного товариства (спостережній раді).

Ревізійна комісія зобов’язана вимагати позачергового скликання загальних
зборів акціонерів у разі виникнення загрози суттєвим інтересам
акціонерного товариства або виявлення зловживань, вчинених посадовими
особами.

Товариство з обмеженою відповідальністю

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має
статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається
установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в
межах їх вкладів.

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю повинні
містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад
та порядок внесення ними вкладів.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд,
розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100
мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної
плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою
відповідальністю. До моменту реєстрації товариства з обмеженою
відповідальністю кожен з учасників зобов’язаний внести до статутного
фонду не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу.
Внесення до статутного фонду грошей підтверджується документами,
виданими банківською установою.

Передача частки (її частини) третім особам можлива тільки після повного
внесення вкладу учасником, який її відступає. При передачі частки (її
частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав
та обов’язків, що належали учаснику, який відступив її повністю або
частково. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю після
повного внесення ним вкладу може бути придбана самим товариством. У
цьому разі воно зобов’язане передати її іншим учасникам або третім
особам у строк, що не перевищує одного року. Протягом цього періоду
розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у вищому
органі провадяться без урахування частки, придбаної товариством.

При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому
виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці
у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік,
в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.
На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто
повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув,
виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в
даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству
тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

При реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв’язку із
смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці)
мають переважне право вступу до цього товариства.

Рішення товариства з обмеженою відповідальністю про зменшення його
статутного фонду набирає чинності не раніш як через 3 місяці після
державної реєстрації і публікації про це у встановленому порядку.

Звернення стягнення на частку учасника у товаристві з обмеженою
відповідальністю по його власних зобов’язаннях не допускається.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників.
Вони складаються з учасників товариства або призначених ними
представників.

Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний
строк. Учасник вправі в будь-який час замінити свого представника у
зборах учасників, сповістивши про це інших учасників.Учасник товариства
з обмеженою відповідальністю вправі передати свої повноваження на зборах
іншому учаснику або представникові іншого учасника товариства. Учасники
мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному
фонді. Збори учасників товариства обирають голову товариства.

До компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить:

а) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових
вкладів;

б) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

в) виключення учасника з товариства.

З решти питань рішення приймається простою більшістю голосів.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган:
колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює
генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і
особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі
питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної
компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести
рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції
дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і
організує виконання їх рішень. Контроль за діяльністю дирекції
(директора) товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється
ревізійною комісією, що утворюється зборами учасників товариства з їх
числа, в кількості, передбаченій установчими документами, але не менше 3
осіб. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної
комісії. Перевірка діяльності дирекції (директора) товариства
проводиться ревізійною комісією за дорученням зборів, з власної
ініціативи або на вимогу учасників товариства. Ревізійна комісія вправі
вимагати від посадових осіб товариства подання їй усіх необхідних
матеріалів, бухгалтерських чи інших документів та особистих пояснень.
Ревізійна комісія доповідає результати проведених нею перевірок вищому
органу товариства.

Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без
висновку ревізійної комісії збори учасників товариства не мають права
затверджувати баланс товариства.

Ревізійна комісія має право ставити питання про скликання позачергових
зборів учасників, якщо виникла загроза суттєвим інтересам товариства або
виявлено зловживання посадовими особами товариства.

Товариство з додатковою відповідальністю

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство,
статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими
документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його
боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих
сум — додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників
кратному розмірі до внеска кожного учасника. Граничний розмір
відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Повне товариство

Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються
спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність
за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

Установчий договір про повне товариство повинен визначати розмір частки
кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму їх
участі у справах товариства.

Ведення справ повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх
учасників. Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма
учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені
товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників
визначається дорученням, яке повинно бути підписано рештою учасників
товариства. Якщо в установчому договорі визначаються декілька учасників,
які наділяються повноваженнями на ведення справ товариства, то
передбачається, що кожен з них може діяти від імені товариства
самостійно. В установчому договорі може бути відзначено, що такі
учасники мають право вчиняти відповідні дії лише спільно.

Учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства,
зобов’язані надавати решті учасників на їх вимогу повну інформацію про
дії, що виконуються від імені та в інтересах товариства. Передача
учасником повного товариства своєї частки (її частини) іншим учасникам
цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою
всіх учасників. З передачею частки (її частини) третій особі
здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов’язків, що
належали учаснику, який вибув з повного товариства або відступив частину
своєї частки. При реорганізації юридичної особи, учасника повного
товариства, або смерті громадянина, учасника повного товариства,
правонаступник (спадкоємець) має переважне право вступу до товариства за
згодою решти учасників.

Правонаступник (спадкоємець) несе відповідальність за борги учасника, що
виникли за час діяльності товариства, перед повним товариством, а також
за борги товариства перед третіми особами. У разі відмови
правонаступника (спадкоємця) від вступу до повного товариства або
відмови товариства у прийнятті правонаступника (спадкоємця) йому
виплачують вартість частки, що належить реорганізованій юридичній особі
(спадкоємцю), розмір якої визначається на день реорганізації (смерті)
учасника. В цих випадках відповідно зменшується розмір майна товариства,
вказаний в установчому договорі.

Учасник повного товариства, що було створено на невизначений строк, може
в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніш як за 3
місяці. Вихід із товариства, що було створено на визначений строк,
допускається лише при наявності поважних причин та за умови, що
попередження про це надійшло не пізніш як за 6 місяців. Якщо при виході
учасника з повного товариства це товариство зберігається, то учаснику
виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на
день виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути
повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який
вибув, виплачується належна йому частина прибутку, одержаного
товариством у даному році. Майно, передане учасникам товариства тільки
для користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна не
вистачає для сплати всіх боргів, за товариство у недостатній частині
несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на
яке відповідно до законодавства України може бути звернено стягнення.
Учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно від того,
виникли вони після чи до його вступу до товариства.

Учасник, який сплатить повністю борги товариства, вправі звернутися з
регресною вимогою у відповідній частині до решти учасників, які несуть
перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.

Командитне товариство

Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або
більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку
діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім
своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких
обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

Установчий договір про командитне товариство, крім умов, передбачених
статтею 4 цього Закону, повинен включати розмір часток кожного з
учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення
ними вкладів, форму їх участі у справах товариства.

В установчому договорі стосовно вкладників вказуються тільки сукупний
розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок
внесення ними вкладів. Вкладник може вступити до командитного товариства
шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів.

Вкладники командитного товариства мають право:

діяти від імені командитного товариства тільки у разі наявності
доручення і згідно з ним;

вимагати першочергового повернення вкладу (ніж учасникам з повною
відповідальністю) у разі ліквідації товариства;

вимагати подання їм річних звітів і балансів, а також забезпечення
можливості перевірки правильності їх складення.

Вкладники командитного товариства повинні вносити вклади і додаткові
внески у розмірі, способами і у порядку, передбаченими установчим
договором. Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50
відсотків майна товариства, зазначеного в установчому договорі. На
момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників повинен
внести не менше 25 відсотків свого внеску.

Управління справами командитного товариства здійснюється тільки
учасниками з повною відповідальністю. У командитному товаристві, де є
тільки один учасник з повною відповідальністю, управління справами
здійснюється цим учасником самостійно. Вкладники не вправі перешкоджати
діям учасників з повною відповідальністю по управлінню справами
командитного товариства.

Якщо вкладник командитного товариства укладає угоду від імені і в
інтересах товариства без відповідних повноважень, то у разі схвалення
його дій командитним товариством він разом з учасниками з повною
відповідальністю відповідає за угодою перед кредиторами усім своїм
майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення.
Якщо схвалення не буде одержано, вкладник відповідає перед третьою
особою самостійно усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства
може бути звернено стягнення. Вкладник командитного товариства
відповідає за борги товариства, які виникли до його вступу у товариство,
перед третіми особами в тому ж порядку, як і інші вкладники.

2. ДОГОВІР ПОСТАВКИ

За договором поставки одна сторона – постачальник
зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк)
другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець
зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього
певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд
сторін або відповідно до державного замовлення. Умови договорів
поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог
Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».

Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися
лише у випадках і порядку, передбачених законом. Реалізація
суб’єктами господарювання товарів негосподарюючим суб’єктам
здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу.

Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція,
вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних
умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи
товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також
продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна
кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове
співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами,
групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються
специфікацією за згодою сторін, якщо інше непередбачено законом.

Договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше
одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений
угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії невизначений, він
вважається укладеним на один рік. Строки поставки встановлюються
сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та
безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено
законодавством. Якщо в довгостроковому договорі кількість
поставки визначено лише на рік або менший строк, у договорі повинен
бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на
наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий
порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік. У
разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими
партіями, строком (періодом) поставки продукції
виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів
народного споживання, як правило, – місяць. Сторони можуть
погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо.
Договором може бути передбачено відвантаження товарів
вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та
одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також
оплата товарів платником, що не є покупцем. Договором може бути
передбачений порядок поставки недоодержаної покупцем у встановлений
строк кількості товарів.

Якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам,
технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги
до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать
у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Номери та індекси
стандартів, технічних умов або іншої документації про якість
товарів зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не
опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися
постачальником до примірника договору покупця на його вимогу. У разі
відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається
відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета
договору чи загальних критеріїв якості. У разі якщо покупець
(одержувач) відмовився від прийняття товарів, які не відповідають за
якістю стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) або умовам
договору, постачальник(виробник) зобов’язаний розпорядитися
товарами у десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, –
протягом 24 годин з моменту одержання повідомлення покупця (одержувача)
про відмову від товарів. Якщо постачальник (виробник) у зазначений
строк не розпорядиться товарами, покупець (одержувач) має право
реалізувати їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко
псуються, підлягають в усіх випадках реалізації на місці.

Строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених
йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх
прийманні, і пред’явлення постачальникові претензій у зв’язку з
недоліками поставлених товарів визначаються законодавством.
Стандартами, технічними умовами або договором щодо товарів,
призначених для тривалого користування чи зберігання, можуть
передбачатися більш тривалі строки для встановлення покупцем у
належному порядку зазначених недоліків (гарантійні строки).

Сторони можуть погодити в договорі гарантійні строки більш тривалі
порівняно з передбаченими стандартами або технічними умовами.
Гарантійний строк експлуатації обчислюється від дня введення
виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року з дня одержання
виробу покупцем (споживачем), а щодо виробів народного споживання, які
реалізуються через роздрібну торгівлю, – з дня роздрібного продажу
речі, якщо інше не передбачено стандартами, технічними умовами або
договором.

Постачальник (виробник) гарантує якість товарів у цілому. Гарантійний
строк на комплектуючі вироби і складові частини вважається рівним
гарантійному строку на основний виріб, якщо інше не передбачено
договором або стандартами (технічними умовами) на основний виріб.
Постачальник (виробник) зобов’язаний за свій рахунок усунути
дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити
товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення
покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. У
разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк
експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не
використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк
обчислюється заново від дня заміни.

Позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості,
можуть бути пред’явлені протягом шести місяців з дня встановлення
покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

Товари повинні поставлятися комплектно відповідно до вимог стандартів,
технічних умов або прейскурантів. Договором може бути передбачено
поставку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або
без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що входять до
комплекту. Якщо комплектність не визначено стандартами,
технічними умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках
може визначатися договором.

У разі поставки некомплектних виробів постачальник(виробник)
зобов’язаний на вимогу покупця (одержувача)доукомплектувати їх
у двадцятиденний строк після одержання вимоги або замінити комплектними
виробами у той же строк, якщо сторонами не погоджено інший строк.
Надалі до укомплектування виробу або його заміни покупець
(одержувач) має право відмовитися від його оплати, а якщо товар уже
оплачений, вимагати в установленому порядку повернення сплачених
сум. У разі якщо постачальник(виробник) у встановлений строк не
укомплектує виріб або не замінить його комплектним, покупець має
право відмовитися від товару. Прийняття покупцем некомплектних
виробів не звільняє постачальника (виробника) від відповідальності.

3. СУБ’ЄКТ БАНКРУТСТВА

У разі нездатності суб’єкта підприємництва після настання встановленого
строку виконати свої грошові зобов’язання перед іншими особами,
територіальною громадою або державою інакше як через відновлення його
платоспроможності цей суб’єкт (боржник) визнається неспроможним.
Нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити
визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної
судом ліквідаційної процедури вважається банкрутством.

Суб’єктом банкрутства (далі — банкрутом) може бути лише суб’єкт
підприємницької діяльності. Не можуть бути визнані банкрутом казенні
підприємства, а також відокремлені структурні підрозділи господарської
організації. Щодо банкрутства державних комерційних підприємств законом
передбачаються додаткові вимоги та гарантії права власності Українського
народу.

Кредиторами неплатоспроможних боржників є суб’єкти, які мають
підтверджені відповідно до законодавства вимоги до боржника щодо
грошових зобов’язань, включаючи кредиторів, вимоги яких повністю або
частково забезпечені заставою.

Засновники (учасники) суб’єкта підприємництва, власник майна, органи
державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені
господарською компетенцією, у межах своїх повноважень зобов’язані
вживати своєчасних заходів щодо запобігання його банкрутству. Власники
майна державного (комунального) або приватного підприємства, засновники
(учасники) суб’єкта підприємництва, що виявився неплатоспроможним
боржником, кредитори та інші особи в межах заходів щодо запобігання
банкрутству вказаного суб’єкта можуть подати йому фінансову допомогу в
розмірі, достатньому для погашення його зобов’язань перед кредиторами,
включаючи зобов’язання щодо сплати податків, зборів (обов’язкових
платежів), та відновлення платоспроможності цього суб’єкта (досудова
санація). Подання фінансової допомоги боржнику передбачає його обов’язок
взяти на себе відповідні зобов’язання перед особами, які подали
допомогу, в порядку, встановленому законом.

У випадках, передбачених законом, щодо неплатоспроможного боржника
застосовуються такі процедури:

розпорядження майном боржника;

мирова угода;

санація (відновлення платоспроможності) боржника;

ліквідація банкрута.

Санація боржника або ліквідація банкрута здійснюється з дотриманням
вимог антимонопольно-конкурентного законодавства. З дня винесення ухвали
про порушення провадження у справі про банкрутство реорганізація
юридичної особи — боржника власником (уповноваженим ним органом), а
також передача майна боржника в статутний фонд допускаються лише у
випадках та порядку, передбачених законом.

До складу ліквідаційної маси включаються також майнові активи осіб, які
відповідають за зобов’язаннями неплатоспроможного боржника відповідно до
закону або установчих документів боржника.

Державну політику щодо запобігання банкрутству, забезпечення умов
реалізації процедур відновлення платоспроможності суб’єкта
підприємництва або визнання його банкрутом щодо державних підприємств та
підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності
перевищує двадцять п’ять відсотків, а також суб’єктів підприємництва
інших форм власності у випадках, передбачених законом, здійснює орган
державної влади з питань банкрутства.

Орган державної влади з питань банкрутства сприяє створенню
організаційних, економічних та інших умов, необхідних для реалізації
процедур відновлення платоспроможності суб’єктів підприємництва —
боржників або визнання їх банкрутами. Повноваження органу державної
влади з питань банкрутства визначаються законом. До державних
підприємств, які відповідно до закону не підлягають приватизації,
вказані процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації лише
після виключення їх у встановленому порядку з переліку об’єктів, що не
підлягають приватизації.

Щодо окремих категорій суб’єктів підприємництва законом можуть бути
визначені особливості регулювання відносин, пов’язаних з банкрутством.
Відносини, пов’язані з банкрутством, учасниками яких є іноземні
кредитори, регулюються законодавством України з урахуванням відповідних
положень міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано
Верховною Радою України.

У випадках, передбачених законом, суб’єкт підприємництва – боржник, його
засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну
відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство,
зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне
доведення до банкрутства.

Фіктивним банкрутством визнається завідомо неправдива заява суб’єкта
підприємництва до суду про нездатність виконати зобов’язання перед
кредиторами та державою. Встановивши факт фіктивного банкрутства, тобто
фактичну платоспроможність боржника, суд відмовляє боржникові у
задоволенні заяви про визнання банкрутом і застосовує санкції,
передбачені законом.

Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб’єкта
підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або
посадової особи суб’єкта підприємництва, якщо це завдало істотної
матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам
кредиторів, що охороняються законом.

Приховування банкрутства, фіктивне банкрутство або умисне доведення до
банкрутства, а також неправомірні дії у процедурах неплатоспроможності,
пов’язані з розпорядженням майном боржника, що завдали істотної шкоди
інтересам кредиторів та держави, тягнуть за собою кримінальну
відповідальність винних осіб відповідно до закону.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019